Національно-визвольна боротьба на західноукраїнських землях

ЛЕКЦІЯ 25

1.Соціально-економічний розвиток.

2.Діяльність політичних партій. Легальні та нелегальні методи боротьби.

3.Створення УВО та ОУН і їхня діяльність.

4.Культурно-просвітницький рух. Громадські установи. Греко-католицька церква.

Після українсько-польської війни у Східній Галичині й перемоги Польщі у цьому конфлікті більшість західних українців, колишніх підданих Австро-Угорської імперії, опинилася у польській державі, решта – під владою Румунії (Північна Буковина і Західна Бессарабія) та Чехословаччини (Закарпаття). До 1923 р. українські організації відмовлялися визнавати польське правління і лише після рішення Антанти про визнання суверенітету Польщі над Східною Галичиною почали брати участь у конституційних державних установах. Студентам треба знати, що українці в Польщі належали до двох релігійних конфесій: греко-католиків, понад 3 млн. яких проживали на землях Східної Галичини, і православних, які населяли Західну Волинь, Полісся і Холмщину (2 млн.) і входили раніше до складу Росії.

Слід підкреслити, що політика польського уряду щодо українців мала дискримінаційний характер. У 1924 р. було прийнято закон, який забороняв користуватися українською мовою в урядових установах. Скоротилася кількість українських шкіл; в останніх запроваджувався двомовний режим освіти. Були закриті українські кафедри у Львівському університеті. Незважаючи на те, що Галичина була одним з найбільш аграрно перенаселених регіонів Європи, польський уряд широко запроваджував т. зв. осадництво, тобто роздавав польським переселенцям найкращі землі в краї і щедро фінансував їх. До 1938 р. у села Галичини і Волині прибуло 200 тис. поляків і 100 тис. – у міста.

Влітку 1930 р. по Галичині прокотилася хвиля підпалів польських маєтків. У відповідь уряд вдавався до т. зв. «пацифікацій» (від лат. pacificatio – утихомиренная), в ході яких зазнавало жорстоких переслідувань українське населення. У 1934 р. у Березі Картузькій був створений концтабір, в якому тримали політичних в’язнів. Більшість із них була українцями.

Галичина у складі Польської держави залишилася нерозвиненою в економічному відношенні окраїною, що постачала центральним регіонам Польщі дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію. Близько 80 % населення Західної України становили селяни і лише 8 % припадало на промислових робітників, які працювали в основному в лісовій і нафтодобувній промисловості.

Студентам слід мати на увазі при цьому, що Польща була конституційною державою, і, попри всі її дискримінаційні акції щодо українства, останнє мало реальні можливості для організації суспільно-політичного, культурного і громадського життя. Важливе суспільне значення мала діяльність українських політичних партій. Найвпливовішою серед них було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), яке прагнуло до політичного компромісу в польсько-українських стосунках. Значною мірою зусиллями цієї партії у 1935 р. було досягнуто українсько-польського зближення, яке привело до значного зростання українського представництва у польському сеймі; ряд українських організацій та кооперативів отримали фінансові позички та ін. Як правило, УНДО збирало найбільшу кількість українських мандатів у сеймі.

Серед інших партій найпомітнішими були радикальна та соціалістична. У 20-ті роки досить значного поширення на Західній Україні набули про радянські погляди. З одного боку, вони живилися традиційним москвофільтром частини галицької інтелігенції, а з іншого – були наслідком успіхів українізації на Східній Україні та економічних досягнень непу. Заохочувані радянськими органами, чимало представників західноукраїнської інтеграції емігрували до радянської України, де вони невдовзі стали жертвами сталінського терору. Нелегально діяла Комуністична партія Західної України як автономна частина Польської комуністичної партії. У 1938 р. за наказом Сталіна вона була розпущена. До 1932 р. існувала легальна комуністична організація – Робітничо-селянське соціалістичне об’єднання (Сельроб), яке прагнуло завоювати масову підтримку населення.

Прагнення УНДО до центристської політики зустрічало протидію крайніх українських політичних течій, які сформувалися внаслідок невдач боротьби за українську державність у 1917–1920 рр. Студенти мусять зніми основні ідеологічні та організаційні вияви т. зв. інтегрального українського націоналізму, який відкидав традиційні легальні методи боротьби, зневірившись і розчарувавшись у західній демократії, яка фактично виявила байдужість до українських визвольних змагань. У 1920 р. група українських старшин на чолі з Є. Коновальцем, який очолював корпус січових стрільців у складі Армії УНР, заснувала у Празі підпільну Українську військову організацію, що ставила своїм завданням ведення збройної боротьби проти польської окупації. У 1929 р. представники УВО та радикально настроєної студентських груп утворили Організацію українських націоналістів (ОУН). Вона дотримувалася військових організаційних засад, суворої дисципліни і стала на шлях політичного терору проти представників польської влади. Разом з тим вона прагнула утворити широкий революційний рух, спрямований на відродження української державності.

