Міжнародний фінансовий ринок

Міжнародний фінансовий ринок – це система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл міжнародних фінансових потоків.

Міжнародний фінансовий ринок виступає механізмом купівлі-продажу фінансових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб’єктів міжнародних економічних відносин на грошовий капітал. Отже, головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в тому, аби за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними їхній перерозподіл для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку розширює фінансові можливості кожної держави, що загалом сприяє вирівнюванню їхнього економічного розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту [1].

Характерними рисами міжнародного фінансового ринку є:

- значний обсяг фінансових ресурсів та операцій;

- глобальність (відсутність територіальних обмежень);

- цілодобовий режим здійснення операцій;

- широкий діапазон фінансових інструментів;

- високий рівень використання інформаційних технологій.

Відповідно до видів фінансових активів до елементів міжнародного фінансового ринку відносять:

- міжнародний ринок грошей (валютний ринок);

- міжнародний ринок кредитних ресурсів;

- міжнародний ринок цінних паперів.

Ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів у фінансовій літературі часто називають ринком капіталів.

Міжнародний валютний ринок – це система економічних та організаційних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземній валюті.

Валюта – грошова одиниця держави, яка обертається як на його внутрішньому ринку, так і за його межами.

Потреба в іноземній валюті виникає насамперед в імпортера для купівлі товарів за кордоном. Господарські структури, які експортують продукцію, одержують виручку в іноземній валюті, яку необхідно продати й купити національну валюту. Іноземна валюта потрібна також інвесторам, юридичним і фізичним особам, що ведуть міжнародні розрахунки [1].

З функціонального погляду валютні ринки забезпечують [7]:

- своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

- регулювання валютних курсів;

- диверсифікацію валютних резервів;

- страхування валютних ризиків;

- отримання прибутку учасників валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;

- проведення валютної політики, спрямованої на державне регулювання національної економіки, й узгодженої політики в межах світового господарства.

Міжнародні валютні ринки є світові й регіональні. На регіональних і національних ринках здійснюються торги з обмеженого переліку найважливіших валют.

До світового ринку належать валютні ринки всіх країн. На світовому ринку торгівля валютою в основному зосереджується на міжбанківському валютному ринку (Forex); торгівля строковими угодами здійснюється на біржі (Chicago Mercantile Exchange, CME) та у позабіржовий час на позабіржовому електронному ринку (GLOBEX). Торгівля ф’ючерсними угодами на індекс долара США (Dollar Index), яка використовується для хеджування портфельних інвестицій, здійснюється у Нью-Йорку на NYBOT (New York Board of Trade).

Найбільші валютні центри розташовані у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Цюриху, Франкфурті-на-Майні, Сан-Франциско, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі та ін.

Учасниками міжнародних валютних ринків є банки, банкірські будинки, брокерські фірми і великі корпорації. Банки, які одержали право проводити валютні операції на міжнародних ринках, називаються уповноваженими або валютними банками [1]. Нині у світі переважає міжбанківський валютний ринок.

Таким чином, учасниками валютного ринку є [5]:

- прямі учасники: продавці та покупці валюти;

- посередники (брокери, ділери);

- учасники, які обслуговують ринок (біржі);

- органи, які здійснюють валютне регулювання та контроль.

Хеджери валютного ринку проводять захисні операції від несприятливої кон’юнктури валютного ринку.

Спекулянти валютного ринку отримують дохід від різниці в курсах, купуючи–продаючи валюту.

Учасників валютного ринку, по ступені їхнього впливу на ринок, ділять на дві категорії:

- формують ринок маркет-мейкери (market makers) – великі банки й брокерські компанії, що визначають поточний рівень валютного курсу або процентних ставок за рахунок значної частки своїх операцій у загальному обсязі ринку. Маркет-мейкеры встановлюють поточний рівень курсу шляхом проведення операцій один з одним і з менш великими банками;

- дрібні банки й фірми використають для своїх операцій той курс, що для них установлюють маркет-мейкеры, тобто вони є користувачами ринку – маркет-юзерами (market users).

