Структура проведення арт-терапевтичного заняття з дітьми з особливими потребами

Заняття з арт-терапії з дітьми з обмеженими функціональними можливостями проводиться у декілька етапів.

І. Налаштування.

Початок заняття – це «налаштування на творчість». Завдання цього етапу – підготовка учасників до спонтанної художньої діяльності і внутрішньогрупової комунікації. При цьому можна використовувати ігри, рухові і танцювальні вправи, нескладні образотворчі прийоми. При виконанні цих вправ відбувається зниження контролю з боку свідомості і настає релаксація [2, c. 41].

ІІ. Актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів.

На цьому етапі можна використовувати малюнок у сполученні з елементами музичної і танцювальної терапії. Як було зазначено вище, музика як терапевтичний засіб, на думку багатьох вітчизняних і закордонних учених впливає на настрій дитини, поліпшує її самопочуття, стимулює її волю до соціальної адаптації, допомагає активно брати участь у процесі реабілітації. Для занять краще підбирати мелодійні композиції без тексту, які не викликають протесту в учасників. Голосність звучання також установлюється з загальної згоди. Необхідно змінити чи виключити музику, якщо цього бажає хоча б один із присутніх. Можна сполучати арт- і танцювально-рухову терапію [2, c. 42].

ІІІ. Індивідуальна образотворча діяльність.

Цей етап припускає індивідуальну творчість для дослідження власних проблем і переживань. Прийнято вважати, що всі види підсвідомих процесів, у тому числі страхи, сновидіння, внутрішні конфлікти, ранні дитячі спогади, відбиваються в образотворчій продукції при спонтанній творчості. Більше того, заняття візуальним мистецтвом, на думку англійського арт-терапевта С. Скейфі, сприяють розкриттю внутрішніх сил дитини. Таким чином, дитина з особливими потребами невербальною мовою повідомляє про свої проблеми та почуття, вчиться розуміти й аналізувати свої емоції. За твердженням Е. Крамер, продукт образотворчої діяльності сублімує руйнівні, агресивні тенденції автора і попереджає тим самим їхній безпосередній прояв у вчинках.

Учасники занять, як правило, розрізняються за ступенем готовності до експресії, до контакту з арт-терапевтом, до відкритості у вербалізації своїх переживань. Важливий процес спонтанної творчості, емоційний стан «малювальника», його внутрішній світ, пошук адекватних засобів самовираження [2, c. 43].

Даний етап заняття передбачає непряму діагностику. Так, деякі додаткові відомості про автора можна одержати при інтерпретації малюнків відповідно до критеріїв відомих проективних методик. Однак варто уникати прямолінійних аналогій і поспішних висновків. При виборі образотворчих засобів потрібно враховувати стан особистості дитини, її потребу в приховуванні травматичних переживань, бажання контролювати емоції. На перших заняттях учасники прагнуть працювати знайомими і звичними засобами, і тільки в міру подолання психологічного захисту починають експериментувати, стають більш експресивними. Як правило, діти з обмеженими можливостями спочатку малюють простим олівцем, багаторазово виправляючи зображення, а тільки потім розфарбовують його. Коли переборені захисні тенденції, фарби здатні викликати сильний емоційний відгук, стимулювати уяву і прагнення творчості. Поліфонія кольорів і відтінків дозволяє більш точно відобразити настрій і психічний стан.

Прийнято вважати, що пластичні матеріали (глина, пластилін, тісто) найбільшою мірою підходять для вираження сильних переживань, агресивних почуттів, страхів.

Використання техніки колажу нерідко допомагає перебороти невпевненість, ситуативну тривожність, пов’язану з відсутністю художнього таланту. Колективна робота над створенням колажу сприяє проясненню взаємин в групі [10, c. 207].

IV. Активізація вербальної і невербальної комунікації.

Головне завдання цього етапу полягає у створенні умов для внутрішньогрупової комунікації. Кожному учаснику пропонується показати свою роботу і розповісти про неї. Ступінь відкритості і відвертості самопрезентації залежить від рівня довіри до групи, до арт-терапевта, від особистісних особливостей дитини. Якщо вона з якихось причин відмовляється від висловлювань, не слід наполягати. Можна запропонувати учасникам скласти історію про свій малюнок і придумати для нього назву. Починати розповідь можна словами «Жила собі людина, схожа на мене…». Такий початок полегшує вербалізацію внутрішнього стану і підсилює ефект проекції та ідентифікації. По розповіді учасника можна зрозуміти, кого він засуджує, кому співчуває, ким захоплюється. Тому неважко скласти уявлення про нього самого, його цінності та інтереси, відносини з навколишніми [10, c. 209].

V. Колективна робота в малих групах.

Учасники придумують сюжет і програють невеликі спектаклі. Переклад травмуючих переживань у комічну форму призводить до катарсису, звільненню від неприємних відчуттів, емоцій.

VІ. Рефлексивний аналіз.

Заключний етап припускає рефлексивний аналіз у безпечній обстановці. Необхідна присутність елементів спонтанної «взаїмотерапії» у вигляді доброзичливих висловлювань, позитивного програмування, підтримки. Атмосфера емоційної теплоти, емпатії, турботи дозволяє кожному учаснику арт-терапевтичної сесії пережити ситуацію успіху в тій чи іншій діяльності. Діти з особливими потребами здобувають позитивний досвід самоповаги і самосприйняття, у них зміцнюється почуття власної гідності, поступово коректується образ «Я» [2, c. 49]. На завершення необхідно підкреслити успіхи всіх і кожного окремо.

Отже,діти з особливими потребами – це діти, яка мають освітні, комунікативні, медичні, психологічні, побутові, соціальні потреби, пов’язані зі стійким розладом здоров’я, які відрізняються від потреб більшості її однолітків. Це особлива соціальна група, яка має свої соціокультурні особливості й потребує особливих умов організації життєдіяльності й інтеграції в суспільство.

У процесі соціалізації дітей з вадами розвитку виникає ряд проблем, серед яких чільне місце займають відношення суспільства і держави, виховання й навчання таких дітей у закритих школах-інтернатах, усунення родини від виховання дитини. До дітей-інвалідів у сім’ях, як правило, пред’являються занижені вимоги, санкції, запити, дитині не надається можливість проявити власну активність, що сприяє закріпленню інфантильності, невпевненості у собі, труднощам у спілкуванні, у встановленні міжособистісних контактів. Тому реабілітаційний процес має передбачати гармонійну інтеграцію дітей з обмеженими психофізичними можливостями, пізнання власного «Я», формування вміння встановлювати взаємини з іншими людьми. Ефективним методом у цьому процесі є арт-терапія.

Арт-терапія – це терапія образотворчою діяльністю з метою вираження свого психоемоційного стану, що володіє широкими можливостями і сприяє швидкій соціалізації дитини з особливими потребами.

Практично кожна дитина з особливими потребами може брати участь в арт-терапевтичній роботі. Арт-терапія як невербальний засіб спілкування особливо цінна для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, відчуває труднощі в словесному описі своїх переживань, у міжособистісній взаємодії. Образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, є засобом вільного самовираження і самопізнання. Результати образотворчої діяльності мистецтва є об’єктивним свідоцтвом настроїв і думок особистості з особливими потребами, що дозволяє використовувати їх для соціальної інтеграції дитини. Арт-терапевтична робота допомагає подолати апатію і безініціативність, сформувати більш активну життєву позицію, впевненість у своїх силах, автономність і особисті межі. У процесі арт-терапії дитина з особливими потребами отримує можливість пережити больові для неї ситуації та почати звільнятися від стереотипної поведінки та відношень до оточуючих, які заважають соціальній адаптації.

У процесі соціалізації дітей з особливими потребами у більшості випадків використовують індивідуальну і групову форми арт-терапії. Більшість арт-терапевтів надає перевагу груповій арт-терапії, адже саме групова робота з дітьми з вадами розвитку дозволяє розвивати ціннісні соціальні навички, дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з навколишніми, підвищує самооцінку і призводить до зміцнення особистої ідентичності.