ОУН мала значний вплив у багатьох господарських та освітніх, насамперед молодіжних, організаціях, влаштовувала масові політичні демонстрації, акцій протесту, енергійно поширювала свої ідеї в масах. Залучення до ОУН молодих, енергійних, ідеалістично налаштованих, здатних до самопожертви людей зробило ОУН найдинамічнішою і найвпливовішою політичною силою в Західній Україні 30-х років. Члени ОУН організували в цей період сотні актів саботажу, понад 60 замахів та вбивств урядових осіб Польщі. Особливого розголосу набуло вбивство польського міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького (1934), відомого своїм антиукраїнським курсом, організацією жорстоких пацифікацій українського населення. В одному з видань ОУН так визначено її політичну концепцію: «Шляхом індивідуального терору та окремих масових виступів ми захопимо широкі верстви населення ідеєю визволення і залучимо їх у ряди революціонерів... Тільки безперервно вдаючись до нових акцій, ми зможемо підтримати і розвинути постійний дух протесту проти властей та зберегти ненависть до ворога і прагнення остаточної відплати».

Студенти мають звернути увагу на значні здобутки в соціальній та економічній сферах як наслідок самоорганізації західноукраїнського суспільства. Важливу роль відіграла розбудова української кооперації. Кредитна кооперація об’єдналась у «Центробанк», сільська споживча і торгова кооперація – у «Центросоюз»; «Народна торгівля» об’єднувала міських торгівців. Найбільших успіхів в опануванні ринком досягли молочні кооперативи «Маслосоюзу». На 1939 р. кількість українських кооперативів досягла 4000 із загальним числом членів понад 700 тис.

У центрі уваги галицького громадянства були проблеми освіти. В результаті дискримінаційної політики властей з 2400 початкових українських міні Східної Галичини (1922) у 1937 р. залишилося лише 352, а на Волині тільки 8. У 1931 р. на 230 тис. українців припадала одна українська гімназія на У 1920 р. у Львові було засновано таємний український університет, який проіснував до 1925 р. Багато українців виїздили для здобуття освіти за кордоном. Важливу роль в організації середньої освіти відіграло товариство «Рідна школа», яке заснувало близько 40 гімназій, ліцеїв та професійно-технічних шкіл. Величезну загальнокультурну працю здійснювала давня галицька інституція – «Просвіта», що утримувала надзвичайно широку мережу читалень, вела цілий ряд освітніх курсів та ін. Продовжували діяти молодіжні організації «Сокіл», «Луг», «Пласт» та ін.

Найважливішою і найвпливовішою організацією галицьких українців було греко-католицька церква. Її популярності й зміцненню сприяла діяльність митрополита Андрея Шептицького, спрямована на збереження східних церковних традицій та підтримку національних прагнень українського народу. Церква здійснювала величезну культурно-освітню роботу, що сприяла піднесенню національної свідомості галицьких українців, їхнього духовного розвитку. Студентам необхідно також знати про умови існування українців у Румунії та на Закарпатті. Якщо Румунія своєю нетерпимістю до українців перевершувала Польщу, то закарпатські українці в складі Чехословаччини мали максимум можливостей для організації національно-культурного життя. Загальноукраїнське значення мали відкритий у Празі Український вільний університет, Українська сільськогосподарська академія у Подєбрадах, Український високий педагогічний інститут імені М Драгоманова.

11 жовтня 1938 р. після Мюнхенського пакту Закарпаття отримало самоврядування. Уряд на чолі з А. Волошиним розпочав дії, спрямовані на створення у краї автономної української держави у складі Чехословаччини – Підкарпатської Русі (з 30 грудня 1938 р. - Карпатської України). Однак через якийсь час угорські війська зайняли більшу частину Закарпаття, й уряд Волошина переніс столицю з Ужгорода до Хуста. Створення українського уряду справило сильний вплив на галицьких українців, які прагнули надати йому всіляку підтримку. За таємною домовленістю з Угорщиною Гітлер дав згоду захоплення нею всього Закарпаття. 14 березня 1939 р. угорські війська розпочали наступ. 15 березня уряд Волошина проголосив незалежну Республіку Карпато-України. Збройні загони Карпатської України чинили відважний опір вдесятеро сильнішому ворогові, але вже 18 березня угорські війська, знищивши понад 3 тис. захисників молодої держави, захопили більшу чистину території краю. Наприкінці березня органи влади Карпатської України були змушені емігрувати. Все Закарпаття захопила Угорщина.

Дата добавления: 2013-12-12