Отже, капітал підприємства –це засвідчені в пасивній стороні балансу вимоги на майно, яке відображено в активах,він показує джерела фінансування придбання активів підприємства

Власний капітал – це сальдо між загальною сумою активів та позичковим капіталом. Він характеризує частину майна, яка профінансована власниками корпоративних прав підприємства (завдяки безпосереднім внескама грошових коштів чи в результаті реінвестування пррибутку).

Абстрактний капітал. Заслуговує уваги концепція капіталу, обгрунтована патріархом німецької економічної науки, засновником Кельнської школи економіки підприємства проф.Е.Шмаленбахом. за цією версією, під капіталом слід розуміти абстрактну вартість, яка відображається в балансі підприємства. При цьому під абстрактним капіталом розуміють сукупність усіх позицій пасиву балансу.

Б) оборотні активи (запаси, поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції).

Классификация широко распространенная в м/унар. Практике

1. Первичные – (акции, облигации, ноты, вексель, депозитные сертификаты и др. инструменты, явл. правами на имущество, денеж. ср-ва, продукцию, землю и др. первич. ресурсы)

Производные – удостоверяющие право владельца на покупку или продажу первичных ценн. бум. – акции, облигации, гос. долг. обязат. (опционы, фьючерсы, подписные права)

Долговые – долг. обязат-ва (облигация, нота, вексель)

Ц. б. – титулы собственности – удостоверяют право собственности владельца на активы (простые и привелиг. Акции, варанты, конвертир. ц. б., подписные права)

4. Краткосроч. – срок погашения до одного года

Среднесроч. – от 1 до 5 лет

Долгосроч. – более 5 лет (по долговым обязательствам РФ от 5 до 30 лет)

Бессрочные – фондовые инструменты не имеющие конечного срока погашения – акции, бессрочные облигации, выпускаемые гос-вом (консоли)

5. Г ос-е – пр-ва, правител. министерств и ведомств; - муниципальных органов власти.

Негос-е – корпоративные, - ин. эмитентов, - частные.

Гос -е – охватывают фондовые инструменты, выпущенные или гарантированные правительством от имени гос-ва, его министерствами и ведомствами, муниц. органов власти.

Корпоративные – фонд. инструменты, выпускаемые предприятиями и орг-циями

Частные ц.б. – выпускаемые физическими лицами (вексель, чек)

6. Ц.б. которые могут выпускаться только банками (деп озитные и сберегательные сертификаты, валютные фьючерсы и опционы, чеки)

Ц.б., которые могут выпускать как банки так и другие эмитенты.

7. Обращающиеся – м. свободно покупаться и продаваться, в т.ч. на основе совершения передаточной надписи или без таковой без ограничения- по условиям эмиссии- видов рынков, на которых они м. обращаться

Необращающиеся –не м. покупаться и продаваться на разл-х видах рынков

Ц. б. с огра ниченным кругом обращения- сделки купли продажи по ним м. совершаться с ограничениями по видам рынков

8. Именные – имя держателя регистрируется в спец реестре, который ведется эмитентом. (ГКРФ устанавливает, что лицо которому принадлежит П,удостовереные именное ц.б. должно в ней называться)

На предъявителя – не рег истрируется у эмитента на имя держателя и передается др. лицу путем вручения

Ордерная – составлена на имя первого держателя с оговоркой “ его приказу”. Она передается путем совершения передаточной надписи (чек, вексель, коносамент)

9. Срочные – имеет конкретные сроки погашения (например: во столько-то времени от предъявления)

Сроком по предъявлению - не содержатконкретные сроки погашения, обязательства по ним выполняются при предъявлении ц.б.

10. С фиксир. доходами – в момент выпуска ц.б. жестко фиксируется уровень ее доходности к номиналу; при колебаниях ср. % ставки на рынке ур. дох. не изменяется

С колеблющимися доходами – доходность ц. б. к номиналу изменяется в соотв.-ии с колебаниями ср. % ставки на рынке; она м. индексироваться, н-р по валютному курсу.

11. Отзывные – м. б. отозваны эмитентом досрочно до наступления срока погашения. М. отзываться и бессрочные ц. б. если это предусмотрено условиями выпуска. Инвестор обязан вернуть эмитенту указанные ц. б. на усл. обратной продажи по ценам и т. п., установленным при эмиссии ц. б.

Безотзывные – не м. б. отозваны и погашены эмитентом досрочно, что д. б. предусмотрено условиями их эмиссии.

Инвестиционные – в которые ср-ва инвестируются на относительно постоянной долгосрочной основе. Целью инвестиции явл. получение прибыли от % по ц. б. и прироста их курсовой ст-ти; создание резерва ликвидных активов для поддержания требований к ликвидности эмитента.

Рыночные – в к-рые ср-ва инвестируются для совершения спекулятивных краткосроч. операций по купле продаже ц. б.

12. С номиналом выраженом:

- в отеч. Валюте

- в ин. валюте

- в отеч. и ин. валютах (двойное выражение номинала)

Тема №7 «Кредитно-банковская система»

1. Структура кредитно-банковской системы.

2. Назначение и функции Центрального банка России и его операции.

3. Инструменты реализации денежно-кредитной политики государства.

4. Активные и пассивные операции коммерческих банков.

Структура кредитно-банковской системы.

Если в стране в достаточном количестве функционируют банки, кредитные учреждения, а также экономические организации, которые выполняют отдельные банковские операции, то обычно говорят о наличии в стране банковской системы. Относительно банковской деятельности эти общие принципы означают следующее.

1. В стране в достаточном количестве имеются действу­ющие банки и иные кредитные учреждения.

2. В стране нет:

• не приступивших к операциям банков;

• не предусмотренных законодательством организаций, осуществляющих банковскую деятельность;

• кредитных организаций, осуществляющих банковские операции без государственной лицензии.

3. Действует механизм, выполняющий только ему присущие функциональные обязанности, установленные Центральным банком страны.

4. В стране действуют самые различные экономически целесообразные виды коммерческих банков и иных кредит­ных учреждений.

