Поняття юридичної особи та її основні ознаки

Тема12: Юридичні особи як суб’єкти цивільного права

Розвиток вчення про юридичні особи (концепції, законодавс­тво). Юридичні особи є одним із видів суб'єктів цивільного права. Поява юридичних осіб була викликана розвитком економічних та соціальних відносин у суспільстві, що призвело до необхідності уча­сті в цивільному обігу колективного утворення. На сьогодні не існує усталеної точки зору щодо виникнення та поняття юридичної осо­би. Головне питання, яке є дискусійним уже майже 150 років, поля­гає у тому, хто є носієм властивостей юридичної особистості. У зв'язку з цим можна виділити декілька теорій, що вже дістали певний розгляд у гл. 4 «Порівняльне цивільне право зарубіжних країн». У даній главі, спеціально присвяченій юридичній особі, вони розглядаються детальніше.

1. «Теорія фікції» (Савін'ї) полягає у тому, що волею може воло­діти лише людина, тому юридична особа існує тільки як абстрактне поняття, втілене законодавцем у суб'єкт права.

2. «Теорія персоніфікованої цілі» (Бринца та Беккера), заперечу­ючи існування реального суб'єкта — юридичної особи, визначає, що остання має за мету управління майном, тобто сама юридична особа виступає як персоніфікована ціль.

3. «Органічна теорія» (Гірке) визнає реальне існування юридич­ної особи, причому прихильники цієї теорії ототожнюють юридич­ну особу з людською особистістю, розуміючи її як певну союзну особистість, соціальний організм, відмінний від суми осіб, які бе­руть участь у союзі.

4. «Реалістична теорія» (Саллейля), визначивши реальність іс­нування юридичної особи як суб'єкта права, відійшла від біологізації юридичної особи як суми індивідів.

5. «Теорія колективу» (Венедиктова А. В.) полягає у тому, що державна юридична особа — це організований державою колектив робітників і службовців на чолі з його відповідальним керівником, на якого держава поклала виконання певних державних завдань і надала для здійснення цих завдань відповідну частину єдиного фон­ду державної власності.

6. «Теорія держави» (Аскназія С. І.) заснована на положенні про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник май­на — сама держава, тому людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства.

7. «Теорія директора» (Толстого Ю. К.) виходить з того, що голов­на ціль наділення організації правами юридичної особи — це забез­печення можливості її участі у цивільному обігу, й оскільки дирек­тор уповноважений діяти від імені організації у сфері цивільного обігу, тому саме він і є носієм юридичної особистості державної юри­дичної особи⁴.

Поняття юридичної особи у новому ЦК України визначає ст. 80, відповідно до якої юридичною особою є організація, створена і за­реєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем і відповіда­чем у суді.

Виділяють такі ознаки юридичної особи, що є невід'ємними і су­купними її властивостями:

1. Організаційна єдність характеризується наявністю стійких взаємозв'язків між членами (учасниками, акціонерами) юридичної особи, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією. Завдяки цьому воля окремих членів юридичної особи трансформу­ється в єдину волю юридичної особи. Так, акціонери акціонерного товариства, незалежно від їх кількості, мають право приймати рішення на загальних зборах товариства, де воля кожного акціоне­ра перетворюється на єдине волевиявлення юридичної особи.

2. Реєстрація відповідно до вимог чинного законодавства, що по­лягає у легалізації того чи іншого виду юридичної особи з боку дер­жавних органів, які здійснюють державну реєстрацію. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому зако­ном, і дані державної реєстрації включаються до єдиного державно­го реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Тільки з мо­менту державної реєстрації організація набуває статусу юридичної особи і може бути суб'єктом цивільних та інших відносин.

3. Наділення цивільною правоздатністю і дієздатністю. Юри­дична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки (ци­вільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (наприклад, право на приватне життя).

4. Наявність можливості виступати позивачем і відповідачем у суді надає право захищати свої права та відповідати за взяті на себе зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України сторона­ми у цивільному процесі, крім громадян, можуть бути державні підприємства, установи, організації, кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, що мають права юридич­ної особи.

5. Майнова відокремленість юридичної особи є матеріальною базою діяльності юридичної особи. Ступінь майнової відокремле­ності у різних юридичних осіб неоднаковий. Так, господарські това­риства є власниками свого майна. Відповідно до ст. 73 ГК України майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності, але закріплене за такими підприємствами на праві госпо­дарського відання чи оперативного управління.

6. Принцип самостійної цивільно-правової відповідальності юри­дичної особи полягає у тому, що організація обов'язково повинна не­сти самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах закріпленого за нею майна, якщо інше не встановлено законом.

