Деонтологiя взаємостосунків медичних працiвникiв

Важливою проблемою є нейтралiзацiя деяких негативних сторiн диференціації

медицини на спецiальностi. Лiкар, зрозумiло, не може мати рiвнi

знання усiх роздiлiв медицини, тому необхiднi своєчаснi консуль

тацiї з лiкарями iнших спецiальностей. Якщо виявляються помилки

лiкарiв, якi ранiше спостерiгали хворого, то в присутностi хворого

обговорювати цi помилки абсолютно неприпустимо. Їх треба виправляти

конструктивно, з великим тактом i, звичайно, не бiля лiжка хворого.

Розмови мiж лiкарями повиннi завжди базуватися на взаємоповазi

i взаємодопомозi. Недопустимi критичнi зауваження консультанта в

адресу лiкуючого лiкаря в присутностi хворого або проведення

консультацiї за вiдсутностi лiкуючого лiкаря. Не можна говорити

хворому, що його ранiше лiкували неправильно; - цим можна пiдiрвати

вiру в медицину взагалi. Бiльш деонтологiчною є консультацiя не

хворого, а лiкаря.

Стосунки мiж лiкарями, сестрами, молодшими медпрацiвниками

повиннi бути бездоганними i базуватися на абсолютнiй взаємнiй

довiрi. Недозволено до сестер звертатися на «ти» i робити їм заува

ження в присутностi хворого. В очах хворих це знижує авторитет

лiкувального закладу. Неприязнiсть i зарозумiлiсть керiвника, низь

копоклонництво i догiдливiсть пiдлеглих виключають можливiсть вип

равлення помилок i прогресу в роботi.

ДЕОНТОЛОГIЯ В КЛIНIЧНIЙ МЕДИЦИНI

Основною вiдмiннiстю роботи

хiрурга вiд усiх iнших спецiальностей є необхiднiсть застосування

оперативного втручання, яке, навiть бездоганно виконане, завдає

хворому фiзичну i психiчну травму. Неминучий елемент ризику,

пов’язаний з операцiєю, робить працю хiрурга напруженою. Хiрург по

винен брати до уваги темперамент i настрiй хворого, тип вищої нер

вової дiяльностi, щоб визначити адекватну тактику премедикацiї,

оперативного втручання i ведення хворого в пiсляоперацiйному

перiодi.

Iснують загальнi правила належної поведiнки хiрурга (М.I.Пиро

гов):

1. Впевненiсть в розпiзнаннi хвороби i хворого.

2. Вчасно роз

почати операцiю, справляючи сприятливий моральний вплив на

пацiєнта, подати йому надiю, усунути його страх i сумнiви.

3. Не

тiльки зробити операцiю майстерно, але i зумiти попередити усклад

нення.

4. Провести наступне пiсляоперацiйне лiкування iз

вiдповiдним доглядом, що iнколи важливiше за проведену операцiю.

Обов’язком хiрурга є задовго до операцiї почати пiдготовку

хворого до правильної поведiнки в операцiйнiй. Необхiдно перебороти

у хворого два почуття: страху i болю. Прояви страху iнодi прихованi

глибоко пiд рiзними масками - байдужостi, бравади, та iн. Крiм

застосування медикаментозних засобiв, суттєвим терапевтичним засо

бом є тепле людське слово: по ефективностi бесiда може перевищити

сильнi седативнi препарати.

Така ж пильна увага повинна бути придiлена i знiманню болю в

малiй хiрургiї. Порушенням норм деонтологiї є вiдмова вiд

знеболювання при амбулаторних операцiях i обстеженнях болючих вог

нищ. Погано, коли крик хворого подавляється криком хiрурга.

Небезпека операцiї не повинна перевищувати небезпеки самого

захворювання. У важких ситуацiях, коли єдиним засобом врятування є

операцiя, залишається непохитний деонтологiчний принцип: хiрург

вирiшує питання в iнтересах хворого, вiдсуваючи на останній план дру

горяднi мiркування i турботи про власну репутацiю.

