Лекція 14. Фінансові аспекти використання основних засобів та інших необоротних активів

Ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства залежить від структури та інтенсивності використання його основних засобів. Тому важливим напрямом фінансової роботи на підприємстві є обгрунтування і вибір оптимальних джерел фінансування придбання та експлуатації основних засобів підприємства, оцінювання показників ефективності їх використання, формування ефективної амортизаційної та інвестиційної політики.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість коштів (у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах), інвестованих у формування його активів.

Ефективність функціонування підприємства значною мірою залежить від структури його капіталу.

Оборотний капітал — частина капіталу підприємства, що інвестована в його оборотні активи (грошові кошти та їх еквіваленти, інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом періоду, що не перевищує один рік).

Основний капітал — частина капіталу, що інвестована вусі види його необоротних активів.

Необоротні активи — це активи підприємства, термін експлуатації або погашення яких перевищує один рік (365 днів). До необоротних активів належать основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, інші необоротні активи.

Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більший ніж один рік (або ніж один операційний цикл) і вартість одиниці яких перевищує певну (встановлену на підприємстві) суму.

До інших необоротних матеріальних активів належать: біб­ліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові не­титульні споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи.

Нематеріальні активи підприємства — цє права користування природними ресурсами, права користування майном, права на знаки для товарів і послуг, права на об'єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права, гудвіл, інші нематеріальні активи.

Довгострокові фінансові інвестиції — це фінансові інвестиції підприємства на період понад один рік, а також усі фінансові інвес­тиції, які не можуть бути вільно реалізовані підприємством у будь-який момент часу.

До інших необоротних активів належать:

• капітальні інвестиції в будівництво, у придбання (виготовлення)
основних засобів та інших необоротних активів, а також у
придбання (створення) нематеріальних активів;

• довгострокова дебіторська заборгованість (за майно, що
передане у фінансову оренду, довгострокові векселі одержані,
інша дебіторська заборгованість);

• відстрочені податкові активи; негативний гудвіл, інші не­
оборотні активи.

Основні засоби та інші необоротні активи зараховують на баланс (записують у бухгалтерському балансі) за їх початковою вартістю (собівартістю). У процесі експлуатації основні засоби та інші необоротні активи оцінюють за їх справедливою (ринковою або переоціненою), залишковою (балансовою) і ліквідаційною вартістю.

Початкова вартість — це історична (фактична) собівартість необоротних активів, що дорівнює сумі грошових коштів або справедливій вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Початкова вартість об'єкта основних засобів та інших необоротних матеріальних активів складається із:

• суми, яку сплачує підприємство постачальникові активів або
підрядникові за виконання будівельно-монтажних робіт,
пов'язаних зі створенням необоротного активу, без непрямих
податків;

• суми реєстраційних зборів, державного мита та екологічних
платежів, які необхідно сплатити у зв'язку з придбанням
(отриманням) прав на об'єкт основних засобів та інших
необоротних матеріальних активів;

• суми ввізного мита (при імпорті необоротних активів);

• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням)
основних засобів та інших необоротних матеріальних активів
(якщо вони не відшкодовуються підприємству);

• витрат, пов'язаних зі страхуванням ризиків доставки основних
засобів та інших необоротних матеріальних активів;

• витрат на установку, монтаж, налагодження та інших витрат,
безпосередньо пов'язаних із доведенням основних засобів та
інших необоротних матеріальних активів до стану, придатного
для використання.

Початкова вартість нематеріального активу, придбаного підприємством, складається з ціни (вартості) придбання (окрім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із його придбанням і доведенням до стану, придатного для використання за призначенням.

Собівартість фінансової інвестиції включає ціну її придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов'язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням фінансової інвестиції.

Справедлива вартість необоротного активу — це сума, за якою може бути здійснений обмін активу в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Визначення справедливої вартості активів регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 19 «Об'єднання підприємств». Справедлива вартість необоротного активу становить його ринкову або відновлювальну (переоцінену) вартість на певну дату.

Переоцінену вартість необоротних активів обчислюють мно­женням їх балансової вартості на коефіцієнт індексації.

Залишкова {балансова) вартість необоротних активів — це різниця між початковою або переоціненою вартістю необоротних акти­вів і сумою їх зношення.

Ліквідаційна вартість необоротних активів — це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалі­зації (ліквідації) необоротних активів після закінчення терміну їх корис­ного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з їх продажем чи ліквідацією.

Необоротні активи використовують в основній (основне і допо­міжне виробництво), операційній, фінансовій та інвестиційній діяль­ності підприємства. Найважливішою складовою необоротних активів виробничого підприємства є основні засоби.

