Активне дренування,

§ максимально раннє закриття ран при строгому дотриманні асептики на всіх етапах лікування.

Хірургічне закриття ран може бути здійснене шляхом накладення первинних, первинних відстрочених або вторинних швів. Плоскі поверхневі рани закривають за допомогою виконання аутодермопластики. Протягом усього строку лікування при наявності показань здійснюється цілеспрямована антибактеріальна й іммунотерапия. Тактика лікування залежить від ступеня мікробної контамінації рани.

Антисептикопрофилактика припускає використання ефективних антисептиків на всіх етапах операції й при догляді за раною. Ведення рани після проведення ПХО при накладенні швів аналогічно веденню операційних ран. Ведення відкритих ран здійснюється відповідно до фаз плину раневого процесу.

Особливості лікування ран

Лікування операційних ран

Операційні рани наносяться в стерильних умовах, що зводять до мініму-му ризик післяопераційних раневих ускладнень. Крім того, до нанесення рани доцільне проведення комплексної профілактики післяопераційних інфекційних раневих ускладнень. Тому комплекс лікування операційних ран включає:

1. проведення підготовки до операції, що складається в ретельному передопераційному обстеженні й у безпосередній підготовці хворого до операції з урахуванням вимог асептики;
2. корекція наявних порушень гомеостазу, які завжди впливають на плин ранового процесу;
3. необхідність врахування того, що з кожним днем перебування в стаціонарі збільшується мікробна обсіменіння тканин пацієнта збудниками госпітальних інфекцій;
4. ретельне дотримання оперативної техніки - це акуратний обіг із тканинами, ретельний гемостаз, збереження кровопостачання тканин в області рани, облітерація "мертвого" простору, використання атравматичних голок і монофіламентного шовного матеріалу. Зіставлення країв і зшивання рани повинне відбуватися без надлишкового натягу, шви не повинні бути іше-мізуючими, але повинні забезпечувати повне змикання країв рани. Шовний матеріал, що залишається в рані, повинен бути що розсмоктується.

Всі перераховані міри необхідні для профілактики раневих ускладнень. Крім того, більшу роль грає тривалість операції. З її збільшенням зростає ступінь мікробної контамінації рани й сприйнятливість тканин до збудників раневої ін-фекції - за рахунок підсихання, порушення кровопостачання, реактивного на-бряку.
Дренування ран виконується при необхідності подальшого видалення ранового ексудату та тканинного детриту. При цьому переважно проточно-промивне дренування й обов'язкове правильний догляд за дренажною системою в післяопераційному періоді.
Антибіотикопрофілактика інфекційних ускладнень залежить від виду оперативного посібника й показана у випадку значної мікробної обсіменіння рани або умовної радикальності її хірургічної обробки:

a. при чистих операціях антибіотикопрофілактика призначається тільки при наявності загальних і місцевих факторів, що впливають несприятливо на плин ранового процесу.

b. при умовно чистих операціях рекомендується схема введення антибіотика: до операції й протягом її на протязі 8 - 24 годин.

c. при забруднених операціях препарат уводиться до операції й протягом 24 -48 годин.

d. при брудних операціях: до операції й протягом 3-5 доби.

Вибір препарату залежить від передбачуваної чутливості мікрофлори, що може осіменити операційну рану в ході операції й у ранньому післяопераційному періоді. Найчастіше використаються малотоксичні препарати широкого спектра дії в середньотерапевтичних дозах, що добре проникають у тканини - зони ризику розвитку інфекції. При умовно чистих операціях звичайно досить використання цефалоспоринів 1 - 2-го покоління або захищених пеніциллінів. Введення антибіотика в організм пацієнта необхідно зробити до розрізу шкіри (введення через 3 - 4 години після контамінації вже неефективно й не грає профілактичної ролі) і повторити, якщо операція триває більше 3 годин.

Антисептикопрофілактика припускає використання ефективних місцевих антисептиків на всіх етапах операції, у тому числі для обробки шкіри. Здійснюється промивання порожнин, підшкірної клітковини й ін. Загальними вимогами до використовуваних антисептиків є широкий спектр дії, висока бактерицидність і токсикологічна безпека.
Правильне ведення рани в післяопераційному періоді містить у собі призначення постільного режиму, місцеве застосування холоду відразу після операції, адекватне знеболювання, регулярну зміну асептичних пов'язок і догляд за дренажами. За показниками проводять проточний діаліз, вакуумування рани, фізіотерапію й ін.