Лiкар – «оптиміст» зображує хворому будь-яку операцiю як

дрiб’язкову, а «песиміст», навпаки, пiдкреслює небезпеку операцiї.

Необхiдно керуватися наступним: чим важчим i небезпечнiшим є захво

рювання, тим бiльше вiдхилення вiд iстини допустиме i навiть

обов’язкове для лiкаря, який ознайомлює хворого; чим легше захворю

вання i кращий прогноз, тим менше пiдстав приховувати iстину.

Багато гiнекологiчних операцiй пов’язанi з наступним порушен

ням менструальної i дiтородної функцiй. Тому необхiдно дуже серйоз

но вирiшувати питання про показання до операцiї i методи оператив

ного втручання, враховуючи не тiльки найближчi результати, але i

вiддаленi наслiдки. Якщо для користi хворої операцiю треба робити

провiдному хiрурговi, вiн повинен запросити асистентом вибраного

хворою лiкаря. Повiдомлення про радикальне видалення матки чи при

даткiв треба зробити перед випискою зi стацiонару. У випадку немож

ливостi народжування дiтей внаслiдок природжених чи набутих змiн

статевої сфери, про це необхiдно повiдомити хворiй. З позицiї ме

дичної деонтологiї проведення малих гiнекологiчних операцiй без зне

болювання недопустимо.

Найважливiшим законом акушерського i гiнекологiчного вiддiлен

ня є таке виховання персоналу, коли iнформацiю про проведене лiку

вання i прогнози дають тiльки лiкуючий лiкар або завiдуючий

вiддiленням. У дуже важкому становищi опиняється лiкуючий лiкар чи

завiдуючий вiддiленням, коли про характер проведеної операцiї запи

тує чоловiк хворої. Треба дотримуватися правила: не повiдомляти чо

ловiковi конкретного об’єму проведеної операцiї. Краще, коли сама

хвора розповiсть чоловiку, яка саме операцiя їй зроблена, вибравши

для цього найбiльш зручний для неї варiант.

Хвора дитина потребує особливого пiдходу лiкаря. Тут провiдну

роль вiдiграє емоцiйний вплив. Педiатр iз суто медичним досвiдом i

знанням повинен поєднувати i педагогiчнi знання, i знання з дитячої

психологiї. Педiатр повинен умiти налагоджувати добрий контакт з

дiтьми. При обстеженнi, лiкуваннi i, особливо, при пiдготовцi до

операцiї, лiкар повинен прагнути не обманювати дiтей, не спокушати

їх невиконуваними обiцянками. Необхiдно, щоб кожен член колективу

формував свою поведiнку з малим пацiєнтом за типом вiдносин мiж

матiр’ю i дитиною. Дитинi допомагає стати на ноги сердечне тепло

людей у бiлих халатах. Лiкар не повинен жалiти часу на роз’яснення

родичам про стан здоров’я дитини i про можливiсть прогнозу. При

розмовi слiд обходити як елементи зайвого оптимiзму, так i заляку

вання. Особливої уваги потребують сiм’ї, де дитина одна, де дiтей

вже бiльше не буде.

Серед населення розповсюджена думка, що злоякiснi пухлини не

вилiковнi. Тому саме направлення в онкологiчне вiддiлення трагiчно сприй

мається хворим i його близькими. Медична деонтологiя зо

бов’язує лiкаря-онколога з перших хвилин спiлкування з хворим раком

примусити його повiрити в надiйнiсть лiкування. Необхiдно, щоб

лiкар та iншi медпрацiвники у бесiдi з хворим не вживали слово

«рак», i щоб хворий не прочитав це слово в жодному з документiв,

виданих йому на руки. Слово «рак» краще замiстити словами «ор

ганiчне захворювання» або iншими, якi не будуть насторожувати i

непокоїти хворого.

