Платники ПДВ

Лекція 2. Фінансова система за організаційною побудовою. Фінансова політика держави: поняття, зміст, мета і основні завдання

(2 години)

1. Правове регулювання фінансової діяльності держави.

2. Поняття, зміст, мета і основні завдання фінансової політики держави.

3. Сутність та класифікація фінансової політики, економічна сутність та структура фінансового механізму.

4. Фінансова політика держави: поняття, зміст, мета і основні завдання. Сутність Класифікація фінансової політики.

Рекомендована література:

1. Данілов О.Д., Серебрянський Д.М. Фінанси у запитаннях і відповідях. Навчальний посібник К.: КНТ, 2008

2. Василик О.Д. Теорія Фінансів: підручник К: НІОС, 2003

3. Опарін В.М. Фінанси. Навч. Посіб. К.:КНЕУ, 2006

4. Романенко О.Р. Фінанси. Навч. Посіб К.: КНЕУ, 2006

5. Фінанси. Навч. Посіб. За ред.. Юрія С.І. – Тернопіль «Карт-Бланш», 2002

6. Худолій Л.М. Теорія фінансів. Навч. Посіб. К.: Вид-во Європейського Університету, 2003

7. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. Посіб. Львів. «Новий Світ - 2000», 2006

Щоб краще усвідомити зміст, завдання і вимоги фінансової політики, виділяють як складові податкову, бюджетну, грошово-кредитну, митну політику.

Податкова політика реалізує інтереси держави. Її головне призначення – вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, перерозподіляючи ці кошти через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою

· Джерел формування доходів державного і місцевого бюджетів;

· Пріоритетних напрямів видатків бюджету;

· Допустимих меж розбалансованості бюджету;

· Джерел фінансування бюджетного дефіциту;

· Принципами взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

Зважаючи на те, що податкова і бюджетна політика тісно пов’язані між собою, вживають поняття бюджетно-податкової політики. При цьому виділяють:

- дискреційну фіскальну політику, коли парламент і уряд вносять зміни до податкової системи і видатків бюджету з метою впливу на ВВП, зайнятість, інфляцію. Ця політика може бути стимулюючою і стримуючою.;

- не дискреційну, або політику «вмонтованих стабілізаторів», яка базується на теоретичному допущенні, що податкова система сама по собі має властивість автоматично впливати на економічний цикл, тобто має стабілізаційний ефект.

Під грошово-кредитною політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності.

У грошово-кредитній політиці відносну самостійність набувають емісійна політика, цінова політика, валютна політика – а в ній, у свою чергу наприклад, процентна політика й інвестиційна політика.

Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику. Відповідно до заінтересованості держави в розширенні або скороченні свого експорту чи імпорту застосовується система митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної і валютної політики є забезпечення примноження золотовалютних резервів держави.

Реалізація фінансової політики здійснюється з допомогою фінансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави. Яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий механізм – це сукупністьконкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільні відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів. Важливим напрямком фінансової політики є становлення фінансового механізму.

Фінансовий механізм – найбільш динамічна частина фінансової політики. Фінансовий механізм на загальному рівні може бути:

· директивним;

· регулюючим.

Директивний фінансовий механізм розробляється, як правило, для фінансових взаємин, в яких держава бере безпосередню участь. В його сферу входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою та бюджетного процесу, фінансове планування.

В цьому випадку держава розробляє всю систему організації фінансових відносин, яка є обов’язковою для всіх його учасників. У ряді випадків директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньо участі не бере.

Регулюючий фінансовий механізм визначає основні правила «гри» в конкретному сегменті фінансів, що безпосередньо не зачіпає інтереси держави.

Такий різновид фінансового механізму бере участь в процесі організації внутрігосподарських фінансових відносин на приватних підприємствах. У цьому виподку держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів, а підприємство самостійно розробляє форми та види грошових фондів і напрями їх використання.

Безпосередньо для реалізації фінансової політики, успішного впровадження її в життя використовується фінансовий механізм у вузькому розумінні.

Фінансовий механізм (у вузькому розумінні) – це система дії фінансових важелів, яка виражається в організації, плануванні та стимулюванні використання фінансових ресурсів.

До складу фінансового механізму входять п’ять взаємозв’язаних елементів:

· фінансові методи;

· фінансові важелі;

· правове забезпечення;

· нормативне забезпечення;

· інформаційне забезпечення.

Фінансовий метод – можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес.

Фінансові методи діють у двох напрямках:

· у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;

· у напрямках ринкових, комерційних відносин, що пов’язані з вимірюванням витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за ефективне використання грошових фондів.

Дія фінансових методів знаходить прояв в утворенні та використанні грошових фондів (планування, прогнозування, оподаткування, матеріальне стимулювання, страхування, оренда, лізинг, фондоутворення тощо).

