Тактика збройних сил ХХ століття

У період між першою (1914 - 1918 р.р.) і другою (1939 - 1945 р.р.) світовими війнами розвиток тактики у всіх арміях світу відбувався на основі моторизації й широкого впровадження у військах бойової техніки - нових систем артилерії, типів танків, автоматичної зброї тощо. У середині 30-х p.p. у Червоній Армії було розроблено теорію глибокого наступального бою, що стала складовою частиною теорії глибокої операції. Сутність теорії глибокого бою - нанесення ураження противнику вогнем артилерії й ударами авіації на всю тактичну глибину, прорив його оборони потужним ешелоном, що складався зі стрілецьких військ, танків безпосередньої підтримки, розвитку успіху кавалерією, танками далекої дії, стрілецькими з’єднаннями у взаємодії із повітрянодесантними військами. Бій розглядався як загальновійськовий за вирішальної ролі піхоти й танків. Теорія глибокого бою дістала визнання у більшості армій й успішно застосовувалася Радянськими збройними силами у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 p.p. Прийоми ведення загальновійськового бою було викладено в статутах Червоної Армії й іноземних армій. До них належали:

ü глибоке ешелонування бойових порядків,

ü масоване вогневе придушення оборони противника,

ü спільна атака піхоти й танків,

ü артилерійський супровід атаки,

ü розвиток прориву танковими й моторизованими з’єднаннями,

ü застосування повітряних десантів,

ü створення глибокої протитанкової оборони,

ü використання в обороні мінних загороджень,

ü організація протиповітряної оборони тощо.

Усебічний розвиток тактика дістала під час Великої Вітчизняної війни, яка підтвердила правильність раніше розроблених основних положень й вимагала подальшого їх удосконалення. Розвиток оборони йшов шляхом збільшення її глибини, зосередження сил і засобів на головних напрямках. Збільшувалася стійкість військ за рахунок створення протитанкових опорних пунктів (липень 1941 р.), а пізніше і протитанкових районів (осінь 1942 р.); широке використання на деяких ділянках фронту знайшло обладнання широко розгалуженої системи фортифікаційних споруд, у першу чергу траншей в ротних опорних пунктах та батальйонних районах оборони.

Поступово війська стали створювати, як мінімум, дві смуги оборони із застосуванням системи траншей. Тактична глибина оборони з 4 - 6 км збільшилася до 15 - 20 км. Ширина смуги оборони піхотних з’єднань зменшилася: для корпусу з 40 - 60 км до 10 - 35 км, для дивізії з 15 -18 км до 6 - 14 км. Зросла тактична щільність: по стрілецьких батальйонах до 0,8 - 1,2, по артилерії до 30 - 40 гармат і мінометів, по танках до 2 - 5 одиниць на 1 км фронту.

Вдосконалювалася і тактика наступу. Якщо на початковому періоді війни в радянських військах у всіх частинах і з’єднаннях, до стрілецьких дивізій включно, для наступу створювався бойовий порядок в один ешелон, а в стрілецьких взводах і ротах практикувався стрілецький ланцюг, то починаючи з 1943 р. радянським військам довелося проривати суцільну глибокоешелоновану оборону противника. У зв’язку з цим бойові порядки стрілецьких частин і з’єднань знов стали будувати в 2 - 3 ешелони (бойовий порядок стрілецьких рот - в один ешелон - залишився без зміни). Враховуючи безперервне посилення оборони противника, смуги наступу радянських військ в ході війни звужувалися. Так, наприклад, стрілецькі дивізії наступали в смузі: взимку 1941 - 42 р.р. – 7 - 14 км, восени 1942 р. – 4 - 5 км, влітку 1943 р.- 2 - 2,5 км, в 1944 - 45 р.р. - 1,5 - 2 км. Подальше зростання кількості зброї і бойової техніки дозволяло збільшити тактичну щільність, яка в третьому періоді війни складала на 1 км ділянки прориву: по піхоті 6 - 8 стрілецьких батальйонів, по артилерії 150 - 250 гармат і мінометів, по танках - 20 - 30 одиниць. Все це давало можливість добитися на головних напрямах вирішальної переваги в силах і засобах.

Став проводитися артилерійський наступ. Просування піхоти і танків, що наступали, забезпечувалося діями інженерних військ при повній підтримці з повітря штурмовою та винищувальною авіацією.

Розроблені основні теоретичні положення і практичні рекомендації тактики успішно застосовувалися радянськими військами при прориві оборони противника і розвитку наступу у високих темпах, особливо в ході Білоруської операції 1944 р., Яссько-Кишинівської операції 1944 р., Вісло-Одерської операції 1945 р., Берлінської операції 1945 р. Практика тактичної підготовки військ і ведення ними бойових дій в ході війни знаходила теоретичне узагальнення в наказах, директивах і вказівках Верховного Головнокомандування і Генштабу, в статутах, настановах та військово-теоретичних працях.

