Управління проектними ризиками підприємства. Принципи оцінки проектних ризиків

ЛЕКЦІЯ 7

Управління фінансовим ризиком в інвестиційній діяльності підприємства

1. Управління проектними ризиками підприємства. Принципи оцінки проектних ризиків.

2. Управління ризиками окремих фінансових інструментів.

3. Управління портфельним ризиком. Формування портфеля фінансових інвестицій.

Формування інвестиційного ризику притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах інвестиційної діяльності підприємства. У свою чергу, інвестиційні ризики суб’єкта господарювання визначаються рівнем та особливостями впливу таких факторів:

- зміна реальної (ринкової) вартості необоротних активів;

- науково-технічний прогрес та науково-технічна революція;

- моральне та фізичне зношення об’єктів основних фондів чи нематеріальних активів;

- зміна кон’юнктури на ринку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

- зміна нормативно-правового поля здійснення інвестиційної діяльності;

- зміна термінів окупності довгострокових інвестицій (як капітальних, так і фінансових);

- перерозподіл прав власності щодо підприємства, в цінні папери в які здійснює вкладення підприємство;

- оголошення дефолту об’єктами інвестування (за облігаціями, інвестиційними та ощадними сертифікатами, державними цінними паперами).

Урахування інвестиційних ризиків передбачає аналіз впливу на фінансовий стан суб’єкта господарювання та його фінансові результати (прибуток) особливостей фінансування основних фондів, здійснення портфельного та прямого фінансового інвестування, а також формування нематеріальних активів (фінансування розроблення новітніх технологій, їх упровадження та ін.).

Реальне інвестування господарюючого суб’єкту пов’язане з багатьма ризиками, що поєднані в загальне поняття «ризик реального інвестування».

Основою ризику реального інвестування є ризики пов’язані з реальними інвестиційними проектами, що називаються проектними ризиками. Він супроводжує майже всі інвестиційні проекти, навіть типові інвестиційні проекти.

Отже, проектний ризик виникає за оцінки кредитної пропозиції клієнта з метою фінансування певного інвестиційного проекту. Даний вид ризику суттєво варіює під впливом суб’єктивних та об’єктивних факторів.

Цей ризик включає три складові:

- ризик пов'язаний з самим проектом, незалежно від позичальника;

- корпоративний ризик, пов'язаний з усією діяльністю позичальника та впливом цього проекту на загальний рівень ризику;

- ринковий ризик, пов’язаним з відповідністю проекту банківському кредитному портфелю (тобто підвищує чи знижує ринковий ризик ризик кредитного портфеля банку).

Принципи оцінки проектних ризиків:

- оцінка можливості інвестування базується на зіставленні грошового потоку, що формується в результаті реалізації проекту, і вкладень необхідних для його здійснення;

- приведення інвестиційного капіталу та грошового потоку до єдиного розрахункового року;

- дисконтування грошових потоків здійснюється за ставками дисконту, що відображають альтернативну вартість капіталу.

До основних методів оцінки рівня ризику інвестиційних проектів належать:

- аналіз чутливості проекту;

- аналіз сценаріїв проекту;

- метод імітаційного моделювання (метод Монте-Карло);

- метод дерева рішень.

Аналіз чутливості проекту. Цей метод покликаний дати оцінку коливань ефективності проекту при зміні його вихідних параметрів. Суть даного методу полягає в тому, що параметрам проекту даються певні відхилення, розраховується величина NPV при цих значеннях та робиться висновок, про те чи є прийнятною така зміна NPV у результаті змін базових показників. Набір таких параметрів залежить від конкретної спрямованості проекту й значною мірою визначається психологічним сприйняттям ризикової ситуації фінансовим менеджером. Звичайно як параметри використовуються: тривалість інвестиційної фази, ціна одиниці продукції, обсяг продажу, вартість сировини, податки та ін.

Слід зазначити, що чим вищий ступінь залежності показників ефективності проекту від окремих показників формування даної ефективності, тим більш ризиковим він вважаєтья за результатами аналізу чутливості проекту.

Аналіз чутливості може застосовуватись у двох випадках:

1) для визначення факторів, які найбільшою мірою впливають на результат проектів. Для цих факторів потім передбачаються заходи щодо зменшення чутливості проекту до них;

2) порівняльного аналізу проектів. Проект, що виявиться менш чутливим до коливань ціни із цього погляду більш прийнятний.