Основними учасниками світового валютного ринку є [5]:

1) комерційні банки, які здійснюють близько 70 % загального обсягу валютних операцій як за рахунок та на користь клієнтів, так і самостійно за рахунок власних ресурсів. Найвпливовішими учасниками світового валютного ринку виступають такі банк, як Citicorp, Barclay Bank, Deutsche Bank, Union Bank of Switzerland, Standard Chartered Bank.

2) зовнішньоторговельні організації, які беруть участь у міжнародній торгівлі, формують попит (як імпортери) та пропозицію (як експортери) іноземної валюти. Ці компанії, як правило, здійснюють валютні операції через посередництво уповноважених банків;

3) міжнародні інвестиційні компанії, які здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем власних активів шляхом вкладання ресурсів у цінні папери державних органів та корпоративні цінні папери різних країн;

4) центральні банки, які здійснюють державну валютну політику через управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, застосування валютних обмежень, контроль за обсягом грошової маси в обігу;

5) валютні біржі, існують, як правило, як самостійні фінансові некомерційні установи, головна мета яких не в забезпеченні високого прибутку, а в організації валютного ринку, здійсненні валютообмінних операцій для юридичних осіб та формуванні валютного курсу;

6) валютні брокерські фірми, які є юридичними особами, працюють з біржами та комерційними банками, виконують функцію посередників за дорученням своїх клієнтів.

Для сучасних світових валютних ринків характерні такі основні особливості [16]:

1) інтернаціоналізація валютних ринків на базі інтернаціоналізації господарських зв’язків, широкого використання електронних засобів зв’язку і здійснення операцій та розрахунків із них;

2) операції виконуються безперервно протягом доби поперемінно у всіх частинах світу;

3) техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються за кореспондентськими рахунками банків;

4) широкий розвиток валютних операцій з метою страхування валютних і кредитних ризиків. При цьому валютні операції, що раніше практикувалися і відображалися в банківських балансах, замінюються терміновими й іншими валютними операціями, які враховуються на позабалансових статтях;

5) спекулятивні й арбітражні операції набагато перевершують валютні операції, пов’язані з комерційними операціями, чисельність їх учасників різко збільшується, до них належать не тільки банки і ТНК, але й інші юридичні й навіть фізичні особи;

6) нестабільність валют, курс яких, подібно до своєрідного біржового товару, має часто свої тенденції, не залежні від фундаментальних економічних чинників.

Основою забезпечення сталого розвитку світової економіки, міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових відносин є надійний механізм курсоутворення, що дає змогу достовірно визначати валютні курси, які максимально наближені до реального співвідношення купівельної спроможності валют різних країн світу [4].

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Історично механізм курсоутворення, в основі якого лежить валютний паритет – співвідношення вартості двох валют, пройшов у своєму розвитку кілька етапів. Кожному етапу відповідає своя база для визначення валютного паритету та порядку встановлення валютного курсу. Установлення валютного паритету здійснювалось на основі порівняння вмісту золота у двох відповідних валютах (золотий стандарт), а коли цей вміст став тільки заявленим чи взагалі не фіксується – на основі порівняння купівельної спроможності двох валют.

Оскільки валютний курс є ціною однієї валюти, що виражена в одиницях іншої, то його первинними курсоутворюючими факторами є попит та пропозиція на зазначені валюти на національних і міжнародних ринках. Вплив окремих факторів на формування попиту і пропозиції змінюється у часі. У табл. 6.1. нами уточнено систематизацію факторів ВРБ з урахуванням виявленої специфіки їх прояву на різних часових горизонтах.

