Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Управління кредитним ризиком


Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

 

Кредитний ризик – це ризик, що викликає не лише зростання поточної дебіторської заборгованості, але і великий обсяг сумнівних боргів, частина з яких не може бути погашена покупцем-боржником і підлягає списанню.

Ефективне управління кредитним ризиком підприємства пов'язане в першу чергу з оптимізацією розміру і забезпеченням своєчасної інкасації заборгованості покупців за товари, роботи і послуги.

Однак, управління дебіторською заборгованістю є складовою впливу на ризик неплатоспроможності та управління ним, так і впливу на кредитний ризик та управління ним.

Науковці, серед яких І.А. Бланк відокремлюють такі поняття як ризик неплатоспроможності підприємства та кредитний ризик.

Отже, якщо розглядати ризик неплатоспроможності в широкому розумінні, то управління дебіторською заборгованістю позначається на даному виді ризику, у вузькому – є складовою управління кредитним ризиком підприємства.

Алгоритм управління дебіторською заборгованістю, визначається як кредитна політика підприємства по відношенню до покупців продукції.

Кредитна політика складається з таких етапів:

1. Аналіз поточної дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є оцінка рівня і складу поточної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих в неї фінансових ресурсів. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) і споживчого кредиту.

На першій стадії аналізу з метою віддзеркалення реального стану поточної дебіторської заборгованості з позиції можливої її інкасації в загальній сумі виділяється чиста реалізаційна вартість. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості є сумою поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги, зменшена на суму резерву сумнівних боргів (під сумнівним боргом вважається та частина дебіторської заборгованості відносно якої існує невпевненість її погашення покупцем-боржником).

Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з рівня фактичної платоспроможності окремих покупців-дебіторів (прямий метод) або на основі відповідної класифікації дебіторської заборгованості цього виду за термінами непогашення зі встановленням коефіцієнта сумнівності її погашення по кожній групі (непрямий метод). Величина резерву сумнівних боргів при непрямому методі її розрахунку визначається як сума товарів поточної дебіторської заборгованості відповідної групи і коефіцієнта сумнівності її погашення по цій групі.



На другій стадії аналізу оцінюється рівень дебіторської заборгованості покупців продукції і його динаміка в попередньому періоді.

На третій стадії аналізу визначається середній період інкасації поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги. Він характеризує роль цього виду дебіторської заборгованості у фактичній тривалості фінансового і загального операційного циклу підприємства.

На четвертій стадії аналізу оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства по окремих вікових групах, тобто по передбаченим строкам.

На п'ятій стадії аналізу визначають суму ефекту отриманого від інвестування засобів в дебіторську заборгованість. У цих цілях суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення об'єму реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють з сумою додаткових витрат по оформленню кредиту і інкасації боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями (сума резерву сумнівних доходів, що підлягає списанню у зв'язку з неплатоспроможностю покупців і з плином термінів позовної давності).

2. Вибір типу кредитної політики підприємства по відношенню до покупців продукції. У сучасній комерційній і фінансовій практиці реалізація продукції в кредит (з відстроченням платежу за неї) набула широкого поширення як в нашій країні, так і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Формування принципів кредитної політики відбиває умови цієї практики і спрямоване на підвищення ефективності операційної і фінансової діяльності підприємства.

В процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції вирішуються два основні питання:

а) в яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;
б) який тип кредитної політики слід обрати підприємству по кожній з форм реалізації продукції в кредит.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

Товарний (комерційний) кредит є формою оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення перевищує звичайні терміни банківських розрахунків. Зазвичай товарний (комерційний) кредит надається оптовому покупцеві продукції на термін від одного до шести місяців.
Споживчий кредит (у товарній формі) є формою роздрібної реалізації товарів покупцям (фізичним особам) з відстроченням платежу. Він надається зазвичай на термін від шести місяців до двох років.
Вибір форм реалізації продукції в кредит визначається галузевою приналежністю підприємства і характером продукції (товарів, послуг), що реалізовується.
Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позиції співвідношення рівнів прибутковості і ризику кредитної діяльності підприємства.

