Україна у першій половині XIX ст

ЛЕКЦІЯ 15

1. Соціально-економічне і політичне становище України на початку XIX сі Війна 1812 р., декабристи і суспільний рух в Україні.

Посилення соціального і національного гніту в Україні в умовах мико лаївської реакції.

Суспільно-політичний рух в Україні у другій чверті XIX ст. Кирило Мефодіївське братство. Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров.

Приступаючи до вивчення теми, студенти повинні ознайомитися насамперед із соціально-політичним становищем України на початку XIX ст. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадження загальноімперської державно-політичної системи з її уніфікаційними методами управління, самодержавною поліцейською владою. Вся українська територія, яка входила до складу Росії, була зрештою поділена на три генерал-губернаторства і дев’ять губерній Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Таврійську, Херсонську, Харківську. Жорстокий кріпосницький гніт і національне гноблення ще більше посилилися в період царювання Павла І і Олександра І. Важким тягарем на плечі українського населення лягло утримання 50-тисячної російської армії, розквартированої в Україні.

Одночасно в Україні відбувалися суттєві зміни у суспільно-політичній свідомості пов’язані із зростанням соціальної ролі міської буржуазії та інтелігенції, що було властивим для всієї Європи. Саме в цьому середовищі поширюються ідеї народності, нації та її прав, використані в гаслах Французької революції. Ці ідеї відбилися в романтизмі, тісно пов’язаному із зацікавленням народним життям, побутом, народною мовою, піснею, поезією, національним минулим. Саме весь народ, а не якийсь привілейований клас, як у попередні часи, стає уособленням нації; набувають пріоритету всі ті культурні елементи, що були пов’язані з побутом народу, його культурою.

Зазначені процеси дали поштовх українському національно-культурному відродженню, яке в свою чергу стало важливим чинником суспільно-політичних рухів в Україні, спрямованих до її соціального і національного визволення. Окремі представники українського суспільства, глибоко усвідомлюючи увесь трагізм втрати Україною політичної незалежності, звертали свої погляди на європейські країни, сподіваючись знайти там підтримку у боротьбі за державність своєї батьківщини. Наміри використати опозиційні рухи в Україні не включались європейськими політиками. В цьому зв’язку варто звернути увагу студентів на зацікавленість Україною з боку революційної Франції та імператора Наполеона.

Після завершення війни 1812 р. уряд посилив насаджування деспотично-поліцейського режиму, забувши про свої обіцянки залишити як постійне козацьке військо добровільні формування українських козаків під час кампанії. Студентам слід знати, що в процесі появи в Росії масонських лож і таємних політичних товариств їхня діяльність поширилась і на Україну («Південне товариство» на чолі з Пестелем, «Товариство об’єднаних слов’ян»). Однак у програмних документах більшості з них ігнорувалися національно-державні прагнення українського народу.

Після придушення виступів декабристів, у тому числі й в Україні, тривало посилення соціального і національного гніту. Найгостріших форм гноблення зазнавало кріпосне селянство, яке нараховувало 5,3 млн. чол., або 50% усієї його кількості. З 1826 р. по 1847 р. в Україні мало місце близько 250 різних за своїми масштабами селянських виступів. Яскравою сторінкою визвольної боротьби були виступи селянства Поділля, пов’язані з ім’ям Устима Кармелюка (1787–1835). Подібні до Кармалюкових селянські повстанські загони створювалися і в інших регіонах України. Під впливом революційних подій 1848р. прокотилася нова хвиля селянських виступів на Правобережній Україні, де уряд змушений був запровадити надзвичайний стан.

Слід підкреслити, що український народ не втратив прагнення до свободи та до незалежного політичного існування. Це відзначали багато очевидців часів миколаївської реакції. Зокрема, німецький учений Йоган Георг Коль зазначав у 1841 р., що «колись велетенське тіло Російської імперії розпадеться, й Україна знову стане вільною і незалежною державою. Цей час наближається поволі, але неухильно».

У 50-ті роки посилилися селянські рухи в Україні, які увінчалися масовим повстанням селян на Київщині – «Київською козаччиною» (1855). Цей виступ, що охопив регіони, де зберігалася жива пам’ять про козацтво, стан яскравим свідченням піднесення антикріпосницького руху в Україні.

