Поняття особистого немайнового права

Тема15: Особисті немайнові права Фізичних осіб

Останні перетворення в політико-економічному житті України, зміна соціальних цінностей та орієнтирів зумовили вихід у системі су­спільних пріоритетів на перше місце людини як особистості. Зокрема, згідно зі ст. З Конституції України вищими соціальними цінностями визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність та безпека. Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, зна­ходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними бла­гами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та ц внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відпо­відає міжнародним стандартам прав людини¹ та зумовлює необхід­ність їх повного і всебічного регулювання та охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.

Вирішенню цього питання на рівні цивільного законодавства при­свячено книгу другу ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи». Якщо в ЦК УРСР 1964 р. регулювання та охорона цих відно­син взагалі не виділялися в окрему структурну одиницю і губились у Загальній частині серед правових норм, що регулювали правовий статус фізичної особи, то у структурі чинного ЦК України регулю­вання та охорона цих відносин складають окрему книгу, вміщену після Загальної частини, що підкреслює пріоритет людини та її внут­рішніх (духовних) благ над іншими цінностями.

Як зазначалося вище, до предмета цивільно-правового регулюван­ня, крім майнових відносин, належать особисті немайнові відносини. Важливо зазначити, що структурно при визначенні предмета цивіль­но-правового регулювання саме особисті немайнові правовідносини передують хрестоматійним для цивільного права майновим відноси­нам, що підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно-правовій системі. Слід також зауважити, що особисті немайнові пра­вовідносини, змістом яких є відповідні особисті немайнові права, ви­никають щодо особистих немайнових благ, таких як життя, здоро­в'я, честь, гідність, ім'я тощо. Однак ці особисті немайнові блага не можуть регулюватися нормами права, оскільки вони є, переважно, природними благами (цінностями) й існують незалежно від того, вре­гульовані вони правом чи ні. Але внаслідок відповідної регуляції

вони стають об'єктами певних особистих немайнових прав, що ро­бить дані блага ще й юридично значимими.

Аналізуючи ст. 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права — це юридично гарантовані можливості, які до­вічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризують­ся немайновістю та особистісністю.

Отже, для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими основними ознаками:

1) дане право належить кожній особі — це означає, що воно на­лежить усім без винятку особам (фізичним та юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності (наприк­лад, юридична особа не може бути наділена правом на життя, здоро­в'я, честь, гідність тощо). При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

2) дане право належить особі довічно — це означає, що воно на­лежить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі — до моменту припинення;

3) дане право належить особі за законом — це означає, що підста­вою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виника­ти в осіб і з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а пра­во на зміну імені має особа, яка досягла 16 років, тощо;

4) дане право є немайновим — це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначи­ти вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об'єктом, у грошовому еквіваленті;

5) дане право є особистісним — це означає, що воно не може бу­ти відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи-носія цих прав та/або передане іншим особам.

Деякі автори вирізняють ще й такі ознаки особистих немайнових прав: специфічність об'єкта, індивідуалізація особистості, специфіка підстав виникнення та припинення, безстроковість, незалежність від інших прав, виключність тощо. Однак, на нашу думку, дані ознаки мають факультативний характер і не можуть визнаватися та­кими, що характеризують усі без винятку особисті немайнові права.

Що стосується правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспо­рюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується конституційно-правова природа. Беззаперечно, що в Конституції України, зокрема у розділі другому, закріплюються ос­новні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недо­цільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав. Це все закріплюється на рівні галузевого цивільного законодавства, де особисті немайнові права дістають свій подальший розвиток. Адже ніхто не буде оспорювати цивілістичну природу права власно­сті лише через те, що основні засади цього права закріплені у ст. 41 Конституції України.

Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізич­ної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфе­рі свого приватного життя (ст. 271 ЦК України). Отже, особисті не­майнові права не є цивільними правами лише з негативним зміс­том, тобто лише з виключною можливістю особи-носія вимагати захисту у випадку порушення, загрози порушення, невизнання чи оспорення цих прав. Дані права містять і активний зміст, тобто можливість вчиняти певні активні дії, спрямовані на їх реалізацію, у передбачених законом межах.

Наявність передбачених законом меж реалізації особистих не­майнових прав фізичної особи свідчить про те, що вони не є абсо­лютними. При цьому, відповідно до ст. 274 ЦК України, обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, передбачених Консти­туцією України, мають встановлюватися Конституцією, обмеження особистих немайнових прав, передбачених ЦК України або зако­нами, мають бути визначені ними також. Слід вирізняти як загаль­ні межі реалізації особистих немайнових прав (наприклад, заборона порушення прав інших осіб), так і спеціальні межі, характерні ли­ше окремим особистим немайновим правам (наприклад, коли ін­формація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоро­в'я або стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклу­вальників, зашкодити процесу лікування, то право на інформацію про стан здоров'я може бути обмежене).

Ще однією особливістю реалізації особистих немайнових прав є те, що вони мають здійснюватися особою, як правило, самостійно. Проте в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоров'я не можуть самостій­но здійснювати свої особисті немайнові права, ЦК України допускає здійснення їх права батьками (усиновлювачами), опікунами, піклу­вальниками (ст. 272 ЦК України).

Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повнова­жень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немай­нових прав.

Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професій­ні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бу­ти порушені (ст. 273 ЦК України).

Дата добавления: 2013-12-13