Методи статистичного прогнозування. Екстраполяція

Під прогнозуванням звичайно розуміють наукове (тобто засноване на аналізі фактів і доказів, причинно-наслідкових зв’язків, закономірностей) визначення ймовірних шляхів та результатів майбутнього розвитку явищ і процесів, оцінку показників, що характеризують ці явища та процеси для більш-менш. віддаленого майбутнього.

Сутність прогнозу та прогнозування. Види прогнозів

Прогноз (від грецької prognosis) – передбачення, передрікання. В науковому розумінні це поняття вперше почало вживатись у медицині. Давньогрецький вчений та видатний лікар Гіппократ (460–377 рр. до н. е.), є автором праці, яку назвав "Ргоgnоstіке" ("Прогностика"), тобто передбачення, передрікання (в даному випадку – перебіг хвороби).

Прогнозування є частиною більш загального поняття передбачення, котре поєднує всі різновиди способів здобування інформації про майбутнє: наукове, що засноване на знанні закономірностей розвитку природи, суспільства, мислення; інтуїтивне – на передчуттях людини; буденне – на так званому життєвому досвіді, прикметах і т. ін.; релігійне пророкування ґрунтується на вірі в надприродні сили, на марновірствах.

Тому прогнозування можливо лише в тій мірі, в якій поведінка прогнозованого об’єкта підлягає певним законам. Іншими словами, прогнозування, врешті-решт, можна здійснити лише тоді, якщо пізнані закони розвитку даного об’єкта (явища, процесу).

На сьогоднішній день у самих різних сферах людської діяльності розроблена значна кількість прогнозів, котрі можуть бути класифіковані на різних підставах: залежно від цілей, завдань, об’єктів прогнозування, періоду упередження прогнозу і методів, що використовують для його розробки, і т. ін. Найбільш загальним критерієм типології всіх прогнозів є проблемно-цільовий критерій, що розмежовує прогнози з точки зору мети, заради якої вони розробляються.

За метою дослідження

Пошукове прогнозування (інша назва – дослідні, трендові) – це визначення можливих станів об’єкта в майбутньому. При такому прогнозуванні здійснюється умовне продовження, перенесення в майбутнє існуючих у минулому і тепер тенденцій розвитку об’єкта з припущенням, що протягом прогнозованого періоду не станеться ніяких подій, котрі могли б різко змінити ці тенденції.

Нормативне прогнозування (програмні, цільові)– це визначення шляхів і строків досягнення можливих станів об’єкта, котрі (стани) відповідають на запитання, яким шляхом можна досягти бажаного стану. Нормативне прогнозування будується на основі заздалегідь заданих норм, ідеалів, цілей.

При цьому ставиться мета, наприклад, зниження темпів зростання злочинності або її стабілізація на певному рівні, визначаються більш-менш точні строки та способи досягнення вказаної мети (нормативний прогноз).

До нормативного прогнозування відноситься й оцінка кримінологічних наслідків, проектів законодавчих та відомчих нормативних актів, взагалі будь-яких управлінських рішень, що стосуються правоохоронної сфери. Мінімізація таких наслідків ще на стадії розробки подібних документів, а також завчасна підготовка органів внутрішніх справ до дій в нових умовах, що виникають у зв’язку з їх прийняттям, – актуальна проблема сьогоднішнього дня.

За об’єктом дослідження:

- природознавчі підрозділяються на такі види:

метеорологічні (погода, повітряні потоки та інші атмосферні явища);

гідрологічні (морські хвилювання, паводки, тайфуни, шторми і т. ін.);

геологічні (завали корисних копалин, землетруси, сход лавин і т. ін.);

біологічні, включаючи фенологічні та сільськогосподарські (врожайність, захворюваність і т. ін.);

- медико-біологічні (переважно хвороби людини);

- космологічні (стан та рух небесних тіл, випромінювання, затемнення і т. ін.);

- фізико-хімічні прогнози явищ мікросвіту.

