Товар та його характеристика

Економічне благо, призначене для обміну або купівлі-продажу набуває товарної форми, тобто стає товаром. Умови перетворення блага на товар: 1) суспільний поділ праці; 2) економічна відокремленість (відособленість) виробників.

Властивості (характеристики) товару вивчали багато вчених, серед яких і Аристотель, і А. Сміт, і К. Маркс та ін. До них відносять: 1. корисність (споживна вартість) – здатність товару задовольняти ті чи інші потреби; 2. відносна рідкість – товар є обмеженим, тобто рідкісним (вираження закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів); 3. вартість – категорія спеціалізованого виробництва та відносин обміну; 4. мінова вартість – форма прояву вартості; кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. 4. цінність товару залежить від суб’єктивного усвідомлення функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб, тобто від корисності товару.

Додаткову корисність отриману від споживання додаткової одиниці товару називають граничною корисністю. Закон спадної граничної корисності говорить нам про те, що з певного моменту корисність від споживання додаткової одиниці товару зменшується.

Згідно з теорією трудової вартості (А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс), вартість – це праця, втілена в товарі. Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом.

Суб’єктивно-психологічна теорія вартості (К.Менгер, Е.Бем-Баверк, В.Парето) заснована на тому принципі, що цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі.

Неокласична теорія (А.Маршалл, П.Самуельсон), розрізняє 2 види вартості: ринкову та нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу, на неї впливають витрати виробництва і корисність товарів. Нормальна (або природна за Смітом) вартість товару – це та його вартість, яку економічні сили створюють в кінцевому результаті. У неокласичній школі сучасне розуміння терміну вартість пов’язане з так званою вартістю втрачених можливостей (вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились).

79. Гроші.

Гроші – це особливий товар – загальний еквівалент, тобто такий товар, який має властивість загальної обмінюваності. Функції грошей: 1. Міра вартості товару: 2 Засіб обігу: 3. засіб платежу; 4. Засіб нагромадження. 5. Світові гроші6 а) резервні гроші б) колективні валюти.

Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому у того товару, який стає грішми, з’являється окрім основної споживної вартості як предмету побуту та споживання ще і додаткова споживна вартість — бути загальним еквівалентом.

Типи грошей: 1. продуктові 2. металеві (зливки, монети) продуктові + металеві = повноцінні гроші (витрати на їх виготовлення рівні номінальному знаку вартості, який на них позначений) 3. неповноцінні 4. паперові (являють собою лише знаки вартості, що примусово випускаються в обіг при появі дефіциту державного бюджету, та є обов’язковими для приймання на території певної країни) 5. кредитні гроші - боргові зобов’язання суб’єктів економіки (вексель - комерційне боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк, банкнота — боргове зобов’язання (вексель) банку) 6. електронні гроші.

Різні функціональні форми грошей поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угрупування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного об’єкту в ролі засобу обігу. Грошовий агрегат М0 – готівка чи гроші поза, має найб. ліквідність; грош агр М1 – грошова маса у вузькому розумінні (готівкові гроші (агрегат М0) + трансакційні депозити), грош агр. М2 – грошова маса у широкому розумінні (М1 + строкові депозити), грош агр. М3 (М2 + гроші на рахунках відкритих для ведення банками довірчих операцій), агрегат L – (М3 + казначейські векселі та деякі інші грошові активи).

Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. Закон грошового обігу: кількість грошей, які знаходяться у обігу, визначається сумою цін всіх товарів, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці.

Р-ня рівноваги грошової маси (р-ня Фішера): обсяг грошової маси прямо пропорційний добутку обсягу продукції за період часу на середній рівень цін та обернено пропорційна швидкості обертання грош од.

Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін (буває відкрита, придушена).

80. Грошовий вимір вартості товару.

Гроші виступають категорією товарного господарства й історія їхньої появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Такий обмін виражається формулою: х товару А = у товару Б. У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Відповідно до цього, розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості (А). Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в еквівалентній формі (Б). Ця форма вартості отримала назву простої, одиничної чи випадкової, де одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі вартості.

