Тема 1. Соціологія як наука. Структура та рівні соціології

Литература

Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Нечипуренко В.Н., Попов А.В. Социология: учебник / под ред. проф. Ю.Г. Волкова. – М.: Гардарики, 2007.- Гл. 6.

Кравченко А.И. Социология: учебник для вузов. – М., 2003. – Гл. 11.

Радуев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация: учебное пособие. М., 1996.

Радугин А. А., Радугин К. А. Социология: курс лекций. М., 1996. – Тема 8.

Смелзер Н. Социология. М., 1994. – Гл. 9.

Фролов С.С. Социология: учебник. – М.: Гардарики, 2006. – Гл.17.

Тестовые задания по теме «Социальная мобильность»

1. Социальная мобильность – это:

1. изменение человеком места своего постоянного проживания

2. смена ценностных ориентаций личности

3. изменение социального статуса индивида или группы

4. расширение профессионального и общекультурного кругозора

2. Основными видами социальной мобильности являются:

1. вертикальная и горизонтальная

2. межпоколенная и внутрипоколенная

3. восходящая и нисходящая

4. индивидуальная и групповая

3. Географическая мобильность переходит в миграцию когда:

1. человек перемещается из одного места в другое, сохраняя при этом свой социальный статус

2. человек перемещается из одного места в другое, изменяя при этом свой социальный статус

3. человек перемещается из одного гражданства в другое

4. человек временно переезжает из одной социально-географической зоны в другую

4. Примером нисходящей социальной мобильности можно считать:

1. повышение в должности

2. изменение вероисповедания

3. увольнение по сокращению штатов

4. смена профессии

5. Под социальной карьерой следует понимать:

1. повышение социального статуса представителей последующих поколений по сравнению со статусом нынешнего

2. достижение более высокой социальной позиции индивидом по сравнению с родителями

3. изменение индивидом, вне сравнения с отцом, несколько раз в течение жизни своих социальных позиций

4. изменение индивидом своего положения в социальной и профессиональной структуре

План

1. Соціологія як наука.

2. Структура та рівні соціології.

3. Функції соціології та її місце в системі суспільних наук.

Наука про суспільство – соціологія – відносно самостійна галузь знань, яка в Україні склалася набагато пізніше аніж в західних країнах. Нині, в процесі громадянського суспільства, соціологія в Україні розвивається, зростає зацікавленість до неї. З іншого боку в Україні незнання соціологічних закономірностей і процесів сумним чином виливається у відсутність сталих традицій, навиків і практики суспільних відносин та незастосування демократичних принципів співжиття індивідуумів, що унеможливлює створення громадянського суспільства, а, відтак, і правової держави.

Вперше поняття соціологія було введено в середині ХІХ ст. французьким вченим Огюстом Контом – засновником наукового позитивізму.

Сучасна соціологія – це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її предмет, наукову і суспільну роль, а навіть мають різне визначення соціології як науки.

Соціологія – це наука про закони розвитку і функціонування соціальних спільнот, про соціальні процеси, про соціальні відносини як механізми взаємозв’язку та взаємодії між особою, спільнотами і суспільством.

Соціологія – це наука про закони становлення, функціонування і розвиток суспільства, соціальні відносини та соціальні спільноти.

Соціологія – наука про суспільство, окремі соціальні інститути (державу, мораль, право тощо), процеси і суспільні спільноти людей.

Окрім цього визначення існує ще декілька розповсюджених визначень терміну соціологія:

Отже, головна увага в соціології зосереджується на наступних напрямках:

- соціологія, що вивчає суспільство як аналіз явищ процесів в системі соціальних зв’язків, аналіз його співвідношення з соціально цілим;

- соціологія, що вивчає не людину взагалі, а її конкретний світ – соціальне середовище, спільності, в які людина включена, спосіб її життя, соціальні зв’язки, соціальні дії;

- макро- і мікрорівні соціології;

- галузева соціологія.

Структура будь-якої науки завжди обумовлена тими завданнями, котрі ставить наука, і тими функціями, що їх здійснює і відіграє наука в суспільстві.