Науково-технічне прогнозування охоплює, з одного боку, оцінку станів і перспектив роботи механізмів, приладів, електронної апаратури, а з іншого - прогнозування розвитку науки, техніки, технології, підготовки наукових кадрів і т. ін;

Суспільствознавчі прогнози (соціально-економічні в широкому значенні цього терміна) прогнози. Своєю чергою

- суспільствознавчі підрозділяються на різні види залежно від конкретної форми їх прикладення, найбільш відомими з них є:

соціально-медичні (охорона здоров’я, фізкультура, спорт);

соціально-екологічні (перспективи збереження рівноваги між станом природного середовища та життєдіяльністю людини);

економічні (перспективи розвитку господарства і економічних відносин взагалі, різних форм господарювання та власності);

юридичні, в тому числі кримінально-правові та кримінологічні (розвиток держави та законодавства, стан злочинності та інших правопорушень, взагалі правових відносин);

демографічні (зміни чисельності населення, статево-вікової структури населення, міграції) та ін.

Слід особливо зупинитись на класифікації прогнозів з точки зору періоду упередження (горизонту прогнозування, періоду прогнозування), тобто часового інтервалу, на котрий розробляється прогноз.

для періодів упередження:

короткостроковий прогноз (до одного року);

середньостроковий прогноз (від одного до п’яти років);

довгостроковий прогноз (від п’яти до п’ятнадцяти років).

З періодом упередження певною мірою пов’язаний і поділ прогнозів на:

якісні прогнози розробляються у вигляді якісних оцінок розвитку об’єкта: загального опису тенденцій та очікуваного характеру змін, а в самому простому випадку – ствердження про можливість або неможливість настання подій, що прогнозуються, (наприклад, "можливе зростання злочинності", або "може настати стабілізація певних видів злочинів", або "можна очікувати зниження темпів зростання аварійності" і т. ін.);

кількісні прогнози являють собою числові значення прогнозованих показників (наприклад, "кількість крадіжок перевищить мільйон") або кількісні оцінки достовірності досягнення цих значень. На практиці, як правило, прогнозуються одночасно і якісні і кількісні характеристики об’єкта. Співвідношення цих сторін у прогнозі залежить від специфіки самого об’єкта прогнозу, цілей прогнозування, періоду упередження та ін.

Наприклад, з точки зору останнього критерію достатньо поширеною є така структура прогнозної інформації: оперативні прогнози є кількісними, короткострокові – переважно кількісними, середньострокові – кількісно-якісними і довгострокові – в основному якісними. Крім того, оскільки в перехідні періоди точність і вірогідність прогнозів, насамперед кількісних, різко знижується, в такі періоди підвищується роль якісних прогнозів.

Існують ще й інші критерії класифікації прогнозів (наприклад, характер джерела інформації, масштабність прогнозу та деякі інші).

Усі названі види прогнозів тією чи іншою мірою можуть бути використані в практиці органів внутрішніх справ. Однак з урахуванням специфіки діяльності системи та її можливостей органи внутрішніх справ не можуть займатися ними всіма і зосереджуються лише на тих прогнозах, що мають безпосереднє відношення до їх діяльності.

Узагальнюючи об’єкт прогнозування для органів внутрішніх справ, можна сказати, що це, як і в аналітичній роботі, – оперативна обстановка, а декілька конкретизуючи, той же об’єкт можна назвати:

1) прогнозування розвитку навколишнього середовища;

2) прогнозування розвитку системи органів внутрішніх справ.

Якщо коротко прокоментувати першу групу, то слід зауважити, що найбільш значущими для органів внутрішніх справ є суспільствознавчі прогнози, а з них – економічні, демографічні та юридичні і серед останніх – кримінально-правові та кримінологічні.

Якщо мати на увазі стан розвитку прогнозування в органах внутрішніх справ України, то, мабуть, буде справедливим сказати, що основним (якщо не єдиним) видом прогнозування в органах внутрішніх справ є кримінологічне прогнозування, в якому ще можна виділити:

прогнозування розвитку кримінальної злочинності;

прогнозування розвитку адміністративних правопорушень;

прогнозування стану охорони громадського порядку;

прогнозування розвитку окремих видів правопорушень і т. ін.

