Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Лекція 1. Фінансове право: предмет, методи, система та джерела фінансового права. Фінансова політика та фінансове законодавство


Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

При використанні методу дедукціїспочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється її перевірка на фактичному матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків. При дослідженні при застосуванні будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування.

Абстрагування –це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із дослідження нетипових явищ або другорядних фактів.

Фінансова наука включає такі розділи: науку про державний бюджет; науку про державні доходи і податки; науку про фінанси підприємницьких структур; науку про державний кредит; науку про місцеві фінанси, страхування тощо.

От же,

ФІНАНСИ– це економічна категорія, що має вартісний характер і пов’язана з товарно-грошовими відносинами. Тому однією з основних причин виникнення фінансів можна вважати саме товарне виробництво.

Або, ФІНАНСИ– це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов’язано з об’єктивною необхідність розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту.

Або, ФІНАНСИ– сукупність грошових відносин пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та обміном, розподілом, та перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту , а певних умов і національного багатства.

Фінанси за своїм економічним змістом дуже непроста, багатогранна складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансової теорії немає єдиної думки щодо визначення меж фінансів у економічній системі держави.

Характерні ознаки фінансів:

· Обмінно-розподільний характер;

· Рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

· Грошова форма відносин;

· Формування доходів і здійснення видатків;

· Еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний перерозподілу.

Економічна система кожної держави включає ланцюг підсистем: власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму.



Як економічна категорія, фінанси мають певні особливості, притаманні лише їм. Так:

· Фінанси є грошовою категорією;

· Фінанси є розподільчою категорією;

· Фінанси беруть участь у формуванні та використанні фондів грошових коштів, а отже є ресурсоутворюючою категорією.

Фінанси як грошова категорія.Особливість фінансів як економічної категорії полягає у тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Грошовий характер фінансових відносин – важлива визначальна ознака фінансів. Гроші, їх реальний рух служать обов’язковою умовою виникнення та існування фінансів. Однак самі по собі гроші, їх рух не визначають суті фінансів, їх змісту, суспільного призначення. Хоча всі фінансові відносини є грошовими, не всі грошові відносини можна вважати фінансовими.

Наприклад: відносини купівлі-продажу – громадсько-правові;

постачання - господарсько-правові;

штрафи за порушення – адміністративно-правові.

Фінанси відрізняються від грошей не лише змістом, але і функціями, які вони виконують в процесі розширеного відтворення.

Гроші –це загальний еквівалент вартості, за допомогою якого насамперед вимірюються витрати праці асоційованих працівників.

Грошові відносини за своїм змістом і складом значно ширші фінансових. Грошовий обіг, кредит, ціноутворення, реалізація товарів через торгівельну мережу, грошова оплата праці – все це спирається на використання грошей як загального еквівалента, але не виражає фінансових відносин. Для визначення суті фінансів необхідне виділення інших специфічних ознак цієї економічної категорії.

Фінанси не є безпосередньо грошовими коштами, вони відтворюють відносини між людьми, державою, установами та організаціями щодо утворення розподілу та використання фондів грошових коштів. Фінанси безпосередньо пов’язані з функціонуванням суспільних економічних відносин в процесі перерозподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів. Сукупність грошових відносин, яка виникає у зв’язку із рухом коштів грошових фондів, утворює фінансові відносини.

Фінанси відображають грошові відносини, що виникають між:

· Підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції та послуг;

· Підприємствами та вищими інстанціями при утворенні централізованих фондів грошових коштів та їх розподілі;

· Державами та підприємствами при сплаті останніми податків у бюджетну систему і фінансуванні з боку держави витрат підприємств;

· Державою та громадянами при сплаті ними податків та добровільних платежів;

· Підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами при внесенні та отриманні ресурсів;

· Окремими ланками бюджетної системи;

· Органами майнового та особистого страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків та відшкодування збитків, при настанні страхового випадку;

· А також грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств.