У системі соціальної допомоги дітям з особливими потребами використовуються різні види арттерапії: терапія засобами зображувальної діяльності (малюнок, ліпка); музична терапія; імаготерапія; кінезітерапія (особливо, психогімнастика та корекційна ритміка); танцювальна терапія; казкотерапія.

Терапія засобами зображуваної дійсності спрямована на розв’язанням у символічній формі конфліктної травмуючої ситуації у міжособистісних взаєминах, підвищення самооцінки дитини з обмеженнями у розвитку, усунення тривожності та страхів тощо.

Позитивний ефект у процесі соціальної інтеграції дитини з обмеженими функціональними можливостями мають різні види музичної терапії (рецептивний, активний, інтегративний), метою яких є моделювання позитивного емоційного стану, катарсис, вихід з психотравмуючої дитину ситуації шляхом сприймання музики, звільнення дитини від негативних переживань.

Активна музична терапія з дітьми з вадами психо-фізичного розвитку використовується у варіантах вокалотерапії, танцювальної терапії, хореотерапії, психогімнастики. Заняття з вокалу спрямовані на формування оптимістичного настрою, гармонізацію внутрішнього світу за допомогою вокальної діяльності дитини з функціональними обмеженнями. Використання танцювальної терапії зумовлює усунення емоційного напруження дітей з різними порушеннями у розвитку, сприяє зниженню психоемоційного напруження, релаксації, регуляції емоційних станів, корекції моторної сфери тощо. Метою психогімнастики є корекція психоемоційних та моторних порушень у дітей з вадами розвитку.

Особливе місце серед видів арттерапії з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку посідає імаго терапія. Так, складання історій, розповідей використовується для пожвавлення почуттів дитини з вадами розвитку, вербалізації образів, асоціацій, символів, що є в доробку дитини, для того щоб перетворити внутрішнє занепокоєння в конкретний образ і надихнути на творчість. Лялькотерапія широко використовується для розв’язання інтра – та інтерперсональних конфліктів, поліпшення соціальної адаптації, у корекційній роботі зі страхами, заїкуватістю, порушеннями поведінки, а також для роботи з дітьми, що мають емоційну травму. Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості дитини, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, удосконалювання взаємодій з навколишнім світом.

Заняття з арт-терапії з дітьми з обмеженими функціональними можливостями проводиться у декілька етапів, кожен з яких має свої особливості: І. Налаштування; ІІ. Актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів; ІІІ. Індивідуальна образотворча діяльність; IV. Активізація вербальної і невербальної комунікації; V. Колективна робота в малих групах; VІ. Рефлексивний аналіз.

Лекція №.15

Тема: Діагностичний потенціал арт-терапевтичних технік

План

1.Арт-терапія та навчання малюванню: порівняльна характеристика

2.Границі арт-терапевтичної діагностики

3.Оцінка діагностичних параметрів у арт-терапії

4.Діагностичні ознаки в арт-терапії: символ та лінія

5.Символіка кольорів у арт-терапії

Арт-терапія в роботі практичного психолога: Використ. арт- технологій в освіті / О. Вознесенська, Л. Мова.—К.: Шк. світ, 2007. — 120 с.

1.Арт-терапія та навчання малюванню: порівняльна характеристика

В арт-терапії, як правило, неможливо розділити діагностичну й тера­певтичну мету. Діагностичний і власне терапевтичний процеси відбува­ються одночасно за допомогою спонтанної творчості. В результаті легше встановлюються емоційні, довірчі комунікативні контакти між сторона­ми, включеними в діагностичний процес. У терапевтичному малюванні діагностична ситуація менше помітна, як правило, вона не усвідомлюєть­ся учасниками та не провокує захисних реакцій.

Функція арт-терапії полягає не в тому, щоб виявляти психічні недоліки або порушення (В.Беккер-Глош), а в тому, щоб актуалізувати внутрішній потенціал людини. Арт-терапія прагне виявити творчі здібності особис­тості, здатна підтримувати аутентичність та відновлення гармонії особис­тості.

Основним діагностичним матеріалом є, звісно, образотворча продук­ція, це зближує арт-терапію з проективними малюнковими тестами. Го­ловним механізмом формування образів є проекція. Проекція лежить в основі всіх видів художньої та наукової творчості. Суб'єкт проектує (відоб­ражає, виражає) свої неусвідомлювані чи приховані потреби, комплекси, витіснені переживання, мотиви, позитивні властивості — усе те, що не набрало ще форми думок. Тобто, таким чином ми отримуємо доступ до передсвідомого та в окремих випадках до безсвідомого клієнта. З позицій феноменології творчий продукт клієнта розглядається як вираження його переживань. Деякі автори виділяють як самостійний різновид проективну арт-терапію {Є.Бурно, С.Кратохвіл, А.Осипова тощо). Відзначається й належність арт-терапії до групи експресивних проективних методів. Але арт-терапія — більш глибокий феномен. І арт-терапевтична інтерпрета­ція малюнка не є самоціллю й не зводиться до кількісного та якісного аналізу формальних елементів.

Продукти творчості клієнтів у процесі арт-терапії — лише діагнос­тичний матеріал. Спеціаліст може робити певні гіпотетичні висновки, опираючись лише на цілий ряд робіт. Графічні проективні тести чітко об­межені за тематикою та умовами реалізації — в арт-терапії теми обира­ються довільно, як і умови виконання. Інтроспективне сприйняття вва­жається більш інформативним, ніж зовнішні ознаки закінченого твору.

Треба також відзначити велику небезпеку суб'єктивізму, проекції діаг­ностичних очікувань і переживань самого спеціаліста в процесі інтерпре­тації отриманого матеріалу. Арт-терапевт не застрахований від суб'єктив­ного розуміння проблеми, оскільки всі його запитання так чи інакше бу­дуть спрямовані на перевірку своїх попередніх гіпотез, діагнозів, які пов'я­зані зі звичними для нього формами професійного дискурсу, а також відоб­ражають стосунки панування й підпорядкування, що містяться в самому контексті взаємин терапевт — клієнт. Важливо виокремлювати те, що на­лежить до авторської інтенції (смислу, змісту) малюнка, від того, що об'єктивно задано ситуацією (події, оточення).

Основною профілактикою зазначених проблем у роботі виступають три чинники:

а) постійне поглиблення знань із психології;

б) особиста терапія спеціаліста (в тому числі й групова);

в) регулярна супервізія роботи спеціаліста.

Завдяки цьому в арт-терапевта розвиваються каузальні схеми та фор­мується емпатійне й конгруентне ставлення до клієнта. І найважливіше, спеціаліст отримує необхідні особистісніресурси для досягнення постав­лених у терапії цілей, тому що основний інструмент у психотерапії, як зазначають усі класики, — це особистість терапевта.

Прямолінійна інтерпретація не повинна мати місця в арт-терапії

У діагностиці немає готових рецептів. Психолог опирається на систе­му значень і асоціацій автора, використовує різноманітні мовні стратегії, відстежує особливості міміки, рухів, невербальної звукової експресії. Тоб­то, арт-терапевтична інтерпретація, на відміну від проективних графічних методів, супроводжується обов'язково зворотнім вербальним зв'язком, заснованим на рефлексії самого клієнта та спонукає його до самостійного усвідомлення змістів внутрішнього світу. Пріоритетними орієнтирами для спеціаліста є асоціації автора образотворчого продукту, його невербаль-

Арт-терапія та проективний малюнок: порівняльна характеристика поведінка та вербальна експресія. Арт-терапія дає людині можливість одночасно виступати й «свідком», і «безпосереднім учасником» образо­творчого процесу, проводити рефлексію свого травматичного досвіду, «переводити» інформацію про нього з емоційного на когнітивний рівень

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОЕКТИВНОГО МАЛЮНКА Й ДІАГНОСТИКИ В АРТ-ТЕРАПІЇ

№ з/п	Критерії порівняння	Проективний малюнок	Арт-терапія
	Мета	діагностична	психотерапевтична, діагностична, комунікативна, розвивальна
	Діагностичний матеріал	малюнок, опитування після виконання малюнка	малюнок, продукт художньої творчості, вербальна комунікація, невербальна комунікація
	Теми завдань	обмежені; тема, зміст завдання, інструкція чітко відповідають верифікованому тесту	обумовлюється логікою арт-терапевтичного заняття, може бути вільною
	Психологічні механізми	проекція	проекція; перенос; контрперенос
	Інтерпретація результатів	якісна та кількісна обробка у відповідності до стандартизованих критеріїв, технологічний рівень інтерпретації	Вимірювання в строгому смислі не застосовується; герменевтичний підхід до інтерпретації, опора на почуття й інтуїцію; мовна комунікація, зворотній зв'язок, розуміння в сполученні 3 інтерпретацією
	Участь спеціаліста	допускається відсутність при тестуванні	обов'язкова присутність арт-терапевта

Кожен учасник арт-терапевтичної діяльності знає про можливості вільного використання будь-яких образотворчих матеріалів і засобів для творчості. При цьому результати його образотворчої діяльності не будуть оцінюватися з позицій естетичних критеріїв (В.Оклендер, К.Рудестам). Завжди вітають спробу відобразити свої почуття та думки в будь-якій ху­дожній формі, в той момент, коли людина відчує себе готовою це зробити.