Щодо другої групи об’єктів прогнозування в органах внутрішніх справ, то мова йде про такі його підвиди, як:

прогнозування розвитку змін функцій та організаційної структури органів внутрішніх справ;

прогнозування розвитку ресурсного забезпечення системи (кадрове, інформаційне, матеріально-господарче, технічне, фінансове і т. ін.);

прогностичне дослідження окремих важливих проблем управління органами внутрішніх справ і т. ін.

У відомчій літературі з проблем управління в органах внутрішніх справ є спроба розділити прогнозування стосовно об’єктів другої групи на а) організаційно-управлінське та б) технічно-організаційне. Але, на думку автора, це не дуже вдала спроба, оскільки подальший розподіл підвидів прогнозу на дві підгрупи – складна справа.

2. Механізм і технологія прогнозування

Щоб виявити свою сутність в управлінні, прогнозування повинно мати певний механізм і технологію. Механізм прогнозування складається з його функцій, принципів та методів, а процес прогнозування має свою технологію.

Прогнози в управлінні мають цілком певне функціональне призначення. Основними функціями прогнозування є орієнтовна, нормативна та.

Орієнтовна функція прогнозу виявляється у визначенні певним органом управління реалістичних напрямів діяльності та вибірковому підході до інформації, що надходить. Управлінці, як правило, використовують ті інформаційні дані, котрі дають найбільш повне уявлення про прогнозований об’єкт, створюють можливість для складання його передбачуваної моделі.

Нормативна функція прогнозу полягає в тому, що він завжди містить певні показники і норми, котрі не тільки допомагають реалізовувати прогностичну модель, але й захищають орган управління від виявів суб’єктивізму в його діяльності.

Попереджувальна прогноз попереджає орган управління про можливі та реальні відхилення об’єкта від прогностичної моделі, дозволяє аналізувати фактори й причини збурюючих впливів на керовану систему, здійснювати необхідні заходи щодо її стабілізації.

Прогностична інформація - необхідна складова процесу корегування, здійснення інших управлінських дій. Взагалі науково обґрунтоване прогнозування е необхідною умовою ефективності процесу управління в будь-якій його сфері.

Принципи прогнозування. У прогностиці вони розглядаються як система вимог, дотримання яких забезпечує ефективність прогностичної діяльності. Це принципи системності, узгодженості, варіантності, безперервності, верифікації та рентабельності.

Принцип системності характеризує прогностичний процес як складну систему операцій в їх логічній послідовності, підпорядкування різних типів прогнозів, їх елементів, пов’язаність прогнозів об’єкта прогнозування та прогнозного фону, тобто того середовища, котре безпосередньо оточує прогнозований об’єкт, впливає на його стан.

Принцип узгодженості прогнозування виступає як вимога узгодженості пошукових та нормативних прогнозів, що забезпечує описання і реалізацію прогностичних моделей.

Принцип варіантності прогнозування означає, що всі варіанти прогнозів повинні розроблятися виходячи із особливостей прогнозного фону.

Принцип безперервності прогнозування вимагає коректування прогнозів у міру надходження інформації, яка містить нові дані про об’єкт прогнозування.

Принцип верифікації передбачає перевірку істинності прогнозів дослідним шляхом, отже дає можливість переконатись в їх достовірності та обґрунтованості.

У практиці прогнозування велике значення має принцип рентабельності, який вимагає перевищення економічного ефекту від використання прогнозу над витратами на його розробку.

Конкретний аналіз принципів підтверджує їх імперативний характер. Це правила, котрі необхідно виконувати в прогностичній діяльності.

У технологічному плані принципи тісно пов’язані із методами прогнозування, котрі виступають способами їх реалізації.