Фінансовий важіль являє собою засіб дії фінансового методу.

До фінансових важелів належать: фінансові стимули і фінансові санкції.

Фінансові стимули – зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів діяльності, а саме:

· заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

· бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);

· спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

Фінансові санкції – особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штраф – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій суми.

Пеня – застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне правове забезпечення, яке представлено, передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов’язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», Бюджетний кодекс України тощо.

Нормативне забезпечення утворюють нормативи, інструкції, норми, тарифні ставки, методичні вказівки тощо. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів (Укази Президента України, Декрети, Постанови КМУ, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо).

Інформаційне забезпечення складається із різного роду та виду економічної, фінансової та іншої інформації (інформація про стан фінансової стійкості та с платоспроможності партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди, проценти на товарному, фондовому, валютному ринках тощо).

Зовнішньою формою фінансового права, що відображає його внутрішню структуру, є фінансове законодавство, тобто система усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких виділено фінансові засади їх функціонування.

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися інструкціями. У першому випадку їхні положення є безпосередньою основою для здійснення фінансових операцій. Такий підхід потребує досить глибокої деталізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різних суб'єктів. У другому випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструкціях, які є лише доповненням до закону і не суперечать йому.

В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових законів. Водночас абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити неможливо та й не завжди доцільно, тому закони досить часто доповнюються різного роду інструкціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяльність відображає лише загальні засади функціонування банківських установ. Конкретні види банківських операцій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з кредитування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо. При використанні законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їхню дію, адже це може призвести до викривлення фінансової політики.

Дієвість фінансового законодавства, його відповідність конкретним умовам і завданням значною мірою залежить від узгодженості дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздатної системи фінансового права.

Таким чином, виступаючи інструментом законодавчого оформлення та практичної реалізації фінансової політики, фінансове право здійснює активний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на соціально-економічний розвиток держави та суспільства в цілому.

Змістовий модуль 4. Податки. Податкова система. (12 годин)

Лекція 1. «Сутність і функції податків» (2 години)

План

1. Сутність і функції податків.

2. Класифікація податків, її ознаки..

3. Види податків. Прямі податки. Непрямі податки.

Податки виступають необхідними елементами централізації частини національного продукту в бюджеті для суспільних благ і засобами перерозподілу цієї вартості, та розподіляються на три функції:

- фіскальна;

- регулююча;

- контрольна.

Фіскальна функція спрямована на формування фінансових ресурсів держави шляхом залучення податків. Вона забезпечує об’єктивні умови для формування матеріальної основи функціонування суспільства.

Фіскальна функція забезпечує:

- досягнення максимально можливого балансу між доходами та видами бюджету держави;

- рівномірний розподіл сум податкових надходжень між сферами бюджетної системи;

- стабілізацію регіонального рівня соціального забезпечення громадян та забезпечення соціальних гарантій;

- досягнення високого рівня соціальної інфраструктури в державі та рівня соціальних гарантій в окремому регіоні;

- забезпечення потреб науки, освіти, охорони здоров’я, оборони та управління.

З огляду на цю функцію, податки повинні відповідати таким вимогам, як:

Рівнонапруженість – надходження податків повинно бути рівномірним протягом бюджетного року;

Стабільність – визначаються гарантії того, що передбачені законом податкові надходження будуть отримані у повному обсязі;

Рівномірність – податки повинні рівномірно надходити по всіх територіальних рівнях.

Регулююча функція полягає в тому, що завдяки податкам, держава може регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на всіх рівнях економіки. За допомогою цієї функції створюється спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних і фізичних осіб.

Регулююча функція податків реалізується за допомогою таких інструментів:

- визначення об’єкта оподаткування;

- визначення джерел сплати податку;

- встановлення ставок податків;

- встановлення терміну сплати податку;

- надання податкових пільг;

- встановлення штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

У складі регулюючої функції податків розглядається і стимулююча функція. Оскільки податки повинні бути стимулом для розвитку підприємницької діяльності.

Контрольна функція розкривається у тому, що податки є сигналізатором якісних і кількісних пропорцій, які складаються в соціально-економічному житті суспільства в результаті розподілу і перерозподілу ВВП. Це створює можливості для використання податків як засобів контролю. Функцію контролю здійснюють податкові органи.

Соціально-економічний характер податків виявляється в одночасному поєднанні усіх трьох функцій.

При вивченні особливостей податкової системи і механізмів оподаткування необхідно мати розуміння податкової термінології і понять, які розкривають суть оподаткування.