Хворi з початковими формами раку, поступаючи у стацiонар для

радикального лiкування, не повиннi зустрiчатися з хворими iз такою

ж локалiзацiєю пухлин, з повторно поступаючими iз метастазами, ре

цидивами тощо.

Хворих, якi потребують систематичного лiкування, слiд

госпiталiзувати до лiкарень загального профiлю i лiкувати так, як

лiкують усiх хворих у такому станi. Протилежним до медичної деонто

логiї є вiднесення хворих iз генералiзованими формами раку до «не

курабельних» - тих, що не пiддаються лiкуванню. Приймання промене

вих та хiмiотерапевтичних засобiв дозволяє одержати деяку регресiю

процесу, добитися полiпшення загального стану, ремiсiї. Хворi iнодi

повертаються до працi. У цьому полiпшеннi велика особиста заслуга

лiкаря, його деонтологiчного виховання i спрямування. Не

вилiковнiсть не означає некурабельностi, i надання допомоги хворим

на рак у найтяжчих стадiях захворювання є одним iз головних

деонтологiчних принципiв.

Протирiччям до деонтологiчних правил є спроби прогнозувати

термiн життя онкологiчних хворих. Лiкарi зобов’язанi передбачати

усi можливi варiанти продовження життя, але не передбачати день

настання смертi. Такi «передбачення» не правдивi за суттю. Сказане

вище цiлком стосується i випадкiв не завжди виправданого застосу

вання складних дiагностичних i лiкувальних манiпуляцiй, пов’язаних

iз ризиком для хворого i високою мiрою вiдповiдальностi для лiкаря

(електрошок, ангiографiї, ендоскопiчнi методи спостереження,

бiопсiя печiнки, нирок i т.iн.).

ДЕОНТОЛОГIЯ I МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦIЯ

В усiх випадках поiнформованiсть хворого про тяжке захворюван

ня загострює його симптоми, знижує ефективнiсть радикального i

палiативного лiкування. Вiддаючи до рук хворих документи, непотрiбно

вживати назву тяжкої хвороби. Суперечить деонтологiї практика ви

дачi хворим результатiв аналiзiв на бланках, в яких друкарським

способом вказанi нормальнi показники обстеження i поруч записанi

показники обстеження самого хворого. Рiзниця показникiв завжди

травмує хворого, який у кожнiй розбiжностi бачить загрозу для здо

ров’я i пiдтвердження виниклої у нього пiдозри про тяжке захворю

вання.

Рентгенологiчний дiагноз повинен завдавати наййменше шкоди

психiцi хворого. Тi лiкарi-рентгенологи, якi видають хворим на руки

рентгенологiчнi описання обстежуваного органа, не рахуються iз пра

вилами деонтологiї. Описання будови i функцiй навiть здорового ор

гана iнколи має вигляд злоякiсного для хворого.

Лікарська таємниця. Лiкар повинен дотримуватися таємницi до

тих пiр, доки вона не може призвести до великих збиткiв для гро

мадськостi. Пiд лiкарською таємницею розумiють не пiдлягаючi роз

повсюдженню вiдомості про хворобу, iнтимне життя хворого, одержанi

вiд нього або виявленi протягом його обстеження або лiкування, при

виконаннi медпрацiвниками своїх обов’язкiв. Не пiдлягають роз

повсюдженню не тiльки данi про хворобу, але й данi про

функцiональнi особливостi органiзму, фiзичнi недолiки, шкiдливi

звички, особливостi психiки, нарештi про матерiальне становище, ко

ло знайомств, iнтересiв, захоплень тощо. Метою охорони лiкарської

таємницi є запобiгати випадкам можливого нанесення хворому та iншим

особам морального, матерiального i медичного збитку.

Не можна також згадувати прiзвище хворого в наукових працях i

в доповiдях, а також показувати фотографiї хворого, не ховаючи його обличчя

.

