Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мотиви та стимули





У свідомості людини потреби перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Мотив – це усвідомлене спонукання до дії.

Тісний взаємозв’язок мотивів і потреб пояснюється передовсім схожістю сутностей. Потреби людини – це нестача чогось, мотиви – це спонукання людини до чогось. Мотиви з’являються майже одночасно з виникненням потреб і проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування потреб. Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія.

Стимул- спонукання до дії, спонукальна причина. В основі цих спонукальних дій лежать зовнішні чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже, під стимулом розуміємо зовнішні спонукання, які мають цільову спрямованість.

Мотивце також спонукання до дії, але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, страх, благородство, прагнення до самовираження тощо). Стимул перетворюється на мотив лише тоді, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею.

Економічний інтерес лежить в основі спонукальних мотивів до господарської діяльності людини. Тому через економічні інтереси можна впливати на ефективність виробництва. Засоби впливу на інтереси людей різноманітні. Вони мають різноманітну природу і залежать від типу економічної системи. В укрупненому плані засоби впливу на економічні інтереси можна підрозділити на три групи: 1)позаекономічні, примусові за допомогою адміністративного або навіть фізичного насильства; 2) економічний вплив на інтереси людей; 3) моральне і соціальне стимулювання;

Основні теорії мотивації: Тейлера, потреб Маслоу, Мак-Грегора.

 

20.Економічна поведінка.

Поведінка людини – це здатність л-ни до д-ті в різних сферах її життя. Ек. Поведінка – це с-ма логічних і послідовних заходів впливу суб’єкта на економіку з метою її зміни.

Вибір моделі ек поведінки визначається рівнем освіти, вихованням, соц. Оточенням, ек досвідом і т. д. Значний вплив мають внутрішньо-притаманні інстинкти: індивідуалізму, р-ку, соціальності. Основна суперечність – раціональність та мораль.

Економічна наука досліджує людину економічну – головний суб’єкт ринкової екон, який володіє свободою вибору і приймає економ раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель екон людини характеризується: - визначальною роллю особистого інтересу в мотивації економічної поведінки; - компетентністю економічного суб’єкта в особистих справах; - головним мотивом господарської діяльності людини в ринковій економіці є максимізація прибутку або максимізація корисності.



Економічна поведінка споживача - це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань.

Три основні категорії – корисність, ціна й дохід – визначальні у теорії поведінки споживача. Корисність - це характеристика задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг. Корисність є лише суб’єктивною. Економічний вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації економічного вибору.

Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага.

Закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується. Економічне значення цього закону: визначає ринкову поведінку споживача. Якщо кожна додаткова одиниця споживчого блага має все меншу граничну корисність, то споживач починає міркувати: а чи варто за це віддавати гроші.

 


21.Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Цей процес можна розглядати в 2 аспектах:

1. як процес виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ (матеріальний аспект),

2. як процес взаємодії економічних суб’єктів у суспільному виробництві, який відтворюється як процес взаємодії економічних інтересів (суспільний або соціальний аспект).

У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили (праці), засобів виробництва і землі. Функціонуванню та взаємодії факторів виробництва передує їх поєднання. Кожний фактор виробництва має свого власника, який має свій економічний інтерес.

Інтересце предмет зацікавленості, бажання та спонукальні, усвідомлені мотиви дії суб’єктів господарювання.

Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси – це причина та умови взаємодії та саморозвитку економічних суб’єктів. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв’язку. Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення.

У тій або іншій економічній системі соціально-економічне положення суб’єктів різне. Йдеться про класи, групи, різноманітні асоціації людей і окремих індивідів. Об’єктивно їхні інтереси не можуть бути єдиними. Важливе теоретичне та практичне значення має субординація економічних інтересів з виділенням головного (пріоритетного) і другорядних (неголовних). Ключовим принципом гуманізму є те, що людина має бути не засобом, а метою виробництва. Критерій прогресивності соціально-економічної системи визначається становищем людини в суспільстві як найвищої цінності, як центральної фігури усього світового розвитку.

 

22.Національні та глобальні економічні інтереси.

Інтересце предмет зацікавленості, бажання та спонукальні, усвідомлені мотиви дії суб’єктів господарювання. Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому.

Поняття нац. інтерес зароджується з появою інституалізму та ототожнюється з такими поняттями як нац. честь, сусп. інтерес. Однозначного трактування даної категорії не існувало до кінця 19 ст. Нац інтерси – це інтегральне вираження інтересів всіх членів сус-ва, що реалізується через пол. с-му. Це усвідомлені нац. потреби соц. організованого народу, які знаходять свій вияв у нац. ідеї та цілях, а також конкретних завданнях з їх реалізації. Ці і-си поєднують і-си кожної л-ни та с-ва в цілому. Основним засобом реалізації нац. і-сів виступає д-ва. В структурі нац. інтересів слід виділяти ек, правові, пол., соц., ідеолог та ін.

З р-ком св. ек та динамізації всіх форм міжн ек відносин зростає єдність світу, взаємозалежність країн та континентів. Внаслідок цього все більшого значення набувають глобальні інтереси.

Глобалізація світового гос-ва - процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходять своє відображення в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знань в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових, універсальних, ліберально-демократичних цінностей тощо.

 


23.Сутність та структура ек. системи.

Загалом, під поняттям “система”, що є одним із головних в економічній науці, розуміють у самому широкому значенні впорядковану сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів.

