Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Види первинної і вторинної енергії




Інтенсивні фактори зростання: прискорення НТП (упровадження нової техніки і технологій шляхом відновлення основних фондів), поліпшення використання основних і оборотних фондів, підвищення ефективності виробництва за рахунок кращої його організації.

Фактори виробництва у світовому господарстві

Фактори виробництва у світовому господарстві. Ресурсний потенціал сучасної цивілізації

Фактори виробництва (ФВ) – це ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар:

праця –фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату;

технологія – наукові методи досягнення практичних цілей (включаючи підприємницькі здібності);

земля – усе, що надала природа в розпорядження людини для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

капітал – накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ.

Фактори виробництва підрозділяються за наступними ознаками.

За походженням:

основні (первинні) – ті, що дісталися країні від природи або в процесі історичного розвитку (природні ресурси, географічне положення, некваліфікована робоча сила);

розвиті (вторинні) – придбані (сучасна технологія й інфраструктура, кваліфікована робоча сила).

За ступенем спеціалізації:

загальні – які застосовуються в різних галузях для створення різноманітної продукції;

спеціальні – які застосовуються у визначеній галузі або для створення визначеного виду продукції або послуг.

Розвиті фактори частіше є спеціалізованими, основні – загальними.

За матеріальністю:

матеріальні (капітал, земля);

нематеріальні (праця, організація виробництва, технологія виробництва, інформація).

За характером зростання:

екстенсивні фактори зростання: збільшення обсягу інвестицій при збереженні існуючого рівня технології, збільшення числа зайнятих працівників, зростання обсягів споживання сировини, матеріалів і палива;

Фактори виробництва характеризуються обмеженістю і мобільністю. Обмеженість ФВ змушує окремі фірми, країни і світову економіку в цілому вибирати найбільш оптимальні варіанти їхнього використання. Теоретично обмеженість ФВ непереборна, тому вирішальне значення в економічному житті здобуває віддача від ФВ, або проблема фактороємності виробництва. Обмеженість ФВ у національних масштабах виявляє себе в чинності закону зростаючих витрат, закону убування граничного продукту праці і закону убування граничного продукту капіталу. Саме обмеженістю ФВ зумовлюються глибокі розходження у фактороємності виробництва різних товарів у різних країнах, що, відповідно до теорії Хекшера – Оліна, є головним спонукальним мотивом до міжнародної торгівлі.

Мобільністю ФВ називається їхня здатність переміщатися в просторі або змінювати свої функції. З цих позицій розрізняють:

абсолютно мобільні ФВ, що відносно легко можна переміщати в просторі і змінювати їхні функції;

слабко мобільні (немобільні) – функції яких не можна або невигідно змінювати. Вони містять монопольний елемент і відповідно вимагають монопольної плати за їхнє використання (монопольної ренти). До них можна віднести, наприклад, здатності фахівця рідкої професії, унікальні ділянки землі для вирощування рідких сортів, унікальні родовища корисних копалин, що коштують дорого саме тому, що крім звичайних витрат їхнє відшкодування повинне включати і монопольну ренту.

Основні і спеціальні ФВ вважаються слабко мобільними, а розвиті і загальні мають високий ступінь міжнародної мобільності.

Однак здатність до мобільності не означає можливості такої мобільності (наприклад, через валютні обмеження, обмеженя на вивіз технології та ін.).

Розходження в забезпеченості країн факторами виробництва приводить до міжнародного поділу факторів виробництва.

Міжнародний поділ факторів виробництва – зосередження окремих факторів виробництва в різних країнах, що приводить до виробництва ними визначених товарів, економічно більш ефективних, ніж в інших країнах.

Ресурси в економіці розглядаються як складові елементи виробничого потенціалу, якими володіє окрема країна або світове співтовариство, і які використовуються для економічного, соціального і науково-технічного розвитку.

