Лекція 15. Кредитування підприємств

У процесі функціонування підприємства можуть виникнути ситуації, коли його власних фінансових ресурсів починає не вистачати для фінансового забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, що зумовлює потребу залучення зовнішніх фінансових ресурсів. Основною формою залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел є кредитування. Підприємства можуть тимчасово поповнювати свої фінансові ресурси, оформляючи банківські або комерційні кредити, залучаючи кошти інших кредиторів тощо. Від форми та умов кредиту­вання підприємницької діяльності залежить швидкість обертання обігових коштів підприємства, його витрати і прибуток. Працівникам фінансової служби підприємства слід обирати такі способи кредиту­вання, які могли б забезпечувати найефективнішу його господарську діяльність.

Кредит — це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення. Кредит є формою вияву кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує, і водночас є формою позичкового капіталу (у грошовій або товарній формі). За користування кредитом позичальники сплачують процент, суму якого не включають до собівартості продукції (робіт, послуг), а відносять до витрат фінансової діяльності підприємства. У податковому обліку витрати підприємства на сплату відсотків за користування кредитними ресурсами відносять до складу валових витрат підпри­ємства, унаслідок чого зменшується сума об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Основними чинниками, які зумовлюють виникнення кредитних відносин, є:

а) загальноекономічні чинники (товарне виробництво, товарообмін, комерційний розрахунок у діяльності підприємств);

6) специфічні чинники (сезонний характер виробництва, різниця між обсягами нагромадження коштів та їх витрачанням на підприємст­вах, різниця між наявними та необхідними обіговими коштами тощо).

Одні з цих чинників мають об'єктивний характер (товарообмін, сезонність виробництва, нерівномірність кругообігу коштів тощо), а інші — суб'єктивний (організація виробництва, постачання і збуту, розвиток товарного ринку).

Об'єктами кредитних відносин є грошові та товарно-матеріальні цінності, витрати на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, платіжні та розрахункові операції підприємства, щодо яких укладають кредитний договір.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні суб'єкти підприємництва.

Підприємства залучають кредитні ресурси для того, щоб поповнити обігові кошти, необхідні для фінансування своєї поточної діяльності (збільшення виробничих запасів, обсягів незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів), а також для реалізації інвести­ційних проектів. Визначаючи обсяги кредитування, зіставляють потребу підприємства у фінансових ресурсах (як загалом, так і за окремими напрямами його діяльності) зі сумою наявних фінансових ресурсів під­приємства.

Необхідний обсяг залучення підприємством кредитних ресурсів обчислюють за формулою:

Кзал =Кз- Квл -Кп+ Ккр, (15.1)

де Кзал — необхідний обсяг залучення кредитних ресурсів у плановому періоді, грн;

Кз — загальна потреба в обігових коштах підприємства

у плановому періоді, грн;

Квл — обсяг власних обігових коштів підприємства на по-

чаток планового періоду, грн;

Кп — обсяг поповнення власних обігових коштів за раху-

нок прибутку підприємства у плановому періоді, грн;

Ккр — обсяг зменшення кредиторської заборгованості

підприємства у плановому періоді порівняно зі звітним, грн.

Після обчислення суми залучення підприємством кредитних ресурсів визначають термін їх залучення — час від моменту надання кредиту до моменту його повного погашення та сплати відсотків.

Кредити, які можуть отримувати підприємства, класифікують за кредиторами, формами та видами, метою використання, терміном надання, забезпеченням, порядком надання.

Кредиторами підприємства можуть бути банки, парабанківські установи, інші підприємства, держава, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо, а формами кредитування — товарна і грошова.

За видами кредити поділяють на такі:

• банківські, що є економічними відносинами між кредиторами
(банками) і позичальниками з приводу надання коштів на
умовах терміновості, платності, повернення, цільового характеру, матеріального забезпечення;

• комерційні — короткотермінові кредити, що надаються про­давцями (виробниками) покупцям у формі відтермінування
оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги;

• державні — це сукупність кредитних відносин між державою і
суб'єктами господарювання;

• лізингові — кредитні відносини, що відображають стосунки
між юридичними особами, які виникають унаслідок оренди
майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

За метою використання розрізняють кредити:

• для фінансування обігових коштів;

• для фінансування необоротних активів.