5. Банки и иные кредитные учреждения в различных формах взаимодействуют:

• с клиентурой;

• с Центральным банком страны и другими органами государственной власти и управления;

• друг с другом и вспомогательными организациями. Банковская система в качестве составной части входит в большую систему - кредитную систему страны. А кредитная система - в экономическую систему страны. Это означает, что деятельность и развитие банков следует рассматривать в тесной связи с производством, обращением и потреблением материальных и нематериальных благ. В своей практической деятельности банки органично вплетены в общий механизм регулирования хозяйственной жизни, тесно взаимодействуя с бюджетной и налоговой системами, системой ценообразования, с условиями внешнеэкономической деятельности.

Банковская система как элемент цивилизованной pыночной экономики может быть только двухуровневой. Первый, верхний, уровень - центральный банк. Второй, нижний, уровень - коммерческие банки и кредитные учреждения. Необходимость создания двухуровневой системы банков обусловлена противоречивым характером рыночных отношений, которые, с одной стороны, требуют свободы предпринимательства и распоряжения частными финансовыми средствами, что обеспечивается элементами нижнего уровня - коммерческими банками, а с другой стороны, необходимостью определенного государственного регулирования, что требует особого института в виде центрального банка.

Центральный банк страны является главным звеном банковской системы любого государства. Он - посредник между государством и экономикой. Чаще всего центральный банк является собственностью государства. Осуществляя свою деятельность на макроуровне, он отражает общенациональный интерес, проводит политику не в интересах того или иного региона, той или иной группы отраслей народного хозяйства, а в интересах государства в целом. Традиционно центральный банк выполняет четыре основных функции:

• осуществляет монопольную эмиссию банкнот;

• является банком банков;

• является банкиром правительства;

• осуществляет денежно-кредитное регулирование и банковский надзор.

Необходимо отметить, что все функции центрального банка взаимосвязаны. Кредитуя государство и банки, центральный банк создает тем самым кредитные орудия обращения. Осуществляя выпуск и погашение правительственных обязательств, он воздействует на уровень ссудного процента. Перечисленные функции центрального банка создают реальные предпосылки для выполнения им функций регулирования всей денежно-кредитной системы страны, а тем самым и регулирования экономики. Функция денежно-кредитного регулирования и банковского надзора является на современном этапе важнейшей функцией центрального банка.

Коммерческие банки представляют второй уровень банковской системы. Они концентрируют деловую часть кредитных ресурсов и непосредственно обслуживают юридических и физических лиц. Коммерческие банки являются основным звеном банковской системы страны. По уровню специализации коммерческие банки делятся на:

• универсальные, т.е. осуществляющие практически все видь банковских операций;

• специализированные, т.е. осуществляющие в силу тех или иных причин специализацию на определенных видах банковских операций.

Основными функциями коммерческих банков являются:

• мобилизация временно свободных денежных средств юридических и физических лиц и превращение их в капитал;

• кредитование юридических и физических лиц, а также государства;

• расчетно-кассовое обслуживание клиентов. Коммерческие банки большинства западных стран выполняют в настоящее время различные операции для удовлетворения финансовых потребностей всех типов клиентов от индивидуального вкладчика до крупной компании. Крупные банки осуществляют для своих клиентов до 300 видов операций и услуг: ведение депозитных счетов; выдачу разнообразных кредитов, куплю-продажу ценных бумаг, операции по доверенности, хранение ценностей и т.д.

Благодаря этому коммерческие банки постоянно и неразрывно связаны практически со всеми звеньями воспроизводственного процесса.

Назначение и функции Центрального банка России и его операции.

С точки зрения собственности на капитал, центральные банки подразделяются на:

• государственные, т.е. капитал их целиком принадлежит государству (центральные банки Великобритании, Германии, Франции, Канады),

• акционерные (Федеральная резервная сисюма США);

• смешанные - акционерные общества, часть капитала которых принадлежит государству, а часть - иным юридическим лицам (центральные банки Японии, Бельгии).

Независимость центрального банка является необходимым условием эффективности eгo деятельности, которая нередко вступает в противоречие с краткосрочными целями правительства.

В то же время независимость центрального банка от правительства носит относительный характер, т.к. в долгосрочном плане политика центрального банка прямо определяется приоритетами макроэкономического курса правительства.

Традиционно центральный банк выполняет четыре основных функции:

• осуществляет монопольную эмиссию банкнот;

• является «банком банков»;

• является банкиром правительства;

• осуществляет денежно-кредитное регулирование.

1. Монопольная эмиссия банкнот. За центральным банком страны как представителем государства законодательно

•скреплена эмиссионная монополия в отношении банкнот, | т.е. общенациональных кредитных денег, которые являются общепризнанным окончательным средством погашения долговых обязательств. Однако необходимо иметь в вид), что банкноты в настоящее время составляют незначительную часть денежной массы промышленно развитых стран, поэтому значение функции эмиссионной монополии центральных банков у них несколько снижена. В этих странах главной задачей денежно-кредитной политики является регулирование безналичной эмиссии, основным источником которой являются коммерческие банки.

2. «Банк банков. Центральный банк не имеет дела непосредственно с юридическими и физическими лицами, т.к. его главной клиентурой являются коммерческие банки.

В большинстве стран коммерческие банки обязаны хранить часть своих кассовых резервов в центральном банке. Такие резервы носят характер обязательных. Центральный банк устанавливает минимальное соотношение обязательных резервов с обязательствами банков по пассивам.

В ряде стран центральные банки осуществляют надзор за деятельностью коммерческих банков и небанковских кредитных организаций либо монопольно, либо совместно с Министерством финансов или другим государственным органом.

3. Банкир правительства. В качестве банкира правительства центральный банк выступает как его кассир и кредитор, в нем открыты счета правительства и правительственных ведомств. В большинстве стран центральный банк осуществляет кассовое исполнение государственного бюджета.

4. Перечисленные функции центрального банка создают объективные предпосылки для выполнения им четвертой функции - регулирования всей денежно-кредитной системы страны. Данная функция на современном этапе является важнейшей функцией центрального банка.

Свои функции центральный банк осуществляет через банковские операции - пассивные и активные.

Пассивными называются операции, с помощью которых образуются ресурсы центрального банка.

К основным пассивным операциям центральных банков относятся:

• эмиссия банкнот;

• прием средств коммерческих банков и казначейства;

• операции по образованию собственного капитала.

