Тема: Повоєнна відбудова і розвиток України 1945 – початок 1953 року

Рис. 12.1 Ціноутворення на валютному ринку

Учасниками торгів на біржі виступають комерційні банки, що мають відповідну ліцензію, та НБУ.

На торги виставляється іноземна валюта. Попит на неї формується на основі заявок банків на купівлю певної валюти. Заявки в свою чергу відображають власні потреби банку та потреби його клієнтів на дану валюту для проведення міжнародних розрахунків. Пропозиція іноземної валюти формується, виходячи з виставлених на продаж сум валюти, що відображають потреби банків та їх клієнтів в національній валюті. Пропозиція з боку національної валюти відображається у заявках на іноземну валюту, попит - у виставленій на торгах іноземній валюті.

Валютний курс, що складається на валютному ринку, таким чином відображає врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів - обсяг купівлі тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж, характеризує задоволення попиту чи недостатність пропозиції. При задоволенні попиту на іноземну валюту курс національної валюти залишається стабільним, при недостатності пропозиції - падає, при надмірній пропозиції - зростає. Саме тут проявляється роль центрального банку. Він з метою підтримання стабільного курсу національної валюти проводить валютні інтервенції при недостатності пропозиції валюти на ринку, чи скупку валюти при недостатності попиту на неї.

Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулювання характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна зацікавлена в стабільності національної валюти, адже це забезпечує стабільність як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак у певних умовах може проводитись політика як на зниження, так і на зростання курсу національної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна в тих умовах, коли в даній країні експорт переважає імпорт. У цьому випадку доходи підприємств експортерів у національній валюті зростатимуть, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти. Прикладом такої політики в 80-ті роки була постійна девальвація японської йєни відносно до американського долара. Як відомо, в ті часи у сальдо торгового балансу між Японією і США спостерігалась істотна перевага Японії. Оскільки таке відхилення обмінного курсу від реального вело до перерозподілу фінансових ресурсів на користь Японії, США постійно вводили обмеження на ввезення японських товарів.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна в тому випадку, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому випадку витрати імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у країну зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів. Однак перевищення імпорту над експортом веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів.

Необхідність установлення реальних курсів валют врешті-решт привела до встановлення системи міжнародного валютного регулювання. Воно полягає у прийнятті загальних для всіх країн правил установлення проведення валютних операцій. В умовах золотовалютного стандарту особливих потреб у такому регулюванні не існувало. Можливість вільно обміняти паперові гроші на золото надавало такій системі достатньої стабільності.

Однак відхід від золотовалютного стандарту чітко визначив проблему валютного регулювання. Першою спробою вирішення цієї проблеми стала Бретон-Вудська валютна система. Вона була заснована лідерами провідних країн світу в 1944 р. на конференції в Бретон-Вудсі. Суть цієї системи полягала у встановленні стабільних курсів валют, що могли піддаватись незначним коливанням.

Утримувати систему стабільних курсів в умовах нерівномірності розвитку країн було надзвичайно складно. У кінці 60-х - на початку 70-х років виявились значні коливання курсів валют. У зв'язку з цим в 1976 р. відбулась конференція Міжнародного валютного фонду на Ямайці, яка зафіксувала створення нової - ямайської - валютної системи. Суть її полягала у встановленні ринкового методу визначення валютних курсів. Валютні курси стали «плаваючими», тобто такими, що змінюються під впливом попиту і пропозиції, на відміну від попередніх стабільних. Одночасно встановлювалась система контролю і резервування з метою недопущення різких коливань курсу, що могло б негативно вплинути на світову економіку.

Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного регулювання. Вони дозволяють ефективно контролювати валютні курси. Разом з тим, оскільки курс національної валюти відображає стан економіки країни, вони не мають на меті утримання валютного курсу за будь-яку ціну. Навпаки, це не доцільно і небезпечно. Перевага ринкового механізму якраз і полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс валюти, максимально наближений до реального. Це в свою чергу ставить на міцну основу міжнародні фінансові відносини.

План:

1. Адміністративно-територіальні зміни. Вихід УРСР на міжнародну арену.

2. Україна співзасновниця ООН

3. Повоєнна відбудова в Україні.

4. Радянізація західноукраїнських областей.

5. Культурне життя в Україні у другій половині 1940 – початку 1950-х рр..

1.Адміністративно-територіальні зміни. Вихід УРСР на міжнародну арену.

Питання про західний кордон СРСР, а відповідно й України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни. Воно активно обговорювалось підчас Тегеранської та Потсдамської конференцій.

Остаточно обриси повоєнних кордонів УРСР сформувалися у процесі українсько-польського, українсько-чехословацького, українсько-румунського територіальних договорів, щодо юридичного закріплення західноукраїнських земель у складі УРСР.

16 серпня 1945р. було підписано договір про кордон з Польщею, за яким кордон проходив по «лінії Керзона» з відхиленням на користь Польщі на 5 -8 км, а на окремих ділянках на 17 км район (Немирів – Ялувка) і навіть на 30 км (район р. Солонія і м. Крилів). Таким чином частина українських територій (частина Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців передавалися Польщі. Остаточно процес розмежування завершився 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними територіями. Унаслідок цього до Львівської області увійшли землі в районі міста Кристополя (Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола міста Нижні Устрики Дрогобицької області.

Стосовно кордону з Чехословаччиною, після тривалих переговорів, чехословацький уряд був змушений поступитися СРСР і у червні 1945 р. Закарпаття входило до складу УРСР.

Останнім було укладено договір з Румунією 10 лютого 1947 р. за яким визнавалося право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину.

¶ Повоєнний процес врегулювання кордонів відбувався методами, притаманними тоталітарним режимам, у стратегічних інтересах. Для України були остаточно визначені кордони, територія збільшилася на 110 тис км ². Основну частину українських земель було об’єднано у складі однієї держави.

Об’єднання українських земель, вихід на міжнародну арену зумовили зміну державної символіки. У 1949 р. указ Президії СРСР про Державний Герб, Державний Прапор УРСР (Червоний прапор з написом УРСР було замінено двоколірним: верхня частина 2/3 полотна була червоною, а нижня мала світло-блакитний колір), Державний Гімн.

Формування сучасної території завершилося у 1954 р. на честь святкування 300-річча возз’єднання України та Росії було подаровано Крим.

Дата добавления: 2013-12-13