Промислова гонка

Шляхи і методи індустріалізації були обрані невірно, вони суперечили об'єктив­ним економічним законам.

* Якщо до 1929 р. індустріалізація здійснювалася прискореними темпами, то з 1929 р. - форсованими, надшвидкими. На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. - по 45%, на 1932 - 36%! Радянське керів­ництво хотіло одночасно подолати еконо­мічну відсталість і побудувати соціалізм за декілька років. Сталін назвав 1929 р. роком "великого перелому" і "стрибка в соціа­лізм".

Ці плани були явно нереальними і еконо­мічно необґрунтованими. Вони стали на­слідком волюнтаризму, політичного свавіл­ля, нерозуміння радянським керівництвом економічної ситуації. Заплановані показ­ники не були досягнуті. Щорічний приріст промислового виробництва в ці роки в се­редньому складав 15,7%, а в 1933 р. скоро­тався до 5%.

* Індустріалізація передбачала не пропорційний розвиток економіки, а макси­мальне нарощування важкої промисло­вості за рахунок легкої та харчової, сіль­ського господарства.

* Індустріалізація здійснювалася екстен­сивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будів­ництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Основним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу. Щоб його стимулювати, використовува­лись різні методи, серед яких - організація з 1929р. масового соціалістичного змагання, яке охопило майже всіх працюючих.

* У ході форсованої індустріалізації радянське керівництво мало намір здійсни­ти тотальне одержавлення економіки, оскільки згідно з комуністичною доктриною радянська влада могла базуватися лише на державній власності. Почалося згортан­ня непу, ліквідація багатоукладності еко­номіки, тоді як індустріалізацію треба було здійснювати методами впроваджен­ня ринкових відносин в економіку.

Наслідки індустріалізації

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:

· Здійснення індустріалізації за раху­нок сільського господарства призвело до посилення тиску на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (над­лишки продукції селяни повинні були зда­вати за державними розцінками).

· Форсована індустріалізація обумо­вила перехід до насильницької колективі­зації, результатом якої мало стати забезпе­чення країни дешевими продуктами хар­чування, а промисловості - дешевою си­ровиною.

· випереджаючий розвиток важкої про­мисловості спричинив посилення диспро­порцій між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою про­мисловістю. Величезні кошти витрачалися на розвиток важкої індустрії, яка сама по собі не була орієнтована на задоволення потреб населення і успіх якої мало по­значився на стані легкої і харчової промис­ловості. Відбулося падіння життєвого рівня народу.

· Відбувся перехід від непу до команд­но-адміністративної економіки. Моно­полізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до уповільнення темпів розвитку господарств. Плани довоєнних п'ятирічок виконані не були, хоч за офіційною інформацією вони навіть перевикону­валися. Керівництво прагнуло створити видимість безперервних успіхів.

· 3 індустріалізацією пов'язаний поча­ток масових репресій. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати "во­рогів народу", "шкідників", з вини яких нібито і траплялися "зриви" і "прориви". Першою політичною справою став так званий Шахтинський процес 1928р. над інженерними кадрами шахт Донецького басейну.

Поряд з цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення:

· Україна із аграрної країни перетво­рилася в індустріально-аграрну;

· у 1940р. рівень промислового потен­ціалу у порівнянні з рівнем 1913р. збільшився у сім разів;

· за обсягом виробництва важкої про­мисловості Україна випереджала ряд роз­винутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробницт­ву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини);

· за три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них - сім промислових гігантів: Дніпрогес, Харків­ський тракторний завод, Краматорський машинобудівний і Дніпровський (Запоріж­жя) алюмінієвий заводи, "Азовсталь", "Запоріжсталь ", "Криворіжсталь ".

Звичайно, це були результати історич­ного значення. Але українському народу довелося заплатити за них занадто висо­ку ціну. Подібну ціну за створення сучас­ної економіки ніхто в світі не платив.

До того ж, промисловість України збе­рігала свою загальну спрямованість на видобуток сировини і її первинну оброб­ку, що прив'язувало Україну до індустрі­ального комплексу СРСР.

• Колективізація українського села

Курс на колективізацію був проголоше­ний XV з'їздом ВКП(б) у 1927 р., а з 1929 р. почалося її насильницьке форсоване здій­снення.

Причини колективізації

Згідно з більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був пов'язаний з пере­ходом селянства до колективного вироб­ництва. Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснювала­ся в рамках єдиної політики "соціалістич­ного штурму".

· Беручи курс на колективізацію, сталін­ське керівництво прагнуло: завдяки колгоспам повністю підпоряд­кувати сільське господарство державі; забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, от­римати кошти для індустріалізації;

· ліквідувати дрібнотоварний селянсь­кий уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.

Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. було чітко визначено темпи колективізації для різних зон Радянського Союзу. В Україні колективізацію планувалося завершити в основному (тобто об'єднати в колгоспи 70% селянських господарств) до кінця 1930 р. Такі нереальні терміни можна було забезпе­чити лише насильницькими методами!

Дія того, щоб зламати опір заможних селян, в Україні проводилася політика "лікві­дації куркульства як класу", в результаті якої було знищено понад 200 тисяч (за офіційними даними) селянських господарств. Жертвами репресій у процесі розкуркулювання стали понад 1 млн. чоловік. Особли­во трагічною була доля тих селянських ро­дин, яких виселяли на Північ і в Сибір.

Взагалі ж, "політика ліквідації куркуль­ства як класу" стала засобом тиску на все селянство, оскільки до розряду куркуля чи його "підголоска" міг бути зарахований кожен, хто не бажав вступати до колгоспу.

Таким чином, у ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на по­дальший розвиток сільського господарства.

Прискорення темпів колективізації при­звело до дезорганізації аграрного сектора: індивідуальні селянські господарства руй­нувалися, а колгоспи технічно і організа­ційно були ще слабкими.

У зв'язку з цим наростали кризові явища в сільському господарстві: зниження про­дуктивності праці, падіння валових зборів зерна та виробництва іншої сільськогоспо­дарської продукції. Така ситуація зберіга­лася до 1934-1935рр.

Дата добавления: 2013-12-13