Основними елементами системи оподаткування є:

- об’єкт оподаткування – предмет чи процес, що підлягає оподаткуванню;

- суб’єкт податку – учасник процесу справляння податку (платник, держава, державні органи);

- джерело сплати податку – фонд, із якого сплачується податок (податок може сплачуватись із доходу, отриманого в різних формах, майна чи капіталу);

- масштаб вимірювання – одиниця вимірювання об’єкта оподаткування (розрізняють фізичні і грошові одиниці вимірювання);

- ставка податку – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю вимірювання. Ставки можуть бути тверді (визначаються як грошова сума на одиницю оподаткування в натуральному вимірі, або відсоткові (застосовуються лише до об’єктів оподаткування в грошовому вимірі);

- податкова пільга – законодавчо встановлений виняток із загальних правил сплати податку (повне або часткове звільнення від оподаткування);

- податкова квота – частка податку у доході платника.

Додатковими елементами системи оподаткування є:

- норма оподаткування – відношення податкових надходжень до податкової бази;

- податковий борг – це величина не внесених у встановлений термін сум податку, а також штрафні санкції за порушення терміну сплати податку;

- податкова застава – це матеріальне або майнове забезпечення непогашеного вчасно податкового зобов’язання;

- податкові канікули – відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або певне звільнення від сплати податку протягом певного періоду;

- податкове право – сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі податків;

- податковий звіт – документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом;

- податковий період – термін, протягом якого завершується процес формування бази оподаткування і визначається розмір податкового зобов’язання;

- податковий кредит – термінова відстрочка податку, який належить до сплати. (полягає в перенесені терміну сплати на користь платника, тобто платник податку користується коштами, які належить зарахувати до бюджету).

- Податковий тиск – відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту;

- Податкове розслідування – виявлення і розслідування фактів ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів та інших об’єктів оподаткування.

- Ухилення від сплати податків – дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу чи оцінки майна або повного приховування їх.

Усі податкові платежі можна класифікувати за такими ознаками:

1.Залежно від бюджетного устрою держави:

· Податки що сплачуються до державного бюджету;

· Податки, що сплачуються до місцевих бюджетів;

· Змішані податки;

· Податки і збори, що формують державні цільові фонди.

1. Залежно від форми оподаткування:

· Прямі (стягуються з доходу);

· Непрямі (включаються у ціну товару і перекладаються на наступного споживача.

2. Залежно від рівня державних структур, що встановлюють податки:

· Загальнодержавні – встановлюють вищі органи державної влади;

· Місцеві – встановлюють місцеві органи влади.

3. За економічним змістом об’єкта оподаткування:

· Податки на доходи – стягують з доходів юридичних і фізичних осіб (об’єктом оподаткування виступає прибуток і зарплата);

· Податки на споживання – існують у формі непрямих податків;

· Податок на майно – встановлюють на основні оцінки рухомого і нерухомого майна.

4. За способом стягнення:

· Розкладні – спочатку встановлюється загальна сума податків, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями та між платниками;

· Складні – встановлення ставок, а потім розмір податку для кожного платника окремо (загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).

5. За суб’єктами оподаткування:

· Податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

· Податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел);

· Змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів).

Також можна класифікувати податки залежно від методів встановлення відсоткових ставок:

· Прогресивні – податки, що передбачають зростання податкової ставки при збільшенні об’єкта оподаткування;

· Регресивні – податки, що передбачають зменшення податкової ставки при збільшенні об’єкта оподаткування;

· Пропорційні – податки які мають єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування.

У статті 2 Закону України «Про систему оподаткування» наведено визначення податків «Під податками та обов’язковими платежами слід розуміти обов’язкові внески до бюджету відповідно рівня або державного цільового фонду, здійснювані у законодавчому порядку».

За економічним змістом податки – це економічні відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих грошових коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

До податкових платежів відносяться: податок, збір і плата.

Податок – це обов’язків платіж, який встановлений вищім органом державної влади, сплачується юридичними і фізичними особами у встановленому порядку і термінах.

Характерними ознаками податку є: обов’язковість платежу, перехід права власності при сплаті податку, безоплатний характер, законодавча регламентація, відсутність цільового призначення.

Збір – це платіж, який стягується основному до державних цільових фондів та місцевих бюджетів.

Плата – це сума коштів, яка повертається державі за тимчасове або постійне користування ресурсами.

Податкову систему України складають загальнодержавні та місцеві податки і збори

Місцеві податки і збори, механізм їх справляння та порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Суми цих податків і зборів зараховуються до місцевих бюджетів.

Також податки розділяються на прямі, непрямі.

Непрямі податки:

- Податок на додану вартість;

- Акцизній збір;

- Мито.

Прямі податки:

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- комунальний податок;

- Плата за землю;

- Плата за користування надрами;

- Лісовий податок та ін..

Лекція 2. «Прямі та непрямі податки» (2 години)

План

1. Прямі податки.

2. Непрямі податки.

3. Податкове законодавство України.

4. Теоретичні питання перекладання прямих податків та ухилення від їх сплати.