АРТ-ТЕРАПІЯ ТА НАВЧАННЯ МАЛЮВАННЮ: ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Доцільно окремо розглянути відмінності арт-терапевтичних занять від уроків малювання.

1. Ці процеси мають різні пріоритетні цілі. На уроці малювання (або при навчанні іншим видам образотворчого мистецтва чи хореографії) метою є навчання нової діяльності. В арт-терапії—терапевтична чи пси- хокорекційна мета, а також непряма діагностика. Вітається щирість, спон­танність, відкритість.

2. Навчання передбачає оцінку засвоєння знань, в арт-терапії роботи клієнтів ніколи не порівнюються та не оцінюються. Навіть не застосову­ються такі судження як «красиво — некрасиво», «правильно — непра­вильно». Вираження почуттів і переживань, індивідуальний стиль само­вираження має більшу цінність, ніж естетичність продукту образотворчої діяльності.

3. На уроках малювання за контроль і дисципліну відповідає вчитель. В арт-терапії високий ступінь свободи й самостійності, учасники самі кон­тролюють послідовність дій. Для арт-терапевта важливо приймати клієнтів у будь-якому стані — в сльозах і в агресії, надавати їм право на мовчання та право вибору.

Вчитель на уроці займає позицію зверху, бо він учитель, він знає та вміє більше за учня, а арттерапевт — рівноправний партнер, «фасиліта- тор» процесу творчості (К.Роджерс). Він повинен полегшувати процес, сприяти розвитку клієнта, заохочувати учасників виражати свої внутрішні переживання якомога більш довільно й спонтанно, не турбуватися про художні якості роботи.

2.Границі арт-терапевтичної діагностики

Ми бачимо величезний діагностичний потенціал творчої продукції учасників арт-терапевтичної роботи. Творчість дозволяє виразити внутрішні, глибинні переживання, побачити яскраву індивідуальність осо­бистості. Тотальне кількісне дослідження, на думку багатьох спеціалістів, не є універсальним, оскільки деформує бачення об'єкта, висвітлюючи тільки ту його частину, що піддається вимірюванню.

Але, на думку Л.Лєбєдєвої, існують і певні обмеження арт-терапев- тичної діагностики. По-перше, в спонтанній художній творчості знаходять відображення культурні настановлення, що впливають на індивідуальні особливості малювання. По-друге, категорія аналізу в арт-терапії обме­жена продуктами художньої спонтанної творчості. Формальна діагности­ка може не мати сенсу, тому що спонтанна творчість спричинила зцілен­ня — терапевтичний ефект малювання. По-третє, існує специфіка ху­дожньої творчості в дитячому віці, що обмежує арт-терапевтичну діагно­стику. Відсутність строгої стандартизації, переважання емпіричного спо­стереження в арт-терапевтичній діагностиці, залежність від рівня підго­товленості спеціаліста, інтуїції, досвіду арт-терапевта надає діагностиці су­б'єктивного характеру. Отримані дані мають описовий характер, їх важко виміряти та оформити у вигляді стрункої системи статистично об'єктив­них, надійних, достовірних результатів.

Золоті правила арт-терапевтичного обговорення образотворчо­го матеріалу (В.Оклендер):

• клієнт розповідає про свою роботу так, як йому хочеться;

• арттерапевт може попросити клієнта прокоментувати ті чи інші частини малюнка, прояснити їхнє значення, описати деякі форми, пред­мети та персонажі;

• можна попросити клієнта описати роботу від першої особи, навіть від елементу зображення, побудувати діалоги між окремими частинами роботи;

• треба спонукати клієнта фокусувати увагу на кольорах (кольори можуть використовуватися в різний час по-різному: відображати власти­вості об'єкта або ставлення автора до об'єкта);

• необхідно намагатися фіксувати особливості інтонацій, положен­ня тіла, виразу обличчя, ритму дихання клієнта;

• завдання арт-терапевта — допомогти клієнтові усвідомити зв'язок між своїми висловлюваннями про творчу роботу та життєвою ситуацією; обережно запитати про те, що і як із реального життя може відображати створений ним образотворчий продукт (обережно — тому що важливо, наскільки клієнт готовий інтегрувати інтерпретації);

• треба звернути особливу увагу на відсутні частини зображення та порожні місця в малюнку;

• іноді варто сприймати зображення буквально, іноді шукати щось протилежне зображеному;

• можна попросити клієнта розповісти про те, що він відчував у про­цесі створення роботи, до її початку, після її завершення;

• важливо надати клієнту можливість працювати в зручному для ньо­го темпі та з усвідомленням того, що він буде зображувати щось, що може відобразити ті стани, досліджувати які він готовий;

• треба виділяти в роботах клієнта найбільш стійкі теми та образи.

Пряма однозначна інтерпретація — суттєве порушення прав і сво­бод клієнта. Оскільки консультант завжди перебуває у сильнішій позиції (його слова сприймаються як більш вагомі, висновки — як об'єктивні та істинні), висловлювати таку позицію означає нав'язувати клієнту власні проблеми. Тому в будь-якому випадку слід утримуватися від цього.

Якщо клієнт вимагає роз'яснень щодо свого малюнка, варто звернути­ся до його особистого символізму (а що для вас означає сонце?). Якщо ж клієнт наполягає на інтерпретації, запропонувати хоча б 3—5 версій, аби забезпечити клієнту вибір значення, притаманного йому самому.

Треба пам'ятати, що арттерапевт не шукає, що з клієнтом «не так», не говорить йому про це. Клієнт розповідає про своє життя, діалог виникає, коли арттерапевт приймаєте, що чує, не намагаючись щось дізнатися, а потім навчити. Він показує як, будучи живим організмом, маючи почут­тя та відчуття, функціонувати та взаємодіяти, бути живою людиною. При­чому ця демонстрація є невербальною.

3.Оцінка діагностичних параметрів у арт-терапії.

Розглянемо матеріали, що їх вибирає клієнт для образотворчої діяльності.

Формат аркуша паперу:

• великий — свідчить про високий рівень домагань особистості, високу самооцінку, майже нарцисизм;

• маленький — ознака низької самооцінки та рівня домагань, а та­кож розвитку особистості за шизоїдним та депресивним типами (якщо такий вибір є правилом);

• відривання аркушу потрібного розміру може також бути діагнос­тичним критерієм: відривання «під лінійку» є ознакою консерватизму та ригідності, а відривання неакуратно — слабості «над-Я» й стримування анальних імпульсів.

Композиція малюнка:

• формат альбомний свідчить про екстенсивний тип особистості, бажання все встигнути, побачити якомога більше, а формат книжковий — навпаки, про інтенсивний тип особистості, вміння зосередитися, ціле­спрямованість;

• наявність рамки малюнка свідчить про прагнення сховатися, захис­титися, страх, невпевненість щодо зовнішньої небезпеки; рамка із незай­нятого простору також показує страхи, невпевненість, а якщо рамка лише з однієї сторони малюнка, то саме звідти клієнт чекає на небезпеку;

• зміщення композиції малюнка вгору свідчить про високу само­оцінку, вниз — про низьку;

• ліва сторона малюнка відображає емоційну складову особистості, права — інтелектуальну, когнітивну, раціональну

Матеріали для художньої творчості

Пластилін, глина, спеціальне тісто — матеріали для роботи з агресією, різними страхами, фрустраціями. Відреагування негативних емоційних станів за допомогою певних маніпуляцій із пластичними матеріалами зни­жує вірогідність аутоагресіїта насильницьких дій зі сторони клієнта.