Главным источником ресурсов Центрального банка в большинстве стран является эмиссия банкнот, которая составляет от 54% до 85% всех пассивов центрального банка. В настоящее время выпуск банкнот полностью не обеспечен золотом. Повсеместно отменено золотое обеспечение банкнот, а также золотое содержание денежных единиц.

Современный механизм эмиссии банкнот основан на кредитовании коммерческих банков, Государства и увеличении золотовалютных ресурсов. Механизм эмиссии предопределяет характер кредитного обеспечения банкнот.

Источником ресурсов центральных банков служат вклады казначейства и коммерческих банков, которые могут помещать на беспроцентные счета в центральных банках часть своих кассовых резервов, в том числе и обязательные.

Наконец, третьим источником ресурсов Центрального банка являются операции по образованию собственного капитала. Однако данный источник носит вторичный харак­тер, так как на долю собственного капитала приходится около 4% всех пассивов Центрального банка.

Активными называются операции по размещению цен­тральным банком своих ресурсов.

К основным активным операциям центральных банков относятся:

• учетно-ссудные операции;

• вложения в государственные ценные бумаги;

• операции с золотом и иностранной валютой. Учетно-ссудные операции представлены двумя видами:

• учетные операции;

• краткосрочные ссуды государству и банкам.

Учетные операции - покупка центральным банком векселей у государства и банков.У коммерческих банков центральный банк покупает векселя, которые те купили у своих клиентов, поэтому такая операция называется переуче­том векселей (то есть их перепокупкой).

Учет казначейских векселей служит в большинстве стран главным инструментом краткосрочного кредитования центральным банком государства.

Краткосрочные ссуды коммерческим банкам предоставляются под обеспечение простыми и переводными векселями, ценными бумагами и другими активами.

Вложения в государственные ценные бумаги могут осуществляться центральными банками с различными целями.

Во-первых, покупка центральными банками государственных облигаций в большинстве промышленно развитых стран служит главной и даже единственной формой кредитования правительства для покрытия бюджетного дефицита в условиях, когда прямое кредитование государства для финансирования бюджетного дефицита ограничено законом.

Во-вторых, главной целью покупки центральными банками государственных облигаций является регулирование ликвидности отсутствует или банковской системы и управления государственным долгом в ходе проведения денежно-кредитной политики.

Инструменты реализации денежно-кредитной политики государства.

Исторически практикой был выработан широкий ассор­тимент методов денежно-кредитной политики центрального банка. Что касается России, то основные из них сформулированы в ст. 35 Закона о Банке России:

• процентные ставки по операциям Банка России;

• нормативы обязательных резервов, депонированных в Банке России;

• операции на открытом рынке;

• рефинансирование банков;

• валютное регулирование;

• установление ориентиров роста денежной массы;

• прямые количественные ограничения.

Под системой рефинансирования понимаются формы, порядок, условия, сроки и лимиты кредитования Банком России Коммерческих банков и кредитных организаций для регулирования ликвидности банковской системы.

Процентные ставки Банка России представляют собой минимальные ставки, по которым он осуществляет свои операций. Изменение ставки рефинансирования представляет собой изменение цены дополнительных кредитных ресурсов, представляемых Центральным банком остальным банкам.

В случае повышения спроса конъюнктуры на денежные ресурсы и ускорения роста цен Центральный банк проводит политику «дорогих» денег, повышает ставку рефинансирования и тем самым сокращает спрос на кредиты со стороны коммерческих банков, а следовательно, и их клиентов, уменьшает количество денег в обращении, снижает рост цен, замедляет инвестиции и рост производства.

При уменьшении спроса на денежные ресурсы Банк России проводит иную кредитно-денежную политику: снижает ставку рефинансирования, удешевляет кредит для банков и их клиентов, расширяет его, а значит, увеличивает количество денег в обращении, расширяет спрос на товары и услуги, стимулирует инвестиции и рост производства.

Нормативы обязательных резервов представляют собой нормы обязательных отчислений коммерческих банков от привлеченных ресурсов на резервный счет в Центральном банке.

Их назначение двоякое: во-первых, роль тормоза эмиссии коммерческими банками; во-вторых, - инструмента текущего регулирования ликвидности на денежном рынке. Нормы обязательных резервов не одинаковы в разных странах, а механизм их функционирования тот же, что и ставки рефинансирования. В случае необходимости кредитной рестрикции нормы резервирования повышаются, а при проведении кредитной экспансии - понижаются.

Несмотря на важность двух рассмотренных инструментов, главным инструментом денежно-кредитной политики Центрального банка во многих странах становятся операции на открытом рынке.

Под операциями на открытом рынке понимается купля-продажа Банком России коммерческих и других векселей, государственных облигации и прочих процентных ценных бумаг.

Суть этого инструмента состоит в покупке или продаже центральным банком ценных бумаг за свой счет. Покупая ценные бумаги, центральный банк увеличивает количество денег в обращении, продавая - изымает из обращения.

Операции на открытом рынке приобретают решающее значение в силу того, что это - более гибкий инструмент регулирования по сравнению с процентной политикой и политикой обязательных резервов.

Под рефинансированием понимается кредитование Бан­ком России коммерческих банков, в том числе учет и переучет векселей.

Основной формой кредитования коммерческих банков Банком России на сегодня является ломбардный кредит под залог государственных ценных бумаг.

Валютное регулирование осуществляется с целью поддержания курса национальной валюты.

Под валютными интервенциями Банка России понимается купля-продажа Банком России иностранной валюты против российской на биржевом рынке для воздействия на курс рубля и на суммарный спрос и предложение денег в экономике. Валютные операции центральным банком могут осуществляться с использованием любых видов валютных сделок.

Под прямым количественным ограничением Банка России понимаются:

• установление максимальных уровней ставок по от­дельным видам операций и сделок;

• прямое ограничение кредитования;

• замораживание процентных ставок;

• прямое регулирование конкретных видов кредита для банков и кредитных учреждений.

Активные и пассивные операции коммерческих банков.

Пассивные операции коммерческих банков - это операции по формированию ресурсов банка.

Ресурсы коммерческих банков состоят из двух основных видов источников:

• собственных средств банка и приравненных к ним средств;

• привлеченных средств.

Необходимо отметить, что особенностью банковского бизнеса является тот факт, что коммерческий банк работает преимущественно на привлеченных средствах, которые в совокупных пассивах банка составляют до 90%, в то время, как собственные -только около 10%.

