Папство і католицизм наприкінці ХVІІІ –ХІХ ст. Людовик ХІV (1643-1715 рр.), зберігаючи соціальні привілеї католицького духівництва, підпорядкував його своїй владі

Людовик ХІV (1643-1715 рр.), зберігаючи соціальні привілеї католицького духівництва, підпорядкував його своїй владі. У 1682 р. був скликаний національний собор французького єпископату, на якому була прийнята “Декларація галліканського духівництва” Боссюе. Французький єпископат заборонив папі втручатися у політичні справи, скидати світських правителів і звільнення їх підданих від присяги на вірність. У Декларації спеціально підкреслювалася роль вселенського собору у визначенні питань віровчення, моральності і церковної організації. Тобто, у Франції галліканізм користувався підтримкою як духовенства, так і мирян, відповідаючи патріотичним почуттям французів, які вважали втручання папи у політичні справи обмеженням державного суверенітету.

У відповідьна декларацію, папа Інокентій ХІ (1676-1689) засудив декларацію і відмовився затвердити призначених королем єпископів.

Разом з тим, у Франції ХVІІ ст. значних успіхів досягла контрреформація. 1685 р. відмінений Нантський едикт, виданий Генріхом ІV (1589-1610), який гарантував віротерпимість. Протестантів переслідували, що призвело до втечі з країни більш ніж 200 тис. гугенотів, що у свою чергу підірвало економіку Франції. Наприкінці правління Людовика ХІV при його дворі єзуїти мали великий вплив.

Паралельно, в протестантських країнах у ХVІІ ст. переслідували католиків. В Англії католицька меншість, яка збереглася у Лондоні, Шотландії та Ірландії, була обмежена у громадянських правах: католики не допускалися на державну службу, в армію, не могли володіти землею.

У ХVІІІ ст. монархи католицьких країн намагалися затвердити свою владу над церквою, обмежити вплив Риму і діяльність ордену єзуїтів.

Галліканські ідеї у ХVІІІ ст. розповсюдилися за межами Франції – у Нідерланди та Німеччину. На німецьких землях вони мали назву феброніанство (від імені автора Юстініана Фебронія), який у своїй праці “Про положення церкви та законну владу римських понтифіків” (1763 р.) пропонував розмежувати церковну та світську владу. Він говорив, що папа є серед єпископату лише першим серед рівних (перевага честі). Обов’язок папи – нагляд за збереженням єдності усіх церков. Вищою інстанцією у церкві Феброній визнавав Вселенський собор, до якого можна звертатися з апеляцією при незгоді з рішеннями папи.

Климент ХІІІ (1758-1769) 1764 р. помістив твір Февронія до “Індексу заборонених книг”.

Ідеї сформульовані Фебронієм стали взірцем для церковної політики у багатьох країнах, у тому ж числі Португалії та Італії.

В дусі цих положень діяв імператор Йосиф ІІ (1765-1790 рр.), що призвело до глибоких змін у церковному житті Австрії. У 1781 р. був виданий указ про віротерпимість, церква стала залежною від держави. Ліквідовувалися монастирі та ордени, які не займалися просвітництвом. Йосиф ІІ експропріював монастирську власність, більш ніж 700 монастирів було закрито. Австрійській церкві було заборонено приймати без згоди держави папські булли. Деякі булли у Австрії були проголошені не дійсними. Єпископи зобов’язувалися приносити присягу вірності імператору. Духівництво відсторонялося від керівництва школами. Пій VІ намагався змінити ситуацію особистим візитом до Відня, його урочисто прийняли, але імператор не відмовився від реформ.

Так само діяв і Леопольд (1765-1792 рр.), великий князь Тосканський, який 1786 р. в ідмінив інквізицію.

Реформи були здійснені також у тих країнах, які традиційно вважалися католицькими – Іспанія та Португалія. Іспанський король Карл ІІ (1759-1788 рр.) обмежив монастирське землеволодіння, з країни були вигнані єзуїти.

У першій половині ХУІІІ ст. в Португалії єзуїти займали важливі державні посади, але впродовж 1759-1761 рр. з країни висилалися єзуїти, у 1771-1774 рр. відміняється підпорядкування інквізиції римської курії, заборонялися катування.

Тема 7. Протистояння католицької церкви та європейських держав впродовж ХІХ – ХХ ст.

Дата добавления: 2014-01-04