Основні засоби класи­фікують за такими ознаками:

а) за участю у виробничому процесі:

• виробничі основні засоби (основні засоби, що використовуються в основній діяльності) — основні засоби, які беруть
безпосередню участь у виробництві продукції, виконанні робіт
і наданні послуг;

• невиробничі основні засоби — які не беруть безпосередньої
участі у виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні
послуг (об'єкти соціально-культурного і побутового призначен­ня, житлові будинки, гуртожитки);

б) за призначенням:

• земельні ділянки;

• капітальні витрати на поліпшення земель;

• будинки, споруди та передавальні пристрої;

• машини та обладнання;

• транспортні засоби;

• інструменти, прилади, інвентар (меблі);

• робоча і продуктивна худоба;

• багаторічні насадження;

• інші основні засоби;

в) за ставками нарахування амортизації з метою опо­даткування:

• основні засоби першої групи — будівлі, споруди, передавальні
пристрої;

• основні засоби другої групи — автомобільний транспорт,
меблі, офісне обладнання, електронно-обчислювальні машини
та інше обладнання для автоматизованої обробки інформації,
побутові прилади, інструменти, телефони, мікрофони, рації;

• основні засоби третьої групи — робочі машини, устаткування
і всі інші основні засоби, які не входять до перших двох груп;

г) за належністю підприємству:

• власні основні засоби;

• залучені основні засоби (наприклад, орендовані);

д) за формою участі в підприємницькій діяльності:

• активна частина основних засобів (машини та обладнання,
транспортні засоби, інструменти, прилади);

• пасивна частина основних засобів (будинки, споруди,
господарський інвентар, земельні ділянки).

Частка вартості окремих груп основних засобів у загальній вартості основних засобів підприємства характеризує їх структуру.

Амортизація — це системний розподіл вартості необоротних активів, яка амортизується, протягом терміну їх корисного використан­ня. Вартість необоротних активів, яка амортизується, обчислюють як різницю між їх початковою (переоціненою) та ліквідаційною вартістю.

Амортизаційні відрахування — це специфічний вид фінансових ресурсів. З одного боку, амортизаційні відрахування — це витрати підприємства, оскільки їх суму, нараховану на виробничі необоротні активи, включають до собівартості продукції, робіт, послуг. Водночас, у складі виторгу (доходу) від реалізації продукції суму амортизаційних відрахувань розглядають як цільовий фонд, складову фінансових ресурсів, призначених для відтворення зношених у процесі виробництва необоротних матеріальних і нематеріальних активів.

Амортизація основних засобів. Згідно з чинним законодавством виділяють дві групи методів обчислення амортизації основних засобів підприємства. До першої групи належать фінансові методи нарахування амортизації, які використовують у фінансовому обліку та фінансовій звітності. До другої групи належать методи нарахування амортизації основних засобів, які застосовують у податковому обліку під час обчислення об'єкта оподаткування податком на прибуток і заповнення декларації про прибуток підприємства. Порядок нарахуван­ня амортизації основних засобів у фінансовому обліку регулюється По­ложенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби». Нарахування ж амортизації у податковому обліку регламентується Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (№ 283/97 — ВР) від 22 травня 1997 року. Підприємства мають право у фінансовому обліку та у фінансовій звітності застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством. Амортизацію основних засобів підприємства у фінансовому обліку нараховують за такими методами:

• прямолінійний метод;

• метод зменшення залишкової вартості;

• метод прискореного зменшення залишкової вартості;

• кумулятивний метод;

• виробничий метод.

Амортизацію основних засобів згідно з податковим законодавст­вом можна нараховувати:

• звичайним (податковим) методом за встановленими ставками
для кожної групи основних засобів;

• методом прискореної амортизації.

У фінансовому обліку амортизації підлягають усі основні засоби, крім землі.

Термін корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядають у випадках зміни очікуваних економічних вигід від його використання. При цьому амортизацію об'єкта основних засобів нараховують, виходячи з нового терміну корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни терміну його корисного використання.

Амортизацію основних засобів нараховують із застосуванням таких методів:

1)прямолінійний метод, за яким річну суму амортизації обчислюють діленням вартості, яка амортизується на очікуваний період корисного використання об'єкта основних засобів.

2) метод зменшення залишкової вартості. За цим методом річну суму амортизації визначають як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду (або початкової вартості на дату початку нарахування амортизації) на річну норму амортизації.

3) метод прискореного зменшення залишкової вартості. За цим методом річну суму амортизації визначають як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або початкової вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річну норму амортизації при застосуванні методу прискореного зменшення залишкової вартості обчислюють, виходячи з терміну корисного використання об'єкта і подвоюють.

