Динаміка витрат фірми у короткостроковому періоді

Розглядаючи процес виробництва, розрізняють так звані короткостроковий й довгостроковий виробничі періоди. Критерій їх розмежування – можливість або неможливість зміни виробничої потужності підприємства.

Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий випуск продукції якогось конкретного виду за певний час при використанні певної кількості засобів праці.

Наприклад, якщо на підприємстві використовується 10 верстатів, а за одну годину на верстаті можна виготовити 5 одиниць продукції, добова виробнича потужність становить: 10 ´ 5 ´ 24 = 1200 одиниць продукції. Відповідно можна розрахувати виробничу потужність, розглядаючи будь-який період часу (тиждень, місяць, рік тощо).

Короткостроковим виробничим періодом вважається такий період часу, який є недостатнім для того, щоб змінити виробничу потужність підприємства. Мова йде про те, що часу для того, щоб придбати й ввести у виробничий процес нове обладнання (або вивести з нього старе), побудувати або взяти в оренду нові виробничі приміщення (або продати частину тих, що зараз використовує підприємство) недостатньо.

Зміни обсягу виробництва і, отже, величини витрат у короткостроковому періоді можливі, але тільки за рахунок зміни ступеня використання тієї виробничої потужності, яку має підприємство, наприклад, якщо замість двозмінного ввести тризмінний режим роботи, підвищити рівень інтенсивності праці й

т. ін.

Довгостроковий виробничий період – це такий період, який дозволяє змінити виробничу потужність підприємства: звести нові виробничі будівлі (або вивести з експлуатації частину старих), купити і ввести у виробництво нові машини, обладнання (або вивести частину тих, що використовувалися раніше) і т. ін.

Слід зазначити, що тривалість короткострокового періоду в різних галузях вельми неоднакова. Це залежить від того, які засоби виробництва використовуються. Наприклад, у роздрібній торгівлі він може бути дуже коротким (щоб встановити новий кіоск, достатньо декількох годин), а от щоб змінити виробничу потужність металургійного або машинобудівного підприємства, треба багато часу.

У короткостроковому періоді кількість одних ресурсів (сировини, робочої сили) змінюється, а кількість інших (засобів праці) залишається незмінною. Ті ресурси, кількість яких змінюється, називаються змінними, а ті, кількість яких не змінюється, – фіксованими.

Отже, треба уявити собі, що на підприємстві використовується певна кількість засобів праці й інших ресурсів, обсяг яких поступово збільшується.

Розглянемо приклад. Припустимо, на підприємстві є 10 верстатів. За кожним верстатом повинна працювати одна особа. Спочатку на цьому підприємстві працював один робітник (у роботі був тільки один верстат, а дев’ять – простоювали); відповідно продукції вироблялося дуже мало. Потім підприємець почав збільшувати кількість робітників – найняв другого, третього й т. д. Приріст обсягу змінних ресурсів (праці й предметів праці) спочатку давав дуже помітний приріст випуску продукції, тобто граничний продукт змінного ресурсу був великим. Але, як відомо, у такій ситуації, коли збільшується кількість одного ресурсу, а кількість інших залишається незмінною, з певного моменту обов’язково починає діяти закон спадного продукту. З цього випливає, що у короткостроковому періоді при нарощуванні обсягу випуску продукції витрати на одиницю продукції спочатку зменшуються, але це спостерігається до певного моменту, а далі обов’язково починають зростати.

Криві витрат фірми у короткостроковому періоді мають такий вигляд, як показано на рис. 8.1 і 8.2.

Витрати ТС

VC

FC

Випуск продукції

Рис. 8.1. Динаміка витрат фірми у короткостроковому періоді

Витрати на

одиницю

продукції

MC

ATC

AVC

AFC

Випуск продукції

Рис. 8.2. Динаміка витрат фірми на одиницю продукції

у короткостроковому періоді

Конфігурація кривих витрат фірми, як зазначено вище, пояснюється дією закону спадної віддачі (спадного граничного продукту).

У чому полягає практичне значення розгляду питання про закономірності динаміки витрат у короткостроковому періоді?

По-перше, якщо виробник знає ці закономірності, він буде розуміти, що нарощувати обсяг випуску за рахунок збільшення кількості змінних ресурсів без підвищення виробничої потужності підприємства можна лише до певного рівня.

По-друге, маючи дані, на основі яких будуються графіки, що розглянуто вище, можна визначити, при якому обсязі випуску витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

3. Ефект масштабу й зміна витрат фірми

у довгостроковому періоді

Довгостроковий період на відміну від короткострокового характеризується зміною кількості всіх ресурсів, що використовуються на підприємстві, у тому числі й засобів праці. При цьому змінюється виробнича потужність підприємства – вона або збільшується, або зменшується. Але така ситуація, коли фірма зменшує виробничу потужність, не є дуже цікавою. Зрозуміло, що у цьому випадку мають місце певні проблеми кризового характеру. Треба з’ясувати, як впливає на результати функціонування підприємства й ефективність виробництва збільшення виробничої потужності.