Розглянемо застосування матеріалів для малювання у порядку підви­щення внутрішньої свободи особистості. Нагадаємо, що клієнт завжди має свободу у виборі матеріалів і засобів самовираження:

• кулькова ручка свідчить про відмову від кольору, тобто страх емоцій;

• простий олівець дає можливість багато разів перемальовувати за­думане, тому що неважко стерти зображення. Це може бути свідченням прагнення до ідеального, перфекціонізм; якщо лінії чіткі, то ймовірно, що клієнт належить до шизоїдного типу (як і у випадку з кульковою ручкою), а якщо лінії розмазані, розмиті, то, можливо, клієнт депресивний;

• чорна туш свідчить про агресивні тенденції особистості;

• кольорові олівці можуть бути свідченням потреби в опорі, орієн­тації, тому що мають чіткі лінії; менше це стосується пастелі та крейди;

• фарби (гуаш, масло, акварель) «провокують» спонтанність в об­разотворчій діяльності, допомагають більш яскраво та відкрито проявити різноманітні емоції, дослідити власні переживання; акварель свідчення найбільшої внутрішньої свободи особистості;

• фломастери стоять окремо у цьому ряду, тому що є даниною моді, але якщо людина завжди тягнеться до фломастерів, це може свідчити про істеричні риси особистості.

Психолог має звернути увагу на такі ознаки:

• не промальована лінія горизонту свідчить про внутрішню роз­двоєність;

• у центрі малюнка завжди розташовуються найбільш емоційно зна­чимі для клієнта речі;

• порушення чи відсутність перспективи може свідчити навіть про ознаки психозу;

• відсутність необхідних частин (наприклад, частин людського тіла) чи їхня гіпертрофованість — свідчить про потреби особистості, що з цим пов'язані (на цьому засновано багато проективних текстів);

ознаки вітальності у неживих предметів, чи навпаки — механічні частини у людей свідчать про роздвоєння психіки на емоційний та когні- тивний компоненти.

4.Діагностичні ознаки в арт-терапії: символ та лінія

Усі клієнти, звичайно, по-своєму розуміють та переживають власні твори, однак спеціалісти мають знати, що можуть означати окремі еле­менти малюнка та весь малюнок у цілому. Мова йде про певний діапазон символічних значень:

Такі знання допоможуть цілісно сприймати творчі продукти, у єдності їх позитивних та негативних аспектів, різних пластів життєвого світу, часо­вих просторів. Наголошуємо знову, що спеціалісти можуть лише будува­ти робочі гіпотези та опиратися на певні закономірності розгортання пси­хічних процесів. Домінуючою стратегією, як правило, виступають інтуї­тивні дії в процесі роботи.

Символіка ліній та форм

Архетипічних символів у просторі ліній є всього лише три:

— вертикальна лінія (хребет, розвиток, дух, творчість);

— горизонтальна лінія (руки, земля, надійність);

— чаша (таз, емоції, почуття, пластичність).

Саме ці символи стали основою для формування праформ, що в різних комбінаціях переспівують первинну тріаду. Праформи поділяють на такі групи.

Жіночі проформи:

• коло (цілісність, вічність, самість, несвідоме);

• спіраль (розвиток);

• дуга (захист, егоїзм, дах);

• чаша (прийняття, альтруїзм);

• хвиля (гнучкість, швидкоплинність, рухливість).

Чоловічі проформи:

• крапка (початок, кінець, концентрація);

• лінія (дія, напрямок, правильність, сила, насильство);

• квадрат (максимальна врівноваженість, консерватизм);

• меандр (поєднання гнучкості та цілеспрямованності);

• кут (потенційність, свобода).

Трансперсональний символ — лемніската (вічність, гармонія, ан- дрогінність).

Кожен малюнок — це лист від несвідомого до свідомості, до фасиліта- тора. Лінії та форми — це сфера мислення, буквально напрямок думок людини. У цій царині ми можемо відстежувати, які завдання вирішує у своєму внутрішньому світі клієнт, які напрямки вважає головними, що знаходиться на периферії уваги.

5.Символіка кольорів у арт-терапії

Символіка кольорів також має свій діапазон — від позитивного до не­гативного. Як правило, позитивні аспекти кольору відповідають його при­родному втіленню (синій — вода, небо), негативні ж аспекти закодовані у культурних образах (синя борода, синя панчоха).

Як зазначає Б.Базима, кольори — це об'єктивно втілені емоції. Тобто, кольори відкривають перед нами простір емоцій людини. Чому ж тоді одні й ті ж кольори у різних культурах у різний час символізували абсолютно протилежні події? Тому що емоційне ставлення до подій людського жит­тя мінливе як у часі, так і в культурі.

Інтерпретація кольору повинна завжди враховувати два основні ас­пекти:

—психофізіологічний (об'єктивний вплив кольору на стан людини);

— психологічний (суб'єктивне переживання кольору клієнтом).

Психофізіологічний вплив кольорів на стан людини досить відомий. Наприклад, червоний активізує діяльність людини — підвищується тиск, пришвидшується ритм дихання та пульс. За цими тіїесними маркерами досить просто впізнати емоції (К.Ізард), що викликають такі ж тілесні ре­акції (тут— збудження, активність, тривога, гнів тощо).

Психологічне переживання кольору клієнтом завжди неповторне, бо глибоко пов'язане з життєвою історією особистості, її досвідом пережи­вань, із культурною та статевою ідентифікацією. Саме тому завжди важ­ливо виявити цей пласт значень у розмові з людиною (що для вас означає цей колір).

Слід також уважно відстежувати поєднання кольорів. У різних варіа­ціях включаються різні аспекти діапазону значень кольору, так само як це відбувається з емоціями людини. Наприклад, радість може бути виклика­на перемогою (я зміг!) у змаганні, а може бути наслідком переживання заздрості чи злості (у випадку програшу суперника — він не зміг!). Основні аспекти таких поєднань добре викладені у роботах М.Люшера.

Знову зазначимо, що пряма однозначна інтерпретація є суттєвим порушенням прав і свобод клієнта. Не слід і розповідати клієнтові все, що ви знаєте проданий колір. Основне завдання консультанта—дати можливість клієнту самому усвідомити зміст та роль своїх емоцій у власному житті.

Для практики роботи важливо знати й розуміти основні зна­чення кольору та його вплив на психофізіологічні показники.

У теорії кольорознавства виділяють три основні кольори (синій, жов­тий, червоний). Змішуванням основних кольорів можна створити інші — додаткові (зелений, фіолетовий, оранжевий). Білий містить у собі всі кольо­ри — це порядок, первинне світло (у центрі), а чорний (поза фігурою).

Символіка кольорів у арт-терапії

Розглянемо значення кольорової гами.

Червоний колір. Відбувається зростання ритму дихання та пульсу, підвищується тиск, збільшується швидкість реакції та мускульна сила, людина збуджується. Асоціюється з силою, любов'ю, збудженням, енер­гією, пристрастю, тривогою, насильством, кров'ю, нервовим напружен­ням та неспокоєм, гнівом.

Пов'язується з апетитом, бажанням, теперішнім часом, чоловіками, активною екстраверсією. Червоний колір насамперед символізує безсвідо- ме, фізичне, фізіологічне. Приказки та усталені вирази: «дурень любить червоне»; «вулиця червоних ліхтарів», «почервоніти від гніву». Червоний колір застосовують при лікуванні різних запальних процесів, екзем, віспи тощо.

Оранжевий колір. Дія цього кольору схожа на дію червоного кольо­ру, однак тут відсутні аспекти агресії. Йому притаманна м'яка сила — він викликає радість і тепло, приємно збуджує. Вважається кольором здоро­в'я та творчості, внутрішньої рівноваги й гармонії, толерантності, муд­рості.

