Лекція 6

Тема: Морфоструктурний рельєф рівнинних областей.

Мета: надати студентам уявлення про рівнини, їх морфологію, класифікацію і структуру, визначити генетичні типи рівнинних областей та особливості їх формування.

Література: Леонтьев О.К., Рычагов Г.И. Общая геоморфология: Учеб. для студ. геогр. спец. вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1988. – С. 70-77.

Неклюкова Н.П. Общее землеведение. Литосфера. Биосфера. Географическая оболочка. Учеб. пособие для студентов геогр. спец. пед. ин-тов. Изд. 2-е, доп. – М.: Просвещение, 1975. – С. 19-24.

Мильков Ф.Н. Общее землеведение: Учеб. для студ. геогр. спец. вузов. – М.: Высшая школа, 1990. – С.74-78, 81-82.

ПЛАН

1. Поняття про рівнини.

2. Морфологічна класифікація рівнин.

3. Генетичні типи рівнин. Первинні рівнини.

4. Особливості формування рівнин.

1. У межах кожного материка можна виділити два основних морфотектонічних типи рельєфу – рівнинні та гірські області.

Під рівнинними областями ми розуміємо тільки ті, які займають великі площі у сотні тисяч або навіть мільйони квадратних кілометрів. У їх межах можуть бути і низовини, і височини, і плоскогір'я, і плато.

Під гірськими областями ми також розуміємо не окремі підняття, а великі гірські області та системи хребтів, які тягнуться на сотні і тисячі кілометрів.

Різниця між рівнинними та гірськими областями полягає не тільки у формах рельєфу: у межах рівнинних областей шари гірських порід залягають горизонтально або близько до нього, а в горах шари зім’яті у складки і розірвані тріщинами. Рівнинні ділянки земної кори нерухомі або малорухомі (платформи) на відміну від гірських (геосинкліналей).

Виділяються два типи платформ – материкові та океанічні, які відрізняються наявністю гранітного шару у перших і відсутністю його у других. На платформах під пластами гірських порід знаходяться дуже дислоковані древні породи. Ці дислоковані товщі є своєрідним фундаментом, на якому розташовуються більш пізні шари. Виходячи з будови платформи, можна з певною ймовірністю уявити собі етапи утворення цієї платформи. Якщо фундамент платформи складчастий, то спочатку ця ділянка земної кори відрізнялася високою гнучкістю, а пізніше став нерухомим і жорстким. Результатом цієї складчастості стала гірська область, яка поступово руйнувалася і вирівнювалася. Вирівняна територія відчувала новітні рухи (піднімання або опускання), під час яких накопичувались морські товщі. Характерною рисою платформних областей є відсутність складчастості у відкладах останніх геологічних періодів.

У складі платформ виділяють два утворення – плита і щит. Найбільш древніми та стійкими структурними елементами платформ є щити – не покриті платформним чохлом ділянки древнього фундамента. Для щитів характерні переважно підняття, панування континентальних умов розвитку і утворення поверхні континентального вирівнювання. Приклади щитів: Балтійський, Алданський, Канадський, Український.

На відміну від щитів, плити – це ділянки платформ, покриті осадовим чохлом великої потужності, для яких характерне переважаюче опускання (Руська плита, Західносибірська, Туранська). У рельєфі їм відповідають рівнини. У межах плит розрізняються підняття і депресії (пониження), відповідно – антеклізи (Воронезька на Руській платформі) та синеклізи (з потужністю осадового чохла більше 4 км – Московська, Тунгуська).

За віком платформи розподіляються на молоді та древні. Древніми називають ті, які мають у своїй основі докаледонський фундамент. Молодими називають платформи, у яких в основі лежить фундамент із складчастих порід каледонського, герцинського та мезозойського віку. У залежності від віку фундамента платформи розрізняють епіпротерозойські (Руська, Сибірська, Північноамериканська, Африканська і Австралійська), епікаледонські та епігерцинські (Скіфська, Туранська і Західносибірська плити, Західноєвропейська платформа), епімезозойські (північний схід Сибіру, Південний Китай та Індокитай) платформи.

