Суб’єкти та об’єкти фінансового ринку, його структура

Фінансовий ринок являє собою складну систему, в якій фінансові ресурси обертаються самостійно, незалежно від характеру обігу реальних товарів.

Елементами фінансового ринку як складної системи економічних відносин виступають суб’єкти, об’єкт (товар), ціна, механізм функціонування та інфраструктура.

На фінансовому ринку діють різні учасники, функції яких визначаються цілями їх діяльності та ступенем участі у здійсненні окремих угод.

Основними суб’єктами фінансового ринку виступають суб’єкти господарювання, домашні господарства, держава, місцеві органи влади.

Залежно від змісту діяльності суб’єкти фінансового ринку та сегменту фінансового ринку поділяються на групи: основні учасники, суб’єкти інфраструктури, а також органи, що регулюють діяльність учасників даного ринку.

Склад основних учасників фінансового ринку диференціюється в залежності від форм здійснення угод, які діляться на прямі та опосередковані. З урахуванням принципових форм закладення угод на фінансовому ринку основні його учасники поділяються на дві групи (рис. 4.1):

1) продавці та покупці фінансових інструментів (послуг);

2) фінансові посередники.

Рисунок 4.1 – Основні групи учасників фінансового ринку [3]

Осіб, які інвестують фінансові ресурси в діяльність інших суб’єктів ринку, купуючи певні фінансові інструменти та послуги, називають інвесторами та власниками фінансових активів – акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів.

Фінансові посередники поділяються на банківські і небанківськи інститути. До них відносяться: комерційні, інвестиційні, ощадні банки, ощадні та кредитні асоціації, кредитні спілки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди тощо.

Крім основних учасників фінансового ринку, до складу його суб’єктів належать учасники, які здійснюють допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників фінансового ринку, функції обслуговування окремих операцій на фінансовому ринку і т.д.).

Об’єктами фінансового ринку є різні інструменти фінансового ринку (цінні папери, позичкові угоди, валютні цінності та ін.), в яких набувають відображення тимчасово вільні фонди фінансових ресурсів, що трансформуються в позичковий капітал за допомогою фінансових інститутів.

Фінансові інструменти являють собою різноманітні фінансові документи, що мають грошову вартість, за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

Фінансові інструменти характеризуються великою різноманітністю (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 – Класифікація інструментів фінансового ринку

Критерій	Види фінансових інструментів	Характеристика
Вид фінансового ринку	Інструменти грошового ринку	–
Інструменти кредитного ринку	–
Інструменти валютного ринку	–
Інструменти страхового ринку	–
Інструменти ринку золота	–
Інструменти ринку нерухомості	–
Термін обігу	Короткострокові фінансові інструменти	Обслуговують грошовий ринок
Короткострокові фінансові інструменти	Обслуговують ринок капіталу
Характер фінансових зобов’язань	Інструменти, наступні фінансові зобов’язання за якими не виникають	Є предметом фінансової операції, при їх передачі продавці не несуть додаткових фінансових зобов’язань перед покупцем (валютні цінності, золото та ін.)
Боргові фінансові інструменти	Характеризують кредитні відносини між покупцем та продавцем, зобов’язуючи боржника погасити у визначені терміни їх номінальну вартість і сплатити додаткову винагороду (облігації, чеки, векселі)
Пайові фінансові інструменти	Підтверджують право власника на частку в статутному фонді підприємства і на отримання відповідного доходу (акції, інвестиційні сертифікати та ін.)

Продовження таблиці 4.1

Критерій	Види фінансових інструментів	Характеристика
Пріоритетна значимість	Первинні фінансові інструменти	Цінні папери, випущені в обіг емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі)
Вторинні фінансові інструменти (деривативи)	Цінні папери, які підтверджують право або зобов’язання їх власника купити чи продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи у майбутньому на попередньо визначених умовах (опціони, свопи, ф’ючерсні та форвардні контракти)
Характер доходів	Фінансові інструменти з фіксованим доходом	Дохід не залежить від кон’юнктурних коливань ставки відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку
Фінансові інструменти з невизначеним доходом	Фінансові інструменти, рівень доходності яких може змінюватись залежно від фінансового стану емітента (прості акції) або у зв’язку зі зміною кон’юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти з плаваючою ставкою, «прив’язаної» до певної ставки (LIBOR, PIBOR та ін.), курсу твердої валюти тощо)
Рівень ризику	Безризикові фінансові інструменти	Термін «безризикові» є умовним, оскільки ці інструменти слугують точкою відліку вимірювання ризикованості інших фінансових інструментів. Такими інструментами є державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків, тверда іноземна валюта, золото.
Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику	Короткострокові боргові фінансові інструменти, які обслуговують грошовий ринок, виконання зобов’язань по яким гарантовано стійким фінансовим станом і надійною репутацією позичальника
Фінансові інструменти з високим рівнем ризику	Фінансові інструменти, рівень ризику за якими перевищує середньо ринковий
Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику	Фінансові інструменти, які характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найбільш ризикованих спекулятивних операцій на фінансовому ринку (акції венчурних підприємств, облігації з високим рівнем процента, опціонні та ф’ючерсні контракти та ін.)

Згідно ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» фінансовими інструментами є цінні папери, строкові контракти (ф’ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони) [17].