Таблиця 6.1 – Основні фактори, що обумовлюють формування валютних курсів на різних часових горизонтах

Часовий горизонт
короткостроковий (упродовж дня, 1-10 днів)	середньостроковий (упродовж року)	довгостроковий (більше 1 року)
-технічні фактори; -психологічні фактори; -діяльність центральних банків.	-процентні ставки; -зміни у платіжному балансі; -рівень рентабельності експортних та імпортних операцій; -продуктивність факторів виробництва; -умови торгівлі та ступінь відкритості національної економіки; -діяльність фондів (хеджуючих, інвестиційних, страхових, пенсійних); -діяльність центральних банків.	-зміни у платіжному балансі; -динаміка обсягу внутрішнього національного продукту; -динаміка грошової маси; -динаміка рівня безробіття; -рівень державного бюджетного дефіциту/профіциту; -темп інфляції; -зміни у фіскальній політиці; -інвестиційний клімат; -діяльність центральних банків.
Стихійні лиха (землетруси, цунамі, тайфуни, повені й т.д.), політичні та соціальні події (політичні скандали, вибори, війни, терористичні акти й т.д.), спекулятивні атаки тощо.

На коливання курсу впродовж періоду від декількох хвилин до декількох днів, в основному, впливають технічні, психологічні фактори, а також діяльність центральних банків.

Технічними факторами є закономірності динаміки валютного курсу у минулому, що впливають на його рух у майбутньому.

Важливу роль відіграють очікування спекулянтів щодо динаміки курсу у майбутньому. Наприклад, упевненість більшості спекулянтів у тому, що курс певної валюти у майбутньому зросте, незалежно від того, чи коректними були результати проведеного ними аналізу, призведе до підвищення курсу внаслідок зростання попиту на неї.

Центральний банк країни може втручатися в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти за допомогою купівлі-продажу іноземної валюти або золота. Валютні інтервенції здійснюється за рахунок золотовалютних резервів країни або кредитів за угодами «своп».

На місячному часовому горизонті вплив зазначених факторів послаблюється і, навпаки, посилюється вплив фактору процентних ставок. Згідно з концепцією міжнародного ефекту І.Фішера та теорії капітальних активів, різниця реальних процентних ставок (тобто номінальних процентних ставок, скоригованих на темп інфляції) між двома країнами (процентний диференціал) безпосередньо визначає відносну привабливість національної валюти як інструмента інвестування. Перевищення надходженнями з-за кордону платежів за кордон складає позитивне сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій у структурі платіжного балансу й призводить до зростання курсу національної валюти. Зворотна ситуація створює дефіцит зазначеного рахунку (негативне сальдо) і призводить до послаблення курсу національної валюти.

Також необхідно враховувати ефект від кері-трейдингу. Стратегія кері-трейд (carry trade) полягає у купівлі або запозиченні менш дохідної валюти, її конвертації у більш дохідну та розміщенні коштів у даній валюті. Дохідність валюти залежить від процентних ставок, що існують у країні, для якої дана валюта є національною. Дана стратегія є доволі розповсюдженою серед валютних трейдерів та інвесторів, починаючи з 80-х років минулого століття. Отже, підвищення попиту на валюту з меншою дохідністю сприятиме укріпленню її курсу. Зворотна ситуація буде спостерігатися по відношенню до більш дохідної валюти.

На рівні квартальних часових відрізків зміна процентних ставок іншим чином впливає на валютний курс. По-перше, їхнє зростання призводить до підвищення рівня ставок за кредитами, що робить їх менш привабливими. По-друге, використання більш дорогих кредитних коштів позначається на підвищенні собівартості продукції, що, в свою чергу, приводить до збільшення цін на товари усередині країни. Зазначені процеси супроводжуються зменшенням попиту на національну валюту, що є причиною її девальвації.

Зростання валютного курсу як наслідок підвищення процентних ставок послаблює позиції національних експортерів, товари яких через високі ціни стають менш конкурентоспроможними, що негативно впливає на торговельний баланс. У разі перевищення обсягами імпорту обсягів експорту, попит на іноземну валюту перевищує її пропозицію, що призводить до зниження курсу національної валюти. Зворотна ситуація створює позитивне сальдо рахунку поточних операцій і, згідно з концепцією торговельного балансу, призводить до ревальвації національної валюти.