ЕС – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином впорядкованих елем е-ки, що утворюють певну цілісність, екон структуру сусп.

Ознаки ек с-ми: ієрархічність; цілісність; органічність; мобільність.

В екон літ-рі по-різному визначають складові ЕС. Поширеним є підхід за яким осн складовими екон сис є: продуктивні сили; екон (виробничі) відносини; механізм господарювання.

ПС – це сукупність засобів вир-ва, працівників з їхніми фіз. і розумовими здібностями, наука, технологія, інформація та ін., що забезпечує створення матер і дух(екон) благ, необхідних для задоволення потреб людей. Структуру ПС можна визначити за різними критеріями: а) за елементами(факт вир-ва); б) за сферами (мат і немат) ; в) за галузями; г) за первинними ланками вир-ва. Існує два підходи: 1. марксистський – об’єктивний(натурально-реч) фактор: засоби вир-ва; - суб’єктивний (людський фактор): робоча сила. 2. неокласичний – праця, земля, капітал і підприємницький хист. Зас вир-ва поділяються: - засоби праці; предмети праці. Структуризація ПС обумовлена СПП. Критерії р-ку ПС поділяються на кількісні та якісні. Найефективнішим показником р-ку ПС є ефективність в-ва, що характеризує віддачу та результативність здійснених витрат. ПС є матеріальною основою екон сис.

Сусп. формою і способом організації екон сис є екон відносини – відносини між людьми з приводу вир-ва, розподілу, обміну і споживання екон благ. Вони є об’єктивними і матеріальними, оскільки, по-перше, формуються незал від волі і свідомості людей, по-друге, невіддільні від існування ПС, являючи їхню сусп. форму. Структуру екон відносин можна визначити за фазами сусп. вир-ва (відносини вир-ва, розп, обміну, спож). Структура ЕВ відносно ПС: -техніко-екон; -організаційно-екон; - соц-екон.

Господарський мех. – сукупність форм і методів організації та управління, сусп. діями екон суб’єктів, спрямованих на регулювання екон процесів і реалізацією екон законів. Він узгоджує функціонування і розвиток ланок ЕС, призводить у відповідність ЕС і ЕВ. Основними підсистемами є: держ регулювання, корпоративна планомірність, ринкове саморегулювання.

 

24.Відносини власності.

В-ть – це надзвичайно багатогранна категорія, яка містить ряд підсистем ек відносин (ек, прав, соц.,політ, псих, нац.). Найголов є ек та юр аспекти.

З ек точки зору, в-ть – це виробничі відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення об’єктів в-ті. Суб’єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі привласнення-відчуження матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства і т. д.

Генетичні складові власності – процеси привласнення і відчуження.

Привласнення – це екон процес, спосіб перетворення предметів і явищ, діяльності, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Відповідно до них: типи вла-сті (сусп., приватна, Змішана) та форми (держ, колек, індив-труд, з найм працею) та різні види власності (наприкл, згальнодерж, муніципальна, одноособова і т.д.)

Відчуження – процес перетворення діяльності, здібності людини на самос силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти ЕВ.

Як соц.-екон категорія, вла-сть визначається ступенем розвитку ПС.

Основні ознаки, що визначають її економічний зміст: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) це результат суспільного розвитку, а не окремої людини; 3) це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг.

Власність у юридичному трактуванні – це встановлення майнових прав між людьми, за яких виявляється річ чи сукупність речей (об’єкти власності), які належать певній особі чи їх групі (суб’єкти власності), та визначаються види власників, яким належить вказане майно.

 


25.Домогосподарства,підприємства(фірми) та сектори економіки.

Первинним суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. Домашнє господарство – це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва.

Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно має дві обов’язкові економічні ознаки: по-перше, виробництво продукції або послуг для задоволення суспільних потреб; по-друге, одержання прибутку (доходу). Підприємства мають такі ознаки: – виробничо-технічна; – організаційно-соціальна єдність; – фінансово-економічна самостійність. Організаційна форма підприємства – це спосіб взаємозв’язку окремих елементів продуктивних сил (факторів виробництва).

Підприємство на Заході зазвичай знане як фірма. У сучасній економічній теорії Фірма – це, з одного боку, організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого – юридично самостійна форма існування бізнесу, відповідним чином зареєстрована підприємницька одиниця, що має комерційну самостійність. Нею може бути як велика корпорація, так і невелика компанія.

Сектор економіки – велика частина економіки, якій притаманні схожі спільні характеристики, що дозволяє виокремити її від інших частин народного господарства у теоретичних та практичних цілях. За формами господарювання розрізняють: - приватний(частина економіки країни, що прямим чином не перебуває під контролем держави, поділ. на корпоративний, фінансовий, індивідуальний); -державний (частина економіки країни, яка повністю контролюється державними органами та перебуває у власності держави); - інші сектори економіки.

Теорія секторальної структури (теорія структурних змін). А Фішер і К.Кларк: 1)первинний сек – видобувний, сировинний. 2)вторинний сек – обробний – обробна промисл+будівництво. 3) третинний сек – інфраструктура –послуги. В. Іноземцев додає 4)розподільно-обмінний; 5)соц.-управлін(осв, спорт…). Також розрізняють: -реальний сек екон; -фінансовий сек екон; - внутрішній сек екон; - зовнішній сек екон.

26.Кластери ,внутрішні регіони ,регулятивні інститути.