Кількість методів, які застосовуються в прогностиці, достатньо велика. За оцінками зарубіжних і вітчизняних фахівців, їх нараховується близько 200. Практика прогнозування викликала необхідність упорядкування методів, що застосовуються, приведення їх в певну систему. В науці існує безліч класифікацій методів прогнозування. Одним із підходів до класифікації методів є їх поділ за ступенем формалізації (рис. 18.1). На підставі цього критерію методи розподіляються на інтуїтивні та формалізовані.

Інтуїтивні методи застосовуються, як правило, коли немає можливості використовувати більш точні, засновані на математичних розрахунках та використанні.ЕОМ. Це відбувається, коли об’єкт прогнозування або дуже простий, або, навпаки, дуже складний, і його ймовірніший стан, поведінку можна визначити інтуїтивним шляхом з більшою або меншою часткою достовірності.

Інтуїтивні методи розбиваються на дві групи: групу індивідуальних експертних оцінок і групу колективних експертних оцінок. До групи індивідуальних експертних оцінок відносяться методи "інтерв’ю", аналітичних доповідних записок, написання сценаріїв розвитку тих чи інших подій або явищ. В групу колективних експертних оцінок входять методи анкетування, ‘ комісій", "мозкових атак" та ін. Застосування цих методів дає змогу упорядкувати, об’єктивувати суб’єктивні оцінки прогнозного характеру.

Формалізовані методи залежно від загальних принципів дії розподіляються на екстраполяційні, системно-структурні, асоціативні та випереджуючої інформації. Дані сукупності методів відносяться до класу спеціальних методів прогностики і мають, як правило, математичне обґрунтування, їх застосування – це сфера діяльності фахівців прогностики, які до того ж спираються на потужну базу електронно-обчислювальної техніки.

У соціальному управлінні прогностичну функцію нерідко виконують соціологічні методи дослідження. Так, для дослідження соціокультурних систем, соціальної структури, соціальних інститутів широко використовуються порівняльно-історичний, порівняльно-типологічний та типологічний методи. Вивчення суспільної свідомості, громадської думки різних класів, верств, груп населення базується на методах аналізу документів, анкетування, інтерв’ювання, спостереження. При дослідженні міжособистих стосунків усередині малих груп використовуються методи соціометрії, соціальної психології, біографічний та інші. В дослідженні соціального планування дуже поширені методи статистики, латентно-структурного та кореляційного аналізу.

Використання різних методів дозволяє виявити багатогранність соціального розвитку, певні тенденції в явищах та процесах, прогнозувати їхню проекцію на майбутнє.

Функції, принципи та методи прогнозування доповнює логічна послідовність операцій здійснення прогнозування, яка складає його технологію. В основному вона зводиться до таких етапів:

1. Розробка програми прогнозування, котра включає мету, шляхи, способи, засоби її досягнення.

2. Побудова базової та альтернативної моделей прогнозованого об’єкта.

3. Збирання даних прогнозного фону.

4. Побудова динамічних рядів показників. Ними можуть бути часові" інтервали, параметри об’єкта, які дозволяють простежувати зміни його часово-просторових характеристик.

5. Оцінка достовірності й точності прогнозів.

6. Вироблення рекомендацій для підготовки рішень у сфері прогнозування.

Дієвість наведених механізму та процедури прогнозування значною мірою залежить від рівня підготовки управлінських кадрів.

3. Характеристика основних методів прогнозування, що застосовуються в органах внутрішніх справ

Прогнозування на основі багатофакторної моделі в даному разі здійснюється з використанням різних статистичних методів і включає такі етапи й операції.

Перший етап – побудова багатофакторної моделі складається із наступних операцій:

відбір факторів зовнішнього середовища, які певним чином впливають на даний вид злочину (з цією метою, як правило, використовуються методи експертних оцінок);

формування кількісних показників, що характеризують інтенсивність виявлення відповідних факторів зовнішнього середовища (за даними статистичних звітів чи соціологічних досліджень);

відбір факторів зовнішнього середовища, які істотно впливають на даний вид злочину, тобто таких, що мають статистичне значущий коефіцієнт кореляції з показником злочинності (кореляційний аналіз);

побудова багатофакторної моделі методами регресійного аналізу.

