Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема: Культура епохи Ренесансу


Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Мета: Ознайомити студентів з культурно-історичною моделью епохи Ренесансу, з її художніми та мистецько - стильовими смаками, унікальністю та неповторністю Відродження.

План

1.Формування і світоглядні засади культури Ренесансу.

2. Проторенесанс

3. Ранне відродження.

4.Ренесансний титанізм та його прояви.

5.Пізне відродження.

6.Ренесанс в українській культурі.

“Епоха Відродження – одна з найцікавіших та найповноцінніших в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини”. Ці слова, в яких передана сутність культури Відродження, належать видатному вченому, автору двотомної праці “Італійський Ренесанс” Б.Віпперу.

Під Ренесансом ( від франц. Renaissance – відродження ) слід розуміти перехідну епоху в розвитку європейської культури від Середньовіччя до нового часу, що охоплює період кінця ХІІІ – ХVІ ст. включно. Це означає, що в культурі Відродження присутні елементи як середньовічної, так і новочасної культури.

Ґрунтом ренесансної культури були нові економічні (їх можна назвати товарно-грошовими) відносини, що стали формуватися насамперед в Італії наприкінці ХІІІ ст. у цей час текстильне мануфактурне виробництво Флоренції, Мілана, Болоньї значно випереджає інші країни Європи, тут використовується вільнонаймана праця. В Італії створюються перші банки, лихварські контори, що обслуговують виробництво, дають у борг під великі проценти або значні митні привілеї навіть папам і королям. У хід ідуть векселі, акредитиви. У 1252 р. після перерви майже у п’ятсот років Флоренція, першою в Італії, починає карбувати золоту монету – флорін, що стає міжнародною валютою. Генуя стає найсильнішою в світі морською державою, посередником у торгівлі між заходом і сходом. Генуезькі порти і фортеці з’являються навіть на узбережжі Чорного моря (Судак), звідси йде жвава торгівля з Монгольською імперією, Китаєм, Візантією. Усе це, враховуючи використання дешевої робочої сили, приводить до велетенського припливу капіталів у італійські міста-держави, концентрації їх у руках окремих груп та осіб. Таким чином закладається матеріальна основа розвитку культури через меценатську діяльність.



Паралельно економічним, в Італії ХІІІ – ХІV ст. формуються нові суспільно-політичні відносини. Швидко зростають нові соціальні прошарки майбутніх буржуа – торгівці, банкіри, лихварі, багаті ремісники, юристи. Значно збільшується кількість вільних міських жителів, що приводить до пожвавлення боротьби за вихід з-під опіки міських патриціїв, короля, церкви. Біля двох десятків міст Італії, найбільшим з яких була Флоренція, в середині ХІІІ ст. стають самостійними державами республіканського типу, громади яких називають “комунами”. У містах-комунах зростає роль органів демократичного самоврядування, політичних партій, ремісничих цехів і торговельних гільдій.

Нова людина і світ бачила по-новому. Сміливо відкидаються старі догмати про будову Всесвіту, місце в ньому людини, більшим стає прагнення до наукового пояснення явищ природи, використання практичних знань. Формуванню нового світогляду сприяли численні наукові відкриття й винаходи.

Найсуттєвіший вплив на розвиток ренесансної культури справило, мабуть, винайдення Іоганом Гутенбергом друкарського верстата (1445), що дало можливість у багато разів збільшити кількість друкованих видань. Це, в свою чергу, прискорило поширення наукових знань, освіти, літератури, стало підґрунтям для поширення реформаційних ідей. Тільки в одній Венеції у другій половині ХVІ ст. працювало більше ста друкарень, які щороку випускали тисячі примірників книжок десятків назв.

Найхарактернішою рисою Відродження є розвиток гуманізму (від лат. humanus – людський, людяний). Гуманістична думка, що почала формуватися в Італії у ХІVст., в подальшому поширилась на інші країни Західної Європи і знайшла численних прибічників на Сході континенту. Європейський гуманізм – найвище досягнення ренесансної культури, водночас – це вершина загальнолюдської, світової культури. Гуманізм – це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність.

Характерною рисою ренесансної культури є аристократизм. Це культура суспільних верхів, буржуазної аристократії, тонкої верстви інтелігенції. Культурні осередки виникають при дворах освічених монархів, пап, великих аристократів, що виступають у ролі меценатів, оточують себе інтелектуальною і творчою елітою. Аристократизмом пройнята політика, філософія, естетика Відродження, значною мірою навіть його побут.