Для тектонічного розвитку платформних областей властиві коливальні рухи невеликої амплітуди. Згідно А.Б.Ронова, швидкість підняття платформ не перевищувала 5-7 м за мільйон років, а швидкість занурення досягала 30 і більше метрів за мільйон років. З коливальними рухами платформ пов’язана історія їх палеографічного розвитку, коли відбувалося часте чергування трансгресій і регресій. Тектонічна неоднорідність, властива для платформ, визначала різний характер палеогеографічних обставин. В областях тектонічних піднять частіше переважала суша, а в синеклізах – морські умови.

Велике значення для морфологічного розвитку платформ мала різна протяжність існування в їх окремих частинах континентального режиму. На древніх платформах довжина континентального етапу розвитку була довшою і окремі її частини були сушею з початку палеозою (Балтійський щит), а молоді плити (Західносибірська) стали сушею тільки у кінці третинного періоду.

У залежності від довжини континентального періоду розвитку окремих частин платформ, процеси континентальної денудації руйнували породи осадового чохла на різну глибину. Завдяки цьому на древніх платформах, як правило, частіше зустрічаються складні співвідношення геологічної структури і сучасної топографічної поверхні, в той час як на молодих платформах спостерігається пряма залежність рельєфу від геологічної будови.

Сучасний рельєф поверхні материків платформні області представлені рівнинами (Руська, Північно-Американська,...). Часто на древніх платформах розповсюджені плато (Середньосибірське, Західноавстралійське), Бразильське плоскогір'я. На молодих платформах частіше зустрічаються невисокі рівнини (Західносибірська, Туранська).

Рівнина – ділянка суші з невеликими коливаннями висот, амплітуда яких не виходить за межі 200 м, з однаковою геологічною будовою. Рівнини відрізняються незначною енергією рельєфу, тобто незначною інтенсивністю його перетворення шляхом розмиву, розвіювання і т.п. З геологічної точки зору – це область накопичення.

Рівнинна поверхня різних розмірів може утворюватися в різних умовах. Великі за розміром рівнини Землі виникли тільки в межах загального рівня денудації (рівня Світового океану). Тут переміщувані мінеральні маси остаточно фіксуються. За умови підняття прибережної зони кордон моря відступає, а на місці осушеного морського дна виникає обширна рівнина. Розширення прибережних рівнин припиняється тільки із зміною напрямку руху берегової лінії.

2. Морфологічна класифікація рівнин:

10. За абсолютною висотою поверхні:

a. негативні – які лежать нижче рівня моря (Прикаспійська, узбережжя Нідерландів);

b. низинні – висотою до 200 м (Причорноморська низовина, Західносибірська низовина);

c. височинні – від 200 до 500 м н.р.м. (Приазовська височина, Донецький кряж, Придніпровська височина);

d. нагір’я, плоскогір’я – висотою вище 500 м (Середньосибірське плоскогір'я, нагір’я. Чим вище розташована рівнина над рівнем моря, тим сильнішим може бути її розчленування, оскільки базис ерозії розташований низько.

11. За формою поверхні: горизонтальні, похилені, увігнуті, випуклі.

Похилені рівнини – це обширні рівнинні простори зі слабо помітним нахилом поверхні у бік падіння шарів. Такі рівнини розвиваються на окраїнах структурних западин (прибережно-морські) або великих синклінальних прогинів (Причорноморська, Місісіпська Прикаспійська).

Увігнутим рівнинам характерні пониження у центральній частині та припіднятість окраїнних ділянок. Як правило, ці рівнини не мають стоку в океан (Туранська низовина, рівнини озера Чад, озера Ейр).

III. За формою рельєфу, який ускладнює їх поверхню:

12. плоска рівнина (Західносибірська низовина);

13. сходинкова (Середньосибірське плоскогір'я);

14. хвиляста (Руська рівнина);

15. холмиста (плато Прерій);

16. увалисті та бугристі рівнини.

