Лекція 7

Тема: Морфоструктурний рельєф гірських областей.

Мета: надати студентам уявлення про гори, їх морфологію, класифікацію і структуру, визначити генетичні типи гір та особливості їх формування, з’ясувати поняття вертикальної поясності рельєфу.

Література: Леонтьев О.К., Рычагов Г.И. Общая геоморфология: Учеб. для студ. геогр. спец. вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1988. – С. 77-84, 93-102.

Неклюкова Н.П. Общее землеведение. Литосфера. Биосфера. Географическая оболочка. Учеб. пособие для студентов геогр. спец. пед. ин-тов. Изд. 2-е, доп. – М.: Просвещение, 1975. – С. 17-24.

ПЛАН

1. Геосинклінальні пояси.

2. Поняття “гора”, “гори”, “гірська країна”, “гірський хребет”, “гірський вузол”.

3. Генетичні типи гір. Формування і класифікація гір.

4. Складчасті гори, їх розвиток і руйнування.

5. Вертикальна поясність рельєфу в горах. Особливості рельєфу молодих і старих складчастих гір.

6. Глибові гори, особливості їх рельєфу.

7. Типи розчленування гір.

8. Морфологічні типи гір.

1. Під назвою гірських областей ми розуміємо не окремі підняття, а обширні гірські території і системи хребтів, які тягнуться на сотні і тисячі кілометрів. Гірські породи тут зім’яті у складки і розірвані тріщинами. Ділянки, які характеризуються інтенсивними рухами земної кори і гороутворенням, називаються геосинклінальними областями. У протилежність малорухомим платформним частинам земної кори, у геосинкліналях відбувається інтенсивна тектонічна рухливість.

За визначенням В.Е. Хаїна, геосинкліналі – це зони високої рухливості, значного розчленування і підвищеної проникності земної кори, які характеризуються на початкових стадіях свого розвитку переважанням інтенсивних занурень, а на заключних – інтенсивних піднять.

Властива для геосинкліналей висока тектонічна рухливість визначає їх морфологічні риси. На ранніх етапах розвитку геосинкліналь представляє собою морську область зі складним рельєфом, де виділяються мілководдя, глибоководні морські западини, ланцюги островів з характерним для них вулканічним рельєфом. Тектонічні рухи в геосинклінальних областях розглядаються як хвильові коливання, які утворюють систему піднять і прогинів.

Великі прогини морських басейнів сприяють накопиченню осадових товщ великої потужності (10-15км), складки яких потім піддаються складчастим деформаціям. Останні приводять до утворення на місці піднять складчастих структур – антикліноріїв, а на місці понижених ділянок – синкліноріїв. Після розвитку складчастості на місці геосинкліналей утворюється складний складчастий пояс – мегантиклінорій з системою окремих синкліноріїв і антикліноріїв. У подальшому мегантиклінорій поступово піднімається, перетворюючись у складчасто-гірську країну, всередині якої по лініях розломів виникають окремі міжгірські прогини і западини. Вони заповнюються продуктами руйнування гір і часто представляють акумулятивні рівнини всередині гірської країни.

Вік геосинклінальних поясів розрізняється за часом складчастості, яка створила на їх місці складчастий пояс. Виділяються складчасті пояси протерозойського, каледонського, герцинського і альпійського віку. Виділяють також сучасні геосинкліналі у межах Берингового, Охотського, Японського, Карибського морів, морів Малайського архіпелагу. Для сучасних геосинкліналей властиві: а) різко розчленований рельєф морського дна; б) наявність острівних дуг складчастої і вулканічної породи, до яких прилягають океанічні жолоби. Сучасний активний вулканізм і висока сейсмічність сучасних геосинкліналей вказує на їх високу тектонічну рухливість.

У морфологічному відношенні геосинклінальні області – це області складного гірсько-складчастого рельєфу з складними взаємовідношеннями між геологічною будовою та рельєфом. Сучасні геосинкліналі у морфологічному відношенні представляють собою області найбільш контрастного на земній поверхні рельєфу. Утворений на місці геосинкліналей гірсько-складчастий пояс тісно з’єднувався з прилягаючою частиною платформи і разом з тим втрачав властиву раніше високу тектонічну активність. Переважаючими ставали процеси континентальної денудації, які руйнували і вирівнювали гірську країну (Урал, Скандинавські гори).

2. Поняття “гірська країна” синонім поняття “гори”. Так називаються високо підняті над навколишньою територією і дуже розчленовані обширні ділянки земної поверхні.