Кластер - особливим чином організований простір, який дозволяє успішно розвиватися великим фірмам, малим підприємствам, постачальникам, об’єктам інфраструктури, науково-дослідницьким центрам, вузам та іншим організаціям. При цьому важливо, що в кластері досягається синергійний ефект, оскільки участь конкуруючих підприємств стає взаємовигідною.

Кластер – це передусім соціальне явище, яке формується в результаті об’єднання зусиль людей та організацій задля задоволення своїх економічних інтересів. При цьому регіони, на території яких складаються кластери, стають лідерами економічного розвитку. Вони визначають в цілому конкурентоспроможність національної економіки. Регіони, що не мають кластерів, займають гірше економічне положення, а в більшості випадків перетворюються на депресивні території.

Поняття “регіон” походить від латинського кореня, що у перекладі означає країна, край, область. Концептуальні параметри: - геог положення(розташування, S, к-сть нас); -виробничо-функц особл(види дія-сті); -соціальні особл(норми спілкув, повед). У суч екон науці найб розп 4 парадигми регіону: 1) регіон-квазідержава - представляє собою відносно відокремлену систему держави та національної економіки; 2) регіон-квазікорпорація - представляє собою значний суб'єкт власності (регіональної та муніципальної) та економічної діяльності; 3) регіон-ринок - має певні кордони акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) та особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг тощо; 4)регіон-соціум - висуває на передній план відтворення суспільного життя та розвиток системи розселення.

Рег інститутице створені людиною обмежувальні рамки, на основі яких організуються взаємовідносини між людьми. Рег інст.: формальні(мають стійкі рамки) та неформальні(звичаї). В організ струк сис-ми держ рег екон виділяються інституціональні структури держ управління ( напр., Цт банк, держ комерц банки), фінансова система. До загальновизнаних прав рег інст. відносять конституцію, закони, кодекси і т.д. Серед екон і адмін. інст. можна виділити сис держ кредитування, субсидування тощо.

За способом дії регулятивні інститути державного регулювання економіки поділяються на планові та ринкові регулятори. Планові регулятори - це свідомі дії людини із налагодження конкретної економічної діяльності; ринкові регулятори - об'єктивно існуючі, які складаються в результаті взаємодії багатьох виробників і споживачів товарів та послуг.


27.Типи і моделі економічних систем та їх еволюція.

В економічній науці найпоширенішими підходами до типологізації економічних систем є:

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис – система продуктивних сил та економічних відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип економічної системи. У найпоширенішому трактуванні реалізації формаційного підходу виділяють п’ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, капіталістичну (буржуазну) і комуністичну (перша фаза якої отримала назву соціалістичної).

Цивілізаційний– покладає в основу типової класифікації економічних систем поняття “цивілізація”, її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний. Вирізняють: І класифікація (за ступенем політичного та соціально-економічного розвитку суспільства): – традиційна (патріархальна, авторитарна) ек с-ма; –ліберальна (ринкова, демократична) ек с-ма; – проміжна між традиційною і ліберальною ек с-ма; II класифікація (за ступенем індустріального розвитку суспільства):– доіндустріальна ек с-ма (цивілізація); – індустріальна ек с-ма; – постіндустріальна ек с-ма; III класифікація (за національними та регіональними ознаками і ступенем їх інтеграції у єдиний світогосподарських процес): – локальні ек с-ми (євразійська, західноєвропейська, тощо); – міжнародні ек с-ми (ЄС, НАФТА, СНД);– глобальна ек с-ма.

На основі способу організації господарської діяльностівиділяють такі типи ек с-м: - традиційна ек с-ма; - планова (демократична і командна) ек с-ма; - ринкова (класичний капіталізм, змішана економіка, соціальна ринкова економіка) ек с-ма; - трансформаційна (перехідна, транзитивна) ек с-ма

Для кожної економічної системи макро– чи міжнародного рівня характерні свої національні моделі змішаної економіки, оскільки країни відрізняються поміж собою особливостями історичного процесу, рівнем економічного розвитку, соціальними та національними факторами. Економісти виокремлюють два типи національних моделей змішаної економіки, яким властиві стійкі внутрішні характеристики і принципи організації: англосаксонську (сучасну американську, притаманну США) і німецько-японську, на основі яких розбудовуються інші, специфічні, національні моделі змішаної економіки. Іншим варіантом типологізації змішаної економіки, за своїми ідеологічними ознаками і вихідними принципами організації, є виділення консервативної, ліберальної і соціал-реформістської моделей змішаної економіки.

28.Національні та міжнародна економічна систем.

ЕС – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином впорядкованих елем е-ки, що утворюють певну цілісність, екон структуру сусп.

Нац екон сис – це сукупність взаємопов'язаних механізмів та інструментів розвитку і функціонування національної економіки. Нац екон сис – це складна макроекономічна структура, яка визначається як взаємодія та взаємоузгодженість окремих сегментів ринку (ринку економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та валюти, капіталу, цінних паперів тощо) та окремих їх елементів

Структура нац екон –співвідношення, які виражають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, окремими її секторами, галузями тощо. Види структури нац. екон сис: -відтворювальна; -територіальна; -соціальна; -галузева; -секторальна; -зовнішньоекон; - техніко-екон.

Нац. ЕС сформувалася ще в період утворення нац. держав, але в процесі МПП почала поступово наповнюватися інтернац та наднац екон змістом, тобто елементами міжнар і глобальної економіки.

