Перемена лиц в обязательстве

В гражданско-правовом договоре могут меняться не только условия, но и участники. При этом возможны два основных вида перемены лиц в обязательстве. В случае замены пассивной стороны (должника) имеет место перевод долга. В случае, когда происходит смена активной стороны (кредитора), говорят об уступке требования. При этом заключается соглашение между прежним кредитором и лицом, занимающим его место в обязательстве. К этому соглашению применяются все требования, устанавливаемые применительно к договорам.

В соответствии с этими требованиями кредитор, уступивший право требования другому лицу, обязан передать ему документы, удостоверяющие право требования, а также средства, обеспечивающие исполнение обязательства (например, полученный задаток или налог). Кроме того, он несет ответственность за действительность переданного требования. При этом, однако, он не отвечает за неисполнение этого требования должником, кроме случаев, когда первоначальный кредитор принял на себя поручительство за должника перед новым кредитором.

Согласия должника на уступку требования не нужно. Он просто должен быть уведомлен о состоявшейся уступке. При этом не обязательно направлять должнику соглашение между первоначальным кредитором и другим лицом об уступке требования.

Если же должник не был уведомлен о состоявшейся уступке требования, то исполнение обязательства перед первоначальным кредитором рассматриваются как исполнение надлежащему кредитору. Кроме того, должник вправе выдвигать против требования нового кредитора все возражения, которые он имел против первоначального кредитора к моменту получения уведомления об уступке требования.

В некоторых случаях закон обязывает кредитора предать свои требования другому лицу. Так, например, кредитор, которому выплатил долг поручитель, обязан передать последнему права, обеспечивающие его обратные требования, так называемый регресс, к должнику. Подобное же право действует в отношении страховщика, выплатившего страховое возмещение, а также лица, возместившего вред, причиненный по вине другого лица. В данных случаях обязанность по уступке соответствующих прав основана не на договоре, а непосредственном законе.

В отличие от уступки требования для перевода долга необходимо согласие кредитора. В случае несогласия кредитора на перевод долга должник не может осуществить перевод долга на другое лицо, так как в соответствии с Гражданским кодексом изменение условий договора в одностороннем порядке не допускается.

Если кредитор по денежному обязательству предоставил первоначальному должнику отсрочку в уплате долга, то новый должник вправе возражать против требования кредитора о погашении долга в первоначально обусловленный срок.

5. Ответственность за неисполнение договоров.

Обязательства по договору должны исполняться надлежащим образом и в установленный срок. Односторонний отказ от исполнения обязательств, равно как и одностороннее изменение условий договора, не допускается.

Неисполнение договорных обязательств может проявляться в различных формах. Так, например, существуют такие возможные варианты неисполнения (надлежащего исполнения) договора поставки:

ü непоставка; просрочка поставки;

ü недопоставка в срок; недостача товара;

ü поставка товара ненадлежащего качества или комплексности.

За неисполнение обязательств по договору несет ответственность в виде:

1. выплаты штрафных санкций (неустойки, штрафа, пени);

2. возмещение убытков;

3. оплата судебных издержек.

Штрафные санкции – это имущественная ответственность сторон. Различаю санкции трех видов:

ü неустойки – разовые платежи в процентах от стоимости товаров, работ, услуг, не выполненных или просроченных;

ü штрафы – разовые платежи в абсолютной сумме, выраженные в денежных единицах;

ü пени – процентное исчисление за каждый день просрочки платежа.

В случае неисполнения или ненадлежащего исполнения обязательств должником он обязан также возместить кредитору причиненные им убытки.

К убыткам (ущербу) пострадавшего относятся:

ü утрата или повреждение имущества;

ü расходы, произведенные им в связи с надлежащим исполнением договора;

ü неполученные им доходы, которые можно было бы получить, если бы обязательство было выполнено.

По внешнеэкономическим договорам, кроме того, предусмотрено также возмещение морального ущерба пострадавшему (потеря репутации, клиентуры).

Расчет ущерба производится по определенной методике, исходя из характерных последствий нарушения, а не содержания самого нарушения. Размер ущерба рассчитывается на основе определенных в установленном порядке и действующих у потерпевшей стороны норм, нормативов, цен, тарифов. При утрате имущества определяется стоимость утраченного имущества за вычетом износа.

Если за неисполнение или ненадлежащее исполнение обязательства установлена неустойка (штраф, пеня), то убытки возмещаются в части, не покрытой неустойкой (зачетная неустойка).

Тема 4. Мале підприємництво.

4.1. Економічна сутність малого підприємництва.

4.2. Місце і роль малого підприємництва в економіці.

4.3. Функції малого підприємництва.

4.4. Державна підтримка малого бізнесу.

4.1. Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо.

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, — потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним найбільш численним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Мале підприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян - підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств.

Малі підприємства — це організаційно-економічний вид підприємств, які згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників із градацією за сферами діяльності.

Зокрема, до малих підприємств належать підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні — до 100 осіб, у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб'єктами малого підприємництва є:

— фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці);

— юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний.рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

Дата добавления: 2013-12-12