Гірські країни простягаються на сотні і тисячі кілометрів прямолінійно або у вигляді величезних дуг. Від прилягаючих рівнин вони відокремлюються підошвенною лінією (підошвою) – кордоном переходу від схилів до гір до поверхні рівнин. Часто перехід буває поступовим і тоді між гірською країною та рівниною розташовується передгір’я.

Гора – позитивна форма рельєфу порівняно невеликої горизонтальної протяжності, яка має чітко виражене підніжжя (підошву). Горами у цьому випадку можуть бути названі окремі вулканічні підвищення у районі Північно-Кавказських Мінеральних вод (П’ятигірськ), яке піднімається над полого нахиленим на північний схід плато. Якщо ізольовані височини зустрічаються групами на невеликій відстані один від одного і представляють собою уцілівші від денудації останці, тоді говорять про ландшафт острівних гір. Такі ландшафти широко розповсюджені в Африці, деяких місцевостях Південної Америки і т.п.

Якщо окремі припідняті ділянки не розділені просторами, а безпосередньо зливаються один з одним нижніми частинами, утворюючи загальний фундамент – це гірська країна. Гірські країни складаються із багатьох позитивних і негативних форм рельєфу, які виникають в результаті тектонічного і ерозійного розчленування загального підняття і тому мають єдину основу. У цьому випадку найбільш високі пункти краще назвати не горами, а вершинами.

Рельєф гірської країни складається із систем гірських ланцюгів і хребтів, розділених рівнинами.

Гірські хребти – великі, лінійно витягнуті позитивні форми рельєфу, обмежені нахиленими поверхнями (схилами), які опускаються у протилежні боки. Висота схилів визначається глибиною розчленування, крутизна їх залежить від характеру гірських порід, клімату, віку гір, напрямку їх розвитку (висхідного чи нисхідного).

Сходинкові схили виникають у випадку горизонтального розчленування і похилого залягання пластів гірських порід різної стійкості.

Рівні схили формуються в результаті накопичення рихлих продуктів.

Увігнуті схили представляють собою криву, випуклістю направлену вниз. Вони розвиваються в результаті спільної діяльності процесу руйнування схилу у верхній його частині і накопичення продуктів руйнування гірських порід біля підніжжя.

Випуклі схили – крива випуклості повернута догори. Розвиваються у процесі накопичення на схилах продуктів руйнування гірських порід.

У залежності від крутизни схилів, їх форми і профілю (рівні, випуклі, увігнуті), найвища частина гірського хребта – гребінь – має різний характер. При перетині дуже крутих схилів утворюються гострі гребні. Випуклі схили, перетинаючись, утворюють широкі та округлі гребні.

Якщо схили не перетинаються, то розділююча їх площина представляє собою плоску гребеневу поверхню.

Гребні гірських хребтів зазвичай нерівні – хвилясті або зубчаті. Їх підвищення утворюють вершини. За зовнішньою формою розрізняють наступні типи вершин:

17. столова гора – вершинна поверхня рівна, плоска (рис. 10);

18. купол – вершинна поверхня заокруглена (рис. 11);

19. пік – вершина загострена, конічна, пірамідальна (рис. 12).

Крім того, у різних країнах і на різних мовах для позначення форм гір застосовують ще такі назви: гостряк, ріг, башта, голка, зуб та ін. Найнижчі ділянки гребнів гірських країн називаються перевалами. Широкі перевали називаються сідловинами, дуже глибоко врізані – гірські проходи.

Гірські хребти, з’єднуючись, утворюють гірські ланцюги, які протягуються на великі відстані у напрямку загального простирання гірської країни. Гірські ланцюги і гірські хребти перетинаються у гірських вузлах, переважно високих і малодоступних. В один гірський вузол можуть сходитись кілька хребтів.

Обширні, високо підняті ділянки суші, складені дислокованими породами, але які мають рівнинну чи хвилясту поверхню, часто розчленовану долинами річок, представляють собою плоскогір'я.

Гірська країна, де чергуються гірські хребти і високо розташовані над рівнем моря рівнинних ділянок, називається нагір’ям.

За походженням і будовою розподіляються на:

20. тектонічні;

21. вулканічні;

22. ерозійні.

Треба мати на увазі, що такий поділ є досить умовним.

Тектонічні процеси в тій чи іншій мірі впливають на формування кожного з цих типів гір.

Утворенню вулканічних гір, які є продуктом акумулятивної діяльності вулканів, передують тектонічні розломи земної кори.

