Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Психологія осіб із набутими дефектами щелепно-лицевої області





Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

ПСИХОЛОГIЯ ОСIБ IЗ НАБУТИМИ ФIЗИЧНИМИ ДЕФЕКТАМИ

Якщо спадковi дефекти виникають у дiтей, то набутi частiше мають мiсце у пiдлiткiв i дорослих - фiзично i психiчно повноцiнних осiб. Психологiя осiб iз набутими дефектами описана в лiтературi на контингентi поранених у другiй свiтовiй вiйнi з її масовим травматизмом. За мирних часів причинами набутих фiзичних дефектiв є:

а) пошкодження черепа, ока та обох очей;

б) пошкодження кiнцiвок iз неповною або повною ампутацiєю;

в) опiки;

г) наслiдки радикальних операцiй при щелепно-лицевiй патологiї та iн.

Психоемоцiйна реакцiя особи на той чи iнший вид дефекту залежить вiд вiку, статi, особливостей темпераменту та характеру, соцiального статусу, прогнозу працеспроможностi, можливостi протезування i т.iн. Так, бiльш емоцiйно реагують хворi при ампутацiї руки чи ноги, найбiльш пригнiченими є хворi з ампутованими нижнiми кiнцiвками i при втратi зору.

Особливо важко хворi переживають соматичнi захворювання, якi призводять до виражених змiн зовнiшнього вигляду: поранення i опiки обличчя iз рубцями, тяжкi екземи, нейродермiти. Особливого значення психологiчнi переживання набувають тодi, коли фiзичнi дефекти стосуються обличчя. Обличчя вiдiграє велику роль в тому враженнi, яке людина справляє на iнших людей, i приймає участь в утвореннi власного уявлення про себе.

Спочатку з'являються тяжкi депресивнi реакцiї, близькi до реактивних реакцiй (астенiя). Потiм у хворих з'являються патологiчнi риси характеру: нервознiсть, вразливiсть, шизоїднiсть, сенситивнiсть. При значному зниженнi слуху, рiдше зору, виникають паранойяльнi переживання (марення туговухих). При затяжних хронiчних захворюваннях дiагностуються iпохондрична фiксацiя, iстеричнi форми поведiнки. Характерна психопатизація особистостi - прогресуючi змiни характеру подiбнi до одного iз типiв клiнiчних психопатiй (внаслiдок травм, хронiчного соматичного захворювання). Реакцiя особи на хворобу залежить вiд вiку, статi: у молодих порушуються плани на майбутнє; хворим середнього вiку хвороба перешкоджає виконанню задумiв; людьми похилого вiку хвороба сприймається як неминучий кiнець.



Чiткiсть рухiв обличчя складає одне ціле з емоцiйним станом людини, тому деформацiя обличчя, позбавлення у зв'язку з цим вираз них рухiв викликають тяжкi змiни психiчного стану потерпiлого. Ці люди стають гiперсензитивними, занадто вразливими, бояться виходити на вулицю, з'являється страх привернути увагу оточуючих. Їм важко зустрiчатися з людьми, якi знали їх ранiше, тому такi хворi часто вiддають перевагу перебуванню у лiкувальному закладi, пiсля виписки намагаються переїхати на нове мiсце, де їх нiхто не знає.

Виникають особовi змiни у виглядi хронiчного розладу настрою, стiйких змiн характеру, зростання збудження, iстеричних проявiв. Порiвняно часто виникають паранойяльнi спрямування. Переживання хворого приймають характер «психологiчної катастрофи». Емоцiйний стан навiть у сильної особистостi приймає характер депресивного настрою. Розвитку депресивного стану у хворого сприяє втрата надiї у нього на повторну операцiю з косметологiчною метою. У пацiєнтiв зi слабким зором, слухом розвиваються специфiчнi особливостi особи, якi потребують психотерапевтичного пiдходу. У деяких слiпих розвивається боязнь, пригнiченiсть, вередливiсть i впертiсть, з'являються iдеї збитку, в колективi зрячих вони нерiдко мало спiлкуються.

