Посттравматичний стресовий розлад

Реактивні розлади - це патологічні реакції психотичного рівня на психічні травми або несприятливі ситуації, що викликають страх, тривогу, образу, тугу чи інші негативні емоції. В класифікації хвороб вони мають назву “Реакції на сильний стрес і порушення адаптації”.

Реактивні та постстресові розлади

Вирішальне значення для розвитку реактивних розладів мають характер і сила психічної травми, преморбідне тло. Реактивні розлади найчастіше виникають в осіб, які хворіють на психопатію, перенесли черепно-мозкову травму, а також в ослаблених інфекційними, соматичними захворюваннями, інтоксикаціями, тривалим безсонням.

Серед реактивних розладів розрізняють:

* афективно-шокові реакції;

* реактивну депресію;

* реактивний параноїд;

* істеричні розлади;

* постстресові розлади.

Афективно-шокові психогенні реакції викликаються раптовим сильним афектом, що звичайно супроводжується страхом у зв’язку із загрозою для життя (пожежа, землетрус, повінь тощо). Клінічно ці реакції проявляються психогенним збудження і психогенним ступором. При психогенному збудженні раптово виникає хаотичне немотивоване психомоторне збудження. Хворий кидається в різні сторони, кричить, благає про допомогу. Таку поведінку спостерігають при психогенному запаморочливому стані свідомості з порушенням орієнтування і подальшою амнезією.

Реактивний ступор (психогенний) проявляється заціпенінням, що виникає раптово: людина завмирає, не може зробити жодного руху, сказати хоча б слово (мутизм). Він триває від декількох хвилин до кількох годин, інколи довше. При цьому часто розвивається виражене напруження м’язів. Хворий лежить в ембріональній позі або витягується на спині. Очні щілини, як правило, широко розкриті, міміка відображає переляк чи безмежний відчай. При згадці про психотравмуючу ситуацію хворий блідне або червоніє, вкривається потом, у нього з’являється тахікардія. Цей стан закінчується сном і амнезією. Психомоторна загальмованість може не досягати ступеня ступору. В цих випадках хворі частково контактують з людьми, хоча відповідають коротко, розтягуючи слова. Рухи скуті, повільні. Свідомість звужена або є оглушення.

Рідко у відповідь на раптову і сильну психотравмуючу дію настає так званий емоційний параліч - тривала апатія з байдужим ставленням до загрозливої ситуації і навколишнього середовища.

Затяжні психогенні розлади проявляються реактивною депресією та реактивним параноїдом.

Реактивна депресія (психогенна ). Смерть близької людини, тяжкі життєві невдачі здатні викликати реакцію депресії. В цьому стані хворі пригнічені, вираз обличчя в них скорботний, хода повільна, можуть тривалий час сидіти в одноманітній позі з опущеною головою або лежати, підібравши ноги, байдужі до всього, спілкуються мало і неохоче. Переживання сконцентровані навколо обставин, які пов’язані з психічною травмою. Думки про неприємну подію невідступні, деталізуються, стають надцінними, а інколи трансформуються в маячення. Психомоторна загальмованість часом сягає рівня депресивного ступору. Коли до туги приєднується тривога, страх або гнівливість, може розвинутись психомоторне збудження: хворі голосно плачуть, заламують руки, б’ються головою об стіну, роблять спроби самогубства. Психоз проходить через певний час після вирішення психотравмуючої ситуації або після примирення з її наслідками. При розвитку реактивної депресії хворого повинен оглянути лікар-психіатр, щоб госпіталізувати його в психіатричну лікарню для запобігання самогубству й організації належного лікування.

Реактивний параноїд (психогенний) – це патологічна реакція психотичного рівня на психічну травму чи несприятливу ситуацію у вигляді маячного синдрому.

Клінічно він може проявитись різноманітними симптомами. В одних випадках виникають маячні ідеї переслідування, стосунків, впливу при вираженому страху і розгубленості. При цьому зміст маячних ідей, як правило, відображає психотравмуючу ситуацію. Навколишнє середовище піддається маячній інтерпретації, набуває особливого значення. В інших випадках, крім маячних ідей, у хворих виникають слухові галюцинації такого самого змісту. Поведінка хворих визначається не реальним оцінюванням дійсності, а їх маячними переконаннями.