Фінанси як розподільча категорія.За допомогою фінансів відбувається відокремлення у складі виручки від реалізації продукції коштів для відшкодування матеріальних затрат, амортизаційних відрахувань, фонду оплати праці, прибутку, відрахувань на соціальне страхування тощо. Через податки, збори та інші фінансові платежі у розпорядження держави вилучається частина доходів суб’єктів господарювання і населення.

Первинний розподіл –це розподіл доданої вартості формування первинних доходів суб’єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб – заробітна плата, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподілполягає у створенні й використанні централізованих фондів.

Централізовані фінанси –це економічні грошові відносини, які пов’язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі та централізованих грошових фондів цільового призначення. (Романенко, 15). За рівнем централізації, вони поділяються на загальнодержавні, регіональні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають державний бюджет і державні фонди цільового призначення, регіональні – місцеві бюджети і позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування. Відомчі – це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднань.

Децентралізовані – це грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств.

Але слід зауважити, що розподільчі процеси відбуваються не лише через фінансові відносини , але і шляхом використання цін, заробітної плати і кредитів.

Ціна –це грошовийвираз вартості товару.

Перед тим, як відбудеться перерозподіл національного доходу, товар має бути реалізованим. Ціна передбачає величину грошових коштів, що надійдуть від реалізації продукції до її власників, та виступає вихідною базою для подальшого розподільчого процесу. Ціни також регулюють попит та пропозицію на товари і тим впливають на процес виробництва. Ціна вимірює вартість товарів та послуг в грошовий формі у певний чітко визначений момент часу.

Заробітна плата –інструмент вимірювання живої праці працівників.

Вона в основному використовується як джерело особистого споживання.

Лише незначна частка заробітної плати може розглядатися як джерело виробничого інвестування, якщо фізична особа приймає рішення щодо акціонування або купівлі облігацій держави чи підприємства.

Кредит –це рух позичкового капіталу, що здійснюється через банківську систему та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути на умовах платності, строковості, повернення цільового використання та матеріальної забезпеченості.

Відмінність кредитних відносин від фінансових полягає в тому, що кредит має в обумовлений термін бути поверненим кредитору із сплатою за нього заздалегідь встановлених відсотків, у той час , як фінанси відображають односторонній та безповоротний рух вартості.

Провідну роль у перерозподільному процесі відіграє держава. У процесі перерозподілу на загальнодержавному рівні можна виділити окремі стадії перерозподілу. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), потім стадія використання цих фондів – направлення коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні заходи, управління, оборону, виплату пенсій тощо. Звідси виникають відносини вторинного перерозподілу.

Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподільних грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з наступним перерозподілом, інша частина перерозподілених грошових ресурсів переходить в сферу споживання (освіта, охорона здоров’я, культура, оборона, держу правління тощо).

Поряд з розподільною фінанси виконують контрольну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами і каналами розподілу та їх цільовим використанням.

Фінанси як ресурсоутворююча категорія.Третьою характерною ознакою фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов’язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів. Фінансові ресурси– грошові кошти, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП, а також частини національного багатства.

Основними елементами фінансових ресурсів є прибуток, амортизаційні відрахування, виторг від продажу акцій і облігацій, інші види грошових доходів, відрахувань і надходжень, а також частина національного багатства, створеного працею минулих поколінь. Їх використання здійснюється в основному через фінансові фонди –відокремлені частини грошових доходів і надходжень, що відповідають певному цільовому призначенню.

Фінансові фонди створюються на підприємствах, у галузевих органах управління, а також на загальнодержавному рівні. Цільове призначення таких фондів – важлива умова їх ефективного використання. Використання фінансових ресурсів може відбуватися і в нефондовій формі (сплата і одержання штрафів, інвестування коштів в акції та облігації, одержання за ними дивідендів та відсотків тощо).

Лекція 2 . Генезис і еволюція фінансів(2 години)

 

План

1. Історичний аспект виникнення фінансів.

2. Вплив фінансів на розвиток товарно-грошових відносин.

3. Сутність і складові доходів і видатків держав Стародавнього світу.

