Лобовий, потиличний і скроневий полюси

верхньобічну, присередню и нижню поверхні,

верхній, нижньоприсередній і нижньобічний краї.

Поверхня півкуль має велику кількість борозен (sulci cerebri) та звивин

25. Будова стовбура. Стовбурова частина головного мозку скла­дається з довгастого мозку, моста, середнього мозку і проміж­ного мозку.

Довгастий мозок являє собою продовження догори спинного мозку, форму якого він зберігає. Середній мозок лежить ще вище. На його верхній поверхні добре видно дві пари горбиків чотиригорбкового тіла.

Проміжний мозок займає у стовбурі найвище положення. Від нижньої його поверхні відходить гіпофіз.

Всередині стовбура проходить канал, що подекуди розширяє­ться. Він є продовженням спинномозкового каналу.

Більша частина поверхні стовбура мозку вкрита білою речо­виною. Сіра речовина утворює ядра всередині стовбура. Від ядер починаються дванадцять пар черепномозкових нервів.

Функції стовбура. В сірій речовині мозкового стовбура знахо­диться уже згаданий дихальний центр. Тут же ле­жать серцевий і судиноруховий центри, в яких відбувається пере­хід збудження з різних доцентрових нервів на відцентрові нерви серця і кровоносних судин.

У стовбурі мозку лежать центри, які регулюють скорочення м’язів, від яких залежать поза людини і всі її рухи.

26. Проміжний мозок (Diencephalon) — відділ головного мозку. Розміщений вище від середнього мозку під мозолистим тілом. Зверху і з боків прикритий і зростається з півкулями кінцевого мозку. До складу проміжного мозку входять

зорові горби

надгорбова ділянка

загорбова ділянка

підгорбова ділянка

Порожниною проміжного мозку є третій шлуночок. Це щілиноподібний простір, розміщений в серединній площині між зоровими горбами. Внизу третій шлуночок переходить у водопровід Сільвія, а зверху через парні отвори сполучається з бічними шлуночками великих півкуль.

Зорові горби — найбільші утворення проміжного мозку яйцеподібної форми, що прилягають до великих півкуль. Задні розширені частини їх називають подушками. Медіальні поверхні зорових горбів (правого і лівого), звернені одна до одної, утворюють бічні стінки шлуночка. Загорбова ділянка (metathalamus) складається із парних утворень — внутрішніх і зовнішніх колінчастих тіл, що розміщені ззаду від подушок зорових горбів. Внутрішні колінчасті тіла (медіальні) є поряд з нижніми горбиками чотиригорбикового тіла середнього мозку підкірковими слуховими центрами. Підгорбова ділянка (hypothalamus) розміщена безпосередньо під зоровими горбами, утворюючи нижню стінку третього шлуночка. Їх добре видно на основі головного мозку.

27. Автоно́мна (вегетативна) нерво́ва систе́ма — у ссавців частина нервової системи, яка керує мимовільними діями гладких м'язів (стравоходу, кровоносних судин), серця і залоз. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу — сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку.

Звичайно вегетативна нервова система поділяється на два підрозділи: симпатичну та парасимпатичну системи. Третя, ентерична, система, що іннервує травні органи та здебільшого незалежна відцентральної нервової системи, також іноді вважається частиною автономної нервової системи.

Симпатична система відповідає на стрес, збільшуючи серцебиття, кров'яний тиск, цілком готуючи тіло до дій. Парасимпатична система важливіша, коли тіло перебуває у стані спокою. Вона сповільнює серцебиття, знижує кров'яний тиск, стимулює травну систему.

Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи. Парасимпатичний відділ не іннервує посмуговані м’язи, гладкі м’язи матки, більшість кровоносних судин, сечоводи, потові залози, волосяні фолікули шкіри, селезінку, надниркові залози та гіпофіз.

Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів йдуть у складі чутливих волокон, які є спільними для вегетативної та соматичної нервових систем. Вищий контроль та регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, відбувається за рахунок кори півкуль великого мозку

28. Сенсорна система - частина нервової системи, відповідальна за сприйняття певних сигналів (так званих сенсорних стимулів) з навколишнього або внутрішнього середовища. ^{[1] [2]} Сенсорна система складається з рецепторів, нейронних провідних шляхів і відділів головного мозку, відповідальних за обробку отриманих сигналів. Найбільш відомими сенсорними системами є зір, слух, дотик, смак і нюх. Система, яка забезпечує сприйняття, передачу й обробку інформації про явища внутрішнього і зовнішнього середовища організму, називається аналізатором, або сенсорною системою. Вчення про аналізатори розробив Павлов (ввів термін у 1909 році)

Кожен аналізатор складається з трьох основних частин:

Периферичної (органи чуття, що містять чутливі рецептори).

Провідної (чутливі нервові шляхи).

Центральної або вищої (певні чутливі зони кори головного мозку).