Економічні ресурси поділяються на матеріальні, природні, трудові, технологічні, фінансові, інформаційні. До матеріальних ресурсів відносяться насамперед знаряддя праці (це перший показник технічного прогресу людства) і предмети праці (це речовина, яку людина бере в природи і перетворює в кінцевий продукт або використовує для подальшої переробки). Особливе значення мають природно-сировинні ресурси.

5.2. Місце і роль природно-сировинних ресурсів

у світовій економіці

 

Під природно-сировинними ресурсами маються на увазі досліджені, розвідані і добуті природні багатства, які використовуються в господарстві і є засобами існування людського суспільства. До них відносяться: земля і її надра, водні і рослинні ресурси, ресурси атмосфери.

Усе різноманіття видів сировини, споживані сучасним виробництвом, звичайно підрозділяється за наступними ознаками:

За походженням:

ресурси природних компонентів;

ресурси природно-територіальних комплексів.

За видами господарського використання:

ресурси промислового виробництва;

ресурси сільськогосподарського виробництва.

У міжнародній практиці до сільгоспсировини часто відносять продовольчі ресурси, продовольчі культури, продукти тваринництва, рибальства, сировину для харчової промисловості і т. д.

Промислова сировина підрозділяється на:

1) сировину мінерального походження (руди, вугілля, нафта, газ, нерудні копалини – усього близько 200 видів). За технологією використання мінеральні ресурси підрозділяються таким чином:

паливно-енергетична сировина (нафта, вугілля, газ, уран);

чорні, легуючі і тугоплавкі метали (руди заліза, марганцю, хрому, нікелю, кобальту, вольфраму і т. д.);

кольорові метали (руди алюмінію, міді, свинцю, цинку, ртуті і т. д.) і шляхетні метали (золото, срібло, платиноїди);

хімічна й агрономічна сировина (калійні солі, фосфати, апатити та ін.);

технічна сировина (алмази, азбест, графити і ін.);

флюси і вогнетриви, цементна сировина;

2) сировину отриману штучним способом (штучні волокна, синтетичний каучук, пластмаси та ін.).

У загальному балансі споживаних у сучасних умовах природних ресурсів частка мінеральних ресурсів складає приблизно 80%.

За ознакою вичерпаності:

1) вичерпні ресурси. Потреби в таких ресурсах значно перевищують обсяги і швидкості природного заповнення, що веде до їх виснаження. На основі інтенсивності і швидкості природного утворення вичерпні ресурси можна підрозділити на:

непоновлювані (усі види мінеральних ресурсів і земельні ресурси);

поновлювані (ресурси рослинного і тваринного світу);

відносно поновлювані – ресурси, обсяги поповнювання яких значно менше обсягів споживання (продуктивні орні ґрунти, ліси зрілого віку, водні ресурси в регіональному аспекті);

2) невичерпні ресурси:

кліматичні ресурси (запаси тепла і вологи в даній місцевості);

водні ресурси (щорічно поновлювані запаси прісних вод не настільки великі, але світове господарство витрачає для своїх нестатків близько 10% загального водозапасу, тому при дотриманні принципів раціонального водокористування і розвитку технології опріснення солоних морських вод (близько 98% загального обсягу води у світі) ці ресурси можуть вважатися невичерпними);

нетрадиційні енергоресурси (сонячна, вітрова, припливна енергія морських хвиль, геотермальна (внутрішня енергія Землі), біологічна (енергія біомаси), енергія температурного градієнта океанських вод).

Якщо значна частина ресурсів у процесі споживання цілком знищується і стає непридатною до подальшого використання, то деякі інші ресурси після їхнього використання можуть знову служити вихідною сировиною для виробництва – це вторинна сировина. Виснаження мінерально-сировинної бази обумовлює зростаючу роль вторинної сировини. Так, у даний час до 50% світового виробництва стали вироблятися з металобрухту, що зберігає для світової економіки сотні мільйонів тонн залізної руди, коксу й інших матеріалів. Значна питома вага вторинної сировини у світовому виробництві кольорових металів, паперу, пластмас і ін.

