Платіжний баланс та золотовалютні резерви

Особливе місце в механізмі валютного регулювання займають платіжний баланс та золотовалютні резерви. Ця особливість полягає в тому, що саме через них реалізується внутрішній зв'язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується суто економічне регулювання валютної сфери.

Платіжний баланс - це співвідношення між валютними платежа­ми економічних суб’єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць).

Структура та динаміка платіжного балансу показує конкурентоспроможність національної економіки і дозволяє прогнозувати динаміку курсу національної валюти.

За формою платіжний баланс - це статистичний звіт про надходження валютних коштів до країни та витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн або груп країн.

За економічний змістом платіжний баланс - це макроекономічна модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин країни із зовнішнім світом.

Цей баланс визначає попит і пропозицію щодо іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку на певний момент або за визначений період. Стан пла­тіжного балансу впливає на динаміку валютних курсів, на валютну політику країни.

Якщо надходження за платіжним балансом перевищують пла­тежі, то має місце активний платіжний баланс (активне, або пози­тивне, сальдо). У протилежному випадку — баланс пасивний (пасивне, або негативне, сальдо). Погіршення платіжного балансу (негативне сальдо) нерідко призводить до посилення валютного контролю, пониження курсу національної валюти, збільшення запо­зичень за кордоном, до інших заходів державного регулювання.

Суб’єкти валютних відносин подають у державні органи (Держкомстат, Держмитслужбу, Мінфін тощо) статистичні звіти, які зводяться в НБУ. Складання, аналіз та прогнозування платіжного балансу є сферою діяльності НБУ. На основі звітів НБУ складає платіжні баланси країн наростаючим підсумком за 6, 9, 12 місяців.

Структура платіжного балансу

I. Баланс поточних операцій:

1) торговельний баланс - це співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів:

а) експорт; 6) імпорт;

2) баланс послуг - це рух коштів у зв'язку з обміном між резидентами та нерезидентами різноманітними послугами (транспортними, туристичними, комунікаційними, культурними, ліцензійними, інформаційними тощо);

3) доходи - це рух коштів, пов'язаний з доходами фізичних осіб - резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном та доходами від інвестиційної діяльності;

4) поточні трансферти — це рух коштів на безеквівалентних засадах (гуманітарна допомога, внески до фондів тощо).

II. Баланс руху капіталу та кредитів:

1) капітальні трансферти — це операції, пов'язані з переданням права власності на основний капітал або анулювання боргів кредиторам, коди рух вартості здійснюється на еквівалентній основі;

2) прямі інвестиції — це капітальні вкладення прямих інвесторів у зарубіжні підприємства;

3) портфельні інвестиції - це операції з цінними паперами (облігації, привілейовані акції, депозитні сертифікати тощо);

4) інші інвестиції - це операції кредитного характеру (кредити МВФ та інших міжнародних організацій, комерційні кредити тощо).

ІІІ. Резервні активи

1) Валюта депозити

2) СПЗ та резервна позиція в МВФ

3) Золото

4) Інші фінансові вимоги

До поточних відносять операції з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Капітальні операції пов'язані з інвестиційною діяльністю і з операціями з активами тазобов'язаннями.

Економічна роль платіжного балансу проявляється через його вплив на попит-пропозицію на валютному ринку:

v Надходження валюти створює умови для формування пропозиції, а платежі – для формування попиту на валюту:

П = З+ Н - З, де

П – пропозиція інвалюти протягом звітного періоду;

З- залишки інвалюти в суб’єктів ринку на початок періоду;

Н – надходження інвалюти за звітний період по платіжному балансу (Розділи І та ІІ);

З- залишки інвалюти в суб’єктів ринку на кінець періоду.

v Попит на валюту залежить від боргових зобов’язань резидентів перед нерезидентами та валютних платежів протягом періоду:

П= БВ+ ПВ - БВ, де

П- попит на інвалюту протягом звітного періоду;

БВ- боргові зобов’язання резидентів перед нерезидентами на початок періоду;

ПВ – валютні платежі протягом періоду по платіжному балансу (Розділ І та ІІ);

БВ- боргові зобов’язання резидентів перед нерезидентами на кінець періоду.

Фактори впливу на стан платіжного балансу:

ü нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренції;

ü циклічні коливання економіки;

ü ріст закордонних державних видатків;

ü мілітаризація економіки і військові видатки;

ü міжнародна фінансова взаємозалежність;

ü зміни в міжнародній торгівлі;

ü форс – мажорні обставини.

Негативне сальдо платіжного балансу потребує стимулювання експорту національних і одночасного стримування ім­порту іноземних товарів і послуг, а також за­лучення довгострокових іноземних капіталів та обмеження виво­зу капіталів національних.

Якщо цих заходів недостатньо для зменшення обсягу дефіциту по основних статтях балансу, мають бути використані методи балансування платіжного балансу за допомогою балансуючих статей.

До тимчасових методів балансування належать:

• одержання іноземних позик і ввезення підприємницького капіталу;

• використання короткострокових кредитів за взаємними уго­дами між центральними банками країн за системою «своп»;

• використання нафтодоларів шляхом перерозподілу валютної виручки нафтодобувних країн від експорту нафти;

• надання МВФ країнам-членам резервних кредитів (резервна позиція в МВФ);

• мобілізація коштів на світовому фінансовому ринку (креди­ти банківських консорціумів, облігаційні позики);

• пільгові кредити по лінії програм іноземної «допомоги».

Остаточними методами балансування вважаються:

• вивіз золота (при золотому монометалізмі);

• купівля іноземної валюти в обмін на золото або отримання кре­диту в іноземній валюті під заставу золота з подальшим викорис­танням валюти для розрахунків (після відміни золотого стандарту);

• використання для остаточних розрахунків коштів з внутріш­ніх валютних резервів країни;

• обмін СДР на певну кількість необхідної іноземної валюти;

• отримання іноземної «допомоги» у вигляді субсидій та дарувань.

У механізмі платіжного балансу важливе місце займають офі­ційні золотовалютні резерви (ЗВР), що враховуються по статті «Резервні активи» і слугують офіційним механізмом урегулю­вання його сальдо. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню золотовалютних резервів, а пасивне — їх зменшенню.

Золотовалютні резерви — це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у роз­порядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.

Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів:

ü монетарне золото;

ü спеціальні права запозичення;

ü резервна позиція в МВФ;

ü іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

ü цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;

ü будь-які інші резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

Основні потреби, які визначають цілі накопичення золотовалютних резервів:

1. Забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов’язаннями. Це так зване трансакційне призначення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв’язків національної економіки зі світовою. У цьому призначенні вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку.

2. Забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти. Це так зване інтервенційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої вартості національних грошей.

Досягнення цих цілей залежить від достатності обсягу золотовалютних резервів та ефективності механізму їх використання.

Міжнародна валютна ліквідність - це показник, що визначає платоспроможність окремих суб'єктів світового ринку, тобто їх можливість оплачувати свої зовнішні зобов'язання платіжними засобами.

При оцінці платоспроможності окремих країн використовується показник НОБ - норма обслуговування державного боргу:

НОБ = СПБ / СПЕ,

де СПБ - сума платежів, яку країна повинна виплатити іноземним кредиторам за певний час; СПЕ – сума іноземної валюти (платежів), отриманої від експорту товарів та послуг.

У міжнародній практиці вважається, що країна є неплатоспроможною, якщо норма обслуговування боргу 20%.

Дата добавления: 2013-12-13