Ерозійні гори можуть сформуватися тільки при розчленуванні при-піднятих ділянок і по суті представляють собою одну із стадій розвитку рельєфу високо піднятих, плоских або хвилястих рівнин. У зв’язку з цим ми обмежимося лише розглядом тих гір, в утворенні яких визначальну роль відігравали тектонічні процеси – складкоутворення і зброси.

Будова та простирання складчастих гір обумовлюється складчастістю. Виникнення їх відноситься до порівняно недавнього (у геологічному відношенні) минулому, у зв’язку з чим вони є найвищими горами. В свою чергу, вони можуть бути поділені на кілька типів: моноантикліналі і складчасті нагір’я (складчаста зона).

Моноантиклінальні складчасті гори мають порівняно нескладний рельєф. Вони представляють собою прості антиклінальні складки, зрідка ускладнені вторинною дрібною складчастістю. Простирання гірського хребта у цих горах визначається простиранням складки.

Річкові долини приурочені до синклінальних міжгірних понижень. При руйнуванні складчастих нагір’їв на їх схилах розвиваються куести. Приклад моноклінальних складчастих гір представляють гірські хребти південного Таджикистану, Криму, східна частина Скелястих гір Північної Америки.

Складчасті нагір’я мають більш складну будову. У них виділяється високо піднятий цоколь і розташовані на цоколі гірські хребти. Розташування гірських хребтів мінливе, але закономірне. Структура складчастих нагір’їв складна: складки відрізняються великим різноманіттям – можуть бути крутими і пологими, симетричними чи асиметричними, косими, перекинутими і т.п. В межах окремих нагір’їв, у залежності від умов складкоутворення, складу гірських порід та інших причин, зазвичай переважає певний тип складок, який визначає характер нагір’я. Зустрічаються і комбінації різних форм. У потужних гірських спорудах морфологічні особливості складок ускладнюються збросами, насувами, покривами.

У залежності від співвідношення складчасто-покрівних структур складчасті нагір’я можна розділити на кілька структурних типів:

а) тип Юри – зустрічаються досить часто, відрізняються тим, що складки складені із осадових товщ, складки зазвичай симетричні, прямі або косі. Тут спостерігається чергування антиклінальних зводів хребтів і синклінальних понижень. Інколи ці споруди розбиті поздовжніми збросами. У випадку незначної денудації ці нагір’я мають добре виражений тектонічний рельєф (Французько-Швейцарська Юра, Кримські гори, Камберлендське плато Північної Америки);

б) Альпійський тип – тектоніка дуже складна і єдиної думки про структуру таких гір ще немає. Гори альпійського типу розділені пониженнями, окремі масиви їх розбиті на клини з кристалічних порід. Тут представлена серія простих насувів, які розбивають породи на малі друзки (чешуї). Складки дуже дислоковані, зжаті, перекинуті, ускладнені поздовжніми розривами і насувами (Альпи, Великий Кавказ).

Сукупний вплив екзогенних факторів – вивітрювання, діяльності снігу і льоду, води, зносу матеріалу безпосередньо під дією сили тяжіння – перетворює первісний рельєф гір. У горах процеси руйнування протікають значно енергійніше, ніж на рівнинах.

Значний вплив на рельєф гір здійснює вивітрювання, особливо морозне завдяки значним добовим коливанням температури поверхні і приземних шарів повітря на великій висоті. Продукти вивітрювання не затримуються на крутих схилах, що сприяє подальшому вивітрюванню порід, які входять до їх складу. На більш пологих ділянках і в нижніх частинах схилів утворюються осипи, які запобігають їх вивітренню.

Сніг та лід, їх діяльність відіграють велике значення у формуванні скульптурних форм рельєфу на піднятих вище снігової лінії територіях. При таненні снігу і льоду талі води зволожують гірські породи, заповнюють тріщини, сприяють енергійному морозному вивітрюванню. Під силою тяжіння снігових лавин, які скочуються зі схилів, переміщуються щебінь і глиби гірських порід. Льодовики здійснюють механічний вплив на тверду поверхню: рухаючись по схилу, вони виносять за межі снігової лінії продукти руйнування гірських порід і залишають їх у вигляді моренних гряд і конусів виносу.

Атмосферні опади. В горах, особливо на навітрених схилах, кількість атмосферних опадів більша, ніж на сусідніх рівнинах. Дощова вода разом з талою водою, стікаючи зі схилів, змиває частинки гірських порід. Для нівального поясу характерні велика крутизна схилів гребнів і пікоподібна форма вершин.

Трог – коритовидна долина, зроблена льодовиком і заповнена річковими долинами. Льодовик заглиблює і розширює вже існуючі долини. Троги мають бокові трогові долини, які менш врізані і по відношенню до головного трогу є висячими.