Тактика англо-американських сухопутних військ в 2-ій світовій війні розвивалася шляхом вироблення найдоцільніших прийомів спільного використання в бою не лише родів сухопутних військ та авіації, а також військово-морського флоту. Великий досвід був придбаний в проведенні масштабних морських і повітрянодесантних операцій за участю сухопутних військ і широкому використанні танків-амфібій як засоби підтримки піхоти при боях за плацдарми.

Апогеєм другої світової війни в розвитку озброєння було створення атомної зброї. Тому в 50-70 p.p. минулого сторіччя у “супердержавах” основну увагу у воєнній сфері було зосереджено на розвиток ракетно-ядерної зброї й способи її застосування, що безпосередньо вплинуло на розвиток тактики. У цей час значних змін зазнали форми та способи збройної боротьби. Змінились способи розгрому противника, побудови бойового порядку, застосування видів і родів військ, а також оперативно-тактичні нормативи.

Досвід бойових дій у локальних війнах свідчить, що ракетно-ядерна зброя в них ніколи не застосовувалась. Проте подібні війни і конфлікти безпосередньо вплинули на розвиток засобів збройної боротьби.

У другій пол. XX ст. найбільш ефективно розвивались такі види зброї, як ракети різних класів, бронетехніка (танки, БМП, БТР), артилерія, протитанкова та стрілецька зброя, авіація й засоби протиповітряної оборони. Особлива увага приділялась розвитку високоточної зброї, що вдосконалювалась задля підвищення далекості та точності стрільби, високої захищеності, маневреності, простоти в експлуатації. Райони, в яких мали місце локальні війни, ставали полігонами для випробування ефективності застосування новітніх зразків озброєння.

На підґрунті активного розвитку звичайних засобів збройної боротьби актуальним стає питання про перегляд способів ведення загальновійськового бою в умовах застосування звичайної зброї. З’явилось таке поняття, як єдине планування бою.

Досвід локальних війн і збройних конфліктів свідчить, що ”класичні“ основи, положення та принципи теорії тактики, як і воєнного мистецтва в цілому, в основі яких - досвід другої світової війни, у багатьох випадках застаріли. Час фронтальних тактичних наступів і суцільних ліній оборони минув.На зміну приходить мистецтво тактики, головне завдання якого - вміле використанні непрямих дій: нанесення потужного далекого вогневого ураження противнику; своєчасне нанесення ударів по важливих об’єктах у тилу противника; нанесення ударів у фланг і тил головного угруповання разом із фронтальним ударом головних сил на головному напрямку.

Аналіз локальних війн і збройних конфліктів свідчить про те, що їх загалом можна поділити на дві основні категорії. З одного боку - це збройна боротьба, в якій сторони мають наближено рівні за силами та озброєнням військові формування (арабо-ізраїльські війни 1967 і 1973 p.p., війна у зоні Перської затоки). З іншого боку - це боротьба між нерівними за силами сторонами (державами), в якій регулярним арміям протидіють переважно партизанські формування (війна в Афганістані чи Чечні).

Але за будь-яких умов ведення бойових дій основним критерієм є досконале знання командирами основних принципів збройної боротьби, уміння своєчасно втілювати їх у вирішення практичних завдань. Для використання основних принципів збройної боротьби та досягнення запланованих результатів потрібно володіти умінням:

q своєчасного знищення ліній комунікацій противника для запобігання підтягнення його резервів;

q перегороджування шляхів відступу противника для підриву його волі до боротьби та придушення морального стану;

q завдавати ударів органам управління противника, позбавляючи тим самим його командування можливості управляти військами.

При веденні бойових дій військовими формуваннями, приблизно рівними за силами й засобами, війська звичайно розгортаються по всій ширині бойового шикування із чітко вираженою лінією фронту, а бойові дії ведуться за зразками класичного військового мистецтва. Арабо-ізраїльські війни 1967, 1973 p.p. і війна в зоні Перської затоки являють собою найяскравіший тому приклад. У війнах були застосовані сучасні способи ведення бою, які заслуговують на детальне вивчення та подальший розвиток.

Етапи розвитку тактики пов’язані із розвитком суспільства, здійснюються під впливом нової, досконалої зброї і техніки та залежать від:

v стану теорії і практики підготовки та ведення бою;

v стану підготовки з’єднань, частин і підрозділів;

v необхідної кількості та якості сучасної зброї, особливо нової;

v обладнання простору підготовки та ведення воєнних дій;

v наявності захищених і пересувних пунктів управління з’єднань, частин і підрозділів;

v стану науково-дослідницької роботи;

v відповідності організаційно-штатної структури з’єднань, частин і підрозділів озброєнню, формам і способам ведення бою та підготовці особового складу;

v поглядів військових фахівців інших, особливо сусідніх держав, на підготовку та ведення бою;

v досвіду й уроків операцій оперативних об'єднань і бойової підготовки.

Розвиток тактики слід розглядати через аналіз факторів, які впливають на неї, найважливішими з яких є поява нового, досконалішого озброєння та військової техніки.

