Тема 5. Форми навчання план

1. Поняття про форми навчання та навчальні системи.

2. Урок - основна форма навчання. Вимоги до уроку.

3. Типи і структура уроку. Нестандартний урок.

4. Форми організації навчальної роботи на уроці.

5. Різноманітність форм навчання.

6. Підготовка вчителя до уроку.

1. Поняття про форми навчання та навчальні системи

Форма (лат.) - спосіб існування і вираження змісту, його організації.

Форма навчання - зовнішній вираз узгодженої діяльності вчителя і учнів, що здійснюється в установленому порядку і певному режимі.

Розрізняють загальні і спеціальні форми навчання. Загальні виділяються в залежності від структури спілкування вчителя з учнями як форми: а) індивідуального навчання; б) парного навчання; в) групового навчання; г) фронтального навчання. Спеціальні - за характером навчання як форми; а) теоретичного навчання (лекція, факультатив); б) практичного навчання (практикум); в) змішаного навчання (урок, семінар, домашня робота); т) трудового навчання.

Основна форма навчання в сучасній школі - урок. Він лежить в основі класно-урочної системи навчання.

Історично першою склалася індивідуальна форма навчання, яка передбачала індивідуальну роботу вчителя з учнем. Пізніше з'явилась індивідуально-групова форма, при якій вчитель організовував роботу невеликої групи учнів, але фактично працював з кожним учнем індивідуально.

Нарешті, в XVI-XVII століттях склалася класно-урочна система, побудована на фронтальній роботі вчителя з учнями. Вона була запроваджена німецьким педагогом Йоганесом Штурмом (1507 -1589), поширена в братських школах Східної Європи і теоретично обґрунтована Яном Амосом Коменським. Ця система проіснувала чотири століття, поширилась в усіх країнах, і сьогодні є найбільш популярним способом організації навчання, незважаючи на недоліки і критику певних педагогічних кіл. Через переважно фронтальну організацію навчальної роботи учнів класно-урочна система не дає можливості повністю враховувати індивідуальність школярів, їхні нахили, можливості, здібності, інтереси, темп роботи тощо. Але класно-урочна система має і свої позитивні риси, які дозволили їй успішно витримати критичні зауваження і, залишаючись ззовні однаковою, поступово змінюватись в бік збагачення змісту і методів роботи вчителя і учнів. Це такі ознаки:

- постійний склад учнів у класах, приблизно одного віку і рівня підготовки;

- чітко визначений час початку і кінця уроків, перерв, канікул, початку і закінчення навчального року, четвертей;

- розклад уроків;

- планування кожного уроку на основі навчальних планів і програм;

- провідна роль учителя у навчальному процесі.

На межі XVIII і XIX століть в Англії виникла бел- ланкастерська система навчання (авторами її були священник Л.Белль і педагог Дж.Ланкастер) - система початкового п:іаємонавчання. На думку її авторів, більш підготовлений учень (монітор), може передавати отримані від учителя знання принаймні 10 іншим учням. Продуктивність навчання при цьому була невисокою, тому цей спосіб організації навчання не дістав значного поширення. Сучасна педагогічна практика використовує ідеї та елементи бел-ланкастерської системи навчання при організації т'юторських занять та групового взаємонавчання.

У XX столітті з'явилось багато навчальних систем, що прагнули модернізувати класно-урочну систему в бік індивідуалізації навчання.

Мангеймська система (німецький педагог Й.А.Зікінгер) г іередбачала диференціацію учнів на 4 групи за здібностями: основну, для найбільш здібних, для малоздібних, для розумово відсталих.

Віннетка-план (американський педагог Керльтон Уошберн)

спрямований на заміну класно-урочної системи індивідуалізованою програмою самостійного оволодіння знаннями. Фронтальна робота вчителя з учнями була зведена до мінімуму, основна його функція - стимулювання самостійної пізнавальної діяльності школярів.

Дальтон-план (американський педагог Е.Паркхерст) також мав на увазі повну відмову від класно-урочної системи, заміну її індивідуальною самостійною пізнавальною діяльністю учнів у спеціально обладнаних лабораторіях. На початку навчального року вчитель знайомив своїх учнів з річним планом роботи, з розподілом навчальних завдань за місяцями. Учні ділилися на групи і разом працювали над виконанням завдань. Учні вільно вибирали завдання, працювали в оптимальному темпі, будь- якими методами. Раз на тиждень проводились конференції з кожного предмета. Вчитель відмічав хід виконання місячних завдань у спеціальних таблицях.

План Трампа передбачав роботу з учнями у великих групах (лекції) - 40% часу, малих (семінари і лабораторні заняття) - 20% часу та індивідуальну роботу з учнями - 40% часу.

У сучасній українській школі поряд з класно-урочною системою існує лекційно-семінарська система (обґрунтована вчителем-новатором М.М.Гузиком), в основу якої покладено лекційний метод викладу нового матеріалу, самостійна робота учнів по оволодінню новими знаннями, семінарсько-практичні заняття з учнями та залікова система контролю.

