Типи суспільства

Проблема соціального насилля

Будь-яке насилля — зло. Насилля породжує тільки насилля. Але насилля, що опирається на демократичні закони і міжнародні правові норми,— неминуча умова захисту прав людини, особи всвітовій співдружності. Іншим шляхом не можна забезпечити до­держання всіх законів, поки не досягнуто відповідного рівня сві­домості громадян і політичних діячів. Без відповідного до закону насилля неможлива боротьба із злочинністю, зупинення зброй­них конфліктів. Та мова йде не тільки про насилля проти тих або інших соціальних спільностей, верств, угруповань, покарання ін­дивіда або групи, що порушили закон, а також про припинення міжнародної агресії. Іноді виникнення і задоволення суспільних потреб відбувається на основі відкритого конфлікту інтересів со­ціальних спільностей людей. Хоча насилля за певних умов та форм неминуче, воно все ж завдає шкоди моралі суспільства, ве­де до потрясінь, руйнувань, а в крайніх формах — до масової за­гибелі людей. Тому в усі часи та періоди історії людства, різні класи і верстви населення поруч із використанням різних форм насилля намагалися вирішувати суперечності ненасиллям, що краще і для державної влади.

Практика життя показала, що багато авторитарних режимів у результаті концентрації засобів можуть добитися забезпечення технічного розвитку, швидкого тимчасового успіху, але нездатні до перспективи й не відповідають вимогам сучасної цивілізації. В сучасних умовах ненасиллям здійснено об'єднання Німеччини, не насильницькими засобами, а шляхом тиску на метрополії здій­снили антиколоніальні демократичні революції і завоювали неза­лежність більшість колоніальних країн і народів. Важливу роль відігравали і відіграють референдуми щодо вирішення супереч­ностей тощо. В сучасних умовах навіть суперечності між робіт­ничим класом і капіталом, принаймні деякі з них, за досвідом со-ціал-демократичних урядів окремих країн Європи, вирішуються ненасиллям. Ненасилля — зовсім не обов'язково відмова від бо­ротьби, догідництво. Ненасилля включає активну діяльність, хо­ча і не завжди виступає найефективнішим засобом досягнення соціальної справедливості. Методами ненасилля, що пов'язані з діяльністю державної влади в ім'я пошуків шляхів соціальної справедливості, соціальної рівності є соціальні реформи.

У соціології суспільства розподіляються на традиційні та ін­дустріальні. Традиційне суспільство — суспільство з аграрним устроєм, з малорухомими соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. Звичайно, традиційне суспільство сприймається як родоплемінне, феодальне сус­пільство, примітивне і відстале. Дійсно, для традиційного суспі­льства характерні вкрай низькі темпи розвитку виробництва, що можуть задовольнити потреби лише на мінімальному рівні, а го­ловне — велика інерційність, несприйнятливість нововведень, обумовлена особливостями його функціонування. У традиційно­му суспільстві регламентуються, суворо контролюються норми, соціальні структури, соціальні інститути, звичаї, поведінка інди­відів тощо. Соціальні формування, утворення, освячені традиція­ми, вважалися непорушними, і навіть думка про їх можливе пе­ретворення, зміни вважалась крамольною. Будь-який прояв свободи особи, який виступає новацією в суспільстві, глушиться, затримується і культурою, і соціальними інститутами, владними структурами тощо.

Індустріальне (промислове) суспільство — суспільство, що безпосередньо визначається рівнем технічного, індустріального розвитку. Індустріальне суспільство — один із двох основних ти­пів суспільства (поряд з капіталістичним суспільством) — аналізу­ється соціологами Заходу для порівняння природи сучасних сус­пільств із походженням і природою традиційних (родоплемінних, феодальних) суспільств. Поняття індустріальне (промислове) сус­пільство введене в соціологію ще Сен-Сімоном. З'ясування при­роди і характеру індустріального суспільства здійснювали Огюст Конт, Герберт Спенсер, Карл Маркс, Макс Вебер, Еміль Дюркгейм та ін. В 50—60-х роках XX ст. в США і Західній Європі в соціоло­гії висунута соціологами Ральфом Дарендорфом, Раймондом Аро-ном, Уолтом Ростоу, Даніелем Беллом та іншими концепція індус­тріального суспільства. Індустріальне суспільство як більш загальне поняття конкурувало з марксистським поняттям капіта­лістичне суспільство, щоб уникнути протиставлення капіталізму і соціалізму, які розглядались як різновиди одного типу індустріа­льного суспільства, що має функцією розвиток продуктивних сил і нагромадження суспільного багатства. З точки зору сучасних тео­ретиків індустріальне суспільство, капіталізм — його верхня, пе­рехідна форма, обмежена суспільствами Європи XIX і початку XX ст., тоді як соціалізм — пережиток системи раннього індустріаліз-му, обмежений перелицьованими феодальними відносинами і мі­літаризованим ладом життя. Для сучасного розвинутого індустріа­льного суспільства характерне переливання самодіяльного населення з первинного (сільського господарства) і вторинного (промисловість) в третій сектор господарства — послуги. Це ви­ключає постійне масове безробіття, забезпечує поступове вирівнювання доходів і споживання продукції первинного і вторинного сек­торів і знижує небезпеку соціальних потрясінь (теорія Фурастьє).