Однако анализ пассивов банка обычно начинается имен­но с его собственного капитала. Во-первых, потому что без него вряд ли возможно начало банковской деятельности вообще. Во-вторых, потому что значение собственного ка­питала в деятельности банка гораздо существеннее, чем его доля в общем объеме пассивов. Собственный капитал бан­ка - это и его стержень деятельности и последний резерв в случае неблагоприятного стечения обстоятельств.

Минимальный размер уставного капитала для вновь создаваемых кредитных организаций установлен Инструк­цией №1 Банка России «О порядке регулирования деятель­ности кредитных opганизаций» от 30 января 1996 г. По со­стоянию на 1 июля 1998 г. он должен соответствовать 5,0 млн ЭКЮ, а для кредитных организаций с ограниченным кру­гом операций - 1,25 млн ЭКЮ.

Минимальный размер собственных средств (капитала) для кредитной организации, определяемый как сумма устав­ного капитала, фондов кредитной организации и нераспре­деленной прибыли, начиная с 1 января 1999 г. установлен в сумме 5,0 млн ЭКЮ. Для кредитных организаций с ограни­ченным кругом операций этот показатель должен составлять сумму, эквивалентную 1 млн ЭКЮ. (Здесь необходимо от­метить, что после августовского кризиса 1998 г. срок выпол­нения этого норматива отменен).

В процессе работы уставный капитал банка может и должен увеличиваться. Это достигается путем дополнительного выпуска акций и распределения их среди юридических и физических лиц путем закрытой подписки либо открытой продажи.

Помимо уставного, коммерческие банки имеют и другие собственные фонды. К ним относятся следующие.

1. Резервный фонд, который служит для покрытия возможных убытков банка. Размер его определяется Уставом банка и обычно составляет 15% от величины уставного капитала. Источником данного фонда, впрочем, как и всех иных фондов банка, является прибыль.

2. Фонд производственного и социального развития служит для финансирования технического совершенствования

банковского дела.

3. Фонд материального поощрения служит для поощрения персонала банка.

4. Фонд Председателя Правления банка служит для фи­нансирования направлений, не предусмотренных иными

фондами банка.

Кроме вышеперечисленных, при совершении банками крупных операций банки создают специальные страховые фонды под обесценение вложений в ценные бумаги и воз­можные потери по ссудам банков.

Привлеченные средства банка составляют подавляющую часть ресурсов коммерческого банка. Проведение пассивных операций позволяет банку привлечь временно свободные финансовые ресурсы юридических и физических лиц.

В составе пассивных операций коммерческих банков можно выделить следующие группы:

• вклады и депозиты юридических и физических лиц;

• остатки на расчетных, текущих и иных подобных сче­тах юридических лиц;

• кредиты от иных коммерческих банков или Центрального банка России (межбанковские кредиты);

... • эмиссия неинвестиционных ценных бумаг (депозитных сертификатов, векселей и т.д.).

Депозит - это денежные средства, переведенные банку на хранение, подлежащие возврату по наступлении срока и определенных условий. Возврату подлежит сумма депозита с оплатой установленной в депозитном договоре процентной ставки.

Виды депозитных счетов, используемых в практике современных банков, весьма разнообразны. В большинстве стран классификация депозитных счетов основана на учете двух моментов:

• срока депозита до момента изъятия;

• категории вкладчика.

По срокам различают:

• депозиты «до востребования», т.е. депозиты, погашаемые по требованию вкладчика без предварительного уведомления;

• депозиты срочные.

Безусловно, депозиты на срок для банка предпочтительнее, т.к. известно время использования средств, поэтому проценты, выплачиваемые банком по срочным депозитам, выше, чем по депозитам «до востребования».

В зависимости от категории вкладчика выделяют следующие виды счетов:

• счета физических лиц;

• счета юридических лиц;

• счета правительственных органов;

• счета местных органов власти;

• счета иностранных вкладчиков.

Вклады «до востребования» могут быть изъяты вкладчиком или переведены другому лицу по первому требованию владельца. В промышленно развитых странах вклады до востребования» изымаются главным образом с помощью чеков, поэтому их называют чековыми. Подавляющая часть операций денежного оборота производится при помощи вкладов «до востребования», выполняющих функцию средств обращения.

В настоящее время существуют два типа вкладов «до востребования»:

• беспроцентные;

• счета, по которым выплачиваются проценты.

Первые преобладают в общей сумме депозитов «до востребования», а вторые являются чековыми, по которым выплачивается незначительный процентный доход.

Срочные вклады зачисляются на депозитные счета на оп­ределенный срок и по ним выплачиваются проценты. С вла­дельцами депозита банк заключает договор в письменной форме, в котором указываются сумма депозита, процентная ставка, срок депозита, дата погашения и другие условия договора. До наступления срока выплаты вкладчик может изъять депозит только после предварительного уведомления банка, но при этом, как правило, он теряет процентный до­ход в виде штрафа за преждевременное изъятие депозита.

С 1991 г. в российской банковской практике стала при­меняться разновидность срочного банковского вклада, оформляемого депозитным сертификатом. Депозитный сер­тификат - это письменное свидетельство банка-эмитента о вкладе денежных средств, удостоверяющее право вкладчика или его правопреемника на получение по истечении установ­ленного срока суммы вклада и процентов по нему.

Депозиты являются основным источником банковских ресурсов. Структура депозитов в коммерческих банках из­меняется в зависимости от конъюнктуры денежного рынка и государственного регулирования нормы процента по вкладам.

Осуществляя пассивные операции, связанные с депози­тами, менеджеры банков контролируют ситуацию, учиты­вая объем издержек по разным категориям вкладов, возмож­ные риски, и предпринимают усилия для роста привлекае­мых вкладов и оптимизации их структуры.

Необходимо, однако, иметь в виду, что особенностью данной группы пассивов является то. что банк имеет слабый контроль над объемом подобных операции, т.к. инициати­ва в помещении средств исходит, безусловно, от самих вкладчиков.

При этом, как показывает практика, все усилия менедже­ров банка зачастую бывают безрезультатны, т.к. мотивация

поведения вкладчиков бывает достаточно своеобразной и плохо прогнозируемой.