Канали прямого фінансування – це канали, якими тимчасово вільні фінансові ресурси рухаються безпосередньо від власників до позичальників. При цьому, пряме фінансування може здійснюватись двома способами: перший спосіб передбачає, що кошти передаються на фінансовому ринку кредитором позичальнику для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності позичальника, тобто шляхом придбання дольових цінних паперів – акцій (рис. 4.2).

Рисунок 4.2 – Схема прямого фінансування шляхом отримання прав власності

Другий спосіб передбачає, що кошти передаються підприємству для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з відсотком (рис. 4.3).

Рисунок 4.3 – Схема прямого фінансування шляхом отримання позик

При непрямому фінансуванні грошові кошти рухаються через фінансових посередників, до яких можна віднести: банківські та небанківські фінансові установи, а саме: інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші.

Суб’єкти фінансового ринку формують інфраструктуру фінансового ринку:

- професійні учасники – торговці цінними паперами та іншими інструментами фінансового ринку;

- організатори торгівлі – фондові біржі та позабіржові торговельні системи;

- посередники в торговельних угодах – брокери та дилери;

- посередницькі фінансові інститути – комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії;

- реєстратори, зберігачі цінних паперів, депозитарії;

- інформаційно-аналітичні інститути.

Отже, інфраструктуру фінансового ринку складають фінансові інститути (посередники) та інститути інфраструктурні, тобто ті які обслуговують фінансовий ринок. В свою чергу зазначимо, що інфраструктура фінансового ринку – це ринок фінансових послуг.

Структура фінансового ринку розглядається в декількох аспектах: відповідно до часової, інституціональної, просторової ознак, а також за групами та видами фінансових активів (рис. 4.4).

Рисунок 4.4 – Систематизація фінансових ринків за основними ознаками [3]

За часовою ознакою фінансовий ринок поділяється наступним чином:

1) Ринок грошей являє собою ринок короткострокових боргових зобов’язань, сферу, де їх можна купити. Їх придбання тут здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку є гроші, ціною – проценти за кредит.

У структурі грошового ринку виділяють:

- обліковий ринок;

- міжбанківський ринок – це ринок, на якому залучаються та розміщуються міжбанківські кредити, у тому числі кредити НБУ та комерційних банків;

- валютний ринок;

- ринок короткострокових кредитно-депозитних операцій (термін до одного року).

2. Ринок капіталів, який складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, і довгострокових боргових зобов’язань, являє собою сферу торгівлі не тільки грошима, а й правами власності. На ньому фінансові ресурси купуються з метою постійного або тривалого використання [2].

У структурі ринку капіталів виділяють:

- ринок цінних паперів;

- ринок середньо- та довгострокових кредитів.

Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками.

Ринок грошей як частину фінансового ринку не доцільно ототожнювати з грошовим ринком. Хоча сфери грошового та фінансового ринків і тісно взаємозв’язані, але значною мірою і відмінні, а тому їх не можна ототожнювати, так само як не можна вважати синонімами категорії «гроші» і «фінанси».

Функціонування грошового ринку у вузькому розумінні ґрунтується на забезпеченні юридичних і фізичних осіб грошима як засобом обігу, а точніше обміну. Обсяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його структура – співвідношенням різних грошових агрегатів. Головне призначення грошового ринку полягає у забезпеченні збалансованості грошової маси з вартісною оцінкою товарів і послуг – грошей в обігу має бути саме стільки, скільки їх необхідно. Основне завдання в організації функціонування цього ринку полягає у забезпеченні оптимальної структури грошової маси та її кругообігу. Саме грошовий ринок насамперед є сферою здійснення монетарної політики, з допомогою якої держава забезпечує свій вплив на соціально-економічний розвиток. У широкому розумінні грошовий ринок включає всі аспекти використання грошей, у тому числі як засобу нагромаджень і платежу – саме в цьому сегменті він пересікається із фінансовим ринком [2].

Дискусійним та важливим є співвідношення і підпорядкованість понять «фінансовий ринок» і «ринок фінансових послуг». Ці два явища (як і фінансовий та грошовий ринки) мають складний взаємозв’язок. Вони не включаються один до одного, оскільки мають різне призначення і різні сфери.

Ринок фінансових послуг являє собою сферу різноманітних послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин – підприємницьким структурам, державі і громадянам – у процесі їх фінансової діяльності. Ключовими суб’єктами цього ринку є різні фінансові інституції та організації, що надають відповідні послуги.

Фінансові послуги – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [15].

Фінансовими вважаються такі послуги [15]:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ коштів;

9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення;

10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню;

11) факторинг (у т.ч. адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах);

Отже, до ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів [15].

Посередницькі послуги на ринках фінансових послуг – діяльність юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, що включає консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу з підготовки, укладення та виконання (супроводження) договорів про надання фінансових послуг, інші послуги, визначені законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на [1]:

- місцевий фінансовий ринок, представлений, в основному, операціями комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торговців цінними паперами з їх контрагентами – місцевими господарюючими суб’єктами і населенням;

- регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;

- національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм;

- світовий фінансовий ринок як складову частину світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою.

За швидкістю реалізації угод на фінансовому ринку розрізняють:

- ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод (ринок «спот»), на якому угоди здійснюються в короткотерміновий (як правило, до трьох днів) період часу;

- ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки: форвардний, ф’ючерсний, опціонний і ринок свопів). Предметом обігу на цьому ринку є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери).

Дата добавления: 2014-01-03