Лікування контамінованих ран

Ризик різних раневих ускладнень при контамінованих ранах набагато вище, ніж при операційних, тому лікування таких ран повинне містити в собі наступні заходи:

1. при випадкових травматичних ранах, укусах тварин і проникаючих пораненнях з ушкодженням шлунково-кишкового тракту необхідні заходи щодо профілактики специфічної інфекції - правця й сказу. Робиться введення протиправцевої сироватки, а при укусах тварин ще й антирабічної вакцини.

Екстрена специфічна профілактика правця

Вводять 3000 ME протиправцеві сироватки за Безредко (0,1мл розведеної сироватки внутрішньошкірно, при відсутності реакції через 20 хвилин 0,1мл підшкірно, при відсутності реакції через 20 хвилин всю дозу внутрішньом´язово) або 400 ME протиправцевого людського імуноглобуліну. Раніше щепленим від правця пацієнтам уводять 0,5мл анатоксину.

2. У всіх випадках контамінованих ран, крім невеликих поверхневих ушкоджень і випадків, коли є косметичні й функціональні протипоказання, наприклад, поранення обличчя, обов'язкове проведення первинної хірургічної обробки (ПХО). Вона полягає в розсіченні рани, ревізії ранового каналу, висіченні країв, стінок і дна рани. Як при будь-якій операції тут обов'язково ретельне дотримання оперативної техніки. ПХО може завершуватися накладенням первинних швів з ушиванням наглухо або із залишенням дренажів при наявності факторів ризику нагноєння рани. Переважно проточно-промивне дренування з наступним проточним діалізом ефективними антисептиками. При наявності різких змін навколишніх тканин, що свідчать про високий ризик розвитку нагноєння рани, показане накладання первинно-відстрочених або, як їхній варіант, - провізорних швів (при накладанні цих швів краї рани не зближають, а нитки повністю зав'язуються через кілька діб при відсутності нагноєння в рані. Як і первинні, ці шви, накладають на рану до розвитку грануляційної тканини: на 1-5 добу після ПХО при стиханні запального процесу.) Загоєння таких ран протікає за типом первинного натягу. Шви не накладаються тільки при відсутності можливості зіставлення країв рани без надлишкового натягу. У таких випадках показане максимально раннє закриття ранового дефекту за допомогою реконструктивної операції. При цьому антибіотикопрофілактика проводиться за тією ж схемою, що й при "брудних" оперативних втручаннях.

Особливості лікування вогнепальних ран

При проведенні ПХО необхідно, по-перше, ураховувати існування зони молекулярного струсу, у якій спочатку відсутні ознаки некрозу, по-друге, звивистий хід ранового каналу. Часто проведення повноцінної ПХО по ходу всього ранового каналу неможливо. Кулі й осколки, що лежать у безпосередній близькості від життєво-важливих органів, не видаляють. Первинні шви не накладаються через високий ризик нагноєння вогнепальних ран. Антибактеріальна й дезінтоксикаційна терапія при вогнепальних пораненнях є обов'язковими.

Лікування гнійних ран

Вторинна хірургічна обробка (ВХО) робиться у всіх випадках інфікова-них ран, коли немає функціональних і косметичних протипоказань. Вона полягає в розкритті гнійного вогнища й напливів, евакуації гною й висіченні нежиттє-здатних тканин при обов'язковому забезпеченні адекватного дренування рани. Переважно проточно-промивне дренування. На всіх етапах операції використа-ють ефективні антисептики. Шви, як правило, не накладають. Надалі можливо накладення вторинних швів. В окремих випадках при радикальному висіченні гнійника при ВХО можуть бути накладені первинні шви з обов'язковим дренуванням рани. При наявності протипоказань до проведення ВХО обмежуються заходами щодо забезпечення адекватної евакуації ексудату. При нагноєнні операційних ран обмежуються зняттям швів і розведенням країв рани. При цьому ВХО в повному обсязі виконується рідше.
Місцеве лікування гнійних ран після хірургічної обробки залежить від фази раневого процесу.