Оранжевий колір сприяє сексуальності, активізує залози внутрішньої секреції, налагоджує обмінні процеси, покращує кровообіг і травлення. Цей колір поєднує силу червоного та сонячне сяйво жовтого. Це колір буддистських монахів. Пов'язується з прагненням до переживань та само­ствердження, з позалінійним часом. Також може свідчити про жагу до пригод та радісно-солодких вражень.

Жовтий колір. У найсприятливішому аспекті — чиста радість, золо­то. Також означає усвідомлення, свідомість, нестримність, променистість, свободу, рефлексивність, надію й сподівання на щастя. Виражає прагнен­ня до нового й майбутнього. Підвищує самооцінку.

В лікуванні жовтий колір допомагає очищати та тонізувати організм, контролювати вагу. Приказки та усталені вирази: «жовта преса», «жовтий дім», «жовтий квиток». Асоціюється також із ревнощами, зрадою, скупіс­тю та недовірою, психічними розладами. Вливає на людину ще м'якше, ніж оранжевий колір. Викликає веселе збудження й цікавість до світу, сприяє ясному й гострому зоровому сприйманню.

Зелений колір заспокоює, допомагає розсіювати негативні емоції, приймати рішення та засинати. Нормалізує тиск, пульс, покращує інте­лектуальну працездатність, концентрацію уваги.

Асоціюється з життєвою силою, юністю, процвітанням, спокоєм, надією, розвитком духу, чоловіками, багатством. Любов до всього світу — його позитивний аспект. Священний колір ісламу. Також означає зупинку в розвитку, незрілість, обмеженість, нудьгу.

Синій колір. Протилежний червоному кольорові за впливом на люди­ну. Усі процеси (тиск, ритм дихання, пульс) уповільнює, знижує праце­здатність.

Асоціюється з вірністю, повним спокоєм, традиційністю, почуттям спільності, загадковістю, мрійливістю, фанатизмом, сумом, глибокою сер­йозністю. Це колір самозаглиблення, він усе присвячує лише собі, ніби затягує глядача у внутрішній світ. Приказки та усталені вирази: «синя бо­рода», «синя панчоха», «синя птаха».

Фіолетовий колір з'являється завдяки поєднанню синього й черво­ного, тому часто є символом мрій та фантазій.

Переживається як колір внутрішньої концентрації, притаманної і вагіт­ним жінкам, і поетам. Асоціюється зі смиренням, містичними знаннями, духовним зростанням, жертовністю, прагненням повної свободи. Вплив на людину подвійний: дихання й пульс уповільнюються, проте зростає працездатність серця й кровоносних судин.

Білий колір. Це колір повної свободи й довершеності, рівності й відсут­ності обмежень. Асоціюється з натхненням, вірою, миром, злагодою, спра­ведливістю, істиною, порятунком, чистотою, цнотливістю, цілісністю, богоподібністю, спокоєм.

Чорний колір. Протилежний білому, вбирає в себе усі кольори. По­в'язується з загадковістю, таємничістю, страхом, працелюбністю, асоці- альністю, негативізмом, ірраціоналізмом, трауром. Приказки та усталені вирази: «чорна робота», «чорний ринок», «чорний гумор».

Лекція№16

Тема: Арт-терапевтичні технології в освіті

План

1.Механізми соціалізації через розвиток творчого потенціалу

2.Групова арт-терапія у соціальній роботі

3.Принципи виявлення творчого потенціалу

4.Застосування арт-терапії з дітьми в умовах освітнього процесу

1.Механізми соціалізації через розвиток творчого потенціалу

Дослідження доводять, що заняття арт-терапією суттєво впливають на розвиток соціальних навичок спілкування та позитивних соціально-психо- логічних рис людини. За рахунок яких механізмів це відбувається? Фанта­зія є механізмом розвитку творчого потенціалу та адаптивним ресурсом соціалізації. Уява — основа творчого процесу.

Форми зв 'язкууяви з дійсністю:

• уява завжди створюється з пережитих людиною подій, тобто з ко­лишнього досвіду, отже, творча діяльність залежить від набутого досвіду людини, і чим різноманітніший досвід, тим багатша уява;

• уява має спрямованість, тобто ми створюємо цілі й мотиви, які переслідує діяльність уяви;

• уява є емоційним зв'язком.

Слід також нагадати, що творчі здібності — це здатність вирішувати проблеми новим та оригінальним способом. Отже, всі риси творчої діяль­ності нерозривно пов'язані з уявою, оскільки творча діяльність передба­чає різні підходи, варіанти рішення, розгляд предмета з різних сторін, умі­ння знайти оригінальний, незвичайний спосіб створення. Природно, що клієнт створює суб'єктивно нове, насамперед для нього самого. І саме тому в творчому процесі формуються здібності особистості.

Для адекватного залучення до соціальних стосунків, досягнення по­ставленої мети необхідна розвинута фантазія та уява клієнта. Крім того нагадаємо, що арт-терапія — це гра, а гра як форма активності є формою навчання. В грі клієнт набуває здатності керувати емоціями, відчуттями, що забезпечує його адаптацію до нового і надалі буде основою для роз­витку соціальної адаптації.

Розвиток творчих здібностей — це формування в клієнтів прагнення до прояву власної ініціативи, прагнення створити щось нове, своє, розши­рити світогляд, наповнити новим змістом пізнання.

2.Групова арт-терапія у соціальній роботі

Як уже зазначалося, в соціальній роботі арт-терапія застосовується найчастіше в груповій формі. В груповій арт-терапії беруть участь од­норідні за складом групи. Вона характеризується орієнтуванням на твор­чий простір, який відображає процес взаємодопомоги в емоційній та во­льовій сфері особистості.

Творча взаємодія в групі дає змогу:

• підтримувати почуття гідності й позитивного «Я» кожного з учас­ників;

• відчувати поступ в особистісному зростанні на основі творчих результатів та зворотного зв'язку членів групи;

• бути самим собою і розвивати творчий потенціал.

Таким чином, застосування арт-терапії має соціалізуючий вплив на дитину чи дорослу людину. Цінність процесу й результату творчості впли­ває на її почуття та поведінку. В творчості людина як залишається собою, так і відчуває себе представником соціальної групи.

Основні завдання групової арт-терапії

• Оволодіння здатністю спонтанного самовираження що сприяє: вільному вираженню емоцій і потреб; вільному переживанню минулих подій, вираженню й відтворенню теперішніх і майбутніх пі цій, спрямуванню деструктивних і неадекватних імпульсів (наприклад, без іеж- ної ненависті) у прийнятну поведінку шляхом сублімації.

• Навчання контролю над навколишнім середовищем за -допо­могою оволодіння й використання певних засобів й інструментів мистец­тва (наприклад, глини), що в свою чергу сприяє полегшенню в оволодінні емоціями й конфліктами.

• Цілеспрямоване створення символів сприяє задоволенню по­треб у співпереживанні, контролю над імпульсами, вираженні потреб і афектів, підвищенню самооцінки й упевненості в собі, відтворенню між- особистісних процесів і взаємин без ризику отримати від оточення нега­тивну або оціночну реакцію.

• Самоконтроль (оволодіння техніками розслаблення, рух від кар­лючки або безформних маніпуляцій із глиною до осмисленого зображен­ня або ліплення) сприяє створенню умов для пошуку альтернативних рішень проблем; підвищенню самооцінки й упевненості в собі.

• Навчання навичкам і розвиток здібностей, пов 'язаних із твор­чістю.

Сучасний підхід до соціальної роботи ґрунтується на принципах на­дання допомоги «тут і тепер» та посиленні здатності клієнта самостійно вирішувати проблеми. Арт-терапія як індивідуальний, груповий чи ко­лективний творчий продукт є стратегічним чинником впливу на осо­бистість. Це витікає з того, що образотворче мистецтво один із найвпливовіших факторів формування світогляду безпосередньо впливає на пси­хічний стан.