Розвиток суспільного поділу праці сприяв подальшим змінам у товарних відносинах. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної або розгорнутої. Її формулу можна виразити так: х товару А (=) у товару В = z товару С =... Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості.

В умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну. Сама поява такого товару, який виконував функції загального еквівалента усіх інших товарів є закономірною. Вона свідчить про перехід від повної чи розгорнутої форми вартості до загальної чи грошової (це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться у еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється на загальний еквівалент та набуває властивості загальної обмінюваності). Формулу загальної чи грошової форми вартості: х товару А; у товару В; z товару С..(.=) w товару D.

Отже, замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а вже його обмінюють на потрібні їм продукти чи послуги. Саме через це обмін перетворився на постійну життєву потребу. З моменту, коли певний товар почав виконувати роль загального еквівалента, виникають і починають розвиватися грошові відносини. Вони доповнюють складну систему товарних відносин, які встановлюються між товаровиробниками. Гроші являють собою один з найважливіших винаходів людства за всю його тривалу історію існування.

81. Сутність і функції ринку.

Ринок – це складне утворення, він має свою власну структуру, для його функціонування й розвитку необхідні специфічні умови. Сутність ринку представники різних економічних напрямків тлумачили по-різному, тому в ек л-рі наводиться ряд визначень, які можна розділити за певними інститутами: часово-просторовий, власності, грошей, посередника, ціноутворення, конкуренції.

Значна к-ть дослідників вважає, що розглядати сутність ринку не можливо, не розглянувши його функції. До головних функцій ринку відносяться: - Регулююча (розподільча) – визначає структуру пропозиції і виявляється у розподілі та перерозподілі ресурсів. А це регулює співвідношення між кількістю різних товарів, що виробляються у суспільстві.- Стимулююча - ринком заохочуються ті виробники, які найбільш раціонально використовують фактори виробництва, застосовуючи найновіші досягнення науки та техніки, що веде до підвищення ефективності виробництва та до відповідного зростання їхніх доходів.- Сануюча – передбачає очищення ек с-ми від неефективних та нежиттєздатних, ек слабких одиниць.- Інтегруюча - ринок об’єднує розрізнених виробників та споживачів в єдине ціле, в економіку через систему товарно-грошових зв’язків.- Інформаційна – дає виробникам уявлення про стан справ на ринку.- Відтворювальна - полягає у тому, що оскільки ринок займає опосередковане положення між виробництвом і споживанням, то без його функціонування неможливе нормальне відновлення не тільки окремих матеріальних об’єктів, а й самого суспільства. - Контрольна - механізм ринку дає можливість споживачам контролювати виробництво, купуючи лише те, що вони вважають за потрібне. - Розшаровуюча – соц. розділення сусп-ва за доходами. - Алокаційна – забезпечення оптимальної комбінації товарів та послуг.

Окрім позитивних ф-й, можна виділити й антифункції: провокування банкрутства, породження монополій, диспропорційності, нерівномірного р-ку, антисоц, анти економічна, анти екологічна, платіжнозвужуюча.

На мою думку, найбільш повно розкриває сутність поняття наступне визначення: ринок – це певна сукупність ек відносин між різними суб’єктами, де відбувається остаточне визначення їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками, забезпечується безперервність сусп. відтворення й формування цілісної ек с-ми, а також здійснюється опосередкований контроль споживачів за виробництвом та санація ек с-ми від неефективних підприємств.

82. Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин

Ринкові відносини – відносини між учасниками ринку з приводу купівлі та продажу товарів та послуг. Якщо перейти до характеристики суб’єктів ринкових відносин, то відразу помітно, що на ринку взаємодіють між собою лише два суб’єкти — покупці та продавці. Покупці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають гроші і збираються за них придбати необхідний їм товар. Продавці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають певний товар і збираються за нього отримати необхідні їм гроші. При цьому поза сферою ринкових відносин кожен з цих суб’єктів може виконувати й інші економічні ролі — бути виробником, постачальником, посередником, споживачем і т.д. Якщо порівнювати ринок і ринкову економіку, по поняття ринкова економіка значно ширше. Головними суб’єктами ринкової економіки є домогосподарства та підприємства. Крім того, ще одним суб’єктом економіки є держава, проте у випадку характеристики ринкової економіки роль держави є незначною, а тому при вивченні цього типу економіки її (державу) іноді взагалі не розглядають.