За терміном надання кредити поділяють на такі:

• короткострокові (терміном до 1 року);

• середньострокові (терміном від 1 до 5 років);

• довгострокові (терміном понад 5 років).
За порядком надання виділяють кредити:

• прямі, за яких кредитування підприємства здійснює один кредитор;

• консорціумні, за яких кредитування підприємства (або групи
підприємств) здійснює група кредиторів на чолі з головним
банком (банківським консорціумом);

• позики участі, за яких банки передають (уступають) частину
позики іншим кредиторам (навіть без відома підприємства-
позичальника).

Банківський кредит — це основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського процента.

Банківське кредитування підприємств здійснюють на основі таких принципів, як терміновість, повернення, забезпечення, платність, цільове використання.

Окрім того, банківський кредит класифікують за такими ознаками:

• за цільовим призначенням: кредит для поповнення основного
капіталу підприємства; кредит для поповнення оборотного
капіталу підприємства; кредит для викупу майна при прива­тизації. Забороняється надання банківських кредитів для
покриття збитків, сплати податків у бюджет і позабюджетні
фонди, для збільшення статутного капіталу, за наявності в
підприємства простроченої заборгованості, підприємствам-
банкрутам тощо;

• за процентною ставкою: кредити з плаваючою процентною
ставкою; кредити з фіксованою процентною ставкою;

• за валютою: кредит у національній валюті; кредит у чужо­
земній валюті;

• за забезпеченням: забезпечені (гарантовані нерухомістю,
цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями,
нематеріальними активами, поручительством тощо); блан­кові — незабезпечені кредити, які надають тільки фінансово
стійким підприємствам на короткий термін (від одного до де­сяти днів);

• за терміном погашення: онкольний (погашається на першу
вимогу банку); короткостроковий (до одного року); середньо-
строковий (від одного до п'яти років); довгостроковий (понад
п'ять років);

• за характером погашення: кредит — погашається одноразовим внеском; дисконтний кредит — погашається на виплат
(поступово, частинами);

• за методом стягнення банківського процента: процент спла­
чують під час надання кредиту; процент сплачують рівними
частинами впродовж терміну кредиту; процент сплачують у
момент повернення кредиту;

• за видами обслуговування: кредит (позика) на строк; кредитна лінія; контокорентний кредит (овердрафт); кредит під
урахування векселів; кредитно-гарантійні послуги (акцептний
кредит, авальований кредит); послуги кредитного характеру
(факторинг).

Строковий кредит — це кредит, який надається повністю відразу ж після укладення кредитної угоди. Його погашають періодич­ними внесками або одноразово після закінчення терміну надання кредиту.

Кредитна лінія — це оформлена договором згода банку надати позичальникові кредит протягом певного часу (як правило, одного року) у розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми (ліміту кредиту).

Контокорентний кредит (овердрафт) — це вид банківського кредиту в національній або чужоземній валюті, що надається надійному клієнтові понад залишок його коштів на поточному рахунку в банку. Сума і термін контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами підприємства, але в межах ліміту, визначеного кредитним договором. З оформленням контокорентного кредиту обороти на поточному рахунку клієнта сальдують, а в разі появи на рахунку від'ємного (дебетового) сальдо, що має назву овердрафт, клієнтові оформляють позику.

Контокорентний кредит надають на підставі попередньо укладеного на певний термін договору за контокорентом (як бланковий, так і під забезпечення). Відсотки за користування контокорентним рахунком є найвищими в банківській практиці, однак їх нараховують лише за фактичні дні користування кредитом.

Кредит під урахування векселів (обліковий кредит) — це короткостроковий кредит (терміном до 90 днів), який банківська установа надає пред'явникові векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання терміну оплати зобов'язань за ними і сплачуючи пред'яв­никові векселів їх номінальну вартість мінус дисконт.