Поєднуючи погляди різних шкіл і напрямків арт-терапії в систему чин­ників психотерапевтичного впливу, О.Копитін виділяє три найважливіші:

—художня експресія (відреагування, катарсис, імітація, фантазуван­ня, універсальність та індивідуалізація переживань, психічний досвід);

— психотерапевтичні стосунки (відчуття довіри та безпеки в групі, ідентифікація місця в груповій динаміці, згуртованість, міжособистісні моделі, взаємодопомога, соціальний досвід усвідомлення цінності спілку­вання та спільної творчості);

—інтерпретація та зворотній зв 'язок (осмислення і вербалізація індивідуальних і колективних переживань, самодіагностика, інтерпретація малюнків, рефлексія, когнітивний досвід).

Ще одною важливою обставиною є творчість самого ведучого арт- терапевтичної групи, його участь у образотворчій діяльності, у спільних вправах.

3.Принципи виявлення творчого потенціалу

Усі вправи в груповій роботі побудовані на принципах поступового виявлення творчого потенціалу:

• здатності до виявлення творчого потенціалу;

• експресивних переживаннях;

• нагромадженні досвіду творчого самовираження;

• самоактуалізації в процесі рефлексії;

• здатності використовувати вправи з метою самодопомоги;

• критичності щодо деструктивних засобів виявлення творчого по­тенціалу.

Серед дидактичних принципів, що обумовлюють соціально розви- вальний ефект, доцільно розглянути такі:

• принцип толерантного прийняття й сприйняття: відсутність оцінки, критики, порівняння;

• принцип опори на позитивне: прагнення досягти кращого, навіть коли все погано;

• принцип опори на унікальність: кожен є неповторною особистістю;

• принцип безпечної творчості: конфіденційність, хороше само­почуття;

• принцип спонтанної творчості: свобода у виборі матеріалів, вправ, стилів, жанрів, право експериментувати;

• принцип імпровізації: пошук власних шляхів самовираження, роз­кутість.

У рамках групової арт-терапії можлива й індивідуальна робота, засто­сування якої залежить від конкретної ситуації в групі, наприклад, усклад­нення спілкування з групою, конфлікту стосунках. Тому завданнями інди­відуальної роботи в умовах групи може бути зняття стану емоційного дискомфорту, розвиток емоційних відреагувань, зменшення емоційної напруги тощо.

Правила індивідуальної роботи в арт-терапевтичній групі:

• відсутність примусу, команд, вказівок, вимог;

• право клієнта вибирати матеріали і техніки виконання завдань;

• право клієнта працювати у власному темпі та відмовитися від ви­конання завдання;

• право на відкриту вербалізацію своїх почуттів, дискусійне обгово­рення;

• право клієнта на отримання консультацій;

• право спостерігати за діяльністю інших.

4.Застосування арт-терапії з дітьми в умовах освітнього процесу

Застосування арт-терапії з дітьми в умовах освітнього процесу мислення. Робота фантазії виявляється в візуальних образах і лише потім — у словах. Образотворча робота безпечний і природний для дитини вид діяльності, «транзитний простір» (Р.Гудман, Д.Джонсон). Ще Л.Вигот- ський вважав, що малювання є своєрідним оповіданням про свій розви­ток і формування окремих систем психіки.

Діти та підлітки, порівняно з дорослими, більш спонтанні, але менше здатні до рефлексії своїх почуттів та поведінки. Художній метафоричний образ це посередник між внутрішнім світом дитини та оточуючою реаль­ністю. Через образи відбувається встановлення зв'язку з глибинно-психо­логічними та міфологічними пластами колективного несвідомого. Вико­ристання арт-терапевтичних методів розвиває схильність до аналізу про­дуктів власної творчості, рефлексії своїх психологічних особливостей. Арт- терапія відіграє значну роль у зміцненні ідентичності, розробці нових, більш відповідних логіці внутрішнього розвитку особистості й суспіль­ства патернів поведінки.

Принципи арт-терапевтичної взаємодії ідентичні гуманістичній теорії конгруентної зазначав Х.Джайнотт:

• підтримувати у дитини почуття власної гідності, позитивного об­разу «Я»;

• розмовляти про ситуацію, вчинок та його наслідки, а не про осо­бистість і характер самої дитини;

• помічати прогрес в особистісному зростанні, порівнюючи дити­ну з нею собою, а не з іншими дітьми;

• не використовувати негативних оцінних суджень та програмуван­ня, не навішувати «ярлики»;

• не нав'язувати дитині способи діяльності та поведінки всупереч її бажанню;

• приймати та схвалювати всі продукти творчої діяльності дитини незалежно від змісту, форми, якості.

Природна спонтанність, експресія, відсутність рольової маски допо­магають викликати відповідну емоційну реакцію дитини. При цьому арт- терапевт поділяє з кожною дитиною відповідальність за її особистісний розвиток, за порушення в її внутрішньому стані, в думках, почуттях, бажаннях, переживаннях, діях. Арт-терапевт не формує особистість, на­магаючись «відділити» в заздалегідь вигадану форму, а допомагає відкри­ти в собі позитивне, те, що раніше було приховане, порушене (К.Роджерс).

Л.Лєбєдєва виділяє такі показання для проведення арт-терапевтичної роботи в системі освіти як з дітьми, так і з членами педагогічного колективу:

• негативна Я-концепція, дисгармонійна, перекручена самооцінка, низький ступінь самосприйняття;

• труднощі емоційного розвитку, імпульсивність, тривожність, стра­хи, агресивність;

• переживання емоційного відчуження, почуття самотності, стре­сові стани, депресія;

• неадекватна поведінка, порушення стосунків із близькими людь­ми, конфлікти в міжособистісних стосунках, невдоволення сімейною си­туацією, ревнощі, ворожість до навколишнього світу.

Дитячий малюнок має багато діагностичних та терапевтичних можли­востей, несе особливу інформацію про стан здоров'я дитини; малювання можна розглядати як спеціальну техніку для збалансованості внутрішньо­го стану фізичних, психічних й емоційних якостей у розвитку дитини, і в цьому процесі «ведучою» є сама дитина. Комплексний аспектний аналіз малюнка корисний при оцінці стану здоров'я, виборі адекватного методу оздоровлення, психотерапевтичних процедур, психологічної корекції та соціальної роботи (/. Сібгатулліна).

Використання вчителем терапевтичного малювання в позакласній ро­боті дозволяє розширити діапазон гуманістично орієнтованих способів досягнення педагогічних цілей.

Л.Лєбєдєва не рекомендує, працюючи з гіперактивними та розгаль­мованими дітьми використовувати матеріали, які б стимулювали неспря- мовану активність дитини, що може легко перерости в агресивну поведін­ку. Краще запропонувати таким дітям матеріали, які потребують структу- рування діяльності, тонкої сенсомоторної координації, самоконтролю ро­боти.

Замкнутим, тривожним дітям корисно взаємодіяти з матеріалами, що потребують широких вільних рухів, які охоплюють все тіло — фарби, ве­ликі пензлики, валики, аркуші великих форматів, малювання крейдою на дошці, підлозі,асфальті.

Лекція №17

Тема: Введення в теорію танцювально-рухової психотерапії

План

1.Танець як терапія в історичному контексті

2.Імпровізація як метод ТРТ

3.Методологія та основні завдання ТРТ

4.Танець і танцювально-психологічна робота

5.Етапний характер танцювально-рухової роботи

6. Типова групова танцювальна сесія.

1.Танець як терапія в історичному контексті

Танець — спонтанна трансформація внутрішнього світу в рух, у про­цесі якої пробуджується творчий потенціал і потенціал до зміни старого способу життя.

Історичні дані говорять, що танець здавна був невід'ємною частиною культури будь-якої цивілізації.

Початок минулого століття став епохою модерну в мистецтві: випро­бувалися нові форми, нові принципи: танець вийшов за рамки звичай­ного. Заснування нових танцювальних форм танцювальної педагогіки пов'язане, насамперед, з ім'ям чеського танцівника, хореографа й філо­софа Рудольфа фон Лабана. Це був видатний педагог і теоретик руху й танцю. Саме Р.Лабан ввів у життя принцип цінності індивідуального ви­раження в танці. Крім того, він створив систему запису й опису будь- якого людського руху (як ноти для запису музики), що й сьогодні є тео­ретичною основою й засобом аналізу та діагностики в танцювально- руховій терапії (ТРТ).