Міжнародна економічна система – це сукупність елементів світової економіки з властивими їм характеристиками, у процесі взаємодії яких виникають загальні властивості та якості, закони і закономірності функціонування цієї системи.

Світове гос-во – сукупність нац. гос-в у їхній взаємодії через сис МЕВ.

Міжнар ек с-ма включає регулятивні мех. нац., міждерж і наднаціональних рівнів і с-му МЕВ.

Структура сучасних МЕВ включає такі форми: – міжнародна торгівля – обмін товарами і послугами між державно оформленими національними економіками;– міжнародний рух капіталу – переміщення капіталу між країнами світу в пошуках найвигіднішої сфери вкладення;– міжнародна трудова міграція – переміщення працездатного населення між країнами, викликане причинами переважно економічного характеру;– світова валютна система – закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин, яка опосередковує і сприяє реалізації всіх інших форм МЕВ, забезпечуючи систему міжнародних розрахунків.

 

 


29. Формування глобальної економічної системи.

ЕС – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином впорядкованих елем е-ки, що утворюють певну цілісність, екон структуру сусп.

Суч.розвиток світ.ек-ки хар-ться посиленням тенденції до глобалізації. Вона проявляється у виході нац.ринків і нац.екон.систем на рівень глобал.екон.системи. Глобал.екон.система – це світогосп.система, в якій нац..процеси вир-ва, обміну і споживання благ відбуваються як єдиний процес. Світ.госп-во, у більш широкому розумінні, і є глобал.системою, яка має властивість самовідтворюватися на рівні прод.сил, а також на рівні виробн.і певних аспектів правових і політ.відносин. Головне протиріччя глобал.екон.системи пов’язане з форм-ням, у межах провідних зах.держав,замкненої госп.системи. Цей процес відслідковується за такими напрямками, як концентрація більшої частини інтелектуального і технолог.потенціалу людства у постіндустріальних країнах, концентрація осн.торг.шляхів в межах розвинених держав, замикання інвестеційних потоків та міграція нас.з «країн третього світу» у розвинені регіони планети.

Концепції гл.екон.системи:1. Теорії імперіалізму і неоколоніалізму пояснюють структуру світу як боротьбу між провідними державами за нові ринки, джерела сировини, сфери прикладання капіталу, за посилення їхнього політ. і культ.впливу.2. Теорія модернізації основана на розходженнях у розумінні традиці. і суч., зв'язує перехід до суч.екон.зростання з духовними цінностями, а не тільки з матер.інтересом.3. на основі змін поділу праці, поділяє світ на центральні (світові ядра), периферійні і напівпериферійні країни.4. Теорія глобальної взаємозалежності. Ріст взаємозалежності країн у гл.екон.просторі піддає нац.платіжні баланси усе більш частим і сильним впливам ззовні, у результаті чого уряди повинні приділяти усе більшу увагу проблемі збереження зовн.рівноваги, координувати вико рис-ня всієї сукупності інструментів, що знаходяться в розпорядженні держав.

30. Сутність і види економічної діяльності.

Д-ть – це специфічна для люд форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколиш. середовища.

Екон.д-ть(ЕД )- процес, тому має мету - створ.благ і роз-к л-ни, засоби(ек.рес.)та результат(ек.блага). Вона здійснюється у сферах мат.і немат. вир-ва різними екон. суб’єктами. Екон.д-ть – сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки вир-ву та обміну матеріальними благами та послугами. Д-ть стає екон. тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком в-во та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними.

Осн.види ЕД: -с/г,лісове госп-во,рибальство; -будівництво; -д-ть транспорту та зв’язку; -торгівля; -фін.д-ть; операції з нерухомим майном; -держ. управління; освіта; охорона здоровя; -послуги у сфері культури та спорту.

Спільним між цими видами є: по-перше, те, що д-ть будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення осн. мети бізнесу – отр.прибутків та управління і мінімізацію витрат; по-друге, це наявність сукупності дій робітників з викорис. засобів праці, що необхідні для перетвор. ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу д-ть.

В-во-процес створ.з природ.матеріалів життєвих благ,необхідних для існування та розвитку люд.сусп-ва. Процес в-ва здійснюється результативно, тобто з певною продукт-тю або ефет-тю, яка залежить від того,як поєднуються його фактори(земля,праця,капітал,підпр.здібності,інформація). Для ефект-ті виробн.д-ті важливим є визнач.цілей створ.і функціонування підпр-ва. В практиці господарювання кожна фірма як скл.виробничо-екон. сис-ма здійснює багато конкретних видів д-ті,які модна поєднати в окремі напрямки.

Так,виробнича д-ть поділ.на: наук-дослідна та проектно-конструкторська; інноваційна,інвестиційна,торговельно-маркетингова.

Тобто економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (реалізують програму або ціль) і діють на основі певних правил та процедур.

 

 


31.Суспільний поділ праці.

ПП - відокремлення різних видів трудової діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності, тобто це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові вир-ва і галузі. СПП – спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів прод.або на певній виробничій д-ті.

Першим вел.СПП було відокремлення пастуших племен і поділ с/г-кого вир-ва на землеробство й тваринництво. Другий вел.СПП– відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від с/г. ТретійСПП–відокремлення торгівлі (купецького капіталу). Четвертий виникнення і розвиток машинної індустрії,форм-ня нових галузей вир-ва. Пятий виокремлення інформац.сфери. Шостий відокремлення сфери наук.д-ті. Сьомий виділ-ня управлінської д-ті. Вираженням прогресивного розвитку СПП стали галузева, територіальна і міжнародна спеціалізація вир-ва.