Домогосподарства — це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Підприємство — це другий суб’єкт економіки, який являє собою виробника товарів. В межах економіки підприємство виступає основним постачальником тих товарів, які задовольняють потреби домогосподарств. В обмін на ці товари підприємство отримує від домогосподарств гроші, що витрачаються на придбання тих економічних ресурсів, які дають можливість здійснювати процес виробництва товарів. Держава — це той суб’єкт економіки, який являє собою політичну організацію, що наділена правом примусу по відношенню до всіх інших суб’єктів економіки. В межах економіки держава виступає: 1) збирачем податків з домогосподарств та підприємств, 2) монопольним виробником та постачальником суспільних благ, які задовольняють потреби всіх суб’єктів економіки; 3) покупцем тих економічних ресурсів, які дають можливість здійснювати процес виробництва суспільних благ; 4) суб’єктом, який може надавати підприємствам чи домогосподарствам певні дотації чи допомоги за наявності певних умов.

Основними об’єктами ринкових відносин є всі види товарів, що постачаються на ринок. До них відносяться: 1) споживчі товари; 2) засоби праці; 3) робоча сила або праця; 4) земля та інші природні ресурси; 5) нерухомість: виробничі будівлі та житло; 6) грошово-кредитні ресурси.

83. Попит і пропозиція

Функціонування ринку забезпечується завдяки ринковому механізму.

Ринковий механізм – взаємодія ринкових елементів: ціни, попиту, пропозиції, конкуренції, кон’юнктури, що надає певної спрямованості економічній поведінці суспільства і узгоджує приватні і суспільні інтереси.

Попит - форма вираження потреби, платоспроможна потреба. Попит включає 2 моменти: потреби (бажання придбати товар або послугу) та грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів та послуг. Тому, як правило він виражається в грошовій формі. Пропозиція – сукупність товарів та послуг, які є або в будь-який момент можуть бути доступні на ринку. Включає 2 моменти: готовність виробників чи продавців виробляти і продавати той чи інший товар або послугу, та умови, на яких виробник (продавець) згоден продати їх.

Закономірності руху товарів залежать від закономірностей поведінки покупців(законів попиту) та продавців(законів пропозиції). Закон попиту регулює величину попиту залежно від величини ринкової ціни. Його сутність полягає в тому, що зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту і навпаки. Закон пропозиції визначає, що чим вища ціна товару за інших незмінних умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару. Це закон, що регулює пропозицію товарів залежно від рівня їх ринкових цін. ГРАФІКИ !!!

Ціна – грошова сума, яку сплачують(одержують) за конкретний товар чи послугу. Види цін: Ціна попиту(D), ціна пропозиції(S), ціна рівноваги. Ціна попиту – гранично максимальна ціна, яку покупці згодні платити за товар. Ціна пропозиції – гранично мінімальна ціна, за яку продавець згоден продати свій товар.

Взаємодія конкурентних сил призводить до синхронізації цін попиту і цін пропозиції, що обумовлює рівновагу обсягів попиту і обсягів пропозиції.

Ринкова рівновага – ситуація, за якої наміри покупців і продавців повністю збігаються та що за певної ціни ціни товару обсяг пропозиції = обсягу попиту. Ціна рівноваги – це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

84. Ринкове ціноутворення

Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурентної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціноутворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього починають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори: 1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку. 2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи можуть вплинути на ринкове ціноутворення. 3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітніший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну окремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку. 4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.

Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівноваги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведінки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення.

85. Конкуренція, монополія, олігополія

Конкуренція – економічна боротьба, суперництво між відособленими виробниками продукції, послуг за задоволення своїх інтересів пов’язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам. Функції: -стимулююча; -розподільна; -регулююча; -сануюча. Класифікація конкуренції: За сферою діяльності: -внутрішньогалузева, -міжгалузева, -між виробниками товарів субститутів. За територіальною ознакою: -внутрішньоринкова, -міжнародноринкова. За суб’ктами: між продавцем і покупцем, між покупцями, між продавцями, між власниками капіталу і робочої сили, між власниками капіталу, між власниками робочої сили, між монополізованими та немонополізованими виробництвами, між монополіями, всередині монополії. За об’єктами: за ресурси, за ринки збуту, за право першочергового володіння інформацією. За формою: досконала та недосконала. За методами: цінова та нецінова.