Другий етап – розробка кримінологічного прогнозу включає:

прогнозування показників, що характеризують зміни факторів зовнішнього середовища в наступному періоді (або одним із статистичних методів, або методом експертної оцінки);

розрахунок по формулі прогнозних значень злочинності на той же період виходячи із прогнозу факторів зовнішнього середовища.

Багатофакторне прогнозування може здійснюватись з використанням і більш складних математичних моделей (наприклад, системи диференційних рівнянь), які не тільки описують вплив факторів зовнішнього середовища на злочинність, але й враховують більш складні залежності між ними. Однак впоратися з розробкою таких моделей здужають лише фахівці, які володіють відповідними математичними методами.

Другу групу методів, як вище вже йшлося, складають методи статистичної екстраполяції динамічних рядів. Суть статистичної екстраполяції полягає у визначенні за відомими значеннями динамічного ряду інших значень, що лежать за його межами. Прогноз, до речі, і розробляється на основі екстраполяції динамічних рядів, для підвищення його точності й обґрунтованості обов’язкове використання якісної інформації, що підтверджує об’єктивне існування основної тенденції та обґрунтованість переносу її в майбутнє.

Прогнозування методами експертних оцінок

Іншу групу методів прогнозування складають методи експертних оцінок. Роль цих методів особливо зростає тепер, в період нестабільного розвитку соціальних, політичних, економічних та інших процесів, що прямо чи опосередковано впливають на криміногенну ситуацію в країні. Для таких періодів розвитку суспільства характерний, вкрай високий ступінь невизначеності впливу факторів зовнішнього середовища на стан та динаміку злочинності. Це саме той період, котрий у філософії відомий як етап переходу кількості в якість, тобто такий, де існуючі в суспільстві суперечності викликають зміни самої соціально-економічної системи. Закони ж, що визначають.розвиток суспільства, діють у рамках тієї чи іншої формації, тобто доти, доки притаманні їй суперечності приводять лише до накопичення кількісних змін.

Ця обставина є особливо важливою, оскільки, як уже йшлося вище, статистичні методи прогнозування можуть бути застосовані лише в тих випадках, коли зберігаються закони, що лежать в основі розвитку відповідних процесів. У противному разі прийнятна точність прогнозів не може бути забезпечена ніякими статистичними методами, якими б досконалими вони не були.

Таким чином, застосування експертних методів прогнозування найбільш ефективне:

- при відсутності представницьких і достовірних статистичних даних про об’єкт прогнозування;

- в умовах великої невизначеності середовища функціонування об’єкта, впливу на його розвиток факторів зовнішнього середовища;

- в умовах дефіциту часу, що потрібний для розробки прогнозу, чи в інших екстремальних ситуаціях.

У цьому зв’язку варто зазначити, що сфера застосування методів експертної оцінки не обмежується прогнозуванням. Вони досить поширені при виробленні будь-яких складних рішень в умовах браку інформації або часу, відсутності чітких, формалізованих критеріїв їх оптимальності, невизначеності наслідків рішень, що приймаються. На рішення саме такого роду найчастіше доводиться натрапляти в органах внутрішніх справ.

Згідно з вищенаведеною класифікацією всі експертні методи підрозділяються на дві великі групи: індивідуальні та колективні експертні оцінки. Із методів індивідуальних експертних оцінок в прогнозуванні найбільш часто застосовуються такі їх різновиди, як інтерв’ю та аналітичні експертні оцінки.

Метод інтерв’ю передбачає бесіду організатора прогнозування з експертом за заздалегідь підготовленою програмою. Експерту ставляться запитання відносно перспектив розвитку об’єкта прогнозу. Успіх такої оцінки вирішальною мірою залежить від здатності експерта давати кваліфіковані відповіді на досить складні, такі, що потребують глибокого осмислення, запитання в умовах обмеженого часу. В цьому полягає один із серйозних недоліків методу, оскільки далеко не кожний експерт здатний виконувати плідну роботу в таких умовах. Але, там, де не потрібна висока точність прогнозу, а результати необхідно одержати в найкоротші строки, цей метод може виявитися незамінним.