За методикою ООН природні ресурси підрозділяються на:

1) розвідані ресурси – виявлені сучасними методами розвідки або обстеження, технічно доступні й економічно рентабельні;

2) попередньо оцінені – установлені на основі теоретичних розрахунків і обстежень, включають точно встановлені запаси сировини, що витягаються технічно, або резервів, а також ту їхню частину, що у даний час освоїти не можна з технічних або економічних причин;

3) прогнозні (вірогідністні) – кількісна і якісна оцінка яких ґрунтується на приблизному знанні геологічних особливостей родовища.

Видобувні галузі є одним з найважливіших підрозділів промисловості багатьох країн світу. Питома вага видобувної промисловості у світі складає 12%, а з урахуванням електро-, газо-, водопостачання – 19%.

Світове виробництво найважливіших видів сировинних ресурсів зростає приблизно тими ж темпами, що і ВСП та світове промислове виробництво. Так, за період 1951 – 1990 рр. при зростанні ВСП у 3 рази і світового промислового виробництва в 3,6 рази продукція видобувних галузей збільшилася в 3,7 рази. Для підтримки цих темпів економічного розвитку світовий видобуток нафти виріс у 4 рази; природного газу – у 5,8; залізної руди – у 2,5; виплавка сталі – у 2,9; виробництво пластмас – у 40 разів. Виробництво сільгоспродуктів за цей же період також істотно зросло: бавовни – у 2 рази; каучуку – у 2,1; пиломатеріалів – у 1,6; пшениці – у 2,7 рази.

Абсолютному збільшенню світового виробництва і споживання сировинних ресурсів протистоїть тенденція до зниження в міру розвитку НТП матеріало- і енергоємності готової продукції, що приводить до скорочення частки сировини і палива у всьому суспільному продукті, а також до відносного зменшення витрати сировини й енергії на одиницю національного доходу і промислового виробництва.

Сировинна політика багатьох країн спрямована на посилення режиму економії сировини, створення резервних запасів критичних видів мінеральної сировини, збільшення використання вторинної сировини. Енергоємність виробництва за 1960 – 1986 рр. знизилася на 25%. Особлива увага стала приділятися використанню альтернативних матеріалів і джерел енергії. Наприклад, у даний час АЕС виробляють 24% електроенергії загальносвітового виробництва.

Мінерально-сировинна ситуація у світі характеризується концентрацією запасів і видобутку в порівняно невеликому числі держав.

На промислово розвинуті капіталістичні країни приходиться близько 3,6% запасів непаливних мінеральних ресурсів світу, 5% нафти, 81% виробництва обробної промисловості. Тут у великих розмірах зосереджені тільки, в основному, метали платинової групи (90%), кам'яне вугілля (більш 60%), золото й уран (70%), свинець, цинк і молібден (по 60%), природний газ, хромова руда (55%), нікель (50%). Серед розвинутих країн найбільшими мінеральними ресурсами володіють: Австралія (уран, залізні і марганцеві руди, мідь, боксити, свинець, цинк, титан, золото, алмази), ПАР (марганцеві і хромові руди, ванадій, золото, платиноіди, алмази, уран), Канада (уран, свинець, цинк, вольфрам, нікель, кобальт, молібден, ніобій, золото, калійні солі), США (мідь, молібден, фосфатна сировина).

На території країн, що розвиваються, сконцентровано порядку 50% світових непаливних мінеральних ресурсів, 2/3 запасів нафти і близько 50% природного газу, при цьому вони виробляють менш 20% продукції обробної промисловості. У цих країнах знаходяться 90% промислових запасів фосфатів, 88% кобальту, 86% олова, більш 50% мідної і нікелевої руд.

