ЛЕКЦІЯ 3. Русь у період феодальної роздробленості (XII - середина XIV ст.)

Русь у період феодальної роздробленості (XII - середина XIV ст.)

1. Політичний розвиток Південно-Західної Русі. Початок розпаду Київської держави. Половецькі напади.

Піднесення Галицько-Волинського князівства і його роль в українській історії.

Монгольська навала і боротьба українського народу проти золотоординського ярма.

Приступаючи до вивчення даної теми, необхідно мати на увазі, що розчле­нування великих ранньофеодальних імперій на ряд королівств або князівств бу­ло неминучим етапом розвитку суспільства. З огляду на це феодальну роз­дробленість не можна трактувати як регрес, рух назад. Київська держава забезпечила розвиток у своєму складі цілій низці земель-князівств, які зуміли протягом багатьох десятиріч відбивати натиск кочівників, перешкоджати вторг­ненню західних феодалів. Однак величезні обшири давньоруської держави були непотрібні для оптимального розвитку феодального господарства та суспільних інститутів, які могли створити міцний фундамент для тривалого її існування. Основна частина панівних верств – місцеве боярство, дружина – потребувала значно менших державних структур, тісніше пов’язаних із місце­вими потребами, здатними оперативніше забезпечувати їм підтримку в утвердженні їхнього привілейованого становища. Київська держава у тому вигляді, в якому вона існувала за Володимира або Ярослава, вже не могла збе­регтись – і в результаті розпалась на півтора десятка самостійних князівств.

Студентам необхідно звернути увагу на конкретну політичну і соціальну історію окремих земель Русі-України. При цьому слід мати на увазі, що однією з найважливіших проблем XII ст. була проблема верховної влади і спроба її вирішення. Важливе значення мало зростання міст і визрівання міського патриціату, який поступово зміцнював своє економічне становище та все виразніше виявляв свої суспільно-політичні позиції.

Спеціально слід розглянути піднесення Галицько-Волинської держави, її роль і місце в українській історії. Ще наприкінці X ст. посилився процес консолідації Галицької землі, де утвердилася династія Ростиславичів. її най­визначнішими представниками були князі Володимирко Володаревич (1124–1153) та Ярослав Осмомисл (1153–1187), які заклали підвалини політичної й економічної могутності галицької державності. Поряд із зміцненням особистої влади галицьких «самовладців» зростала політична опозиція боярства цієї землі, яке, посилюючись економічно, відігравало дес­труктивну роль у суспільно-політичному і державному житті.

У 1198 р. перервалася династія Ростиславичів, і Галич перейшов до рук волинського князя Романа Мстиславича, який здійснив об’єднання Волині й Галичини в єдине Галицько-Волинське князівство. Його подальшу історію треба розглядати в контексті формування трьох центрів консолідації, нових державних формувань, що спирались на моноетнічний ґрунт – український на півдні, білоруський на північному заході та російський на північному сході.

Оволодівши Києвом, Роман об’єднав у єдиній державі майже всі етнічні українські землі. Його син Данило Романович наполегливо продовжує політику свого батька, долаючи відцентрові тенденції феодальної анархії, втручання Польщі, Угорщини, Тевтонського ордену в українські справи. Жорстокою руйнівною силою, що призвела до остаточного зруйнування старої київської державності та поневолення народів Сходу Європи, була монгольська навала. Однак вона не перервала боротьби за українську державність. Важливими етапами її дальшого утвердження були зайняття Данилом Романовичем Києва (1240) і проголошення його великим князем Русі-України, а також його коронація королівською короною у м. Дорогочині (1253). Останній факт слід також розглядати в контексті розрахунків Данила на широку допомогу католицького Заходу в його намаганнях ліквідувати ординське ярмо в Україні. Слід зауважити, що монгольська навала призвела до особливо сильних спустошень на Київщині, Чернігівщині, Переяславщині. Однак про їх цілковите обезлюднення (теза великодержавної історіографії) не може бути й мови. Значно менших руйнувань зазнала Галицько-Волинська земля, де Лев Данилович (1264–1301) намагався продовжити політику батька.

Студенти повинні усвідомити, що українська державність у цьому регіоні існувала ще понад сто років після падіння Київської держави і забезпечила українському народові необхідні умови для збереження його як окремого національного організму й створення необхідного соціально-культурного потенціалу для наступних етапів історичного розвитку.

Дата добавления: 2013-12-12