Використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства

Масштаби кризового фінансового стану підприємства

Можливісь банкрутства по результатам діагностики	Масштаб кризового стану підприємства	Спосіб реагування
Висока	Легка фінансова криза	Нормалізація поточної фінансової діяльності
Можлива	Глибока фінансова криза	Повне використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації
Надто висока	Фінансова катастрофа	Пошук ефективних форм санації

Роль внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства в системі антикризового управління підприємством значна, оскільки успішне використання даних методів дозволяє зняти не лише фінансовий стрес загрози банкрутства, але й знизити рівень запозиченого капіталу підприємства, прискорити темпи його розвитку.

Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризового стану складається з таких етапів:

1) усунення неплатоспроможності – відновлення можливості до здійснення платежів за своїми невідкладними фінансовими зобов’язаннями, щоб попередити виникнення процедури банкрутства;

2) відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги). Навіть якщо неплатоспроможність підприємства буде усунено, причини, що генерують неплатоспроможність можуть залишатись незмінними, якщо не буде відновлено до безпечного рівня фінансову стійкість підприємства. Це дозволить усунути загрозу банкрутства не лише в короткостроковому періоді;

3) забезпечення фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Повна фінансова стабілізація досягається тоді, коли підприємство забезпечило довгострокову фінансову рівновагу. Ця задача вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі внесення певних корективів в окремі параметри фінансової стратегії.

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають певні її внутрішні механізми, які в практиці фінансового менеджменту поділяються на оперативний, тактичний та стратегічний.

Дані внутрішні механізми фінансової стабілізації мають захисний або наступаючий характер.

Оперативний механізм фінансової стабілізації заснований на принципі відхилення зайвого, він має ніяких наступаючих управлінських заходів.

Поточний механізм фінансової стабілізації використовуючи окремі захисні міроприємства являє собою наступаючу тактику, націлену на перелом неблагоприємних тенденцій фінансового розвитку та вихід на фінансову рівновагу.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою наступаючу стратегію фінансового розвитку, забезпечуючи оптимізацію необхідних фінансових інструментів.

Оперативний механізм фінансової стабілізації – система заходів націлена на зменшення розміру зовнішніх та внутрішніх фінансових зобов’язань підприємства в катастрофічному періоді, а з іншого боку на збільшення суми грошових активів, що забезпечують швидке погашення цих зобов’язань. Принцип відхилення зайвого забезпечує необхідність скорочення обсягів як поточних потреб так і окремих видів ліквідних активів.

Обрання відповідного напрямку оперативного механізму фінансової стабілізації залежить від характеру реальної неплатоспроможності підприємства, індикатором якої слугує коефіцієнт чистої поточної платоспроможності. На відміну від раніше розглянутого традиційного коефіцієнту поточної неплатоспроможності підприємства, він потребує додаткового коригування (визначеної кризисним фінансовим станом підприємства) як складу оборотних активів так і складу короткострокових фінансових зобов’язань. Із складу оборотних активів виключаються наступні неліквідні їх складові:

- безнадійна дебіторська заборгованість;

- неліквідні запаси;

- витрати майбутніх періодів.

Із складу короткострокових фінансових зобов’язань виключається та їх частина, яка може бути перенесена на період завершення фінансової стабілізації:

- розрахунки по нарахованим дивідендам та відсоткам;

- розрахунки з дочірніми підприємствами.

Якщо скоригований коефіцієнт поточної неплатоспроможності підприємства більший за 1, то основними напрямками оперативного механізму фінансової стабілізації будуть: забезпечення прискорення ліквідності оборотних активів та забезпечення прискореного скорочення розміру короткострокових фінансових зобов’язань.

Ціль даного етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою якщо усунена поточна неплатоспроможність підприємства.

Тактичний механізм фінансової стабілізації – система заходів направлених на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства в наступному періоді.

Модель фінансової рівноваги:

де ЧПо – чистий операційний прибуток;

АВ – амортизаційні відрахування;

АК – сума приросту акціонерного капіталу при додатковій емісії акцій;

ВФРп – приріст власних фінансових ресурсів за рахунок інших джерел;

Івк – приріст об’єму інвестицій, що фінансуються за рахунок власних

джерел;

ДФ – сума дивідендного фонду;

ПУП – об’єм програми участі найманих робітників в прибутку;

СП – об’єм соціальних, екологічних та ін. зовнішніх програм підприємства, що фінансуються за рахунок прибутку;

РФ – приріст суми резервного фонду підприємства.

З формули можемо помітити, що в її правій стороні знаходяться всі джерела формування власних ресурсів, а в лівій – джерела формування запозичених ресурсів. А тому, формулу можна спростити:

ВФР=ОС

де ВФР – можливий об’єм власних фінансових ресурсів підприємства;

ОС – необхідний об’єм споживання власних фінансових ресурсів

підприємства.

Полями фінансової рівноваги вважаються поля при яких необхідний об’єм споживання власних фінансових ресурсів майже відповідає об’єму власних фінансових ресурсів, тобто в межах даних полів підприємство функціонує за принципом самофінансування. Для підприємств, що не мають загрози банкрутства така фінансова модель розвитку є найбільш оптимальною.

В умовах кризового розвитку відновлення фінансової стійкості можливе лише при умові, що об’єм генеруємих власних фінансових ресурсів перевищує об’єм додаткового їх споживання, що дозволяє підприємству знизити питому вагу споживання запозиченого капіталу ВФР≥ОС.

