Тема І: Культурологія як наука. Поняття про культуру

Протон имеет положительный электрический заряд, равный по абсолютной величине заряду электрона. Нейтрон не имеет электрического заряда. Зарядом ядра называется величина Ze, где е - величина заряда протона, Z - порядковый номер химического элемента в периодической системе Менделеева, равный числу протонов в ядре и называемый зарядовым числом.

Ядром называется центральная часть атома, в которой сосредоточена практически вся масса атома и его положительный электрический заряд. Все атомные ядра состоят из элементарных частиц: протонов и нейтронов, которые считаются двумя зарядовыми состояниями одной частицы - нуклона.

Атомное ядро. Энергия связи. Ядерная энергия.

Лекция 3.18.

Строение и важнейшие свойства атомных ядер.

Число нуклонов в ядре A=N+Z называется массовым числом. N – число нейтронов в ядре. Нуклонам (протону и нейтрону) приписывается массовое число, равное единице.

Ядра с одинаковыми Z, но различными А называются изотопами. Ядра, которые при одинаковом А имеют различные Z, называются изобарами. Ядро химического элемента X обозначается , где Х - символ химического элемента.

Всего известно около 300 устойчивых изотопов химических элементов и более 2000 естественных и искусственно полученных радиоактивных изотопов.

Размер ядра характеризуется радиусом ядра, имеющим условный смысл ввиду размытости границы ядра. Существует эмпирическая формула для радиуса ядра, которая показывает пропорциональность объема ядра числу нуклонов в нем. Плотность ядерного вещества составляет по порядку величины 1017 кг/м3 и постоянна для всех ядер. Она значительно превосходит плотности самых плотных обычных веществ.

Энергия связи ядер. Дефект массы.

Нуклоны в ядрах находятся в состояниях, существенно отличающихся от их свободных состояний. За исключением ядра обычного водорода во всех ядрах имеется не менее двух нуклонов, между которыми существует особое ядерное сильное взаимодействие - притяжение - обеспечивающее устойчивость ядер, несмотря на отталкивание одноименно заряженных протонов.

Для того чтобы атомные ядра были устойчивыми, протоны и нейтроны должны удерживаться внутри ядер огромными силами, во много раз превосходящими силы кулоновского отталкивания протонов. Они представляют собой проявление самого интенсивного из всех известных в физике видов взаимодействия – так называемого сильного взаимодействия. Ядерные силы примерно в 100 раз превосходят электростатические силы и на десятки порядков превосходят силы гравитационного взаимодействия нуклонов. Важной особенностью ядерных сил является их короткодействующий характер. Ядерные силы являются короткодействующими, т.е. заметно проявляются, как показали опыты Резерфорда по рассеянию α-частиц, лишь на расстояниях порядка размеров ядра (10^–12÷10^–13 см). На больших расстояниях проявляется действие сравнительно медленно убывающих кулоновских сил.

На основании опытных данных можно заключить, что протоны и нейтроны в ядре в отношении сильного взаимодействия ведут себя одинаково, т. е. ядерные силы не зависят от наличия или отсутствия у частиц электрического заряда.

Важнейшую роль в ядерной физике играет понятие энергии связи ядра. Энергия связи ядра равна минимальной энергии, которую необходимо затратить для полного расщепления ядра на отдельные частицы. Из закона сохранения энергии следует, что энергия связи равна той энергии, которая выделяется при образовании ядра из отдельных частиц.

Энергию связи любого ядра можно определить с помощью точного измерения его массы. В настоящее время физики научились измерять массы частиц – электронов, протонов, нейтронов, ядер и др. – с очень высокой точностью. Эти измерения показывают, что масса любого ядра M_я всегда меньше суммы масс входящих в его состав протонов и нейтронов:

M _я < Zm _p + Nm _n.

(3.18.1)
Здесь т - масса протона, - масса нейтрона. Разность масс

Δ M = Zm _p + Nm _n – M _я.

(3.18.2)
называется дефектом массы.

Согласно принципу эквивалентности массы и энергии дефект массы представляет собой массу, эквивалентную работе, затраченной ядерными силами, чтобы собрать все нуклоны вместе при образовании ядра. Эта величина равна изменению потенциальной энергии нуклонов в результате их объединения в ядро. По дефекту массы с помощью формулы Эйнштейна E = mc ² можно определить энергию, выделившуюся при образовании данного ядра, т. е. энергию связи ядра E _св:

E _св = Δ Mc ² = (Zm _p + Nm _n – M _я) c ².

(3.18.3)

Эта энергия выделяется при образовании ядра в виде излучения γ-квантов.

Другим важным параметром ядра является энергия связи, приходящаяся на один нуклон ядра, которую можно вычислить, разделив энергию связи ядра на число содержащихся в нём нуклонов:

Эта величина представляет собой среднюю энергию, которую нужно затратить, чтобы удалить один нуклон из ядра, или среднее изменение энергии связи ядра, когда свободный протон или нейтрон поглощается в нём.

Рис.3.18.1.

На рис.3.18.1 представлена зависимость удельной энергии связи от массового числа, т.е. числа нуклонов в ядре. Как видно из рисунка, при малых значениях массовых чисел удельная энергия связи ядер резко возрастает и достигает максимума при (примерно 8,8 Мэв). Ядра с такими массовыми числами наиболее устойчивы. С дальнейшим ростом средняя энергия связи уменьшается, однако в широком интервале массовых чисел значение энергии почти постоянно ( МэВ), из чего следует, что можно записать .

Такой характер поведения средней энергии связи указывает на свойство ядерных сил достигать насыщения, то есть на возможность взаимодействия нуклона только с малым числом «партнёров». Если бы ядерные силы не обладали свойством насыщения, то в пределах радиуса действия ядерных сил каждый нуклон взаимодействовал бы с каждым из остальных, и энергия взаимодействия была бы пропорциональна , а средняя энергия связи одного нуклона не была бы постоянной у разных ядер, а возрастала бы с ростом .

Из факта убывания средней энергии связи для ядер с массовыми числами больше или меньше 50-60 следует, что для ядер с малыми энергетически выгоден процесс слияния — термоядерный синтез, приводящий к увеличению массового числа, а для ядер с большими — процесс деления. В настоящее время оба этих процесса, приводящих к выделению энергии, осуществлены. Первый неуправляемо идет в водородной бомбе. Второй – неуправляемо в атомной бомбе, а управляемо – в ядерных реакторах, широко используемых для получения энергии.

Энергия связи ядра на много порядков превышает энергию связи электронов с атомом. Поэтому энергия, выделяющаяся при ядерных реакциях, гораздо больше энергии, получаемой другими способами. Приведем примеры. Если два ядра дейтерия (изотопа водорода) объединяются в ядро гелия, то выделяется 24МэВ энергии. Деление одного ядра с массовым числом 240 (удельная энергия связи 7,5МэВ) на два ядра с массовыми числами 120 (удельная энергия связи 8,5МэВ) привело бы к высвобождению энергии 240МэВ. Для сравнения: соединение одного атома углерода с двумя атомами кислорода (сгорание угля) сопровождается выделением энергии 5эВ.