Дисконт — це сума знижки (відсотка), яку утримують банки при здійсненні операцій з урахування (обліку) векселів. Величина дисконту (Д) прямо пропорційна числу днів, що залишаються від дня врахування (обліку) векселів до терміну оплати за ними (Т), номіналові векселя (Не) та розмірові банківської процентної ставки (Со). Суму дисконту векселів обчислюють за формулою:

Д=(ТхНехСо)/ 360x100. (15.2)

Акцептний кредит — це один із видів короткострокових креди­тів банків, пов'язаний із вексельним обігом. На відміну від облікового кредиту, що надається векселетримачеві (одержувачеві коштів за векселем), акцептний кредит надається векселедавцеві (платникові за векселем) і є гарантійною послугою. Зазвичай кредитну угоду оформляють із використанням переказного векселя, в якому одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель (дати згоду здійснити платіж). Підприємство-векселедавець (платник) виставляє вексель на банк, який при цьому стає трасатом. Банк акцептує вексель за умови, що до настання терміну платежу за векселем підприємство-векселедавець внесе до банку суму, потрібну для його погашення. Для підприємств акцептний кредит є дешевим, оскільки за нього слід сплачувати лише комісійні (за акцепт векселя).

Авальний кредит — це кредит, призначений для сплати банком за зобов'язаннями клієнта в тому разі, коли сам клієнт не зможе цього зробити у формі поручительства або гарантії. Авальний кредит здійснюється у формі авалю векселя. Банківська гарантія має компенсувати ризик господарської діяльності ділових партнерів клієнта. За авальний кредит сплачують комісійні, величина яких залежить від виду вимоги, що випливає з гарантії, а також від терміну дії гарантії.

Крім того, за наданий кредит сплачують процент відповідно до чин­них ставок (за умови, що банк-аваліст погашає суму векселя за платника).

Принципова відмінність між авальним і акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. При авальному кредиті — це додаткова відповідальність, при акцептному — це первинна відповідальність (банк і боржник несуть солідарну відповідальність за кредитом).

Часто застосовують позики під заставу векселів. У цьому разі банк депонує векселі за певний відсоток (60—90%) від їх номіналу як заставу платежу. При погашенні боргу векселі повертають заставо­давцеві.

До банківських послуг кредитного характеру належить факто­ринг. Факторинг — це система фінансування, за умовами якої банк (чи фактор-фірма) скуповує права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, придбаними у різних осіб. Здебільшого банк купує дебіторські рахунки (рахунки-фактури) на поставлені товари чи надані послуги.

Факторингова угода передбачає, що підприємство-постачальник поступається банкові-посереднику правом отримання платежів від платників за поставлені товари чи надані послуги. Банк-посередник у день подання на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сам завершує розрахунки з покупцями.

Таким чином, надходження виторгу від реалізації продукції за виконані роботи чи надані послуги не залежить від платоспроможності платників, терміну оборотності коштів у розрахунках та інших чинників. Банк може оплатити постачальникові і платіжні вимоги, відправлені в банки платників раніше й акцептовані платниками, але не оплачені через брак коштів на їх рахунках.

Клієнт (постачальник), продавши дебіторський борг, отримує від банку кошти в розмірі 80—90% від суми боргу. Решту 10—20% від суми боргу банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає сплачену суму клієнтові (мінус комісійні та відсотки за факторинговий кредит). Факторингова операція дає змогу підприємству-продавцеві в короткі терміни рефінансувати дебіторську заборгованість.