Останнім часом значно поширилась модульно-розвивальна система навчання (A.B. Фурман), яка ґрунтується на модульному підході до організації як змісту навчання, так і навчальної роботи школярів.

2. Урок — основна форма навчання. Вимоги до уроку

Урок — це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку й рівня підготовки, спрямовану на розв'язання поставлених навчально-виховних завдань^[39].

Урок акумулює в собі цілі та завдання, зміст і методи навчання. Вчитель повинен мати продуманий план проведення уроку, забезпечити його організаційну чіткість, оптимальний темп, раціональне застосування засобів навчання, використати його виховний потенціал, дотримуватись гігієнічного режиму. Тому вимоги до уроку можна згрупувати таким чином:

1) дидактичні:

- чітке визначення освітніх завдань;

- • визначення змісту уроку;

- вибір найбільш раціональних методів, прийомів, форм і засобів навчання;

- дотримання принципів і створення умов успішного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків;

2) виховні:

- визначення виховних завдань уроку;

- формування світогляду, моральних якостей і естетичних смаків учнів;

- забезпечення пізнавальної активності учнів, успішного оволодіння матеріалом;

- поєднання вимогливості до учнів з педагогічним тактом учителя;

3) психологічні:

- врахування психологічних особливостей учнів;

- формування позитивних мотивів учіння;

- уміння учителя управляти своїм психічним станом, процесом спілкування;

- створення сприятливого емоційного клімату;

4) організаційні:

- наявність продуманого плану;

- організаційна чіткість проведення уроку;

- поєднання індивідуальної, групової та фронтальної форм організації навчальної роботи учнів;

- підготовка і раціональне використання засобів навчання;

5) гігієнічні:

- дотримання температурного режиму;

- дотримання норм освітленості;

- чистота повітря й підлоги;

- попередження перевтоми учнів.

В Україні найчастіше використовується типологія уроків В. А. Онищука,^[40] який класифікує їх за основною дидактичною метою і виділяє:

- урок засвоєння, нових знань;

- урок формування навичок і умінь',

- урок застосування знань, навичок і умінь;

- урок узагальнення і систематизації знань;

- урок перевірки і корекції знань, навичок і умінь;

- комбінований урок.

На думку автора, ця класифікація є найбільш зручною для вчителя, бо складаючи календарний або тематичний план, вчитель розподіляє уроки за розділами й темами згідно з дидактичними цілями.

З розвитком педагогічної думки і практики з'явились нові підходи до класифікації уроків. Так, М.М.Гузик пропонує виділити: у рок-лекцію, урок самостійного засвоєння знань; урок- практикум; урок-семінар; урок-залік. А М.М.Палтишев за основу класифікації взяв основну діяльність вчителя та учнів на певному уроці:

- вступному уроці до теми або розділу;

- уроці повідомлення нових знань;

- відпрацювання здобутих знань, засвоєння умінь і навичок;

- закріплення отриманих знань;

- уроці з ліквідації прогалин у знаннях, уміннях і навичках;

- комбінованому уроці;

- узагальнюючому уроці.

Для чіткої організації навчального процесу на уроці важливо правильно визначити структуру уроку кожного типу. Структура - це сукупність, послідовність та зв'язок елементів (етапів), з яких складається урок. Кожен тип уроку має орієнтовно свою структуру. В.А.Онищук^[41] розрізняє макроструктуру (етапи уроку) і мікроструктуру (методи, прийоми і засоби навчання).

Для прикладу розглянемо структуру уроку засвоєння нових знань, запропоновану В.А.Онищуком.

1. Перевірка домашнього завдання, відтворення і корекція опорних знань (7-8 хв).

Проводиться з метою з'ясування якості засвоєння матеріалу учнями, виділення тих знань, які стануть опорними при вивченні нового матеріалу.

Мікроструктура: постановка запитань, фронтальне опи­тування, короткочасна письмова перевірка, тестові завдання, програмований контроль.

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності учнів (2-3 хв).

Мікроструктура: постановка пізнавального завдання, проблемної задачі, показ практичного значення матеріалу.

3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв'язків і відношень об'єктів вивчення-

Мікроструктура: обговорення результатів домашніх спостережень; проведення дослідів; демонстрація фрагментів фільму (діафільму, відеофільму); усний виклад із застосуванням наочних посібників; короткі записи; складання плану, тез, конспекту розповіді вчителя; самостійна робота з книгою, проблемні ситуації, евристичні питання, пізнавальні завдання, аналіз і синтез, співставлення, порівняння, аналогія, абстрагування, конкретизація тощо.

4. Запам'ятовування навчального матеріалу.

Мікроструктура: усне відтворення знань, наведення при­кладів, фактів, робота з книгою, фіксація опорних смислових пунктів (понять, теорем, правил, назв, схем, дат, плану тощо).

5. Узагальнення і систематизація знань.

Мікроструктура: порівняння, співставлення, складання

систематизуючих таблиць, схем тощо.