Його вчення в 60—70-х роках продовжила Ірмгард Бартенієфф, німець­ка танцівниця, яка створила особливу систему вправ (Основи Бартенієфф), для гармонізації руху й навчання правильному й економічному викорис­танню тіла в русі. Тепер Лабан-аналіз і Основи Бартенієфф є складовою частиною методології ТРТ, а також її окремим напрямком.

Ще одне ім'я — Мері Вігман, німецька танцівниця й хореограф, за­сновниця танцювального експресіонізму. Її цікавили людські афекти. Емо­ційне переживання породжувало тілесну форму й визначало якість руху (у балеті — навпаки, набір визначених форм служить вираженню різноманітного змісту). Мері Вігман привнесла в танцювальну педагогіку й балетмейстерське мистецтво імпровізацію.

Меріан Чейз, Ліліан Еспенак, Труді Шуп, Марі Вайтхауз — чотири постаті, з якими пов'язане народження танцювальної терапії.

Меріан Чейз, танцівниця й хореограф, у 1946 році була офіційно за­прошена на роботу в психіатричну лікарню ім.Св.Елізабет у Вашингтоні (округ Колумбія), де в тісній співпраці з психіатрами створила свій метод, в основі якого покладені такі ідеї:

—тілесні рухи віддзеркалюють те, як людина себе почуває;

—у танці почуття набувають символічної форми;

—контакт через рух (відображуючи рух, розвивати його, комбінуючи, змінюючи);

—ритмічна групова активність (ритм — важливий інструмент тілес­ної усвідомленості та комунікативності).

М.Вайтхауз була танцівницею й на початку століття працювала з Мері Вігман. Важливим аспектом її роботи була імпровізація. Саме цей аспект Марі Вайтхауз привезла додому, в Лос-Анджелес. Одна з форм ТРТ, роз­роблена Марі Вайтхауз, — автентичний рух. До того ж, великий вплив на неї мав юнгіанський аналіз, вона стала використовувати в своїй роботі (усвідомлення через рух) юнгіанський термін активна уява.

У вченні Марі Вайтхауз було те, що стало основним у танцювально-рухово­му напрямку: фізичний рух викликає зміни в людській психіці за допомогою привнесення усвідомлення в несвідомий процес власного досвіду, переживан­ня. Вона, досліджуючи символічні виразні й комунікативні аспекти людського руху, назвала цей спосіб роботи «тоуетепі іп сІеріИ» — «рух із глибини».

Важливо пам'ятати, що М.Вайтхауз працювала зі здоровими людьми, тому що внутрішня структура особистості повинна бути досить стійкою, щоб пережити невідомість дослідження. Людям із психіатричними розла­дами потрібний більш структурований ззовні досвід, щоб витримати свої внутрішні переживання.

Ліліан Еспенак, назвала свою методику «психомоторна терапія» і вва­жала, що необхідно об'єднати інтелект, почуття й тіло в танцювальній те­рапії. Рухи повинні бути повними життя.

Труді Шуп, також учениця М.Вігман, у своїй роботі приділяла увагу вивченню дихання, тілесної поведінки, тілесних напружень, ритму й ха­рактеру використання простору.

Танцювальна психотерапія, танцювальні та сучасні тілесно-орієнто- вані психологічні теорії своїм корінням сягають терапії Вільгельма Раііха.

Він перший вказав на значимість того, як говорить людина, а не що вона говорить. Концепція В.Райха про те, що емоції накопичуються в тілі і ство­рюють характерні патерни, які він називав панциром, також лежить в ос­нові ТРТ та танцювальних психотехнік.

2.Імпровізація як метод ТРТ

Близькі до поняття «імпровізація» в американському танці модерн слова — миттєвість, чуйність, взаємодія, процес і дослідження. Імпро­візацію називають «танцем у відповідній дійсності», «спонтанною хоре­ографією».

У танцювальній імпровізації, корені якої в першій половині XX сто­ліття, вбачали, насамперед, творче вираження. Студентам задавали обра­зи чи якісь якості руху, використання простору, часу, динаміки чи вид руху (оберти, падіння). Такий метод навчання дозволяв отримувати осо­бистий досвід творчості на відміну від рутинної імітації.

В танцювальній терапії імпровізація використовується як метод осо­бистого й хореографічного дослідження. Проте для танцювальної терапії важливіше досліджувати вираження психологічних станів через рух. Тера­певт може рухатися відповідно рухам клієнта або вести клієнта за «вільни­ми асоціаціями» внутрішнього досвіду, що виражається в русі. У будь- якому випадку, імпровізація дозволяє зберегти індивідуальність і вступи­ти у взаємодію.

З часом танцювальна психотерапевтична діяльність розвивалася та еволюціонувала в різні стилі й підходи.

Ми розглядаємо танець як рухи тіла індивідуальні для кожної людини. Вони характеризують її, підкреслюють індивідуальні риси. Рухи тіла по­єднують зовнішній світ людини з внутрішнім і служать містком між нею та її сутністю. Водночас, танець — це мистецтво, що стимулює життєві сили, відновлює енергію, пробуджує творчість і здатність імпровізувати. По суті, будь-яка діяльність людини — це танець або своєрідна імпровізація.

3.Методологія та основні завдання ТРТ

Історично методологія ТРТ опирається на вже сформовані школи психодинамічної, гуманістичної, екзистенціальної та інших напрямків психотерапії, а також на досягнення науки в області нейропсихології, ней­рофізіології, анатомії, танцювальної теорії, педагогіки й композиції. Пере­тинається з багатьма напрямками практичної психології: це арт-терапія, бо в ній є включення та активізація емоційного та творчого потенціалу особистості; тілесно-орієнтована психокорекційна робота, тому що саме через роботу тіла, його рухи досягається результат, тобто, рух викликає відчуття, яке є причиною певної усвідомленої емоції; трансперсональ- ний напрямок працює з диханням, емоціями та блоками в тілі; психодрама, гештальт, де є багато вправ, у яких використовуються тіло і його рухи.

ТРТ розвивається разом із цими напрямками, розкриваючи нові ас­пекти й ресурси психотерапевтичного знання і практики. Таким чином, майстерність танцювального терапевта можна визначити як метанавичку, що інтегрує досягнення перерахованих вище областей і використовує тіло й виразний рух як інструмент психотерапевтичної інтервенції. ТРТ — на­прямок, що вимагає глибоких і різнобічних знань, особистої зрілості та можливості до самовираження в творчості й у рухах та створює макси­мальні можливості для індивідуальної самореалізації в професії й «життє- творчості».

Отже, танцювально-руховий напрямок практичної психології— це міждисциплінарна галузь на перетині психотерапії й танцювального мистецтва. Крім того, її живлять анатомія, фізіологія, психофізіологія, кінезіологія, нейропсихологія, різноманітні теорії руху й танцю, музи­кознавство, музичне сприймання тощо — тобто, практично все, що сто­сується знань про тіло, рух, танець, музику, психіку, творчий процес і творче вираження. Танцювально-руховий напрямок використовує та­нець і рух як процеси, що підсилюють емоційну, когнітивну та фізичну інтеграцію індивіда. Використання музичних творів поглиблює рівень емоційних реакцій, допомагає звільненню та відреагуванню різних відчуттів, які знаходять своє вираження в русі й пізніше усвідомлюються на когнітивному рівні, дають можливість особистісного розвитку та са­мореалізації.

Танець дозволяє людині виразити все, що можливо й не можливо вис­ловити; стимулює й надає форму глибоко прихованим фантазіям і таким чином символічно виражає людські можливості та конфлікти. Завдяки тому, що танець відбиває природну радість, енергію, ритм, які доступні майже всім, він сприяє розвитку усвідомлення, розуміння власного «Я». Рух сам по собі змінює відчуття. Ці мінливі фізичні відчуття часто загост­рюються в танці. Вони створюють той базис, на якому виникають і вияв­ляються почуття. Те, що знаходилося на передвербальному й несвідомо­му рівнях, часто перетворюється в безпосереднє почуття й особистісне переживання. Визнання, усвідомлення, аналіз цих елементів, притаман­них танцю, спричинило до їх використання в танцювально-руховій психо­логічній роботі.