Слiпi люди виказують побоювання за свою безпеку, i тому нерiдко звертаються у полiклiнiку до лiкарiв iнших професiй. У глухих затруднене спiлкування з оточуючими, спостерiгаються висока дратiвливiсть, плаксивiсть, пiдозрюванiсть. Розмовляючи з цими хворими, необхiдно говорити чiтко, достатньо голосно, не вести в їх присутностi розмов, щоб вони не чули усього, що говорить лiкар.

Надбана фiзична вада обличчя докорiнно змiнює психологiчний настрiй хворого щодо соцiальнотрудової адаптацiї i часто призводить до спроб самогубства. Все викладене зобов'язує лiкаря планувати до i пiсля операцiї лiкувальну тактику з урахуванням виникаючої перебудови психологiї хворого.

У спiлкуваннi з дiтьми, якi мають фiзичнi дефекти, необхiднi особливе терпiння, доброзичливiсть, але разом з цим необхiдно утримуватись вiд надмiрних нiжностей, не виконувати усi забаганки, примхи дитини. Така поведiнка медперсоналу посилює егоїзм, манiпулятивне використання навколишнiх.

Якщо дитина наполегливо намагається криком досягти свого, треба спокiйно пояснити нерозумнiсть її поведiнки, виявити твердiсть i не виконувати усiх її бажань, не показувати також, що iстерична реакцiя призводить до бажаного. Не слiд кричати на дитину, робити рiзких зауважень.

З дiтьми, у яких, особливо у пiдлiтковому вiцi, виявляється комплекс неповноцiнностi, замкнутiсть, небажання контактувати з однолiтками, дорослими, шляхом наполегливих, систематичних тренувань слiд розвивати вольовi якостi, стимулювати усi можливi якостi особистостi, якi допоможуть їй досягти максимальної саморегуляцiї. Це розвиток естетичних здiбностей, арттерапiя, музикотерапiя, бiблiотерапiя, фiзичне виховання в режимi регулярних фiзичних навантажень, заняття з логопедом, психотерапевтом i т.iн. На усiх етапах лiкувально-вiдновлюваних i реабiлiтацiйних заходiв iз хворими усiх вiкових груп повинна проводитися психотерапiя в рiзних її варiантах, з урахуванням особистостi хворого та його емоцiйного стану.

КОНТРОЛЬНI ЗАПИТАННЯ:

1. В чому полягають психологiчнi особливостi становлення особи в нормi - у здорової дитини i пiдлiтка?

2. Якi природженi фiзичнi дефекти бiльш за все впливають на змiну особистостi дитини, пiдлiтка?

3. Якi фактори впливають на розвиток особистостi у хворих iз природженими фiзичними дефектами?

4. Дайте характеристику психологiчним особливостям осiб iз природженими фiзичними вадами.

5. Якi набутi фiзичнi дефекти дiють на особу найбiльш психотравматично?

6. Вiд чого залежить психоемоцiйна реакцiя особи на фізичний недолiк?

7. Психологiя осiб молодого вiку iз вираженими змiнами зовнiшнього вигляду у зв'язку iз соматичною патологiєю.

8. Психологiчна реакцiя людей похилого вiку на соматичнi захворювання iз вираженими змiнами зовнiшнього вигляду.

9. В чому полягають психологiчнi особливостi осiб iз набутими дефектами щелепно-лицевої областi?

10. Якi фактори найбiльш небезпечнi для виникнення депресивних та суїцидальних реакцiй у осiб з дефектами щелепно-лицевої областi?

11. Дайте психологiчну характеристику осiб iз порушенням зору.

12. Якi психологiчнi особливостi взаємовiдносин лiкаря i осiб iз дефектами слуху?

13. Види психотерапiї, яка застосовується для осiб iз вродженими та набутими фiзичними дефектами.


ЗАНЯТТЯ № 13

 

ПСИХОЛОГIЯ ХВОРОГО ДО I ПIСЛЯ ХIРУРГIЧНОГО ВТРУЧАННЯ

 

ТРИВАЛIСТЬ ЗАНЯТТЯ: 2 академiчнi години.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: вивчити основнi принципи деонтологiї в хiрургiчнiй клiнiцi, особливостi взаємостосунків лiкаря i пацiєнта в дитячiй хiрургiї, пiдготування дитини до хiрургiчних методiв обстеження i лiкування, поведiнки хiрурга з батьками хворої дитини. Навчити встановленню контакту з хворим, який потребує хiрургiчного втручання, враховуючи певнi психологiчнi особливостi, а також з дитиною i з родичами хворих у хiрургiчному стацiонарi.

МIСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ: учбова кiмната.

ОБЛАДНАННЯ ЗАНЯТТЯ: тематичнi хворi, бiблiографiчнi посiбники, вiдеоматерiали.

 

«Для того, щоби з поля зору хiрургiї не випали iнтереси хворого, аби вона не переступала дозволених кордонiв, необхiдно постiйно пам'ятати про людянiсть, не забувати про те, що хiрург - слуга хворої людини, який розумiє i поважає її. Кожен хiрург повинен живити в собi почуття глибокої поваги до особистостi хворого» (Рене Лериш).

Мабуть, у жоднiй галузi медицини роль технiки i практичних навичок не набуває такого значення, як у хiрургiї.

Зазвичай хiрург допомагає хворому операцiєю, яка здається найбiльш доцiльним вирiшенням проблеми. Оскiльки мова йде про врятування життя хворого, то застосовуються досить складнi методи лiкування. Часто це призводить до формування атмосфери знеособлення, а в окремих випадках - i до грубого порушення принципiв деонтологiї. Нестача часу i велика кiлькiсть операцiй заважають формуванню необхiдних лiкувальних контактiв мiж хiрургом i пацiєнтом.

Хiрургiя в пересiчному розумінні бiльшостi людей пов'язана з вирiзанням, видаленням частини якогось iз органiв, або цiлого органу. Хiрургiчне втручання є зверненням до свiту почуттiв i усвiдомлень хворого, його уявлень щодо власного тiла. Серед багатьох iнших факторiв психiчна рiвновага пiсля операцiї залежить i вiд того, чи порушилась ця схема уявлень i наскiльки особа є здатною прийняти i «реiнтегрувати» новий стан свого тiла пiсля операцiї (наприклад, пiсля ампутацiї кiнцiвки). Хiрурги у своїй послiдовнiй практицi повиннi керуватися принципами хiрургiчної деонтологiї, пiд котрими маються на увазi сума певних правил поведiнки хiрурга протягом виконання службових обов'язкiв, взаємовiдносини помiж медичними працiвниками, персоналом медичного закладу, хворими та родичами з метою одержання максимального лiкувального i профiлактичного ефекту.

Особливо складними для лiкаря є ситуацiї, в котрих необхiдно вирiшувати питання про операцiю, коли в роботi персоналу повинна бути особлива чiткiсть i злагодженiсть. Слiд iз розумiнням ста до природного страху i тривоги як власне хворих, так i їх родичiв. Якщо операцiя проводиться за плановим порядком, слiд по можливостi скоротити передоперацiйний перiод. Персонал хiрургiчного вiддiлення не повинен вдаватися до подробиць стосовно операцiї. В день проведення операцiї слiд подбати про ретельну органiзацiю послiдовностi дiй. Якщо операцiя проводиться пiд мiсцевим наркозом, необхiдно дотримуватися максимальної обережностi у висловлюваннях хірурга, асистентiв i персоналу. У пiсляоперацiйному перiодi важливим є охоронний режим; лiкар повинен багато спiлкуватися з хворим, придiляти увагу боротьбi з больовими симптомами. Якщо операцiя призвела до iнвалiдизацiї чи зневоднення хворого (наприклад, при ампутацiї кiнцiвки, оперативних втручаннях на обличчi i т. iн.), необхiдно створити для нього захисне психотерапевтичне оточення.

Хiрургiчна деонтологiя - це «Коран» хiрурга, його моральне право i вiдповiдальнiсть. Вона заснована на демократичних засадах, передових традицiях вiтчизняних вчених i створених ними шкiл.

Лише практичнi знання ще не роблять людину добрим лiкарем: потрiбнi й загальнолюдськi особистi якостi: культура, ерудицiя, iнтелект, чуйнiсть, чемнiсть.