Розрізняють три принципові типи кредитної політики підприємства по відношенню до покупців продукції – консервативний помірний і агресивний.
Консервативний (чи жорсткий) тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета в здійсненні його кредитної діяльності. Здійснюючи цей тип кредитної політики підприємство не прагне до отримання високого додаткового прибутку за рахунок розширення об'єму реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є істотне скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту і його розміру; посилення умов надання кредиту і підвищення його вартості; використання жорстких процедур інкасації дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної і фінансової практики і орієнтується на середній рівень кредитного ризику за продажу продукції з відстроченням платежу.

Агресивний (чи м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення об'єму реалізації продукції в кредит, не рахуючись з високим рівнем кредитного ризику, який супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на ризикованіші групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально допустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгації кредиту.

В процесі вибору типу кредитної політики повинні враховуватися наступні основні чинники:

– сучасна комерційна і фінансова практика здійснення торговельних операцій;

– загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх платоспроможності;

– кон'юнктура товарного ринку, що склалася, стан попиту на продукцію підприємства;

– потенційна здатність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту;

– правові умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості;

– фінансові можливості підприємства в частині відволікання засобів в поточну дебіторську заборгованість;

– фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їх відношення до рівня допустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.
3. Визначення можливої суми оборотного капіталу, що направляється в дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) і споживчому кредиту. При розрахунку цієї суми необхідно враховувати плановані об'єми реалізації продукції в кредит; середній період надання відстрочення платежу по окремих формах кредиту; середній період прострочення платежів виходячи з господарської практики (він визначається за результатами аналізу поточної дебіторської заборгованості в попередньому періоді), що склалася; коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, що реалізується в кредит.
Визначення можливої суми оборотного капіталу, що направляється в дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) і споживчому кредиту передбачає:

- порівняння додаткового прибутку (збитку) пов’язаного з виникненням дебіторської заборгованістю;

- визначення ступеня ризику від дебіторської заборгованості;

- порівняння та оптимізація величини та строків дебіторської і кредиторської заборгованості.

Основними показниками для визначення можливої суми оборотного капіталу, що направляється в дебіторську заборгованість є:

1) середній обсяг щоденного продажу (АDS=Щорічний обсяг продажу/360);

2) термін заборгованості з продажу (DSO=Дебіторська заборгованість/Сума продажу за день);

3) дебіторська заборгованість = DSO*ADS.

4. Формування системи кредитних умов.

До складу цих умов входять наступні елементи:

– термін надання кредиту (кредитний період);

– розмір кредиту (кредитний ліміт), що надається;

– вартість надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію);

– система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями.

Наприклад, підприємстов може надати знижку на продукцію дебіторам, що розрахуються в 10 денний термін, не надавати знижку дебіторам, що розрахуються в 30 денний термін (2/10net 30- 2 %).

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. В основі встановлення таких стандартів оцінки покупців лежить їх кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його здатність залучати кредит в різних формах і в повному обсязі, у передбачені терміни виконувати всі пов'язані з ним фінансові зобов'язання.
Формування системи стандартів оцінки покупців включає наступні основні елементи:

• визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;

• формування та експертизу інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;

• вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;
• групування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;
• диференціація кредитних умов відповідно з рівнем кредитоспроможності покупців.

Формування стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов здійснюються роздільно за різними формами кредиту – товарним і споживчим.
Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців є початковим етапом побудови системи стандартів їх оцінки.
За товарним (комерційним) кредитом така оцінка здійснюється звичайно за наступними критеріями:

• обсяг господарських операцій і стабільність їх здійснення;

• репутація покупця в діловому світі;

• платоспроможність покупця;

• результативність господарської діяльності покупця;

• стан кон'юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність;

• обсяг і склад чистих активів, які можуть становити забезпечення кредиту при неплатоспроможності покупця і порушенні справи про його банкрутство.