Класифікація СПП. За вертикальними рівнями нар/г-кої структури СПП - триповерхова піраміда: основа - численні екон.самостійні суб’єкти госп.життя – під-ва та підприємці(одиничний рівень); розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень); невелика кіл-ть госп.галузей(заг.рівень СПП).

Осн.організац-екон.формами реалізації СПП є: Спеціалізація в-ва – це поділ старих і форм-ня нових галуей сусп.вир-ва, а також ПП всередині галузі. Кооперація – це особлива форма тривалих рац.виробн.зв’язків між спеціалізованими самостійними підпр-вами порівняно з іншими під-ми, які не мають таких зв’язків. Там,де існує спец-я,існує і кооперація. Відповідно до форм спец-ції в пром-ті існують три форми кооперування: предметне–головне під-во випускає кінцеву продукцію і отр.від ін.підпр-тв різні вироби; подетальне – на головне під-во надходять від ряду спеціалізованих вузли і деталі; технологічне – під-во поставляє ін.під-вам продукцію окремих стадій виробн.процесу. Концентрація вир-ва як організ-екон.форма СПП виявляється в досягненні певного обсягу чи масштаб спеціалізованих підрозділів заг.кооперації вир-ва. Комбінування вир-ва є формою раціоналізації виробн.кооперації в межах окремих складних вир-в. Осн.метою комбінування є найбільш ефективне викорис.всіх факторів виробн., створ.безвідходних технологій.

 

32. Виробнича діяльність

Діяльність – це специфічна для людини форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколишнього середовища. Економічна діяльність– це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо – економічна система здійснює виробничу д-ть,яка розгалужена на: Науково-дослідна – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Мета науково-дослідної роботи – виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Проектно-конструкторська перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення або модернізацію зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. Інвестиційна— це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів. Інноваційна– це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції. Торговельно-маркетингова– це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.


33. Науково-дослідна і проектна конструкторська діяльність.

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Н-Д.Д є однією з форм ВД. Науково-дослідна д-ть– інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань, які матеріалізуються в нових засобах праці, технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наук. досліджень, техн..розробок вир-ва і споживання. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Мета науково-дослідної роботи – виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна д-ть поділ. на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Розвиток фундаментальної науки є пріоритетним, оск. вона є генератором ідей, відкриває шляхи в нові сфери вир-ва та споживання.

Проектно-конструкторська діяльність –перехід від лабораторних умов до експериментального вир-ва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, які можуть бути передані у серійне вир-во чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння вир-вом нової технології чи виробу. Саме у вир-ві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

 

34. Інвестиційна діяльність

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

ІД є однією з форм ВД. Інвестиційна д-ть – це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів конкретного інвестиційного проекту та підпр-ва(юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес. Інвест.д-ть це сукупність практ.дій громадян, юр.осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиція— госп.операція, яка передбачає придбання осн. фондів нематер.активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділ.на: капітальні, фін. та реінвестиції.

Головним суб'єктом інцест.д-ті є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх викорис. несе повну майнову та фін.відповідальність за результати вико рис. інвестованих коштів. Суб'єктами інцест.д-ті є всі юрид., фіз.особи, держ.та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти,розвиваючи підпр-ва держ.сектора ек-ки, так і опосередковано:1) впливаючи на інвестиційне середовище; 2) регламентуючи умови фін.та госп.д-ті підпр-в.

Інвест. д-ть в Україні здійснюється на основі: 1)інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними під-ми, госп.асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і реліг.організаціями, ін. юрид.особами, заснованими на колективній власності; 2)держ. інвестування; 3)іноземного інвестування; 4)спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юрид.особами Укр., іноземних держав.


35. Інноваційна діяльність.

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

ІД є однією з форм ВД. Інноваційна д-ть – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції.

Інновація – це процес, в якому наук.ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практ.викорис-ня і починають давати екон.ефект.

Класифікація інновацій: За метою інноваційстратегічні; тактичні;оперативні. За ефективністю ефект-ть вир-ва; ефект-ть управління; соц.ефект-ть. За економічним значенням інновації; нововведення. За значенням у відтворювальному процесі споживчі; інвестиційні. За інноваційним потенціалом радикальні; ординарні. За сферою застосування виробничі; соц.; комплексні; ринкові. За джерелом появи інновації, які виникли в результаті НТП; що виникли внаслідок потреби ринку та вир-ва.

Основним причинами виникнення та поширення інновацій є: конкурентна боротьба; зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

У сучасному розумінні інноваційна діяльність з'являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

 

36. Торгівельно – маркетингова діяльність

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Т-М.Д є однією з форм ВД. Торговельно-маркетингова– це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

Торгівельно– маркетингова д-ть--д-ть підпр-ва, фірми на ринку, яка передбачає: 1)ретельне врахування потреб у товарах та послугах, ситуацію на ринку, що склалася та її розвитку; 2)можливе пристосування вир-ва до вимог ринку, до існуючих і потенційних запитів покупців; 3)акт. вплив на форму-ня попиту, ринку товарів і послуг; 4)контроль за умовами реалізації товарів і послуг,гнучке реагування на зміну попиту.

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що осн.формою екон.життєд-ті підприємств в умовах ринкової ек-ки є маркетинг.

