Поняття форми держави, її структура та види форм державного правління

Лекція 5

ФОРМА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ,

ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМ ПРАВЛІННЯ

В УКРАЇНІ ТА ЇЇ СУЧАСНА

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

Форма держави ( англ. form of state. ) – це порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави включає: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму та форми політичного режиму.

Розглянемо визначення вказаних форм.

а) форма державного правління ( англ. form of state government) – це порядок утворення й організації вищих органів влади в державі;

б) форма державного устрою ( англ. form of stateorganization) – порядок поділу території держави на певні складові частини та співвідношення влади між ними і державою в цілому;

в) форма державного режиму ( англ. form of state regime) – порядок здійснення державної влади, визначений центруванням вищого органу (парламент, президент, уряд) у державі;

г) форма політичного режиму – порядок здійснення політичної влади, зумовлений використовуваними прийомами, особами, методами і засобами.

Основними видами форм державного правління сучасних держав є:

а) монархія ( гр. monacrhia) – форма державного правління, за якої державна влада зосереджена цілком або частково в руках однієї особи – монарха, передається в спадщину, не залежить від населення (не затверджується ним);

б) республіка ( лат. respudlika) – форма державного правління, за якої вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним народом на певний строк.

Монархія поділяється на абсолютну та конституційну.

а) абсолютна монархія (не обмежена) – монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування. Тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких та феодальних суспільств).

Абсолютна монархія збереглася в первинному вигляді (без конституції і парламенту) в поодиноких країнах (зокрема, султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має конституцію і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу. Парламенту приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія), який будь-коли може бути розпущений;

б) конституційна монархія (обмежена) – влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність.

Конституційна монархія поділяється на:

– парламентську – характерна для сучасних монархів, побудованих на принципі парламентаризму: Велика Британія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Японія та ін.

– дуалістичну – характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, служить формою примирення інтересів феодалів (їх переважно виражає монарх) та інтересів буржуазії (їх представляє парламент): кайзерівська Німеччина в 1871 – 1918 р., Туніс, Таїланд, Лівія, Ефіопія та ін. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії. Практично вона себе зжила.

У дуалістичній монархії юридично і фактично влада має двоїстий характер: вона розділена між урядом, що формується монархом (або призначеним ним прем’єр-міністром) і парламентом.

Монарх вже не має законодавчої влади. Вона перейшла до парламенту. Але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право вето стосовно законів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту.

У парламентській монархії влада монарха у законодавчій, виконавчій і судовій сферах обмежена, символічна, відсутній дуалізм. Монарх формально зберігає статус глави держави – винятково з представницькими повноваженнями. Він лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом. Виконавча влада здійснюється урядом, що формується парламентом, і відповідальна перед ним, а не монархом. Фактичним главою держави (прем’єр-міністр) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті.

Республіка може бути парламентською, президентською або змішаною.

а) парламентська – глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду. Уряд формується парламентом, підзвітний і підконтрольний йому (діє принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом), залишається при владі доти, поки має підтримку парламентської більшості.

Президент – глава держави, але не глава уряду. Повноважень у президента менше, ніж у прем’єр-міністра, який є главою уряду і лідером правлячої партії або партійної коаліції. Верховна влада належить парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом, або більш широкою колегією за участю парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина);

б) президентська – глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верховної палати парламенту формує склад уряду, який керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом (можливий парламентський контроль). Повноваження президента дозволяють йому контролювати діяльність парламенту (право його розпуску, право вето та ін.)

Президент обирається позапарламентським шляхом – прямими або непрямими виборами населення (останнє має місце у США, Аргентині, Мексиці, Бразилії, Швейцарії, Ірані, Іраку);

в) змішана форма правління (напівпрезидентська, напівпарламентська) – глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), який підлягає обов’язковому затвердженню парламентом. Парламент і президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвійний контроль). Виконавча влада належить не лише президенту, але і прем’єр-міністру, який очолює уряд. Президент в праві головувати на засіданнях уряду.

Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінляндія, Франція, Португалія, Ірландія, Ісландія, Румунія, Словенія, Хорватія).

Уточнимо роль президента в президентській, парламентській і «змішаній» республіках.

Президентська республіка характеризується насамперед тим, що президент звичайно обирається незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням) та поєднує повноваження глави держави і глави уряду.

Уряд, як правило, слабко впливає на парламент і не залежить від парламенту (парламент не може оголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження). Посада прем’єра-міністра або відсутня, або відіграє допоміжну, координаційну роль.

Президент може відстоювати інтереси виконавчої влади завдяки своєму високому статусу (здійснювати активну виконавчу політику, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, застосовувати різноманітні засоби впливу на законодавчу владу) з метою досягнення балансу влади. Класичною моделлю президентської республіки є США.

Президент у парламентських республіках, на відміну від глави держави в президентських республіках, звичайно не має в своєму розпорядженні реальної виконавчої влади і його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парламентській монархії.

Повноваження глави держави, окрім суто церемоніальних (представницьких), тут звичайно здійснюється за згодою та з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі.

Якщо в президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, то в парламентських республіках глава держави найчастіше може призначити уряд, який має підтримку парламентської більшості.

Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відбиває реальну розстановку сил у парламенті, що дозволяє уряду впливати на прийняття парламентських рішень. Пост прем’єр-міністра, як правило, автоматично займає лідер партії (блоку партій), яка перемогла на виборах.

Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить солідарний характер – недовіра одному члену кабінету спричиняє відставку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати розпуску парламенту і призначення нових виборів. Функція глави держави відділена від функції глави уряду.

Президент у змішаній республіці, яка поєднує у собі елементи президентської і парламентської республіканських форм правління, є верховним головнокомандувачем, як у президентській республіці, проте не у всіх країнах наділений повноваженнями глави виконавчої влади.

Президент не відповідає за дії уряду, він призначає главу уряду, як правило, з числа лідерів найвпливовіших партійних політичних фракцій у парламенті; за рекомендацією глави уряду він може призначати інших членів уряду.

Президент може звільнити главу уряду від посади за певних умов; за рекомендацією глави уряду президент звільняє з посади членів уряду. Президент має право головувати на засіданнях уряду; має право скликати засідання для розгляду того питання, яке вважає першочерговим; має право затверджувати декрети і постанови, прийняті урядом; має право повернути ці декрети і постанови на повторний розгляд уряду. Проте його влада обмежена тим, що:

1) він не володіє всією повнотою виконавчої влади, тобто не є главою уряду;

2) сам уряд фактично формується залежно від співвідношення партійних фракцій у парламенті, спирається на парламентську більшість;

3) уряд відповідальний не перед президентом, а перед парламентом.

Відповідно до правового становища президента вчені виділяють дві моделі республік:

а) Європейська – переважно парламентсько-президентські та парламентські республіки, де президент наділений не дуже широкими і різнобічними і повноваженнями, нерідко є номінальною фігурою з представницькими повноваженнями;

б) Американська – переважно президентські республіки (США, республіки Латинської Америки, Африки й Азії), де президенти характеризуються сильною владою.

Але навіть в США, незважаючи на значні владні повноваження, жоден президент не зміг досягти будь-яких значних змін у внутрішній і зовнішній політиці без підтримки вищого законодавчого органу країни.

Дата добавления: 2013-12-13