Виділяють і деякі атипові форми реактивного параноїду.

В осіб, які страждають на психопатію, під впливом психотравми може виникнути кверулянтне (сутяжне) маячення. Такі хворі схильні активно боротися з усілякими, здебільшого уявними, недоліками, пишуть у різні інстанції скарги, протести, вимоги, з великою підозрою ставляться до всіх, кого ця “справа” прямо чи опосередковано стосується. У людей із поганим слухом може розвинутись маячення переслідування приглухлих. У них виникає стійка тривожна підозріливість, ідеї стосунків, переслідування. Такі розлади можливі й у тому випадку, коли людина потрапляє в іншомовне оточення і незнання чужої мови створює їй труднощі в спілкуванні. Тривалість реактивного параноїду найчастіше обмежується днями, але інколи психоз затягується на місяці.

Екстремальні ситуації негативно впливають на стан психічного здоров’я через ураження не тільки специфічними екологічними чинниками (фізичні, хімічні, біологічні, соціальні), але й супутніми психогеннотравмуючими обставинами. До них належать:

безпосередня загроза життю або здоров’ю;

опосередкований вплив подібної загрози внаслідок чекання її реалізації;

сексуальне або фізичне насилля;

участь у воєнних операціях;

тероризм або його чекання;

ситуації депривації (емоційної, соціальної, сенсорної, рухової тощо), зумовлені зміною умов життя, розлукою з близькими, втратою роботи, можливості навчання, зміною місця проживання, хронічним болем, втратою фізіологічних функцій.

Патогенність ситуацій-стресорів визначається: раптовістю виникнення, інтенсивністю, тривалістю, значущістю для конкретної особи. Мають значення також конституційно-типологічні властивості особистості (інфантильність, акцентуйованість, психопатичність), соматоневрологічне обтяження та неадекватність механізмів психологічного захисту в ситуації.

Психогенні розлади при цих ситуаційних стресорах, як вже відмічалось в попередньому розділі, проявляються психогенними реакціми, невротичними станами, невротичними і психопатичними розвитками та психогенними психозами, які проявляються:

1) гострими (афективно-шокові реакції, ступор, психомоторне збудження, сплутаність, істеричні стани), як відставлені або затяжні реакції на стрес;

2) підгострими ( переважно знижується інтенсивність реакцій першого періоду, але у декого переходять в невротичні (неспецифічні-маніакальні, тривожно-фобічні, астенічні, депресивні, іпохондричні, істеричні) стани;

3)посттравматичний – виникає після завершення дії стресора – відбувається складне емоційне і розумове переосмислення пережитої ситуації, посилюються гіркота втрат, різноманітні страхи, тематично пов’язані з екстремальною ситуацією та нав’язливі спогади пережитого, які стають центральними в житті людини, змінюють спосіб його життя та соціальне функціонування, а тому набуває медико-соціального значення.

Посттравматичний стресовий розлад – це затяжна реакція на стресогенну ситуацію виняткового загрозливого або катастрофічного характеру, яка може зумовити дистрес у будь-якої людини.

Термін ввели у 1980 р. M. Hozowitz з співавторами, згодом його введено в діагностичну категорію МКХ-10. Синдром було визначено на основі аналізу переживань у вояків після війни у В’єтнамі, аналогічні спостереження описувались на основі обстеження вояків 1-ої світової війни, атомного бомбардування в Хіросімі (O.I.Liston 1967).

Симптоми посттравматичного стресового розладу:

спалахи яскравих спогадів, ніби людина заново переживає ситуацію;

кошмарні сни, що виникають на фоні хронічного “заціпеніння” й емоційного притуплення;

здригання від голосного звуку або коли хтось несподівано підходить із-за спини;

почуття пригнічення, коли щось своїм виглядом нагадує психотравму;

відсутність реакції на оточення, нездатність виявити любов, чи мати будь-які сильні почуття (радості, насолоди – ангедонія);

труднощі в зосередженні уваги, мислення;

занепокоєність, настороженість, тривога або страх: враження ніби людина знову перебуває в небезпеці;

труднощі контролю емоцій - при спогадах виникають тривога і смуток;

страх і уникнення того, що нагадує про психотравму;

гострі спалахи страху, паніки або агресії, що провокуються стимулами, які навіюють несподівані спогади і супроводжуються посиленням вегетативної збудливості (тремтіння, гіпергідроз, тахікардія, тощо);

суїцидальні тенденції та зловживання психоактивними речовинами.