Екон. передумови становлення маркетингу: нецінова конкуренція (конкуренція за споживача товарів); швидкі темпи НТП; роз-к транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації; екон.кризи надвир-ва.

Принципи маркетингової д-ті: всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів („споживач - король”); пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”); акт.вплив на ринок, форм-ня попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів).


37. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність.

ПП - процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові вир-ва і галузі. СПП – спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів прод.або на певній виробничій д-ті.

Міжнародний поділ праці(МПП)- вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами. МПП - це процес відокремлення трудової діяльності на міжнародному рівні,які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного.

Існують такі форми спеціалізації МПП: 1)Загальний - країни-експортери промислової та с/г продукції: індустріальні, аграрні, сировинні. 2)Особливий - міжгалузевий обмін готовими виробами. 3)Одинична - спеціалізація виготовлення окремих деталей та вузлів складного товару.

Міжгалузева і внутрішньогалузева спеціалізація МПП: предметна, подетальна, технологічна, поопераційна,типорозмірна(виробництво певних готових товарів певного типу).

Об’єктивний характер МПП визначається: природно-географічнии умовами; технічним прогресом; соціально-економічними умовами.

Переваги МПП: спеціалізації; рац.викорис-ня ресурсів; масове вир-во і зменшення витрат; повніше задоволення потреб нас.; підвищення якості товарів внаслідок підвищення конкуренції; мирне співіснування та підвищення політ.співробітництва(ЄС); утвор. та інтенсивний розвиток між нар.ринку.

Д-ть – це специфічна для люд форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколиш. середовища. Екон.д-ть – сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки вир-ву та обміну матеріальними благами та послугами.

Міжнародна економічна діяльність(МЕД)- сукупність цілеспрямованих дій економічних суб’єктів різних країн. МЕД - цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними економічними суб’єктами, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише їй взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси,що пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва,поділу праці та факторного розміщення.

Осн. і традиційним видом міжнар.екон.д-ті є торговельна (на другому місці - виробнича,на третьому - інвестиційна).

 

38. Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми.

У суч. екон. літ. досі немає чіткого й заг.прийнятого визнач. підпр-цтва.

У законі Українипідпр-цтво - це самостійна, ініціативна, систематична,ризикована діяльність з вир-ва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Світова екон.наука розглядає під-цтво в трьох аспектах: Як екон. категорія під-цтво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: -ресурсна; -організаційна; -творча; -стимулювальна; -управлінська; -захисна. Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарювання; економічна відповідальність за прийняття рішень; орієнтація на максимальний прибуток. Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця.

Підприємець - суб’єкт,що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів вир-ва, нових благ та їх якостей,нових сфер застосування капіталу.

Отже, Підприємн-во - це тип госп.поведінки підприємців з організації розробки вир-ва і реалізації благ з метою отр.прибутку і соц.ефекту,якому притаманні ініціативність,пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу,готовність наражатись на ризик,цілеспрямованість,наполегливість у екон.д-ті,гнучкість і постійне самооновлення. Субєктами підпр-кої д-ті є громадяни,фіз.особи,не обмежені законом,а також юридичні особи. Обєктами під-цької д-ті є товари,продукти,послуги.

Серед орг.-екон.форм виділяють три основні: одноосібне володіння,товариство(партнерство),корпорація(акціонерне товариство).

Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями. Ця особа і є підприємець,що виступає як і власник,і працівник,і управлінець.

Товариство (партнерство) –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.

Акціонерне товариство (корпорації) - госп.організація,створена на осн.обєднання (централізацій) грошових коштів ,шляхом продажу акцій.


39. Витрати та результати підприємницької діяльності.

Витрати - виражені у грошовій формі, втрати різних видів екон.ресурсів у процесі вир-ва,обігу,розподілу продукції.

Виробничі витрати- це фактичні витрати виробника на придбання й використання всіх необхідних умов вир-ва, які забезпечують досягнення кінцевого результату госп.д-ті.

Витрати вир-ва поділяються на: зовн витрати(явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Н, з/п, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків та внутр витрати (неоплачувані) пов'язані з використанням факторів вир-ва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Суч ек наука відносить до вн. витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу.

Розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: Бух підхід передбачає врахування зовнішніх витрат. Ці витрати відображаються у бух балансі фірми і є бух витратами. Ек підхід передбачає врахування не тільки зовн., а й внутр.витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного викорис. ресурсів. Ек витрати - справжні витрати вир-ва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які сусп.-во може отр. за умов оптимального викорис. ресурсів.

З огляду на чинник часу існують два періоди функціонування: довгостроковий- фірма має можливість змінити усі зайняті ресурси та короткостроковий - фірма не може змінити обсяг принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів. Т.ч, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є змінною, а друга частина - постійною. Тому короткостроковий вважають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а інша - змінні. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними TC=FC+VC Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Вона є мірилом витрат і доходів підприємства.

Ефект - досягнутий результат у різних сферах вияву -матер, грошовій, просуванню по службі, соц.та ін. Ефективність - здатність створ.ефект, результативність процесу, проекту тощо. Визначається як відношення ефекта (результата) до витрат, що його обумовили. Ефективність виробництва – це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці для характеристики результативності господарювання широко застосовується термін “продуктивність системи виробництва та обслуговування”, тобто ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг.

 

40. Продуктивність праці.