Монополія — це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни. Це означає, що підприємець виробляє і продає один або кілька товарів, що не мають схожих субститутів і які не виробляє і не продає ніхто інший, а тому споживачам не залишається можливості вибору. Класифікація: за місцем у торгових угодах: Монополія (об'єднання підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям) та монопсонія (об'єднання, яке скуповує товари у всіх продавців). За масштабами охоплення ринку певного товару: чистими й абсолютними. За характером і причинами виникнення: природні, легальні та штучні.

В залежності від співвідношення конкуренції і монополії виділяють 4 моделі ринку: доск конк, мон конк, ол, мон. ТАБЛИЧКА! К-ть фірм, однорідність продукту (однор чи диф), вступ у галузь, вплив на ціну нецінова конкур, приклад.

Олігополія — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів. Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.

Загалом конкуренція відображає прагнення до свободи і економічної незалежності з одночасним намагання конкурентів уберегтися від негараздів конкурентної боротьби, що породжує тенденцію до об’єднання зусиль і ресурсів (капіталу), економічної солідарності. Тобто намагання перемогти у конкурентній боротьбі призводить до встановлення панування на ринку, захоплення влади, утворення монополій. Це свідчить, що конкуренція і монополія є двома сторонами ринкової взаємодії.

86. Ринок і Держава

Конкурентний ринок не можливо уявити без державного втручання і в той же час саме ринок ринок допомагає державі працювати ефективно. У сучасних умовах особливо важливим є процес взаємодії держави і ринку через модель “змішаної економіки”. Під змішаною економікою розуміють поєднання конкурентних приватних підприємств з елементами централізованого державного регулювання. Економічний механізм такої взаємодії ґрунтується на розподілі ресурсів за допомогою ринкового механізму ціноутворення, а держава формує сукупний рівень виробництва через бюджетну, податкову, фіскальну та грошово-кредитну політики, перерозподіляючи доходи з метою задоволення суспільних потреб. Враховуючи певні провали та недосконалість сучасного ринку через зростання масштабів і прискорення швидкості кругообігу капіталу, необхідність формування пропорцій в структурі економіки, держава має забезпечувати постійне узгодження основних економічних потоків. Розвиток та вдосконалення ринкових відносин потребує державної гарантії приватного привласнення новоствореного прибутку, законодавчого регулювання вільного руху капіталів, робочої сили, товарів і послуг як в межах країни, так і за кордоном. Держава, як організаційно-політична форма функціонування суспільства повинна бути головним чинником ринкового прогресу і стабільності суспільства.

Державне регулювання економіки реалізується завдяки таким засобам: 1. Розширення сфери функціонування державної власності. Створення державою та державна підтримка при створенні капіталомістких та малоприбуткових організацій, але які є необхідними для суспільства. 2. Привласнення і перерозподіл державою значної частини національного доходу (НД), що відбувається за рахунок: - системи податків; - державних закупівель та державних замовлень; - державних кредитів та субсидій окремим галузям. 3. Державне регулювання економіки реалізується як система економічних заходів уряду з метою вирішення життєво важливихдля ринку проблем:- боротьба з кризовими явищами; -забезпечення високих і стабільних темпів економічного зростання; -здійснення структурних перебудов в економіці відповідно до НТП; -вирішення соціальних проблем; 4. законодавчо-нормативна база; 5. прогнозування та програмування.

87. Сегментація ринку

Сегментація ринку — це систематичний процес поділу розмаїття ринку, виділення його частин або сегментів, що спрямоване на посилення конкурентних переваг підприємств за рахунок реалізації їхніх економічних інтересів. За допомогою сегментації із загальної кількості потенційних споживачів формуються певні групи (ринкові сегменти), кожна з яких пропонує свій специфічний попит на ринку.