На відміну від методу інтерв’ю аналітичні експертні оцінки передбачають тривалу та ретельну попередню роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку об’єкта прогнозу. Цей метод дає експерту можливість в повному обсязі використовувати всю необхідну інформацію про цей об’єкт, що, безсумнівно, підвищує точність і обґрунтованість прогнозу.

Наступна група інтуїтивних методів прогнозування – методи колективних експертних оцінок, котрі передбачають сумісну працю групи експертів для отримання максимально об’єктивної оцінки перспектив розвитку об’єкта прогнозу. Серед цих методів частіш за все застосовують метод експертних комісій, метод "мозкового" штурму, метод суду та дельфійський метод, котрі розрізняються між собою способом організації колективної праці експертів. Коротко нагадаємо суть цих методів, які широко застосовують в соціології, а також у самих різних галузях людської діяльності.

Метод "мозкового" штурму ґрунтується на всілякому стимулюванні творчої активності експертів. Це досягається шляхом дотримання певних правил, які регламентують процедуру спільного обговорення експертами різних варіантів прогнозу: допускається висунення будь-яких ідей в рамках обговорюваного питання; забороняється їх оцінка з боку решти експертів; обмежується час одного виступу, однак допускаються багатократні виступи одного учасника; пріоритет має експерт, який розвиває попередню ідею; обов’язково фіксуються всі висловлені думки, їхня оцінка здійснюється на наступних етапах.

Інший поширений метод колективної експертної оцінки – метод експертних комісій, коли організація роботи експертів будується за принципом круглого столу. Під час спільної роботи експерти пропонують свої варіанти прогнозу, разом обґрунтовуючи і обговорюючи їх. По можливості, вони намагаються виробити єдину точку зору відносно прогнозу. Проте дошкульним місцем цього методу є те, що в основі вироблення єдиної думки лежить логіка компромісу, котра може привести до надмірного впливу окремих експертів (через їхній авторитет) на міркування решти членів експертної групи.

Експертна процедура за методом суду відбувається за аналогією з судовим процесом. Частина експертів оголошується прибічниками розглядуваної альтернативи (в нашому випадку – варіанта прогнозу), котрі, виступаючи захисниками, наводять доводи на користь цієї альтернативи. Інша частина експертів оголошується її супротивниками, котрі намагаються виявити в ній недостатньо аргументовані або непереконливі місця. І нарешті, третя група експертів регулює перебіг експертизи та підбиває остаточний підсумок. У процесі "суду" функції експертів можуть змінюватися.

Достоїнство перерахованих експертних методів полягає в тому, що – колективна, спільна праця експертів в принципі є фактором, який підвищує об’єктивність експертних оцінок. Це пов’язано з тим, що під час такої праці експерти, вислуховуючи думки своїх колег, їх аргументацію на користь запропонованого варіанта прогнозу, одержують нову для себе інформацію, підвищуючи тим самим рівень своєї компетенції.

Однак назване достоїнство за певних умов може виявитися серйозною перешкодою для здобування об’єктивної експертної інформації. Річ у тому, що сукупна робота справляє значний психологічний вплив на експертів, змушує деяких експертів відмовитись від своєї позиції (навіть, якщо вона й правильна) на користь думки більш авторитетних членів експертної комісії (з точки зору їх відомості, посадового становища і т. ін.).

