Контрреформація

III.

1. Возмездные договоры

2. Безвозмездные договоры

Особенности:

1) Как правило, определить рыночную стоимость РИД невозможно, поскольку "товар" эксклюзивный. Правила определения цены, предусмотренные п. 3 ст. 424 ГК РФ (имеется в виду норма, согласно которой, если стороны не оговорили цену договора, то цена считается рыночной), не применяются.

2) При отсутствии в возмездном договоре об отчуждении исключительного права условия о размере вознаграждения или порядке его определения договор считается незаключенным.

Реформація, в очах офіційної католицької церкви мала вигляд революції, зазіхання на найсвятіше – церковний устрій, даний, як тоді вважалося, самим Богом. Відтепер католицькій церкві одного пасивного опору було недостатньо. Не тільки ієрархи, а й миряни Європи ХVІ ст. розуміли, що церква потребує реформ. Тільки після відділення від католицтва величезних територій і істотного зниження надходжень у папську казну Римська курія благословила свою програму реформ. Саме тому в історичній науці за католицькою реформацією закріпилася назва “контрреформація”.

Реформація католицького християнства проходила у двох напрямках: з одного боку відбувалося внутрішнє оновлення і реформи, а з іншого – впроваджувались заходи для боротьби з протестантизмом.

Реформу проводили переважно чернечі ордени. Так, для боротьби з протестантизмом використовувались ордени: театинців ( 1524), капуцинів (1528) і, звісно ж, єзуїтів – Товариство Ісуса (1534) (про ордени детальніше на семінарському занятті).

Орден Капуцинів заснований 1528 р. (затверджений папою 1529 р.) в Італії. Назва походить від “капюшон” – елемента одягу монахів ордену. Спочатку становили підрозділ францисканців, у 1619 р. стали самостійною організацією. Активно займалися місіонерською діяльністю, захищаючи папський авторитет та владу. Існують і сьогодні.

Єзуїти, або “Товариство Ісуса” - створений 1534 р. іспанським дворянином Ігнасіо Лойолою. Метою товариства стало поширення віри та церковного авторитету через місіонерство, благодійність, освіту, проповідь. Члени ордену вирізнялися безумовною покорою папі Римському. Католицька церква використала новий орден у боротьбі з протестантською Реформацією та православ’ям. Єзуїти реформували систему католицької освіти. Відкривши мережу духовних семінарій, колегій та академій по всій Європі, вони навчали й виховували духовенство для країн, яким загрожувала Реформація або православ’я. Займалися благодійницькою діяльністю, місіонерством та проповідництвом. Єзуїтам справді вдалося зупинити поширення протестантизму у Германії та східноєвропейських землях, подекуди навіть відновити католицтво, зокрема, у Польщі. Члени ордену брали активну участь у політичному житті Європи. Так, єзуїти фактично контролювали величезні колонії Іспанії та Португалії в Південній Америці. У ХVІІ ст. вони створили власну державу в Парагваї, яка існувала понад 150 р. Принцип діяльності “мета виправдовує засоби”. Орден називали “Церквою в Церкві”. Побоюючись зростаючої могутності ордену папа Климент ХІV у 1773 р. розпустив Товариство Ісуса. Воно було відновлене у 1814 р. постановою папи Пія VІІ. Орден єзуїтів досі є наймогутнішим католицьким чернечим орденом, який активно впливає на різні сфери діяльності церкви. Товариство нині нараховує 35 тис. членів, видають понад 1 тис газет та часописів 50 мовами світу тиражем 150 млн. примірників, мають 33 власні університети та 200 шкіл різного типу.

Найсерйознішою богословською відповіддю католицтва на виклик Реформації став Тридентський собор. Засідав він трьома етапами (1545 – 1547 рр., 1551 – 1552 рр., 1562 – 1563 рр.). Перші два етапи були присвячені спростуванню протестантських тез, а третій – програмі католицької Реформи. Тобто, собор мав наміри розглянути, укріпити та обґрунтувати основні доктрини католицизму, а також виробити стратегію боротьби з протестантами і дати богословське обґрунтування усім діям папства з проведення реформ. З точки зору папства, собор виконав поставлені цілі.

Собор засудив вчення Лютера і Кальвіна. На противагу протестантизму було сформульовано католицьке вчення, величезна робота була проведена у власне богословській, догматичній сфері. Результати її дотепер визначають життя церкви.

На противагу протестантизму було сформульовано католицьке вчення про Священне Писання та Священний Переказ, про первородний гріх і його спадковість, про благодать Божу, про виправдання людини і роль в цьому церковної ієрархії і таїнств, про чистилище, про пріоритет папської влади над соборами. Соборні рішення увійшли в “ Тридентське сповідування віри ”. Кожний священик при вступі на церковну посаду приносив особливу присягу на вірність папі і Тридентському віровченню.