На сальдо торговельного балансу, виходячи з концепції зовнішньоторговельної ефективності, значно впливає рівень рентабельності експортних та імпортних операцій, який, у свою чергу, залежить від продуктивності факторів виробництва, умов торгівлі, ступеню відкритості національної економіки (наявності тарифів, квот та інше). Однак такий вплив більшою мірою проявляється у річних трендах валютного курсу.

Також на динаміку курсу впродовж року суттєво впливає діяльність фондів (хеджуючих, інвестиційних, страхових, пенсійних), оскільки вони розпоряджаються значними обсягами фінансових ресурсів і одним з напрямків їхньої діяльності є інвестування в певні валюти.

На більш довгих часових інтервалах тенденція зміни валютного курсу залежить від фундаментальних факторів, що визначають стан національної економіки, основними серед яких є:

1. Динаміка обсягу внутрішнього національного продукту (ВНП). Зростання ВНП свідчить про покращення загального стану економіки, збільшення промислового виробництва, зростання експорту. Зазначені процеси викликають збільшення попиту на національну валюту з боку резидентів та нерезидентів, що виражається в зростанні курсу. Тривале зростання ВНП призводить до «перегріву» економіки, збільшення інфляційних тенденцій, отже, до очікування підвищення процентних ставок (як основного антиінфляційного заходу), що також збільшує попит на валюту.

2. Темп інфляції. Доктрина паритету купівельної спроможності базується на взаємозв’язку динаміки цін та валютних курсів у різних країнах. Динаміка цін значною мірою обумовлюється темпами інфляції. В умовах інфляційного знецінення національної грошової одиниці економічні суб’єкти зазнають втрат, що скорочує їх попит на національну валюту. Якщо темп зазначеного знецінення перевищує темп інфляції іноземної валюти, спостерігається підвищення попиту на іноземну валюту, оскільки економічні суб’єкти намагаються перевести в неї свої грошові запаси.

Окрім того, зростання темпу інфляції в країні, що враховується при розрахунку реальних процентних ставок, призводить до зниження привабливості інвестування в національну валюту і зменшення попиту на неї.

Монетаристська версія теорії абсолютного паритету купівельної спроможності ґрунтується на гіпотезі, що темпи інфляції корелюють з темпами зростання грошової маси. Саме тому динаміку обсягів грошових агрегатів також можна включити до факторів валютного курсоутворення.

3. Рівень безробіття. Даний фактор впливає на валютний курс, по-перше, через зворотній та пропорційний зв’язок з інфляцією, по-друге, через аналогічний зв’язок із доходами фізичних осіб, які впливають на розмір ВНП.

4. Державний бюджетний дефіцит і надлишки. Негативне сальдо бюджету призводить до зростання державного боргу і може слугувати каталізатором прискорення інфляційних процесів.

Необхідно також ураховувати дію шокових факторів, які, залежно від масштабів, можуть впливати на валютні тренди на будь-яких часових проміжках. До зазначених факторів можна віднести стихійні лиха (землетруси, цунамі, тайфуни, повені й т.д.), політичні та соціальні події (політичні скандали, вибори, війни, терористичні акти й т.д.), спекулятивні атаки тощо.

На міжнародному валютному ринку здійснюється широкий спектр операцій.

Валютні операції – це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності або переміщення валютних цінностей між суб’єктами ринку.

Операції валютного ринку поділяються на:

1) депозитно-кредитні;

2) конверсійні – поділяються на:

- касові валютні операції (з негайною поставкою);

- строкові валютні операції.

Угоди з негайною поставкою поділяють на [5]:

- угоди today – конверсійні операції з датою валютування в день укладання угоди;

- угоди tomorrow – конверсійні операції з датою валютування на наступний робочий день за днем укладання угоди;

- угоди spot – конверсійні операції з датою валютування на другий робочий банківський день з дня укладання угоди.

Валютні операції «спот» складають приблизно 90% всіх валютних операцій. Головною метою їх проведення є [5]:

- забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті;

- переливання коштів із однієї валюти в іншу;

- проведення спекулятивних операцій.