Напрямок лікування у фазі запалення - Боротьба з інфекцією, адекватне дренування, прискорення очищення рани, зниження системних проявів запальної реакції. Після ВХО здійснюється регулярна зміна пов'язок з осмотичноактивни-ми речовинами й антисептиками, водорозчинними мазями; для прискорення некролиізу - протеолітичні ферменти; замазка-кавітація; вакуумна обробка; обробка рани пульсуючим струменем антисептика й ін.

Напрямок лікування у фазі регенерації - боротьба з інфекцією, захист грануляційної тканини й стимуляція репарації. Застосовуються жиророзчинні антибактеріальні мазі, що стимулюють речовини. Після повного очищення рани здійснюється накладення вторинних швів, лейкопластирне стягнення, викону-ється аутодермопластика.

Напрямок лікування у фазі реорганізації рубця - прискорення епітеліза-ції. Застосовуються пов'язки з індиферентними мазями, фізіотерапія.

Таблиця №4: Особливості лікування ран

Лікування залежить від ступеня мікробної контамінації ран
лікування операційних ран	лікування контамінованих ран	лікування гнійних ран
- проведення підготовки до операції; - дотримання оперативної техніки; - дренування за показниками; - антибіотикопрофілактика; - антисептикопрофілактика; - ведення рани в п/о періоді.	- профілактика правця й сказу; - ПХО, дренування за показниками; -антибіотикопрофілактика; - антисептикопрофілактика; - ведення рани після проведення ПХО.	- ВХО, дренування за показниками; - місцеве лікування залежно від фази ранового процесу; - антибактеріальна терапія; - детоксикаційна, імунокоррегуюча, симптоматична терапія.

Загальне лікування гнійних ран

1. Основою є антибактеріальна терапія в 1 - 2 фазах ранового процесу. Препарат необхідно призначати з урахуванням чутливості мікрофлори рани. Крім антимікробних препаратів використаються бактеріофаги.

2. Дезінтоксикаційна терапія також застосовується в 1 - 2 фазах при наявності системних проявів запального процесу. Використаються інфузії сольових розчинів, форсований діурез, переливання розчинів дезінтоксикаційної дії, у важких випадках - екстракорпоральна детоксикація.

3. Імунотерапія здійснюється шляхом застосування засобів активної й пасивної імунізації або имуномодуляторів.

4. Симптоматична терапія містить у собі купировання больового синдрому, корекцію порушень органів і систем, корекцію порушень гомеостазу.

5. До сучасних комплексних методів лікування можна віднести системну озонотерапію, що володіє дезінтоксикаційною, антигіпоксантною й імуностимулюючою лікувальною дією.

Контроль над плином раневого процесу необхідний при лікуванні будь-якої гнійної рани. Крім клініко-лабораторних методів застосовуються різні методи контролю над динамікою мікробного пейзажу, рівня обсіменіння й регенераторних процесів у тканинах. Це бактеріологічні, цитологічні й сучасні високоточні лабораторні, у тому числі експрес-методи - газорідинна хроматографія, тести з використанням ферментних систем й ін.

Опис й оцінка стану рани

Для вибору адекватної тактики лікування при описі стану рани необхідна комплексна клінічна й лабораторна оцінка багатьох факторів, при цьому враховується:

1. Локалізація, розмір, глибина рани, захоплення підлягаючих структур, таких як фасції, м'язи, сухожилля, кістки й ін.

2. Стан країв, стінок і дна рани, наявність і вид некротичних тканин.

3. Кількість й якість ексудату (серозний, геморагічний, гнійний).

4. Рівень мікробної контамінації. Критичним рівнем є значення 105 - 106 мікробних тіл на 1 грам тканини, при якому прогнозується розвиток раневої інфекції.

5. Час, що пройшов з моменту поранення.

Пов’язка та дренування рани

Дренування рани - лікувально-профілактичний хірургічний метод, спрямований на створення умов, несприятливих для розвитку інфекції в рані за допомогою підтримки тривалої евакуації ранового ексудату й забезпечення контролю над плином місцевого патологічного процесу.

