Структура бюджету Європейського Союзу

Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що, на відміну від інших міжнародних економічних організацій, ЄС має самостійний бюджет, який об’єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС – основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, проте він ще не перетворився в інструмент повноцінної фінансової політики Євросоюзу і лише частково є важелем наднаціонального регулювання економік країн-учасниць [1].

Специфіка бюджету ЄС полягає у наступному:

- доходи та витрати мають зрівноважуватись, тобто не можна використовувати бюджетний дефіцит як інструмент пожвавлення сукупного попиту й інвестицій або зменшення безробіття;

- відсутні фіксовані суми членських внесків;

- не можливим є залучення фінансових коштів із приватного сектора для вирішення соціальних чи масштабних економічних проблем;

- обсяг бюджету Євросоюзу становить всього до 1,24 % від сумарного валового продукту усіх держав – членів ЄС (у 2012 році – 142,6 млрд. євро). У національних державах цей показник зазвичай коливається в межах 20-45%.

Основна мета бюджету ЄС – розподіл коштів від багатих до бідних держав ЄС для забезпечення рівномірного і пропорційного розвитку всіх регіонів Співтовариства.

Стосовно національних бюджетів країн – учасниць ЄС, то ще на початку його функціонування було поставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, зокрема щодо зближення й уніфікації бюджетної документації та статистичних показників, вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП, гармонізації структур бюджету, координації бюджетної політики, гармонізації податків і податкової політики.

Слід зауважити, що завдання гармонізації бюджетної політики виявилося досить складним процесом із певними внутрішніми суперечностями. З одного боку, формально зменшився рівень самостійності окремих держав у бюджетному регулюванні, країни зобов’язалися подавати керівництву ЄС проекти своїх бюджетів і звітів про їх виконання, інформувати органи ЄС про проведення відповідних бюджетних заходів. З іншого боку, господарські механізми країн-учасниць залишаються автономними, хоча зростає рівень їх взаємозалежності; держави мають різний рівень економічного розвитку, неоднакову соціально-політичну ситуацію всередині країни, що відповідно зумовлює суперечливість інтересів як у бюджетній, так і загалом в економічній політиці [1].

Доходи бюджету Європейського Союзу складаються із: внесків країн-учасниць (пропорційно розміру ВВП), ввізних мит, що компенсують різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні імпортері та на зовнішньому ринку, мит за загальним митним тарифом, окрім мита Європейського об’єднання вугілля і сталі, певної частини відрахувань від податку на додану вартість та інші кошти.

Близько 80 відсотків бюджетних витрат повертаються в країни-члени ЄС у вигляді дотацій та проектів підтримки. 20 відсотків використовуються на загальну зовнішню політику, зміст різних органів, парламент і управлінські структури. Дві найбільші статті витрат – це аграрні дотації та підтримка інфраструктури, яка включає в себе співфінансування будівельних проектів.

Бюджет Європейського Союзу є певною мірою відображенням як завдань ЄС, так і можливостей щодо формування доходів. З огляду на це, бюджет покликаний, перш за все, сприяти реалізації політики й стратегії розвитку ЄС у таких ключових напрямах [1]:

- забезпечення високих темпів економічного зростання;

- вирівнювання рівнів соціального й культурного розвитку різних регіонів;

- підтримка валютної стабільності;

- стимулювання розробки та впровадження нових технологій.

Виходячи з цього, видаткову частину бюджету Європейського Союзу становлять такі витрати [2]:

1) субсидії й інші витрати за сільським господарством (майже 73%);

2) субсидії на впровадження в життя регіональної політики, тобто на надання фінансової підтримки менш розвинутим регіонам (5,8 %);

3) витрати із субсидування наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок, фінансовані кошти, що виділяються на енергетику, промисловість і транспорт (2,6 %);

4) економічна допомога країнам, що розвиваються (3,8 %);

5) адміністративні витрати (4,7 %);

6) інші витрати (8,5 %).

У функціонуванні ЄС сьогодні окреслились певні проблеми, які впливатимуть на розвиток бюджетної політики Євросоюзу й у майбутньому.

По-перше, це певний конкурентний характер взаємозв’язків членів Союзу щодо розподілу видатків та сплати внесків. Кожна держава намагається вплинути на розподіл коштів з користю для себе. Тому досить часто процес прийняття рішень щодо формування бюджетної політики ЄС можна охарактеризувати як «перетягування канату».