План:

1. 1. Предмет культурології як науки про культуру.

2. 2. Суть і сутність культури

3. Методологічні підходи до вивчення поняття культура

4. 3. Функції культури.

5. 4. Типи, види і форми культури.

6. Концепції культури.

7. Розуміння культури як соціального процесу.

8. 5. Поняття "культура" і "цивілізація".

9. Культурна єдність людини і природи.

10.6. Походження і головні етапи розвитку культури.

11.Філософські концепції культури:

12.7. Форми, види, походження мистецтва.

13.8. Особливості декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва.

14.9. Первісна епоха та її місце в історії людства.

15.10. Розвиток матеріальної культури та еволюція мистецтва у палеоліті, мезоліті, неоліті. Культура епохи бронзи і заліза.

16.11.Найдавніші релігійні вірування (тотемізм, фетишизм, анімізм, магія).

-

Що таке культурологія	Культурологія - наука, що вивчає культуру як цілісність, систему, як синтез знань про сутність і закономірності її існування та розвитку, значення культури для людства, способи її пізнання, а також різні, специфічні сфери культурного життя, зразкові форми і норми, формує гуманістичний світогляд на засадах універсалізму – способу освоєння дійсності, що дає можливість усе живе – людину, природу Всесвіт – сприймати в єдиній цілісній системі.
Термін культурологія	Термін культурологія запропонував у 1909 р. німецький філософ і фізик В.Освальд для опису специфічних явищ, якими є культура як феномен суто людської діяльності Американський філософ Леслі Уайт(слайд 1)у 1939 р. ввів термін культурологія в контекст антропологічних досліджень про культуру. Його праця наука про культуру (1949 р.) сприяла виділенню культурології в окремий напрям досліджень
Предмет культурології	Має на меті розкрити найважливіші закономірності процесу розвитку культури, вивчення здобутків української культури, розкрити взаємозв'язки і взаємовплив української культури і культури народів світу, показати формування української національної свідомості Предметом культурології як навчальної дисципліни є історичний та соціальний досвід людини, закріплений у традиціях, нормах, звичаях тощо. Вивчення його змісту, структури, динаміки, технологій функціонування та механізмів збереження, формують науковий світогляд, що сприяє розумінню множинності шляхів соціокультурного розвитку
Задачі культурології як науки:	-0 прогнозування і проектування духовних процесів суспільного розвитку; -0 аналіз соціокультурних наслідків управлінських рішень і розрахунку вживаних технологій; -1 пошук нових методів соціалізації (тобто суспільного становлення) і інкультурації (тобто засвоєння змісту культури) людської особист ості
Вперше у літературі слово культура	Як теоретичний термін зустрічається в праці «Тускуанські бесіди» римського оратора і філософа Марка Тулія Цицерона (слайд 2) (45 р. до н.е.)
В початковому значенні слово культура	(Лат) – обробка землі. В початковому значенні це стосувалося землеробства В переносному значенні культура це догляд, поліпшення тілесно-душевно-духовних схильностей і здібностей людини
Суть культури	У широкому розумінні під культурою розуміють все те, що створено людиною, штучно. Культура - це сума присутності людини на землі, Культура - це самореалізація людини в світі, її самовираження, спосіб її життєдіяльності. У більш вузькому значенні - ідейний і моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя (хоч і не завжди) і виявляється у його побуті, ідеології, освіті, свідомості, життєвій активності, досягненнях науки, мистецтва, літератури, в фізичному та моральному вихованні.
Сутність поняття культури	Культура постає як багатогранна проблема історичного розвитку. Складові елементикультури: ·1 поняття ·2 відносини ·3 цінності ·4 правила 1. Поняття (концепти). Вони містяться головним чином у мові. Завдяки Їм стало можливим упорядкувати досвід людей. Наприклад, ми сприймаємо форму колір і смак предметів навколишнього світу, але в різних культурах світ організований по-різному, тому вивчення слів мови дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому світі за допомогою добору організації свого досвіду. 2. Відносини. Культури не тільки виділяють ті чи інші частини світу за допомогою понять, але також виявляють, як ці складові частини зв'язані між собою - у просторі і часі. за значенням (наприклад, чорне протилежно білому), на основі причинної обумовленості ("пошкодувати різку - зіпсувати дитину"), У нашій мові існують слова, що позначають Землю і Сонце, і ми упевнені, що Земля обертається навколо Сонця. Але до Коперніка люди вірили у протилежне..кожна культура формує визначені уявлення про взаємо­зв'язки між поняттями, що відносяться до сфери реального світу і до сфери надприродного. 3. Цінності. Цінності - це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких люди на повинна прагнути. Вони складають основу моральних принципів. Різні культури можуть віддавати перевагу різним цінностям (героїзму на полі бою, художній творчості, аскетизму), і кожен суспільний лад встановлює, що є цінністю, а що не належить до них. Цінності не тільки самі мають потребу в обґрунтуванні, а в свою чергу, самі можуть служити обґрунтуванням. Вони обґрунтовують ті норми і стандарти, що реалізуються в ході взаємодії між людьми 4. Правила. Ці елементи (утому числі і норми) регулюють поведінку людей відповідно до цінностей визначеної культури. І Наприклад, наша законодавча система включає безліч законів» і що забороняють убивати, ранити інших людей чи погрожувати їм. Ці закони відбивають, наскільки високо ми цінуємо життя і добробут особистості. Точно так само в нас існують десятки законів, що забороняють крадіжку.псування власності тощо. У них відбите наше прагнення захисту особистої власності.
Методологічні підходи до визначення поняття культура	Групи визначень Адаптивні — (адаптація — пристосування) — культура визначається як специфічний вид людської діяльності, завдяки якій люди пристосовуються до природи Антропологічні — трактують культуру як сукупність продуктів людської діяльності, світ речей, що протиставляється природі як штучно створений людиною (світ зроблених речей, друга природа) Герменевтичні – розглядаютькультуру як сукупність текстів, які продукувані людством, осмислюються ним та інтерпретуються Дидактичні – розглядають культуру як систему людських умінь, того чого людина навчилась, а не успадкувала генетично. Ідеаційні (ідеологічні)- визначають культуру як духовне життя суспільства, потік ідей Історичні – що підкреслюють роль традицій і соціальної спадщини, що дісталися сучасній епосі від попередні етапів розвитку людства. До них примикають і генетичні визначення, які стверджують, що культура є результатом історичного розвитку. В неї входить усе, що штучно люди зробили і що передається від покоління до покоління. Нормативні — стверджують, що основою культури є норми, правила, котрі регулюють життя людей. Описові, де перелічуються окремі елементи І прояви культури (звичаї, види діяльності, вірування). Семіотичні - у них культура трактується як система знаків, що використовуються суспільством (мови, писемність, живопис, хімічні, математичні формули, нотний запис тощо) Символічні – наголос робиться на вживання символіки в культурі Соціологічні - розглядають культуру як чинник організації суспільного життя, як сукупність принципів, соціальних інститутів, регулюючих діяльність людського суспільства., як механізм, що забезпечує спільну діяльність людей; Функціональні – характеризують культуру через функції, які вона виконує в суспільстві, і розглядають взаємозв’язок цих функцій Ціннісні — виходять з того, що культура є сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених людиною. Соціологічні - розуміють культуру як фактор суспільного життя Антропологічні - виступають з позиції того, що культура – це все, що створено людьми і характеризує їх життя в певних історичних умовах; Психологічні - вказують на зв'язок культури з психологією людей і підкреслюють в ній соціально обумовлені особливості людської психіки.
