Домогосподарство як інституційна економічна одиниця

Основні нормативні документи

№	Бібліографічний опис
8.	Кодекс законів про працю України [Електронний ресурс]: Закон України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=322-08&p=1315995689321769.
9.	Про оплату праці [Електронний ресурс]: Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=108%2F95-%E2%F0&p=1315995689321769.
10.	Про прожитковий мінімум [Електронний ресурс]: Закон України від 15 липня 1999 року № 966-XIV. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/966-14/print1344418626710037.

Однією з важливих проблем, що постали перед державою в умовах трансформаційних перетворень, є необхідність перегляду та зміни підходів щодо взаємодії держави і громадян. Саме відносини людини і суспільства визначають ступінь розвитку держави, рівень її демократизації та добробуту, оскільки розвиток людини як економічного суб’єкта зумовлюється еволюцією всієї економічної та фінансової теорії, а розвиток цивілізації є розвитком людини та її потреб.

Існують різноманітні визначення домогосподарств. Так, С.І. Юрій та В.М. Федосов [3] вважають, що домогосподарство – це сукупність фізичних одиниць-резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування. Більш вдалим, на нашу думку, є визначення М.В. Грідчіної: домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з однієї людини або кількох людей, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені кошти для поточного споживання та оплати послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб [4].

Як видно з таблиці 2.1, тлумачення поняття «домогосподарство» згідно словника законодавчих термінів є досить подібними.

Таблиця 2.1 – Підходи до трактування поняття «домогосподарство» згідно нормативно-правових актів України

Визначення	Джерело
Сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.	Закон України «Про Всеукраїнський перепис населення», від19 жовтня 2000 року N 2058-III
Сукупність осіб, які проживають в одному жилому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо). У окремих випадках домогосподарство може бути представлено однією особою.	Указ Президента України «Про Стратегію подолання бідності», від 15 серпня 2001 року N 637/2001
Сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Домогосподарство може складатися з однієї особи.	Наказ Державного комітету статистики України «Про затвердження Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін» від 14 жовтня 2006 року N 519

Таким чином, загальним у всіх цих визначеннях є спільне проживання та спільний побут. Спільне проживання і ведення побуту передбачають спільні витрати, тобто члени домогосподарства повинні мати спільний бюджет для задоволення своїх потреб (при цьому наявність споріднення або свояцтва не передбачається) [3].

Принципова відмінність між поняттями «домогосподарство» і «сім’я» полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть загальне із сім’єю домашнє господарство, але не пов’язані з членами сім’ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, котра живе окремо, не вважається сім’єю, проте її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей [3].

З погляду системи національних рахунків, домогосподарства є одним є одним із п’яти інституційних секторів національної економіки (поряд з нефінансовими та фінансовими корпораціями, сектором загального державного управління та некомерційними організаціями). У свою чергу, сектор домашніх господарств у рамках його економічної діяльності поділяють на підсектори:

- наймані працівники;

- роботодавці;

- самостійно зайняті працівники;

- отримувачі доходу від власності та трансфертів [3].

В основу вивчення структури домогосподарств покладено їх поділ за типами, складом і розмірами. Щоб оцінити вплив різних факторів на розміри та структуру домогосподарств, зазначений поділ можна поєднувати з групуванням членів домогосподарств за соціально-демографічними ознаками (віком, шлюбним станом, кількістю дітей, економічною активністю, зайнятістю і т. ін.).

Основна характеристика сектору домогосподарств в умовах ринкової економіки полягає в тому, що цей сектор є основним споживачем продуктів і послуг, а також власником факторів виробництва. Загалом фахівці виокремлюють чотири основні функції домогосподарств [3]:

1) постачальницьку, яка полягає у постачанні на відповідні ринки праці, капіталу та інших ресурсів;

2) виробничу, суть якої полягає у виробництві готової продукції та наданні послуг, забезпеченні ними ринку (сільськогосподарська продукція, ремонтні, ремісничі та інші послуги, сімейний бізнес);

3) споживчу, що зумовлена самою природою домогосподарства, яке є основним споживачем товарів і послуг на ринку;

4) заощаджувальну (інвестиційну), яка має місце за умови неповного використання поточних доходів на споживання.

Загальна мета ведення домогосподарства – досягнення високого рівня облаштування домашнього побуту і підвищення матеріального достатку. Інші цілі домогосподарства можуть відрізнятися залежно від ціннісних орієнтацій, ресурсів і можливостей сім’ї. Головною метою домогосподарства можуть бути: розвиток будь-якого виду домогосподарської діяльності, організація індивідуального підприємництва, накопичення сімейних заощаджень, будівництво житла, купівля автотранспорту тощо. При цьому проміжна (тактична) мета ставиться задля досягнення головної (стратегічної).

Багатством домогосподарства є сукупність усіх благ яким володіє сім’я (рис. 2.1.).

На добробут домогосподарства впливають такі основні чинники [2]:

1) демографічні (чисельність і темпи приросту населення, віковий склад населення та ін.).

2) економічні (рівень реальних доходів населення взагалі і сім’ї, зокрема, рівень розвитку системи охорони здоров’я і медичного обслуговування, наявність робочих місць, які дозволяють використовувати жіночу і підліткову працю, кількість робочих місць з неповним робочим днем або пільговими умовами праці для підлітків і неповнолітніх).

3) політичні (політика уряду, органів законодавчої державної влади, профспілок по відношенню до сім’ї);

4) культурні (кількість і доступність закладів культури і культурних цінностей; система чинних в суспільстві правових, моральних норм тощо);

5) екологічні (природно-географічні особливості середовища проживання, ступінь урбанізованості і санітарно-гігієнічних умов життєдіяльності, ступінь забрудненості довкілля).

Рисунок 2.1 – Багатство домогосподарства [ 7 ]

Основними завданнями домогосподарств в умовах економіки ринкового типу є такі [3]:

- прогнозування на близьку та віддалену перспективи змін у потребах з урахуванням демографічних зрушень у складі сімей та домогосподарств;

- прогнозування змін у бюджеті домогосподарства;

- планування діяльності членів домогосподарства;

- планування і контроль за змінами у сімейному бюджеті;

- моніторинг економічної кон’юнктури у змінному навколишньому економічному середовищі;

- ведення обліку доходів і витрат.

У сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки домогосподарство як економічна одиниця господарювання стає дедалі вагомішим суб’єктом фінансових відносин взаємодіючи з державою, підприємствами і організаціями, а також інститутами фінансового ринку. Це визначається такими чинниками [2]:

1) домогосподарства беруть активну участь у кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб’єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси. Приватна власність надає домогосподарствам право користуватись і розпоряджатись ресурсами, укладати будь-які угоди, використовувати будь-які придбані ресурси і реалізовувати вироблювану продукцію, виходячи з власних інтересів;

2) домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці). На ринку ресурсів домогосподарства пропонують працю і підприємницькі здібності, землю, капітал. На ринку споживчих благ вони визначають свій попит на них;

3) задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб’єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту;

4) частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби, накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави.

Дата добавления: 2014-01-03