Показання до дренування

1. необхідність забезпечення відтоку ексудату в зовнішнє середовище при наявності місцевого гнійно-запального вогнища або умов, що сприяють розвитку гнійно-запального процесу в рані,

2. необхідність евакуації локалізованих скупчень крові, жовчі, лімфи, транссудату й ін.,

3. контроль над плином ранового процесу, у тому числі при високому ризику післяопераційних кровотеч.

Види дренажів

Дренажами можуть служити смужки латексної гуми, гумові, скляні, хлорвінілові, силіконові, тефлонові, фторопластові трубки. Зараз те, що використовувалося раніше для дренування рани - марлеві дренажі не рекомендується використовувати через дуже швидке припинення їхнього функціонування (4 - 6 годин). Недоліком гумових дренажів є швидке запаювання фібрином і спайковим процесом у порожнині, в якій вони встановлені. У цей час часто використаються складні дренажі: багатопросвітні, Т-подібні, віялові, гумово-марлеві ("сигарні"), дренажі з манжетами й ін. Загальні вимоги - дренаж повинен бути м'яким, гладким, міцним, бажано прозорим і виконаним з рентгенконтрастного матеріалу.

Види й способи дренування ран

Дренування:

I. пасивне - рекомендується застосовувати перфоровані трубчасті дренажі з поліхлорвінілового матеріалу або "сигарні" дренажі (тонка трубка, заповнена марлею). Розташування дренажу повинне бути таким, щоб відтік здійснювався зверху вниз, під дією сили ваги.

II. активне - застосовується вакуумна аспірація (за допомогою гумової груші, відсосу), що сприяє ліквідації мертвих просторів, злипанню країв ран, зниженню можливості проникнення мікрофлори ззовні. Розташування дренажу повинне забезпечити надходження відокремлюваного знизу нагору, проти сили ваги. Варто пам'ятати, що активне дренування не можна застосовувати для евакуації наростаючих гематом.

III. проточно-промивне - здійснюється аспіраційно-промивним методом з установкою зустрічних перфорованих дренажів, по одному з яких уводиться лікарський засіб, а по іншому здійснюється відтік. Введення може бути струминним і краплинним, дробовим або постійним. Відтік може здійснюватися пасивним й активним способом. Даний метод охороняє рани від вторинного обсіменіння, сприяє більш повному видаленню ексудату, створює умови керованої антибактеріальної терапії середовища й сприятливі умови для загоєння ран.

Особливості дренування післяопераційних ран: високий ризик нагноєння післяопераційних ран пов'язаний з контамінацією рани в ході операції, вираженою підшкірною клітковиною, неможливістю ліквідації "мертвих просторів" й ін. При цьому показане дренування рани з установкою зустрічних перфорованих дренажів через контрапертури й проведення післяопераційного діалізу. Найчастіше таке дренування потрібно при радикальній мастектомії, при гігантських вентральних грижах, ампутації кінцівки, при радикальній хірургічній обробці гнійних вогнищ м'яких тканин. При розкритті гнійних вогнищ звичайно здійснюється пасивне дренування через рану, що завжди є менш кращим.

Ускладнення дренування

1. обтурація й випадання дренажу
2. порушення герметичності дренуємої раневої порожнини
3. здавлення й ушкодження органів і тканин
4. мікробна контамінація через дренажні трубки.
   
   

Мети й завдання місцевого лікування ран

У фазі запалення основні завдання лікування - боротьба з інфекцією, адекватне дренування, прискорення процесу очищення рани, зниження системних проявів запальної реакції. Основою в більшості випадків є місцеве лікування пов'язками. Здійснюється регулярна зміна пов'язок з осмотичноактивними речовинами й антисептиками, водорозчинними мазями (жиророзчинні мазі протипоказані, тому що заважають відтоку ранового ексудату). На кожній перев'язці рану очищають від гною й секвестрів, висікають некрози й промивають антисептиками. У цей час для промивання рани використаються також озоновані фізіологічні сольові розчини. Для прискорення некролізу використаються протеолітичні ферменти, замазка-кавітація, вакуумна обробка рани, обробка пульсуючим струменем й ін. З фізіотерапевтичних процедур показано УФО рани, електро- і фонофорез з антибактеріальними й аналгезивними речовинами. Для всіх ран, що гояться вторинним натягом, стандартним методом вважається волога обробка (суха обробка використається тільки для тимчасового покриття ран й обробки ран, що гояться первинним натягом).