Країни, що розвиваються, також відрізняються досить різкою диференціацією в забезпеченості запасами корисних копалин. Переважна їхня частина зосереджена приблизно в 30 зі 160 країн, що розвиваються. Країни Перської затоки містять 2/3 світових запасів нафти. Крім того, необхідно відзначити Бразилію (залізні і марганцеві руди, боксити, олово, титан, золото), Мексику (нафта, мідь, срібло), Чилі (мідь, молібден), Гвінею (боксити), Заїр (мідь, кобальт, алмази), Замбію (мідь, кобальт).

Східноєвропейські країни володіють значними розвіданими запасами мінеральної сировини. Особливо треба виділити Російську Федерацію, де сконцентровано 13% світових запасів нафти, 39% природного газу і вугілля, 1/3 залізної руди, 70% апатитової руди, її мінеральні ресурси в 3 рази більше, ніж у США, у 4,4 рази більше, ніж у КНР.

Ще в більшому ступені скупчене споживання мінеральної сировини.

Промислово розвинуті країни споживають понад 60% мінеральної непаливної сировини, 58% нафти і близько 50% природного газу, у результаті чого тут спостерігається великий розрив між виробництвом і споживанням мінеральних ресурсів. У США він складає 20%, країни ЄС можуть задовольнити свої потреби тільки на 2/3. Власні запаси в них достатні тільки з деяких з основних видів мінеральної сировини – залізної руди, ртуті, калійних добрив. Ще нижче рівень самозабезпеченості мінеральними ресурсами промисловості Японії – близько 1/3.

Однією зі складних проблем західноєвропейських країн і США є забезпечення потреб у нафті. У Західній Європі споживання нафти в 90-х роках XX ст. перевищувало власний видобуток у 2,5 рази, у США – у 1,9 рази. Японія практично цілком залежить від імпорту нафти.

Країни, що розвиваються, зважаючи на недостатній промисловий розвиток споживають близько 16% світового виробництва мінеральної сировини.

Мінеральна сировина – важлива категорія міжнародної торгівлі, на неї припадає 19% усього товарного експорту. В експорті мінеральної сировини основну масу постачань складає паливо – 53%. У постачаннях мінеральної сировини зросла роль промислово розвинутих країн і знизилася частка інших груп країн.

 

5.3. Паливно-енергетичний потенціал і його розподіл

у світовому господарстві

 

У сировинному секторі світового господарства провідну роль відіграють паливно-енергетичні ресурси – нафта, нафтопродукти, природний газ, кам'яне вугілля, енергія (ядерна, гідроенергія та ін.). Ця група товарів у 90-і роки XX ст. зберігає роль лідера серед інших товарних груп у міжнародній торгівлі, поступаючись лише групі машин і устаткування.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) відіграє найважливішу роль у світовій економіці, тому що без його продукції неможливе функціонування усіх без винятку галузей. До складу ПЕК входять газова, нафтова і вугільна промисловості, енергетика.

Світовий попит на первинні енергетичні ресурси (ПЕР) у 1995 – 2015 рр. буде зростати повільніше, ніж у 80-і роки ХХ ст. (без урахування колишнього СРСР), і ця тенденція збережеться в наступні десятиліття XXI ст. Одночасно буде підвищуватися ефективність їхнього використання, особливо в промислово розвинутих країнах. Як вважають фахівці, у цей період загальне споживання усіх видів ПЕР у світі може зрости приблизно в 1,6 – 1,7 рази і складе близько 17 млрд. т умовного палива. При цьому в структурі споживання домінуючий стан збережеться за паливно-енергетичними ресурсами органічного походження (більш 94%). Частка енергії АЕС, ГЕС і інших не перевищить 6%.

У загальному обсязі виробництва і споживання ПЕР лідируючу роль збереже нафта, на другому місці залишиться вугілля, і на третьому – газ. Проте в структурі споживання частка нафти упаде з 39,4% до 35% при зростанні частки газу з 23,7% до 28%. Трохи знизиться частка вугілля – з 31,7% до 31,2%. Невелике збільшення частки неорганічних енергоресурсів буде відбуватися на тлі скорочення питомої ваги атомної енергії – з 2,3% у 1995 р. до 2% до 2015 р.