До 5 % операцій «спот» пов’язані з угодами, які обслуговують реальний рух товарів і капіталів, а 95 % операцій – це спекулятивний обіг коштів [6].

Строкові валютні операції – це операції з купівлі-продажу валюти з терміном оплати більше двох банківських днів, не рахуючи дня укладення угоди. Вони можуть здійснюватися на організованому фінансовому ринку – біржі (ф’ючерси, ф’ючерсні операції) та поза ним (форварди, форвардні операції). Характерною особливістю для всіх строкових операцій є те, що вони оформляються контрактами. Останні самі можуть стати об’єктом купівлі-продажу впродовж визначеного часу (з дня підписання до дня виконання).

За механізмом здійснення строкові операції умовно можна поділити на форвардні, «своп», ф’ючерсні та валютні опціони.

В окрему групу валютних операцій виділяють валютні спекуляції – це операції валютного ринку, розраховані на отримання прибутку від зміни валютних курсів, що супроводжуються валютним ризиком.

Спекуляцією називають також маніпулювання термінами здійснення міжнародних розрахунків в очікуванні зміни валютного курсу, відсоткових ставок, оподаткування, введення або відміни валютних обмежень, погіршення платоспроможності боржника. Спекулятивними операціями є також операції з валютного арбітражу [6].

Валютний арбітраж – це операції з купівлі чи продажу валюти та подальша контроперація з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних ринках або за рахунок курсових коливань протягом певного періоду. При здійсненні таких операцій спекулянти намагаються купити валюту дешевше, а продати дорожче [6].

Міжнародний ринок кредитних ресурсів – це система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл тимчасово вільних фінансових ресурсів між кредиторами і позичальниками різних країн на засадах строковості, повернення, платності, цільового характеру використання та забезпеченості.

З інституційного погляду міжнародний ринок кредитних ресурсів є сукупністю установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух капіталів у сфері міжнародних економічних зв’язків. У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми, страхові компанії. Аналогічно одержувачами кредитів виступають приватні компанії, уряди деяких країн.

Головне призначення міжнародного ринку кредитних ресурсів – своєчасна мобілізація вільних коштів і подальше їхнє використання в інших країнах, де нині є в них нагальна потреба і вони можуть дати найвищий дохід [1].

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики.

Кредити надаються коротко-, середньо- і довготермінові. Залежно від суб’єкта кредитування кредити поділяються на приватні, урядові й кредити міжнародних фінансових організацій.

Міжнародний кредит (так само, як і внутрішній) має дві основні форми: товарний (комерційний), грошовий (банківський). Є й змішана форма міжнародного кредиту – фірмово-банківські кредити [1].

За забезпеченням міжнародні кредити класифікують на забезпечені та бланкові. Забезпечені надаються під товари, товаророзпорядчі й інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість і коштовності. Іноді використовують частину офіційних золотих запасів країни. Бланковий кредит надається під зобов’язання боржника погасити його у встановлений термін, оформляється соло-векселем з одним підписом – позичальника. Різновидами бланкових кредитів е контокорент та овердрафт.

Різновидом міжнародного кредиту є валютний кредит, тобто кредит у певній валюті або валютах, призначений для погашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу національної грошової одиниці, поповнення офіційних валютних резервів.

Проектне фінансування – полягає у спільному фінансуванні кількома кредитними установами великих, переважно інфраструктурних проектів [15]. Ініціаторами спільного фінансування є міжнародні фінансові інституції, котрі залучають до цих операцій приватні банки. Останні кредитують найприбутковішу частину проекту на пільгових умовах, встановлюючи відсоткову ставку, нижчу ніж ринкова.

Серед інших боргових інструментів особливу групу становлять експортні кредити. Їх специфічна ознака виявляється у зв’язаному характері, тобто наявності так званого зв’язуючого застереження в кредитній угоді. Сутність застереження полягає в тому, що позичальник має використати цей кредит винятково на зазначені цілі, наприклад, на придбання товарів, вироблених у країні-кредиторі.