4) кумулятивний метод нарахування амортизації, за яким річну суму амортизації визначають як добуток вартості, що амортизу­ється, та кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховують діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання:

5) виробничий метод нарахування амортизації. За цим методом річну (місячну) суму амортизації розраховують як добуток фактичного річного (місячного) обсягу виготовлення продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

Виробничу ставку амортизації обчислюють діленням вартості, що підлягає амортизації, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від використання об'єкта основних засобів.

Нарахування амортизації за новим методом розпочинають із місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Амортизацію нараховують щомісяця шляхом ділення річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання, і припиняють, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів з експлуатації.

Підприємство може індексувати початкову вартість та суму зношеності (амортизації) основних засобів.

У фінансовому обліку переоцінку здійснюють у тих випадках, коли залишкова вартість об'єкта основних засобів більш як на 10 відсотків відрізняється від їх справедливої вартості на дату складання балансу. Індекс переоцінки (дооцінки чи уцінки) визначається діленням справедливої вартості об'єкта основних засобів на його залишкову вартість.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законо­давством.

Згідно зі Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» обчислюють суму амортизації основних засобів, на яку зменшується об'єкт оподаткування податку на прибуток підприємства.

Суму амортизаційних відрахувань розраховують щокварталу за формулою:

Ар = Бі хНа/ 100, (14.1)

де Бі — балансова вартість окремого і-го об'єкта основних засобів першої групи або балансова вартість i-тої (другої та третьої) групи основних засобів на початок звітного кварталу.

У податковому обліку амортизацію нараховують за кожним окремим об'єктом основних засобів першої групи до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта розміру 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкову вартість такого об'єкта відносять до валових витрат відповідного податкового періоду. Амортизацію основних засобів другої і третьої груп нараховують доти, доки балансова вартість групи основних засобів загалом не буде дорівнювати нулю.

Використаємо дані наведеного вище прикладу для обчислення суми амортизаційних відрахувань звичайним методом згідно з подат­ковим законодавством. Припустімо, під час експлуатації капітального ремонту і модернізації верстата не проводили.

Підприємства мають право приймати рішення про застосування (для податкових розрахунків) прискореної амортизації основних засобів третьої групи (крім тих випадків, коли підприємства випускають продук­цію, ціну на яку регулює держава або яка є монопольною). Застосо­вуючи метод прискореної амортизації основних засобів, річну суму амортизаційних відрахувань (Ар) обчислюють за нормами амортизації (На) до початкової вартості об'єкта основних засобів (Вп) за формулою:

Ар = Впх На/ 100 (14.2)

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено такі норми прискореної амортизації основних засобів за роками експлуатації:

Перший рік — 15%;

Другий рік - 30%;

Третій рік — 20%;

Четвертий рік — 15%;

П'ятий рік — 10%;

Шостий рік - 5%;

Сьомий рік — 5%.

Згідно з податковим законодавством підприємства мають право здійснювати щорічну індексацію балансової вартості груп основних засобів та нематеріальних активів.

У разі застосування коефіцієнта індексації необхідно обчислити ка­пітальний дохід підприємства, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних засобів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації, і балансовою вартістю цієї ж групи основних засобів (немате­ріальних активів) до такої індексації.

За методу прискореної амортизації для основних засобів третьої групи коефіцієнт індексації не застосовується.

Амортизацію інших необоротних матеріальних активів на­раховують за такими ж методами, які застосовуються для нарахування амортизації об'єктів основних засобів.

Амортизацію малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів можна нараховувати одним із двох методів:

1) 50% вартості у перший місяць їх експлуатації і 50% у місяці
списання активів із балансу;

2) 100% вартості у перший місяць експлуатації.

Зношеність (амортизацію) нематеріальних активів нара­ховують протягом терміну їх корисного використання, який встанов­люється підприємством самостійно, але не більше ніж 20 років.

Обчислення суми амортизаційних відрахувань здійснюють за методами, які використовують для основних засобів.

Метод амортизації нематеріального активу підприємство обирає самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигід. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизацію нараховують із застосуванням прямолінійного методу.

Для розрахунку суми амортизації нематеріальних активів їх ліквідаційна вартість зазвичай прирівнюється до 0.

Згідно з податковим законодавством зношеність (амортизацію) нематеріальних активів нараховують за прямолінійним методом, виходячи з терміну їх корисного використання, але не більше ніж 10 років безперервної експлуатації.

Коштом амортизаційних відрахувань фінансують витрати на придбання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, їх самостійне виготовлення для власних потреб, витрати на їх оновлення, реконструкцію, дообладнання тощо.