5. Теоретичні питання перекладання непрямих податків та ухилення від їх сплати.

Прибутковий податок із доходів громадян -дійова форма взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійснюється на основі примусового обов’язкового вилучення частини їх доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій.

Платниками з податку доходів фізичних осіб є:

· Резиденти, які отримують доходи як з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

· Нерезиденти які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Об’єкт оподаткування резидента:

· Загальний місячний оподатковуваний дохід;

· Чистий річний оподатковуваний дохід;

· Доходи з джерелом їх походження в Україні, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

· Іноземні доходи.

Об’єктом оподаткування нерезидента є:

· Загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження в Україні;

· Загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження в Україні;

· Доходи з джерелом їх походження в Україні, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Податок на прибуток підприємств – прямий податок, який сплачується з чистого прибутку.

Об’єктом оподаткування є прибуток, що визначається як різниця між сумою доходу і сумою витрат:

П о = Д – В,

Де По – прибуток до оподаткування; Д – дохід; ВВ – витрати;

Податок на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) за своєю сутністю є універсальним акцизом, що автоматично враховує усі зміни в товарному асортименті і яким обкладається валовий оборот підприємств та організацій.

Податок на додану вартість – це непрямий податок з доданої вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу, що включається у вигляді надбавки в ціну товару робіт та послуг і цілком оплачується кінцевим споживачем товарів, робот, послуг. Додана вартість за своєю сутністю наближається до поняття знову створеної вартості, тобто частини національного доходу, виробленого на даному підприємстві.

Нарахування ПДВ здійснюється згідно з нормами Податкового Кодексу.

Платником ПДВ являється будь-яка особа, яка:

· Здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

· Підлягає обов’язковій реєстрації як платник цього податку;

· Імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком.

Об’єктом оподаткування єоперації платників податку з:

· Поставки (продажу) товарів та послуг на території України;

· Ввезення товарів (супутніх послуг) на територію України;

· Вивезення товарів (супутніх послуг) за територію України.

Статтею 4 Закону «Про ПДВ» визначається база оподаткування.

В Україні складають 20% та 0% від об’єкта оподаткування.

Операції, що оподатковуються за 0% ставкою:

1) експорт товарів та супутніх послуг;

2) продаж товарів підприємствами роздрібної торгівлі, що розташовані на території України, в зонах митного контролю;

3) надання транспортних послуг з перевезень пасажирів і вантажів за межами України;

4) продаж переробним підприємствам молока чи м’яса живою вагою сільгоспвиробниками;

5) поставки товарів підприємствами громадських організацій інвалідів.

Нульова ставка означає, що ПДВ з оборотів щодо вказаних товарів, робіт, послуг не нараховують і водночас платник податку має право ввести до складу податкового кредиту (відшкодувати) суму податку, отриманого в ціні придбаних товарів, робіт, послуг, сировини, матеріалів, які використовувались для виробництва і продажу товарів, робіт чи послуг, що оподатковуються за нульовою ставкою.

Пільги з ПДВ:

А) Операції, що не є об’єктом оподаткування ПДВ:

1) нарахування та виплата зарплат, пенсій, стипендій;

2) емісія цінних паперів;

3) передача майна на збереження або в оперативну оренду;

4) надання послуг зі страхування;

5) обіг валютних цінностей.

Характерна ознака цих операцій – додана вартість відсутня, передача прав власності не відбувається.

Б) Операції, що звільнені від оподаткування ПДВ:

1) поставка вітчизняних продуктів дитячого харчування спеціалізованими магазинами;

2) поставка (передплата) періодичних видань ЗМІ, поставка зошитів, навчальних посібників (вітчизняного виробництва);

3) поставка товарів спеціального призначення для інвалідів;

4) надання культових послуг релігійним організаціям;

5)надання послуг з охорони здоров’я;

6)поставка медичних препаратів за переліком КМУ.

Характерна ознака цих операцій – додана вартість створюється, передача права власності здійснюється, але ПДВ не нараховується.

При купівлі-продажу товару продавець зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити:

· порядковий номер;

· дату виписки;

· назви та адреси покупця і продавця;

· дату відвантаження товару та дату його оплати;

· опис товарів і їх кількість;

· ціну продажу без ПДВ;

· ставку і суму ПДВ;

· загальну суму коштів, що підлягає сплаті з врахуванням податку.

У разі звільнення від оподаткування у податковій накладній робиться запис «без ПДВ» з відповідним посиланням на п. ЗУ «Про ПДВ».

Податкова накладна виписується у двох примірниках: оригінал надається покупцю товару, а копія залишається у продавця.

Крім податкової накладної про сплату ПДВ можуть свідчити інші розрахунково-облікові документи: чеки, транспортні квітки, готельні рахунки та інші.