Способи сегментації ринку відповідно до споживачів та особливостей якісної структури сформованого ними попиту: Географічний - Країна, регіон, кількість жителів (густота населення), клімат; Демографічний - Рівень доходів, вік, стать, освіта, національність, релігія; Психографічний - Мотиви покупок, престижність, суспільна думка, установки, орієнтація; Поведінковий - Ціна товару, якість, дизайн, марка, рівень сервісу; Соціографічний - Суспільний клас, спосіб життя, соціальний статус, культурна орієнтація.

Сегмент ринку — це не тільки сукупність споживачів із високою спільністю потреб чи мотивів, а група осіб, що характеризуються однорідністю ринкової поведінки, це робить сегментацію ринку більш задовільною з погляду управління. Отже, сегментація ринку — це систематизований процес розподілу потенційного ринку на групи споживачів, що мають схожі потреби, мотивації щодо прийняття рішень про купівлю певного товару чи послуги; рівень доходу та доступ до ринку.

Слід також звернути увагу і на окремі види внутрішнього ринку або сукупність окремих ринків в межах національної економіки. Серед них, зокрема, при сегментації ринків за економічним призначенням можна виділити наступні ринки: землі та нерухомості; товарів і послуг; капіталу; людського ресурсу та інновацій.

88. Ринок землі та нерухомості.

Оскільки земляє об’єктом власності, то за ринкових умов вона набуває форми товару, тобто купується і продається на земельному ринку.Ринку землі притаманні попит та пропозиція на землю, співвідношення яких формує ринкові ціни та рентні відносини, які виникають у зв’язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі. При продажу земельної ділянки її власник турбується про те, щоб не позбутися рентного доходу і укладає угоду, що забезпечить йому отримання такої суми грошей, яка при вкладі на депозит в банк чи при наданні позики, принесе дохід (річну величину відсотка), що дорівнює земельній ренті. Перед тим як стати власником землі покупець порівнює ренту, яку дає земельна ділянка з відсотком, який він отримає, якщо вкладе гроші в банк. Отже, ціна землі є капіталізованою (перетворюється на грошовий капітал) рентою. Вона прямо пропорційна величині ренти (Р) і обернено пропорційна нормі банківського відсотка (N), тобто: Ц_з = Р/ N х100%.

Це теоретичне визначення ціна землі, а на практиці її ціна залежить від багатьох чинників, що впливають на попит і пропозицію земельних ділянок. Так, зокрема, зростання ціни на землю обумовлюється зростаючим попитом на неї для сільськогосподарського виробництва, для будівництва приміських котеджів, баз відпочинку та ін. цілей.

Ринок нерухомості формується для торгівлі землею та іншими природними угіддями, а також будь-якими об’єктами, що на ній розташовані та пов’язані з нею (будівлі, споруди тощо). Суб’єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об’єкти нерухомості як для особистого (квартира, будинок), так і для виробничого призначення (приміщення для офісу, земля для сільськогосподарського виробництва тощо) та формувати запаси виробничих ресурсів.

89. Ринок товарів і послуг.

Історично виник найпершим, обслуговує масового споживача, є свідченням стабільності та життєздатності економіки. Ринок товарів - це первинна форма ринку. Тут здійснюється купівля-продаж предметів споживання та засобів виробництва. Тому він поділяється на споживчий ринок і ринок засобів виробництва. Суб'єктами цього ринку є фізичні або юридичні особи, які вступають у відносини товарообміну як покупці чи як продавці. На споживчому ринку відбувається обмін товарів особистого споживання (їжі, одягу, взуття, автомобілів, предметів домашнього вжитку та інші). Продавцями тут є фірми та окремі товаровиробники, що виробляють ці товари і надають послуги. Основна маса товарів реалізується через посередників. Ринок предметів споживання безпосередньо відображає взаємодію виробництва та споживання, попиту й пропозицій товарів.Важливим складовим елементом структури товарного ринку є ринок послуг. Послуга - це особливе споживче благо, яке виражається в корисному ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу або суспільства. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайними товарами, з матеріальним благом) є те, що вона корисна не як матеріальна річ, а як діяльність. Тому споживання послуг збігається з процесом їх створення, з діяльністю, і вони не можуть зберігатися або транспортуватися як товари - матеріальні блага.