У фазі регенерації основні завдання лікування - продовження боротьби з інфекцією, захист грануляційної тканини й стимуляція процесів репарації. Необхідність у дренуванні вже відсутня. Після повного очищення рани показане накладання вторинних швів або лейкопластирне стягнення, аутодермопластика. На відміну від первинних швів, вторинні шви накладаються на рани, що гранулюють (ті, що гояться вторинним натягом - після ліквідації запального процесу) з метою зменшення обсягу ранового дефекту й усунення вхідних воріт для інфекції. Вторинні шви підрозділяють на ранні (накладають на 6 - 21 добу) і пізні (накладають пізніше 21-х доби - тільки після висічення рубцевої тканини, що утворилася). Застосовується також з'єднання країв рани лейкопластиром й ін. У випадках неможливості з'єднання країв для закриття дефекту роблять реконструктивні операції в максимально ранній термін - відразу після стихання запального процесу.

У фазі реорганізації рубця основне завдання - прискорення епітелізації й захист рани від травматизації. З допоміжних лікувальних заходів застосовується фізіотерапія (УФО, лазер, що пульсує магнітне поле, електрофорез з лідазою як профілактика утворення грубого рубця).

Пов’язка та перев’язка

Перев'язка є необхідним компонентом місцевого лікування ран. Під перев'язкою розуміють лікувально-діагностичну процедуру, що полягає в зміні пов'язки, тобто в знятті раніше накладеної пов'язки, виконанні профілактичних, діагностичних, лікувальних заходів, маніпуляцій у рані й накладенні нової пов'язки.

Пов'язка - засіб тривалого лікувального впливу на рану, патологічне вогнище, частину організму хворого з використанням різних матеріалів і речовин шляхом їхнього втримання на необхідній ділянці тіла пацієнта.

Виходячи з вимог сучасної медицини, пов'язка як лікувальний засіб повинна сприяти не тільки загоєнню рани, але й підвищувати якість життя хворого в цілому. У цей час усе ширше застосовують інтерактивні пов'язки. Це такі пов'язки, які здатні не тільки створювати, але й підтримувати оптимальну для загоєння ранову середовище шляхом контролю її вологості, газового складу й рН, а також бути атравматичними, завдяки своїм фізико-хімічним властивостям.

Визначення показань до перев'язки

v у найближчому післяопераційному періоді: необхідність видалення надлишку ранового ексудату, обробка рани антисептиками з метою профілактики інфекційних ускладнень;

v діагностика стану рани;

v проведення лікувальних маніпуляцій: промивання антисептиками, зупинка кровотечі, видалення нежиттєздатних тканин, видалення дренажу, зняття швів;

v порушення функції пов'язки: зсув щодо рани, забруднення або інфікування, відсутність лікувального ефекту - гемостазу або герметизації;

v негативна динаміка по місцевому або загальному статусам - посилення болючого синдрому, набряку, місцевої гіперемії, порушення функції прилеглих суглобів, сверблячка й висипання в області рани, лихоманка.

Пов'язка виконує наступні функції:

· захист від механічних впливів (тиск, тертя, удар), забруднення;

· профілактика вторинного інфікування;

· захист від висихання й втрати рідини, електролітів;

· збереження адекватного температурного балансу;

· збереження сприятливих умов для клітинних взаємин у процесі загоєння.

Крім забезпечення захисту рани від зовнішніх впливів сучасна пов'язка повинна активно впливати на процеси загоєння завдяки стимуляції очищення рани, підтримувати адекватний мікроклімат у вологих умовах і функціональному спокої тканин рани, що сприяють загоєнню.

Завдання пов'язки в першу фазу ранового процесу:

1. видалення надлишкового ексудату;

2. необоротна елімінація бактерій, токсинів, ранового детриту, бруду, сторонніх предметів;

3. стимуляція регидратації некрозів і прискорення некролізу;

4. ексудат повинен не тільки поглинатися структурою матеріалу пов'язки, але й міцно втримуватися в ній.