Сума ПДВ(до сплати в бюджет) = ПЗ – ПК

При перевищенні податкового кредиту над зобов’язанням сума ПДВ до сплати має від’ємне значення і підлягає відшкодуванню з бюджету.

Підставою для відшкодування є дані лише податкової декларації за звітний місяць.

Акцизний податок – це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається у ціну продукції. Як і ПДВ, сплачується він в кінцевому підсумку споживачами товарів. АЗ відносять до категорії специфічних акцизів, бо стягується за диференційованими ставками і має вузьку базу оподаткування.

Акцизний податок було введено в Україні у 1992 році, разом з ПДВ він замінив податки з обороту і реалізації. Введено ДКМУ від 29.12.1992р. «Про акцизний збір» та ЗУ від 15.09.1995р. «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби».

На відміну від ПДВ, цей податок сплачується не на всіх етапах руху товарів від виробника до споживача, а лише один раз: при реалізації товарів чи їх ввезенні в Україну. Об’єктом оподаткування при цьому виступає повна вартість товару чи митна вартість з врахуванням суми сплаченого мита.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору затверджуються законами України.

Платниками АП: є виробники та імпортери підакцизних товарів, а саме:

· суб’єкти підприємницької діяльності – виробники підакцизних товарів, в тому числі із давальницької сировини;

· юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари у податкових агентів;

· суб’єкти підприємницької діяльності, що ввозять на митну територію України підакцизні товари;

· фізичні особи (громадяни України, іноземні особи та особи без громадянства), які ввозять на митну територію України підакцизні товари в обсягах понад 200 ЕUR.

Групи підакцизних товарів:

- алкогольні напої;

- тютюнові вироби;

- транспортні засоби;

- нафтопродукти.

Мито – непрямий податок що, стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон країни, тобто ввозяться, вивозяться, чи прямують транзитом.

Введення мита може мати на меті кілька цілей: фіскальні, економічні, політичні.

Митна політика спрямована на формування раціональної структури експорту та імпорту.

Контроль за правильністю та своєчасністю сплати мита здійснюють митні органи України, а також податкові інспекції.

В митній справі застосовують 2 категорії:

· мито;

· митний збір.

Мито – непрямий податок, що надходить до державного бюджету.

Митні збори – плата за використання митницею своїх обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів України.

Платники мита – будь-які юридичні та фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів, що підлягають митному оподаткуванню.

Об’єкт оподаткування – митна вартість товарів або інших предметів, які переміщуються через митний кордон.

Податкова система України починає своє існування з прийняття Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991р., в якому закладено основні принципи її побудови.

Податкова система – це сукупність податків і зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх встановлення; дій які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкова система повинна відповідати таким вимогам:

- економічна ефективність;

- адміністративна простота;

- гнучкість;

- політична відповідальність;

- справедливість.

У системі оподаткування виділяють дві підсистеми:

- оподаткування юридичних осіб;

- оподаткування фізичних осіб.

Принципи побудови і призначення системи оподаткування визначені у Законі України «Про систему оподаткування».

Принципи побудови системи оподаткування:

- стимулювання підприємницької виробничої та інвестиційної активності;

- обов’язковість;

- рівнозначність і пропорційність;

- рівність, недопущення податкової дискримінації;

- соціальна справедливість;

- стабільність;

- економічна обґрунтованість;

- рівномірність сплати;

- компетенція;

- єдиний підхід;

- доступність.

Лекція 3. «Податкова система: поняття, основи побудови»

(2 години)

План.

1. Значення податкового законодавства для формування і функціонування науково обґрунтованої і стабільної податкової системи держави.

2. Теоретичні питання перекладання прямих податків та ухилення від їх сплати.

3. Теоретичні питання перекладання непрямих податків та ухилення від їх сплати.

Податкове законодавство України складається з Конституції України; Податкового Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

- загальність оподаткування - кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

- презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

- фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

- економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

- нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

- стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

- рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

- єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Перекладання податків – це процес такої зміни цін на товари та послуги, при якому платник отримує можливість повністю чи частково перекласти податкове навантаження на інших осіб (на своїх покупців чи постачальників). Існують податки, перекладання яких закладено законодавцем вже в механізмі їх стягнення (непрямі податки), інші податки передбачають податкове навантаження саме на платника (прямі податки), але чи відбувається це в реальній економічній ситуації – питання не має однозначного вирішення, оскільки процес перекладання є дуже складним явищем і залежить від багатьох чинників.

Оскільки механізм перекладання передбачає використання процесів ціноутворення, зрозуміло, що саме від чинників, які визначають ціни на ті чи інші товари залежать і можливості перекладання. В загальному вигляді, існують прямі та обернені залежності між цінами, попитом та пропозицією. Так, наприклад, підвищення ціни скорочує попит, а отже може зменшити загальний обсяг продажів у вартісному виразі, і навпаки; невідповідність між попитом і пропозицією може сприяти як збільшенню так і зменшенню ціни на відповідні товари, тощо.