Історична еволюція поглядів на культуру в європейській культурологічній думці.	І. Виникнення та історична еволюція поглядів на культуру в європейській культурологічній думці.   Слово культура походить від латинського cultura – обробіток, виховання, освіта. Це слово походить від латинських слів colo, colere (зрощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Латинь свідчить саме про такий вплив далекого слова. Наприклад Марк Катон, (слайд 3) автор однієї з перших праць про сільське господарство назвав свій твір “De agri cultura”. Однак поступово це поняття поширюється і на інших сферах людської діяльності, зокрема виховання і навчання самої людини. Так у листах римського філософа та державного діяча Ціцерон (слайд 2) (106 р. до н. е. – 43 р. до н. е.) зустрічається вислів “cultura animi autem philosofia est”. На думку філософа давнини дух, розум необхідно плекати як селянин плекає землю. Пізніше слово “культура” все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини і в цьому значенні воно увійшло по суті у всі європейські мови у тому числі слов'янські. На цьому еволюція терміна “культура” не закінчується. У середні віки набирає поширення комплекс знань вказаного слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше в епоху Відродження з досконалістю людини. Нарешті XVIII ст. слово “культура” набуває самостійного наукового значення. Не випадково цей термін сформулюється у наукове поняття саме у добу Нового Часу. Відчутні зрушення у ступені людей які сталися на рубежі середніх віків і Нового часу, характеризувалися, передусім, початком змін у ставленні людини до природи (промисловий переворот, пов'язаний з переходом від мануфактурного до машинного виробництва) (утвердження капіталістичних суспільних відносин). Людство починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти природі (“натурі”), а “культурна” європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від “природної” людини минулого. Перед мислителями постають питання про сутність нового середовища життя, що створюється людиною на противагу природі, про характер його впливу на саму людину, проте, злом чи благом є новий, штучно створений людьми світ. Виникає потреба у понятті, яке фіксує новий “неприродний” етап суспільства і людини. Не випадково слово культура як самостійна лексична одиниця формується у прямій опозиції слову натура (природа). Тобто під культурою розуміють все те, що створено людиною, штучно. В період Нового часу культура розглядалась як феномен духовного порядку, наслідок і прояв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права тощо. Матеріально – виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалось. Чому? Адже матеріальне виробництво у цей період мало примусовий характер, тобто не створювало належного простору для творчої активності людини. Духовна діяльність завжди асоціювалося з вільним інтелектуальним пошуком науковця, митця, внутрішнім світом філософа або священика. Погляд на культурно – історичний процес як на розповсюдження знань, освіти, удосконалення розуму, був притаманний як гуманістам епохи Відродження так і мислителям доби Просвітництва. Зокрема французькі просвітителі Вольтер (слайд4)(1694 – 1748 р. р.), А. Гюго(слайд 4) (1722 – 1781 р. р.), М. Кондорсе (слайд 4) (1743 – 1794 р. р.) вважали що “культурність” цивілізованість нації чи країни на противагу дикунству і варварству первісних народів полягають у “розумності” суспільних порядків і політичних установ, вимірюється сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв. Однак уже в межах Просвітництва виникає і критика існуючої думки та її поетів. Так, Жан Жак Руссо (слайд 5)1712 – 1778 р. р. протистояв зіпсованості та моральній розбещеності “культурних” європейських націй простоту і чистоту нравів народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку. Протиставлення “природної” і “цивілізованої” людини властиве не тільки Руссо і іншим просвітителям. Видатний німецький філософ І. Кант (слайд 5) (1724 – 1804 р. р.) писав про те, що по суті не хотів, щоб людина знову повернулася у природній стан, він хотів, щоб людина озирнулася назад з того ступеня, на якому вона стоїть тепер. Викриваючи вади існуючої культури, Руссо як і інші філософи раціоналісти XVII – XVIII ст. не бере під сумнів основну тезу раціоналістичної культурології: розум є джерелом розвитку і вихідним критерієм культури. Пошук нових підходів до розуміння культури розпочали новий етап розвитку європейської культурологічної думки, який відбувався вже в умовах панування німецької Класичної філософії. Як відомо, життя спростувало сподівання просвітителів на торжество розуму і справедливості у суспільстві, яке прийшло на зміну феодальному. Осмислення колізій нової цивілізації ще раз підтвердило істину: для удосконалення (окультурення) людини і суспільства розвиток душі має не менше значення, ніж розвиток розуму. Сутність культури вбачалася: а) у моральній свідомості (І. Кант); б) естетичній свідомості (Ф. Шиллер(слайд 6), Новаліс (слайд 6)та інші представники романтизму); в) філософській свідомості (Гегель). Основоположник німецької класичної філософії Еммануїл Кант (слайд 7) пов'язував основу культури не стільки з розумом, скільки зі сферою моральності. У його розумінні культура – це здатність індивіда піднятися від зумовленого його твариною природою емпіричного чуттєвого існування до морального існування, при якому людина дістає можливість діяти вільно, в ім'я тієї мети, яку вона сама ставить перед собою відповідно до вимог морального обов'язку. На думку великого німецького мислителя, поета і драматурга Йоганна – Фрідріха Шиллера (слайд 6) (1759 – 1805 р. р.) завдання культури полягає у розвитку і гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого і розумного, насолоди і обов'язку. Визволити світ від суперечностей, відновити цілісність людини може лише мистецтво яке згладжує колізії між фізичним і духовним життям людини. Якщо просвітительським ідеалом була людина, яка узгоджувалася за допомогою розуму свої потреби і дії з вимогами природи, то для Шиллера та інших романтиків ідеалом є Геній, який силою своєї художньої уяви творить своє власне бачення світу. В полярності цих двох концепцій культури, культура усвідомлювалась або як абсолютна влада обставин над