Плата за здійснення факторингової операції включає суму відсот­ків за користування факторинговим кредитом та комісійну винагороду. Виділяють такі види факторингових операцій:

1) за місцезнаходженням суб'єктів факторингової операції:

• внутрішній факторинг, за якого постачальник, покупець і банк
перебувають в одній країні;

• зовнішній факторинг, за якого суб'єкти факторингової операції
перебувають у різних державах;

2) за ступенем охоплення факторингом розрахунків за реалі­
зовану продукцію:

• оплата всієї реалізованої продукції;

• оплата частини реалізованої продукції;

3) за способом повідомлення дебіторів підприємства:

• конвенційний (відкритий) факторинг, за якого підприємство-
постачальник повідомляє підприємство-покупця про те, що
право на одержання оплати переуступлено банкові або
факторинговій компанії;

• конфіденційний (закритий) факторинг, за якого контрагентів
постачальника не повідомляють про переуступку прав на
одержання оплати банкові чи факторинговій компанії;

4) за формою взаємовідносин підприємства і банку:

• факторинг із правом регресу, який дозволяє банкові (факто­-
ринговій компанії) повернути постачальникові розрахункові
документи, від оплати яких відмовився покупець;

• факторинг без права регресу, за якого банк (факторингова
компанія) бере на себе всі ризики щодо платежу;

5) за повнотою надання послуг:

• повний факторинг, який передбачає факторингове кредитуван­-
ня, а також бухгалтерське, інформаційне, рекламне, збутове
та юридичне обслуговування клієнта; частковий факторинг,
за якого здійснюють тільки кредитне факторингове обслугову-­
вання;

6) за порядком оплати розрахункових документів поста­
чальника:

• факторинг із попередньою оплатою, за якого оплату розрахун­кових документів постачальника здійснюють негайно після
подання їх у банк (у факторингову компанію);

• факторинг без попередньої оплати, за якого банк (факторин­гова компанія) зобов'язаний оплатити розрахункові документи
в день їх оплати боржником.

Процедура отримання банківського кредиту складається з таких основних етапів:

а) попередні переговори щодо можливості укладення кредитної
угоди;

б) подання в банк заявки та інших документів на отримання
кредиту (клопотання, копія засновницьких документів; бізнес-план
проекту або техніко-економічне обґрунтування; баланси та звіти про
фінансові результати підприємства за три останні роки діяльності;

перелік та розрахунок вартості майна, ідо передається в заставу; копії контрактів, які підтверджують, що виторг від них забезпечує окупність проекту; розшифрування дебіторської і кредиторської заборгованості тощо);

в) оцінка банком кредитоспроможності позичальника та
ефективності комерційної угоди;

г) згода банку на надання кредиту і підписання кредитного
договору між підприємством і банком;

д) надання кредиту та контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

Перед укладенням кредитного договору банк здійснює оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто наявності передумов для отримання підприємством кредиту і спроможності повернути його в повному обсязі та в установлений термін.

Кредитоспроможність підприємства оцінюють за трьома групами показників:

• за значенням фінансових коефіцієнтів (коефіцієнти заборгова­ності, платоспроможності, ліквідності, фінансової стійкості,
оборотності активів, прибутковості тощо);

• за показниками руху грошових коштів від основної операційної,
фінансової та інвестиційної діяльності;

• за показниками оцінки ділового середовища підприємства
(форма власності, вид діяльності, ринки збуту, ділові партнери,
виробничі потужності, керівництво та організація тощо).

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір.

Кредитний договір — це юридичний документ, що визначає взаємні зобов'язання і відпові­дальність між банком і клієнтом із приводу одержання останнім банківського кредиту.

Кредитний договір повинен включати такі основні складові:

• преамбулу, в якій зазначають найменування сторін та їх
організаційно-правову форму;

• предмет і суму договору (уточнюється мета кредиту, його сума,
строк надання позики, величина річних відсотків; указується
номер і дата договору);

• умови забезпечення кредиту (договір застави, договір поруки
(гарантія), договір-поручительство, цінні папери або інші
документи; зазначається, що кредит, наданий банком,
забезпечується всім належним позичальникові майном і
коштами тощо);

• порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням термінів
розрахунків);

• зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується
відкрити позичальникові певний (вказується номер) позич­ковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язу­ється використати кредит на зазначені в договорі цілі та забез­печити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих
відсотків зі свого поточного рахунку в установлені строки
відповідно до строкових зобов'язань);