Структура ПЕК у світовому господарстві визначається видами використовуваної первинної енергії і балансом між ними. У таблиці 5.1 наведені джерела первинної енергії і відповідні їм види вторинної енергії, що виходить у результаті перетворення.

 

Таблиця 5.1

Види первинної енергії Відповідні їм види вторинної (перетвореної) енергії  
1. Кам'яне і буре вугілля   Кокс, агломерати, електроенергія  
2. Нафта   Бензин, гас, дизельне паливо, мазут  
3. Природний газ   Енергія теплоелектростанцій
4. Вода   Гідравлічна енергія
5. Уранові і т. п. руди   Атомна енергія

 

Наприкінці 90-х років ХХ ст., як відомо, відбулося уповільнення темпів економічного розвитку фактично в усіх країнах світу. У державах ОЕСР (Організації економічного співробітництва і розвитку, в яку входять 29 промислово розвинутих країн), зокрема, у Японії (яка пережила глибокий спад) економічне зростання у середньому склало 2,2%.

У міру зниження темпів економічного розвитку скорочувалися темпи приросту споживання ПЕР. Визначений вплив на обсяги споживання ПЕР і їхні структури зробило різке зниження цін на нафту, що почалося наприкінці 1997 р. Така тенденція зберігалася до кінця століття, але на початку XXI століття ціни пішли вгору і продовжують зростати. Передбачається, що видобуток нафти підвищиться, частка природного газу у структурі як споживання, так і виробництва також безупинно буде зростати. Так, у середньому в структурі виробництва частка природного газу виросла на 0,1%. Знижується частка вугілля в структурі споживання, що свідчить про заміщення нафтою і газом деякого його обсягу.

Як вважають експерти, виробництво і споживання енергії атомних і гідроелектростанцій недостатнє, їхнє становище у паливно-енергетичному комплексі світової економіки ще невисоке, а частка в паливно-енергетичному балансі світу не перевищує 5,5%.

Найбільш швидкими темпами електроенергетика розвивалася в 50 – 60-их рр. XX століття. Практично за цей період відбулося подвоєння виробництва електроенергії, країни стали переходити на енергозберігаючі технології. Лідерами у виробництві енергії традиційно є: США – 3,0 трлн. кв/год; РФ – 1,1 трлн. кв/год; Японія – 1,0 трлн. кв/год; КНР – 0,66 трлн. кв/ч.

Структура споживання первинних енергоресурсів у світовому господарстві має такий вигляд: нафта – 41,2%; тверде паливо – 28,3%; газ – 22,3%; атомна енергія – 9%; ГЕС та інші нетрадиційні джерела – інше споживання.

Географічно споживання енергії у світовому господарстві складається в такий спосіб: розвинуті країни – 53%; країни, що розвиваються – 29%; СНД і країни Східної Європи – 18%.

Основні найбільші у світі джерела видобутку енергоресурсів такі:

нафта – Самотлор (Західна Сибір, Росія), Саудівська Аравія і Кувейт;

газ – Республіка Комі, Уренгой (Росія), Голландія, США.

Приріст обсягів доведених запасів нафти, що здобуваються, відзначався у Венесуелі, Бразилії, Нігерії й Австралії, а природного газу – у Саудівській Аравії, Ірану, ОАЭ, Нігерії, Єгипті, КНР, Австралії і США. Незважаючи на це, вони не змогли заповнити обсяги їхнього видобутку.

Поряд із зростанням споживання нафти і газу активно застосовуються нетрадиційні види і джерела енергії, що відбиває прогресивні зрушення в структурі ПЕК світового господарства. Ці види енергоресурсів є більш ефективними і сприяють зниженню енергоємності та матеріалоємності виробництва і переробці енергії з одного виду в іншій.