Нижче нівального поясу рельєфу в горах помірних широт лежить широкий альпійський пояс. У рельєфі альпійського поясу відображена рельєфоутворююча діяльність льодовика четвертинного часу. Ці форми інтенсивно перетворюються. Морозне вивітрювання менш інтенсивне. Кари заповнюються щебенем, який падає зі схилів. Часто зустрічаються осипи. Моренні відклади дуже змінені, розмиті. Схили альпійського поясу у рельєфі більш пологі, з менш різкими формами. Тут формуються ґрунти і зімкнений рослинний покрив (альпійські луки).

Нижче альпійського поясу у помірних широтах розташований пояс з лісовою рослинністю. У цьому поясі випадає максимальна кількість опадів, дуже інтенсивна ерозійна діяльність постійних водотоків. На схилах ерозія тимчасових водотоків розвивається слабо, лісова рослинність зберігає схили від розмиву. У нижніх частинах схилу високих гір відбувається накопичення рихлого матеріалу, який зноситься зверху, формуються делювіальні шлейфи, конуси виносу – схили виположуються, перехід до рівнини стає нечіткий.

На вертикальній поясності рельєфу відображується положення гір в тій чи іншій кліматичній зоні.

У залежності від широти місця змінюється абсолютна висота кордонів трьох основних вертикальних поясів рельєфу – нівального, альпійського і лісового і не всі пояси можуть бути виражені. У високих широтах нівальний пояс може бути єдиним (гори о. Шпіцберген). Гори помірних широт, вершини яких лежать нижче снігової лінії, нівального поясу не мають (Карпати, гори середньої Європи, Південний Урал).

6. Горизонтальний тип розчленування гір (розташування гір):

· радіальне (променисто видне) – коли окремі гірські хребти виходять з гірського вузла у різних напрямках. Переважно це важко прохідна країна (рис. 15);

· перисте (поперечне) розчленування. Від головного вододільного хребта більш-менш перпендикулярно йому відходять інші – Великий Кавказ від Сочі до Новоросійська, Зеравшанський хребет (рис. 16);

· кулісне 9кулісовидне) – від головного хребта відходять бокові хребти з однобічним напрямом, прикриваючи під гострим кутом один одного (рис. 17);

· гіллясте (вітвисте) – від одного кінця гілки відходить пучок хребтів, які розходяться у різних напрямках – Західний Тянь-Шань, хребти південного Тянь-Шаня – Алайський, Гісарський (рис. 18);

· решітковидне (гірська решітка) – паралельні хребти розділені поздовжніми рівнинами, розчленовані на ділянки поперечними долинами (річками) – Південний Урал (рис. 19).

Враховуючи походження гір, їх геологічний вік та ступінь перетвореності початкового рельєфу екзогенними і ендогенними факторами, виділяють три морфологічних типи гір – високі, середні і низькі.

7. За морфологією виділяються наступні типи гір: складчасті, брилові, складчасто-брилові і столово-брилові гори.

Молоді, складчасті гори мають рельєф, дуже мало змінений екзогенними факторами. У цих горах дуже велика енергія руйнування. Молоді гори характеризуються великими амплітудами висот, крутизною і скелястістю схилів. Для молодих гір характерні не вирівняні поздовжні профілі річкових долин, велика зрізаність гребінних поверхонь і вершин.

У результаті руйнування під дією сукупної діяльності екзогенних факторів і безперервного зносу матеріалу, рельєф молодих складчастих гір поступово перетворюється. Старіння гір проявляється у поступовому зниженні їх абсолютної висоти, зникненні різких форм, заокругленні вершин, ви положенні схилів. У результаті старіння складчаста країна може перетворитися з часом у хвилясту поверхню, яка має незначну абсолютну висоту. Ця вирівняна поверхня в результаті диференційованих зміщень брил земної кори може перетворитись у гірську, але вже брилову, країну. Шари порід будуть залягати майже під одним рівнем, а не зім’яті у складки.

На земній поверхні брилові гори займають меншу площу, ніж складчасті.

При розломах і зміщеннях ділянок земної кори виникають столово-брилові гори. Цей тип гір зустрічається дуже рідко. У розподіленні піднять і опускань майже немає ніякої закономірності (Вогези, Шварцвальд). При розривах і переміщеннях вирівняних складчастих ділянок, складна будова яких проявляється у рельєфі, утворюються складчасто-брилові гори (Алтай, Тянь-Шань). Вони досягають дуже великої висоти.

Дата добавления: 2013-12-12