Первинною основою створення необоротних активів підприємства є його статутний капітал. Статутний капітал (фонд) формують засновники (держава або фізичні чи юридичні особи), вкладаючи в підприємство грошові кошти або передаючи йому нематеріальні і матеріальні активи. Це дає змогу сформувати початкові основні засоби та інші необоротні активи підприємства. У процесі функціонування і розвитку підприємство оновлює і збільшує обсяги своїх необоротних активів.

Відтворення необоротних активів — це процес постійного їх оновлення. Розрізняють просте (у тому самому обсязі) і розширене (кількісне та якісне збільшення) відтворення необоротних активів.

Відтворення необоротних активів відбувається внаслідок інвестиційної діяльності підприємства.

Інвестиції — це грошові, майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, а також в об'єкти інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

У процесі інвестиційної діяльності відбувається створення і придбання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на кошти або майно підприємства.

Інвестиції можуть здійснюватись у формі:

• грошових коштів та їх еквівалентів (цільові вклади, паї, акції
та інші цінні папери);

• майна (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні
цінності);

• майнових прав, що випливають з авторського права, ноу-хау,
досвіду та інших інтелектуальних цінностей, права користуван­ня землею, іншими природними ресурсами тощо.

За видами розрізняють інвестиції капітальні, фінансові, інте­лектуальні та реінвестиції.

Капітальні {реальні) інвестиції — це вкладення коштів у при­дбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших

основних засобів та необоротних матеріальних активів, що підлягають амортизації.

Фінансові інвестиції — це придбання корпоративних прав, цін­них паперів, деривативів, інших фінансових інструментів (активів), які утримуються підприємством із метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвес­тора. Фінансові інвестиції підприємства поділяють на прямі та портфельні.

Прямі фінансові інвестиції— це внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Портфельні фінансові інвестиції — це кошти, вкладені в цінні папери, деривативи та інші фінансові активи на біржовому ринку (за винятком операцій із купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% за­гальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Інтелектуальні інвестиції — це вкладення коштів у підготовку фахівців, наукові розробки, патенти, ноу-хау, запозичення досвіду.

Реінвестиції — це здійснення капітальних або фінансових інвес­тицій за рахунок фонду (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Для забезпечення відтворення основних засобів, інших матеріаль­них необоротних активів та нематеріальних активів здійснюють капітальні (реальні) інвестиції.

Реалізація капітальних інвестицій відбувається шляхом нового будівництва (створення), модернізації, реконструкції, технічного переозброєння, добудови і дообладнання діючих необоротних матеріальних і нематеріальних активів.

Для визначення обсягів і джерел фінансування капітальних інвес­тицій фахівці фінансової служби підприємства розробляють їх бюджет.

Бюджет капітальних інвестицій розробляють на рік. Він має бути узгоджений із загальною стратегією розвитку підприємства.

Бюджет капітальних інвестицій включає такі показники:

• початкову вартість необоротних матеріальних активів на початок планового періоду;

• вартість устаткування, інших необоротних матеріальних акти­
вів, які підлягають заміні або продажу протягом планового
періоду;

• суму невикористаних амортизаційних відрахувань на початок
планового періоду;

• суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

• орієнтовну суму амортизаційних відрахувань, які нараховують
на необоротні активи, заплановані для придбання протягом
планового періоду;

• очікувану вартість необоротних активів і суму амортизаційного
фонду на кінець планового періоду тощо.

На підставі бюджету приймають рішення про обсяги капітальних інвестицій підприємства. Під час складання бюджету капітальних інвестицій слід обирати найефективніші для підприємства напрями їх здійснення, тобто слід оптимізувати структуру капітальних інвестицій. Виділяють технологічну і відтворювальну структуру капітальних інвестицій.

Технологічна структура характеризує співвідношення інвестицій:

• у проектно-дослідні роботи;

• будівельні роботи;

• придбання устаткування, інструментів, обладнання;

• монтаж устаткування;

• інші капітальні роботи.

Відтворювальна структура характеризує співвідношення капітальних інвестицій:

• у нове будівництво;

• технічне переозброєння і реконструкцію;

• розширення діючих підприємств;

• витрати на капітальний ремонт об'єктів основних засобів.
Підприємства можуть здійснювати капітальні інвестиції двома

способами: підрядним і господарським. У разі застосування підрядного способу створення (будівництво) і монтаж обладнання об'єктів необоротних активів здійснюють спеціальні підрядні організації. За господарського способу підприємство виконує будівельно-монтажні роботи самостійно, власними силами. Господарський спосіб

застосовують при зведенні і реконструкції невеликих, простих із технологічного погляду об'єктів необоротних матеріальних активів.