Структура соціології обумовлена вирішенням таких завдань:

1) вирішенням наукових проблем, пов’язаних: з формуванням знань про соціальну дійсність, з описом, поясненням процесів соціального розвитку, з розробкою соціологічних концепцій про суспільство, соціальну роль особи в суспільстві, соціальні спільноти, соціальну структуру і соціальні процеси суспільства, особливості соціальних інститутів, з методологією, методами і способами соціологічних досліджень;

2) вивченням практичних проблем, пов’язаних: з перетвореннями і змінами соціальної дійсності, з аналізом шляхів та засобів планомірного впливу на соціальні процеси.

Таким чином, соціологічні знання – це єдність наукової теорії та практики.

Соціологія як наука має власний об’єкт і предмет. Об’єкт соціології – це соціальна реальність. Предмет соціології – це результат дослідницьких дій.

Об’єктом соціологічного пізнання є вся сукупність властивостей, зв’язків і відносин, що мають статус соціального. Соціальне ж – це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрованих індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, що виявляється в їх відносинах один до одного, до свого становища у суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Системним способом досягнення теоретичного та практичного результату, вирішення проблем з метою одержання нової інформації, усвідомлення специфіки предметної сфери і законів про функціонування її об’єктів і називається методом в соціології.

Метод в соціології – це спосіб побудови та обґрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного, дослідницького та теоретичного пізнання соціальної реальності. Соціологія використовує методи: загальні (матеріалістичну діалектику), конкретно-наукові.

Принципи матеріалістичної діалектики: принцип об’єктивності – вивчення об’єктивних закономірностей, які визначають процеси соціального розвитку; принцип історизму – це вивчення: соціальних проблем, соціальних інститутів, явищ, які постали внаслідок процесів появи, становлення і розвитку розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій та сприйняття загальних тенденцій розвитку суспільства, з урахуванням своєрідності конкретних обставин цього розвитку;

1) системний підхід – спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, де окремі частини будь-якого явища розглядається в тісній єдності з цілим;

2) структурний функціоналізм – розглядає суспільство як цілісний організм, що складається з частин, елементів, що виконують певні функції.

Соціальні закони – це більш або менш повне і адекватне відображення явищ, властивих оточуючому світу.

Соціальний закон – це відображення суттєвих, загальних і необхідних зв’язків соціальних явищ і процесів, насамперед, зв’язків соціальної діяльності людей або їх власних соціальних дій. Виокремлюють наступні категорії (різновиди) соціальних законів: закони, що констатують співіснування соціальних явищ (а такими законами, якщо є одне явище, то має існувати і інше); закони, що встановлюють тенденції розвитку, обумовлюють зміни структури соціального об’єкту, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого (зміни характеру продуктивних сил вимагають зміни відносин виробництва); закони, що встановлюють зв’язок між соціальними явищами (це закони функціональні); закони, що фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами; закони, що стверджують можливість або вірогідність зв’язків між соціальними явищами.

Головними функціями соціології є функції:

	Світоглядна		Об’єктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства.

Таким чином, вивчення соціології як і інших гуманітарних дисциплін в технічному вузі є неодмінною складовою частиною загальної освіти майбутніх фахівців незалежної держави України. Воно має здійснюватися на методологічних засадах, на науковій основі шляхом опрацювання соціологічних джерел, а також засвоєння понятійного апарату соціологічної науки.

Література:

1. Аверьянов В.Я. Социология: что она знает и может. – М.: Социолог, 1993.

2. Андреева Г.М. К вопросу об отношениях между микро- и макро социологией. – М.: Изд-во МГУ, 1970.

3. Вебер М. Основные социологические понятия // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990.

4. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность: социология М. Вебера и веберовский ренессанс. - М., 1991.

5. Дюргейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. – М.: Канон, 1995.

6. Дюркгейм Э. Метод социологии. – Киев-Харьков, 1999.

7. Зыбцев В.Н., Мясников О.Г. Социология: история, теория, методы исследования. – Донецк: ООО «Лебедь», 1999.

8. История теоретической социологии. – М.: Канон, 1997.

9. Капитонов Э.А. Социология ХХ века. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.

10. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Навч. посібник / Під заг. ред М.В. Туленкова. – К.: МАУП, 1998.

11. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ ст. – К., 1996.

12. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология. Курс лекций. – М.: Центр, 1999.

13. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992.

14. Тернер Дж. Структура социологической теории. – М.: Прогресс, 1985.

Дата добавления: 2013-12-12