Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ПСИХОЛОГІЯ СЛІПИХ





Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Пороки чи розвитку придбані дефекти різних органів почуттів створюють визначені складності в роботі лікарів і медичного персоналу.

Прийнято вважати, що в сліпих змінені пороги аналізаторів слуху, дотику, нюху. Дослідження показують, що пороги аналізаторів у сліпих не нижче, але вони досягають високого ступеня диференційованості.

Психологічні особливості сліпих дітей залежать від віку. Ранній розвиток звичайно протікає без відхилень, але дуже рано позначається прагнення батьків відгородити дітей від труднощів. У 3—5 років іноді з’являються окремі невротичні симптоми у виді нічних страхів, енурезу, порушень апетиту. У віці 6—7 років у дітей може з’явитися свідомість свого фізичного недоліку. Дорослі, виявляючи гіперопіку, тільки підкреслюють безпорадність дитини і тим самим часто погіршують його стан. У цьому періоді можуть поглиблюватися невротичні реакції, виникати більш виразні страхи.

В наступні роки в деяких сліпих дітей з’являються боязкість, нерішучість, плаксивість, схильність до фантазування, відхід від дитячого колективу, в інших підвищена дратівливість, примхливість, упертість, уразливість, збудливість.

Початок навчання в школі для таких дітей зв’язано з великими труднощами. Адаптація до умов інтернату для сліпих дітей завжди утруднена, розлука з близькими, зі звичною обстановкою, з одного боку, і труднощами нової обстановки з інший, часто сприяють виникненню, невротичних симптомів, у клінічній картині яких переважають розладу сну, апетиту, підвищений стомлюваність, сонливість удень на уроках. Можуть виникнути сторожкість, підвищена уразливість і ранимість. Діти стають плаксивими, похмурими, повільними і вкрай безпомічними. На цю безпорадність у них виникає ще велика реакція, найчастіше реакція протесту.

У пубертатному віці у деяких сліпих дітей можуть з’явитися педантичність, прагнення виконувати режим дня, іноді може виникнути іпохондрична фіксація, підозрілість і сторожкість.

У цьому віці у дітей спостерігається виражена реакція на свій недолік, можуть з’являтися непевність у своїх можливостях, побоювання за свою долю. Діти особливо погано почувають себе в суспільстві тих хто бачить. Вони дотримують формальних правил розпорядку, тримаються зарозуміло, не терплять зауважень, переоцінюють власні можливості. Найбільш характерними психологічними особливостями є надційні ідеї ущербності, обумовлені втратою зору. Це більш чітко виступає у облич зі придбаної сліпотою, чим уродженої. У сліпих, як правило, якщо це не зв’язано з одночасною поразкою мозку, не спостерігається інтелектуальної недостатності. Для них характерний високий рівень розуміння моральності, принциповості, справедливості. Особи, що болісно переживають свій дефект, завжди погано себе почувають серед видючих;



У сліпих часто спостерігається порушення сну, з-за чого вони прибігають до снотворного. Сон поверхневий, чуйний з безліччю сновидінь неприємного змісту. По ранках вони випробують почуття розбитості і поганої працездатності.

Виділяють різні варіанти змін особистості в зв’язку зі сліпотою. У деяких хворих переважають астенічні і нав’язливі стани. Такі особи погано переносять життєві утруднення, при фізичному і розумовому навантаженні порівняно швидко стомлюються. Вони звертаються в поліклініку зі скаргами на погане самопочуття, слабість, висловлюють побоювання і тривогу за своє здоров’я, і здоров’я своїх близьких. З часом у них формуються якості, властиві особам з астенічним (невротичним) розвитком. Вони до мінімуму зводять свої контакти, обмежують себе, намагаються працювати не повний день, створюють режим, що щадить, строго виконують розпорядження лікарів. У своїх інтересах вони виявляють достатню наполегливість, у ряді випадків тероризують близьких. На роботі такі особи відносно адаптовані. Нерідко під час конфліктних ситуацій у них виникають істеричні реакції, через що їм приходиться звертатися до психіатра.

З часом іпохондрична симптоматика стає менш чіткої і поступається місцем хронічним афективним розладам зі зміною характеру. Подібного роду динаміка іпохондричних утворень властива не тільки сліпим, але і видючим — іпохондричний розвиток особистості проходить через такі ж етапи. Іноді розладу поводження, що виникають при тривалих обстеженнях хворих у стаціонарі, розцінюють як реакцію на соматичне страждання, але це не повне пояснення клінічної картини виниклих порушень.