Механізм експортного кредитування створює умови для прихованого субсидування експорту, тому може розглядатися як метод стимулювання урядом національного експортозорієнтованого виробництва [7].

Механізм експортного кредитування передбачає [7]:

– надання державними банками субсидованих кредитів національним експортерам за ставкою, нижчою ніж ринкова;

– надання державних кредитів іноземним імпортерам за умов обов’язкових закупівель товарів, виробниками яких є фірми країни-кредитора (зв’язаний кредит);

– страхування експортних ризиків національних експортерів.

Міжнародний ринок цінних паперів – це система економічних відносин з приводу переміщення фінансових зобов’язань та інструментів у вигляді цінних паперів за межі країни шляхом їх купівлі-продажу.

До числа цінних паперів належать акції, облігації, депозитні сертифікати, казначейські зобов’язання, чеки, векселі й інші фінансові документи. Цінні папери – це представники реального капіталу, вони засвідчують право власності на капітал [1].

Слід зазначити, що вдале розміщення цінних паперів на міжнародних ринках, а ще головніше – ефективне використання залучених коштів забезпечують досить стабільний розвиток економіки країни ринкового спрямування.

У цьому плані характерним є Євроринок – це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різноманітними фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах (у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійснюють ці операції). Євроринок представлений єврогрошовим ринком (міжбанківські депозити до одного року), ринком банківських єврокредитів (кредити на 2-10 років) та ринком капіталів (єврооблігації, євроакції, євровекселі тощо).

На думку багатьох експертів, євроринок є досить умовним поняттям, оскільки він є результатом інтернаціоналізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри: більшість угод на євроринку здійснюється через фінансові центри Лондону, Гонконгу, Сінгапуру, деяких країн Карибського регіону, а також, меншою мірою, Нью-Йорку та Токіо.

Основними фінансовими центрами, де торгують європаперами, є Лондон, Цюріх, Люксембург. Єврооблігації становлять значну частку міжнародного ринку. Найбільше їх випускається в доларах США. Головними позичальниками коштів є уряди деяких західноєвропейських країн і транснаціональні корпорації [1].

Міжнародний ринок цінних паперів спеціалізується переважно на емісії цінних паперів (первинний ринок) і їх купівлі-продажу (вторинний ринок).

Поряд з ринком іноземних облігацій у 70-х роках XX ст. виник ринок єврооблігацій – облігацій у євровалютах. Найбільше їх випускається в доларах США.

Єврооблігації – це боргові зобов’язання євроринку, які випускаються позичальником для отримання довгострокової позики і можуть котируватись одночасно на фінансових ринках кількох країн [6].

Єврооблігаційна позика вирізняється такими особливостями [2]:

– розміщується одночасно на ринках кількох країн, на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик;

– емісія здійснюється банківським консорціумом (об’єднанням) або міжнародною організацією;

– єврооблігації купуються інвесторами різних країн на основі котирувань їх національних бірж;

– емісія єврооблігацій менше, ніж іноземних облігацій, підпадає під державне регулювання; відсоток за купоном не оподатковується, на відміну від звичайних облігацій.

Міжнародний ринок євроакцій почав розвиватись лише з 1983 р.

Євроакції – це акції, які розміщуються на фінансових ринках інших країн. Вони можуть також котируватися на своєму національному ринку й одночасно на різних інших ринках, куди вони можуть обертатися. Євроакції можуть обертатися на євроринку і котируватись у світовому фінансовому центрі (наприклад, у Лондоні) або в офшорній зоні. Ціна купівлі-продажу акцій встановлюється, зазвичай, в євровалютах [6].

Ринок євровекселів (з 1981 р.) за обсягом невеликий, включає в основному короткострокові єврокомерційні папери і середньострокові векселі.

Щоб залучити додаткових клієнтів і збільшити свої прибутки, учасники міжнародного кредитно-фінансового ринку створили ринок фінансових ф’ючерсів, фінансових опціонів і «свопів», випускають цінні папери з додатковими страховими умовами.

Дата добавления: 2014-01-03