Аналіз літератури з питань танцювально-рухового напрямку практич­ної психології дозволяє виділити такі основні завдання занять із групою.

По-перше, розширення сфери усвідомлення членами групи власно­го тіла, його використання та можливостей, що не лише поліпшує фізичне та емоційне здоров'я, але й для більшості людей є розвагою. Ведучий гру­пи спостерігає та оцінює сильні й слабкі сторони репертуару рухів учас­ників, після чого визначає, які компоненти змінити або удосконалити, які рухи та як краще зробити. Більшість із нас потребує лише деякої допомоги для підсилення м 'язів, координації рухів, зменшення ригідності та збільшен­ня енергії.

По-друге, метою танцювальної терапії є підвищення самооцінки шля­хом розвитку позитивного образу тіла. В більшості груп тілесна терапія допомагає розвитку привабливого образу тіла, що прямо веде до більш позитивного образу «Я».

По-третє, танцювальна терапія використовується для вдосконален­ня через груповий досвід умінь тих людей, які потребують тренінгу еле­ментарних соціальних навичок. З'являється можливість встановлювати творчий зв'язок із іншими, долаючи бар'єри та умовності слів.

По-четверте, досвід контакту з власними почуттями через ви­користання рухів. Творчий танець дозволяє звільнити придушені почут­тя та дослідити заховані конфлікти, які можуть бути джерелом психічної напруги. Тут психодинамічне поняття катарсису розповсюджується на танець, в якому рухи приводять до експресивного терапевтичного звільнення.

Функції групи танцювальної терапії: спільна робота, дослідження ритмічних рухів, експериментування з жестами, позами та рухами, невер- бальне спілкування одне з одним — сприяють глибокому груповому дос­віду, що діє на несвідомому рівні як «магічне коло». Основні поняття танцю­вальної терапії відбивають тісні взаємовідносини між тілом або, конкрет­ніше, рухом та свідомістю. Танцювальна терапія базується на припущенні про те, що манера та характер рухів відображають своєрідність нашої осо­бистості. Танцювальна психологічна робота заохочує вільні виразні рухи, які сприяють розвитку фізичної рухливості та сили на фізичному й психіч­ному рівнях.

Завдання, які вирішуються під час танцювально-рухової роботи:

1. Використовуючи рухи, усвідомити відчуття тіла для розвитку став­лення до себе як самоцінної індивідуальності, що відчуває.

2. Розширити «відкритість» до партнера й розвинути вміння відчува­ти та приймати його, довіряти йому.

3. Спільно діяти в групі й вміти знаходити своє місце в ній для ефек­тивної взаємодії з іншими (вміти бачити ситуації та людей, бути впевне­ними в собі та своїх діях незалежно від того, як це сприймають інші, рухатись і діяти, прислухаючись до внутрішнього імпульсу, намагатися відстежити власні рухи, почуття, відчуття, потреби, бажання, які знахо­дяться всередині і є справжніми на відміну від звичних патернів та авто­матичних дій, що виконуються кожного дня і часто не дають можливості людині відчувати себе гармонійно й цілісно; це є причиною нераціо­нальної витрати сил та енергії, роздратування, агресивності, невпевне­ності в собі, труднощів у спілкуванні з іншими людьми, автоматичного існування).

4.Танець і танцювально-психологічна робота

Як відомо, в танцювально-руховій психотерапевтичній роботі головна увага приділяється тому, як рух відчувається, а не як його бачать. Ведучі цих груп використовують інструментарій танцю — вагу, простір, час, щоб розширити можливості виражати себе та свій креативний світ. Якщо хтось не володіє якимось аспектом рухового потенціалу, у нього можуть виникати різні проблеми. Наприклад, люди, які не відчувають своєї ваги, можуть мати труднощі при спілкуванні, намагаючись примусити партнера вислухати свою точку зору. Люди, які завжди з'являються як «задурманені наркотиками», можуть майже буквально бачити все крізь призму туманного й не чіткого особистісного простору. А людина, яка завжди поспішає, може несвідомо побоюватися уповільнитися, щоб не відчувати травматичну емоцію.

Працюючи з м'язовими патернами й концентруючись на взаємовід­ношенні між психологічними та фізіологічними процесами, танцюваль­ний терапевт допомагає людині розпізнавати, виявляти, переживати свої почуття й конфлікти. Людина може через рухи й рухову взаємодію розви­вати самосвідомість, відпрацьовувати емоційні затиски, досліджувати аль­тернативні моделі поведінки, отримувати чіткіше сприймання себе та інших, викликати такі зміни у власній поведінці, які сприятимуть здорово­му фізіологічному функціонуванню та психологічному стану.

З висловлювань учасників тренінгу

С. — Коли я почала працювати в автентичному русі, то зустрілася зі страхом, що знайду в собі порожнечу, зі страхом нерухомості. Було досить важко почати робити щось активніше, але через деякий час я усвідомила, що все залежить лише від мене, від мого рішення бути такою чи іншою, змінити щось чи залишитися нерухомою.

О. — Починаючи роботу з рухами, я відчула страх самотності, страх виявитися нелюбимою. Але коли я заплющувала очі й слухала своє тіло, то з 'являвся потенціал для прийняття себе такою, яка я є.

5.Етапний характер танцювально-рухової роботи

I етап. Формування первісної несвідомої рухової відповіді, яка харак­теризується високою відвертістю, правдивістю, спонтанністю почуттів; при цьому часто немає рухової форми. При повторі музики несвідома рухова відповідь може бути виражена в абсолютно іншій моторній формі. Рухи членів групи на цьому етапі, як правило, спонтанні, хаотичні. Тому що несвідома рухова відповідь є результатом спонтанного емоційного відгу­ку, який, у свою чергу, грунтується на музичному творі.

Робота на першому етапі дозволяє звільнитися від невротичної ситу­ації, відреагувати сублімовані неприємні переживання, пов'язані з психо- травмою, без її вербалізації. Несвідомий руховий відгук виявляє найбільш актуальні проблеми особистості, але не запам'ятовується, оскільки немає осмислення цього процесу.

II етап. Формування емоційного рухового образу. На цьому етапі здійснюється творча обробка спонтанного рухового матеріалу, встанов­люються зв'язки між несвідомим руховим відгуком та афективним відгу­ком на музичний фрагмент. У результаті виникає емоційний руховий об­раз, який є вираженням психомоторної єдності та основою творчого роз­витку особистості.

III етап. Формування абетки руху та виразної мови руху. На цьому етапі проходить запам'ятовування вдало знайдених форм. Спочатку емоційні рухові образи в усьому залежать від музичного твору, вони є виразом конкретних музичних переживань у моторній формі. Надалі вда­ло знайдені та вивчені моторні форми систематизуються на основі цілей та завдань, які ставляться під час робочого процесу. Базисом для створен­ня рухової абетки та виразної мови руху є спеціальна організація всього рухового апарату: достатньо тонко розвинуте кінестетичне почуття, здатність чітко локалізувати зони м'язового напруження — розслаблення, плавність їх непомітного взаємопереходу. Наступним етапом може бути створення за допомогою виразної мови руху «емоційно — музичного — рухового твору», який має початок, продовження та логічне завершення.

6. Типова групова танцювальна сесія.

Така сесія містить у собі три частини: розігрів,розвиток і завершен­ня (така структура характерна й для сесій інших психотерапевтичних груп: психодрами, гештальту тощо).

Ведучий танцювально-рухової групи виявляє та розвиває поточні емоційні й психологічні теми, співвідносячи їх із особистою історією кож­ного, надає учасникам можливість виразити емоції, пережити їх і знайти логічне завершення або трансформувати (переформулювати настанов­лення чи переглянути погляди та ставлення до певних речей), спрямовує спонтанність рухів учасників, розвиває їх.

Розігрів допомагає включитися в групу, краще відчути свій стан. Емоційні стан

Дата добавления: 2013-12-13