Якщо розглядати залежність між ціною та попитом, для процесів перекладання податків дуже важливе значення має такий показник, як еластичність попиту щодо ціни того чи іншого товару. Цей показник розраховується як співвідношення відносної зміни попиту до відносної зміни ціни за визначений проміжок часу і може бути меншим одиниці (нееластичний попит), більше одиниці (еластичний попит) та дорівнювати одиниці (жорстка або одинична еластичність попиту). При еластичному попиті на той чи інший товар, можливості перекладання податків утруднені, оскільки будь-яке збільшення ціни може мати наслідком значне скорочення споживання того чи іншого товару, в результаті чого, продавець повністю перекладе податок на споживача, але значно втратить обсяги продажу, а отже і загальну суму прибутку. Тому в цьому випадку продавцю стає вигідним змінити ціну товару не на всю суму податку, а лише на її частину, щоб зберегти обсяги продажу, або частково перекласти податок на своїх постачальників, за рахунок зменшення ціни поставки, і таким чином, частково податковий тягар взяти на себе, за рахунок власного прибутку або перекласти його на постачальника.

При нееластичному попиті відносне збільшення ціни, обумовлене податком, не має наслідком значного скорочення обсягів споживання, а отже продавець має можливість повністю перенести податковий тягар на покупця. До товарів з нееластичним попитом відносять товари першої необхідності, такі, як сіль, сірники, мило, хліб, тощо.

Існує також поняття перехрестної еластичності попиту, тобто залежність цін на даний товар від цін на інші, аналогічні чи подібні товари. Якщо ціни на аналогічні чи подібні товари не змінюються, в той час як ціни даного товару збільшуються, покупець починає споживати товари з більш низькими цінами, а отже перекласти податок в цьому випадку майже неможливо.
Співвідношення між попитом і пропозицією впливає як на ціни, так і на можливість перекладання податків. Так, при перевищенні попиту над пропозицією, можливості для перекладання податків є найсприятливішими, якщо ж пропозиція перевищує попит, перекласти податки на споживача неможливо, а лише на постачальника.

Для процесів перекладання податків істотне значення має рівень монополізації виробництва і збуту тих чи інших товарів. Якщо виробник є абсолютним монополістом, це означає, що рівень цін на ці товари і до введення податку був максимально високим, а отже збільшити його важко без втрати обсягів споживання. Саме тому, абсолютному монополісту вигідно не збільшувати ціни на суму всього податку, або збільшити її частково, заплативши його за рахунок власного прибутку, який і після додаткового оподаткування залишиться достатньо високим, аби не втратити обсяги споживання монополізованого товару. В конкурентному середовищі рівень цін більше відповідає рівню витрат, а отже перекласти податок за рахунок збільшення ціни легше.

Крім вищеназваних факторів, на процеси перекладання здійснюють вплив такі загальноекономічні фактори, як зміни в доходах споживачів та їх розподіл, рівень інфляції, стадія економічного циклу (підйом або рецесія), життєвий цикл того чи іншого товару, податкова політика держави: висота та механізм визначення податкових ставок (універсальні чи диференційовані, процентні чи тверді), стабільність податкового законодаства, тощо.

Не існує єдиної точки зору щодо перекладання прямих і непрямих податків. Якщо взяти до уваги механізм стягнення цих податків, то саме по непрямих податках законодавець передбачив їх перекладання, прямо включивши їх в ціну. Але чи збільшиться ринкова ціна на той чи інший товар на повну суму непрямого податку залежить від багатьох факторів, які були названі вище. Механізм стягнення прямих податків не передбачає їх перекладання на споживачів за рахунок відповідного збільшення ціни, але існують випадки коли таке перекладання можливе (в першу чергу це стосується товарів з нееластичною пропозицією і нееластичним попитом).
Таким чином, і процеси ухилення, і процеси перекладання податків мають наслідком остаточний перерозподіл доходів у державі, а тому їх треба враховувати при досягненні тих чи інших цілей економічної і податкової політики.

Існують два методи, за допомогою яких держава може впливати на економіку: прямий та непрямий. Переважання прямих методів є ознакою адміністративно-централізованої економіки, а пряме втручання може відбуватись за рахунок встановлення державних цін, обсягів виробництва або імпортування товарів, рентабельності, тощо. Непрямі методи економічного регулювання застосовуються в умовах ринкових відносин, і включають в себе досить багато інструментів. Зокрема, Дж. Стігліц вирізняє такі регулятивні блоки [див.:52, ст.31]: грошово-кредитний; бюджетно-податковий; зовнішньоекономічний; соціальний. В свою чергу, кожний з цих блоків містить певні складові елементи, які можна використовувати для втручання в економічні процеси.