Собор прийняв низку дисциплінарних постанов. В Римській курії засновувалася Конгрегація собору для того, щоб слідити за здійсненням прийнятих рішень. Собор ввів церковну цензуру. 1559 р. розпочато видання “Списку заборонених книг” (Індекс).

Підтвердилися положення про необхідність проживання єпископів у своїх діоцезіях. Передбачалося створення семінарії для підготовки священнослужителів. Папа Пій V проголосив Фому Аквінського учителем церкви, визнавши його вчення як нормативне. 1570 р. вперше опубліковане повне зібрання творів Фоми у 17 томах.

Рішення Тридентського собору стали ідейною основою католицької контрреформації. У другій половині ХVІ ст. католицька церква дещо зміцнила свої позиції: були затверджені богословські доктрини, зникли видимі зловживання, створені нові ордени, які стояли на сторожі римської церкви, продовжувала діяти інквізиція.

Тридентський собор затвердив рішучу програму дій. Католицизм не бажав більше миритися з вільнодумством. Боротьбу проти Реформації в Іспанії очолив сам король Филип ІІ (1556-1598 р.).

Після тривалої боротьби протестантських князів з імператором Карлом V який визнавав рівність обох релігій, 1555 р. був підписаний Аугсбурзький релігійний мир, відповідно до формули якого – “ чия влада – того й релігія” – католики почали повертати собі протестантські території (цей мир надав право правителям сповідувати ту релігію, яку він вважав істиною, тим самим, релігію мали сповідувати усі його піддані).

Навіть після виступу Лютера і початку Реформації римські папи не тільки не відмовилися від світового панування, мета якого була висунута попередниками, але й почали надавати їм все більш догматичне значення. Лев Х (1513-1521) буллою підтвердив теократичне вчення, яке містилося у буллі Бонафатія VІІІ (1302 р. – булла, яка рішуче утверджувала “теократію”, ґрунтувалася на ідеї єдності християнського світу, який представляв один глава). 15 червня 1520 р. оголошена булла, яка засуджувала Лютера і наказувала спалити його праці, яких сам папа не читав. Римська курія вважала, що цим припинить бунт купки монахів, священників та мирян.

Його наступник, папа Адріан VІ (1522-1523 рр.) був прихильником реформи папської курії і шукав згоди з представниками Реформації. У 1523 р. він розпочав обережні католицькі реформи у німецьких землях. Проте, через рік свого понтифікату він помер.

Новий понтифік, Климент VІІ (1523-1534) вступив у боротьбу проти австрійських Габсбургів, тим самим, викликав вторгнення в Італію військ Карла V, котрі захопили і розорили Рим. Папа визнав іспано-германське панування Габсбургів у Італії. Це суттєво ускладнювали проведення будь-яких реформ (контрреформ) у католицькій церкві.

По справжньому, серйозно підійшов до реформ папа Павло ІІІ (1534-1549). Його можна назвати першим папою-реформатором. Він призначив нових кардиналів, прихильників перетворень і скликав комісію, яка повинна була підготувати план проведення реформ. Павлу ІІІ вдалося подолати значну частину зловживань і довести життєздатність католицизму.

Папа Павло ІІІ у 1542 р. буллою започаткував у Римі Вищий апостольський трибунал – центральний інквізиційний суд, перед яким поставали всі, незалежно від стану і положення. Інквізиції надавався характер універсального інституту. Вона переслідувала не тільки протестантів, але і вільнодумство, антиклерикалізм.

Григорій ХІІІ (1572-1585) створив декілька учбових закладів – у Римі колегію, яка потім була перетворена у Григоріанський університет, Германську і Грецьку колегію. При ньому була здійснена реформа календаря, який у подальшому отримав назву Григоріанського.

Впродовж понтифікату Сикста V (1585-1590) відбувалася реорганізація римської курії. Створена ним у 1588 р. система конгрегацій та інших закладів проіснувала до ХХ ст.

При папі Клименті VІІІ (1592-1605) була спроба підкорити Апостольській церкві Східну церкву. У 1596 р. у Польщі була укладена Брестська унія – головою церкви призначався римський папа, приймалася католицька догматика, проте зберігалася своя обрядність. Католики вважали, що до унії приєднається Руська церква. Але надії не виправдалися.

Тобто, ми бачимо на кінець ХVІ ст. відбулося все ж таки послаблення позицій католицької церкви. Ці позиції вона намагається компенсувати шляхом оновлення католицького віровчення, активної діяльності чернечих орденів та інквізиції.

Дата добавления: 2014-01-04