Продуктивність праці трактують як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкій сусп концепції прод-ть праці – це розумова схильність люд. до постійного пошуку удосконалення труд.д-ті з урахуванням мінливих соц-екон. умов.У вузькій технічній концепції прод-ть праці - це відношення отриманого результату до ресурсів, що викорис. у процесі праці. Отже, на мікрорівні прод-ть праці визнач. як відношення обсягу виробленої продукції до кіл-ті виробників або кіл-ті відпрацьованих людино-годин за певний період часу. На макрорівні прод-ть праці визнач. як відношення нац.доходу до сер.чисельності працівників,зайнятих у його створенні.

В узагальненому вигляді прод-ть праці визнач. якефективність виробнич. д-ті люд. у процесі створ. мат. благ і послуг. Прод-ть праці - ефективність, результативність, плідність люд. фактора, тобто осн. продуктивних сил сусп-ва, галузі, підприємства, вимірюється кіл-тю продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу (годину, зміну, рік).

Оскільки у вир-ві будь-якого товару беруть участь жива та уречевлена праця, зростання прод-ті праці у сусп-ві загалом означає економію обох видів праці або зменшення сусп. необхідного роб.часу на вир-во одиниці товару чи послуги. При цьому частка живої праці зменшується, частка уречевленої зростає,але кіл-ть живої праці зменш.помітніше, ніж зростає кількість минулої(уречевленої),і заг.сума праці, втіленої в товарі чи послузі, зменшується.

Розрізняють індивідуальну, локальну і сусп. прод-ть праці. Рівень прод-ті праці - одна з найважливіших характеристик, що відбиває прогресивність способу вир-ва.

Підвищення прод-ті праці забезпечує ріст кіл-ті продукції, зробленої в одиницю часу, що сприяє росту ВВП, зниженню собівартості і збільшення нац.доходу.

Зростання прод-ті праці у сусп-ві залежить передусім від рівня розвитку прод.сил. Факторами зростання сусп.прод-ті праці є: викорис.досягнень НТР у вир-ві; поглиб­лення сусп.поділу праці; впровадження госпрозрахунку, нових форм організації праці; досягнення реального плюралізму форм екон. власності та ін.

 


41. Прибуток і рентабельність.

Прибуток - дохід власників підпр-ва, визнач. як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації) та заг.витратами на вир-во та реалізацію продукції.

Функції прибутку: Оцінювальна (ефект використання основних ресурсів підприємства); Стимулююча (прибуток стимулює підприємців до зменш.витрат вир-ва.); Господарського розрахунку (доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв).

Види прибутку: 1.За хар-м відбиття в обліку виділ бухгалтерський і економічний пр. підпр-ва. 2.За хар-м д-ті підпр-ва розділ пр. від звичайної д-ті й пр. від надзвичайних подій. 3.По осн. видах госп операцій підпр-ва виділ пр. від реалізації продукції й пр. від позареалізаційних операцій. 4.По осн. видах д-ті підпр-ва виділ пр., отриманий від операційної, інвестиційної й фін.д-ті. 5.За складом елементів, що формують пр. розрізняють маржинальний, валовий і чистий пр. підпр-ва. 6.За хар-ром оподаткування пр. виділ оподатковувану і не оподатковувану податком його частини. 7.3а хар-ром інфляційної "очистки" прибутку виділ номінальний і реальний його види. 8.За ступенем викорис. виділ нерозподілений і розподілений пр. підпр-ва.

Прибуток показує абсолютний ефект д-ті підпр-ва без урахування використаних при цьому ресурсів. Тому його слід доповнити показником рентабельності.

Рент-тьхар-є відносний ступінь прибутковості підпр-ва або продукції, що вир-ся. У заг формі рент-ть розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів. Прибутковість підпр-ва--здатність під-ва створ.і одержувати прибуток. Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на вир-во, але і для утвор.прибутку.

 

42. Економічна рента та її види.

Рента є результатом (формою) реалізації власності чи влади. Рента - особливий вид стабільного нетрудового доходу (тобто непов’язаного з витрачанням екон.рес.) отриманого від капіталу, землі, майна, цінних паперів тощо, непов’язаного з під-кою д-тю.

Екон. рентата - форма екон.реалізації власності на окр.фактори в-ва, яку привласнює під-ць внаслідок зменш. витрат на 1 продукції порівняно з ін. товаровиробниками. Вона виникає також як впровадження передових форм орг-ції в-ва,підвищ.ефективності управл-ня працею,оптимального розміщ.підпр-в щодо ринків сировини та збуту тощо.

Можна виокремити такі види рентних доходів на підпр-ві:

1)внутр.рента - базується на надлишку та незбалансованості влади в самому під-ві і пов’язана з поведінкою агентів під-ва відносно його активів.

2)зовн.рента-доходи,які отр-є під-во за рахунок своїх споживачів і які значно перевищують результати його д-ті для сусп-ва в цілому.

У науковій літературі найглибше розглянуті питання земельної ренти. Земе́льна ре́нта — це дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання..

Розрізняють такі види земельної ренти:- диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю; - диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі; - абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження; - монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни.- абсолютна рента — форма земельної ренти, яку сплачують власникові за ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування; - економічна рента (економічна рента)-це перевищення оплати фактора виробництва над трансфертним доходом.

Сучасна наука крім земельної ренти визначає ще й політичну ренту; наукову; раціоналізаторську; авторську.