людьми, яка позбавляла її самостійної творчої активності, або як абсолютна свобода індивіда від зовнішніх умов і обставин. В обох випадках культура трактувалась з позиції недіалектичного вирішення проблеми співвідношення свободи і необхідності, суб'єктивного і об'єктивного. Великий німецький філософ Георг – Вільгельм – Фрідріх Гегель(слайд 8) (1770 – 1831 р. р.) зробив спробу зняти протилежність між просвітительським і романтичним трактуванням культури. На його думку, сутність культури визначається не наближенням людини до природи, не фантазіями геніїв, а наближенням індивіда до світового цілого, яке включає в себе як природу, так і суспільну історію. Але через те, що ця загальність є народженням “інобуттям” світового духу, процес залучення до нього можливий лише у формі філософсько – теоретичної свідомості тобто через абстрактне, поняття мислення. “Звичка до цієї абстракції у споживанні, у незнанні, в знанні та в поведінці й становить культуру”. Не залишився поза увагою філософів і релігійний аспект культури. Зокрема, можна згадати концепцію культури, яка була розроблена у межах російської релігійно – ідеалістичної філософії другої половини ХІХ – поч. ХХ ст. В. С. Соловйов(слайд 9) 1853 – 1900 р. р. М. О. Бердяєв (слайд 9) (1874 – 1948 р. р.) П. О. Флоренський(слайд 10) (1882 – 1937 р. р.) та інші підкреслювали важливу особливість культури – вона виражає прагнення людини добудувати своє природне і соціальне життя до духовності. Тобто лише за допомогою культури розкриваються найкращі якості людини, досягається її гармонія з оточуючим світом, реалізується її вище призначення. Вищим виразом духовності на думку православних філософів є релігія, і культура виводиться з релігійного культу. Наприклад, Бердяєв вважав, що філософія, архітектура, поезія, музика – все це спочатку внутрішньо зосереджено в культі. Культура має релігійні засади. Діаметрально протилежну позицію займав революційно – демократичний напрям суспільної думки, представники якого акцентували увагу на залежності культури від матеріально – виробничої діяльності людей. “Маса працює, писав М. Г. Чернишевський(слайд 11) – і поступово вдосконалюються виробничі мистецтва. Вона обдарована допитливістю – і поступово розвивається освіта, завдяки розвитку землеробства, промисловості та абстрактних знань пом'якшуються звичаї, установи тощо; причина усього цього одна – внутрішнє прагнення маси до поліпшення свого матеріального і морального буття”. Як бачимо синтезувати матеріалістичне та ідеалістичне ставлення до культури важко. Але і перший і другий напрями сприяють збагаченню наших уявлень про культуру і виробленню власної точки зору. Можна зробити висновок, що поняття культури пройшло складну еволюцію, поступово збагачуючисьу своєму змісті.
СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ КУЛЬТУРИ	Різноманітністю точок зору на сутність і зміст поняття культури характеризується і сучасна культурологія. Якщо у 1952 р. американські культурологи вказували на існування не менш як 164 формальних визначень цього поняття й зазначали більше сотні спроб пояснити його описово, у 1964 р. кількість зібраних визначень досягала 257, із того часу зросла не менш як удвоє. Аналіз розвитку уявлень про культуру, сучасні інтерпретації культури дають можливість для деяких узагальнень: 1) Культура являє собою створену людиною “другу природу”. Це світ який надбудований над “незайманою природою”. Іншими словами, культура не може виступати щодо людства як щось зовнішнє. Там де є суспільство, там є і культура. Звичайно, якщо розуміти під суспільством не будь – яке угрупування людей, а лише таке, що виникає й існує на ґрунті суспільно корисної діяльності. 2) Культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних, ідеальних. Цінність – це те, що має сенс для людини. Культура – це світ наповнений людським сенсом. Якщо культура завжди є проявом певного рівня розвитку людини, то і сама людина як суб'єкт, носій культури формується в процесі культуротворчої діяльності. Наші людські якості є наслідком засвоєння мови, залучення до існуючих в суспільстві цінностей, традицій, оволодіння наявними прийомами та навичками трудової діяльності тощо. Людина таким чином, за своєю сутністю не біологічна а соціокультурна істота. Організм, створений біологічним шляхом, ще не є свідченням нашої належності до людського роду. Ми стаємо людьми шляхом залучення до культури. 3) Культура – це міра людського в людині та суспільстві. Можна сказати, що культура є немовби вищий шар життя на Землі, який виник разом з людиною і який розвивається разом з нею, причому цементуючим засобом виступають гуманістичні духовні цінності, потяг до яких підносить людину. Саме культура, а не скажімо, матеріальне виробництво, і є сама по собі справжньою метою нашої діяльності. За основу можна взяти визначення. ЩО КУЛЬТУРА – ЦЕ СУКУПНІСТЬ МАТЕРІАЛЬНИХ І ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ, СТВОРЕНИХ ЛЮДИНОЮ ШТУЧНО НА ВІДМІНУ ВІД ПРИРОДИ. Вони відбивають активну творчу діяльність людини в освоєнні світу, у ході історичного розвитку суспільства
Функції культури	·1 адаптивна ·2 Пізнавальна, ·3 інформаційно-комунікативна ·4 ціннісна ·5 нормативна, ·6 знакова (семіотична)
• адаптивна – пристосування людини до природного і соціального оточення. До природного оточення пристосування здійснюється переважно засобами матеріальної і фізичної культури. До соціального оточення – завдяки духовній і художній • пізнавальна функція (гносеологічна), в рамках якої культура забезпечує людину істинними або соціально значущими знаннями про навколишній світ, що дозволяє успішно адаптуватися до природних або соціальних умов; • інформаційно-комунікативна функція здійснює збереження і передачу в часі і просторі соціально-значущої інформації, яка забезпечує взаєморозуміння і єдність суспільства; • ціннісна функція (аксіологічна), завдяки якій здійснюється вмотивування соціокультурного розвитку, визначаються ідеали і норми поведінки в конкретному суспільстві і, більш широко, регулюються відносини між людьми; • нормативна (регулятивна) функція культури зв'язана, перш за все, з визначенням різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей; у сфері праці, побуту, міжособових відносин культура регулює вчинки, дії і навіть вибір людей; регулятивна функція спирається на такі нормативні системи, як мораль і право; • знакова (семіотична) функція – культура є певною знаковою системою; тому неможливо оволодіти досягненнями культури без вивчення відповідних знаків.
Структура культури	Побутова культура: обряди, звичаї, норми   Технічна культура: наука, техніка, технології   Художня культура: література, архітектура, скульптура
Форми культури.	Предметні форми культури – це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних та духовних цінностей: засоби і знаряддя праці, філософські та релігійні системи, традиції та образи, моральні принципи і норми, юридичні заходи, твори мистецтва і інші. Особисті форми (персональні) культури – це люди як суб'єкти діяльності, носії та творці певних культурних цінностей. Форми культури – це форми, в яких існує, зберігається і розвивається інформаційно-знаковий зміст суспільного життя