Завдання пов'язки в другу фазу ранового процесу:

1. Підтримка й регулювання вологого середовища в рані;

2. Забезпечення адекватного кондиціонування рани;

3. Захист грануляційної тканини від механічного ушкодження при перев'язці;

4. Надійний захист від вторинної інфекції.

Пов'язки, що накладають у фазу регенерації, повинні захищати рану від травматизації й інфекції, не прилипати до рани й регулювати вологість середовища в рані, перешкоджаючи як висиханню, так і надлишкової вологості.

Завдання пов'язки в третю фазу ранового процесу:

1. Підтримка рани в помірковано вологому стані;

2. Захист епітелію й рубця, що формується, від механічного ушкодження при перев'язці;

3. Стимуляція регенерації.

При висиханні рани утвориться кірка, що сповільнює епітелізацію, а при надлишковій вологості гинуть епітеліальні клітки. Із цього треба, що пов'язки як і раніше повинні підтримувати рану в помірковано вологому стані й захищати від травматизації. Перевага в 2 - 3 фазу ранового процесу віддається атравматичним пов'язкам. Накладаються пов'язки з індиферентними й стимулюючими мазями або сучасні пов'язки Гідросорб" (гидрогелева), Гідроколл" (гідроколоїдна).

Вимоги до пов'язок

Функціональні можливості пов'язки й специфічна спрямованість її дії на рану в значній мірі залежать від характеристик використовуваного перев'язного матеріалу. Проте, у цей час сформульовані основні вимоги до пов'язок:

1) Поглинальна й усмоктувальна здатність - є одним з найважливіших властивостей при місцевому лікуванні в першу фазу ранового процесу, що забезпечують очищення рани шляхом видалення надлишкового ексудату. При цьому потрібно пам'ятати, що в текстильних матеріалах ексудат всмоктується переважно між волокон, що не гарантує від розвитку інфекції в рані. Тут перевага віддається інтерактивним пов'язкам для вологої обробки ран.

2) Проникність для газів - безперервний газообмін визначає концентрацію кисню й рівень рН у рані й тим самим впливає на клітинні процеси. Проникність пов'язок для кисню є важливою умовою збереження сталості основних фізичних параметрів ранового мікроклімату. Це, однак, не виключає застосування інтерактивних пов'язок, що є напівпроникними для кисню й із цієї причини дотримуючих достатній газообмін з поверхні рани.

3) Атравматичність для рани - при тривалому застосуванні пов'язка не повинна склеюватися з рановою поверхнею, щоб при зміні пов'язки не збільшувався рановий дефект. У той же час атравматичність є неодмінною умовою безболісного проведення перев'язки.

4) Безпека застосування - пов'язки не повинні викликати ні механічного, ні хімічного подразнення. Механічні подразнення виникають насамперед під час руху й проявляються в першу чергу при використанні пов'язок на текстильній основі. Ці пов'язки не повинні утворювати складок і бути тонкими, тому що рух підсилює секрецію й ексудацію. Пов'язка не повинна бути цитотоксичною і сенсибілізуючою.

5) Пов'язка повинна бути досить проста у використанні, правильно впакована й однозначно маркірована. Всі пов'язки повинні бути стерилізованими або поставлятися в стерильному й готовому до вживання виді.

Зміна пов'язки

Якість виконання перев'язки є одним з факторів, що істотно впливають на весь хід загоєння рани. З урахуванням контактного шляху передачі раневої інфекції при перев'язці завжди використається принцип безперервної асептики й безконтактна (non-touch technique) методика, при якій до рани або пов'язки не допускається доторкань без рукавичок. З метою зменшення ризику передачі інфекції при перев'язці інфікованих ран вона повинна вироблятися двома людьми. При цьому всі матеріали, які вступають у контакт із раною або служать асептичності процесу, повинні бути стерильними.