43. Регулювання підприєм. діяльності

Важливим елементом сучасної економічної системи є оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному управлінню та регулюванню. Для виконання підприємством його економічної та соціальної ролі необхідна державна політика підтримки підприємництва ( сукупність пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання).

Функції держ. регулювання: підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання; підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів. Методи д. рег.: податково-бюджетна с-ма; цінове регулювання; кредитно-грошове регулювання; зовнішньоекономічне регулювання. Органи д. рег.: цт й місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Основне завдання держ. рег. - створення оптимальних умов для ефективного функціонування підпр. сектору та р-ку, на цій основі, нац. ек-ки. Існують два підходи до регуляторної реформи: революційний і поступове регулювання шляхом заміни адміністративних процедур, збільшенням контролю за виконанням рішень, запровадження критерію ефективності у перегляді регулювань тощо.

Податкове регулювання підприємницької дія-ті здійснюється шляхом надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні капіталовкладень у розвиток нової техніки та технології, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, при освоєнні відсталих регіонів, а також з метою стимулювання дрібного підприємництва та ін. Фінансово-кредитна підтримка – надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій. Інформаційне забезпечення державою підприємницької діяльності - заснування регіональних інформаційних центрів, створення широкої мережі консультативних пунктів з різних напрямів діяльності малих підприємств, інкубаторських центрів розвитку малого бізнесу (як різновиду центрів малого бізнесу). Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології .

44. Міжнародна підприєм. діяльність

Міжнар. підприємництво – економ. діяльність, спрямована на одержання прибутку, в якій беруть участь суб’єкти з різних країн. Передумови міжнар. підпр.: поглиблення міжнародного поділу праці та створенням світового ринку; розвиток міжнародного кредиту; р-ок ТНК.

Рисами міжнародного підприємництва є:

· участь у ньому економічних суб'єктів кількох країн;

· спільне ведення цими суб'єктами підприємницької діяльності, спільне формування ресурсів і участь у розподілі та привласненні доходів;

· відображення в економіко-правовому режимі такого підприєм­ництва інтересів усіх його учасників і одержання ними пільг у підприєм­ницькій діяльності.

Міжнар підпр існує в таких формах:

- спільне підприємство – д-ть, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку і ризиків від її здійснення. Його передумови формуються у процесі інтернаціоналізації господарського життя внаслідок розвитку експортно- імпортної діяльності. Види: ліцензування, підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне підприємствоб, офшорний бізнес.

- вільні економічні зони(ВЕЗ)- це частина суверенної території країни, що має вільний режим вкладання іноземного капіталу, для чого тут створюються пільгові економічні умови. ВЕЗ є формою прискореного розвитку окремих економічних регіонів та організації господарської діяльності на певній частині території країни, в межах якої встановлюються особливі правила економічної діяльності. У ВЕЗ використовуються такі стимули: пільги для підприємниць­кої діяльності як іноземного, так і національного капіталу, податкові знижки, низькі (або нульові) митні ставки,особливий валютний режим . ВЕЗ — це важлива ланка в здійсненні принципів відкритої економіки,лібералізації і активізації зовнішньоекономічної діяльності. Типи ВЕЗ: вільні торговельні зони, експортні промислові зони, імпортні промислові зони, банківські та страхові зони, технологічні зони, технополіси, технологічні парки, комплексні зони, технополіси.

 


45. Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи

Ек. роз-ок – це закономірний процес кількісно-як змін у межах ек с-ми, її перехід у нову якість, досконалішу форму.

Визначення ек сутності р-ку характцееризується наступним: 1. Р-к – це поступовий процес, для якого характерні зворотній та еволюційний х-ер. 2. Це гармонійний процес, блага якого дістаються всім головним групам-одержувачам доходів.

Основні параметри ек р-ку: х-ка груп бідності, рівень безробіття, структура справедливого перерозподілу.

Мета (ціль) - поняття, що виражає ідеальне передбачення результату діяльності. Виділяють різні типи цілей: конкретні та абстрактні, стратегічні і тактичні, індивідуальні, групові та громадські, поставлені самим суб’єктом діяльності та задані йому ззовні. Мета, як майбутній стан соціального об’єкта, може і повинна розглядатися з урахуванням його минулого становища, теперішнього стану, тенденцій розвитку. Важливою умовою та принципом ек роз-ку є формування таких цілей функціонування економічної системи, завдяки реалізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови суб’єктів ринку, але й соціальна рівновага у суспільстві.

Принцип – основне, вихідне положення певної теорії, керівна ідея,основне правило діяльності. Основні принципи р-ку: 1. універсальність, тобто всезагальність і різнобічність. 2. наявність певного життєвого циклу в кожній з суспільних форм, в яких він відбувається на певному історичному етапі роз-ку суспільства. 3. самозавершення того чи іншого циклу перехід до нового, вищого за якістю та ефективністю суспільних форм та механізмів здійснення розвитку і означає сутність прогресу. 4. принцип системного роз-ку – розвиток охоплює усі елементи економіки, ек. системи, суспільства в цілому.

 

46. Динаміка ек. розвитку та його фактори

Термін динаміка є похідним від давньогрецького «динамізм» - багатство руху, насиченість дією. Власне динаміка трактується як стан руху, хід розвитку, зміна певного явища під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

Ек. роз-ок – це закономірний процес кількісно-як змін у межах ек с-ми, її перехід у нову якість, досконалішу форму.





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 2919; Нарушение авторских прав?


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2020) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.047 сек.