За допомогою сенсорної системи можна відчути такі фізичні властивості, як температура, смак, звук або тиск. Сенсорна система людини складається з наступних підсистем:

Зорова система

Слухова система

Соматосенсорной система

Смакова система

Нюхова система

У людини є:

Хеморецептори

Механорецептори

Ноцицепторах

Фоторецептори

Терморецептори

29. Сенсорна система - частина нервової системи, відповідальна за сприйняття певних сигналів (так званих сенсорних стимулів) з навколишнього або внутрішнього середовища. ^{[1] [2]} Сенсорна система складається з рецепторів, нейронних провідних шляхів і відділів головного мозку, відповідальних за обробку отриманих сигналів. Найбільш відомими сенсорними системами є зір, слух, дотик, смак і нюх Орган зору людини складається з очного яблука і допоміжного апарату. Очне яблуко розміщене в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої – щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (спереду вона переходить у прозору і проникну для світла рогівку); до неї прикріплюються м'язи, які рухають око; середньої – судинної (пронизаною густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку); внутрішньої – сітчастої (в ній розміщені рецептори ока – палички і колбочки), де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку. Передня частина судинної оболонки очного яблука утворює райдужну оболонку Судинна оболонка утворює рідину, що міститься в камерах ока – між рогівкою та райдужною оболонкою, Допоміжний апарат органа зору людини складається з брови (захищає око від поту); повіки та вій (прикривають око від пилу та інших сторонніх тіл; задню поверхню повік вкриває оболонка – кон’юнктива, яка частково переходить на очне яблуко); м'язів, які рухають око; слізного апарату. Слізна залоза виділяє рідину, яка зволожує око, змиває з нього сторонні тіла, виконує терморегуляторну функцію, містить речовину, що вбиває мікроорганізми, - лізоцим.

Завдяки зору відбуваються сприйняття форми, розмірів та кольорів оточуючих предметів, орієнтування серед них, визначаються відстань до предметів та їх об’ємність. Завдяки йому отримується зорова інформація, сприймається навколишнє середовище і забезпечується виконання складної роботи.

30. Будова і функції шкіри. Вікові особливості шкіри у дітей. Захворювання шкіри, їх профілактика. Функції шкіри:- захисна – захищає від механічних ушкоджень, від рідин і газів, ультрафіолетових променів, мікроорганізмів;- видільна – через потові залози – піт(вода, солі легких металів К і Са), деякі органічні кислоти, сальні залози виділяють шкірне сало;- рецепторна – рецептори тактильні, температурні і больові;- запасаюча;- утворення вітаміну Д;- депо крові;- терморегуляторна. Шари шкіри: - Епідерміс – має різну товщину, утворений епітеліальною тканиною, постійно оновлюється. – Власне шкіра – утворена волокнистою сполучною тканиною з колагеновими і еластичними волокнами, утворює похідні шкіри – волосся і нігті, містить потові і сальні залози, капіляри, рецептори. – Підшкірна жирова клітковина – складається з сполучної тканини. У дітей порівняно більша площа шкіри, недосконалі судинорухові реакції, тому підвищена тепловіддача. Для дітей є небезпечним як переохолодження, так і перегрівання.

31. Сенсорна система - частина нервової системи, відповідальна за сприйняття певних сигналів (так званих сенсорних стимулів) з навколишнього або внутрішнього середовища. ^{[1] [2]} Сенсорна система складається з рецепторів, нейронних провідних шляхів і відділів головного мозку, відповідальних за обробку отриманих сигналів. Найбільш відомими сенсорними системами є зір, слух, дотик, смак і нюх Нюх – це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів у проміжний мозок і потім у лобову частку кори де проходить аналіз речовин, що вдихаються.

За запахом людина відрізняє недоброякісну їжу, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров'я домішок.

Смак - сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика – сосочків на стінках глотки і м'якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, міст, до скроневої кістки, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і прохолодження процесу травлення в цілому.

32. Ву́хо — це орган у хребетних тварин (вкл. й людину), що працює для сприйняття звуку та підтримання рівноваги у просторі. Вухо людини та інших ссавців складається з трьох частин: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. Зовнішнє і середнє вухо побудовані відносно просто, їхня функція полягає у проведенні і підсиленнізвукових коливань. Внутрішнє вухо найскладніше за будовою, крім сприйняття звуків також забезпечує рівновагу і відчуття положення тіла в простор Кортіїв орган розташований на поверхні базилярної мембрани, він складається із підтримуючих клітин та слухових рецепторів – волоскових клітин завитки, зверху ці клітини вкриті покривною мембраною. Волоскові клітини розташовються чотирма рядами: один ряд внутрішніх волоскових клітин і три ряди зовнішніх. До основи волоскових клітин підходять чутливі нервові закінчення завиткового нерва (гілкиприсінково-завтикового або 8-ої пари черепномозкових нервів). На верхівці волоскові клітини мають велику кількість довгих мікроворсинок(стереоцілії) та одну війку (кінетоціль). Всередині мікроворсинки укріплені актиновими філаментами, поблизу верхівок вони сполучені між осбою спеціальними білковими місточками. Стереоцілії та кінотоцілії виступають у ендолімфу, багату на іони калію, найдовші із них впираються у покривну мембрану Орган слуху – забезпечує сприйняття слухових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку.