По-друге, однією з проблем, що визначають характер видаткової частини бюджету ЄС, е високі адміністративні витрати з бюджету на утримання бюрократичного апарату (причому ця стаття видатків з кожним роком динамічно зростає).

По-третє, відповідно до діючого механізму розподілу видатків на програми підтримки села, країни, у яких більша кількість фермерів і більше бідних регіонів, одержують непропорційно більше ресурсів з бюджету ЄС. Держави, у яких практично немає регіонів з низьким рівнем розвитку і малий сільськогосподарський сектор (Велика Британія, Німеччина, Голландія і Швеція), сплачують більше в бюджет ЄС, ніж отримують ресурсів з нього. Тому зберігаються передумови для загострення суперечностей між нетто-платниками й нетто-реципієнтами бюджету ЄС як з приводу розмірів бюджету, так і стосовно того, на які заходи, у яких розмірах має здійснюватись фінансування. Саме цим пояснюється те, що упродовж багатьох років розмір бюджету ЄС був значно меншим від погодженого максимального ліміту в 1,24 % створюваного у ЄС ВНД.

Щорічний бюджетний процес у Європейському Союзі включає певні послідовні етапи. Відповідно до Маастрихтської угоди він відбувається у результаті взаємодії органів управління ЄС, головним чином Європейської Комісії, Ради міністрів ЄС і Європарламенту. У найбільш загальному вимірі функції та повноваження інститутів ЄС у рамках бюджетного процесу розподілені у такий спосіб: Європейська Комісія пропонує проект бюджету, Європарламент здійснює його розгляд, вносить поправки та спільно з Радою ЄС виносить остаточне рішення [1].

Безпосереднім виконанням бюджету займається Європейська Комісія. Контрольна функція Європейської Комісії проявляється в тому, що вона аналізує стан справ у ЄС, для чого збирає інформацію та проводить перевірки, у тому числі перевірки виконання бюджету, її огляди й доповіді, систематизовані у звіті про виконання бюджету, направляються до Європейського Парламенту, Ради міністрів ЄС, інших інститутів ЄС і урядів держав – членів ЄС.

Для посилення фінансової дисципліни членів ЄВС 2 грудня 1996 р. у Дубліні під час Європейської Конференції Голів держав та урядів було схвалено проект Пакту стабільності та зростання для Європи (стабілізаційний пакт), ініційований Федеральним міністром фінансів ФРН Т.Вайгелем. Доопрацьований варіант стабілізаційного пакту було остаточно прийнято під час Європейської Конференції Глав держав та урядів в Амстердамі у червні 1997 р.

Механізм дії стабілізаційного пакту полягає у наступному. У разі перевищення розміру дефіциту члена ЄВС більш, ніж 3 % ВВП, мають місце автоматичні санкції. Санкції вводяться проти певної країни шляхом відкриття нею депозитного рахунку на користь Європейської комісії, за яким не сплачуються відсотки. Санкції складаються з двох основних елементів: фіксованої суми, яка дорівнює 0,2 % ВВП країни-штрафника, та змінного компоненту, який дорівнює, відповідно 0,1 % ВВП та нараховується за кожний відсотковий пункт перевищення 3-х відсоткової референтної величини. Максимальна сума санкцій обмежується у розмірі 0,5 % ВВП.

Якщо у перший рік після введення санкцій проти певної країни останній не вдається покращити свій фінансовий стан і вона продовжує перевищувати встановлену норму, то у другому році ця країна перераховує на рахунок Європейської комісії лише змінну частину санкцій без фіксованої суми. Якщо після двох років у країні продовжує існувати недозволений рівень дефіциту бюджету, то сума на депозитному рахунку Європейської комісії перетворюється на грошовий штраф, який перерозподіляється між іншими членами ЄВС, бюджети яких знаходяться у дозволених межах. Незначне перевищення норм дефіциту дозволяється у виключному випадку, якщо ВВП окремої країни скоротився протягом року більше, ніж на 2 % [6].

2 березня 2012 року було підписано бюджетний пакт, у який вкладено ідею втручання центрального комітету ЄС з бюджетних питань у справи окремих країн. Відтепер в Брюсселі зможуть впливати на регулювання виплат бюджетникам і на те, скільки бюджетного дефіциту країна закладає у свої закони. Цей документ повинен стати новим етапом в економічній інтеграції ЄС. Також він може бути першою ознакою того, що з часом союз зможе формувати спільний для всіх країн бюджет у єдиній валюті.

Дата добавления: 2014-01-03