Другими источниками банковских ресурсов являются средства, которые банк самостоятельно привлекает с целью обеспечения своей ликвидности. Это могут быть межбанков­ские кредиты; ценные бумаги, проданные по соглашениям об обратном выкупе; займы на рынке евродолларов. Они называются управляемыми пассивами. Эти пассивы дают бан­кам возможность восполнять депозитные потери и быть го­товым к непредвиденным обстоятельствам.

Межбанковские операции в целом показывают степень развитости корреспондентских отношений между банками. Банки могут получать от других банков займы, что дает им возможность оперировать достаточно крупными средства­ми, поддерживать оптимальный остаток на корреспондент­ском счете и при необходимости обращаться за кредитом в банк-корреспондент.

Получение займа у ЦБ РФ - традиционная пассивная операция коммерческих банков. Коммерческие банки полу­чают кредиты у ЦБ РФ в форме переучета и перезалога век­селей, в порядке рефинансирования, а также в форме лом­бардного кредита, т.е. под залог государственных ценных бумаг.

Соглашения об обратном выкупе (сделки РЕПО) воз­никли как новые источники ресурсов коммерческих банков. Такое соглашение может быть заключено между банком и фирмой. Если фирма желает вложить большую сумму на­личных денег на очень короткий срок, она вкладывает их в соглашение об обратном выкупе. Банк передает фирме цен­ные бумаги с обязательством выкупить их через определен­ный срок по более высокой цене. Разница между этими це­нами составляет фактическую плату за кредит, предостав­ленный банку.

С 1993 г. широкое распространение получили операции по привлечению средств путем выпуска банковских вексе­лей. Вексель удобен тем, что в отличие от депозитного и сберегательного сертификата может использоваться как рас-

четное средство. Кроме этого, векселя не подлежат регист­рации, как другие ценные бумаги, что облегчает банкам ра­боту с ними и дает возможность их широкого применения, хотя с помощью норматива Н₁₃ регулируется их выпуск коммерческими банками.

Банк выпускает две разновидности векселей:

• процентные;

• дисконтные.

Особенность процентного векселя состоит в том, что вьпуск и продажа векселей юридическим и физическим ли­цам производится по номинальной стоимости с последую­щим начислением процентов на вексельную сумму.

Особенность дисконтного векселя заключается в том, что вьпуск и продажа его осуществляются по цене ниже но­минала, а погашение - по номиналу. Разница между ценой по­гашения и ценой покупки составляет доход держателя векселя.

Евровалютные займы - это финансовый инструмент уп­равления пассивными операциями, действующий на основе вкладов, выраженных в иностранной валюте и хранящихся в коммерческих банках данной страны.

Пассивные операции по привлечению межбанковских или централизованных кредитов, а также эмиссия неинвес­тиционных ценных бумаг проводятся по инициативе само­го банка и являются эффективным способом быстрого при­влечения крупных финансовых ресурсов. Однако посколь­ку эти операции осуществляются на денежном рынке, то стоимость привлечения подобных ресурсов значительно выше, чем депозита равного срока, и поэтому коммерческие банки обычно прибегают к подобным средствам в крайних случаях при возникновении финансовых затруднений.

Активные операции коммерческого банка означают ис­пользование от своего имени привлеченных и собственных средств для получения соответствующего дохода.

Основными видами активных операций коммерческого банка являются:

• предоставление кредитов юридическим и физическим лицам на различных условиях и на различный срок;

• операции с ценными бумагами от своего имени и за свой счет;

• инвестирование;

• операции РЕПО;

• валютные дилинговые операции;

• нетрадиционные операции коммерческих банков.

Активные операции осуществляются коммерческими банками с целью получения прибыли при одновременном поддержании необходимого уровня ликвидности банка и оптимального распределения рисков по отдельным видам операций. Необходимость соблюдения данных требований заставляет банки размещать часть своих активов во вложения, не приносящие дохода.

Кроме того, потребность во всестороннем обеспечении и развитии деятельности банка требует и наличия таких ак­тивных статей, как банковские здания и оборудование, ин­вестиции в филиалы и т.д.

Таким образом, по выполняемым задачам активные операции банка можно подразделить на две группы:

• операции, направленные на поддержание ликвиднос­ти банка на определенном уровне;

• операции, направленные на получение банковской прибыли.

К первой группе относятся:

• средства в кассе банка;

• остатки на корреспондентском счете в ЦБ РФ;

• средства на счетах и вкладах в других банках.

Ко второй группе относятся:

• кредитование физических и юридических лиц;

• инвестиции в ценные бумаги;

• инвестиционные проекты;

• валютные дилинговые операции.

Помимо прибыльности и ликвидности активных операций важное значение для их осуществления имеет вопрос кредитных рисков и их распределение, т.е. для банков боль­шое значение имеет вопрос о недопущении чрезмерной кон­центрации на каком-либо одном виде активных операций. Со структурой и качеством кредитного портфеля банка связаны основные риски, которым подвергается банк в про­цессе своей деятельности, поэтому тщательный отбор заем­щиков, анализ условий выдачи кредита, контроль за его использованием составляют одно из важнейших направле­ний деятельности банка.

К сожалению, структура кредитного портфеля современ­ных российских банков почти целиком состоит из кратко­срочных ссуд с преимущественной концентрацией в сфере торгово-закупочного бизнеса.

Безусловно, подобное положение дел связано с тем со­стоянием, в котором в настоящее время находится экономи­ка России, но тем не менее оно таит в себе реальную угрозу банкротства, т.к. по анализу ЦБ РФ большинство из обанк­ротившихся банков проводило подобную кредитную полити­ку и имело сходную структуру своего кредитного портфеля.

Осуществление инвестиционных проектов предполагает мероприятия, направленные на разработку и реализацию стратегии по управлению портфелем инвестиций, достиже­ния оптимального сочетания прямых и портфельных инвестиций в целях получения прибыли, поддержания допустимого уровня банковского риска и ликвидности баланса банка.

Прямые инвестиции представляют собой непосредствен­ное вложение средств в производство, приобретение реальных активов.

Портфельные инвестиции осуществляются в форме покупки ценных бумаг или предоставления денежных средств в долгосрочную ссуду.