Які б не приймались рішення при використанні тактичного механізму фінансової стабілізації підприємства всі вони повинні бути націлені на забезпечення рівності ВФР≥ОС. Однак, в реальній практиці можливості значного збільшення об’єму генеруємих власних фінансових ресурсів в умовах кризового розвитку обмежені. А тому основним напрямком забезпечення досяжності точки фінансової рівноваги підприємства в кризових умовах є скорочення об’єму споживання власних фінансових ресурсів. Таке скорочення пов’язано зі скороченням операційної та інвестиційної діяльності підприємства та називається «стисненням підприємства». «Стиснення підприємства» повинно забезпечуватись приростом власних фінансових ресурсів.

Збільшення об’єму генерування власних фінансових ресурсів досягається за рахунок:

· оптимізації цінової політики підприємства, що забезпечує додатковий обсяг операційного доходу;

· скорочення суми постійних витрат (скорочення управлінського персоналу, витрат на поточний ремонт та ін.);

· зниження рівня змінних витрат (скорочення виробничого персоналу, основних та додаткових підрозділів, підвищення продуктивності праці);

· здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує мінімізацію податкових платежів по відношенню до суми доходу та прибутку підприємства;

· здійснення прискореної амортизації активної частини основних фондів з метою повернення об’єму амортизаційного потоку;

· своєчасній реалізації майна, що вибуває у зв’язку з високим зносом або майна, що не використовується;

· здійснення ефективної емісійної політики за рахунок додаткової емісії акцій.

Скорочення об’єму генерування власних фінансових ресурсів досягається за рахунок:

· зниження інвестиційної активності підприємства у всіх головних її формах;

· забезпечення оновлення операційних необоротних активів за рахунок їх оренди;

· здійснення дивідендної політики, адекватної кризовому фінансовому розвитку підприємства з метою зростання чистого прибутку, націленої на виробничий розвиток;

· скорочення об’єму програми участі найманих працівників в прибутку;

· відмова від зовнішніх соціальних та інших програм підприємства, що фінансуються за рахунок прибутку;

· зниження розмірів відрахувань в резервний фонд та ін. страхові фонди, що здійснюються за рахунок прибутку.

Мета даного етапу досягнута якщо підприємство вийшло на рівень фінансової рівноваги, що передбачений цільовими показниками фінансової структури капіталу і забезпечує його достатню фінансову стійкість.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою систему цілей спрямованих на використання моделі стійкого економічного росту підприємства, забезпеченого основними параметрами його фінансової стратегії.

Модель стійкого економічного росту має різні математичні варіанти в залежності від використовуваних базових показників фінансової стратегії підприємства. Але, враховується, що всі ці показники кількісно та функціонально взаємопов’язані, результати розрахунку основного шуканого показника – можливого для даного підприємства темпу приросту об’єму реалізації продукції залишаються незмінними.

Розглянемо найбільш простий варіант моделі стійкого економічного росту підприємства:

де ОР – можливий темп приросту об’єму реалізації продукції не порушуючи фінансову рівновагу підприємства, виражений десятковим дробом;

ЧП – сума чистого прибутку підприємства;

ККП – коефіцієнт капіталізації чистого прибутку, виражений десятковим дробом;

А – вартість активів підприємства;

– коефіцієнт обертання активів;

ОР – об’єм реалізації продукції;

СК – сума власного капіталу підприємства.

Для економічного інтерпретації моделі розкладемо її на окремі складові:

Із наведеної моделі розкладеної на окремі складові можна побачити, що можливий темп приросту об’єму реалізації продукції, що не порушує фінансову рівновагу підприємства являє добуток чотирьох коефіцієнтів:

- коефіцієнта рентабельності реалізації продукції (ЧП/ОР);

- коефіцієнта капіталізації чистого прибутку (ККП);

- коефіцієнта левериджа активів (А/СК);

- коефіцієнта обертання активів (Коа).

Якщо базові параметри фінансової стратегії підприємства залишаються незмінними в майбутньому періоді розрахунковий показник буде складати оптимальне значення можливого приросту об’єму реалізації продукції. Будь-яке відхилення від цього оптимального значення буде потребувати або додаткового залучення фінансових ресурсів або генерувати додатковий об’єм цих ресурсів не забезпечуючи ефективного їх використання в операційному процесі.

Якщо ж по умовам кон’юнктури товарного ринку підприємство не може вийти на запланований темп приросту об’єму реалізації продукції або навпаки може значно його перевищити для забезпечення нової сходинки фінансової рівноваги підприємства в параметри його фінансової стратегії повинні бути внесені відповідні корективи (змінені окремі значення окремих базових фінансових показників).

Отже, модель стійкого економічного зростання є регулятором оптимальних темпів розвитку об’єму операційної діяльності (приросту об’єму реалізації продукції) або навпаки – регулятором основних параметрів фінансового розвитку підприємства. Вона дозволяє закріпити досягнуте на попередньому етапі антикризового управління підприємством фінансову рівновагу в довгостроковій перспективі його економічного розвитку.

Змінюючи параметри фінансової стратегії підприємства можна відповідно змінювати оптимальний темп приросту об’єму реалізації продукції, зберігаючи при цьому досягнуту фінансову рівновагу.

Мета даного етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою якщо в результаті прискорення темпів стійкого економічного зростання підприємства забезпечується відповідний ріст його ринкової вартості в довгостроковій перспективі.

Розглянуті методи антикризового управління свідчать про широкий діапазон можливостей фінансової стабілізації підприємства за рахунок використання внутрішніх механізмів.

Дата добавления: 2013-12-13