Церква та національні держави

Контрреформація виразно проявилися у 1600 р. – Ювілейний рік, урочисто відкритий римським папою. До Риму прибули майже 3 млн. паломників. У тому ж році був спалений за вироком інквізиції Джордано Бруно. Папа Павло V наклав інтердикт на Венеціанську республіку, яка не допускала прямого втручання папства у свої справи. Тільки посередництво французького короля Генріха ІV, у минулому гугенотів, який прийняв католицтво заради корони, пом'якшило ситуацію. Це був останній папський інтердикт, який застосовувався до суверенної держави. У 1616 р. декретом папської Конгрегації “Індексу заборонених книг”, створеного 1571 р., була засуджена праця Миколи Коперніка (1473-1543) “Об обращениях небесных сфер”.

Напруження між католиками та протестантами зросло по всій Європі. Католики 1 609 р. об’єдналися у Католицьку Лігу, на чолі з герцогом Баварським Максиміліаном (Ліга створена на противагу протестантської унії 1608 р. під керівництвом курфюста Пфальцкого Фридриха VІ). Вонамала сильну регулярну армію. Ставало зрозумілим, що конфлікт неминуче виллється у військове протистояння. Приводом до війни став інцидент, який трапився у Празі 1618 р. Роздратовані релігійно-політичними утисками жителі Праги викинули з вікон послів імператора Фердинанда, який намагався стати чеським королем, вигнали з Богемії єзуїтів і обрали нового короля–кальвініста. Проте, використавши суперечки, які виникли між лютеранами та кальвіністами, єзуїтам вдалося придушити заколот, силоміць вигнати з Праги усіх протестантів.

Імператор Фердинанд ІІ (вихованець єзуїтської школи) вигнав зі своїх володінь в Австрії усіх протестантів і розпочав хрестовий похід проти земель, які піддалися Реформації, в першу чергу – з Чехії. Це вилилося у Тридцятилітню війну (1618-1648 рр.), в ході якої 1620 р. чеські протестанти зазнали поразки 1 почалося насадження католицизму. Друга фаза у війні – датська – теж завершилася поразкою протестантів. Третій етап війни – шведський – повернув протестантам впевненість у перемозі і створив рівновагу між противниками.

У 1635 р. у війну вступила на стороні протестантів Франція, яка була хоча і католицькою державою, але ж політичні міркування узяли вверх. Франція не хотіла посилення дому Габсбургів (правляча династія у Священній Римській імперії). З цього часу, війна носить не релігійний характер, а політичний і продовжувалася між французькими, шведськими, іспанськими та австрійськими арміями.

Завдяки Франції, яка боялася росту могутності Германської імперії, протестантизм в Європі був врятований від повного краху. Католикам вдалося повернути під свій вплив багато земель. Протестантизм був обмежений у Франції, розгромлений у Австрії та Польщі, зародки його були подавлені в Іспанії та Італії.

1648 – підписаний Вестфальський мир, ціна якого була дуже великою, особливо для Германії та Чехії. Біля половини населення Германії загинуло у війні. У Чехії з 2,5 млн. жителів у 1618 р. залишилось до середини ХУІІ ст.. 700 тис. Політична роздробленість та релігійне протистояння у Германії закріпилися на два століття.

Вестфальський мир 1648 р. повторив принцип Аугсбурзького угоди: “Чия влада – того і релігія”. У Європі встановилася політична рівновага між католицизмом та протестантизмом. Цей мир був засуджений папою Інокентієм Х (1644-1655), оскільки означав кінець релігійних війн, провал надії на відновлення католицизму у всіх протестантських областях. Це означало кінець папської ідеї політичного управління. З цього часу навіть правителі-католики перестали підкорятися римським папам. Надалі велич папства неухильно падала. Правителі католицьких країн намагалися обмежити підпорядкування національних церков римській курії та її втручанню у свою церковну політику, про що свідчить опозиційний ру х у Франції, Германії, Австрії та Італії.

Книга юриста П’єра Піту (1539-1596) “Свободи галліканської церкви” (1594) р. проголосила тезис, що французький король не тільки не залежить від папи в політичних питаннях, а папа не може контролювати французьку церкву, верховенство над якою належить Вселенському собору. Рух, який отримав у Франції назву галліканізм (від латинського найменування Франції), закликав до автономії французької церкви від римського престолу і повернення французької церкви до того становища, яке вона займала за короля Филипа ІV.

Галліканізм був підтриманий королівською владою як тенденція до одержавлення церкви. Його прихильники, а саме впливовий церковний та державний діяч Франції Жак Боссюе (1627-1704) у своєму творі “ Політика вилучена з Священного Писання” відстоювали і дею священного характеру королівської влади.

Дата добавления: 2014-01-04