Посттравматичний стресовий розлад виникає після латентного періоду на третьому етапі від кількох тижнів до шести місяців. Перебіг хвилеподібний до кількох років після психотравми. У більшості випадків хворі одужують або хвороба переходить в розлад особистості з ознаками дезадаптації, що призводить до порушення міжособистісного, соціального і професійного функціонування та зниження якості життя.

Діагностичні критерії:

ворожість або недовіра до оточуючого світу;

соціальна відгородженість, уникаюча поведінка, відчуження;

відчуття спустошення і безнадії;

хронічний стан тривоги, хвилювання від постійної загрози існування “на межі”.

Як приклад, можна навести випадок посттравматичного стресового розладу, який розвинувся при загибелі корабля “Адмірал Нахімов” у жінки, на очах якої втопився її чоловік, гинули сотні інших дорослих і безпомічних дітей. Вона пережила посттравматичний стрес, який перебігав хвилеподібно з гострими періодами близько трьох років. Стан завершився одужанням, але навіть після цього тривалого періоду спогади про море викликали у неї тривогу.

Ознаки посттравматичного стресового порушення спостерігалися у 94 % жінок протягом тижня після згвалтування, а через півроку зберігалися у 47 %. На сьогодні визнано, що першочерговою причиною стресу серед дорослих є робота (39 %), на другому місці – сім’я (30 %), проблеми із здоров’ям (10 %), економічні проблеми (9 %), міжнародні конфлікти та тероризм (4 %).

Особливого занепокоєння набуває зміщення на перше місце таких стресогенних чинників, як глобалізація і пов’язані з нею масові впливи (зміни режимів, економічні та військові сутички, наркоманізація, тероризм тощо). Так, після терористичного акту в Нью-Йорку і загибелі 2870 людей, психіатричні наслідки – посттравматичний стресовий розлад мали: безпосередньо 28-35 %, після атаки - більше 40 % жителів США, а через 5-6 тижнів їх кількість подвоїлася, порівняно з початком. Аналогічна ситуація спостерігалась після терористичного акту в Мадриді в березні 2004 р. внаслідок одночасного вибуху в чотирьох приміських поїздах (загинуло 190 і поранено 1800 чоловік), та після захоплення заручників в школі міста Беслау та теракту в театрі міста Москви і ін.

Стресогенними, мимовільними співучасниками терористів стають засоби масової інформації, які подають через аудіовізуалізовану інформацію, що швидко проникає в усі домівки і є реалістичною. Емоційна стресова хвиля жаху виникає зразу ж після сприймання зорового образу ситуації і затруднює весь ланцюг когнітивного процесу: емоційний шок, спровокований сценами ситуації; далі співчуття жертвам та емоційна підтримка рятівників; в кінці - масовий траур. Це спричиняє у великої кількості людей стрес та чекання повторення аналогічної ситуації. Терористичні акти заздалегідь спрямовуються на психічне насильство, або загрозу його з метою викликати гострий страх або абсолютний жах у цілій популяції людей, а тому, як і багато інших стресорів сучасності, наслідком яких є психічні розлади, можна ідентифікувати як посттравматичні стресові розлади.

При діагностиці слід врахувати відсутність у хворих органічного ураження головного мозку в анамнезі, яке могло б викликати аналогічну клініку. Лікування повинно мати комплексний характер, включати психотерапевтичну корекцію та медикаментозне втручання, спрямовані на:

афективне переосмислення психотравмівної ситуації;

створення нової конгітивної моделі життєдіяльності;

відновлення відчуття цінності власної особистості;

відновлення здатності до подальшого повноцінного життя.

Контрольні запитання:

1. Посттравматичний стресовий розлад.

2.Патогенність ситуацій-стресорів.

3. Клінічні прояви та динаміка посттравматичного стресового

розладу.

4. Принципи лікування.

Дата добавления: 2013-12-13