Порядок фінансування капітальних інвестицій залежить від способу ведення капітальних робіт. Підприємства можуть фінансувати процес відтворення необоротних активів із власних і довгостроково залучених фінансових ресурсів, а також із централізованих фінансових ресурсів.

До власних фінансових ресурсів належать: кошти засновників (учасників) підприємства; фонди підприємства, створені за рахунок прибутку; резервні фонди; амортизаційний фонд; кошти від продажу власного майна; кошти від здачі власного майна в оренду; кошти, отримані внаслідок використання внутрішніх ресурсів у будівництві за господарського способу ведення будівельно-монтажних робіт (у результаті мобілізації внутрішніх ресурсів через скорочення потреби в обігових коштах на плановий рік; оптимізації запасів, витрат майбутніх періодів, незавершеного виробництва, зниження собівартості будівельно-монтажних робіт) тощо.

До залучених ресурсів фінансування процесу відтворення необоротних матеріальних активів належать: довгострокові кредити банків; кошти від емісії облігацій та інших довгострокових боргових зобов'язань тощо.

До централізованих фінансових ресурсів належать: кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів; кошти державних цільових фондів; кошти міжнародних цільових фондів; кошти благодійних фондів.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта активів у робочому стані та одержання початково визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, включаються у фінансовому обліку до поточних витрат підприємства. Суму витрат на проведення модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції і капітального ремонту, що приводить до зростання обсягу майбутніх економічних вигід, відносять на збільшення початкової вартості об'єктів основних засобів.

При обчисленні податку на прибуток (у податковому обліку) платники податку мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, у сумі, що не перевищує десяти відсотків сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносять на збільшення балансової вартості окремого об'єкта основних засобів першої групи чи балансової вартості основних засобів другої і третьої груп, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних засобів.

Важливо визначити оптимальну структуру джерел фінансування капітальних інвестицій, яка залежить від таких основних факторів: рівня оподаткування доходів підприємства; темпів зростання обсягів реалізації продукції; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; процентної політики банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; фінансової стратегії підприємства тощо. При цьому спочатку слід максимально використати власні джерела фінансування капітальних інвестицій, а після цього — визначити обсяги і способи залучення фінансових ресурсів зі сторони.

У процесі виробничої і фінансової діяльності підпри­ємства зацікавлені в збереженні й ефективному використанні основних засобів та інших необоротних активів. Для оцінки та аналізу цих процесів використовують систему показників, яка включає:

• показники забезпечення підприємства основними засобами;

• показники стану основних засобів;

• показники ефективності використання основних засобів.
Рівень забезпечення підприємства основними засобами характеризується:

а) показником фондомісткості виробництва, який розраховують як відношення середньої балансової вартості основних засобів до обсягу виготовленої за цей же період (рік, квартал) продукції;

б) показником фондоозброєності праці, що визначають як
відношення вартості основних засобів до чисельності працівників
підприємства;

в) коефіцієнтом реальної вартості основних виробничих засобів у вартості майна підприємства, який обчислюють як відношення балансової (залишкової) вартості основних виробничих засобів до вартості всього майна підприємства.

Для оцінки стану основних засобів підприємства використо­вують такі показники:

а) коефіцієнт зношеності основних засобів, що обчислюють як
відношення суми нарахованої зношеності основних засобів до їх
початкової вартості;

б) коефіцієнт придатності основних засобів, який визначають
діленням залишкової вартості основних засобів на їх початкову вартість;

в) коефіцієнт оновлення основних засобів, який розраховують
як частку від ділення вартості придбаних у звітному періоді основних
засобів до вартості основних засобів на кінець звітного періоду;

г) коефіцієнт вибуття основних засобів — обчислюють діленням
вартості вибулих у звітному періоді основних засобів на вартість
основних засобів на початок звітного періоду.

Оцінку ефективності використання основних засобів здійснюють за такими основними показниками:

а) фондовіддача основних засобів, яку розраховують як відношення обсягу виготовленої продукції за звітний період до середньої
вартості основних засобів за цей же період;

б) рентабельність основних засобів, що обчислюється (у від­
сотках) діленням прибутку підприємства за звітний період на середню
вартість основних засобів за цей же період.

Ефективність функціонування підприємства забезпечується при високому рівні оновлення основних засобів, підвищенні коефіцієнта їх придатності, зростанні показників фондовіддачі та рентабельності основних засобів і зниженні показника фондомісткості виробництва.

Дата добавления: 2013-12-12