Основні форми культури	-4 Матеріальна -5 Духовна - -6 Фізична але поділ цей умовний
Склад матеріальної культури: • культура праці (техніка і знаряддя праці, джерела енергії, виробничі споруди, системи комунікацій і енергетична інфраструктура); • культура повсякденності – матеріальна сторона людського побуту (одяг, меблі, начиння, побутова техніка, комунальне господарство, їжа); ·1 культура топоса або місця поселення (тип житла, структура і особливості населених пунктів).
Духовна культура заснована на раціональному, творчому типі діяльності, виражається в суб'єктивній формі, задовольняє вторинні потреби людини. Склад духовної культури: • релігійна культура (систематизовані релігійні вчення, традиційні конфесії, сучасні культи і вчення, етнографічна релігійність); • етична культура (етика як теоретичне осмислення моральності, мораль як суспільне її вираження, моральність як особова норма); • політична культура (традиційний політичний режим, ідеологія, норми взаємодії суб'єктів політики); • педагогічна культура (ідеали і практика освіти і виховання); • інтелектуальна культура (філософія, історія, наука). Слід звернути увагу, що до поняття «духовна культура» відносяться і матеріальні об'єкти, що включають світ духовної культури: бібліотеки, музеї, театри, кінотеатри, концертні зали, учбові заклади, суди і ін.
	Художня культура заснована на ірраціональному, творчому типі діяльності, виражається як в об'єктивно-наочній, так і суб'єктивній формі, задовольняє вторинні потреби людини. Склад художньої культури: • прикладне мистецтво або дизайн (налічує більше 400 видів: кулінарію, косметику, перукарське мистецтво, освітлення і т.д.); • «чисте або «витончене» мистецтво» (традиційно виділяють 7 видів: архітектуру, образотворче мистецтво, музику, літературу, танок, театр, кінематограф)
Фізична культура заснована на раціональному, творчому типі діяльності, виражається в суб'єктивній (тілесній) формі, задовольняє первинні потреби людини. Склад фізичної культури: • культура фізичного розвитку (від загальнооздоровчої фізкультури до професійного спорту); • рекреаційна культура – підтримка і відновлення здоров'я (медицина, туризм); • сексуальна культура – прийняті в суспільстві форми вияву і задоволення сексуальності.
Особливі форми культури	1) висока, або елітарна культура - витончене мистецтво, класична музика і література, створювана і споживана елітою; 2) народна культура - казки, пісні, фольклор, міфи, традиції, звичаї; 3) масова культура - культура, що склалася з розвитком засобів масової інформації, створювана для маси і споживана масою. - Елітарна - створюється і використовується привілейованою частиною суспільства або на її замовлення професійними творцями. Еліта – це найбільш спроможна до духовної діяльності частина суспільства. До високої культури відносяться образотворче мистецтво, класична музика, література. Вона важко доступна для непідготовленої людини. Коло споживачів високої культури – це високоосвічена частина суспільства (критики, літературознавці письменники, музиканти. Це коло розширюється, коли рівень освіти населення зростає Різновидами елітарної культури є - світське мистецтво і - салонна музика Формулою елітарної культури є «чисте мистецтво», мистецтво заради мистецтва. - Народна культура – включає в себе два види культури - популярну – Ала Пугачова - фольклорну (колядні свята, вертеп) - Масова – сукупність явищ культури ХХ ст., характерних для економіки, управління, дозвілля, спілкування і особливо художньої культури Масова культура це феномен, який раніше не зустрічався В масовій художній культурі використовуються такі жанри, як детектив, вестерн, мелодрама, мюзикл, комікс, тріллер.
Специфічні форми	СУБКУЛЬТУРА – це цілісна культура відповідної соціальної групи всередині іншої «великої» культури. Що складається із стійких норм, ритуалів, особливостей (мільйонерів, рокери, хіпі, панки, готи, металісти,емо)   КОНТРКУЛЬТУРА – поняття, що означає нові соціокультурні цінності і установки, які суперечать основним принципам традиційної культури (кримінальна субкультура, сатаністи,скінхеди)
Типи культури	Типи культури за релігійною ознакою: Конфуціансько-даосистський Індо-буддійський Ісламський Християнський   Типи культури за історичною ознакою Первісна Культура цивілізацій Стародавнього Сходу. Антична культура Середньовічна Епохи Відродження Нового часу Сучасна   Типологія культури за темпами змін, що відбуваються в суспільстві - Традиційний тип культури чи суспільства, це культура, в якій, регуляція здійснюється на підставі звичаїв. Традицій, установлень, вона поширена у суспільствах, у яких зміни непомітні для життя одного покоління. Джерело знань – старше покоління. - Сучасний тип характеризується досить швидкими змінами, що відбуваються в процесі безперервної модернізації. У рамках первісного суспільства існувало 2 типи культури: 1) культура збиральництва і мисливства 2) культура раннього землеробства і скотарства У рамках феодальної цивілізації виділяють періоди раннього християнства, готики ренесансу, бароко і рококо   За ознакою певної спільноти: -7 національна -8 регіональна, -9 цивілізації
Види культури (категорії)	Види матеріальної культури Засоби захисту і нападу. Першим таким засобом був просто підручний матеріал (камінь, палиця) у хвилини небезпеки, до якого звертались наші пращури. Потім з'явились вторинні засоби — оброблена палиця, різні камнекидальні пристосування, а в епоху мезоліту— лук і стріли, сучасна бойова техніки, ядерна зброя, ракети і т. д. Інструменти та знаряддя праці — З їх створення, власне, і розпочалась матеріальна культура. Інструменти та знаряддя забезпечують і фізичну, і розумову працю за галузями засто­сування. Вони пройшли розвиток від палеолітичних форм через «неолітичну революцію», продуктивний тип господарювання, ін­дустріальний, постіндустріальний, до інфобіотехнологічних видів і підходів створення. Побутове та виробниче Устаткування можна поділити за галузями: промислове, сільськогосподарське, побутове, офісне і т. д. Зв'язок і засоби зв’язку — пошта, телеграф, стільниковий, телевізійний, радіотелефонний зв'язок та інші системи. Технології — першими технологічними операціями були удари, свердління, пиляння, різання, плетіння, склеювання, добування вогню. Технології стрімко розвиваються. Хто володіє новітніми технологіями, вкладає кошти в Їх розвиток, досягає найвищих успіхів у розвитку культури і найближче стоїть до людського блага. Сорти рослин.. Саме до процесу ^вирощування рослин, роботи на землі вперше стало застосуватись слово «культура» у первинному його значенні. Сьогодні ми маємо штучно створений людиною дуже багатий рослинний світ. тисячі нових сортів (зернових, овочевих, садових, ягідних, технічних культур і т. д.). Культура ґрунтів —. Ґрунт — живий. Він об'єднує органічні і неорганічні сполуки, віруси І бактерії, черви* гриби, багато інших живих елементів, які формувались тисячоліттями. Удобрюючи, обробляючи і розпушуючи ґрунти ми підвищуємо їх плодючість. Ґрунти класифікують, складають земельні кадастри, ведуть облік, оцінюють Їх за рівнем урожайності, продуктивності. Породи