Nota bene!!! Практичне проведення зміни пов'язки містить у собі обов'язкове попереднє проведення захисних заходів відповідно до інструкції по гігієні й підготовку пацієнта. При зміні пов'язок у пацієнтів з ВІЛ, СНІДом, вірусним гепатитом, у пацієнтів з полірезистентною або анаеробною мікрофлорою в рані той, хто робить перев'язку повинен вжити особливих заходів для власного захисту від інфекції: обов'язкові латексні рукавички, захист очей й маска, що закриває ніс і рот. Пацієнтові повідомляють про майбутню перев'язку й характер обробки рани. Перед перев'язкою необхідно за 30 хвилин до зміни пов'язки дати знеболюючий засіб.

Етапи проведення перев'язки

1) Видалення раніше накладеної пов'язки - виробляється в нестерильних рукавичках з обов'язковим вологим відділенням присохлої текстильної пов'язки від рани з наступною заміною рукавичок на стерильні;

2) Огляд рани - проводиться візуальний огляд з метою комплексної клінічної оцінки стану рани й плини ранового процесу, виявляються можливі ускладнення;

3) Очищення рани й навколишніх тканин - виробляється видалення залишкового ексудату, антисептична обробка навколишню рану шкіри, при необхідності інструментальне видалення сухих кірок, некрозів, фібринозного нальоту, сторонніх предметів у межах нежиттєздатних тканин, заключна обробка рани антисептиками;

4) Аплікація нової пов'язки - проводиться в стерильних рукавичках із забезпеченням найбільш повного контакту відповідному поточному місцевому статусу пов'язки без надлишкового механічного впливу на рану й з обов'язковим використанням стерильного інструмента;

5) Фіксація пов'язки - робиться за допомогою фіксуючих пластирів (при невеликих ранах) або бинтування за правилами десмургії з рівномірним розподілом тиску на область рани. Після перев'язки використані матеріали відповідно до гігієнічного режиму готуються до остаточного усунення або повторного використання. На закінчення проводиться гігієнічна дезінфекція рук.

6) Частота зміни пов'язок залежить від стану рани й спеціальних властивостей самої пов'язки. Варто забезпечити рані максимально можливий спокій. Однак пов'язку варто негайно зняти, якщо:

· пацієнт скаржиться на біль,

· розвилася лихоманка,

· пов'язка забруднилася або вичерпала свої вбираючі здатності або порушилася її фіксація.

В асептичній рані, що гоїться первинним натягом, пов'язка може бути залишена до видалення швів. У першу фазу ранового процесу при рясної ексудації варто орієнтуватися на ступінь поглинання ранового вмісту пов'язкою. При цьому може знадобитися 1-2 або більше перев'язок у добу. При нормальному розвитку в рані грануляційної тканини частота перев'язок знижується. При епітелізації фізіологічна секреція рани знижується, у зв'язку із чим інтервали між перев'язками можуть бути ще більш збільшені. Так, в 2 й 3-ю фазу ранового процесу при використанні гідроактивної пов'язки "Гідроколл" інтервали при перев'язках можуть збільшуватися до 7 доби. "Гідросорб" може перебувати на рані до двох тижнів без втрати контролю над раною.

Документація перев'язки

Документація є необхідною за трьома причинами:

1) вона дозволяє надійно оцінити прогрес місцевого лікування,

2) забезпечує належний інформаційний обмін між лікарями й медсестрами,

3) є важливим елементом правового і юридичного забезпечення медичної діяльності.

7. МАТЕРІАЛИ АКТИВІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ

Питання за міжпредметною інтеграцією:

1. Які функції виконує шкіра в організмі?

2. Розкажіть про будову шкіри.

3. Яку функцію виконують слизові оболонки?

4. Які Ви знаєте слизові оболонки? Перелічіть їх.

5. Які гемостатичні препарати ви знаєте?

6. Які препарати входять до групи інгібіторів фібринолізу?

7. У чому заключається гемостатична дія перекису водню?

8. Розкажіть патогенез шоку.

9. У чому небезпека шоку для організму?

10. Що таке перев'язка і які показання до неї?

11. Які вимоги пред'являються до сучасної пов'язки?

Еталони вірних відповідей на тестові завдання:

№ варіанту та тесту
Варіант 1
Варіант 2

Матеріали лекційного контролю

Тестові завдання

Варіант 1

Дата добавления: 2013-12-13