Доходы банка от инвестиционных операций складыва­ются из процентов по ценным бумагам, увеличения их кур­совой стоимости, комиссионных, а также разницы между ценой покупки и ценой продажи ценной бумаги

Валютный дилинг. Естественными посредниками между спросом и предложением иностранной валюты являются коммерческие банки. Поэтому задачей банка в данной области является предоставление своим клиентам возможнос­ти конвертировать их активы, выраженные в одной из ва­лют, в авуары в другой валюте. Такая конвертация осуществляется путем операций на условиях «спот» и «форвард», т.е. на протяжении каждого рабочего дня банк стремится приобрести иностранную валюту по наиболее выгодным, с его точки зрения, курсовым соотношениям с целью после­дующей ее реализации для получения прибыли.

К нетрадиционным операциям коммерческих банков относятся операции, которые могут выполнять и другие организации, кроме коммерческих банков. К ним можно отнести:

• расчетно-кассовое обслуживание;

• трастовые операции;

• лизинг;

• факторинг;

• выдачу гарантий и поручительств;

• услуги по инкассации и т.д.

Доход по данным операциям банки получают либо в виде комиссионных, либо в виде платы за обслуживание.

Позичковий капітал характеризує частину активів підприємства, що профінансована його кредиторами всіх видів. У балансі позичковий капітал відображається за такими розділами пасиву:

«ІІ.Забеспечення наступних витрат та платежів.

ІІІ.Довгострокові зобов’язання.

ІV.Поточні зобов’язання.

V.Доходи майбутніх періодів».

2. У нормативних актах, науково-практичній літературі, безпосередньо в контексті фінансово-господарської діяльності підприємств,їх фінансової звітності оперують дефініціями «фінансова діяльність» та «операційна діяльність» суб’єктів господарювання. З метою формування каталогу функціональних завдань фінансових служб підприємства та чіткого розмежування зазначених понять розглянемо економічний зміст кожного з них.

Інвестиційна діяльність. Згідно з П(С)БО, інвестиційна діяльність – це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Отже, ця діяльність пов’язана з ефективним вкладанням залученого капіталу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід).

Рух грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності визначається на основі аналізу змін у статтях таких розділів балансу:

- «Необоротні активи»,

- «Поточні фінансові інвестиції» (фінансові інвестиції на строк, що не перевищую один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент).

До типових прикладів руху коштів у результаті інвестиційної діяльності можна віднести такі:

- придбання фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів,

- отримання відсотків, дивідендів,

- дезінвестиції.

Під поняттям «дезінвестиції» розуміють повернення (вивільнення) заморожених у конкретних майнових об’єктах коштів. Дезінвестиції можуть здійснюватися через реалізацію чи ліквідацію фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів.

Операційна діяльність. Це основна діяльність підприємства, пов’язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забеспечує основну частку його доходу, а також інші види діяльності, які не підпадають під категорію інвестиційної чи фінансової діяльності. До типових прикладів руху коштів у рамках операційної діяльності належать такі:

- грошові надходження від продажу товарів, робіт, послуг,

- грошові виплати посточальникам за товари і послуги,

- грошові виплати з оплати праці,

- сплата податків.

На основі систематизації руху грошових коштів у результаті операційної діяльності визначають операційний Cash-flow, який досить часто є основним джерелом фінансування діяльності підприємства. перевищення вхідних грошових потоків від операційної діяльності над грошовими витратами є підгрунтям для забеспечення стабільної ліквідності підприємства та залучення коштів із зовнішніх джерел.

Фінансова діяльність. Успішна інвестиційна та операційна підприємницька діяльність можлива лише за наявності надійного фінансового фундаменту, тобто достатнього обсягу капіталу. Мобілізація підприємством необхідних для виконання поставлених ним планових хавдань фінансових ресурсів називається фінансуванням. Згідно з П(С)БО фінансова діяльність – діяльність, яка веде до змін розміру і складу власного та позиченого капіталу підприємства (який не є результатом операційної діяльності). Отже, основний зміст фінансової діяльності (у вузькому розумінні) полягає у фінансуванні підприємства. рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях балансу за розділами:

- «Власний капітал»,

- «Довгострокові зобов’язання»,

- «Поточні зобов’язання».

До типових прикладів руху коштів у результаті фінансової діяльності слід віднести:

- надходження власного капіталу,

- отримання позичок,

- погашення позичок,

- сплата девідендів.

Інакше кажучи, фінансова діяльність включає весь комплекс функціональних завдань, здійснюваних фінансовими службами підприємства і пов’язаних з фінансуванням, інвестиційною діяльністю та фінансовим забеспеченням операційної діяльності суб’єкта господарювання.

3. Поняття «менеджмент» характеризує процес управління на підприємстві. Він включає такі основні фази: планування, управління імплементацією, контроль. Фінасовий менеджмент – це цілеспрямоване управління всіма грошовими потоками на підриємстві, тобто процес управління формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів суб’єкта господарювання з метою досягнення фінансово-економічних цілей підприємства.

Згідно із сучасними тенденціями в галузі фінансової науки, найвищою фінансово-економічною метою діяльності менеджменту є зростання вартості підприємства та доходів його власників.

Основні цілі діяльності фінансового менеджменту можна розглядати в рамках класичного управлінського трикутника цілей:

- забеспечення стабільної ліквідності (платоспроможності),

- максимізація рентабельності (як власного так і сукупного капіталу),

- міінімізація ризиків.

Cash-менеджмент (Treasury Managment) включає управління залученням і використанням фінансових ресурсів (відповідно фінансування та управління активами). До основних завдань Cash-менеджменту належать такі:

- планування платоспроможності та показників ліквідності,

- прибуткове вкладення тимчасово вільних грошових коштів,

- управління дебіторською та кредиторською заборгованістю,

- управління фінансовими вкладеннями,

- управління валютними ризиками.

Про незадовільне управління грошовими потоками на підприємстві можна дійти висновків за такими ознаками: нестабільна платоспроможність, значні розміри залишків коштів на поточному рахунку, відсутність фінансового планування, збитки у вигляді курсових різниць,наявність простроченої дебіторської заборгованості тощо.