7. Участь у цивільному обігу від власного імені. Для індивідуа­лізації юридичної особи вона повинна мати своє найменування, яке містить вказівку на її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Юридична особа, крім повного, може мати скорочене наймену­вання (ст. 90 ЦК України).

Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може ма­ти комерційне (фірмове) найменування (ч. 2 ст. 90 ЦК України).

Порядок реєстрації та використання фірмового найменування визначається положеннями глави 43 ЦК України, іншими закона­ми та нормативно-правовими актами.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити пере­вірку заявленого найменування суб'єкта підприємницької діяльно­сті — юридичної особи на тотожність найменування вже зареєстро­ваного суб'єкта, внесеного до відповідних реєстрів. Орган державної реєстрації може зарезервувати терміном на один місяць (для від­критих акціонерних товариств — на дев'ять місяців) найменування суб'єкта підприємницької діяльності, яке включається до окремого переліку зарезервованих найменувань та враховується під час пере­вірки на тотожність поряд з найменуванням уже зареєстрованих суб'єктів. Перелік зарезервованих найменувань є складовою части­ною Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Положення про порядок резервування найменувань суб'єктів підприємницької дія­льності — юридичних осіб затверджується Держпідприємництвом.

Поряд з організаціями, які мають права юридичних осіб, у сус­пільстві існують і такі організації, які не наділяються такими пра­вами. Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни мають право створювати ре­лігійні громади. Релігійна громада є місцевою релігійною організа­цією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідан­ня, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Релігійна громада повідо­мляє про своє створення державні органи, однак таке повідомлення громади не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи зазнача­ється в її установчих документах.

Згідно зі ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які ви­кладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновни­ками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвер­дження. Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 81 ГК України у разі ство­рення акціонерного товариства громадянами договір між ними має бути посвідчений нотаріально.

Установчим документом товариства є затверджений учасника­ми статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Так, повні і командитні товариства ство­рюються і діють на підставі засновницького договору, а товариство з обмеженою відповідальністю — на підставі статуту. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Відповідно до ч. З ст. 87 ЦК України установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складено­го засновником. Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кіль­кома особами, може бути скасований засновником у будь-який час.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєст­рації.

Стаття 96 ЦК України закріплює, що юридична особа самостій­но відповідає за своїми зобов'язаннями.

Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'я­заннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобо­в'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Так, відповідно до ст. 119 ЦК України учасники повного товариства несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм май­ном. А відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦК України учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субси-діарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасни­ком вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства поділяється між ін­шими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутно­му капіталі товариства.

Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відпо­відальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєст­рації.

Юридична особа несе відповідальність за зобов'язаннями учасни­ків (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі подальшого схвалення їхніх дій відповідними органами юридичної особи.

Стаття 88 ЦК України встановлює вимоги до змісту установ­чих документів.

Статут товариства, якщо додаткові вимоги щодо його змісту не встановлені, має включати найменування юридичної особи, вка­зівку на її місцезнаходження, адресу, органи управління товарист­вом, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. ЦК України та деякі інші законодавчі акти встановлюють вимоги до статуту товариства. Так, ст. 143 Кодексу встановлює додаткові вимоги до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, ст. 154 — до статуту акціо­нерного товариства, ст. 12 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» встановлює, що у статуті благодійної орга­нізації, крім загальноприйнятих відомостей, має бути зазначено статус та організаційну форму такої організації, предмет, мету, за­вдання, джерела фінансування та порядок використання майна і коштів тощо.

Статут, як правило, затверджується засновниками. Він може прийматися установчими зборами. Тому його не потрібно підпису­вати усіма засновниками. Статут набуває чинності з дня державної реєстрації. Внесення змін та доповнень до статуту, прийняття його нової редакції провадиться органом, який має на це право відповід­но до закону.

Засновницький договір товариства, якщо додаткові вимоги до його змісту не встановлені цим Кодексом та іншими законами, має містити обов'язок учасників створити юридичну особу, визначати порядок спільної діяльності щодо її створення, умови передання їй свого майна.

Засновницький договір підписують усі засновники. Він може укладатися як у простій письмовій, так і в нотаріальній формі. За­сновницький договір набуває чинності з дня його підписання.

В установчому акті установи зазначається її мета, визначається майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї ме­ти, організація управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні деякі із зазначених вище поло­жень, їх встановлює відповідний орган юстиції, що здійснює дер­жавну реєстрацію юридичних осіб.

Існують юридичні особи, які діють на підставі положення. Так, відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» на підставі положення можуть діяти професій­ні організації.

Дата добавления: 2013-12-13