Головні принципи вчення про належну поведінку хірурга (Н.I.Пирогов):

1. Гармонiйне облаштування працi, що заснована на розумному розподiленнi прав та обов'язкiв працiвникiв хiрургiчного вiддiлення з урахуванням їх можливостей, взаєморозумiння одного з одним.

2. Постiйне враховування стану психiки хворого для результату лiкування, яке проводиться, i психологiчна охорона з метою попередження емоцiйної травми.

3. Узгодження наукових даних i знань щодо рiзних хвороб iз конкретними особливостями кожного хворого, який потребує лiкуванню, тобто встановлення найбiльш повного iндивiдуального дiагнозу i вироблення обгрунтованого плану лiкування.

4. Добросовiсне впровадження в життя принципу «хiрургiя для хворих, а не хворi для хiрургiї».

Вибiр показань та визначення методу операцiї - одне iз складних питань, яке повинне вирiшуватися з урахуванням деонтологiчних принципiв. Небезпека операцiї не повинна переважати небезпеки захворювання. Необхiдно враховувати не тiльки сили хворого, як робиться звичайно, але й можливості хiрурга. Остаточне вирiшення питання щодо операцiї хiрург повинен прийняти лише при виконаннi наступних умов:

1. Критична перевiрка необхiдностi операцiї.

2. Iнформування хворого та його родичiв щодо майбутньої операцiї, ступеня її небезпеки та необхiдностi.

3. Старанна перевiрка власних анатомiчних i топографiчних знань тiєї дiлянки, де передбачається операцiя, повторне i точне вiдтворення у пам'ятi послiдовностi операцiї.

Росiйський хiрург М.I. Пирогов писав про те, що вiн узяв собi за правило не приховувати вiд своїх колег, i якщо не зараз, то пiзнiше вiдкривати перед ними їх помилки, незважаючи на те, у дiагнозi вони чи у лiкуваннi. Систематичнi прилюднi огляди зроблених помилок у присутностi усього лiкарського колективу - один iз найкращих засобiв для попередження помилок у майбутньому i виховання молодих хiрургiв. При аналiзi ускладнень не слiд їх перебiльшувати.

Багато висловiв М.I. Пирогова стали афоризмами. Ось деякi з них:

«Подяка хiрурговi хворого може бути не тiльки завдяки зробленим операцiям, але й тим, яких вiн не робив». «Ворогом правильних дiагнозiв є необгрунтований оптимiзм». «Нерiдко можна з успiхом зсилатися на неяснiсть дiагнозу i залишити таким чином для заспокоєння хворого той сумнiв, який вiн може тлумачити у свою користь». «Хворий - це завжди людська особитiсть з усiма її складними переживаннями, а не безпечний випадок...». «Роби iншим людям те, що ти бажав би для самого себе при аналогiчних обставинах». «Вчений повинен багато знати, а тому i багато працювати».

У повсякденнiй роботi хiрургам стає за необхiдне навчатися один у одного, звертатися за порадою та допомогою до старших товаришiв у складних ситуацiях.

Основнi вимоги хiрургiчної деонтологiї повиннi бути засвоєнi лiкарем уже в iнститутi. Хiрургiчна клiнiка ставить спецiальнi вимоги до зовнiшнього вигляду. Охайно пiдстрижене волосся, короткi нiгтi без манiкюра та каблучок у жiнок, схованi годинники, руки повиннi бути завжди готовими до роботи у перев'язочнiй чи операцiйнiй; змiнне взуття, однобортнi халати з засуканими рукавами; медичнi шапочки. Не припустимi голоснi розмови та швидка хода, повнiсттю виключаються панiчнi ситуацiї. Хiрургiчнi хворi пiсля виписки з стацiонару потребують полiклiнiчного спостереження. Лiкар, що працює в полiклiнiцi, повинен дотримуватися етики по вiдношенню до iншого лiкаря, який оперував хворого, а також до самого хворого. Етика лiкаря повинна дотримуватися при вiдвiдуваннi хворого вдома i при здiйсненнi санiтарно-просвiтницької роботи.





Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 1400; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.033 сек.