Дельфійський метод (або метод Дельфи) позбавлений останнього недоліку і одночасно володіє достоїнствами перерахованих вище методів колективної експертної оцінки. Він дістав свою назву від давньогрецького міста Дельфи, в котрому в стародавні часи періодично збиралися жерці для пророкування різних явищ природи і пов’язаних з ними соціально-політичних катаклізмів. У наш час цим методом, як правило, користуються для з’ясування відносної важливості і строків завершення гіпотетичних подій (наприклад, наукових відкриттів). Завдяки принципам, покладеним в основу організації роботи експертної групи, вдалося різко підвищити об’єктивність експертних оцінок. Суть експертного прогнозування за дельфійським методом така:

Кожен член експертної групи працює незалежно від решти, їх опитування (у формі анкетування) проводиться в індивідуальному порядку. Потім виконується статистична обробка індивідуальних експертних оцінок з метою виявлення узагальненої думки групи. Крім того, тут же визначаються протилежні оцінки (тобто варіанти прогнозів, що мають максимальне та мінімальне значення в порівнянні з рештою). Експертам, які висловили такі протилежні погляди, пропонують у письмовій формі проаргументувати свою позицію.

На наступному етапі до експертів доводиться узагальнена інформація про думку всієї групи відносно майбутнього розвитку кримінальних процесів: усереднена оцінка всієї групи, максимальна і мінімальна оцінки, а також аргументація експертів, які дали ці оцінки (без указання їх авторів). Експертам роблять пропозицію уважно вивчити цю інформацію та переглянути свої власні оцінки (варіанти прогнозів), якщо вони вважають аргументи своїх колег переконливими.

Вказана процедура повторюється декілька разів і завершується при стабілізації експертних оцінок, тобто коли експерти більше не вносять корективів у свої прогнози. Як правило, в результаті такої багатоетапної процедури розбіжності в індивідуальних оцінках окремих експертів зменшуються.

Більш докладно методика кримінологічного прогнозування, в тому числі з використанням методів експертних оцінок, розглядатиметься в наступному підрозділі. А ми зупинимося на найбільш важливих питаннях організації експертного прогнозування, а саме:

формування представницької експертної групи, підготовка та проведення експертизи, статистична обробка експертних оцінок.

Один з найвідповідальніших етапів – формування експертної групи. Від її чисельності та професійного складу надзвичайно залежить точність та обґрунтованість експертного прогнозу. Насамперед треба вирішити, фахівці якого профілю повинні і можуть бути експертами. Звичайно, в першу чергу це повинні бути найбільш кваліфіковані й досвідчені співробітники органів внутрішніх справ, а також працівники прокуратури, юстиції, адвокатури. Оскільки кримінологічне прогнозування сьогодні неможливе без аналізу зовнішнього середовища, до складу експертної групи доцільно включити фахівців інших профілів. Так, неоціненну допомогу можуть подати досвідчені практики і вчені, які працюють у сфері економіки, юриспруденції (правознавці, кримінологи), соціології, психології. До роботи експертами залучаються професорсько-викладацький склад вищих навчальних закладів, співробітники науково-дослідних інститутів.

Щодо кількісного складу експертної групи, то при розв’язанні цього питання в принципі можна скористатися рекомендаціями спеціальної літератури⁴. Проте в даній ситуації вирішальне значення, на наш погляд, має не кількісний, а якісний склад групи. Головне – добитися, щоб в нечисельній групі (5–10 експертів) були представлені найбільш кваліфіковані та досвідчені фахівці у відповідній галузі знання, які б мали здібності до аналітичної роботи, володіли високим рівнем загальної ерудиції та могли працювати експертами. Разом з тим важливо, щоб у разі, коли експертна група формується виключно із співробітників органів внутрішніх справ, для усунення однобічної деформації експертних оцінок, до її складу обов’язково потрібно включати представників різних служб.

Як правило, опитування експертів проводиться за допомогою спеціально розроблених для цього анкет, що мають декілька розділів. У допоміжних розділах викладаються цілі та завдання прогнозування, обґрунтовується важливість даного прогнозу для вдосконалення роботи органів внутрішніх справ; тут же передбачені запитання щодо особи самого експерта (вік, освіта, місце і стаж роботи і т. ін.), відповіді на них надалі можуть бути використані безпосередньо для оцінки його компетентності.

Дата добавления: 2014-01-04