4. Еволюція фінансів. Етапи еволюційного розвитку фінансів. Закономірності історичного розвитку фінансових відносин.

 

Рекомендована література:

1. Данілов О.Д., Серебрянський Д.М. Фінанси у запитаннях і відповідях. Навчальний посібник К.: КНТ, 2008

2. Василик О.Д. Теорія Фінансів: підручник К: НІОС, 2003

3. Опарін В.М. Фінанси. Навч. Посіб. К.:КНЕУ, 2006

4. Романенко О.Р. Фінанси. Навч. Посіб К.: КНЕУ, 2006

5. Фінанси. Навч. Посіб. За ред.. Юрія С.І. – Тернопіль «Карт-Бланш», 2002

6. Худолій Л.М. Теорія фінансів. Навч. Посіб. К.: Вид-во Європейського Університету, 2003

7. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. Посіб. Львів. «Новий Світ - 2000», 2006

 

Фінансова наука як соціальне явище досить молода. Вона виникла у середині 15 століття, тоді, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задовольняння різноманітних потреб держави. Треба зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так, у стародавньому Римі поряд з натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки у грошовій формі, а також проводилися грошові виплати найманцям в армії.

Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу – Аристотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так у 4 столітті до нашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробуту в державі, рекомендує правителям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджуючи податки та мито, будувати готелі, магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.

Початкова форма створення фінансів, це обкладення податками при перших способах утворення державної організації вважають жертвоприношення, які були законом та класифікувалися як виплати і збори. Причому відсоткова ставка збору була досить чітко визначена. В П’ятикнижжі Мойсея сказано «… і кожна десятина на землі із сім’я землі та із плодів дерева належить Господу».

По мірі розвитку державності виникла «світська» десятина, що мобілізувалась на корить впливових князів поряд з церковною десятиною. Подібна практика існувала в різних країнах, від Стародавнього Єгипту до Середньовічної Європи, впродовж багатьох століть.

Так, фінансовий світогляд східних держав базувався, як правило, на релігійних уявленнях. Фараон у Єгипті уособлював Бога на землі, йому належала третина всієї землі. Вся інша розподілялась рівними частинами між жерцями та землеробами. В той час різноманітні виплати (в тому числі і плата за землю) сплачувалися хлібом, рибою, худобою. Крім того, до державних доходів належала данина з народу. Оподаткування в Єгипті характеризувалося загальною примусовою владою.

В Афінах джерелами державних доходів були казенні промисли, доходи від рабської праці, добровільні пожертвування. Для забезпечення правильності сплати зборів заохочувався донос та примусовий обмін майна вищого класу на майно, невірно задеклароване до нижчого розряду.

Але найхарактернішим прикладом оподаткування того часу можна вважати устрій податкової системи Древнього Риму. Управління державним господарством Риму зосереджувалося в Сенаті. Всі гроші та коштовності зберігалися в тераріумі, і жодна виплата не могла бути проведена інакше як за сенатським декретом.

Витрати на управління містом і державою були мінімальні, оскільки обрані магістрати виконували свої обов’язки безплатно і іноді вкладаючи власні кошти. Головною статтею витрат було будівництво громадських будівель. Як правило, ці витрати перекривалися за рахунок здачі в оренду громадських земель.

У мирний час громадяни грошових зборів не платили, але ситуація змінювалась під час війни.

Закладалися в Древньому Римі основи декларації про доходи. Наприклад, всі громадяни, в залежності від розміру майна, поділялися на декілька класів, ті, хто мав менше, ніж 1,5 тисячі ас, звільнялись від сплати податків та воєнної служби.

Головним джерелом доходів у римських провінціях був поземельний податок. У середньому його ставка складала одну десятину доходів із земельної ділянки, хоча застосовувалися і особливі форми податкообкладання, наприклад, податок на кількість фруктових дерев.

Обкладалась податком і інша власність: нерухомість, живий інвентар (велика рогата худоба, раби), цінності. Крім того, кожний мешканець провінції повинен був сплачувати єдиний для всіх подушний податок.