33. Функція регуляції положення тіла в просторі і рівноваги заперечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і пів колових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються, виникають нервові імпульси. Вони проходять по нервових шляхах у середній мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контроль рівноваги і положення тіла забезпечується прямоходіння. Вестибулярний апарат – орган чуттів, що відповідає за сприйняття лінійних та кутових прискорень, а також положення тіла у просторі. Він сприймає зміни положення голови й тулуба, напрям руху тіла й призначений для координації рухів та збереження рівноваги тіла. У людини і хребетних тварин є частиною внутрішнього вуха. Вестибулярний аналізатор здійснює функцію рівноваги тіла як у стані спокою, так і під час руху. Рецептори, розташовані в присінку (отолітовий апарат), відповідають за координацію тіла в стані спокою (статику), а рецептори півколових проток (ампулярний аппарат) відповідають за координацію тіла під час руху (кінематику). Вестибулярний аппарат на відміну від інших аналізаторів ніколи не перебуває в стані спокою. Він постійно зазнає подразнення в результаті дії на нього сили земного тяжінн Вестибулярний аналізатор, як інші аналізатори, складається з переферичного відділу (рецептора), провідникової частини з ядрами в стовбурі мозку та центрального (кіркового) відділу.

Рецептори вестибулярного аналізатора розташовані у внутрішньому вусі

34. Се́рце — внутрішній м'язовий орган кровоносної системи, який закачує кров в артеріальну систему і забезпечує її повернення по венах.

Удеяких плазунів (наприклад, крокодили), птахів, ссавців і людини серце — порожнистий орган, що складається з 4 камер: праве передсердя і ліве передсердя, правий і лівий шлуночки.

У людини серце міститься в серцевій сумці (перикард) і розташоване в грудній клітині (середостінні). Центральна частина середостіння включає в себе перикард, серце, початкові частини магістральних судин: верхньої і нижньої порожнистих вен, стовбура легеневої артерії, чотири легеневих вени, а такождіафрагмальний та блукаючий нерв. Звичайно в нормі в перикардіальній сумці міститься близько 30 мл ексудату.

Серце людини складається з 4 камер: двох передсердь (лівого та правого) і двох шлуночків (лівого та правого). Правий та лівий шлуночки серця розмежовують відповідно передня та задня міжшлуночкові борозни. Між передсердями і шлуночками є отвори, які закриваються двостулковим клапаном, або мітральним — у лівій половині, і тристулковим — у правій.

У порожнині серця і в стінках великих кровоносних судин розташовані рецептори, що сприймають коливання тиску крові Нервові імпульси, що приходять від цих рецепторів, викликають рефлекси, що налаштовують роботу серця до потреб організму. Імпульси-команди про перебудову роботи серця поступають від нервових центрів довгастого мозку і спинного мозку. Парасимпатичні нерви передають імпульси, що знижують частоту серцевих скорочень, симпатичні нерви доставляють імпульси, що підвищують частоту скорочень.

35. Се́рце — внутрішній м'язовий орган кровоносної системи, який закачує кров в артеріальну систему і забезпечує її повернення по венах Важливу роль в ритмічній роботі серця і в координації діяльності мускулатури окремих камер серця грає так звана провідна система серця. Хоча мускулатура передсердь відділена від мускулатури шлуночків У провідній системі розрізняють вузли і пучки.

1. Синусно-передсердний вузол, nodus sinuatrialis, Розташований в ділянці стінки правого передсердя, відповідному sinus venosus холоднокровних (в sulcus terminalis, між верхньою порожнистою веною і правим вушком). Він пов'язаний з мускулатурою передсердь і має значення для їх ритмічного скорочення.

2. Передсердно-шлуночковий вузол, nodus atrioventricularis, Розташований в стінці правого передсердя, поблизу cuspis septalis тристулкового клапана. Волокна вузла, безпосередньо пов'язані з мускулатурою передсердя, тривають в перегородку між шлуночками у вигляді п редсердное-шлуночкового пучка, fasciculus atrioventricularis (Пучок Гіса). У перегородці шлуночків пучок ділиться на дві ніжки - crus dextrum et sinistrum, Які йдуть в стінки соіменних шлуночків і розгалужуються під ендокардом в їх мускулатурі. Передсердно-шлуночковий пучок має дуже важливе значення для роботи серця, так як по ньому передається хвиля скорочення з передсердь на шлуночки, завдяки чому встановлюється регуляція ритму систоли - передсердь і шлуночків.

Отже, передсердя пов'язані між собою синусно-передсердним вузлом, а передсердя і шлуночки - передсердно-шлуночкових пучком. Зазвичай роздратування з правого передсердя передається з синусно-передсердного вузла на передсердно-шлуночковий, а з нього по передсердно-шлуночкового пучка на обидва шлуночка.

36. Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують ізлімфатичною системою в кардіоваскулярну систему.

Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — ворганах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу.

Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі.

Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. Великі судини, якими кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на менші артерії — артеріоли, і, нарешті, на капіляри. Судинами, які звуться венами, кров повертається до серця.

Кровоносна система людини та інших хребетних належить до закритого типу — кров за нормальних умов не покидає організм. Деякі види безхребетнихмають відкриту кровоносну систему.

Рух крові забезпечує різниця кров'яного тиску в різних судинах.

37. Мале́ ко́ло крово́обігу — шлях крові від правого шлуночка до лівого передсердя. Час колообігу крові в ньому — 7-11 секунд. Відкрив існування малого кола кровообігу іспанський лікар і теолог Мігель Сервет.

