Правоздатність і дієздатність фізичної особи

Тема11. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

У ст. 24 ЦКУкраїни визначено поняття фізичної особи як люди­ни — учасника цивільних відносин. Слід звернути увагу на появу в кодексі самого терміна «фізична особа», який, хоча і досить широко застосовується у законодавстві іноземних держав та міжнародних правових актах, в українському законодавстві є певним чином но­вим. У ЦК УРСР 1964 р. та в інших нормативно-правових актах використовувався термін «громадянин», який більшою мірою свід­чить про державно-правовий статус особи, її відносини з державою, а не характеризує особу як суб'єкта цивільного права, якими мо­жуть бути як громадяни України, так і громадяни інших держав, і особи без громадянства.

Правоздатність фізичної особи. Здатність мати цивільні права та обов'язки мають усі фізичні особи. Це означає, що фізичні особи мають здатність бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків, мати будь-яке право чи обов'язок з тих, що надаються чи допускаються законом, тобто юридичну можливість, що витікає із закону. Лише за наявності правоздатності можливе виникнення конкретних суб'єктивних прав і обов'язків.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її на­родження і припиняється у момент її смерті. У випадках, встанов­лених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народже­ної дитини. Цивільна правоздатність є невід'ємною від особи неза­лежно від віку, стану здоров'я чи інших характеристик людини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національ­ної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих ци­вільних прав фізична особа відповідно до закону може використову­вати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.

Правоздатність є лише основою для правоволодіння, вона ще не означає фактичну, реальну наявність в особи конкретних прав і обо­в'язків з числа тих, що передбачені чи допускаються законом. Фізич­на особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конститу­цією України та ЦК України, а також здатна мати усі майнові пра­ва, встановлені цивільним законодавством. Особа здатна мати інші цивільні права, які хоч і не встановлені Конституцією України та законодавством, однак не суперечать^аакону та моральним засадам суспільства. Правам особи кореспондують обов'язки, які фізична особа здатна мати як учасник цивільних відносин. ЦК України ви­знає нікчемними правочини, які обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки. Пра­вові акти Президента України, органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовряду­вання, їхніх посадових і службових осіб не можуть обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбаче­не Конституцією України (ст. 27 ЦК України). Тобто кожна особа може мати безліч майнових і немайнових прав, однак конкретна особа ніколи не може мати їх усі, вона має лише їх частину. Напри­клад, кожна особа може мати авторське право, однак лише той, хто своєю творчою працею створив твір, має це право.

Набуття конкретних суб'єктивних прав та обов'язків означати­ме реалізацію правоздатності. Тобто лише за наявності певного юридичного факту (наприклад, набуття майна у власність) у пра-восуб'єктної особи виникне конкретне суб'єктивне право (у даному випадку — право власності на придбане майно), яке до цього часу носило характер лише абстрактної можливості мати таке право (у даному випадку — право власності). Характерними рисами пра­воздатності є рівність правоздатності фізичних осіб, їх невідчужу­ваність від особи та неможливість їх обмеження, окрім як у випад­ках та порядку, передбачених законом. Громадянин може розпоря­джатися суб'єктивними правами, однак не може зменшити свою

правоздатність, не може від неї відмовитись. Разом з тим не можна твердити і про безмежність змісту правоздатності, оскільки суб'єк­тивне право як міра можливої поведінки управомоченої особи має певні межі, визначені законом. Так, певні види діяльності особи чи володіння певним майном можуть бути заборонені або обмежені

законом.

Слід зазначити, що іноземці та особи без громадянства мають об­сяг цивільної правоздатності нарівні з громадянами України, тобто їм надано національний режим.

Цивільна дієздатність фізичної особи. Цивільною дієздатніс­тю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе ци­вільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх вико­нувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. ЗО ЦК України). Наявність дієздатності в особи означає її можливості особисто здійснювати різноманітні юридичні дії: укладати угоди, заповідати, видавати довіреності тощо, а також відповідати за спричинену шкоду.

Традиційно вважається, що дієздатність об'єднує у собі право-чиноздатність, тобто здатність здійснювати правочини, та деліктоздатність — здатність нести відповідальність за неправомірні дії.

Дієздатність, як і правоздатність, — це юридична категорія, але є не природними правами людини, а наданими їй у силу закону. Значення категорії дієздатності полягає в тому, що дієздатність юридично забезпечує активну участь особи у цивільному обороті, реалізації її майнових та особистих немайнових прав. Не менше значення має дієздатність і для контрагентів управомоченої особи, оскільки вони завжди можуть розраховувати на застосування мір відповідальності до дієздатної особи у разі порушення нею їхніх прав та охоронюваних законом інтересів.

Зміст дієздатності містить у собі такі складові частини: здатність особи своїми діями набувати цивільні права та створювати для себе цивільні обов'язки; здатність самостійно здійснювати цивільні пра­ва та виконувати обов'язки; здатність нести відповідальність за ци­вільні правопорушення.