Разом з прямими податками в Римі існувала система непрямих податків, це були податок з обороту (1%); особливий податок з обороту при торгівлі рабами (4%); податок на звільнення рабів (5% від їх вартості); транзитне мито з товарів, що перевозилися через Римську державу; мито.

Багато господарських традицій Римської імперії перейшли у Візантію. В ранньовізантійську епоху, до 7 сторіччя включно, існував 21 вид прямих податків. Серед них поземельний податок, подушний податок, податок з рекрутів, сплативши який здобували можливість звільнення від військової повинності, мито на продаж товарів (10-12,5%), мито на видачу державних актів тощо. Якщо будівля перевищувала встановлені розміри, то стягувався штраф, який отримав назву «податок за повітря». Особливі податки сплачували сенатори, а також чиновники та військові, що отримали підвищення посади.

Широко застосовувалися у Візантії надзвичайні податки: податок на будівництво флоту, утримання військового контингенту тощо.

Слід визначити, що велика кількість податків зовсім не сприяла процвітанню Візантійської імперії. Навпаки, надмірний податковий тиск став причиною скорочення податкової бази, що призвело до подальших фінансових криз.

Формування фінансової системи Русі почалося пізніше, разом з об’єднанням Древньоруської держави в кінці 9 сторіччя. Основним джерелом доходів князівської казни була данина. Це був, по суті, прямий податок. Князь Олег, після свого затвердження в Києві займався встановленням данини з підвладних племен. Данина стягувалася двома способами: «позовом», коли вона привозилася до Києва, і «помодьєм», коли князі чи дружини самі їздили за нею.

Все населення поділялося на дві великі групи. Перша – це клас вільний від податків (князівські слуги, духовенство), друга – податкова становість (міські мешканці, землероби).

Після татаро-монгольського ярма основним податком став «вихід». Цей податок стягувався спочатку басками – уповноваженими Хана, а потім руськими князями. «Вихід» стягувався з кожної душі чоловічої статі та з кожної голови худоби. З 1480 року при Івані Ш цей податок було відмінено. До речі, царювання цього правителя припадає на час, коли проведені перші спроби встановлення кадастрової оцінки землі. Плата за землю мала назву «сонний лист», а сама земля поділялася на добру, середню та гіршу.

Отже, на першому етапі податки не мали системного підходу, носили випадковий характер. Основними формами податків були: перехідні – громадянський трибут, тобто прямий податок на майно античних полісів; подушний податок; сімейний податок, тобто податок на промисел; данина, тобто подвірний податок, непрямі податки у формі торгових та судових мит.

Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки.

Термін «фінанси» з’явився у 13 столітті. Він походить від середньовічного латинського терміна «financia», що означає обов’язкову сплату грошей. Ця сплата пов’язувалася с передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання, та інші витрати державного змісту.

Закономірності розвитку фінансів, сфера товарно-грошових відносин, яку вони охоплюють, та роль в процесі суспільного відтворення визначаються економічним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці 15 століття, коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов’язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з’явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Фінанси виникли в умовах регулярного товарно-грошового обігу у зв’язку з розвитком держави і потреби у фінансових ресурсах.

Тільки з відділенням державної казни від власності монарха (16-17 століття) виникають поняття:

· Державні фінанси;

· Державний бюджет;

· Державний кредит.

Фінанси, як і ціна, кредит, заробітна плата існують об’єктивно як продукт економічного розвитку суспільства.(вчені цих років: Жорж Бодену; Адам Сміт; Ф. Петрарка; Дж. Баторо; Т. Мен; Джон Локк; Т. Гоббс)

До початку 18 століття під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, як-то: земство, міська община, тощо.

У 18 столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси – формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов’язано з розвитком економіки держав.(вчені 18 століття Л. фон Секодорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта)

У 19 столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі. Проблеми фінансів стають об’єктом постійних наукових досліджень, їх виникнення порівнюють із виходом парової машини, колеса, тощо. До певної міри це справедливо, тому що невміле використання фінансів призводило навіть до загибелі цивілізації. Так, Римська імперія занепала через непосильний тягар податків і зборів. Кризи у фінансової сфери призводили до революційних подій, занепаду, або навпаки – до процвітання деяких економічних систем.