У сучасних постсоціалістичних суспільствах поки зберігається старе співвідношення секторів господарства. Але загальна «логі­ка індустріалізації» веде всі суспільства до збільшення подібності (конвергенції) основних інститутів та способів організації госпо­дарства. І чим вищий рівень індустріалізації суспільств, тим си­льнішою є тенденція одноманітності. Концепція індустріального суспільства — невід'ємна частина теорії конвергенції, модерні­зації і технократичної революції менеджерів. Капіталізм як зни­каючий етап індустріального суспільства — це суспільство, де промислове виробництво майже цілком знаходиться в приватній власності і підприємець — водночас і власник, і головний управ­ляючий виробництвом. Із зррстанням масштабів індустріальних об'єднань власність на капітал не гарантує контролю над систе­мою влади і управління на підприємствах, що переходить до спе­ціалістів управління, менеджерів, які більше схильні створювати загальнонаціональні системи «соціального ринкового господарс­тва». Влада такого «нового правлячого класу» значно більше за­снована на експертному контролі над інформацією, аніж на праві власності. Тут маємо продовження утопії Сен-Сімона про управ­ління промисловим суспільством радами вчених і технічних екс­пертів. Політичне значення в теорії індустріального суспільства мають процес демократизації, знищення традиційних станових привілеїв, ієрархій, формування рівних громадянських прав (юридичних, політичних, соціальних) і загальної рівності перед законом, які йдуть ще від Токвіля. Саме в розвитку системи гро­мадянських прав, що протидіє системі класового поділу, західні соціологи Толкотт Парсонс, Томас Маршалл та інші шукають по­яснення відсутності непримиримої поляризації класів (пролетарі­ату і капіталістів) і насильницької соціальної революції на Заході, передбаченої Марксом. Класові відносини стали джерелом гострих насильницьких конфліктів лише на ранніх етапах індустріального суспільства. Класові конфлікти, характерні для XIX ст., послідовно пом'якшали, набрали розвитку загальноприйняті форми трудових угод, колективних договорів і узаконення робітничих організацій тощо. Загальна тенденція розвитку сучасного індустріального сус­пільства — прогресуюче усунення соціально закріплених нерівнос­тей, щоб система соціальної стратифікації максимально опиралась на внутрішні нерівності, що виходять з відмінностей природних здібностей і професійних якостей. Такі завоювання захищає націо­нальна ліберально-демократична держава.

Прихильники теорії індустріального суспільства визначають основні положення: найзначніші історичні зміни в сучасному сві­ті пов'язані з переходом від традиційних аграрних суспільств до індустріальних, заснованих на машинному виробництві, фабрич­ній організації і дисципліні праці, національній системі господар­ства з вільною торгівлею і спільним ринком. Тому поняття інду­стріальне суспільство пов'язане з теорією модернізації як провідною концепцією суспільного розвитку. В індустріальному суспільстві станові перегородки зникають і завдяки зростанню мобільності соціальної, на базі широкої доступності освіти почи­нає переважати рівність можливостей. Різноманітність розвитку наслідків соціально-політичних процесів індустріалізації на За­ході і в країнах вторинної модернізації пояснюється тим, що в Англії і США ідея громадянських прав (тобто принцип політич­ної свободи), прав людини й ідея нації як різноетнічного спів-громадянства в межах єдиної державності утверджувалися ще до початку першої промислової революції, а в Україні ці політичні проблеми не вирішувались із-за стрімкого розвитку індустріалі­зації в світі.

Розвитком системи ідей індустріального суспільства стали теорії постіндустріального суспільства. Концепція постіндуст-ріального суспільства сформульована Даніелем Беллом. Своєрід­ність історико-культурного розвитку капіталізму обумовила фо­рмування різноманітних варіантів концепції постіндустріального суспільства (ліберальне, що спирається на американську модель капіталістичного розвитку, і радикальне, що базується на євро­пейській моделі). В основі концепції постіндустріального суспі­льства лежить поділ усього суспільного розвитку на три етапи: доіндустріальне, індустріальне і постіндустріальне. Поява конце­пції постіндустріального суспільства обумовлена структурними змінами в економіці та культурі найрозвинутіших країн. Різко зростає роль знань і інформації, індивід одержує переваги в про­суванні по сходинках соціальної ієрархії. Плідна творча праця — дитина свободи — стає основою успіху й розквіту людини в сус­пільстві тощо.

Існують в соціології найрізноманітніші варіанти традиційного та індустріального суспільства.

Звичайно, соціологічний аналіз суспільства (генезис, концеп­ції, формування і функціонування, тенденції та ін.) показує, що суспільство є сукупність усіх методів, способів взаємодії і форм об'єднання людей, в яких виражається їх всебічна залежність один від одного. Суспільство — важлива категорія соціальної філософії і теоретичної соціології. Сучасне суспільство — сукуп­ність систем соціальних і державних владних інститутів, взаємо­дія яких забезпечує можливість функціонування і розвитку базо­вих і надбудовних суспільних відносин. Соціальні інститути, державні владні системи, структури і політичні інститути взає­модіють у суспільстві, виступаючи рушійною силою прогресу і руху, вдосконалення суспільних відносин. Соціальний інтерес органічно поєднаний з потребами і цінностями особи, суспільст­ва. Власні потреби і інтереси людини, інтереси і потреби суспіль­ства виступають джерелом і першопричиною суспільного, соціа­льного прогресу.

6. Соціальна дія

Дата добавления: 2014-01-04