Венозна, бідна на кисень, кров потрапляє у праву частину серця. Скорочуючись, правий шлуночок, викидає її в легеневу артерію. Двома гілками, на які ділиться легенева артерія, ця кров тече до легень. Там гілки легеневої артерії, розділяючись на дедалі дрібніші артерії, переходить у капіляри, що густо обплітають численні легеневі пухирці, у яких є повітря. Коли кров тече легеневими капілярами, до неї надходить кисень. Одночасно вуглекислий газ із крові переходить у повітря, що заповнює легені, тобто в капілярах легень венозна кров стає збагаченою на кисень — артеріальною. Потім вона збирається у вени, які, зливаючись одна з одною, утворюють чотири легеневі вени, які впадають у ліве передсердя.

Мале коло кровообігу починається легеневим стовбуром, що відходить від правого шлуночка. По ньому кров доставляється в систему легеневих капілярів. Від легень артеріальна кров відтікає по чотирьох венах, що впадає в ліве передсердя. Тут закінчується мале коло кровообігу.

38. Вели́ке ко́ло кровоо́бігу — це шлях крові від лівого шлуночка до правого передсердя. Час колообігу крові в ньому становить 20-25 секунд.

Під час скорочення лівого шлуночка насичена киснем артеріальна кров виштовхується в аорту. З аорти кров рухається по артеріях, які, віддаляючись від серця, розгалужуються й переходять укапіляри.

Через тонкі стінки капілярів кров віддає поживні речовини й O₂ у міжклітинну рідину, а продукти життєдіяльності клітин і CO₂ із міжклітинної рідини потрапляють у кров. З капілярів венозна кров рухається по дрібних венах, що зливаються в більші вени і впадають у нижню і верхню порожнисті вени. Порожнисті вени приносять кров від тулуба, нижніх кінцівок, органів черевної порожнини, голови, шиї, рук у праве передсердя, де закінчується велике коло кровообігу.

Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка, з якого кров надходить в аорту. З аорти через систему артерій кров несеться в капіляри органів і тканин усього тіла. Від органів і тканин кров відтікає по венах і через дві порожні — верхню і нижню — вени вливається в праве передсердя.

По всіх артеріях великого кола кровообігу тече артеріальна кров, а по венах — венозна.

39. Лімфати́чна систе́ма — мережа судин, тканин і орган (анатомія)ів, яка служить джерелом клітин, що забезпечують імунітет, фільтруючим комплексом, переносником жирів і інших речовин, а також дренажною системою, що сприяє поверненню надлишку тканинної рідини в кров.

Прозора безбарвна рідина, що заповнює лімфатичну систему і що протікає через неї, називається лімфою. Лімфа, що відтікала від кишківника, містить крапельки жиру, які додають їй молочно-білий колір.

Найдрібніші судини лімфатичної системи — лімфатичні капіляри — розташовуються майже у всіх органах тіла.

Капіляри об'єднуються в лімфатичні судини, які слідують звичайно по ходу вен, прямуючи до серця. Лімфатичні судини впадають в два головні лімфатичні стовбури, розташовані у області грудної клітки, — права лімфатична протока і грудна протока. Останні впадають у вени поблизу ключиці, об'єднуючи, таким чином, лімфатичну і кровоносну системи.

Лімфатичні капіляри виконують дренажну функцію, беручи участь в процесах всмоктування фільтрату плазми крові з сполучної тканини. На поверхні ендотеліоцитів, зверненої убік інтерстиціальної сполучної тканини, присутні мікровирости, а транспортні піноцитозні везикули спрямовані в бік просвіту капіляра. Розрізняють лімфатичні судини м’язового і безмигіечного типів. Середні та великі лімфатичні судини мають в складі стінки три добре розвинені оболонки (внутрішню, середню і зовнішню). Внутрішня облочка лімфатичних судин утворює численні складки – клапани. Розширені ділянки лімфатичних судин між сусідніми клапанами називаються лімфангіонамі.

40. Клітини, що беруть участь в імунній відповіді, для найбільш ефективного функціонування діють у складі спеціалізованих тканин і органів, що утворюють разом лімфоїдну систему.
Лімфоїдні тканини входять до складу первинних і вторинних лімфоїдних органів і утворень. Первинні лімфоїдні органи
Первинні лімфоїдні органи служать основним місцем розвитку лімфоцитів. Тут лімфоцити диференціюються зі стовбурових лімфоїдних клітин, розмножуються і дозрівають у функціональні клітини. Вторинні лімфоїдні органи
Вторинні лімфоїдні органи та утворення представлені селезінкою, лімфатичними вузлами і лімфоїдною тканиною слизових оболонок, включаючи мигдалини глоткового кільця і ​​пеєрові бляшки клубової кишки. Вторинна лімфоїдна тканина - це те мікрооточення, в якому лімфоцити можуть взаємодіяти з антигенами, між собою і з допоміжними клітинами. Для виникає тут імунної відповіді необхідні фагоцитуючі макрофаги, антігенпрезентірующіх клітини, а також зрілі Т-і В-лімфоцити. Тимус - місце розмноження і дозрівання Т-клітин. Лімфатичні вузли — це органи імуної системи, що розташовані практично в усіх ділянках організму людини та з'єднуються між собою системою лімфатичних судин та капілярів. Лімфатичні вузли містять лімфоцити та інші клітини імуної системи.

Їх роль - очищення лімфатичної системи (вони є своєрідним фільтром) і боротьба з бактеріями і вірусами. Зовнішнім проявом цих процесів є збільшення лімфовузлів, які батьки часто називають «залозками».