Так, до грошово-кредитних важелів впливу на економіку відносять: механізм встановлення розмірів відсоткових ставок та резервів банківських установ; операції національного банку з державними цінними паперами, емісія,тощо. Бюджетно-податкові важелі включають в себе податкову і видаткову політику, політику фінансування бюджетного дефіциту, тощо. Серед зовнішньоекономічних важелів найбільше значення мають валютна та митна політика. До соціальних інструментів відносять соціальну політику держави у сфері освіти, охорони здоров”я, пенсійного і соціального забезпечення, тощо. Виділення цих важелів в окремий блок від бюджетної політики зумовлене тим, що ці проблеми вирішуєються не лише за допомогою бюджетних коштів, а і за рахунок відповідних фондів, формування яких може здійснюватись як в обов”язковому, так і добровільному порядку.

Таким чином, податкова політика є одним із багатьох інструментів втручання в економічні процеси, але одним із найважливіших. Це є наслідком постійно зростаючої ролі держави в житті суспільства, що потребує додаткових фінансових ресурсів. Рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через загальнодержавні фонди є дуже суттєвим в економічно-розвинутих країнах, а тому здійснення податкової політики, яка оперує величезними коштами суспільства здійснює значний вплив на економічний розвиток, навіть якщо держава і не використовує податкову політику для активного втручання у відтворювальний процес.
Існування крім податкової політики інших важелів непрямого впливу на економіку піднімає ряд питань щодо того, яким чином ці важелі повинні застосовуватись: одночасно в одному напрямку, в різних напрямках чи по черзі, не одночасно. Теоретичні концепції не мають єдиної точки зору щодо вирішення цієї проблеми. Практика застосування цих важелів також свідчить про різні форми їх використання в процесі регулювання економічних процесів.

Серед економістів та економічних шкіл не існує єдиної точки зору щодо використання податкової політики як регулюючого чинника. Представники класичної і неокласичної політичної економії заперечували необхідність держави втручатись в економічні процеси, таким чином викреслюючи в тому числі і податкову політику з факторів, регулюючих економіку. Лише поява кейнсіанської теорії активно включила податкову політику в систему економічних регуляторів економіки. Податки почали розглядатись як “вбудований механізм гнучкості”, який дозволяв автоматично зменшувати циклічні коливання економічного розвитку. Крім того, кейнсіанці активно використовували податкову політику в системі антикризового і антициклічного регулювання економіки. Таким чином, регулювання здійснювалось на макрорівні. Розвиток неоконсервативних течій економічної думки значно применшив роль податкової політики в економічному регулюванні, звернувши першочергову увагу на монетарні інструменти економічного впливу (школа монетаристів М.Фрідмана) та на мікроекономічний аспект податкової політики: зменшення рівня оподаткування для заохочення інвестицій та пропонування ресурсів (теорія “пропозиції”).
Розвиток сучасних економічних теорій, які включають в себе постулати різних економічних шкіл, передбачає комплексне використання різних методів впливу на економічний розвиток, що сприяє подальшому активному використанню податкової політики в системі державного регулювання економіки.
Перед економістами, що здійснюють практичне керування податковою політикою, виникають три основних питання, які в деякій мірі взаємопов”язані та взаємообумовлені: по-перше, яку частину національного доходу необхідно стягувати за допомогою податків; по-друге, як вона повинна розподілятись між основними групами населення, з однієї сторони, та між галузями виробництва, з іншої сторони; по-третє, як вона повинна розподілятись між окремими платниками податків. Вони відповідають трьом основним видам інтересів, що існують в кожному суспільстві: це суспільні, колективні та особисті інтереси.

На вирішення першої проблеми впливають як економічні, так і політичні фактори. До економічних належать рівень розвитку виробництва, що визначає обсяг національного доходу, в тому числі і на душу населення. Тут існує така залежність: чим вищим є рівень національного доходу (в тому числі і на душу населення), тим більше можливостей у держави збільшувати обсяг податкових стягнень, і навпаки. До політичних факторів відносять існування в суспільстві певного розподілу сил між соціальними групами населення, а також механізм включення їх інтересів у політику держави. В цьому випадку, чим ширшими є функції держави та чим досконалішим є механізм погодження інтересів різних соціальних груп, тим вищим може бути рівень податкових стягнень у національному доході.
Розподіл податків між окремими платниками залежить насамперед від платоспроможності останніх. Для цього використовується термін “дискреційний доход”, який означає доход, що залишився після задоволення першочергових потреб, які вже склалися, або доход який розподіляють за власним бажанням. Чим меншим є дискреційний доход, тим нижчими повинні бути податки; чим більше нерівномірність його розподілу по окремих платниках, тим більше можливостей для введення прогресивного оподаткування, і навпаки.