• права банку і позичальника (банк має право в разі недотриман­ня позичальником умов договору розірвати його і достроково
стягнути кредит зі сплатою штрафу, вказується розмір штрафу
у відсотках до суми позики; позичальник має право достроково
розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит,
включаючи відсотки за його користування, попередньо
повідомивши про це банк);

• санкції в разі невиконання умов договору (порядок розгляду
спірних питань, які вирішуються згідно з чинним законодавст­вом; особливі умови, наприклад, порядок внесення змін у
договір; зміни в договорі оформляються додатковою угодою
сторін; строк дії договору, що встановлюється з дня надання
кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею;
юридичні адреси та реквізити сторін; підписи сторін).

• Основними видами небанківського кредитування підприємств є комерційне, лізингове і державне кредитування, кредитування за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів.

Комерційний кредит — це короткостроковий кредит, що надається продавцем (виробником) продукції покупцеві у формі відтермінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги. Звичайно його оформляють переказним векселем.

Призначенням комерційного кредиту є прискорення реалізації товарів та одержання прибутку. Процент за комерційний кредит, як правило, є нижчим, аніж за банківський кредит.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися через оплату боржником векселя, передаванням векселя іншій особі, переоформленням комерційного кредиту на банківський. Комерційний кредит надають у товарній формі.

На практиці застосовують три види комерційного кредиту:

• кредит із фіксованим терміном погашення;

• консигнація — форма комерційного кредитування, за якої
погашення кредиту здійснюють після фактичної реалізації
товарів, отриманих позичальником від їх власника. Якщо
товари не продаються, позичальник (консигнатор) має право
повернути його власникові;

• кредитування за відкритим рахунком через простий запис
вартості проданих у кредит товарів. За цієї форми комерційного
кредитування постачання наступної партії товарів можливе
до моменту погашення попередньої заборгованості.

Комерційний кредит дешевший від банківського, однак така форма кредитування підприємства обмежена в обсягах і термінах надання.

Лізинговий кредит — це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем (кредитором)лізингоотримувачеві (позичальнику).

Лізинг — це довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення. Згідно з чиним законодавством лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи фінансових ресурсів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачеві майна, що є його власністю (або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця) за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Здійснюючи лізингові операції, орендодавець купує машини, обладнан­ня, транспортні засоби, виробничі споруди, ЕОМ, інші основні засоби і передає їх за угодою орендареві для використання з виробничою метою, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця угоди.

Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних інвестицій, альтернативною традиційному банківському кредитуванню чи використанню для придбання основних засобів власних фінансових ресурсів. Він дає змогу підприємствам та організаціям отримати необхідні виробничі засоби без значних одноразових витрат, а також уникнути втрат, пов'язаних із моральним старінням засобів вироб­ництва.

У лізингових операціях звичайно беруть участь три сторони: виробник (постачальник) машин і обладнання, організація, що фінансує лізингову угоду (орендодавець), і організація, яка використовує орендоване майно у своїх інтересах (орендар). Організаціями, що фінансують лізингові операції, виступають спеціальні лізингові компанії або банки.

Розрізняють два основних види лізингових оперцій — фінансовий і оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше ніж 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачеві згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт на строк, менший від строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору він може бути поновлений на нових умовах. У протилежному разі майно повертається власникові або викуповується орендарем за договірною ціною.

Крім того, у практиці лізингових операцій використовують:

1) зворотний лізинг, тобто договір лізингу, який передбачає
придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому
в лізинг;

2) пайовий лізинг — здійснення лізингу на основі багато­
стороннього договору суб'єктів лізингу та залучення одного або кількох
кредиторів. Сума інвестованих кредиторами коштів не може становити
більше ніж 80% вартості набутого для лізингу майна;

3) міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється
суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав,
або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Перелік об'єктів, які фінансуються з коштів державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням із Міністерством фінансів. Визначений перелік подають на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного і соціального розвитку України на плановий рік.

Дата добавления: 2013-12-12