За споживчим кредитом оцінка здійснюється звичайно за такими критеріями:
• дієздатність покупця;

• рівень доходів покупця і регулярність їх формування;
• склад особистого майна покупця, що може становити забезпечення кредиту при стягненні суми боргу в судовому порядку.
Формування та експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців має на меті забезпечити достовірність проведення такої оцінки. Інформаційна база, яка використовується для цих цілей, складається з відомостей, що надаються безпосередньо покупцем (їх перелік диференціюється в розрізі форм кредиту); даних, що формуються із внутрішніх джерел (якщо угоди з покупцем носять постійний характер); інформації, що формується із зовнішніх джерел (комерційного банку, що обслуговує покупця; інших його партнерів по операціях).

Експертиза отриманої інформації здійснюється шляхом логічної її перевірки:

- в процесі ведення комерційних переговорів з покупцями;

- шляхом безпосереднього відвідування клієнта (за споживчим кредитом);

з метою перевірки стану його майна і

- в інших формах у відповідності з обсягом кредитування.

Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців визначається змістом оцінюваних характеристик. У цих цілях за оцінкою окремих характеристик кредитоспроможності покупців, розглянутих раніше, можуть бути використані статистичний, нормативний, експертний, бальний і інші методи.

Групування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності ґрунтується на результатах її оцінки і передбачає виділення наступних їх категорій:

• покупці, яким кредит може бути наданий у максимальному обсязі, тобто на рівні встановленого кредитного ліміту (група «першокласних позичальників»);
• покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, що визначається рівнем припустимого ризику неповернення боргу;
• покупці, яким кредит не надається (при неприпустимому рівні ризику неповернення боргу, що визначається типом обраної кредитної політики).
Диференціація кредитних умов відповідно з рівнем кредитоспроможності покупців, поряд з розміром кредитного ліміту, може здійснюватися за такими параметрами, як термін надання кредиту; необхідність страхування кредиту за рахунок покупців; форми штрафних санкцій тощо.

6. Формування процедури інкасації поточної дебіторської заборгованості. У складі цієї процедури повинні бути передбачені: терміни і форми попереднього і подальшого нагадувань покупцям про дату платежів; можливості та умови пролонгування боргу за наданим кредитом; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.
7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування поточної дебіторської заборгованості. Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку дозволяють використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування, тобто прискорений переказ в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, що використовуються в даний час, є:

• факторинг;

• облік векселів, виданих покупцями продукції;

• форфейтинг.

Факторинг являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступці підприємством-продавцем права отримання грошових коштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії, яка бере на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банки (фактор-компанії) стягують з підприємства-продавця певну комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90% суми боргу в залежності від фактора ризику). Решта 10–30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем).

Факторингова операція дозволяє підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості за наданим покупцеві кредитом у короткі терміни, скоротивши тим самим період фінансового та операційного циклу.

До недоліків факторингової операції можна віднести лише додаткові витрати продавця, пов'язані з продажем продукції, а також втрату прямих контактів (і відповідної інформації) з покупцем у процесі здійснення ним платежів.

Ефективність факторингової операції для підприємства-продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат за цією операцією із середнім рівнем процентної ставки за короткостроковим банківським кредитом.
Форфейтинг являє собою фінансову операцію з рефінансування дебіторської заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторингова компанія) бере на себе зобов'язання з фінансування експортної операції шляхом виплати за врахованими векселями, який гарантується наданням авалю банку країни імпортера.

У результаті форфетування заборгованість покупця за товарним (комерційним) кредитом трансформується у заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю суттю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери вдаються у разі високого кредитного ризику) та обліку векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку).

Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних поставок і дозволяє експортеру негайно одержувати грошові кошти шляхом обліку векселів.

Однак його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватися з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати по форфейтинговим операціям у вартість контракту.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Управління дебіторською заборгованістю підприємства впливає як на ризик виникнення неплатоспроможності підприємства так і на кредитний ризик підприємства | Управління проектними ризиками підприємства. Принципи оцінки проектних ризиків

Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 1045; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.042 сек.