тварин. можливість добору тварин, їх селекції, схрещування, а сьогодні і клонування. До цієї категорії матеріальної культури належать як сільськогосподарські тварини, так і декоративні та ін. Та відносять до цієї категорії не все поголів'я, а лише носіїв породи (генофонд) Будинки І споруди. Будинки існують житлові, для навчальних і культурних цілей, споруди — виробничі, греблі, мости. Шляхи сполучення і засоби транспорту — які охоплюють три сфери (земля, повітря, воду і, напевне, в недалекому майбутньому космос). сферами класифікуються і засоби транспорту: вози, візки, автомобілі, поїзди, літаки, кораблі і т. д. Енергетичні засоби. людина навчилась добувати вогонь (що вважається найбільшим за значенням досягненням для формування культури) і використовувати енергію стікаючої та падаючої води, вітру, силу приручених тварин, згодом з'являються млини, човни, вози, вітряки створено тепло- і гідроелектростанції, атомні, сонячні та Ін. Функціонують системи, які об'єднують енергетичне обслугову­вання кількох країн. Ведеться пошук нових джерел енергії, Засоби масової комунікації До цієї категорії відносять пресу, радіо, телебачення, кіно. Інформаційні комп'ютерні і лазерні системи і т. д. Засоби освоєння космосу. Це нова категорія матеріальної культури, яка сформувалась в останні десятиліття другого тися­чоліття. Вона об'єднує виробництво з виготовлення ракетоносіїв, стартові майданчики, засоби спостереження, виробництво кораб­лів багаторазового використання, підготовку персоналу. Сьогодні Україна — серед космічних держав світу. Види духовної культури Інтелектуальна Художня Педагогічна Правова релігійна, Види культури проходять через усю систему, їх відносять і до матеріальної і до духовної. Це культури. Етична, Економічна, Екологічна, Професійна, естетична, політична, побутова, медична.
Види культури	Види культури за носієм: ·1 Світова культура ·2 Загальнолюдська ·3 Етнічна культура ·4 Національна культура Світова культура — це синтез досягнень культур усіх націй і народів. Загальнолюдська — це кращі ідеї, форми, зразки технологій, художньо-поетичної творчості, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття, світорозуміння, вироблені багатьма народами, поколіннями, на основі яких будується людська циві­лізація, мета якої—- гуманізм і всезагальне благо. Національна культура — продукт матеріальної та духовної праці певної нації, синтез культур її соціальних груп, верств, її історія, відносини, соціальна пам'ять, самосвідомість. Національна культура відрізняється своєрідністю, неповторністю мистецтва, звичаїв, традицій, господарювання, мислення, духовної і моральної сфери життя й діяльності. Багатство національної культури формується її науковими школами, досягненнями, освітою, філософією, літературою, мистецтвом, розвитком мови і термінології. Національна культура — продукт праці інтелектуальної еліти цієї нації. Етнічна культура— вікова, сучасна й архаїчна, культура певного етносу, база національної культури, поєднує в собі тисячо­літній спосіб мислення, традиції, звичаї, особливості поведінки і побуту, норми, право, філософію, джерело для творчості інтелектуальної національної еліти. Етнічна своєрідність культури найчастіше виявляється в мистецтві, традиціях, звичаях, менталітеті, (міфології. Матеріальна культура набуває своєрідності, спираючись на духовне джерело певного народу.
Роль культури	Культура забезпечує акумуляцію (збереження та накопичення) соціального досвіду у вигляді знань, навичок, різних духовних і матеріальних цінностей, норм людського співжиття, звичаїв традицій – це «пам'ять» окремої нації або окремого часу.
Концепції культури	До першої половини XIX ст. феномен культури розглядався на засадах раціонального осмислення морально-правових та естетичних норм життя, філософсько-теоретичної свідомості. У другій половині XIX ст., з розвитком фольклористики, етнографії (етнології), археології, антропології, соціології, історії, народознавства, філософії та інших галузей знань про людину, аналіз феномена культури здійснюється в рамках науково-концептуальних напрямів, які й стали фундаментальною основою культурології. Серед них найпо­ширенішими є еволюціоністська, аксіологічна, антропологічна, формаційна, циклічна, соціологічна, теологічна та інші концепції культури. Еволюціоністська концепція, сутність якої полягає в обґрунтуванні принципу єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Еволюціоністську концепціюкультури запропонували англійський історик Едвард Тейлор (слайд 12) (1832-1917), американський етнограф Льюіс Морган (слайд 13)(1818-1881), та англійський соціолог Герберт Спенсер (слайд 12)(1820-1903).   Аксіологічна концепція. Засновниками аксіологгчної концепції культури були німецькі філософи та соціологи Вільгельм Дільтей (слайд 14)(1833-1911), Вільгельм Віндельбанд (слайд 14)(1848-1915) та Генріх Ріккерт (слайд 14)(1863-1936). Вони визначали культуру як "світ втілених цінностей", які реалізує людина внаслідок своєї діяльності   Антропологічна або функціональна концепція ґрунтується на висновок про культуру як біологічну природу людини та її безпосередню адаптацію до умов навколишнього середовища. Названі концепції розглядаються в працях їх засновника - англійського етнографа та соціолога Броніслава Малиновського (слайд 15)(1884-1942), французького етнолога та соціолога Клода Лєві-Стросса (слайд 16)(1908-1991), американського етнографа Алфреда Крьобера (слайд 17) (1876-1960) та багатьох інших.   Концепція циклічного розвитку культури, згідно з якою кожна культура в своєму розвитку проходить 4 фази: 1становлення або дитинство, 2 розвиток або юність, 3 розквіт або зрілість, занепад і смерть або старість. Кожна культура має свою долю й тривалість життя, яке становить 1000-1500 рр. Потім культура вмирає, а сліди від неї залишаться у формі цивілізації. Предтечею цього напряму був італійський філософ Джамбаттіста Віко (слайд 18)(1668-1744), який розподілив історію людства на три епохи: епоху богів, епоху героїв і епоху людей. Глибше концепція циклічного розвитку культури обґрунтована в працях російського біолога Миколи Данилевського (слайд 19), німецького соціолога Освальда Шпенглера (слайд 20), англійського історика Арнольда Тойнбі (слайд 21)та інших вчених. Сутність цієї концепції в тому, що історія розвитку людства розглядається як історія співіснування локальних, незалежних один від одного соціокультурних типів.     Соціологічна концепція – культура розглядається як цілісне утворення та складна ієрархія соціокультурних систем. Так, російсько-американський соціолог емігрант Пітірім Сорокін (слайд 22)(1889-1968) сформулював теорію суперсистем культури   Формаційна, або лінійна концепція культури, запропонована К.Марксом (слайд 23) (1918-1983) та Ф.Енгельсом (слайд 23) (1820-95) В основу її закладено вчення про економічний базис як основу матеріально-перетворюючої суспільної діяльності людей, що спрямована на задоволення їх матеріальних потреб та ідеологічну надбудову, до якої належить і культура. Базис є первинним, але з надбудовою він знаходиться в діалектичному взаємозв’язку   Теологічна концепція її основа зводиться до розгляду релігії як вирішальної основи розвитку культури Концептуальні основи теологічного розуміння культури були започатковані основоположниками і провідними богословами християнства, філософами-схоластами Аврелієм Августином (слайд 24)(354-430), Торкватом Северином Боецієм (слайд 24)(480-524), П'єром Абеляром (слайд 24)(1079-1142), Фомою Аквінскьким (слайд 24)(1225-1274) Самюелем Пуфендорфом (слайд 24) (1632-1694), та ін. (слайд 25), (слайд 26)