Варто звернути увагу на деякі психічні особливості, що з’являються після вдало зробленої операції у осіб сліпонароджених чи осліплих у ранньому віці. Цілісне сприйняття предметів і явищ виникає в них не відразу, а проходить тривалий період нагромадження запасу зорових представлень, яким належить вирішальна роль у сприйнятті навколишнього світу. Тому якщо хворий після операції прозрів, те він ще якийсь період часу не бачить що відбувається, як видючі з дитинства. Часто в цих випадках у них виникають реакції розпачу через те, що з їхнього погляду зовнішній світ повинен бути представлений по-іншому і що надії їхній у цьому відносини не виправдалися. Однак розвиток таких станів не завжди порозумівається тільки психогенними факторами, хоча вони можуть бути значні, особливо якщо з хворим не проводилося відповідної, психотерапевтичної роботи. Включення зорового аналізатора змінює функціонування всього мозку. Надмірне навантаження на зоровий аналізатор у більшості випадків приводять до розвитку астенічних, симптомів, погіршенню самопочуття і настрою. Перед операцією хворому необхідно пояснити, що бачити так, як бачать видючі люди, він буде не відразу, а тільки після визначеного етапу нагромадження представлень, тривалістю в кілька місяців. Він повинен знати, що повільніше усього накопичується запас просторових представлень, від якого буде залежати визначення відстаней. У післяопераційному періоді хворої має потребу в раціональній психотерапії і призначенні транквілізаторів для зм’якшення астенічних проявів.

Психологія глухих і туговухих

Зміни особистості при вимиканні слухового аналізатору менш чіткі, але
принципово вони мало відрізняються від описаних вище. Так, при зниженні слуху, що особливо виникає в зрілому віці, з’являються утруднення у встановленні
контактів з навколишніми, виникають підвищена дратівливість, уразливість. Через труднощі, спілкування можуть з’явитися сенситивні ідеї відносини. Так, наприклад, оточуючи засміялися, а людина з поганим слухом думає, що його засуджують, про нього говорять, глузують з нього. У тривожних, самолюбних осіб можуть виникати спочатку підозри, а потім впевненість у недоброзичливому відношенні.

Марення туговухих, як правило, не виникає тільки через зниження слуху. У розвитку й оформленні психічних розладів визначену роль грають психогенні фактори (тривалі службові і сімейні конфліктні ситуації, і др.).

Перебування таких хворих у соматичному стаціонарі викликає великі утруднення, особливо якщо лікар не приділив достатньої уваги цьому дефекту. У період обстеження вони прагнуть напружено вслухуватися в розмови персоналу, лікарів, сусідів по палаті. Зниження слуху й афективна настроєність не дозволяють їм розібратися в їхній власній ситуації. Вони болісно інтерпретують дії навколишніх, приймаючи у свою адресу «найважчі підозри». Це часто приводить • до подавленого настрою, тривозі, порушенням сну й апетиту. Треба враховувати, що ці хворі, звичайно ховаючи свій недолік, часто соромляться і навколишніх хворих. Тому лікар у своїй роботі повинен враховувати всі обставини, щоб розсіяти хворобливі сумніви і підозри.


Уроджена чи рано придбана глухота як важкий первинний дефект спричиняє виражені вторинні відхилення, особливості формування особистості і своєрідність протікання психічних процесів в умовах сенсорної (у даному випадку слухової) депривації.

Стосуючись характерологічних особливостей глухонімих, автори говорили про такі їхні якості, як доброта, почуття батьківської любові і прихильності. Одночасно відзначалося, що дурні риси їхнього характеру (запальність, злостивість, недовірливість, егоїзм) — не уроджені, а залежать від зовнішніх обставин, тобто відсутності виховання.

Відсутність мови часто є наслідком глухоти, що наступила в раннім дитинстві, і приводить до затримки психічного розвитку. Глухонімим дітям властиві рухливість, метушливість, оживлена жестикуляція.

Переживання глухонімими свого дефекту сприяє розвитку замкнутості, похмурості, що приводить до визначеної соціальної ізоляції. Разом з тим у літературі маються вказівки на те, що особи, що втратили слух у раннім дитинстві, завдяки трудомісткому спеціальному навчанню і вихованню можуть піднятися до рівня що чують. Про великі компенсаторні можливості ЦНС говорять матеріали, присвячені розвитку сліпоглухонімих людей, що у раннім дитинстві позбавилися двох найважливіших рецепторів — органів слуху і зору.

У глухих дітей і підлітків описані такі риси, як емоційно- вольова і соціальна незрілість, симптоми психічного інфантилізму, підвищена сугестивність, схильність до наслідування, відставання від однолітків, недостатній контроль над емоціями, підвищена сенситивність, езопова спрямованість особистості.

