Лікувально-евакуаційні показники до потерпілих із психічними розладами у вогнищах стихійних лих і катастроф

До специфічних уражень населення в екстремальних умовах мирного часу відносяться психоневрологічні стреси, шок, ступор. Приблизно 10-15% потерпілих потребують в стаціонарного лікуванні в психоневрологічних ЛЗ і не менше 50% - в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Досвід ліквідації наслідків різного роду стихійних лих і катастроф свідчить про те, що найбільші труднощі виникають під час організації 1-ої медичної і долікарської допомоги потерпілим з розладами психіки, невротичними станами.

Першочерговим завданням при НС є виявлення потерпілих із психомоторними розладами, забезпечення їх безпеки і навколишніх, ліквідація обстановки розгубленості, виключення можливості виникнення масової паніки. Спокійні, упевнені дії осіб, що надають допомогу, мають особливо велике "заспокійливе" значення для тієї частини населення, у якої будуть мати місце субшокові (субафектні) психогенні реакції. Ефективність 1-ої медичної і долікарської допомоги обумовлені ступенем підготовленості мед.персоналу і наявністю необхідних медикаментозних засобів.

Варто пам’ятати ряд важливих особливостей поводження з ураженими, що мають порушення психічної діяльності. У першу чергу необхідно забезпечити безпеку для самого хворого і оточуючих його осіб. У зв'язку з цим необхідно ліквідувати обстановку розгубленості, паніки, нездорової цікавості. Необхідно забрати від хворого гострі предмети, якими можна поколотись або порізатись. Не слід залучати до надання допомоги великої кількості людей – це приводить до суєти, відчуття тривоги, дискомфорту у хворого. Кожен помічник повинен бути проінструктований і чітко знати свої обов’язки. Медичні працівники не повинні виявляти страху до цієї категорії хворих; відношення до них повинне бути дбайливим, спокійним і в той же час рішучим і твердим. Підійти до хворого потрібно впритул, краще збоку, посадити його і щоб уникнути несподіваного удару як би ненароком покласти свої руки на його кисті. Потрібно м'яко й з проявами участі заспокоїти хворого. При різкому збудженні спроби словесного заспокоєння хворого можуть не дати належного результату. В цьому випадку йому слід якнайшвидше ввести заспокійливі середники (транквілізатори, нейролептики). Звичайно, такого хворого необхідно насамперед тактовно умовити прийняти ліки (таблетки, ін’єкції). Якщо хворий не підпускає до себе, озброївшись яким-небудь предметом, до нього слід підходити з декількох сторін одночасно, тримаючи перед собою ковдри, подушки і т.п. Щоб утримати хворого, йому притискають ноги і руки, причому ноги утримують тиском на стегна, а руки - на ділянку плечового суглоба.

Серйозної помилки припускаються медпрацівники, які тимчасове заспокоєння хворого сприймають як покращення стану, видужання – таке заспокоєння не повинне присипляти пильність медперсоналу. Необхідно пам’ятати основне правило нагляду за хворими з розладами психіки, – це цілодобовий, безупинний, ретельний та дієвий нагляд за ними.

З огляду на те, що потерпілі з психогеніями негативно реагують на заходи утиску, до них варто удаватися тільки в крайніх випадках (агресивна поведінка, виражене збудження, прагнення до самоушкоджень).

На догоспітальному етапі при наданні першої лікарської допомоги у вогнищах надзвичайних ситуацій хворих з розладами поведінки та психіки поділяють на дві основні групи – потерпілі з психомоторним збудженням та з депресивним синдромом.

Хворим з легкою формою збудження, тобто при відсутності галюцинацій, агресивності суїцидальних спроб, призначають загальнозаспокійливі середники 9екстракт валеріани, настоянку собачої кропиви, валокардін, новопасіт та інш.), транквілізатори (сібазон, фенозепап та інш.) всередину або парентерально.