IV. За генезисом: структурні, акумулятивні, скульптурні.

3. Структурні рівнини обумовлені геологічною будовою – вони складені або спокійно залягаючими осадовими гірськими породами (Тургайська столова країна), або виверженими породами (Середньосибірське плоскогір'я). Різновидом структурних рівнин є первинні рівнини, які представляють собою частину вирівняного відкладами морського дна, нещодавно звільнену від морської води і ще слабо зміненою агентами континентальної денудації (ділянки Прикаспійської низовини, звільнені від моря – з дуже слабким ступенем розчленованості. Первинні рівнини в типовому їх вигляді зустрічаються дуже рідко – у більшості випадків вони ускладнені акумулятивною рівниною. У формуванні її рельєфу могли приймати участь різноманітні ендогенні сили. Вік первинних рівнин встановлюється звичайним методом аналізу геологічних розрізів.

У складі структурних рівнин, крім первинних, виділяються платформні та геосинклінальні рівнини.

Платформні рівнини – розташовані, наприклад, на правобережжі України, у межах поширення кристалічних порід. Докембрійський фундамент покритий значною товщею морських і континентальних відкладів, однак поверхня кристалічного фундамента чітко видна у первинному рельєфі рівнини у вигляді піднять і понижень, де товща відкладів змінюється. Їх поверхня переважно хвиляста (центральні райони Руської рівнини).

Геосинклінальні рівнини – відрізняються від платформних більш складною глибинною геологією. У їх межах осадові породи залягають міцною товщею. На відміну від платформних вони можуть бути слабопохилені або слабоувігнуті. У зв’язку з цим у межах геосинклінальних рівнин дуже часто зустрічаються безстічні області (Кизилкум, Ферганська долина, Прибалхашшя, Дніпровська лівобережна низовина, Західносибірська низовина).

4. Структурні рівнини охоплюють більші території, ніж гірські. Вони є своєрідною перехідною зоною між абсолютними рівнинами водної поверхні океанів і гірськими країнами (Східно-Китайська рівнина). До структурних рівнин відносяться:

а) низовини – Західносибірська, Східно-Китайська, Туранська;

б) височини і плато – Середньоруська височина, плато Устюрт, Центральний масив;

в) плоскогір'я – Східний Памір, Іранське, Тібет, Північноамериканське.

Акумулятивні рівнини – утворюються внаслідок тривалого накопичення товщ рихлих осадових порід на місці обширних опускань земної кори або заповнювання осадовим матеріалом великих понижень рельєфу. До акумулятивних рівнин відносяться алювіальні, озерні, морські, флювіогляціальні, еолові і т.п.

Алювіальні складені наносами великих річок. Більшість їх утворилась на місці морських заток, до яких впадали річки (Месопотамія, Амазонська, Куро – Араксинська, Китайська).

Флювіогляціальні (льодовиково-річкові) нахилені рівнини приурочені до підніжжя гір, на яких відбувається інтенсивне зледеніння в плейстоценовий час. Вони представляють собою галечникові конуси виносу талої води, які злилися в суцільну лінію (Мюнхенська похила рівнина, північне підніжжя Альп).

Озерні рівнини – утворилися на місці спущених або висохлих озер (Вірменське нагір’я, Північна Америка).

Еолові рівнини – утворилися продуктами вивітрювання. Наприклад, в умовах сухого посушливого клімату вершини гір швидко піддаються фізичному вивітрюванню. Продукти вивітрювання, завдяки обвалам, осувам, осипам, зносу тимчасовими потоками, вітром, поступовому рухові вниз заповнюють міжгірні западини. Таким чином, вершини гір понижаються, а западини заповнюються все більше, в результаті чого поверхня гірської країни перетворюється у рівнину (внутрішні частини Ірану, Тибет, Гобі).

Скульптурні рівнини – абразійні, які утворюються в результаті діяльності морської води і денудаційні, які виникли шляхом руйнування первинного, часто гірського рельєфу (Донецький кряж, Казахський мілкосопочник).

Дата добавления: 2013-12-12