Глухі дошкільники і молодші школярі, як правило не переживають свого недоліку, хоча в них спостерігається тенденція уникати суспільства що чують. Глухі старшокласники вже помітно переживають свій дефект. Незручність, сором’язливість є їх типовою особливістю, що утрудняє спілкування з що чують.

Особливості характеру глухих формуються в складних умовах подолання труднощів у спілкуванні з оточуючими людьми. Уповільнене оволодіння словесною мовою утрудняє повноцінне спілкування, затримує розуміння людських відносин і формування світогляду. Не завжди, будучи зрозумілим і розуміючої навколишню ситуацію, глуха дитина прагне до самоти, виявляє замкнутість. У зв’язку з відсутністю слуху глухі не можуть розвивати спеціальні: художні здібності (опановувати музикою, співом, декламацією, танцями), хоча вони і можуть бути ними наділені від народження. Це обставина також обмежує їхні контакти з що чують і звужує кругозір. _

Відношення глухих до навколишніх і до самого себе (самооцінка) досліджувалося в динаміку у віковому аспекті. У віці 9—10 років (3-й клас школи) глухі діти виділяють у своїх товаришах такі позитивні риси, як доброта, чуйність, чесність, скромність, увічливість. Учні 5-го класу поряд з цим відзначали і такі якості, як готовність прийти на допомогу в будь-яку хвилину, справедливість, доброта, вірність у дружбі, відданість. В учнів 7-го класу продовжувало поглиблюватися розуміння людських взаємин, вони відзначали цінність таких якостей, так тактовність, стриманість, цілеспрямованість, активність у суспільному житті й ін. До закінчення школи відзначалося значне просування в розумінні складних людських відносин і оцінці людських якостей. Оцінюючи дружні відносини, вони надавали особливого значення спільності думок і захоплень, чуйності, уважності, принциповості. У той же час вони зауважували і засуджували погані вчинки товаришів, виявляли до них непримиренність.

Що стосується самооцінки, те також можна було відзначити мінливість її в динаміку з віком. Глухі учні 5-го класу давали собі високу оцінку без особливих роздумів. Ця легкість і швидкість судження свідчили про елементарність самооцінки, недостатньої її сформованості. Учні 7-го класу поряд з позитивною зрідка давали собі і негативній оцінці, випробували коливання й іноді ухилялися від відповіді. Ще більш ухилялися від відповіді учні старших класів, вважаючи, що оцінку їм повинні дати навколишні. Таким чином, з віком у глухих дітей постійно розвивається така риса особистості, як самооцінка. При цьому до кінця навчання судження глухих досягають узагальнюючого рівня, а самооцінка правильна і критична.

Становлять інтерес дані, що характеризують відношення глухих школярів до майбутніх професій. Як показав аналіз творів глухих на тему, «Ким я хочу бути?», біля половини учнів вважають, що визначена спеціальність їм не підходить із-за відсутності необхідних здібностей, у 23 % випадків вибір професії мотивувався інтересом до неї (без розкриття, у чому складається інтерес), у 14 % - легкістю праці, у 4 % — вигодою.

У розвитку і формуванні інтересів у глухих школярів величезну роль грає оптимальна організація педагогічного процесу.


ПСИХІЧНЕ СТАРІННЯ

Найчастіше психологічний портрет старої людини складається для багатьох з негативних характеристик. Зниження самооцінки, непевність у собі, невдоволення собою; побоювання самотності, безпорадності, смерті; похмурість, дратівливість, песимізм; зниження інтересу до нового - звідси бурчання, буркотливість; замикання інтересів на собі - егоїстичність, егоцентричність, підвищення уваги до свого тіла; непевність у завтрашньому дні - усе це робить старих дріб’язковими, скупими, педантичними, консервативними, малоініціативними.

Психічне старіння різноманітне, діапазон його проявів дуже; широкий. Основні типи психічного старіння (по Ф. Гізу):

- старик-негативіст, що заперечує в себе які-небудь ознаки старості

- старик-екстраверт, що визнає настання старості крізь зовнішні впливи і шляхом спостережень за змінами: виросла молодь, розбіжність з нею в поглядах, смерть близьких, зміни свого положення в родині, зміни в області техніки, соціальному житті.

- інтровертований тип, для якого характерно гостре переживання процесу старіння. Людина не виявляє інтересу до нового, занурюється в спогади про минуле, малорухома, прагне до спокою.