Ринок предметів споживання та послуг найбільш схильний до коливання попиту та пропозиції грошового обігу, інфляції. Цей ринок безпосередньо впливає на благоустрій нації.

90. Ринок капіталу.

Є складовою фінансового ринку і здійснює інвестиції у розвиток виробничої і невиробничої сфер економіки. Ринок капіталу має двояке призначення: як фактор виробництва і як ресурс, що приносить дохід позичальнику.

Ринок капіталу як фактор виробництва пов'язаний з попитом і пропозицією виробничих ресурсів, капітальних благ, що використовуються для продукування нових товарів. Особливістю капітального блага є те, що воно виступає і фактором виробництва і продуктом одночасно. Існує три різновиди капітальних благ: будівлі й споруди, споживче та виробниче устаткування тривалого використання і виробничі запаси. Ринок капіталу як фактор виробництва пов'язаний з капітальними вкладеннями – витратами на будівництво нових, розширення, реконструкцію і технічне переобладнання наявних основних фондів виробничого і не виробничого призначення. Джерелами фінансування капітальних вкладень є кошти державного бюджету, прибуток та амортизаційні фонди державних підприємств і організацій, кредити банків, кошти громадських, кооперативних приватних організацій і підприємств, а також населення.

Ринок капіталу як ресурс, що приносить позичальнику дохід пов'язаний з функціонуванням таких ринків: Кредитний ринок є сукупністю відносин між позикодавцями (кредиторами), які надають тимчасово вільні кошти і одержувачами позики (позичальниками) в товарній або грошовій формі, які за користування кредитом сплачують відсоток відповідно до чинних ставок. Ринок цінних паперів є різновидом кредитних відносин чи відносин позики грошових документів між особою, яка їх випустила та їхнім власником, що передбачають виплату доходу у формі дивідендів чи процентів, а також можливість передавати грошові та інші права, що випливають із цих документів іншим особам. Ринок цінних паперів називають ще фондовим ринком. Валютний ринок – є відносинами купівлі–продажу різних національних валют. Функціонування такого ринку зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.

92. Ринок інновацій.

Це ринок, що пов'язаний з реалізацією інноваційного попиту через інноваційну пропозицію на конкурентних засадах для зростання науково-технологічного рівня виробництва. Суб’єкти ринку інновацій – це виробники і споживачі інноваційних продуктів, якими є фізичні та юридичні особи сфери виробництва товарів і надання послуг, державні та приватні підприємства, регіональні та місцеві органи управління та регулювання. Об’єкти ринку інновацій – це предмети творчої праці, новітні технічні засоби, методи, форми організації виробництва, технології, види продукції, інформація, що є об’єктами купівлі-продажу. Рушійними силами розвитку ринку інновацій є об’єктивні і суб’єктивні чинники, що спонукають суб’єктів ринкових відносин мати постійну зацікавленість у залученні нововведень, оновленні продуктів та послуг, що за своїми споживчими параметрами суттєво перевищують існуючі аналоги і можуть стати фундаментом для подальшої модифікації.

Сучасні товарні ринки все більше наповнюються новими зразками техніки, технологій, видів продукції, які помітно відрізняються вищою якістю, багатофункціональністю, гнучкістю у процесі переобладнання виробництва від своїх аналогів. Ця тенденція швидко поширюється на різні регіони світу, а впровадження інноваційних товарів у сферу виробництва та послуг швидко змінює загальногосподарську кон’юнктуру, структуру економіки, інвестиційну активність у галузях, розвиток НТП, рівні цін і показники кредитної та валютно-фінансової сфер. Співпраця виробників і споживачів інновацій є одним із найважливіших факторів стимулювання інноваційної діяльності на ринку інновацій, де кожен із учасників цієї співпраці вирішує свої інтереси. Вважають, що інновація стає товаром, коли усвідомлена реальна можливість її комерціалізації, проведена її експертиза, визначені сфери її застосування, тобто впроваджена у виробництво, знайдено реального покупця.

Дата добавления: 2014-01-04