Формування Європейського валютного Союзу.

Світова та міжнародна валютні системи.

Світова валютна система - це спільно розроблена державами форма реалізації валютних відносин, закріплена міжнародними угодами.

Складові світової валютної системи:

- форми міжнародних засобів платежу: золото, національні валюти, міжнародні валютні ресурси типу євро, СПЗ (спеціальні права запозичення);

- умови взаємної конвертованості валют;

- уніфіковані правила міжнародних розрахунків; уніфікований режим валютних курсів;

- режим валютних ринків та ринків золота;

- міжнародні валютно-фінансові організації;

- міжнародне регулювання валютних обмежень.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла кілька етапів.

Першою світовою валютною системою була система, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася наприкінці XIX та початку XX ст. і характеризувалася сукупністю національних валютних систем. В цей період платіжний обіг обслуговувався переважно золотом. Обмін національних валют на іноземні не мав обмежень, існував вільний її ввіз і вивіз з країн.

Після першої світової війни на зміну золотому стандарту прийшов механізм золотодевізного стандарту (роль еквівалента стали виконувати золоті монети). У період світової економічної кризи (1927- 1933 рр.) єдиний золотодевізний стандарт розпався і єдина світова валютна система перестала існувати.

З грудня 1945 р. почав діяти третій етап валютно-фінансового устрою. Він проіснував до 1 січня 1970 р., тобто до початку функціонування СПЗ (спеціальні права запозичень). Роль золота у міжнародній валютній системі обмежувалася. У цій одиниці виражалися курси національних валют та оцінювалися валютні резерви.

З 15 серпня 1971р. припинено розмін долара США на золото, а з квітня 1978 р. функціонує четвертий етап світової валютної системи. З цього часу юридично закріплено демонетизацію золота.

Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної системи. Провідна роль у світовій валютній системі до цього часу належала долару США. Щоб протистояти монополії долара у світовій валютній системі, у березні 1979 р.утворилася міжнародна (регіональна) валютна система - Європейська валютна система (ЄВС). Її основна мета полягала у досягненні стабільності та створення єдиної валюти для членів європейської валютної системи. З 1 січня 1999 р. в одинадцяти Європейських країнах з п'ятнадцяти, що входили тоді до Європейського союзу, запроваджена єдина валюта євро.

Основні переваги введення євро такі:

а) зниження операційних витрат на конверсійні операції;

б) розширення фінансових ринків;

г) зростання ліквідності фінансових інструментів;

д) зменшення валютних ризиків в процесі здійснення економічних операцій;

е) спрощення міжнародних фінансових операцій;

є) зростання конкуренції на світовому валютному ринку.

Переваги функціонування валюти євро будуть сприяти розвитку міжрегіонального співробітництва.

Валютна інтеграція. Спільна валютна політика та запровадження євро Валютна інтеграція - це створення регіональних зон, у межах яких забезпечується відносно стійке співвідношення курсів національних валют або поступова заміна їх регіональною валютою, а також спільне регулювання валютних відносин та єдина валютна політика щодо інших країн. Механізм валютної інтеграції - сукупність валютно-кредитних методів регулювання, спрямованих на поступовий перехід до вищого ступеня інтеграції. Валютний союз - один із типів міжнародних валютних систем, представлений групою країн, які встановили межі взаємних коливань курсів своїх національних валют і використовують однакові засоби валютного регулювання. Характерними ознаками валютного союзу як одного з типів міжнародних валютних систем є: постійне фіксування валютних курсів, логічним завершенням якої є запровадження єдиної валюти; наявність розвинутої інституціональної інфраструктури і єдиного центрального банку союзу; вільний рух фінансового капіталу між країнами-учасницями валютного союзу. Гармонізація валютної політики у рамках формування валютного союзу проводилася у три етапи: 1) 1 липня 1990 р. - 31 грудня 1993 р. - лібералізація ринків капіталів і посилення координації та співробітництва в рамках Комітету керуючих центральних банків; досягнення стабільності цін і валютних курсів; посилення координації економічної політики держав-членів; 2) 1 січня 1994 р. - 1 січня 1999 р. - створення Європейського валютного інституту на базі Комітету керуючих центральних банків, підготовка до створення Європейського центрального банку; 3) з 1 січня 1999 р. введення в обіг єдиної грошової одиниці - євро: -з 1 січня 1999 р. до 1 січня 2002 р. - євро використовували тільки в безготівковому обігу паралельно з національними валютами. За господарськими суб'єктами зберігалося право вибору між євро та національними грошовими знаками. Лише в євро з 1 січня 1999 р. обов'язково проводилися міжбанківські розрахунки, здійснювалися операції на фінансових ринках, емісія державних цінних паперів; -з 1 січня до 1 липня 2002 р. - національні валюти країн-учасниць ЄВС повністю замінюються на євро в усіх сферах безготівкових розрахунків. Банкноти та монети в євро надходять у готівковий обіг і використовуються паралельно з національними грошовими знаками, а останні з 1 липня 2002 р. втрачають статус законного засобу платежу; -з 1 липня 2002 р. - євро - єдиний законний платіжний і розрахунковий засіб у ЄВС. Емітент євро - Європейський центральний банк. Склад країн-учасниць зони євро: 1. Австрія 10.Люксембург 2. Бельгія 11. Мальта 3. Кіпр 12. Нідерланди 4. Фінляндія 13. Португалія 5. Франція 14. Словакія 6. Німеччина 15. Словенія 7. Греція 16. Іспанія 8. Ірландія 17. Естонія 9. Італія Країни, в яких євро не обертається: Болгарія, Великобританія, Угорщина, Данія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Чехія, Швеція. Нині до ЄС входить 27 держав-членів. З 1 липня 2013 року повного членства набуде також 28-ма країна - Хорватія. Впродовж 1990-х років утворено інституційну структуру для управління ЄС - Європейську систему центральних банків, яка складається з Європейського центрального банку і національних центральних банків країн ЄС. Європейський центральний банк (офіційна дата створення - 1 червня 1998 р.) розпочав роботу на початку липня 1998 р. у Франкфурті-на-Майні. Його було створено на базі Європейського валютного інституту, який функціонував з 1994 р. На Європейську систему центральних банків покладено відповідальність за спільну монетарну політику країн-членів єврозони, здійснення валютних операцій, управління та підтримання валютних резервів, забезпечення безперебійного функціонування платіжної системи, здійснення банківського нагляду. Європейська центральна система банків має не лише виключне право емісії євробанкнот у межах зони євро, а й сприяє здійсненню заходів, змістом яких є зміцнення стабільності фінансової системи ЄС. Європейська система центральних банків є незалежним інституціональним елементом Європейського економічного і валютного союзу, що проводить незалежну грошово-кредитну політику, основні напрями якої розробляє Європейський центральний банк, а центральні банки країн-учасниць відповідають за її дотримання. Найважливіше завдання грошово-кредитної політики Європейської системи центральних банків - забезпечення стабільності внутрішніх цін у середньостроковому періоді. Цей показник визначається як темп приросту гармонізованого індексу споживчих цін, який не перевищує 2% від аналогічного періоду попереднього року. Цінова стабільність у Європейському економічному і валютному союзі спирається на моніторинг, аналіз і прогнозування динаміки цін, визначення факторів ризику їх дестабілізації. Аналітичну базу для цього становить динаміка таких макроекономічних показників: середньої заробітної плати, валютних курсів, курсів цінних паперів.

Дата добавления: 2013-12-13