Мигда́лики (лат. tonsillae) — орган в ротоглотці, сформований лімфоїдною тканиною у слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів людини й ряду хребетних тварин^[1].Українська назва походить від мигдаль^[2]

Мигдалики розташовані у місцях переходу носової та ротової порожнини у глотку.

У глотці розрізняють 6 мигдаликів:

парні

піднебінні (за прийнятою нумерацією — перший та другий)

трубні (п"ятий та шостий)

непарні

глотковий (третій)

язиковий (четвертий).

41. Ди́хальна систе́ма — відкрита система організму, яка забезпечує газообмін, формування гомеостазу в трахеобронхіальних шляхах, очищення повітря, яке вдихається, від чужорідних часток і мікроорганізмів, а також аналіз пахучих речовин в атмосферному середовищі. Поділяється на повітроносні шляхи і респіраторний відділ. Респіраторний відділ складається із альвеолярних ходів і альвеол, які утворюють ацинуси. У них відбувається газообмін. Повітроносні шляхи включають порожнину носа, глотку, гортань, трахею, бронхи різних калібрів, включаючи бронхіоли. Тут повітрязігрівається (охолоджується), очищається від різноманітних частинок і зволожується. Також цей відділ забезпечує голосоутворення, нюх, імунний захист,депонування крові, регулює згортання крові, водно-сольовий баланс і виконує ендокринну функцію.

Стінка повітряносних шляхів складається з чотирьох оболонок:

слизова — вкриває внутрішню поверхню повітряносних шляхів, вкрита епітелієм, під яким лежить власна пластинка слизової оболонки. Клітинний склад епітеліальної пластинки та кількість гладеньких міоцитів залежить від відділу повітроносних шляхів.

підслизова — представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною з великою кількістю кровоносних судин

фіброзно-хрящова — утворена хрящовою тканиною та може бути представлена гіаліновим чи еластичним хрящем, що утворює жорсткий і міцний каркас, який дає змогу підтримувати відкритим просвіт повітряносних шляхів для виконання їх основної функції — просування повітря

адвентиційна оболонка — побудована із пухкої волокнистої сполучної тканини

42. Леге́ні (pulmo, pulmones) — органи повітряного дихання у деяких риб (наприклад, дводишні), наземних хребетних і у людини. Легені розташовуються в передньому відділі порожнини тіла, а у ссавців і людини — в грудній порожнині, відокремленій від черевної порожнини діафрагмою. За допомогою легень здійснюєтьсягазообмін між повітрям у порожнині легень і кров'ю, що тече легеневими капілярами. Легені людини мають вигляд конуса, основа якого звернена до діафрагми. Вони вкриті оболонкою — плеврою. Верхівка легень виступає надключицею в ділянку шиї. Легені мають опуклу реберну поверхню (іноді на легенях є відбитки від ребер), увігнуту діафрагмальну і серединну поверхню, обернену до серединної площини тіла. Ця поверхня називається медіастинальною (середостінною.На медіастінальній поверхні лівої легені є досить глибока серцева яма, а на передньому краї — серцева вирізка. Основна частина серця розташована саме тут — зліва від серединної лінії. Права легеня більша за розміром і за об'ємом, вона має 3 частки, ліва — дві(зумовлено тим, що у лівій частині знаходиться серце). Частки легень — окремі, певною мірою ізольовані, анатомічно відокремлені ділянки легень з власним частковим судинно-нервовим комплексом. Частки легень діляться на бронхолегеневі сегменти. В кожному сегменті виділяють кілька дольок.

Середня висота правої легені у чоловіків — 27,1 см і 21,6 см (у жінок), в той час як лівого — 29,8 і 23 см відповідно. Середня маса однієї легені дорослого коливається від 374 до 1914 грамів. Загальна ємність коливається від 1290 до 4080 мл і в середньому становить 2680 мл^[1].

43. Травна́ систе́ма, або травний тракт, або травна трубка — система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності). ферментів та інших речовин у складі слини, шлункового, підшлункового, кишкового соків та жовчі становить секреторну функцію. Всмоктування поживних речовин здійснюється слизовою оболонкою шлунку, тонкої і товстої кишок. Поряд з цими функціями органи травлення здійснюють видільну функцію, яка полягає у виведенні з організму деяких продуктів обміну речовин. Травний канал [ред.]

В середньому довжина травного каналу дорослого чоловіка становить 7,5 метрів, в ньому виділяються такі відділи:

Ротова порожнина із зубами, язиком і слинними залозами.

Глотка.

Стравохід.

Шлунок.

Тонка кишка, включаючи підвідділи:

дванадцятипала кишка

порожня кишка

клубова кишка;

Товста кишка, включаючи підвідділи:

сліпа кишка з червоподібним відростком

ободова кишка зі своїми підвідділами:

висхідна ободова кишка

поперечна ободова кишка

Низхідна ободова кишка

сигмоподібна кишка

пряма кишка з широкою частиною — ампулою прямої кишки, і дистальною, нижньою частиною — задньопрохідним каналом із анальним отвором. Сли́нні за́лози — це травні залози, протоки, які відкриваються у ротову порожнину. Вони секретують травний сік — слину. Розрізняють малі та великі слинні залози. Слиновиділення називають салівацією

44. Травний канал

В середньому довжина травного каналу дорослого чоловіка становить 7,5 метрів, в ньому виділяються такі відділи:

Ротова порожнина із зубами, язиком і слинними залозами.