Найвищого розвитку фінанси досягли у 20 столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів.

 

Змістовий модуль 3. «Фінансове право і фінансова політика»

(2 години)

1. Фінансове право: предмет, методи, система та джерела фінансового права. Фінансова політика та фінансове законодавство.

2. Зміст, мета і завдання фінансової політики.

3. Діяльність фінансової системи держави як предмет фінансового права. Поняття фінансової системи.

Рекомендована література:

1. Данілов О.Д., Серебрянський Д.М. Фінанси у запитаннях і відповідях. Навчальний посібник К.: КНТ, 2008

2. Василик О.Д. Теорія Фінансів: підручник К: НІОС, 2003

3. Опарін В.М. Фінанси. Навч. Посіб. К.:КНЕУ, 2006

4. Романенко О.Р. Фінанси. Навч. Посіб К.: КНЕУ, 2006

5. Фінанси. Навч. Посіб. За ред.. Юрія С.І. – Тернопіль «Карт-Бланш», 2002

6. Худолій Л.М. Теорія фінансів. Навч. Посіб. К.: Вид-во Європейського Університету, 2003

7. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. Посіб. Львів. «Новий Світ - 2000», 2006

 

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

— фінансову політику держави (макрорівень);

— фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

— фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковується й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху та розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією та децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальними та суспільним споживанням.

Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток держави та суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики і фінансового механізму.

Політика охоплює всі напрямки діяльності держави. В залежності від сфери суспільних відносин, яка є об’єктом політичного впливу, говорять про економічну або соціальну, культурну або технічну, фінансову або кредитну, внутрішню або зовнішню політику.

Сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для виконання державою своїх функцій являє собою фінансову політику.

Зміст фінансової політики охоплює цілий комплекс заходів:

- Розробку фінансової концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілій, головних завдань;

- Створення відповідного фінансового механізму;

- Управління фінансовою діяльністю держави та інших суб’єктів економіки.

Проявляється фінансова політика у:

· Фінансовому законодавстві;

· Системи форм і методів мобілізації фінансових ресурсів(найважливішими з яких є податки);

· Перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

· Структурі доходів і видатків бюджетів тощо.

 

Головна мета фінансової політики –забезпечення відповідними фінансовими ресурсамиреалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку.

Вона реалізується через вирішення таких завдань:

· Забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів.

· Встановлення раціонального, з погляду держави, розподілу та використання фінансових ресурсів.

· Організацією регулювання та стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами.

· Розробку фінансового механізму та його розвиток у відповідності із цілями та завданнями стратегії, що змінюється.

· Створення ефективної і максимально ділової системи управління фінансами.

Але не слід прив’язувати фінансову політику лише до економічної політики. Фінансова політика – це самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відносин. Фінансова політика має самостійне значення, і разом з тим вона виступає засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільних відносин: чи то економіка, чи соціальна сфера, чи міжнародні відносини.

Сама по собі фінансова політика не може бути поганою або доброю. Вона оцінюються у відповідності з тим, наскільки вона сприяє досягненню поставлених цілей та розв’язанню конкретних задач.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які визначають довгострокову та короткострокову перспективу використання фінансів та передбачають розв’язання головних завдань, що впливають з особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни. Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей та завчасні використання фінансових відносин. Вони пов’язані з основними проблемами, що стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання економічних та соціальних процесів та стимулювання передових напрямків розвитку продуктивних сил, окремих територій та галузей економіки. Всі ці заходи тісно пов’язані між собою та взаємозалежні.

В залежності від характеру заходів і часу, на якій вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія –це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактикаспрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платниками, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Лекція 1. «Предмет і мета фінансової науки | Платники ПДВ

Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 506; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.097 сек.