Види форм державного устрою та сучасна форма державного устрою в Україні

До основних видів форм державного устрою можна віднести:унітарну державу; регіональну (регіоналістську) державу; федерацію.

Унітарна держава (від лат. unitas – єдність; англ. unitarian/unitary state; фр. unitaire) – єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, які не володіють суверенними правами (Болгарія, Великобританія, Греція, Іспанія, Китай, Лаос, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Таїланд, Україна, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та ін.)

Основні ознаки унітарної держави:

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади – глава держави, уряд, парламент (однопалатний чи двопалатний [1]), юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

3) єдине громадянство ї єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства ї єдина судова система;

5) відсутність політичної самостійності в адміністративно-територіальних одиницях;

6) у міжнародних відносинах виступає одноособово.

Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні – області, у Польщі – воєводства, в Англії – графства, Швеції – округи (лени).

Види унітарних держав:

прості – складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, що мають однаковий правовий статус (Алжир, Йорданія, Ісландія, Колумбія, Ліван, Польща);

змішані (ускладнені) – мають у своєму складі одну чи кілька адміністративно-територіальних одиниць, наділених статусом адміністративно-територіальних автономій (Великобританія, Грузія, Данія, Ізраїль, Китай, Португалія, Україна, Фінляндія).

Найчастіше статус автономії надається тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших за національним складом і географічним положенням. У Фінляндії – це Аландські острови, населені шведами. В Україні – це Автономна Республіка Крим, що розташована на півострові.

Забезпечуючи відносно самостійне здійснення функцій виконавчої влади, а також окремих повноважень законодавчої влади, адміністративно-територіальна автономія не порушує унітарної сутності держави;

складні – мають у своєму складі, окрім адміністративно-територіальних автономій, політичні (законодавчі) автономії, що мають статус самоврядних державних утворень.

Така форма державного устрою характерна для регіональної (регіоналістської) унітарної держави. Від федеративних держав регіональні держави відрізняються тим, що в них не створюється кілька систем законодавства, проте відбувається децентралізація законодавчої функції влади на рівні політичної (але не адміністративно-територіальної) автономії.

Розглянемо регіональну (регіоналістську) державу як форму державного устрою.

Регіональна (регіоналістська) держава – складна унітарна держава, побудована на принципі децентралізації, що складається з автономій (регіонів) як адміністративних, так і політичних (законодавчих).

Регіоналістськими державами зі спеціальним статусом автономій, що визначається конституцією або законами держави, вважаються Італія, Іспанія, Шрі-Ланка, ПАР та ін.

Політичні автономні утворення, що входять до їх складу, мають представницькі збори із законодавчими повноваженнями і свої органи виконавчої влади. Тому зазначені держави кваліфікуються ще як унітарні держави з елементами федералізму – перехідні від унітарної держави до федерації.

Наприклад, в Італії із 20 областей що поділяються на провінції, п’ять областей (Трентино-Альто Адідже, Балі д’Аоста, Фріулі-Венеція, Джулія, Сицилія і Сардинія) мають спеціальний статус (з найширшою автономією). В областях діють виборні органи – ради, що здійснюють законодавчі та інші функції і утворюють виконавчі органи (джунти), діяльність яких координується центральним урядом через призначених комісарів.

В Іспанії подібне самоврядування мають ряд областей («автономних співтовариств») – Країна Басків, Каталонія, Галіція, Андалусія, Валенсія, та ще 12 регіонів. Конституцією Іспанії не допускається федерація автономних співтовариств, проте заохочується їх співробітництво і передбачається можливість створення автономних співтовариств у майбутньому. Представницький орган кожної області (асамблеї) видає закони для своєї території, формує місцевий уряд на чолі з головою, що контролюється центральним урядом.

Законодавчими автономіями є Аландські острови (Фінляндія), Шотландія (Велика Британія).

Автономія регіонів (провінцій, областей) має значний обсяг повноважень політичного характеру, насамперед певну самостійність у сфері законодавства: парламент автономії приймає свою конституцію (затверджується парламентом держави), закони в межах його компетенції, формує політично відповідальний перед ним уряд. Законодавчі повноваження парламенту автономії закріплені в конституції. Закони, прийняті парламентом автономії, мають місцеве значення.

Стосовно сучасної форми державного устрою нашої країни зауважимо, що Україна – це унітарна держава.

Виходячи із видів унітарних держав (простої, змішаної і складної) в Україні діє змішаний вид унітарної держави, оскільки у її складі знаходиться адміністративно-територіальна автономія – Республіка Крим, яка за правовим статусом відрізняється від інших адміністративних одиниць (єдиний статус характерний для простого виду), але не має статусу політичної (законодавчої) автомомії (що характерно для складного виду унітарних держав).

Участь Верховної Ради Автономної Республіки Крим у сфері законодавчої діяльності обмежена: вона вичерпується підготовкою і прийняттям Конституції (вступила в дію в січні 1999 р.), яка відповідно до Конституції України обов’язково затверджується законом, прийнятим Верховною Радою України.

Унітарний характер України означає, що вона цілком і винятково суверенна як одне ціле.

Дата добавления: 2013-12-13