Дослідники західноєвропейського Ренесансу як цілісного явища основну увагу приділяють переважно Ранньому, Високому і Пізньому Відродженню. Прийнято таку схему періодизації європейського Відродження:

1) Перед відродження (друга половина ХІІІ – ХІV ст.);

2) Раннє Відродження (ХVст. – 80-і роки);

3) Високе Відродження (1490 – 1530);

4) Пізнє Відродження ( 1540 – початок ХVІІ ст.).

Передвідродження, або Проторенесанс, закладає підвалини європейського Ренесансу. Італія фактично виступає єдиним осередком нової культури.

Великий флорентієць Данте Аліг’єрі (1265 – 1321) виступає як перший європейський поет-гуманіст нової епохи. У 1293 р. створює збірку сонетів і прози “Нове життя”, а через кілька років по тому – поему “Божественна комедія”.

Творчість “короля поетів” Франческо Петрарки (1304 – 1374) стає вершиною Проторенесансу. За своїм інтелектом, всебічною освіченістю, універсальністю він міг би стояти в першому ряду титанів Високого Відродження.

Вагомий внесок у розвиток італійської літератури зробив видатний письменник-гуманіст Джованні Боккаччо (1313 – 1375). Слідом за Данте і Петраркою він наповнив італійську літературну мову почуттями і пристрастями. Всесвітньо відомий “Декамерон” Боккаччо поруч з дотепностями і гумором містить жорстку сатиру на можновладців і церковників.

Реформаторами мистецтва початку Раннього Відродження вважається “флорентійська трійця”: художник Мазаччо (1401 – 1428), скульптор Донателло (1386 – 1466), архітектор Брунеллескі (1377 – 1446).

Послідовно втілював антропоцентричні та гуманістичні ідеали Відродження в мистецтві скульптури Донателло. Образи богів і героїв, створені майстром, сповнені енергії і могутності, сили і величі. Такою є бронзові статуї “Давид”, “Ієремія”, “Святий Георгій”. У 1453 р. майстер створив перший новочасний кінний монумент Європи – пам’ятник кондотьєра Гаттамелата у Падуї. Скульптура, на думку мистецтвознавців, ні в чому не поступалась кінному монументу Марка Аврелія – вершині античної доби (2ст. н.е.).

Філіппов Брунеллескі був не тільки видатним архітектором, скульптором, а й одним з перших вчених інженерів. На будівництві спроектованого ним велетенського купола Флорентійського собору він застосував сконструйовані власноруч підйомні крани, з математичною точністю розрахував усі деталі однієї з найбільших у світі архітектурних споруд.

Найяскравішим явищем італійського гуманізму була діяльність флорентійської платонівської академії. Ідея її заснування належала відомому меценату Козімо Медичі (1389 -1464), який ознайомившись із вченням Платона, був у захваті від ідей релігійного екуменізму і миру. Засновником і душею академії в 1462 р. стає філософ, поет і лікар Марсіліо Фічіно (1433 – 1499). Розквіт діяльності академії приходиться на 1470 -1480 рр., коли до її складу, крім Фічіно, входили поет і філософ Піко делла Мірандола, Лоренцо Медичі Чудовий (онук Козімо Медичі, меценат і поет), поет Анжело Поліціано, молодий Мікеланджело Буонарроті.

Філософські ідеї Фічіно поділяв видатний художник кінця ХVст. Сандро Боттічеллі (1445 – 1510). Філософія М.Фічіно і живопис С. Боттічеллі – характерний приклад елітарності, вишуканості культури кінця ХVст., що було передвісником кризи Відродження. У кращих творах С. Боттічеллі, таких як “Весна”, “Народження Венери”, бачимо світ мрій, меланхолію, споглядання краси природи та ідеальних людських образів, далеких від реального життя.

У період Високого Відродження культура досягла найвищого підйому і блискавичного розквіту, вийшла за межі Італії, розвинулася в Німеччині, Англії, Франції, Нідерландах, вплинула на розвиток Центральної і Східної Європи. Для Високого Відродження характерна насамперед велич художніх задумів і масштабність форм. Це була епоха, що потребувала титанів, і породила їх. За потужністю думки, силою характеру, за рівнем вченості й освіченості не було рівних Леонардо да Вінчі, Рафаелю Санті, Мікеланджело Буонарроті, Дюкеру, Тіциану, Еразму Роттердамському. Це люди-універсалії, які сконцентрували в своїй творчості весь культурний потенціал не тільки Ренесансу, а й попередніх епох.