Аналіз чутливості проекту передбачає:

- обрання показників ефективності проекту (дохідність, рентабельність, чистий приведений дохід, період окупності, внутрішня норма рентабельності тощо);

- обрання факторних показників, що здійснюють вплив на результативну ознаку (співставлення витрат інвестицій та інших витрат пов’язаних з інвестиційним проектом та певних результатів). Всі фактори можна поділити на ті, що впливають на витрати інвестиційного проекту (тарифи, тривалість будівництва, структура інвестиційних ресурсів тощо) та ті, що впливають на чистий грошовий потік (обсяг реалізації, рівень цін на продукцію, інфляція, обсяги податкових платежів тощо);

- побудова моделі впливу факторних показників на результативний;

- визначення періоду аналізу;

- визначення значень факторних показників, які необхідно досягти та визначення можливого коридору змін даних показників;

- розрахунок можливих змін результуючого показника під впливом даних факторів;

- визначення рівня чутливості проекту до змін кожного з факторних показників;

- ранжування факторних ознак за ступенем їх впливу на результативну.

Аналіз сценаріїв проекту. Даний метод є найменш трудомістким методом опису невизначеності, і ризиковості проекту. Перевагою даного методу є можливість оцінки впливу одночасно кількох параметрів на кінцеві результати проекту через імовірності настання кожного сценарію. В основу аналізу покладена ідея дослідження як мінімум трьох варіантів розвитку проекту в майбутньому:

- оптимістичний;

- реальний;

- песимістичний.

Кожному з варіантів дається експертна оцінка ймовірності його настання і розраховується чиста теперішня вартість (NPV). На основі розрахунку середньоквадратичного відхилення NPV роблять висновок про ризиковість проекту.

Аналіз сценаріїв проекту здійснюється за наступними етапами:

- обрання показника ефективності проекту;

- визначення кількості та видів сценаріїв розвитку проекту;

- визначення ступеня вірогідності реалізації кожного з сценаріїв розвитку проекту;

- моделювання значень усього комплексу факторних показників та їх впливу на результативний;

- розрахунок середньоквадратичного показника ефективності проекту за визначених сценаріїв розвитку проекту;

- оцінка загального рівня ризику проекту на основі показників середньоквадратичного відхилення та коефіцієнту варіації.

Метод імітаційного моделювання (метод Монте-Карло) – один з методів моделювання результатів функціонування складної системи на яку впливають випадкові фактори, як правило дана система не може бути описана жодним іншим методом. У рамках досліджуваних нами систем під складною системою розуміють систему, яку не можна описати доступною для огляду множиною параметрів. Метод Монте-Карло є складовою так званого імітаційного моделювання, воно покликано імітувати сам процес функціонування досліджуваного об’єкта. Іноді процес імітаційного моделювання та метод Монет-Карло ототожнюють. Ідея даного методу полягає у зміні експериментів над реальними об’єктами, експериментами над їх моделями. У більшості випадків саме відсутність статистичних даних не дозволяє зробити аналіз і прогноз реального процесу. Основний принцип методу простиий: реальні статистичні дані замінюються даними, отриманими на основі вибірки з чисел, що підкоряються тим самим законам розподілу, що й реальні. Головне, що ці закони в моделях можна змінювати відповідно до можливих змін у реальних системах, які бажано змоделювати не вдаваючись до таких експериментів над реальними системами. Тим паче, що багато експериментів в реальних системах можуть бути неможливими через можливості виникнення аварії, збоях у виробництві тощо.

Отже, метод Монте-Карло передбачає заміну відсутніх статистичних даних даними «спостережень», які визначає сама модель, після чого невідомі характеристики процесу визначаються шляхом звичайної статистичної обробки й аналізу таких спостережень.

Експеремент з моделлю має багато переваг:

- його можна проводити безліч разів;

- у процесі експерименту можна по різному змінювати параметри самої моделі, навіть змінювати її структуру і спостерігати як зміняться результуючі параметри її функціонування;

- модельний експеримент не вимагає якихось перетворень і змін у реальній системі;

- легкість реалізації даного методу завдяки комп’ютерним технологіям.