Питання про розподіл податкового тягаря між окремими групами платників передбачає внесення змін до розподілу за ознакою платоспроможності. Саме в цьому питанні суб”єктивні фактори здійснюють найбільший вплив і ведуть до відхилення в розподілі за ознакою платоспроможності залежно від політичної кон”юктури.
При здійсненні оцінки тієї чи іншої податкової політики необхідно виходити із слідуючих критеріїв: задоволення фіскальних потреб держави, що включає достатність та еластичність податкових надходжень, яка трактується в даному випаду як можливість швидкого збільшення абсолютної суми податкових надходжень без значної зміни податкової системи; вплив податкової політики на відтворювальні процеси та вирішення соціальних завдань.

Перекладання податків – це процес такої зміни цін на товари та послуги, при якому платник отримує можливість повністю чи частково перекласти податкове навантаження на інших осіб (на своїх покупців чи постачальників). Оскільки механізм перекладання передбачає використання процесів ціноутворення, зрозуміло, що саме від чинників, які визначають ціни на ті чи інші товари залежать і можливості перекладання. В загальному вигляді, існують прямі та обернені залежності між цінами, попитом та пропозицією. Так, наприклад, підвищення ціни скорочує попит, а отже може зменшити загальний обсяг продажів у вартісному виразі, і навпаки; невідповідність між попитом і пропозицією може сприяти як збільшенню так і зменшенню ціни на відповідні товари, тощо.

Якщо розглядати залежність між ціною та попитом, для процесів перекладання податків дуже важливе значення має такий показник, як еластичність попиту щодо ціни того чи іншого товару. Цей показник розраховується як співвідношення відносної зміни попиту до відносної зміни ціни за визначений проміжок часу і може бути меншим одиниці (нееластичний попит), більше одиниці (еластичний попит) та дорівнювати одиниці (жорстка або одинична еластичність попиту). При еластичному попиті на той чи інший товар, можливості перекладання податків утруднені, оскільки будь-яке збільшення ціни може мати наслідком значне скорочення споживання того чи іншого товару, в результаті чого, продавець повністю перекладе податок на споживача, але значно втратить обсяги продажу, а отже і загальну суму прибутку. Тому в цьому випадку продавцю стає вигідним змінити ціну товару не на всю суму податку, а лише на її частину, щоб зберегти обсяги продажу, або частково перекласти податок на своїх постачальників, за рахунок зменшення ціни поставки, і таким чином, частково податковий тягар взяти на себе, за рахунок власного прибутку або перекласти його на постачальника.

Існує також поняття перехрестної еластичності попиту, тобто залежність цін на даний товар від цін на інші, аналогічні чи подібні товари. Якщо ціни на аналогічні чи подібні товари не змінюються, в той час як ціни даного товару збільшуються, покупець починає споживати товари з більш низькими цінами, а отже перекласти податок в цьому випадку майже неможливо.

Співвідношення між попитом і пропозицією впливає як на ціни, так і на можливість перекладання податків. Так, при перевищенні попиту над пропозицією, можливості для перекладання податків є найсприятливішими, якщо ж пропозиція перевищує попит, перекласти податки на споживача неможливо, а лише на постачальника.

Для процесів перекладання податків істотне значення має рівень монополізації виробництва і збуту тих чи інших товарів. Якщо виробник є абсолютним монополістом, це означає, що рівень цін на ці товари і до введення податку був максимально високим, а отже збільшити його важко без втрати обсягів споживання. Саме тому, абсолютному монополісту вигідно не збільшувати ціни на суму всього податку, або збільшити її частково, заплативши його за рахунок власного прибутку, який і після додаткового оподаткування залишиться достатньо високим, аби не втратити обсяги споживання монополізованого товару. Крім вищеназваних факторів, на процеси перекладання здійснюють вплив такі загальноекономічні фактори, як зміни в доходах споживачів та їх розподіл, рівень інфляції, стадія економічного циклу (підйом або рецесія), життєвий цикл того чи іншого товару, податкова політика держави: висота та механізм визначення податкових ставок (універсальні чи диференційовані, процентні чи тверді), стабільність податкового законодаства, тощо.

Не існує єдиної точки зору щодо перекладання прямих і непрямих податків. Якщо взяти до уваги механізм стягнення цих податків, то саме по непрямих податках законодавець передбачив їх перекладання, прямо включивши їх в ціну. Але чи збільшиться ринкова ціна на той чи інший товар на повну суму непрямого податку залежить від багатьох факторів, які були названі вище. Механізм стягнення прямих податків не передбачає їх перекладання на споживачів за рахунок відповідного збільшення ціни, але існують випадки коли таке перекладання можливе (в першу чергу це стосується товарів з нееластичною пропозицією і нееластичним попитом).

Таким чином, і процеси ухилення, і процеси перекладання податків мають наслідком остаточний перерозподіл доходів у державі, а тому їх треба враховувати при досягненні тих чицілей економічної і податкової політики.

Дата добавления: 2013-12-13