Глотка.

Стравохід.

Шлунок.

Тонка кишка, включаючи підвідділи:

дванадцятипала кишка

порожня кишка

клубова кишка;

Товста кишка, включаючи підвідділи:

сліпа кишка з червоподібним відростком

ободова кишка зі своїми підвідділами:

висхідна ободова кишка

поперечна ободова кишка

Низхідна ободова кишка

сигмоподібна кишка

пряма кишка з широкою частиною — ампулою прямої кишки, і дистальною, нижньою частиною — задньопрохідним каналом із анальним отвором.

У шлунку виділяють кардіальну, фундальну і пілоричну частини (складається з антрального відділу і пілоричного каналу), шлунка, передню і задню стінки, велику й малу його кривизну. Слизова оболонка шлунку характеризується гетерогенність клітинного складу шлункових залоз (трубчасті): головні клітини виділяютьферменти шлункового соку (пепсиногенні обкладові продукують соляну кислоту, додаткові — мукоїдний секрет). Основна травна функція шлунку полягає вгідролізі білків. Крім того, в ньому продовжується перетравлення вуглеводів α-амілазою слини.

45. Підшлункова залоза людини — друга по величині залоза травного тракту, вага її удорослої людини близько 70—80 г; сіруваторожевого кольору, м'якої консистенції, різко виявленої часточкової будови (нагадує слинні залози). Має витягнуте в напрямі зправа наліво тіло, соrрus, перекинуте вздовж поперекового хребця, з стовщенням, яке лежить праворуч від хребта (в підкові дванадцятипалоїкишки) і заходить в ділянку II поперекового хребця, це — головка залози, сариt рапсreatіs. Протилежний, звужений кінець залози — хвіст, саиdа рапсrеаtіs, тягнеться в ліве підребер'я, досягає лівої нирки та селезінки. Довжина расrеаtis 16—22 см, ширина (вертикальний розмір) тіла — 4 см, товщина — близько 2 см.

46. Печінка — велика залоза внутрішньої секреції безхребетних та хребетних тварин і людини. Печінка майже повністю міститься в правому підребер'ї. Серповидною зв'язкою печінка поділяється на правий і лівий відділи, двома поздовжніми і поперечною (ворота печінки) борознами поділяється на 4 частки: праву, ліву, квадратну, хвостату.містить 5 секторів: латеральний, парамедіальний, дорсальний, а також 8 сегментів. Внутрішню структуру її утворюють часточки призматичної форми, які складаються з печінкових клітин, що виробляють жовч, яка послідовно потрапляє у жовчні капіляри (завширшки 0,5 — 1 мм), внутрішньо- та міжчасткові протоки. Печінка у людини виконує захисні, знешкоджувальні, ферментативні і видільні функції, спрямовані на підтримання гомеостазу в організмі; бере участь упроцесах травлення, кровотворення, білковому, вуглеводному, жировому, мінеральному обмінах, обміні вітамінів. Зачаток печінки з'являється наприкінці третього тижня зародкового розвитку людини з ділянки вентральної стінки дванадцятипалої кишки.. Жовчний міхур (ЖМ) - це тонкостінний орган темно-зеленого кольору об'ємом 50 см³, який вміщає 40-70 мл жовчі, що має форму видовженого мішка, завдовжки 8-12 см, завширшки - 3-5 см. Це резервуар, в який надходить по загальній печінковій та міхуровій протоках жовч, яка виробляється печінкою (вихід з жовчі у цей час заблокований завдяки скороченню м’яза замикача спільної жовчної протоки)

47. Тонкий кишечник — відділ гастроінтестінального тракту, в якому неперетравлені поживні речовини шлункового вмісту підлягають подальшому інтенсивномугідролізу, чому сприяють секрети підшлункової залози, печінки та власне кишечника, а продукти гідролізу транспортуються через стінку кишечника у внутрішнє середовище організму. Тонка кишка людини поділяється на три відділи: від самого шлунка відходить дванадцятипала кишка (duodenum), потім іде порожня (jejunum) і клубова кишка (ileum). Дванадцятипала кишка починається під печінкою на рівні 12 грудного або 1 поперекового хребця, праворуч від хребетного стовпа. Порожня кишка — гладком'язовий порожнистий орган. Клубова кишка розташовується в правій нижній частині черевної порожнини і в області правої клубової ямки, між порожньою кишкою та верхнім відділом товстого кишечника сліпою кишкою. Від останньої відокремлюється ілеоцекальний клапаном (баугнеровою заслінкою).

48. Видільна, чи Екскреторна система в біології — сукупність органів, які виводять з організму надлишок води, а також продуктами обміну речовин, солі, а також отруйні речовини, які потрапили в організм ззовні чи утворилися в ньому.

У найпростіших організмів легкорозчинні екскрети (наприклад, аміак чи сечовина) виводяться в зовнішнє середовище шляхом дифузії чи за допомогою скоротних вакуолей, які виконують функцію осморегуляції. У ряді нижчих багатоклітинні продукти обміну дифундують через поверхню тіла і стінки порожнин, зв'язаних з зовнішнім середовищем.