Основними етапами оцінки рівня проектного ризику за допомогою методу імітаціонного моделювання (Монте-Карло) є:

- обрання результуючого показника ефективності проекту;

- побудова математичної моделі результуючого показника під впливом певних чинників;

- визначення обмежень коливання факторних ознак;

- визначення кореляційних зв’язків між факторними ознакми, що формують ефективність проекту;

- здійснення багато чисельного імітаційного моделювання ефективності проекту;

- статистичний аналіз отриманої імовірностної моделі для визначення рівня проектного ризику.

Основним недоліком методу є те, що він цілком визначається якістю та коректністю самої моделі.

Метод «дерева рішень». Даний метод передбачає графічну побудову варіантів вкладених рішень. Гілки дерева рішень – суб’єктивні та об’єктивні оцінки подій. Вдовж побудованих гілок, оцінюють кожен крок, як правило на основі ймовірностей, з усіх можливих оцінок обирають варіант з найменшим ризиком. При цьому кожен варіант повинен отримати кількісну оцінку. Дерево рішень надає можливість розділити одну проблему на серію дрібних.

Дерево рішень являє собою графічний підхід до аналізу рішень в умовах невизначеності. У процесі побудови дерева рішень використовуються два типи гілок: гілка рішень (прийняття того чи іншого рішення - вона позначається у вигляді вершини з гілками, що відходять від неї - рішеннями) та гілка результатів (будується коли зовнішні фактори визначають яка з можливих подій відбудеться. Кожна гілка представляє собою можливий результат та ймовірність з якою дана подія відбудеться).

Обрання певного методу оцінки рівня ризику інвестиційних проектів залежить від конкретних видів інвестиційних ризиків, інформаційного забезпечення (повноти та достовірності), рівня кваліфікації ризик-менеджерів, технічного та програмного забезпечення тощо.

Узагальнена оцінка ризику інвестиційних проектів здійснюється за допомогою двох основних показників:

- середньоквадратичного відхилення;

- коефіцієнта варіації.

Основними напрямками нейтралізації та зниження проектних ризиків є:

- розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини ризику співвиконавцям);

- резервування коштів на покриття непередбачених витрат;

- зниження ризиків у плані фінансування;

- страхування.

1. Розподіл ризику фактично реалізується у процесі підготовки проекту і конкретних документів. Підвищення ризику в одного з учасників повинно супроводжуватись адекватною зміною в розподілі доходів від проекту. Тому під час переговорів необхідно: 1) визначити можливості учасників проекту по запобіганню наслідком настання ризикових подій; 2) визначити міру ризику, яку бере на себе кожний учасник проекту; 3) визначити прийнятну винагороду за ризик; 4) слідкувати за дотриманням паритету у співвідношенні ризику і доходів між учасниками проекту.

2. Резервування коштів для покриття непередбачених витрат – спосіб боротьби з ризиком, що передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість проекту та розміром витрат, необхідних для подолання збою у виконанні проекту. Резервування коштів повинно здійснюватись з певною послідовністю: 1) проведення оцінки потенційних наслідків ризиків; 2) встановлення структури резерву на покриття непередбачених витрат; 3) визначення напряму використання встановленого резерву.

3. Зниження ризиків у плані фінансування передбачає створення запасу міцності, який врахував би такі види ризиків: ризик незавершеного будівництва (додаткові витрати і відсутність запланованих на цей період доходів); ризик тимчасового зниження обсягу продажу продукції проекту; податковий ризик (неможливість використання податкових пільг і переваг, зміна податкового законодавства); ризик несвоєчасної виплати заборгованості збоку замовника.

4. Страхування ризику виникає у випадку коли учасники проекту самі неспроможні забезпечити реалізацію проекту при настанні тієї чи іншої ризикової події, що є по суті передачею певних ризиків страховій компанії.

Ефективність заходів по зниженню ризиків визначається за допомогою такого алгоритму:

- розглядається ризик, що має можливий вплив на проект;

- визначається перевитрата коштів з урахуванням імовірності настання несприятливих подій;

- встановлюється перелік можливих заходів, направлених на зменшення ймовірності та небезпеки ризикової події;

- визначаються додаткові витрати на реалізацію запропонованих заходів;

- порівнюються необхідні витрати на реалізацію запропонованих заходів з можливою перевитратою коштів внаслідок настання ризикової події;

- приймається рішення про здійснення проти ризикових заходів або відмову від них;

- здійснюється процес порівняння імовірності та наслідків ризикових подій з витратами на заходи по їх зниженню.

Дата добавления: 2013-12-13