Центральною постаттю цього часу вважається Леонардо да Вінчі (1452 – 1519). Коло його інтересів і занять здається безмежним. Залишивши Флоренцію у 40-річному віці, він спочатку пропонує свої послуги міланському герцогу, в листі до якого пише, що може проектувати та будувати мости, фортеці, дальнобійні гармати, бойові кораблі, тунелі, водогони і додає, між іншим, що вміє ваяти скульптури і змагатись будь з ким у мистецтві живопису. Віддаючи живопису пальму першості в “змаганні мистецтв”, митець визначав його як універсальну мову втілення розумного начала, що панує в природі. Леонардо залишив після себе рукописну спадщину, яка налічує близько 7 тисяч аркушів, де представлені його ідеї, начерки технічних проектів, спостереження за природними явищами і людиною, які збагатили практично всі розділи людського знання. Досить назвати анатомічні і ботанічні дослідження, начерки проектів металургійних печей, ткацького верстата, підводного човна, парашута, танка, літального апарата. У відомому творі “Кодекс Леонардо” на вісімнадцяти аркушах з астрономічними, геологічними та гідравлічними студіями міститься 360 малюнків автора.

Мистецтво і наука нерозривні у творчості Леонардо. Кожна з його картин є співвідношенням художнього образу з тонкими спостереженнями природних явищ, законів перспективи, геометричних і фізичних закономірностей. Очевидно, в цьому полягає один із секретів ”загадковості” Леонардових творінь, найвідомішими з яких є фреска “Таємна вечеря”, створена в 1495 -1497 рр. на стіні трапезної церкви Санта-Марія делле Граціє в Мілані, картини “Мадонна Літта” та “Мадонна Бенуа” (80-ті роки), які є окрасою колекції С.-Петербурзького Ермітажу, “Мадонна в скелях” (90-ті роки) – Національна галерея в Лондоні, “Мона Ліза” (“Джоконда”) (1503), що нині прикрашає один із залів Лувру (Париж).

Найяскравіше, людяніше і життєстверджуюче втілюються ренесансні ідеї у творчості Рафаеля Санті (1483 – 1520). Вже в ранніх його творах ми бачимо образи прекрасних мадонн, що уособлюють споконвічний ідеал жіночої вроди. Такими є “Мадонна Конестабіле” (1502), “Заручини Марії” (1504). Однією з вершин творчості майстра є “Сікстинська мадонна”, написана в 1515 – 1519 рр. для церкви св. Сікста в м. П’яченца, звідки ця картина згодом потрапила до Дрезденської галереї. Зворушливий образ мадонни із немовлям можна вважати символом усього ренесансного мистецтва. З тривогою і ніжністю звертає молода жінка свій погляд у майбутнє, вона приносить у світ свою дитину, щоб дарувати людству надію на щастя.

Видатними творіннями Рафаеля є розписи ватіканського палацу, серед них – фрески: “Диспут”, “Афінська школа”, “Парнас”. Художник постає тут не лише як майстер композиції і колориту, як монументаліст, а й як справжній знавець історії світової культури. У фресках він зумів достовірно, на основі іконографічних і документальних джерел відтворити образи видатних людей минулих епох – Платона, Аристотеля, Сократа, Діогена, Гомера, Данте та ін. своїми шедеврами Рафаель стверджує нерозривність епох в історії та культурі людства.

Героїкою боротьби за утвердження нового, вірою в безмежні можливості людини пройнята творчість титана Відродження – Мікеланджело Буонарроті (1475 -1564) – видатного скульптора, архітектора, художника і поета. У 1501 – 1504 рр., перебуваючи на службі у Флорентійській республіці, майстер створив один з найкращих своїх шедеврів – велетенську (заввишки 5,5 м) статую біблійного героя Давида. Мабуть, у жоден з періодів свого життя Мікеланджело не перебував у такій природній згоді із суспільним устроєм рідного міста, тому не дивно, що образ Давида став символом захисника свободи свого народу, символом вільнолюбних, демократичних ідей флорентійців.

У 1508 – 1512 рр. Мікеланджело за наказом папи Юлія ІІ розписав стіну і стелю Сікстинської капели у Ватиканському палаці. Сікстинські фрески, безумовно, основа творчого доробку майстра, один з найвищих мистецьких творів в історії світової культури. Площа розписів, виконаних без сторонньої допомоги становить близько 600 кв. м, композиція об’єднує триста фігур. Мікеланджело сміливо трактує біблійний сюжет про створення світу як героїчну поему, присвячену творчій могутності людини, героїзму і силі духу тих, хто стояв біля першовитоків людства. Останнім великим шедевром майстра стала мармурова усипальниця герцогів Медичі у Флоренції (1524 – 1534).