Фінансовий менеджмент

Фінансування

Фінансовий контролінг

Управління активами

-Залучення капіталу -Зв’язок з інвестороми -Зв’язок зкредиторами -Фінансова структура капіталу -Забеспечення поточ- ної ліквідності та пла- тоспроможності -Управління розподі- лом та використанням прибутку -Управління кредитор- ською заборгованістю -Девідентна політика -Investor Relations

-Фінансова стратегія -Прогнозування -Планування -Бюджетування -Фінансовий аналіз -Координація -Внутрішній консалди- нг -Методологічне забез- печення -Внутрішній аудит -Фінансовий контроль, ревізія -Управління ризиками -Забеспечення фіна- нсово-економічною інформацією -Investor Relations

-Формування оптималь- ної структури активів -Оцінка ефективності ін- вестицій -Формування інвестицій- ного портфеля -Управління оборотними активами -Управління формуван- ням прибутку -Управління дебітор. заборгованістю -Управління соціальними фондами підприємства -Операції з цінними па- перами та нерухомістю -Оптимізація розрахунків

Рис.1.1. Функціональні блоки завдань фінансового менеджменту.

Наведені на рис.1.1. функціональні блоки фінансового менеджменту тісно пов’язані між собою і складають цілісну систему функцій фінансового менеджменту.

В таблиці 1.1. наведені параметри, які слід узгоджувати за прийняття відповідних рішень.

Таблиця1.1.

Параметри узгодження фінансових рішень

Параметри	Інвестування	Фінансування	Інструменти узгоджен.
Обсяг, тер- міни	Потреба в за- собах	Величина капіталу	Бюджетув-ня, фінансове планування
Рентабль- ність	Рентаб-ть інвес тицій	Вартість капіталу	Аналіз затрат і прибутків

Ризики

Інвестиційні

Фінансові

Управлінські

Узгодженню підлягають обсяги залучення та використання капіталу та використання капіталу в розрізі окремих періодів, рентабельність інвестицій та вартість капіталу, атакож інвестиційні та фінансові ризики. Рішення щодо реалізації інвестиційних проектів слід приймати лише за умови перевищення рентабельності інвестицій над вартістю залучення капіталу за наявності дійових інструментів управління ризиками.інструменти узгодження (координації) фінансових рішень, фінансове планування, контроль за ефективністю освоєння капіталу, управління ризиками, пов’язані з функціональним блоком завдань “фінансовий контролінг”, є свого роду сполучною ланкою між функціями залучення та використання фінансових ресурсів.

У контексті забеспечення безкризової діяльності суб’єктів господарювання в теорії і практиці досить часто оперують поняттям “антикризовий фінансовий менеджмент”. Антикризове управління фінансами – один із напрямів фінансового ме6неджменту, основним завданням якого є організація фінансової діяльності на підприємстві з урахуванням можливостей профілактики та подалання фінансової кризи. Можна відокремити три основні блоки проблем, з якими стикаються фінансові служби за організації антикризового менеджменту:

1)прогнозування банкрутства та оцінка санаційної спроможності підприємства,

2)проблематика фінансування,

3)вибір найприорітетніших напрямків використання обмеженних фінансових ресурсів.

Прийняття правильних рішень ускладнюється, з одного боку, наявністю багатьох альтернатив під час вибору методів прогнозування банкрутства, роботи щодо оптимізації структури активів та пасивів тощо.джерел залучення фінансових ресурсів і напрямків їх використання, а з іншого - значною кількістю обмежувальних чинників: дефицит часу, високий рівень ризику, рестрикційні умови використання капіталу тощо. Саме цим і зумовлена складність организації дійового антикризового фінансового менеджменту.

4. Суттєвою причиною кризового стану багатьох вітчизняних підприємств є неналежне виконання фінансовими службами покладених на них функцій і завдань, зокрема відсутність фінансового планування (бюджетування) та аналізу, управління ризиками, роботи щодо оптимізації структури активів та пасивів тощо. Досить часто це зумовлено тим, що відповідальність за всю фінансову роботу на підприємстві покладається на бухгалтерію, а фінансові служби або взагалі відсутні, або їх завдання є невизначеними і не мають нічого спільного з тими, які виконують відповідні служби на підприємствах країн Західної Європи чи США.

Для підприємств малого бізнесу, як правило, характерною є централізація всіх управлінських функцій, у т.ч. і функції, управління фінансами на рівні керівника підприємства, який досить часто є і його власником (або співвласником). Якщо необхідно він звертається до послуг зовнішніх консультантів, аудиторів. Бухгалтерську роботу на таких підприємствах досить часто виконує бухгалтер-сумісник.

На середніх за величиною підприємствах відповідальність за управління фінансами, як правило, покладається на головного бухгалтера, який підбирається таким чином, щоб його рівень кваліфікації дозволяв виконувати функції фінансового менеджера. Принципові рішення щодо управління фінансами на таких підприємствах приймаються за узгодженістю між головним бухгалтером і директором.

На великих підприємствах прийняття рішень у галузі управління фінансами є компетенцією фінансового директора, якому підпорядковані всі фінансово-економічні служби підприємства. Місце фінансових служб у структурі підприємства та їх функціональні компетенції залжать від типу організаційної структури, яка запроваджена на підприємстві. Розрізняють функціональну, дивізіональну та матричну організаційні структури.

Характерною для функціональної структури є концентрація на рівні окремих відділів однотипних чи споріднених функціональних завдань з метою забеспечення ефективності їх виконання за рахунок переваг спеціалізації (таку організаційну структуру можуть запроводжувати також підприємства малого і середнього бізнесу).

Як недолік такої структури можна відзначити низький рівень координації роботи різних функціональних підрозділів.

Для великих підприємств чи концернів типовою є дивізіональна організаційна структура. За дивізіонального порядку организації підприємства децентралізація повноважень здійснюється в розрізі окремих об’єктів чи секторів, наприклад за групами продуктів чи клієнтів (споживачів), за регіональним принципом. На базі виділених секторів (девізіонів, філій) можуть формуватися так звані центри прибутковості. У кожному дивізіоні сформовані відповідні функціональні підрозділи, які дисциплінарно підпорядковуються керівникові дивізіону, а функціонально – керівникові відповідного підрозділу на рівні центрального управління підприємством. Переваги такої форми организації полягають у можливості поєднання стратегічної лінії центрального керівництва та переваг спецеалізації на місцях. Успішна діяльність такого підприємства значною мірою залежить від ефективності виконання завдань координації та контролю службами контролінгу.