Разом з тим, лiкар повинен попереджати санiтар

но-епiдемiологiчну службу про випадки iнфекцiйних захворювань i от

руєнь, слiдчi органи - про вбивство i тяжкi ушкодження, одного з

подружньої пари - про захворювання iншого. Лiкар повинен також

повiдомити керiвникiв пiдприємств про захворювання людей, яким про

типоказана робота на даному пiдприємствi, наприклад, про епiлепсiю

при водiннi машини, працi на харчовому пiдприємствi або у дитячому

закладi i т.iн.

Лікарськи помилки. Мiсцем дiї лiкаря є людина. Та напруга, в

якiй постiйно протiкає дiяльнiсть лiкаря, тi недосконалість медич

ної науки, з якою не можна не рахуватися, створюють об’єктивну

можливiсть лiкарських помилок. Можливiсть лiкарських помилок

по’яснюється тим, що «лiкарю доводиться мати справу iз рiзними

iндивiдуальними особливостями органiзму людини» (I.В. Давидовський).

Про лiкарськi помилки, в тому числi i тi, якi призводять до

смертельних наслiдкiв, завжди сповiщається в системі органiв охорони

здоров’я. Такi помилки обговорюються на лiкарських конференцiях, на

з’їздах, засiданнях наукових товариств лiкарiв, висвiтлюються в

перiодичнiй медичнiй лiтературi i лекцiях у медичних iнститутах.

Зрештою, керiвнi органи Мiнiстерства охорони здоров’я видають нака

зи, в яких аналiзуються найбiльш серйознi i типовi лiкарськi помил

ки, причини, що їх породили, i наводяться пропозицiї i вказiвки що

до запобiгання їх повторенню. У той же час рiзко протиречить осно

вам медичної деонтологiї обговорення лiкарських помилок у загальнiй

пресi. Цей газетний матерiал читається i хворими в лiкарнях. Кожен

хворий i цього родичi насторожуються, починають критично осмислюва

ти призначене йому лiкування i тим самим пiдривають зусилля лiкаря

в боротьбi iз захворюванням.

Суперечить деонтологiчним принципам доступнiсть для населення

популiстської лiтератури про тяжкi захворювання. Бiльш необхiдною є

пропаганда вiдомостей щодо профiлактики захворювань, про основи

санiтарної культури, рацiональне харчування, шкоду палiння i алко

голю, про значення профiлактичних обстежень. Ця лiтература повинна

бути розрахована в першу чергу на поповнення мiнiмуму медичних уяв

лень у широкого населення.

КОНТРОЛЬНI ЗАПИТАННЯ:

1. Що таке медична деонтологiя?

2. Розкажiть про становлення медичної деонтологiї.

3. Дайте обгрунтування основним психологiчним якостям, якi по

вин-нi бути притаманнi лiкарю.

4. Що означає бути культурним лiкарем?

5. Розкажiть про деонтологiчнi принципи взаємовiдносин iз хво

рим у стацiонарi.

6. Якi деонтологiчнi правила поведiнки медичного персоналу в

полiклiнiцi?

7. Навiщо лiкарю необхiдне постiйне пiдвищення квалiфiкацiї?

8. Деонтологiя повiдомлення дiагнозу.

9. Основнi принципи взаємовiдносин iз родичами хворого.

10. Особливостi деонтологiї в акушерсько-гiнекологiчнiй прак

тицi.

11. Педiатричнi аспекти деонтологiї.

12. Деонтологiчнi аспекти хiрургiчної практики.

13. Деонтологiчна тактика в онкологiї.

14. Деонтологiя та медична документацiя.

15. Основнi положення лiкарської таємницi.

16. Лiкарськi помилки.

17. Деонтологiчнi правила поведiнки медичного персоналу в

полiклiнiцi.

Дата добавления: 2013-12-13