До найвизначніших художніх здобутків Відродження слід віднести творчість майстрів Північного Ренесансу. Останній термін стосується головним чином досягнень мистецтва Німеччини, Нідерландів, Франції. Для північних майстрів характерний вплив готичних стильових прийомів, ідей середньовічного містицизму і спіритуалізму. Їхні образи сповнені експресивності, написані в манері жорсткого дослідницького реалізму і натуралізму.

Однією з найвизначніших постатей усієї ренесансної культури був німецький художник, гравер, теоретик мистецтва Альбрехт Дюрер (1471 – 1528). У творчості Дюрера звучать ідеї італійського гуманізму і німецької Реформації. В одних своїх творах він виступає як релігійний містик (гравюра “Вершники апокаліпсису”, 1489), в інших – як натураліст-дослідник (акварелі “Трава”, “Заєць”, 1502 -1505), філософ-гуманіст (картина “Чотири апостоли”, 1526).

Термін “Пізній Ренесанс” досить умовний. Він одночасно говорить про розвиток культури і про початок кризових явищ у ній, що призвело до розпаду ренесансної культури. Знецінення попередніх ідеалів у другій половині ХVІ ст. не дає можливості говорити про культурні “досягнення” чи “відкриття” цього часу. Творчі здобутки окремих, навіть геніальних майстрів являють собою або ностальгію за попередніми цінностями, або ж є предтечею новочасної культури.

Тільки в культурі Пізнього Відродження з найбільшою силою прозвучали трагічні мотиви ренесансного гуманізму, немовби на завершення довгої історії розвитку гуманістичної думки. Найвищі досягнення літератури усього Відродження пов’язують з іменами французького письменника-гуманіста Франсуа Рабле (1494 – 1553), іспанця Сааведо Мігель де Сервантеса (1547 – 1616) та англійського поета і драматурга Уільяма Шекспіра (1564 – 1616).

Ідеї гуманізму найпослідовніше втілені у драматичних творах У.Шекспіра. Гуманістична ідеологія втілюється спочатку в ключовій ідеї історичних хронік (“Річард ІІІ”, “Приборкання норовливої”) – правомірності перемоги централізованої влади над анархічним свавіллям. Пізніше в трагедіях “Юлій Цезар”, “Гамлет” соціальні суперечності сприймаються як трагічна невідповідність гуманістичним ідеалам усього минулого, сучасного і майбутнього людства. Суть трагічного гуманізму Шекспіра розкрита в особі головного героя, який, подібно до Гамлета та Короля Ліра, спроможний в особистих бідах бачити лихо Всесвіту, сміливо вступити в боротьбу з ним і перемогти, навіть ціною власного життя.

Ренесанс в українській культурі. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку ХVІ ст. Однак лише в другій половині ХVІ ст. та в перші роки ХVІІ ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов’язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя – Київської Русі. На українських землях була на довгий час загальмована культурна революція. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта.

Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку ХVІ ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та ін. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне насамперед для Львова та Кам’янця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини – місця проживання основних громад – руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини – ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста – велика площа з ратушею. У Львові основні в’їзні брами сполучилися широкими магістралями, що було одним з найпрогресивніших прикладів у тогочасному європейському містобудуванні.

Практика планування львівського середмістя була втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливим, вихідцем з Північної Італії. Незважаючи на всі перебудови і руйнування, і сьогодні окремі площі і вулиці Львова, Жовкви, Кам’янця, Бродів залишають неповторне враження від куточків Ренесансу.

З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другі половині ХVІ ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній ренесансний центр у Східній Європі і заслужено називався “волинськими Афінами”. Найкращі споруди замку – Кругла Башта і Луцька брама без перебільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження.

Одночасно з острозьким перебудовується замок у Кам’янці-Подільському. Тут впроваджений новий тип фортифікації – бастіонна система, що включала в себе численні башти, бастіони, складні шлюзові споруди. Споруди прикрашені кам’яною різьбою в ренесансному стилі, чорно-білими орнаментами в техніці сграфіто (спосіб декоративного оздоблення стін споруд шляхом продряпування певного малюнка по верхньому тонкому шару штукатурки до нижнього шару, що має інший колір), арматурними фризами (ряд невеликих арок, що прикрашають стіни) тощо.