Соціально-психологічні типи старечого віку (по І.С. Коні):

- активна творча старість, коли ветерани, ідучи на заслужений відпочинок, продовжують брати участь у суспільному житті, у вихованні молоді і так далі, живуть повнокровним життям, не випробуючи ніякої ущербності;

- другий тип характеризується тим, що пенсіонери займаються справами, на які раніш у них просто не було часу: самоосвітою, відпочинком, розвагами і так далі. Тобто для цього типу старих характерні також гарна соціальна і психологічна пристосовність, гнучкість, адаптація, але енергія спрямована головним чином на себе;

- третій тип, що переважно складають жінки, знаходять головний додаток своїх сил у родині. А оскільки домашня робота невичерпна, то жінкам, що займаються нею, просто ніколи хандрити, нудьгувати. Однак психологи відзначають, що задоволеність життям у цієї групи людей нижче, ніж у перших двох.

- четвертий тип - це люди, сенсом життя яких стає турбота про власне здоров’я. З цим зв’язані і різноманітні форми активності, і моральне задоволення. Разом з тим виявляється схильність (частіше в чоловіків) до перебільшення своїх дійсних і мнимих хвороб, повишена тривожність.

Досить широко у світовій психологічній літературі підтримується класифікація, запропонована Д.Б. Бромлей, у якій виділено п’ять типів пристосування особистості до старості:

1. Конструктивне відношення людини до старості, при якому літні і старі люди внутрішньо урівноважені, мають гарний настрій, задоволені емоційними контактами з оточуючими людьми. Вони в міру критичні стосовно себе і разом з тим дуже терпимо відносяться до інших, до їх можливих недоліків. Вони не драматизують закінчення професійної діяльності, оптимістично відносяться до життя, а можливість смерті трактують як природну подію, не виявляють ні агресії, ні пригніченості, мають жваві інтереси. Завдяки позитивному життєвому балансу з упевненістю розраховують на допомогу навколишніх. Самооцінка цих людей досить висока.

2. Відношення залежності. Залежна особистість - людей, підлеглих кому-небудь, залежний від свого подружнього чи партнера дитини, що не має занадто високих життєвих претензій і завдяки цьому охоче іде з професійного середовища. Сімейне середовище дає йому відчуття безпеки.

3. Оборонне відношення, для якого характерні перебільшена емоційна стриманість, деяка прямолінійність у своїх вчинках і звичках, прагнення до "самозабезпеченості" і неохочому прийняттю допомоги від інших людей. Люди даного типу пристосування до старості уникають висловлювати власну думку, із працею поділяються своїми сумнівами, проблемами. Захисний механізм проти страху смерті і знедоленості є їхня активність "через силу". Такі люди з великим небажанням і тільки під тиском навколишніх залишають свою професійну роботу.

4. Відношення ворожості до навколишнього. Люди з таким відношенням агресивні, підозрілі, прагнуть перекласти на інших провину і відповідальність за власні невдачі, не зовсім адекватно оцінюють дійсність. Через недовіру вони замикаються в собі, уникають контактів з людьми. Життєвий шлях таких людей, як правило, супроводжувався численними стресами і невдачами. Вони схильні до гострих реакцій страху, не сприймають старість, з розпачем думають про прогресуючу втраті сил, що сполучаються із сильним страхом смерті. Часто такі люди вороже відносяться до молодих, іноді і до усього нового світу.

5. Відношення ворожості людини до самої себе. Люди такого типу уникають спогадів, тому що в їхньому житті було багато невдач і труднощів. Вони пасивні, бунтують проти власної старості, лише безмовно приймають те, що посилає їм доля. Незадоволеність у любові є причиною депресій, претензій до себе і суму, з’єднані з почуттям самітності. Власне старіння оцінюється реалістично, смерть трактується як рятування від страждань.

Познайомимося спочатку з психологією нормальної фізіологічної старості.

У старіючого людини поступово слабшає зір, слух, діяльність всіх органів почуттів. Потрібні усе більш сильні окуляри, а ті, хто раніш розрізняли і писк комара, поступово стають здатними реагувати лише на більш сильні звуки. Поступово пропадає жвавість, рухливість, інтенсивно діяльні люди стають більш пасивними. Зменшення життєвої енергії позначається і на емоційному житті. Багато разів приходиться спостерігати, як люди, що прожили бурхливу, емоційно напружену життя, стають поступово усе більш «спокійними», знаходять радості в усі більш вузькому колі, чи ж життя їхній стає зовсім безрадісною. Звужується і коло почуттів, свою любов вони зосереджують на вузькому сімейному. Настрій також стає усе більш постійним, такі люди звичайно спокійні, а в деяких випадках відзначаються відхилення в якомусь визначеному напрямку: спостерігається чи пригніченість же, навпаки, збудженість. Приходиться зустрічатися і з великою лабільністю настрою.