Сеча утворюється з плазми крові в результаті процесів фільтрації, реабсордції, секреції.
Фільтрація — перехід плазми без білка із капілярного клубочка у капсулу Бовона — Шумлянського (ниркову капсулу).

У результаті фільтрації утворюється первинна сеча (150—180 л.)

Сечовидільна система

Нирки

Сечовий міхур

Сечовід

Ни́рки —життєво важливий парний орган у хребетних тварин, зокрема людини, що розташований в заочеревинному просторі. Основна його функція виведення продуктів життєдіяльності шляхом фільтрації крові. Також нирки беруть участь в регуляції водно-сольового балансу, кров'яного тиску, кровотворення, кальцієвому обміні та ін. Нирки — це судинний орган — складаються з мільйонів мікроскопічних капілярних ниркових клубочків та канальців. За 1 хвилину через нирки проходить 1200мл крові, яка фільтрується в клубочках, після чого в канальцях вибірково всмоктується назад вода та інші речовини. Робота нирок залежить від часу доби — вночі сповільнюється, положення тіла — в горизонтальному посилюється, кров'яного тиску. В нормі за добу виділяється 1,5 л сечі.

Структура тканини нирки має особливу будову, тому належить до паренхіматозних органів.

Нефрон — це структурно-функціональна одиниця нирки, що складається з системи звивистих і прямих епітеліальних канальців, які починаються від кожного ниркового тільця.

49. Товстий кишечник або Товста кишка — кінцева ділянка шлунково-кишкового тракту людини. Тут відбувається в основному всмоктування води і формування з харчової кашки (хімуса) оформленого калу. Товста кишка — похідна задньої кишки^[1].

У інших хребетних характер товстої кишки носить лише кінцева вивідна частина, фізіологічно відповідна прямій, а інші частини кишок носять характер тонких кишок. Загальна довжина кишечника дорівнює 1.5-2 м. Його слизова оболонка не має ворсинок.

Товста кишка — найбільш широка частина кишок у ссавців, зокрема у людини. Складається зі сліпої (caecum), ободової (colon), сигмоподібної (sigmoidei) іпрямої кишок (rectum). Довжина товстих кишок варіює від 120 до 227 см і в середньому становить 158,4 см. розвитку поперечної мускулатури ці здуття поруч поперечних перетяжок (plicae sigmoideae) поділяються на численні округлі виступи (haustra coli).

Стінка товстої кишки складається із серозної оболонки (не скрізь) і м'язового шару. Його поздовжні волокна і утворюють вищезгадані taeniae coli зі слизової оболонки, що не має ворсинок і покрита циліндричним епітелієм. У стінці товстої кишки є численні ліберкюнові залози і лімфатичні вузли. Залози слизової оболонки виділяють сік, у якому кількість ферментів незначна, але багато слизу, що полегшує перетравлення то просування неперетравлених решток їжі. У порожнині товстої кишки живе багато мікроорганізмів

50. Класифікація залоз

Залози внутрішньої секреції

Основною ознакою будови залоз внутрішньої секреції є від­сутність вивідних проток, тому їхні секрети виділяються безпо­середньо у кров або лімфу, що їх омиває. Кількість цих секретів невелика, називаються вони гормонами (від грецького слова, яке означає «збудження»). Науку, що вивчає будову, функції і за­хворювання залоз внутрішньої секреції, називають ендокрино­логією.

До залоз внутріш­ньої секреції віднося­ться: гіпофіз, щитовид­на, прищитовидні, ши­шковидна (епіфіз), вилочкова (тімус), наднирники, статеві і під­шлункова. Залоза зовнішньої секреції, або Екзокринна залоза —залоза, що виділяє через вивідні протоки речовини, які виробляє організм в результаті процесів життєдіяльності, на поверхню тіла або слизових оболонок, у ті чи інші порожнини^[1][2]. Розвинені у людей і тварин. Сальні залози,

Слинні залози,Потові залози,Молочні залози,Слізні залози,Мускусні залози.Печінка Залози змішаної секреції – залози що виконують зовнішню та внутрішню секреторну функції, в людей це підшлункова та статеві залози.

Підшлункова залоза бере участь у процесі травлення, тобто працює як залоза зовнішньої секреції, а з іншого виробляє інсулін та глюкагон - гормони, що регулюють вміст цукру у крові, тобто виконує внутрішню функцію.

Статеві залози – у жінок яєчники, у чоловіків - сім’яники або яєчка. Виконують як зовнішньосекреторну функцію продукуючи статеві клітини так і внутрішньосекреторну виділяючи у кров статеві гормони.
. Щитоподібна залоза — непарний орган, що складається з двох долей, перешийка та рудиментарної пірамідальної долі. Розташований на передній поверхні шиї, попереду трахеї, і є периферійним гіпофіз-залежним органом ендокринної системи, який регулює основний обмін і забезпечує кальцієвий гомеостаз крові.