При виражених формах психомоторного збудження призначають нейролептики, а при їх відсутності – транквілізатори. У цих випадках медикаментозні середники бажано вводити в/м’язово або в/венно. Тому в першу чергу медичним працівникам необхідно налагодити з хворим вербальний контакт і умовити його прийняти призначений препарат або, краще, погодитись на ін’єкцію. При цьому доза препарату повинна бути адекватною до стану хворого. Якщо хворий з вищевказаним психомоторним збудженням не погоджується на прийом препарату, тоді необхідний середник слід ввести примусово і бажано – перентерально.

Можна запропонувати такі комбінації седативних середників при психомоторних збудженнях: 2,5% аміназин 2-3мл, 2,5% тізерцин 2-3мл, 0,1% фе

назепам 2-4мл, 0,5% діазепам (реланіум, сібазон) 2-4мл. Краще призначати зазначені препарати в різних комбінаціях, наприклад: 2,5% 3,0 мл аміназину + 1% 1,0 мл дімедролу (дімедрол потенціює нейролептичну дію аміназину); 2,5% 3,0 мл аміназину + 25% 10,0 мл магнію сульфату (магнію сульфат поряд із седативним ефектом володіє дегідратаційними властивостями, що важливо при закритій травмі головного мозку). Ін'єкції седативних середників при необхідності повторюють 2-3 рази в добу й обов'язково роблять за 20-30 хвилин перед

евакуацією збуджених хворих у психоневрологічний стаціонар.

При відсутності ефекту необхідно повторно ввести інший седативний середник або той же препарат, але в половинній дозі, комбінуючи його з відповідним агоністом.

При купуванні психотичних станів важливо пам'ятати, що введення нейролептиків може призвести до різних ускладнень: так як вони мають адренолітичну дію, може виникнути колаптоїдний стан. Слід пам’ятати – якщо у хворого зберігається збудження після введення нейролептика, то боятися колапсу не варто і можна сміливо повторно вводити препарат в половинній дозі.

При невротичних реакціях, легких формах психомоторного збудження слід призначати препарати загально-заспокійливої дії, транквілізатори.

Основна маса уражених психіатричного профілю буде представлена особами з реактивними станами, а також із загостренням хронічних психічних захворювань (розвиток гострих психозів при шизофренії, маніакально-депресивний синдром (МДС), почастішання судомних нападів при епілепсії). У зв'язку з особливостями даного контингенту уражених необхідне значне число мед. персоналу для активного догляду за цією групою хворих, так як останні створюють небезпеку для оточуючих.

Реактивні психози являють собою різноманітні розлади психотичного рівня, що виникають внаслідок дії психічних травм, що перевищують адаптаційно-компенсаторні можливості індивідуума. У випадках надзвичайних ситуацій найбільш частими можуть бути афективно-психогенні шокові реакції, що можуть виявлятися як гіпокінетичний варіант (емоційно-рухова загальмованість із явищами загального "заціпеніння"), так і гіперкінетичним (гостре психомоторне збудження, що розвивається на фоні швидко наростаючої тривоги і страху, обумовлених психотравмуючими переживаннями).

При депресивних станах, при легких їх проявах, призначають загальнозаспокійливі середники, легкі транквілізатори; при депресивних станах, що супроводжуються галюцинаціями та суїцидальними спробами, необхідне введення нейролептиків.

Депресія може бути проявом маніакально-депресивного синдрому (циркуляторний психоз), і такий хворий може потрапити до лікарів “наче тихий”, але через деякий час може наступити фаза збудження, тому і за хворим з депресивним станом повинен бути постійний, безперервний медичний нагляд.

Особливо слід відмітити, що вчасно почате лікування уражених із реактивними психозами швидко приводить до зворотного розвитку психозу. Тому тут важлива роль відводиться своєчасній евакуації уражених до лікувальних закладів.

Дата добавления: 2013-12-13