Серед недоліків дивізіональної структури організації підприємства здебільшого виділяють зростання адміністративно-управлінських витрат, певний рівень дублювання окремих функцій тощо.

Окрім функціональної та дивізіональної моделей организації управління підприємством, на практиці застосовуються й інші, зокрема матричну організаційну структуру. В основі такої структури лежить відокремлення сегментів діяльності залежно від обраних критеріїв без утворення окремих функціональних одиниць. Сегментація здійснюється в розрізі окремих проектів, продуктів, цілей тощо за горизонтальним принципом.

4. Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності.

Перш ніж перейти до вивчення механизмів залучення фінансових ресурсів суб’єктами господарювання, розглянемо основні форми фінансування. Їх здебільшого класифікують за такими критеріями:

а)залежно від цілей фінансування,

б)за джерелами надходження капіталу,

в)за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства.

залежно від фінансування відокремлюють такі форми:

- фінансування при заснуванні підприємства,

- на розширення діяльності,

- рефінансування,

- санаційне фінансування.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування, за правовим статусом інвесторів – власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства або шляхом реінвестування прибутку.

Позичковий капітал, як і власний може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел. До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу належать:

- кредити банків (довго- і короткострокові),

- кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконанні роботи, послуги,

- заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці тощо).

Загальний огляд форм фінансування та їх класифікацію подано на рис.2.

У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, не можна надати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В однихвипадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших – на основі залучення позичок. Для одних підприємств вигіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших – зовнішні. Фінансовий менеджер під час прийняття рішень щодо вибору найбільш прийнятної форми фінансування повинен скористатися відповідними критеріями.

Форми фінансування

Власний ккапітал

Позичковий капітал

Внески учасників та засновників

Забеспечення наступних витрат і платежів

Реінвестування прибутку

Банківські та комерційні кредити

Реструктуризація активів

Внутрішні джерела фінансування

Зовнішні джерела фінансування

Рис.2. Форми фінансування.

Одним з головних завдань фінансового менеджера є обгрунтування рішень щодо вибору оптимальних для конкретних фінансово-економічних умов форм фінансування підприємства. у цьому зв’язку фінансисти досить часто постають перед необхідністю прийняття рішень щодо вибору найкращої з існуючих альтернатив:

- емісія облігацій чи акцій?

- залучення банківських позичок чи капіталу власників?

- емісія простих чи привілейованих акцій?

- реінвестування прибутку чи виплата дивідендів?

Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішнього і внутрішніх джерел фінансування тощо. До критеріїв можна віднести такі:

- Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підприємства. при цьому необхідно виходити з того, що рентабельність активів підприємства повинна перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення та прибутковості підприємства, а в інших - навпаки.

- Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином форма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. Вхідні та вихідні грошові потоки слід координувати таким чином, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти дотриманням фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства задовольняють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань.

- Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприємства у разі використання коштів,збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Окрім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема ризик структури капіталу.

- Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати, на обов’язкові аудиторські перевірки, витрати на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації тощо.

- Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів. Звичайно, податковий фактор слід розглядати в контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому.

- Об’єктивні обмеження: відсутність кредитного забеспечення, необхідного для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

- Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо.

- Максимізація доходів власників (дивідендна політика), так звана концепція Shareholder-Value. Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т.ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання – максимізація доходів власників.

Для прикладу в табл.2.наведено загальний огляд порівняльних характеристик фінансування підприємства за рахунок власного капіталу і позичок.

Таблиця 2.

Порівняльна характеристика фінансування підприємства за рахунок власного і позичкового капіталу

Критерії	Власний капітал	Позичковий капітал
1.Рівень відповідаль- ності капіталодавців	Щонайменше у повному обсязі	Відсутня; статус кредитора
2.Участь в управлін- ні підприємством	Як правило, дає право	Як правило, участь в управ- лінні підпри-ом виключена
3.Участь у прибутках	Дає право участі у розпо- ділі прибутків	Обумовлені дог-м %; участь у розподілі прибут-в включ.
4.Строк використан- ня	Необмежений	Обмеження згідно з догово- ром
5.Кредитне забеспе- чення	Як правило,непотрібне	Як правило, необхідне
6.Податковий тягар	Плата за корист-ня здій- снюються за рахунок прибутку, що залишився після сплати всіх под-ів	Проценти за користування позиками відносяться на валові витрати, тобто зменш- ують подат-й тягар
7.Порядок повернен- ня у разі банкрут-ва	В останню чергу	Першочергово, залежно від Типу кредитора
Як доповнення до наведених критеріїв зазначимо, що з позиції підприєм- ства - об’єкта інвестування власний капітал є менш ризиковим порівняно з позичковим. Для капіталовкладців, навпаки, перебувати в статусі креди- тора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовленно особливостями законодавства про банкрутство та деякими іншими чинниками.

Тема: 2. Особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм.

1.Критерії прийняття рішення про вибір правової форми организації бізнесу.

2.Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної особи.

3.Особливості фінансової діяльності приватних підприємств.

4.Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю.

5.Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств, командитних і повних товариств,кооперативів та підприємств зіноземними інвестиціями.

6.Фінансова діяльність державних і казенних підприємств, фінансування спільної діяльності підприємств на основі договорів кооперації.

1. Класифікація організаційно-правових форм ведення бізнесу

Право власності	Приватне	Колективне	Державне
Юридичні особи	-приватне підпр -селянське госп.	-колективне -спільне підпр -кооператив -господар-кі товариства -АТ,ТОВ, тов- ва з додатко-ю відповідаль-тю -повне тов-во -командитне тов-во	-державне підпр. -державне кому- нальне підпр-во
Без створення юр.особи	Приватний підприємець	Дог-р про спільну діяльн	Дог-р про спільну діяльн-ть
Об’єднання	Асоціація	-асоціація -корпорація -консорціум -концерн	-асоціація -корпорація -консорціум -концерн

Основні критерії та чинники які слід проаналізувати,приймаючи рішення що до форм організації:

1.Рівень відповідальності власників та їх кількість.

2.Можливості участі в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за ними.

3.Можливості фінансування.

4.Умови передачі власності та правонаступництво.

5.Умови оподаткування

Дата добавления: 2013-12-12