Може спостерігатися і перетворення особистості. Властивості особистості вкрай загострюються, іноді люди стають як би своєю власною карикатурою. Так, ощадливий протягом усього життя людина на старості років стає скупердяєм. Чудові образи таких скупарів створили Бен Джонсон, Мольер і Гоголь. Соромливі, боязкі люди до старості стають по маревному недовірливими. Розчарованими песимістами, що згодні відмовитися від усього, іпохондриками, зайнятими лише думками про своє здоров’я.

Є і такі спостереження, що свідчать про те, що в старості особистість починає розвиватися в протилежному напрямку. Прибігаючи до класифікації Юнга, можна сказати, що при такому процесі люди, що у молодості відносилися до типу екстравертованих , на старості стають інвертованими (зверненими усередину, у себе; ідуть у себе), і навпаки. Особливо підкреслюється вплив багатства особистості і продуктивного життя в молодості на гармонійність старості. Той, хто в молодості був духовно багатий, часто знаходить дійсний скарб у спогадах про пережитий, що сприяє гармонічного життя й у старості.

Відзначаються і випадки «впадання в дитинство». Часто при цьому говорять, що старі переживають «другу дитячу пору», «друге дитинство». На передній план висуваються інфантильні риси, від навколишнього середовища очікується материнський захист, материнська увага.

В міру ослаблення критичності в найбільш важких випадках можна зштовхнутися навіть з моральними ексцесами. Раніше компенсували інстинкти, сексуальні сили тепер не знаходять ніяких перешкод на своєму шляху. Тоді-те і можна зустрінеться з надмірною інтенсивністю сексуального життя, з насильством над дітьми і молодими жінками, навіть з гомосексуальністю.

Поводження старих часто буває важким, вони нездатні до сприйняття нового, до пристосування в нових умовах. Навіть найбільше «гнучкі» з них часто терплять фіаско, якщо, забувши про свій вік, вступають у змагання з молодими.

Тяжке почуття - стареча самітність. Молодь іде з родини, стає самостійної, друзі і рідні поступово ідуть з життя. Стара людина залишається один, він приречений на самітність, що нестерпно мучить його. Багато чого залежить від того, наскільки така людина здатна знайти для себе відповідне заняття, пристосуватися до життя колективу, знайти в ньому своє місце. Якщо він почуває, що в ньому немає потреби, що він зайвий, пригніченість, почуття самітності стають гостріше.

При патологічному старіннівсі описані явища приймають патологічний характер. Виникають егоцентризм, зміни особистості, емоційна атрофія, духовний занепад, деменція. Можливі і важкі розлади пам’яті, головним чином у результаті випадання здатності до запам’ятовування. Спочатку ще вдається згадати об старому, новітні ж події моментально випадають з пам’яті, їхнє місце займають Необмежені фантазії. У результаті розладу здатності до запам’ятовування порушується і нічна орієнтація, у лікарнях часто приходиться спостерігати, як старі вночі по помилки лягають не на свою постіль, попадають не у свою палату. У важких випадках вони просто деградують до рівня вегетативних істот. Наявний невроз у старості може прогресувати, оскільки несприятливі властивості цього віку збільшують картину хвороби.

Фізичні захворювання (серцеві хвороби, склероз, пухлини, навіть банальні інфекції), виявляючись у старості, на довгий час погіршують стан хворих. Ці захворювання, як і психічні потрясіння, можуть викликати схвильованість, занепокоєння, замішання і навіть можуть привести до декомпенсації.

Зміни в настрої в цьому віці, як правило, приводять до пригніченості, до депресивних станів, іпохондрії. У таких випадках хворі часто обвинувачують себе в недосконалих помилках, гріхах. Згадують про усі свої помилки. Значно рідше приходиться зустрічатися у старих з патологічною збудженістю, піднесеністю настрою. При параноїдних формах захворювання часто спостерігаються маревні ідеї. Наприклад, хворі постійно зайняті думками про те, що листи, яки посилаються їм, гроші, цінності до них не доходять, їх крадуть. Навіть похилий вік не заважає їм обвинувачувати свого чоловіка (чоловіку) у невірності, безумно ревнувати.

Можна зробити дуже багато чого з метою підтримки психічного і фізичного здоров’я людей похилого віку. Насамперед, для цієї мети служить створення спокійної, мирної сімейної обстановки. Найбільш придатним місцем для діяльності старих, що відповідає їхнім здібностям і потребам, є звичне середовище їхнього життя. Здоров’я старих багато в чому залежить від поводження навколишніх, від їхнього відношення, здатності до співчуття.





Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 1245; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.028 сек.