Розуміння культури як соціального процесу.	Творцем, об'єктом і суб'єктом культури, її носієм, її змістом і її результатом є людина. Людина, будучи біологічною істотою, творить інший світ, переробляючи першу природу, укладаючи в процес свою не тільки фізичну силу та енергію, а й культурно-розумову, вольову енергію, як і матеріальні цінності, творились, накопичувались під Сонцем тисячоліттями, збагачуючи людські гени, створюючи колективний розум, культуруі створюючи одночасно себе. Культура, штучно створений світ — це факт людської присутності на Землі. Едвард Тейлор — англійський культуролог і етнограф — у своїй праці «Первісна культура» підкреслює: «З ідеальної точки зору на культуру можна дивитись як на загальне вдосконалення людського роду шляхом вищої організації окремої людини з метою одночасного сприяння розвитку моральності, сили і щастя людини». Щоб зберегти життя, людина колись навчилась мислити, захищатись, боротись, навчилась діяти, захопила і підкорила собі воду, повітря, вогонь, океани, досягає найвищих вершин, підкорює космос, побувала на Місяці. З кожним її кроком такі моральні цінності, як справедливість і благо, наближуючись, одночасно віддаляються. Досягнення цієї мети сьогодні стає змістом культури, смислом людської діяльності й об'єктивного існування. Кожна людина, народжуючись, маючи певні генетично-культурні задатки, все ж має пройти процес входження в суспільство, оволодіння соціальним досвідом часу, в який вона народилась тобто процес соціалізації, і процес входження в культуру, вивчення культурного досвіду. Інакше вона лишиться на рівні лише біологічного виду. Перетворюючи природу, створюючи штучне середовище людського існування й удосконалення, людина творить одночасно с піт продуктів людської думки —- духовну сферу — найважливішу для людського творення і найнедосяжнішу в ідеальному розумінні. Коли «другу природу» ми називаємо матеріальною культурою, то духовну слід назвати другим Всесвітом. Це «царина людського розуму» (А. М. Кармін). Колективним розумом називає цей духовний всесвіт сучасний український учений і мислитель О. О. Кришталь.
Культурна єдність людини і природи.	Людина радикальна відрізняється від тварини способом відношення до зовнішньої природи. Це відбито вже в біологічній специфіці людської істоти, де з’єднана як тваринна, так і людська природа. Вона є матеріальним синтезом “органічного тіла” людини і історії людської праці. Тому ступінь людської своєрідності по відношенню до тварини проявляється саме в людській діяльності. Якщо тварина не відрізняє себе від своєї життєдіяльності, то людина робить саме свою життєдіяльність предметом своєї волі і своєї свідомості. Виділення людини з природи відбулося завдяки: 1) вмінню виробляти знаряддя праці; 2) володінню членороздільною мовою, писемністю; 3) здібності бути моральною, підніматися над своїми природними потягами і здійснювати вільний вибір. З іншого боку, людина істота соціальна, бо вона перетворює природні об’єкти, тобто займається виробництвом, предметно-практичною діяльністю. Саме в ході цієї діяльності людина формується як соціальна істота. Процес переходу від суто біологічних закономірностей розвитку людини як виду до культурних закономірностей її існування окреслюється досить широкими хронологічними рамками, у межах яких антропогенез, що розпочався близько 3 млн. років тому, доповнений соціогенезом (близько 1,6 млн. років тому) завершився появою Homo sapiens (35-40 тис. років тому). Інтенсивний розвиток пралюдини розпочався у льодовиковому періоді, що характеризувався різкою зміною кліматичних умов та природними катаклізмами. Це зрозуміло, змушувало гомінідів шукати засоби пристосування до нових умов і, найбільшою мірою, - цілеспрямовано змінювати обставини відповідно до потреб життя. Вихідними умовами такого типу пристосування були: розвинута вища нервова система, достатня для подальшої інтенсифікації інтелекту, здатність спілкуватися й використовувати підручні знаряддя у процесі пристосування, спільний спосіб існування. Тривалий груповий відбір цього виду гомінідів у подальшому сприяв розвиткові та вдосконаленню цих генетичних властивостей як засобів уже діяльного, а не суто органічного пристосування до навколишнього середовища. Діяльне пристосування тісно пов’язане з виникненням виробничої діяльності для створення засобів такого пристосування, що кваліфікується науковою як початок виходу пралюдей із тваринного стану. Виробниче-знаряддєва діяльність – вже людська характеристика, що відповідає культурно-еволюційним закономірностям. Вона є початком формування людських рис, бо потребує мислення, знань, мови як засобу передання життєво корисної інформації й відповідно – специфічної людської морфологічної інформації. За свого виникнення виробнича діяльність була ще досить тваринною, близькою до умовно-рефлекторної поведінки. До неї вдавалася ще зоологічно організована спільнота. Основою вивільнення виробничої діяльності з тваринної оболонки став кооперативний механізм (суто культурно-еволюційна закономірність) як оптимальна умова приборкання біологічних інстинктів (зокрема, зоологічного індивідуалізму) та використання колективних зусиль для індивідуального виживання. Цей народжуваний культурною еволюцією механізм взаємодії став згодом засобом перетворення первісного стада в людський соціум (родову общину), а далі – в суспільство як культурну спільноту. Нові способи колективного існування зумовлювали швидке зростання інтелектуальних здібностей пралюдей, ускладнення їхніх навичок, розширення кола їхніх знань. Виживання виду починало більше залежати не від силової переваги у внутрішньовидовій боротьбі, а від володіння життєво необхідною інформацією. Більше того виробничо-діяльне існування пралюдей все очевидніше суперечило механізмові біологічних відносин. Адже зміст знань і зростання їхнього обсягу потребували нових методів оволодіння, нагромадження й передання їх. Нагромаджена інтенсивною роботою мозку життєво необхідна інформація вже не може бути генетично засвоєною та переданою, бо якість, кількість і швидкість отримання інформації тепер не збігається з умовами генетичного кодування. Виникає потреба в пам’яті, яка не пов’язана з генетичним механізмом. Вже на рівні вищих ссавців поряд із генетичним існує наслідування за принципом “роби як я!” Цей первинний механізм негенетичного наслідування дозволяє передавати наступним поколінням сприятливі навички поведінки, він розрахований на найпростішу інформацію, яку можна засвоїти шляхом імітації. Більш складна і розширене інформація потребувала винайдення засобу специфічно культурного кодування – мови, системи цілеспрямованого навчання. Тому культурно-еволюційний розвиток сприяє формуванню більш довершеної, більш