У другій половині ХVІ ст. ренесансні впливи стають відчутними і в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникають нові жанри – портрет, історичний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. На жаль, кращі фрескові розписи того часу майже не збереглися.

Справжніми шедеврами українського мистецтва початку ХVІІ ст., пронизаними ідеями Відродження, є три іконостаси: П’ятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівських іконостасів, ймовірно, брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало і Федор Сенькович.

Поширенню ренесансної культури в українських землях сприяв насамперед розвиток освіти. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. освіта стає одним з найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності України. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.

Братства – це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців.

Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-ті роки ХVІ ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом – князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники.

Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа була заснована близько 1615 – 1616 рр., а у 1632 році була реформована у Києво-Могилянський колегіум, що за своєю програмою був близьким до західноєвропейських університетів.

Найбільшим і найвпливовішим в Україні був культурно-освітній центр в м. Острозі, створений у 1576 р. під патронатом Костянтина-Василя Костянтиновича Острозького (1526 – 1608) – найбільшого магната держави, відомого мецената, нащадка самого Володимира Святославича.

Велике значення Острога полягає в тому, що тут виховувалась духовна еліта української нації, визрівали ідеї національної незалежності. Фундатором навчального закладу та його першим ректором став Герасим Смотрицький (р.н. невідомий – 1597) – письменник-полеміст, поет.

Навчальна програма острозького закладу була подібна до програми Львівської братської школи. Велику увагу тут приділяли вивченню іноземних мов, граматики, діалектики, риторики, арифметики, геометрії, музики, астрономії. Особливо на високому рівні був поставлений хоровий спів. Заклад мав прекрасну бібліотеку, в якій було чимало європейських видань.

Розвиток друкарської справи в Україні є найкращим підтвердженням благотворного впливу ренесансної культури. У перший період свого існування наприкінці ХVІ – початку ХVІІ ст. більшість друкарень, що створювались при братствах, видавали літературу переважно світського спрямування. Поширення освіти спричинило великий попит на навчальну і наукову літературу. Перші книжки “Октоїх” та “Часословець”, надруковані кирилицею, з’явилися у Кракові 1491 р., де були досить значними українська та білоруська громади. До цих видань прилучився німець за походженням Швайпольт Фіоль. Однак початок книгодрукування безпосередньо в українських землях пов’язаний з Іваном Федоровим.

Переїхавши до Львова у 1572 р. і будучи вже досвідченим фахівцем друкарської справи, І.Федоров за допомогою міщан заснував друкарню і протягом 1574 р. видав перші українські “Апостол” і “Азбуку”, що мало величезне значення не лише для розвитку інфраструктури української культури, а й для формування національної самосвідомості. Але справжнього розмаху ренесансна особистість І.Федорова набула в Острозі під патронатом К.-В. Острозького. Однією з шести книг І.Федорова, що побачили світ в Острозі, є знаменита Острозька біблія (1581), що стала шедевром друкарського мистецтва ХVІ ст.

Важко переоцінити роль у становленні книгодрукування в Україні особистості І.Федорова. Після смерті першодрукаря 1583 р. його справу продовжило Львівське Успенське братство. Наступними виданнями братської друкарні були граматика ”Адельфотис” (1591) і видана 1596 р. Лаврентієм Зизанієм “Граматика словенська”. Ці видання стали основою для знаменитої “Грамматіки Славенськія” Мелетія Смотрицького (1619), що була єдиним підручником з граматики в східнослов’янських землях аж до ХVІІІ ст. Своєю працею М. Смотрицький заклав основи не лише української, а й східнослов’янської філології як науки.

У першій половині ХVІІ ст. книгодрукуванням займалися в різний час монах Пафнутій Кулчич, славетний український лексикограф Памво Беринда, Іван Кунотович, Михайло Сльозка. У другій половині ХVІІ ст. видавнича діяльність братств занепадає, друкування книжок зосереджується в руках монастирів, що призводить до зменшення кількості світських видань.

Висновки: Ренесанс в українській культурі став наслідком складного й тривалого процесу взаємодії вітчизняної та європейської культури. І хоч українські митці не сформували цілісної ренесансної культури або стилю, зате творчо переробили кращі досягнення Західної Європи, насамперед Італії, використали їх для розвитку власної нації, формування власної державності.

Рекомендована література: [ ]

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Третій модуль. Лекція № 7 | Сутність та типологія суспільств

Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 1154; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.023 сек.