Лідируючі позиції в групі паливно-енергетичних товарів займає нафта. Цей товар є в сучасних умовах унікальним видом енергетичних ресурсів, замінити який у масовому масштабі в найближчій перспективі не є можливим. Відповідно до оцінок ОПЕК, відносна частка нафти у світовому енергоспоживанні в 1994 р. складала 40%, а в 2010 р. знизиться до 36%. У той же час частка газу у світовому енергоспоживанні в 1994 р. склала 20,7%, а до 2010 р. зросте до 21,3%. Щодо інших джерел енергії очікується, що частка твердих видів палива зросте з 29% у 1994 р. до 32% у 2010 р., а частка гідроенергії і ядерної енергії за той же період збільшиться з 10 до 11%.

Розвідані запаси нафти наприкінці 90-х років оцінювалися в 270 – 300 млрд. т (прогнозні оцінки – 840 млрд. т).

Очікується різке зростання світового споживання нафти – з 73 млн. барелей у день у 2003 р. до 79 млн. барелей у 2010 р. (1 барель = 150 літрів). Забезпеченість світової економіки розвіданими запасами нафти при такому рівні видобутку складає 45 років. Причому ОАЄ можуть зберігати сьогоднішній обсяг нафтовидобутку близько 140 років, Саудівська Аравія – 90 років, Росія – 23 роки, США – менш 10 – 12 років. Однак при існуючій техниці добувається тільки 30 – 35% існуючих запасів.

Нафтовидобувна промисловість у світовому господарстві розвивається в обмеженому числі країн унаслідок крайньої нерівномірності розміщення сировинної бази. Поклади нафти, придатні для промислової розробки, зосереджені лише в декількох районах земної кулі, головним чином – у країнах Перської затоки (2/3 світових запасів), у північно-західних районах Росії, країнах Карибського басейну і у Західній Африці. Близько 77% запасів зосереджено в країнах ОПЕК, а частка цих країн у світовій торгівлі нафтою складає близько 65%. У той же час на світовому ринку нафти в останнє десятиліття підсилюється роль нових експортерів, що не входять в ОПЕК, – Мексики, Великобританії, Норвегії, АРЄ. Розвідані запаси нафти у світі розподіляються в такий спосіб (%): Саудівська Аравія – 25,4; Ірак – 11; ОАЕ – 9,4; Кувейт – 9,3; Іран – 9,1; Венесуела – 6,8; Росія – 4,8; Китай – 2,4; США – 2,4. На країни ОЕСР припадає тільки 12% світових запасів нафти. Залежність цих країн від імпорту нафти, у тому числі із країн – членів ОПЕК, залишається дуже високою: на 99,7% у Японії; 95,8% у Франції; 95,4% у Німеччини; 39,4% у США.

Нестабільність у районі Перської затоки, де зосереджені значні запаси нафти, впливає на світові ціни і стимулює нагромадження запасів на випадок непередбачених ситуацій. Важливим фактором, що впливає на розвиток нафтової промисловості, є те, що залучення значних інвестицій пов’язане з визначеними труднощами. На ринок нафти істотно впливають і прийняті багатьма країнами заходи для охорони навколишнього середовища, що пов'язано з проблемою глобального потеплення клімату в результаті викиду в атмосферу газів, що створюють парниковий ефект.

На частку США припадає близько 1/4 світового споживання нафти, частка в загальносвітовому видобутку останнім часом істотно знизилася приблизно до 12%. Очікується, що світовий попит на нафту в найближчі роки буде збільшуватися в країнах, що розвиваються, і країнах азіатського регіону.

Доведені світові запаси природного газу складають близько 144 трлн. м3, забезпеченість запасами складає близько 70 років. У перерахуванні на умовне паливо запаси газу наблизся до доведених запасів нафти, а нинішній видобуток газу складає менш 60% від нафтовидобутку.