універсальної форми пам’яті. Вона могла реалізувати лише в умовах гарантованої безпеки для носіїв знань. Постала необхідність докорінної перебудови всієї системи відносин у первісних спільнотах, яка вимагала відмови від суто біологічного способу, вдосконалення виду –внутрішньовидової боротьби. Протягом багатьох сотень років відбувалося поступове обмеження біологічних інстинктів через формування системи заборонних форм поведінки для кожного члена спільноти – як вираз волі праобщини стосовно індивідуальних обов’язків у процесі спільного виживання. Народжувалась ще одна засада культурної еволюції – мораль. Завдяки цьому відбір на біологічному рівні було витіснено відбором на рівні організації соціальних спільнот. Розвиток людини як біологічної істоти закінчується у кінці мезоліту – на початку неоліту. З точки зору морфологічної будови вона відповідає сучасним стандартам: за способом існування повністю вивільнилася з біологічно-інстинктивної форми, всі біологічні інстинкти взяті під соціальний контроль. Людина остаточно перейшла у стадію культурно-еволюційного розвитку.
Поняття "культура" і "цивілізація".	Починаючи з ХУІІІ ст. широко поширюється в різних галузях суспільних наук поняття “цивілізація”. Велику роль в утвердженні цього поняття відіграли твори французького історика Н.Гізо(слайд 27), присвячені історії цивілізації в Європі і окремо у Франції, а також двотомна праця англійського історика Т.Бокля (слайд 27)“Історія цивілізації в Англії”. З їхньої точки зору вся загальносвітова культура сприймалась як єдина цивілізація. Але з розвитком суспільства та історичних наук стає зрозумілим, що цивілізація сформувалась лише на певному етапі розвитку людства і являє собою якісну межу на еволюційному шляху. Особливо велику роль в розгалуженні понять “культура” і “цивілізація” відіграло ознайомлення з життям племен Америки, Австралії, Африки, що зберегли архаїчні культурні комплекси. В результаті термін “цивілізація” все більше використовувався для визначення особливого етапу в культурно-історичному процесі. Найбільш характерними ознаками цивілізації (слайд 27)вважаються: ·1 монументальна архітектура, ·2 писемність, ·3 урбанізація суспільства (поява міст) ·4 поява класового суспільства і держави(розшарування суспільства на класи) . Перші 3 ознаки характеризують цивілізацію як культурний комплекс, тоді як соціально-економічна сутність цього явища пов’язана з четвертою ознакою. -
Визначення і ознаки цивілізації	Цивілізація – це певний етап розвитку суспільства для якого притаманні наступні риси: - поява писемності; - монументальні споруди - урбанізація суспільства, розвиток техніки - розшарування суспільства на класи;
Типологія цивілізацій	Формаційні типи цивілізації (марксистський підхід, з яким збігалась позиція радянських вчених ·1 первіснообщинна, ·2 рабовласницька, ·3 феодальна, ·4 капіталістична та ·5 комуністична. Підхід, в основі якого риси соціально-економічної еволюції: 1) аграрно-традиційний етап розвитку притаманний рабовласницькому і феодальному суспільствам; 2) індустріальний етап еволюції, пов’язаний з капіталізмом; 3) постіндустріальний етап (з кінця 50-х років, етап, спричинений науково-технічною революцією і високими технологіями) Підхід вчених-східнознавців: ·1 Захід ·2 Схід На їх думку, ці цивілізації мають свої неповторні шляхи розвитку, з яких «природним» і «нормальним» вважається східний, а західний вважається як мутація, відхилення. Західна і східна цивілізація відрізняються розумінням сутності людини, природи, влади, особистості та загальнокультурних цінностей.
Головні етапи розвитку культури.	Визначення принципів періодизації 40-тисячолітньої культурної еволюції є дуже складною і дискусійною проблемою. Існує чимало варіантів цієї періодизації. Вони вже давно й активно “працюють” у науці, що не заважає появі і апробації нових підходів до проблеми. Наше завдання – ознайомитись з найбільш поширеними в науці принципами класифікації культурної еволюції. Ці класифікації виникали в різних галузях науки, торкаючись якихось особливих сторін культурно-історичного процесу. Вони взаємно доповнюють одна одну, а тому дають змогу аналізувати культурну еволюцію всебічно. Ще в античну епоху давньоримський філософ Тіт Лукрецій Кар(слайд 28) (бл. 99-55 рр. до н.е.) у поемі “Про природу речей” зробив припущення про наявність в історії культури кам’яної, мідної та залізної епох. Критерієм такої періодизації він вважав поступову заміну кам’яних знарядь праці мідними, а останніх – залізними. У період середньовіччя біблейський міф про створення богом перших людей, Адама і Єву, та покоління, які пішли від них після вигнання пращурів із раю, був єдиним і незаперечним джерелом уявлень про історію людства і його культуру. Лише з початком наукового вивчення історії людства стають можливими нові підходи до періодизації культури. У ХУІІІ ст. французький філософ-просвітитель Ж.Кондорсе (слайд 29) (1743-1794рр.) поділив історію людської культури на послідовно змінні форми господарювання (полювання, рибальство, скотарство, землеробство). Початок ХІХ ст.. ознаменувався розквітом археологічних досліджень. Необхідність чіткої класифікації пам’яток матеріальної культури зумовила розробку науково обґрунтованої археологічної періодизації, що підтвердила правильність гіпотези Лукреція. Американський історик, етнограф і археолог Л.Морган(слайд 30), а потім Ф.Енгельс(слайд 30), спираючись на поділ людської історії на дикунство, варварство і цивілізацію запропонований ще в кінці ХУІІІ ст. шотландським філософом А.Фергюссоном, пов’язували виділення кожної з цих епох з певним рівнем матеріальної культури, з конкретними формами розвитку господарства. Епосі дикунства відповідають такі господарства, що привласнюють (збирання, полювання і рибальство), епосі варварства – ті, що виробляють (раннє землеробство і скотарство, епосі цивілізації – розвинена аграрна культура, промислова і науково-технічна культури. (слайд 23)К.Маркс у своєму економічному творі “Капітал” обґрунтував принцип періодизації культурно-історичного процесу в залежності від рівня розвитку виробничих сил суспільства. Він виділив такі суспільно-економічні формації: ·6 первіснообщинна, ·7 рабовласницька, ·8 феодальна, ·9 капіталістична та ·9 комуністична. Подальше вивчення історії культури від первісного суспільства і до нашого часу дозволило вченим розробити більш детальну періодизацію культурно-історичного процесу. (слайд 31) Найбільш поширеним у культурології стає поняття культурно-історичної епохи, яке фіксує неповторність і специфіку конкретно-історичної доби історії людства. Найзначнішими епохами всесвітнього культурного процесу є: ·1 культура збиральництва і полювання, ·2 епоха неолітичної революції і ранньої землеробської культури, ·3 культура Стародавнього Сходу, ·4 антична (грецька та римська) культура, ·5 культура Середньовіччя, ·6 культура Відродження, ·7 культура Реформації, ·8 культура Нового часу і ·9 культура ХХ ст.
Філософські концепції культури:	Наприкінці XIX - початку XX ст. розвивається ірраціоналістичне розуміння культури в межах "філософії життя". Поява цього напряму була зумов

Дата добавления: 2013-12-13