Особливості боргової політики країн з розвиненою економікою

Для кожної країни є свій допустимий рівень зовнішнього боргу. При визначенні безпечного рівня зовнішнього боргу до уваги беруться темпи економічного зростання та природо-ресурсний потенціал країни. Проте існують загальноприйняті рамки щодо формування боргового портфеля, вихід за які може загрожувати борговій безпеці держави. Так, згідно з Маастрихтською угодою зовнішній державний борг не повинен перевищувати 60 % від ВВП [7]. Разом з цим, Світовий банк вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу 50 % від ВВП [5]. Незважаючи на це, більшість економічно розвинутих країн значно перевищили цю межу.

Як показує приклад Японії, країни можуть уникати дефолту за борговими зобов’язаннями, успішно розвиватися і з удвічі більшим борговим навантаженням. Проте варто звернути увагу на те, що більша частина суверенного боргу Японії – це внутрішні боргові зобов’язання, рівень яких створює певну загрозу внутрішнього дефолту, а не зовнішнього, що зазвичай має менш негативні наслідки для економіки країни та її партнерів [8].

В економічно розвинутих країнах протягом останніх років державний борг зростає дуже швидко, тоді як темпи зростання ВВП знижуються. У такому випадку залучення позикових коштів не тільки втрачає свій позитивний ефект, а й навпаки, може призвести до негативних наслідків, таких як зменшення обсягів золотовалютного резерву, девальвації національної валюти та зростання рівня інфляції, а разом з цим і до втрати інвестиційної привабливості країни.

Причиною диспропорцій між зміною боргу та темпами економічного зростання стала світова фінансово-економічна криза 2008 р., в результаті якої в багатьох економічно розвинутих країнах суттєво знизилася активність реальної економіки, а вслід за цим збільшилося і боргове навантаження на економічну систему.

Подальший розвиток подій у світовій економіці залежатиме від того, яким чином найбільш «проблемні» країни обслуговуватимуть свій борговий портфель. Одним із найвірогідніших є варіант рефінансування боргів, який в кращому випадку супроводжуватиметься програмами скорочення бюджетних видатків та збільшенням темпів економічного зростання. Іншим варіантом є грошова емісія під погашення боргів, що призведе до підвищення темпів інфляції.

Існує декілька причин, за якими подальше зростання державного боргу для економічно розвинутих країн може бути небезпечним [8]:

– чим більше поточне суверенне боргове навантаження, тим дорожчим буде його обслуговування в майбутньому (якщо зростає урядовий валовий борг, то відповідно збільшуються і ризики, пов’язані з управлінням ним). Унаслідок зростання боргу інвестори вимагають вищих рівнів дохідності за цінними паперами. У зв’язку з цим купонні ставки за новими емісіями облігацій зростатимуть. Така ситуація небезпечна тим, що уряду доведеться збільшувати витрати державних ресурсів на покриття виплат за своїми борговими зобов’язаннями, а статті витрат необхідно буде скорочувати. Це може стати причиною неефективності бюджетно-податкової політики;

– збільшення процентних ставок за міжнародними суверенними облігаціями стимулює загальне підвищення відсоткових ставок в країні, оскільки зростає вартість залученого капіталу для корпоративного сектора, що призводить до зниження темпів економічного зростання;

– якщо дохідність за облігаціями значно зростає, відбувається перетікання капіталу з реального сектора, оскільки інвесторам вигідніше вкладати кошти у фінансові інструменти, адже дохідність за ними достатньо висока.

У випадку неможливості уряду вчасно здійснити виплати за своїми боргами, він або оголошує дефолт за борговими зобов’язаннями, або здійснює нові запозичення, щоб рефінансувати раніше взяту позику. Другий варіант є більш прийнятним, проте і тут існують певні ризики. Рефінансування позики свідчить про те, що борги країни і надалі зростають. Для інвесторів це є сигналом для переоцінки ризику і, як наслідок, вони вимагають більш високої премії за урядовими облігаціями.

Таким чином, якщо першопричиною виникнення фінансово-економічної кризи у 2008 р. були проблеми в фінансовій площині діяльності корпоративного сектора, то причиною подальших розладів фінансової системи стало накопичення боргів у державному секторі. В країнах, де сукупні боргові зобов’язання не підкріплюються ресурсами реального сектора та бюджетними ресурсами, що мало б забезпечувати фінансову безпеку держави, виникають підвищені ризики, пов’язані з неповерненням боргових зобов’язань у низки країн з перехідною та особливо з розвинутою економіками, частка на ринку капіталів яких значно вища. Наслідком переоцінки ризиків через зростання ймовірності дефолту суверенів стає відтік ресурсів з ринків боргових капіталів з одночасним підвищенням дохідності на суверенні облігації низки країн, в тому числі з розвинутою економікою [8].

Дата добавления: 2014-01-03