Світові запаси природного газу за останні роки накопичувались більш високими темпами. Серед фахівців існує думка про більш широкий географічний розподіл запасів газу в порівнянні з нафтою. Основні запаси газу зосереджені в двох регіонах: у СНД і на Близькому Сході – майже 72% доведених запасів (у тому числі в СНД – близько 38,4%). На США і Канаду приходиться близько 4,5%, на західноєвропейські країни – ледве більш 3%.

Споживання природного газу є перспективним напрямком, оскільки при його згорянні не спостерігаються істотні негативні наслідки, а також мається достатня ресурсна база.

Очікується зростання споживання газу в країнах ОЕСР для виробництва електроенергії, що пов'язано з підвищенням ККД газових турбін і відносно низькими витратами на будівництво таких електростанцій у порівнянні з вугільними станціями аналогічної потужності. У західноєвропейських країнах газ поставляється в основному з родовищ Північного моря, Нідерландів, Росії й Алжиру.

Торгівля зрідженим газом зосереджена в основному в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (близько 75% світової торгівлі цією продукцією). Основним імпортером є Японія, зростання імпорту очікується в республіці Корея і на Тайваню.

Відзначається збільшення попиту на продукти переробки природного газу – етан, зріджені нафтові гази і важкі конденсати.

Вугілля є найбільш розповсюдженим із усіх видів паливно-енергетичних ресурсів органічного походження. Його запаси перевищують сумарні запаси нафти і газу. Світові розвідані запаси складають понад 5 трлн. т, а вірогідні – близько 1,8 трлн. т, при сучасному рівні світового видобутку 4,5 млрд. т у рік забезпеченість запасами складає 440 років. Вугільні ресурси розвідані в 75 країнах світу, більш 96% запасів зосереджено в 10 країнах: США (445 млрд. т), Китаї (272), Росії (200), ПАР (130), Німеччині (100), Австралії (90), Великобританії (50), Канаді (50), Індії (29) і Польщі (25). На вироблення електроенергії витрачається близько 65% вугілля, що добувається. Використання вугілля в цій сфері стримується в зв'язку з утворенням значної кількості вуглекислого газу при його спалюванні, що сприяє утворенню парникового ефекту в атмосфері. Галуззю, у якій активно використовується вугілля, є також і металургія.

Починаючи з 50-х років неухильно зростала частка атомної енергії в паливно-енергетичному балансі індустріально розвинутих країн. Своєрідним піком «атомного ентузіазму» стали 70-і роки, коли в багатьох країнах світу були прийняті грандіозні програми розвитку атомної енергетики. У середині 80-х років найбільшими продуцентами атомної енергетики у світі виступ США, Франція, СРСР, Великобританія, Канада, ФРН, Іспанія, Бельгія.

Але після ряду серйозних аварій на АЕС у США й особливо після Чорнобильської аварії ряд країн виріш узагалі відмовитися від АЕС (Ірландія, Люксембург, Данія, Нова Зеландія, Австралія), інші країни виріш ліквідувати вже побудовані атомні реактори (Швеція, Філіппіни, Австрія). Однак США, Франція, ФРН, Великобританія продовжують з різним успіхом тримати курс на розвиток атомної енергетики.

Ресурси сучасної паливної бази для ядерної енергетики визначаються вартістю видобутку урану при витратах, що не перевищують 130 доларів за 1 кг U3O8. Понад 28% ресурсів ядерної сировини приходиться на США і Канаду, 23% – на Австралію, 14% – на ПАР, 7% – на Бразилію. В інших країнах запаси урану незначні. Ресурси торія (при витратах до 75 дол. за 1 кг) оцінюються приблизно в 630 тис. т, з яких майже половина знаходиться в Індії, а інша частина – в Австралії, Бразилії, Малайзії і США.