51. Прищитоподібні залози - невеликі тільця, овальної форми. Всього їх є 4 (парні органи): 2 верхні (glandula parathyroidea superior) і 2 нижні (glandula parathyroidea inferior). Вони розташовані на задній поверхні бічних часток щитоподібної залози назовні від капсули, в ділянці гілок нижніх щитоподібних артерій. Гормон прищитоподібних залоз - паратгормон.Регулює кільсть кальцію та фосфору в організмі. Залози є паранхімозними органами з власними волокнистими капсулами, від яких всередину відходять сполучнотканинні перегородки. Паренхіма прищитоподібних залоз продукує паратгормон, який регулює фосфокальцієвий обмін в організмі людини. Розвиваються прищитоподібні залози з епітелію ІІІ - IV забрових кишень. Ці залози (glandulae parathyroideae) розміщені на задній поверхні щитоподібної залози (facies posterior glandulae thyroideae). Можуть бути додаткові прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae accessoriae). Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea) виділяє паратгормон (parathormonum), який регулює фосфорно–кальцієвий обмін. Вона розвивається із епітелію третього та четвертого жаберних кишень. Верхні та нижні прищитоподібні залози в еволюції хордових з'явилися лише в нижчих наземних хребетних. У людини вони найчастіше мають вигляд чотирьох маленьких тілець (6 х 4 х 2 мм), розташованих біля кінців кожної частки щитоподібної залози. Прищитоподібні та щитоподібна залози вкриті спільною волокнистою капсулою. Основна функція прищитоподібних залоз полягає в регулюванні обміну кальцію.

52. Основною ознакою будови залоз внутрішньої секреції є від­сутність вивідних проток, тому їхні секрети виділяються безпо­середньо у кров або лімфу, що їх омиває.

До залоз внутріш­ньої секреції віднося­ться: гіпофіз, щитовид­на, прищитовидні, ши­шковидна (епіфіз), вилочкова (тімус), наднирники, статеві і під­шлунковаЕпіфіз(corpus pineale; шишкоподібне тіло; пінеальна залоза) — конусоподібний виріст проміжного мозку (епіталамус), верхній мозковий придаток. (8 х 4-6 мм) — сплюснутий у краніально-каудальному напрямку, розташовується у поздовжній борозні (між горбками) даху середнього мозку і сполучений з проміжним мозком через спайку повідків надгорбкової ділянки. У людини епіфіз важить 100–200 мг.

Епіфіз синтезує гормон мелатонін, секреція якого залежить від подразнення фоторецепторів сітківки ока світлом

Гіпофіз — залоза внутрішньої секреції, розташована при основі головного мозку. Маса залози — 0,5 г. Складається з трьох часток: передньої, середньої та задньої, кожна з яких виробляє власні гормони.

Передня частка гіпофіза здатна посилювати або послаблювати синтез гормонів

Середня частка гіпофіза виробляє один-єдиний гормон — меланостимулюючий, який сприяє синтезу меланіну і зумовлює забарвлення шкіри.

Задня частка гіпофіза, або нейрогіпофіз, виконує функцію «депо» гормонів, які синтезуються в гіпоталамусі: вазопресин, або антидіуретичний гормон, і окситоцин.

Надниркові залози — це парні залози, що складаються з двох шарів: зовнішнього (кіркового) та внутрішнього (мозкового), які функціонують незалежно один від одного. Так, кірковий шар виробляє гормони, які регулюють водно-сольовий обмін, впливають на обмін Натрію, Калію, а також білків, жирів і вуглеводів.

53. Залози змішаної секреції – залози що виконують зовнішню та внутрішню секреторну функції, в людей це підшлункова та статеві залози.

Підшлункова залоза бере участь у процесі травлення, тобто працює як залоза зовнішньої секреції, а з іншого виробляє інсулін та глюкагон - гормони, що регулюють вміст цукру у крові, тобто виконує внутрішню функцію.

Статеві залози – у жінок яєчники, у чоловіків - сім’яники або яєчка. Виконують як зовнішньосекреторну функцію продукуючи статеві клітини так і внутрішньосекреторну виділяючи у кров статеві гормони.

Статеві залози виробляють статеві гормони й вод­ночас є репродуктивними органами, у яких містяться статеві клітини на різних стадіях до­зрівання.

Діяльність статевих залоз багато у чому залежить від гіпофіза, гіпоталамуса й кори

Головного мозкуБудова статевих залоз у жінок і чоловіків різна, різні також і гормони, що вони виро­бляють. Чоловічі статеві залози — яєчка, або сім’яники, містяться у шкірястому мішечку — мошонці й мають масу 20-30 г. Андрогени — гор­мони, що їх виробляють сім’яники, — впливають на формування кістяка, розвиток м’язів. Під їхнім впливом у підлітків з’являються вторинні статеві ознаки. Якщо у цей період вироблялася недостатня кількість гормону тестостерону, вторинні чоловічі статеві ознаки надалі будуть виражені слабко, статеві органи залишаться не­дорозвиненими, статура сформується за жіночим типом. У зрілому віці зниження вироблення тес­тостерону призводить до імпотенції та чоловічої безплідності. У літньому віці зниження кількості андрогенів передбачене природою, однак, якщо воно відбувається не поступово, а занадто швид­ко, розвивається пухлина передміхурової залози. На роботу чоловічих статевих залоз негативно впливають алкоголь, наркотики, тютюн, раннє статеве життя, а також малорухомий спосіб життя й надмірна вага (наслідок неправильного харчування). Жіночі статеві залози (яєчники) розташовані внизу живота, у малому тазі. Маса кожного яєчника становить близько 5 г

Дата добавления: 2014-01-04