Процес, у результаті якого забезпечується збільшення кількості всіх ресурсів, що використовуються на підприємстві, отримав назву зростання (розширення) масштабів виробництва.

Виникає запитання: чому підприємці часто вдаються до розширення масштабів виробництва? Очевидно, тому, що вони прагнуть підвищити економічну ефективність підприємства, збільшити прибуток і т. ін. Справа в тому, що у багатьох галузях (особливо у промисловості, на транспорті) більш крупні підприємства мають деякі переваги перед дрібними. Назвемо найбільш важливі (в усякому разі, найбільш помітні) з цих переваг.

1. На великих підприємствах легше забезпечити спеціалізацію праці як простих робітників, так і технічних фахівців, менеджерів тощо. А спеціалізація сприяє підвищенню продуктивності праці.

2. У деяких галузях ефективне використання машин, устаткування (які є дуже дорогими) можливе лише у тому випадку, коли масштаби виробництва, обсяги випуску є досить великими. Наприклад, сучасний завод з випуску легкових автомобілів повинен випускати не менш ніж 250–300 тисяч машин на рік – інакше він буде неконкурентоспроможним.

3. На великих підприємствах є більше можливостей диверсифікувати виробництво, розширити товарну номенклатуру, тобто випускати продукцію різних видів. Диверсифікація часто дозволяє знизити середні витрати порівняно з тим, коли різні види продукції виготовляються на різних підприємствах (завдяки економії на управлінських витратах, маркетингу, використанню відходів основного виробництва тощо).

Про те, що дає диверсифікація виробництва з точки зору його продуктивності, говорить показник економії витрат у результаті диверсифікації:

[C(Q₁) + C(Q₂)] – C(Q₁,Q₂)

EC_d = ¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾,

C(Q₁,Q₂)

де C(Q₁) – витрати на виробництво одиниці продукції першого виду на окремому підприємстві; C(Q₂) – витрати на виробництво одиниці продукції другого виду на окремому підприємстві; C(Q₁,Q₂) – витрати на виробництво одиниць продукції першого й другого видів, якщо вони виготовляються на одному підприємстві.

Якщо EC_d > 0, це означає, що диверсифікація дала позитивний результат – досягнуто економії.

· Великі підприємства мають більше шансів добитися зниження цін на сировину, процентів по кредитах, ніж малі підприємства.

· Укрупнення виробництва сприяє підвищенню кваліфікації фахівців-керівників, організаторів виробництва (так званий ефект досвіду).

Якщо укрупнення підприємства приводить до підвищення ефективності його діяльності, то віддача від масштабу є зростаючою. У такому випадку виявляється позитивний ефект масштабу й треба нарощувати виробничу потужність підприємства.

Але ефект масштабу може бути позитивним лише до певної межі розширення підприємства. Занадто велике підприємство буде стикатися з проблемами організаційно-управлінського характеру, будуть дуже великими витрати на так званий бюрократичний контроль і т. ін.

З цього випливає, що у довгостроковому періоді витрати на одиницю продукції повинні до певного рівня випуску знижуватися, але потім зростати (рис. 8.3).

Витрати

на одиницю

продукції АТС

Q₁ Випуск продукції

(виробнича потужність)

Рис. 8.3. Крива середніх витрат фірми у довгостроковому періоді

У цьому випадку будується тільки одна крива АТС. Це крива середніх загальних витрат. Поняття “постійні витрати” відносно довгострокового періоду не розглядається, бо тут усі витрати є змінними й загальними водночас.

Оптимальною виробничою потужністю є така, що забезпечує випуск з найменшими витратами на одиницю продукції. У цьому випадку – це виробнича потужність на рівні випуску Q₁ одиниць продукції.

Як заздалегідь визначити оптимальну виробничу потужність, оптимальні масштаби виробництва? Припустимо, зараз виробник має на своєму підприємстві 10 верстатів. Він вирішив збільшити виробничу потужність. На якій кількості верстатів йому треба буде зупинитися: 10, 15, 20? Це дуже важливе питання, помилка буде дорого коштувати (якщо виробник “перестрибне” оптимальний рівень виробничої потужності).

Необхідно дуже уважно слідкувати за тим, як змінюється віддача від масштабу при поступовому його нарощуванні. Треба не пропустити той момент, коли вона зі зростаючої перетвориться на постійну (щоб не дійти до того, коли віддача стане спадною).

Виробник повинен розраховувати показник, який має назву “ індекс економії на масштабах ”. Цей показник визначається за формулою

IES = 1 – E_C,

де E_C – коефіцієнт еластичності витрат.

Формула для знаходження коефіцієнта еластичності витрат має такий вигляд:

DTC DQ

E_C = ¾¾¾: ¾¾¾,

TC₁ Q₁

де TC₁ – величина витрат підприємства при певних масштабах виробництва; Q₁ – випуск продукції при витратах TC₁; DTC, DQ – величини зміни витрат і обсягу виробництва за певний період при зміні масштабів підприємства.

Дата добавления: 2013-12-13