Велику роль у рішенні проблем споживання енергії відіграє Міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ) – автономна міжурядова організація, що діє з 29 липня 1957 року. Вона входить у загальну систему Організації Об'єднаних Націй, однак не відноситься до числа її спеціалізованих установ, а пов'язана з ООН спеціальною угодою. Місцезнаходження – Відень. Призначення МАГАТЕ, відповідно до її Статуту, — «прямувати до досягнення більш швидкого і широкого використання атомної енергії для підтримки світу, здоров'я і добробуту в усьому світі». Недопущення поширення військового використання ядерної енергії являє собою найважливішу складову цієї відповідальної місії.

Іншим важливим напрямком діяльності МАГАТЕ є обмін і поширення інформації. В Агентстві створена унікальна Міжнародна система ядерної інформації (ІНІС), що відрізняється децентралізованістю як організації, так і експлуатації. Держави-члени самі відповідають за введення інформації в систему і за надання послуг зі спеціалізованого виведення інформації для користувачів усередині своїх країн.

За даними Інформаційної системи МАГАТЕ по енергетичних реакторах (ПРІС), на кінець 1994 року в 30 країнах експлуатувалося 432 АЕС загальною потужністю 340 ГВт. На них було вироблено тоді близько 17% загальносвітового виробництва електроенергії. І хоча темпи розвитку ядерної енергетики в останні роки в більшості країн сповільнся, проте наприкінці 1994 року в 15 країнах споруджувалося 48 АЕС. На підході бум будівництва АЕС у ряді країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Тільки в 1960 – 1990 роках частка електричної енергії енергоспоживання зросла майже вдвічі, досягши 30-відсоткової позначки. І ця тенденція зберігається. Більш того, вона, швидше за все, буде підсилюватися, оскільки дотепер два мільярди людей у світі не мають електрики у своїх будинках.

Ядерна енергія сьогодні, в принципі, є реальним, істотним і перспективним джерелом забезпечення потреб людства в довгостроковому плані. Адже частка гідроенергії складає близько 20%, а альтернативних джерел – не більш 0,5% світового виробництва електроенергії.

Зрозуміло, ядерна енергетика не безаварійна, не застрахована від технічних збоїв, пов’язана з відходами, що вимагають особливого поводження. Але ці реальні проблеми піддаються сучасним і надійним технічним рішенням, покликаним гарантувати максимальну безпеку.

Гідроенергетичний потенціал не відноситься, безперечно, до мінеральних ресурсів (корисних копалин). Однак він є тим природним дарунком, який можна поставити в один ряд із запасами палива.

Світовий економічний гідроенергетичний потенціал досягає 9,7 – 9,8 трлн. квт. ч (тобто та його частина, використання якої на даному етапі економічно виправдане) і використовується в даний час на 21%. Ступінь освоєння гідроенергетичного потенціалу особливо велика в Західній і Центральній Європі (70%), у Північній Америці і Росії вона нижче (відповідно 38 і 20%).

 

Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК)

ОПЕК була створена в 1960 р. на конференції в Багдаді (Ірак). Статут був прийнятий у 1965 р. на конференції в Каракасі (Венесуела). Місцезнаходження – Відень (Австрія). Учасниками ОПЕК є країни-засновники: Венесуела, Іран, Ірак, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія; пізніше до них приєдналися Алжир, Габон, Індонезія, Катар, Нігерія, ОАЕ.

Основні цілі ОПЕК:

координація й уніфікація нафтової політики держав-членів;

визначення найбільш ефективних індивідуальних і колективних засобів захисту інтересів держав-учасників;

вишукування способів, що забезпечують стабільність цін на світових нафтових ринках і відсутність коливань, що можуть мати пагубні наслідки;

забезпечення стійких доходів країн – виробників нафти, ефективного, рентабельного і регулярного постачання нафти країнам-споживам, справедливого розподілу доходів від інвестицій у нафтову промисловість;

охорона навколишнього середовища.

ОПЕК має наступну структуру: конференція, комісії, Рада керуючих, Економічна комісія, секретаріат.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 1172; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.