Важливим аспектом теми, який мають засвоїти студенти, є суспільно політичний рух в Україні у другій чверті ХІХ ст. Перші вияви національного відродження, суспільно-політичні рухи проти самодержавства спостерігаються серед представників збіднілого дворянства, армійських офіцерів, чиновників До них прилучилися представники різночинної інтелігенції – студенти, вчи­телі. Опозиційні настрої мали місце в середовищі професорів вузів, письмен­ників, журналістів. Важливе суспільно-культурне значення мала літературна і видавнича діяльність харківської інтелігенції, зокрема В. Каразіна, Г. Квітки-Основ’яненки, І. Срезневського, М. Костомарова. Широкого розголосу на було слідство про вільнодумство у Ніжинській гімназії вищих наук (згодом – ліцеї), серед випускників якої були активні учасники українського суспільно-культурного процесу: Л. Глібов, В. Тарновський, О. Лазаревський, М. Гербель та ін. Студентам слід усвідомити, що саме території колишньої Гетьманщини і Слобідської України, де зберігалися історичні традиції політич­ної автономії України й існували досить значні прошарки освіченої української шляхти, пройнятої прогресивними ідеями європейської суспільно-політичної думки, висунули найактивніших діячів українського національного руху.

Важливу роль у піднесенні визвольного руху в Україні відіграло польське повстання 1830–1831 рр. Однак студенти мають засвоїти, що його шля­хетсько-консервативний характер, небажання щось змінювати в становищі закріпачених і національно-гноблених народних мас завадило українському селянству підтримати цей виступ.

Всупереч намаганням царизму перетворити Київ на бастіон самодержав­ства й русифікації місто стає органічним центром суспільно-політичного і культурного життя України, звідки ідеї національного відродження й соціаль­ного визволення ширилися на всі українські землі. Саме з Києвом пов’язані перші кроки суспільно-політичної діяльності Т. Шевченка. Тут у 30–40-х рр. активну громадську і культурну роботу здійснювали М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркович, В. Білозерський та ін. У січні 1846 р у Києві виникло таємне українське товариство – Кирило-Мефодіївське братство, яке вперше в історії українського суспільного руху в нових умовах висунуло ряд політичних програмних завдань, спрямованих на докорінну перебудову тогочасного суспільства. На думку братчиків, у створенні майбутнього вільного кола слов’янських народів провідна роль відводилась Україні, яка в минулому ніколи не мала «ні царя, ні пана», була просякнута козацьким духом вільності та демократизму.

Виняткову роль у боротьбі українського народу за національне визволення і ліквідацію кріпацтва відіграла творчість Т. Шевченка, його громадсько-політична діяльність. Стихійні процеси національного відродження, пов’язані з творчістю і культурно-просвітницькою діяльністю українських романтиків, остаточно викристалізувалися у творчості Шевченка у певний політичний світогляд. Як справедливо зауважував І. Франко, від часів Катерини II в кожному гуртку російських діячів і письменників серед найпрогресивніших зустрічаємо українців (згадаймо Капніста, Карабіна, Гнєдича, нарешті, Гоголя та ін.). В об’єднаннях російських письменників 40-х рр. українців уже немає; натомість українські письменники ґрунтуються навколо Шевченка. Під його могутнім впливом формується вся новітня українська духовність. Саме Шевченко окреслив її національно-політичні ідеали. До його появи українська політична думка не могла суттєво впливати на народ у цілому, на його рух до соціального і національного визволення. Тільки велич Шевченкового духу, художня сила його поетичного слова, всеохоплююча історична програма об’єднували всі верстви народу, всю українську націю навколо ідеї боротьби за вільну і незалежну Україну.

Слід зазначити, що на розвиток суспільно-політичного руху в Україні значний вплив справила діяльність російських революціонерів-демократів. Активно виступаючи проти кріпосництва, вони пройшли шлях від просвітництва до радикального демократизму і соціалістичних ідей. Студен­ти при цьому повинні знати, що не всі представники революційно-демократичної інтелігенції зуміли подолати національний егоїзм, позбутись імперського мислення і погодитися з ідеєю вільного культурного і навіть політичного розвитку України. В цьому зв’язку варто згадати цинічні і жорстокі випади В. Бєлінського проти Т. Шевченка, П. Куліша та ін. Прямо протилежним було ставлення до України, її історії, культури О. Герцена, М. Бакуніна, Д. Писарєва, М. Михайлова та ін., які прагнули до порозуміння з українською інтелегенцією, намагалися спільними зусиллями вести боротьбу проти царизму.

Дата добавления: 2013-12-12