Тактика, будучи окремим елементом військового мистецтва, тісно пов’язана з оперативним мистецтвом і стратегією. Взаємозв’язок складових елементів військового мистецтва потрібно розглядати через:

q бойові завдання: тактичні, оперативно-тактичні, оперативні, оперативно-стратегічні, стратегічні;

q військові формування, які ці завдання виконують: тактичні групи підрозділів, підрозділи, тактичні групи частин, частини, тактичні групи з’єднань, з’єднання, оперативно-тактичні об’єднання, оперативні об’єднання, оперативно-стратегічні об’єднання, стратегічні об’єднання;

q форми воєнних дій: бій, бойові дії, операції оперативного об’єднання, битва, операції стратегічних об’єднань;

q простір, у межах якого ведуться воєнні дії для оборони (окоп, траншея, опорний пункт, район оборони, ділянка оборони частини, смуга оборони з’єднання, напрямок, операційний напрямок, стратегічний напрямок, театр воєнних дій).

Значний вплив на розвиток тактики має вдосконалення зброї і воєнної техніки. Озброєння й тактика завжди мають зворотний зв’язок. Зміни однієї категорії негайно спричиняють змін іншої, тому цей процес є безперервним.

Значення тактики (тактичної підготовки) в навчанні підрозділів.

Тактична підготовка - це навчання особового складу підрозділів, частин і з’єднань, а також їхніх органів управління підготовці і веденню бою, а у вищих військових навчальних закладах і на кафедрах військової підготовки, крім того, навчання студентів організації бою і управлінню підрозділами в ході його ведення.

Тактика (тактична підготовка) є одним з найважливіших предметів бойової підготовки військ і провідною дисципліною (предметом) навчання у вищих військових навчальних закладах Сухопутних військ, оскільки вона найбільшою мірою забезпечує підготовку студентів до практичних дій у сучасному бою, їх високу польову виучку.

Тактичній підготовці підлегле вивчення всіх інших предметів, оскільки вона сполучає в єдиний комплекс знання, вміння і навички, придбані військовослужбовцями у процесі занять з вогневої, технічної, спеціальної, інженерної, стройової й інших предметів навчання. Вона є основою польової виучки військ. Це обумовлюється тим, що тільки на тактичних навчаннях і заняттях можливе максимальне наближення умов навчання до реальної бойової обстановки. У ході тактичної підготовки підрозділи і їх командири навчаються здійснювати марші на високих швидкостях і на великі відстані, стрімко атакувати противника, використовуючи результати всіх засобів ураження, вести активну і безперервну розвідку, потайно здійснювати маневр, рішуче і сміливо діяти в глибині оборони противника, форсувати водні перешкоди, долати зони зараження і загородження, наполегливо і стійко оборонятися, уміло захищатися від зброї масового ураження противника, вести бій в складній обстановці.

Не випадково до військ в даний час висуваються підвищені вимоги щодо вдосконалення тактичної підготовки, і, перш за все, необхідно:

Ø готуватися до ведення активних і рішучих бойових дій в складній обстановці в умовах сильної авіаційної і радіоелектронної протидії противника на основі практичного освоєння вимог бойових статутів Сухопутних військ і їх творчого застосування в бою;

Ø удосконалювати способи прориву оборони, насиченої протитанковими засобами і мінно-вибуховими загородженнями;

Ø максимально використовувати результати вогневого ураження із застосуванням сучасних методів ведення вогню, атакувати у високих темпах, в різній побудові бойового порядку;

Ø освоювати форсування водних перешкод без зниження темпів наступу;

Ø вчитися вести стійку і активну оборону;

Ø вчитися боротьбі з великими масами танків і відбиттю наступу переважаючих сил противника;

Ø підвищувати підготовку, готуватися до здійснення пересування своїм ходом з подоланням ділянок зараження і руйнувань, із збереженням боєздатності і готовності своєчасно вступити в бій.

Завдання (тактики) тактичної підготовки:

v вивчення основ загальновійськового бою, його принципів, організаційно-штатної структури підрозділів, частин, тактико-технічних характеристик озброєння, бойових можливостей, прийомів і способів дій своїх військ і військ противника;

v навчання особового складу вмілому застосуванню індивідуального і групового озброєння, бойової техніки в бойовій обстановці, на різноманітній місцевості, вдень і вночі;

v формування в особового складу високих морально-бойових, психологічних і фізичних якостей та поєднання їх із професійними навичками і уміннями;

v вироблення і удосконалювання навичок і вмінь командирів і штабів в організації, забезпеченні і безупинному управлінні підрозділами і частинами в бою;

v злагодження підрозділів і частин для ведення узгоджених і рішучих дій у різних видах загальновійськового бою.

Вивчаючи тактику, студент повинен:

- твердо засвоїти основи сучасного бою, тактико-технічну характеристику озброєння, організаційно-штатну структуру, бойові можливості і тактику дій свого підрозділу, підрозділів, що додаються і підтримують, а також підрозділів армій провідних країн світу;

- навчитися організовувати бій: усвідомлювати завдання; оцінювати обстановку; приймати рішення; ставити бойові завдання підрозділам; організовувати взаємодію, вогневе ураження противника, всебічне забезпечення бою і управління; готувати підрозділи до виконання бойових завдань; твердо управляти підрозділами і вогнем в бою.

Дата добавления: 2013-12-13