6. Підведення підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання.

Учитель нагадує, про що нове учні дізналися сьогодні на уроці, як працював клас, оцінює окремих учнів, дає домашнє завдання (хоч це часто робиться і не в самому кінці уроку, а може бути мікроструктурним компонентом 2-4 етапів уроку).

Структура уроку формування навичок і умінь може включати такі його етапи:

1. Перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань і практичного досвіду учнів (підготовчі вправи).

2. Повідомлення теми, мети і завдань уроку і мотивацію учіння школярів.

3. Вивчення нового матеріалу (ввідні вправи).

4. Первинне застосування одержаних знань (пробні вправи).

5. Застосування учнями знань і дій у стандартних умовах з метою засвоєння навичок (тренувальні вправи).

6. Творчий перенос знань і навичок у нові або змінені умови з метою формування умінь (творчі вправи).

7. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання¹.

Керуючись цими даними, легко побудувати макроструктуру

уроків інших типів, в тому числі й комбінованого уроку.

Педагогічна творчість, пошук нових форм роботи, прагнення розширити рамки традиційного уроку привели до появи цілої низки уроків, які не вкладаються в існуючі класифікації, їх стали називати нестандартними уроками.

Нестандартний урок - це навчальне заняття з нетрадиційною структурою, переважаючими методами і формами роботи, що активізують навчально-пізнавальну діяльність школярів, збуджують інтерес до навчання, сприяють їх оптимальному розвитку і вихованню.

Педагогічна практика накопичила чимало різновидів нестандартних уроків:

1. Урок із нетрадиційним структуруванням змісту: урок- лекція, урок-семінар, урок-практикум, урок-конференція.

2. Уроки інтегрованого характеру: бінарний урок, інтегрований урок, міжпредметний урок, урок, що проводиться двома (чи більше) вчителями, урок- занурення. їм властиве викладання матеріалу великими блоками, встановлення глибоких міжпредметних зв'язків, розгляд об'єктів чи явищ у їх єдності та цілісності, поглиблення самостійної роботи школярів.

3. Уроки-діалоги: урок-бесіда, урок-спілкування, урок-диспут, урок-пресконференція, урок-усний журнал, урок- презентація, урок-роздум, проблемний урок, урок-парадокс, урок відкритих думок. Вони передбачають організацію ділового спілкування вчителя й учнів, створення умов для вільного висловлення суджень, обґрунтування своєї думки, обговорення гіпотез, вислуховування думок опонентів тощо.

' Дидактика современной школы / Под ред. В.А.Онищука. — К.: Рад. школа, 1987. - С. 259-265.

4. Уроки творчого контролю знань: урок-залік, урок- творчий звіт, урок-консультація, урок-взаємоконтроль, урок-захист рефератів або творчих проектів. Такі уроки дозволяють гуманізувати процес контролю знань, коли експертами виступають самі учні або запрошені особи (батьки, інші вчителі). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, формування само- та взаемооцінки школярів.

5. Уроки-змагання: урок-КВК, урок-конкурс, урок-аукціон, урок-турнір, урок-вікторина. Передбачають поділ учнів на групи, які змагаються між собою, стимулювання переможців. Розвивають почуття колективізму, уміння працювати в команді, піклуватися про спільний успіх.

6. Уроки подорожування і дослідження: урок-екскурсія, урок-заочна подорож, урок-експедиція, урок-лабораторне дослідження, урок-наукове дослідження. Сприяють розвитку уяви, прилучають до наукового пошуку.

7. Уроки ігрового характеру: урок-ділова гра, урок-рольова гра, урок-драматизація, урок-вистава, урок-концерт, урок- етичний театр, урок-суд. Проводять у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу. Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію життєвих явищ, різних видів діяльності. Викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, стимулюють дружнє відкрите спілкування учнів.

8. Уроки з використанням комп'ютерів та новітніх засобів аудіовізуального супроводження. Розширюють систему засобів навчання, сприяють інформатизації навчання.

9. Уроки з різновіковим складом учнів. їх проводять з учнями різного віку, використовуючи при цьому властивості концентричних або спіралевидних навчальних програм з певного предмета.

10. Уроки з нетрадиційним розподілом часу: модульні заняття, які тривають по ЗО хвилин в початкових класах, по 60 хвилин (2 х ЗО хв.) -в середніх класах, і по 90 хвилин (3 х 30хв.) - в старших класах. Міні-модуль - це тридцятихвилинний відрізок часу, який має завершену внутрішню структуру (мету, навчально-виховні завдання, прийоми, методи і форми роботи).

Переважна більшість нестандартних уроків вимагають спеціальної підготовки не лише вчителя, а й учнів. Найдоціль­нішою стратегією вчителя є використання технології колективної творчої діяльності (колективний задум, колективна підготовка і проведення, колективний аналіз). Це значно активізує творче мислення як учнів, так і вчителя, сприяє розвитку і вихованню школярів.

Дата добавления: 2014-01-04