Цивільне законодавство розрізняє декілька різновидів дієздатнос­ті залежно від віку особи та її психічного стану, оскільки при здійс­ненні цивільних прав та обов'язків особа повинна розуміти значення та можливі наслідки своїх дій. Цивільну дієздатність має фізична

(особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Дієздатність є невідчужуваною від особи, її обсяг установлюється ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове обмеження дієздатності можливе лише за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Новим ЦК України внесені цілком доречні новели до вікового розмежування окремих видів дієздатності порівняно з раніше дію­чим ЦК України. Так, за новим ЦК України розрізняють такі різно­види дієздатності: 1) часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла 14 років (малолітніх); 2) неповна цивільнадієздат­ність фізичної особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх); 3) пов­на цивільна дієздатність. Передбачено також визнання особи не­дієздатною та обмежено дієздатною за рішенням суду і на підставах, визначених законом.

Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досяг­ла 14 років (малолітня особа) (ст. 31 ЦК України). Часткова цивіль­на дієздатність фізичної особи характеризується тим, що за мало­літньою особою визнається право здійснювати своїми діями не будь-які права і обов'язки, а лише ті, що прямо передбачені зако­ном. Так, фізична особа, яка не досягла 14 років, має право само­стійно вчиняти дрібні побутові правочини. При цьому правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові по­треби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Ма­лолітня особа також може здійснювати особисті немайнові права на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, зокрема набу­вати авторських прав на свої малюнки, вірші тощо.

Малолітня особа не несе цивільно-правової відповідальності за завдану нею шкоду. Шкода, завдана малолітньою особою, відшко­довується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення вихо­вання та нагляду за малолітньою особою. Якщо малолітня особа за­вдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закла­ду, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійс­нює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо малолітня особа пе­ребувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та осо­би зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, визначеній за домовле­ністю між ними або за рішенням суду. Обов'язок зазначених осіб відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняєть­ся у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здо­ров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а зазначені особи є неплатоспроможними або померли.

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) (ст. 32 ЦК України). Обсяг цивільної дієздатності неповнолітніх осіб є досить широким. Вони можуть на­бувати цивільні права та обов'язки як самостійно — у визначених законом випадках, так і за згодою батьків (усиновлювачів, піклу­вальників). Крім правочинів, які має право здійснювати малолітня особа, фізична особа у віці від 14 до 18 років має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими дохода­ми; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (за­сновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Крім того, неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими кошта­ми, внесеними іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

За загальним правилом неповнолітня особа вчиняє інші Правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з бать­ків (усиновлювачів), з ким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. За на­явності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробіт­ком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд може скасувати своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, що були підставою для його прийняття.

Неповнолітні особи можуть нести цивільну відповідальність. Так, неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостій­но на загальних підставах, особисто несе відповідальність за пору­шення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклуваль­ника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшко­дування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо вони не доведуть, що шкоди бу­ло завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не ви­стачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було за­вдано не з його вини. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклуваль­ника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодування шкоди припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди. Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності в неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується у частці, якої не вистачає, або в повному об­сязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не дове­дуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка за­вдала шкоди, повноліття.

Повна цивільна дієздатність (ст. 34 ЦК України). Повну ци­вільну дієздатність набуває фізична особа, яка досягла 18 років (по­вноліття). Закон знає окремі винятки з цього загального правила. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з проти­правною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивіль­на дієздатність зберігається.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповно­літній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання пов­ної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та

піклування згідно із заявою заінтересованої особи за письмовою зго­дою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішен­ням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою дія­льністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, по­ширюється на всі цивільні права та обов'язки. У разі припинення трудового договору, підприємницької діяльності надана особі повна цивільна дієздатність зберігається.

Обмежена цивільна дієздатність фізичної особи (ст. 36 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи може бути обмеже­на за рішенням суду, якщо буде визнано, що вона страждає на пси­хічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити ци­вільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртни­ми напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами то­що і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне станови­ще. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, вста­новлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Відмова піклу­вальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздат­ність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Одер­жання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити такій фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоря­джатися ними. Особа з обмеженою дієздатністю самостійно несе від­повідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою пік­лувальника, та за шкоду, яка завдана нею іншій особі.

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої бу­ла обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який від новив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напо­ями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд по­новлює її цивільну дієздатність. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поно­влення цивільної дієздатності.

Недієздатність фізичної особи (ст. 39 ЦК України). Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Якщо суд відмовить у за­доволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановле­но, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цьо­го підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано мораль­ної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання за­конної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення не­дієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатрич­ної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається не­дієздатною.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Не­дієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочи­ну. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійсню­вати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану не­дієздатною фізичною особою, не припиняється у разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завда­ла шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкоду­вання шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцт­вом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частко­во або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

За позовом опікуна або органу опіки та піклування суд понов­лює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана не­дієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внас­лідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та ке­рувати ними.

Дата добавления: 2013-12-13